Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Документ

.rtf
Скачиваний:
3
Добавлен:
14.02.2016
Размер:
128.28 Кб
Скачать

Семінар 3

ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА

Питання для обговорення:

1.Поняття і структура політичної системи суспільства. Типи політичних систем.

2.Форми організації державної влади та державного устрою суспільства.

3.Правова держава. Громадянське суспільство.

4.Політична структура сучасної України. Модель політичного устрою.

1)Різні політичні явища в суспільстві об'єднанні поняттям "політична система"

суспільства. Призначення політичної системи – це забезпечення інтеграції, розробка

та реалізація загальної мети суспільства. Політична система є центральною

проблемою політології.

У науковій літературі побутують різні погляди, як на тлумачення поняття

“політична система” суспільства, так і на сутність цього феномена. Система — одне з

основних понять політології, яке дає змогу скласти уявлення про суспільство у

вигляді йо

го абстрактної, спрощеної моделі чи окремих елементів. Поняття це

запозичили з електроніки й кібернетики аме

риканські вчені

Г. Алмонд, Д. Істон, В.

Мітчел

, вважаю

чи його універсальною категорією наукового аналізу, яка охоплює

певну кількість взаємопов'язаних елементів, що утворюють стійку цілісність, мають

певні інтегративні особливості, притаманні саме цій спільноті, дотичних до

вироблення полі

тичних рішень.

Кожна система повинна бути функціональною і, згідно з

Т.Парсонсом

, має

реалізовувати 4 функції, що служать задоволенню її елементарних потреб:

1.

Функція адаптації

установлення зв’язків системи з навколишнім

середовищем, система пристосовується до середовища і обмінюється з ним

ресурсами.

2.

Функція ціледосягнення

визначення цілей системи і мобілізація ресурсів

для їх досягнення.

3.

Функція інтеграції

підтримання координації взаємовідносин елементів

системи.

4.

Функція латентна

зберігання орієнтації суб’єктів системи на її норми і

цінності.

Кожне суспільство є сукупністю

підсистем (сфер)

:

§

виробничої,

§

соціальної,

§

духовної,

§

політичної, до якої належать інститути держави і

влади.

Усі ці підсистеми наділені властивими лише їм структурою, функціями,

цінностями, нормами, цілями тощо:

виробнича забезпечує матеріальну основу життя суспільства;

соціальна і духовна сприяють нормальному функціонуванню різних соціальних

інститутів;

політична покликана створювати сприятливі умови для ефективної діяльності всіх

ланок суспільної системи, для повної реалізації інтересів усіх членів суспільства.

Кожна з підсистем може зберігати життєздатність лише за умови, що всі інші

функціонуватимуть бездоганно чи хоча б задовільно.

Політична система суспільства

цілісна, інтегрована сукупність

відносин влади, суб'єктів політики, державних та недержавних соціальних інститутів,

структур і відносин, покликаних виконувати політичні функції щодо захисту,

гармонізації інтересів соціальних угруповань, спільнот, суспільних груп, забезпечувати

стабільність і соціальний порядок у життєдіяльності суспільства.

Основними ознаками політичної системи є:

§

взаємозв

'

язок групи елементів;

§

утворення цими елементами певної цілісності;

§

внутрішня взаємодія всіх елементів;

§

прагнення до самозбереження, стабільності та динамізму;

§

здатність вступати у взаємовідносини з іншими системами.

Визначальним компонентом політичної системи є

держава

. Крім неї, у політичну

систему суспільства входять законодавча, судова, виконавча системи, центральні,

проміжні, місцеві системи управління (самоуправління), політичні партії, профспілки,

асоціації, ініціативні групи, групи впливу й тиску, соціально-політичні рухи та інші

об'єднання, змістом діяльності яких є

політичні процеси

.

Від інших систем

політичну систему відрізняють:

§

забезпечення неперервності, зв'язаності, ієрархічної координації

діяльності різних політичних суб'єктів для досягнення визначених цілей;

§

віднайдення механізму вирішення соціальних конфліктів і суперечно

-

стей, гармонізація суспільних відносин;

§

сприяння досягненню консенсусу різних суспільних сил щодо основних

цінностей, цілей та напрямів суспільного розвитку.

Аналіз політичної системи надзвичайно важливий для з'ясування політичного

життя суспільства, частиною якого вона є.

Політична система виникла з поділом суспільства на класи та появою держави.

У процесі еволюції державно організованого суспільства вона все більше

ускладнювалася та розгалужувалася. Тому структура, механізм її функціонування

завжди мають конкретно-історичний характер, зумовлені рівнем економічного,

соціального, духовного розвитку суспільства та іншими чинниками.

Процес становлення політичних систем обумовлений рядом змінних:

ü

зміною способу виробництва (зміною форм власності тощо);

ü

зміною в соціально-класовій структурі суспільства;

ü

політичною поляризацією суспільства (спочатку переважала економічна

поляризація);

ü

збільшенням чисельності суб

єктів політики;

ü

зростанням робітничого руху і створенням буржуазних політичних партій, рухів

тощо;

ü

загально гуманітарним прогресом, пов

язаним з роллю ЗМІ, преси, мистецтв тощо;

ü

зростанням ролі ідеології – світської і релігійної;

ü

глобалізацією проблем, що стоять перед людством.

Політичну систему суспільства досліджували протягом багатьох століть,

починаючи від Аристотеля. Але ва

гомих результатів було досягнуто лише в XX ст.

після за

стосування американським теоретиком Д. Істоном методу системного аналізу

(“Політична система”, “Системний аналіз політичного життя”). Це дало можливість

ученим перейти від вивчення фактів до вироблення загальної теорії, позаяк окремі

факти значущі лише в межах загаль

них моделей, які сприяють чіткішому уявленню

про функціонування політичних систем. Модель Д. Істона дає змогу уявити

становище та умови дії політичної системи, прогнозувати наслідки схвалених

політичних рішень.

Американський полі

толог

Г. Алмонд

(“Порівняльні політичні системи”,

“Порівняльний політичний аналіз”) розглядав політичну систему як набір ролей, що

взаємодіють, або як рольову структуру. Найважливіша функція політичної системи —

вивчення та з'ясування особливостей ситуації. Моделі функціонування політичної

системи розробля

ли також

Т. Парсонс, Г. Спіро, К.

Кулчар

та інші західні вчені.

|

Початок документу

|

Теми лекцій

|

2. Структура політичної системи

Аналіз політичної системи дає змогу вивчити її структуру, тобто внутрішню

організацію окремих складових.

Структура політичної системи

сукупність владних інститутів, що

пов'язані між собою і створюють стійку цілісність.

Головний єднальний компонент системи —

політична влада

— зосереджена в

державі, політичних партіях і громадських організаціях. Важливою функцією влади є

створення внутрішніх, зв'язків системи, врегулювання конфліктів політичними

засобами і регламентація поведінки людини, тобто можливість впливати на неї з

допомогою певних засобів — волі, авторитету, права, сили. Отже, влада — це

елемент, джерело управління, основа розвитку й функціонування політичних систем.

Структуру політичної системи становлять:

1.

Політичні відносини.

2.

Політична організація суспільства.

3.

Засоби масової інформації.

4.

Політичні принципи та норми.

5.

Політична свідомість і культура.

Політичні відносини.

Вони формуються в суспільстві щодо завоювання та

здійснення політичної влади

.

Це —

ü

міжкласові, внутрікласові, міжнаціональні та міждержавні відносини;

ü

вертикальні відносини у процесі здійснення влади між політичними

організаціями (державою, партіями, трудовими колективами);

ü

відносини між політичними організаціями та установами (адміністрацією,

інститутами).

З політичних відносин виростає

політична організація суспільства

,

охоплюючи його стабільні політичні організації та установи, які здійснюють політичну

владу

.

Їх поділяють на

три види

:

§

власне політичні організації

(держава, політичні партії, політичні

рухи)

;

§

політизовані організації

(народні рухи, профспілки)

;

§

неполітичні організації

(об'єднання за інтересами)

.

Визначальним елементом політичної організації суспільства, її ядром є

держава

з усіма її складовими: законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади,

збройними силами. Будучи головним інститутом політичної системи, держава

здійснює управління суспільством, охороняє його економічну, соціальну і культурну

сфери. Взаємозв'язок між різними рівнями й гілками державної влади, між державою

та громадянським суспільством здійснюють

політичні партії

— певні групи людей,

яких єднають спільні цілі та інтереси. Головним призначенням партій є досягнення

державної влади; оволодіння апаратом управління для реалізації соціальних

інтересів, які вони представляють; участь у розробці політичного курсу країни та

вплив на висування і призначення державних лідерів. Поступово розширюється

також впливовість трудових колективів на функціонування політичної організації

суспільства.

Трудові колективи

створені для виконання виробничих завдань, але

за певних умов вони можуть стати й політичними суб'єктами. Вирішальну роль у

політичному житті суспільства відіграють

громадські організації та рухи

,

які мають

на меті вирішення політичних проблем, задоволення й захист потреб та інтересів

своїх членів. Кожне з професійних, молодіжних, творчих та інших добровільних

об'єднань має статут із чітко визначеними завданнями в межах чинних державних

законів.

Засоби масової інформації(Мас-медіа)

. Вони є активним і самостійним

елементом політичної системи суспільства і в демократичних країнах відіграють роль

четвертої влади. Засоби масової інформації — це розгалужена мережа установ, що

займаються збиранням, обробкою та поширенням інформації. Вони впливають на

регулятивно-управлінську діяльність усіх ланок управління, сприяють реалізації цілей

політики, пропагують вироблені політичні й правові норми. Засоби масової інформації

намагаються звільнитися з-під державного й політичного диктату, але їхня

незалежність не забезпечує нейтральності. Інтереси певних соціальних сил завжди

домінують у викладі масової інформації.

Політичні принципи й норми.

Їх призначення полягає у формуванні політичної

поведінки та свідомості людини відповідно до цілей і завдань політичної системи.

Закріплені в Конституції, законах, кодексах, законодав

чих актах політичні принципи й

норми регулюють політичні відносини, визначають дозволене й недозволене під

кутом зору зміцнення правлячого режиму.

Політична свідомість і політична культура.

Будучи важливими

елементами політичної системи, вони формуються під впливом соціальної та

політичної практики. Політична свідомість постає як сукупність політичних ідей,

уявлень, традицій, відображених у політичних документах, правових нормах, як

частина суспільної свідомості, а політична культура як сукупність уявлень про різні

аспекти політичного життя. Політична культура сприяє формуванню ставлення

людини до навколишнього середовища, до головних цілей і змісту політики держави.

Значущість політичної культури визначається її інтегративною роллю, яка передбачає

сприяння єднанню всіх прошарків населення, створення широкої соціальної бази для

підтримки системи влади, політичної системи загалом.

Розрізняють декілька типів політичних систем за різними підставами. Американські політологи Г. Алмонд і Дж. Істон в основу класифікації політичних систем кладуть тип політичної культури та політичний режим, які притаманні тим системам і визначають якість інших елементів системи. На цій підставі розрізняють чотири основних типи: англо-американський, європейсько-континентальний, тоталітарний та доіндустріальний типи політичних систем.

Для англо-американського типу політичної систем (вони функціонують у США, Великий Британії, Австралії, Канаді та у деяких інших країнах Британських домініонів) характерним є двопартійна партійна підсистема, за якою основні політичні партії по черзі змінюють одна одну у керма влади і не ставляться до протилежного політичного табору як до своїх ворогів. Відомий американський письменник Франк Салліван (Sullivan) у памфлеті „Ні! Тисячі разів, Ні!" показав взірець політичної промови на користь начебто однієї з партій США, але у дужках за назвою однієї політичної партії (демократів) вказана назва протилежної партії (республіканців) і за бажанням читача акценту промові змінюється на користь бажаного політичного табору, бо фрази, тези, доводи переваг своїх партій ті ж самі. Так у літературно-художній формі доводилась безглуздість вибору якоїсь партії з двох схожих. Це безумовно перебільшення, хоча б тому, що республіканська партія США веде традиційно більш консервативну внутрішню політику та більш агресивну зовнішню політику (вона за це й названа партією "яструбів").

Для європейсько-континентального типу політичної системи притаманна багатопартійна підсистема з 6-8 впливових політичних партій широкого ідеологічного спектру — від комуністичних до правих, до націонал -патріотичних, політична культура громадян активістського типу з більш енергійною участю у політичних дійствах — маніфестаціях, страйках, демонстраціях, у інших політичних акціях, світська європейська держава з можливим відчутним впливом релігійної ідеології та її ритористських моральних настанов, особливо у католицьких країнах (Польща, Італія), непримиренність у ставленні до політичних опонентів, застосування у політичній діяльності подекуди і крайніх екстремістських форм і способів діяльності.

Європейсько-континентальна політична система вважається системою "старої демократії", яка може бути взірцевою для інших.

Для політичної системи до індустріального типу, або типу характерного для країн "третього світу", тобто які розвиваються у напрямку від колишнього колоніального до індустріального суспільства, характерна нестабільна внутрішньополітична ситуація, перманентна боротьба значних соціальних сил всередині держави, велика роль недержавних інституцій, наприклад, професійних союзів (у Мексиці, зокрема, останні мають право найму і звільнення робітників, внески збираються у зобов'язальному порядку, кошти профспілок витрачаються безконтрольно, а вибори керівників проводяться за "зачиненими дверима", мало сказати — не демократично, профспілки десятки років поспіль контролюють робітничий рух)1, зазвичай простежується втручання армії та інших силових структур у політичні процеси, існує деформована партійна система, включно до заборони політичних партій тощо. Яскравим прикладом функціонування конфліктних політичних відносин у такій системі є загострене протистояння протилежних соціально-політичних сил "ХАМ АС" та "Хезболлах", які мають власні збройні формування, що трансформувалось з кінця 2006 року до фактичного переходу відносин конфліктності і громадянської війни у Лівані. Політичні уподобання правлячих режимів у таких системах можуть бути найрізноманітнішими — саме тут прижились немарксистські та "ліві" уряди як президента Уго Чавеса у Венесуелі, Даніела Ортегі у Нікарагуа. Для політичного життя багатьох африканських країн військові перевороти стали звичайним явищем.

Для політичної тоталітарної системи характерним є наявність "одержавленої однієї або декількох політичних партій, домінуюча роль держави у інституціональній підсистемі, всеохоплюючий владний контроль над всіма сферами суспільства. Політичні вибори нагадують політичний маскарад так, у Південній Кореї у липні 2007 року вибори відбувались по одномандатних округах, відкритим голосуванням і були обов'язковими для всіх громадян.

У тоталітарній політичній системі відбувається політизація всіх сфер життя - невиконання плану виробництва, розлади у сім'ї, знайомство з несанкціонованими владою джерелами інформації ставлять людину поза законів цієї системи.

2)Формою державного правління є спосіб організації верховної суверенної влади, яка характеризується змістом формального джерела політичної влади та способом його використання. Традиційно виділяють дві основні форми державного правління: монархія та республіка.

Монархія (від грецького - "архе" влада, "моно" - один) - це така форма державного правління, при якій верховна державна влада повністю або частково зосереджується в руках одноосібного глави держави і перелається іншому у спадок після його смерті чи зречення. Монархія є найдавнішою історичною формою управління, однак вона зберігається і донині більше ніж у 20 країнах світового співтовариства.

Історичними формами монархії є абсолютна конституційна чи парламентська {обмежена) монархії.

Абсолютна монархія характеризується повновладдям однієї особи у державі. Режим абсолютної монархії практично унеможливлює масову легітимну політичну боротьбу за верховну владу, бо всім відомо, хто буде наступником переднього володаря. Це, однак, не відміняє заколоти, отруєння, вбивства самодержців, прикладом чого є багата світова історія. Розгалужений бюрократичний апарат повністю підпорядкований монарху, а найважливішу примусову роль виконують поліція, армія, судово-каральні установи. Біхевіористичний наголос на особистості політичного Володаря спрацьовує саме при цій формі правління, бо у людській історії були монархи з надзвичайними особистими якостями, як Юлій Цезар та Наполеон, а були і безвольні та навіть божевільні.

Крім того, навряд чи можна стверджувати про правові основи держави, бо абсолютний монарх діє за принципом: "такою є моя воля", але при конституційній монархії повноваження монарха обмежується (спрямовуються) основним законом держави (конституцією).

Найвикінчена форма абсолютизму склалась у Франції за часів королів Людовиків ХІV-ХУІІ, у роздрібненій Німеччині проквітав "князівський абсолютизм", а з XVIII століття бюрократично-чиновницький абсолютизм утворюється в Росії.

Різновидами конституційної монархії є дуалістична (монарх володіє виконавчою владою і частково законодавчою) і парламентська (монарх володіє виконавчою владою та поділяє законодавчу з парламентом).

Абсолютна більшість сучасних монархій являються монархіями парламентського типу (Великобританія, Данія, Швеція, Японія та ін.). Англійські джерела стверджують, що у країні парламент посилив свої повноваження з часів Олівера Кромвеля, коли той примусив короля покинути країну, між іншим, за допомогою сили.

Принципово іншою формою правління є республіка. Римський політичний мислитель Марк Туллій Цицерон визначав республіку як "справу всього народу". Вона характеризується здійсненням вищої державної влади виборним колегіальним органом, який формується шляхом обрання представників публічної влади всім населенням (або Його частиною) на точно визначений термін, на недовготривалий час—як правило, на декілька років. Республіками є більшість сучасних держав.

Різновидами республіканської форми правління є парламентська, президентська та і мішана республіки.

Верховенство в системі державної влади у парламентській республіці належить представницькому органові, створеному з обраних депутатів - парламенту, який не тільки приймає закони, але і формує уряд. Парламент може висловити урядові вотум недовіри, наслідком чого є або відставка уряду, або у випадку необґрунтованої претензії до відставки уряду, розпуск парламенту та проведення дострокових парламентських виборів.

Президент у президентських республіках обирається народом, який доручає йому бути главою держави, він стає "народним главою держави" і повністю очолює виконавчу владу він має особливі повноваження—прерогативи, правом законодавчої ініціативи та має відношення до регулювання діяльності судової системи.

Президент у президентських республіках обирається народом, який доручає йому бути главою держави, він стає "народним главою держави" і повністю очолює виконавчу владу він має особливі повноваження—прерогативи, правом законодавчої ініціативи та має відношення до регулювання діяльності судової системи.

Президент у президентських республіках обирається народом, який доручає йому бути главою держави, він стає "народним главою держави" і повністю очолює виконавчу владу він має особливі повноваження—прерогативи, правом законодавчої ініціативи та має відношення до регулювання діяльності судової системи.

Форма державного устрою - це поділ держави на певні територіальні складові та розподіл влади між нею (державою) та цими територіально-адміністративними об'єднаннями.

Історично склалися три форми державного устрою: унітарна держава, федерація, конфедерація.

Принцип унітаризму означає таку побудову держави, за якою верховна суверенна влада повністю зосереджена в центрі, а складові держави (області, землі, департаменти, воєводства тощо) не мають політично-державної самостійності і виступають тільки адміністративно-територіальними одиницями цілого. Для унітарної держави характерна наявність єдиної системи централізованої державної влади, юрисдикція якої поширюється на всю територію країни, єдине громадянство, єдина судова система, єдина правова система та здійснення правосуддя.

Однак деякі унітарні держави (Італія, Португалія, Україна та ін.) включають автономні політичні утворення, як-то :Автономна республіка Крим в Україні з власним парламентом, урядом, конституцією, що модифікує "чистий" унітаризм.

Федерація - це союз певних суб'єктів політики держави, яка складається з цих утворень, що мають певну політично-правову самостійність. Принцип федералізму полягає у розмежуванні сфер компетенції федеральної, центральної влади та влади суб'єктів (складових) федерації. Він передбачає згоду у прийнятті спільних рішень, рівне і справедливе представництво в органах федеральної влади. Територія в політико-адміністративному відношенні не виступає єдиним цілим, а складається з територій суб'єктів федерацій.

Конфедерація - це союз суверенних держав, який створюється для досягнення тимчасової, конкретної спільної мети, як правило, пов'язаної з оборонними завданнями проти значних агресивних сил.

Принцип конфедералізму передбачає збереження повної юридичної та політичної самостійності кожної з держав-членів конфедерації, відсутність центральних органів влади, уніфікованого законодавства, єдиного громадянства, судової системи, оборонних структур. Взаємини між суб'єктами конфедерації ґрунтуються лише на добровільних договірних засадах для координації дій у розв'язанні конкретних спільних проблем.

3)Правова держава - це держава, у якому організація й діяльність державної влади в її взаєминах з індивідами і їхніми об'єднаннями заснована на праві і йому відповідає.

Ідея правової держави спрямована на обмеження влади (чинності) держави правом; на встановлення правління законів, а не людей; на забезпечення безпеки людини в його взаємодіях з державою

Основні ознаки правової держави:

1. Здійснення державної влади відповідно до принципу її поділу на законодавчу, виконавчу, судову з метою не допустити зосередження всієї повноти державної влади в або одних руках, виключити її монополізацію, узурпацію однією особою, органом, соціальною верствою, що закономірно веде до "жахаючого деспотизму" (Ш. Монтеск'є).

2. Наявність Конституційного Суду - гаранта стабільності конституційного ладу - органа, що забезпечує конституційну законність і верховенство Конституції, відповідність їй законів і інших актів законодавчої й виконавчої влади.

3. Верховенство закону й права, що означає: жоден орган, крім вищого представницького (законодавчого), не вправі скасовувати або змінювати прийнятий закон.Всі інші нормативно-правові акти (підзаконні) не повинні суперечити закону. У випадку ж протиріччя пріоритет належить закону.Самі закони, які можуть бути використані як форма легалізації сваволі (прямій протилежності права), повинні відповідати праву, принципам конституційного ладу. Юрисдикцією Конституційного Суду чинність неправового закону підлягає призупиненню, і він направляється в Парламент для перегляду.

4. Зв'язаність законом рівною мірою як держави в особі його органів, посадових осіб, так і громадян, їхніх об'єднань. Держава, що видала закон, не може саме його й порушити, що протистоїть можливим проявам сваволі, свавілля, уседозволеності з боку бюрократії всіх рівнів.

5. Взаємна відповідальність держави й особистості:

особистість відповідальна перед державою, але й держава не вільно від відповідальності перед особистістю за невиконання взятих на себе зобов'язань, за порушення норм, що надають особистостей права.

6. Реальність закріплених у законодавстві основних прав людини, прав і свобод особи, що забезпечується наявністю відповідного правового механізму їхньої реалізації, можливістю їхнього захисту найбільш ефективним способом - у судовому порядку.

7. Реальність, дієвість контролю й нагляду за здійсненням законів, інших нормативно-правових актів, слідством чого є довіра людей державним структурам, обіг для дозволу сугубо юридичних суперечок до них, а не, наприклад, у газети, на радіо й телебачення.

8. Правова культура громадян - знання ними своїх обов'язків і прав, уміння ними користуватися; поважне відношення до права, що протистоїть "правовому нігілізму" (віра в право чинності й невір'я в чинність права).

Громадя́нське суспі́льство — це історичний тип у розвитку людського суспільства, його конкретна якісна характеристика; це сфера самовиявлення і реалізації потреб та інтересів вільних індивідів через систему відносин (економічних, соціальних, релігійних, національних, духовних, культурних). Структурними елементами цієї системи є організації (політичні партії, громадські об'єднання, асоціації) та різні об'єднання (професійні, творчі, спортивні, конфесійні тощо), що охоплюють всі сфери суспільного життя і є своєрідним регулятором свободи людини

ОЗНАКИ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА:

– відокремлена від держави структура суспільства, яка характеризується різноманітними асоціаціями, добровільними обєднаннями людей;

– сфера вільної реалізації безпосередніх і різноманітних інтересів людей;

– відносини вільного обміну продуктами діяльності між незалежними власниками;

– форма безпосереднього спілкування людей;

– плюралізм ідей, вартостей, соціальних цінностей;

– політична система, де держава є похідною від громадянського суспільства та процесів, що відбуваються у ньому;