Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Downloads / Yak_Diyeslovo_z_Imennikom_posvarilos

.doc
Скачиваний:
12
Добавлен:
14.02.2016
Размер:
36.35 Кб
Скачать

Як Дієслово з Іменником посварилось

Одного разу до Дієслова прийшла несподівана думка: «Я найважливіша частина мови». Чому, запитаєте Ви, дієслово так вирішило? А тому, дорогі друзі, що на Свято рідної мови до нього завітав «Хитрий Лис» Прикметник. Ось що він йому запропонував: «Друже Дієслово, а чи ти знаєш, що ти найважливіша, найгарніша та найпрацьовитіша частина мови!» -    Та що це ти таке кажеш, брате Прикметнику? – здивувалося Дієслово. -    А ти сам розсуди. Без тебе речення вже й не речення, а казна-що, і не можна з нього зрозуміти, чи робилось там щось, чи щось робиться? -    Як це? – не переставало дивуватися Дієслово. -    А ось так, послухай речення: Галя квіти .... теплою водичкою. -    Що теплою водичкою? – запитало Дієслово. -    Ось бачиш, не зрозуміло. Чи вона поливала чи полила, чи, може, взагалі вона їх ошпарила, – засміявся Прикметник. -    Так, ти правий! – гордо мовило Дієслово. – Що ж ти пропонуєш, Прикметнику? -    Та так, що ж я можу запропонувати такій поважній частині мови, звичайно, бути царем над усіма частинами мови. -    Хто ж мене царем проголосить? І як на все це подивиться наш брат Іменник. -    Наших маленьких друзів: Займенника Прийменника та Сполучника – я беру на себе, – гордо мовив хитрун Прикметник. Іменника ми приборкаємо, довірся мені, – прищурив своє праве око Прикметник та й пішов так швидко, як і прийшов. О, ось тепер Дієслово міркувало собі, як на його прекрасній голові засяє корона величі царської. Прикметник тим часом побіг до Іменника і став йому нашіптувати: « Ой Іменничку, щось там лихе задумав наш спільний братик Дієслово. Хоче, щоб його царем проголосили!» -    Та ні, то все побрехеньки, – відсахнувся Іменник. Ось я тобі братику правду кажу, хоче, хоче, сам мені казав сьогодні, що він основна частина мови, найголовніша! -    Звісно без дієслова речення втрачає сенс, але коли без мене, воно теж незрозуміле, – заперечив Іменник. -    Так-так, от і я кажу, що тобі треба царем бути, – крикнув наостанок і побіг «хитрий лис» Прикметник до Прийменника, Займенника. Прислівника, Числівника та Сполучника, що мешкали разом і вели спільне господарство. І ось зібралася Рада частин мови, щоб вирішити головне питання: хто ж найважливіший – Дієслово чи Іменник? Кому царем бути? Одні кричать: «Іменнику!», інші «Дієслову!» А Прикметник тільки посміхається, що таку кашу заварив. Мабуть і зараз би вони сперечались, якби не чарівниця, ім’я якої Зв’язна Мова. Прилетіла вона на своєму вірному коні Тексту і мовила: «Ви, братики, послухали хитруна Прикметника, який гарно говорить, але заздрить всім вам і тому вирішив вас пересварити. Ти, Дієслово, важлива частина мови, без тебе не можна зрозуміти, яка дія відбувається чи відбулася, але поміркуй, чи мало б ти таку вагу, якби не було Іменника, чи можна було б зрозуміти, про що чи про кого говориться в реченні? А без інших частин мови, чи гарним було б наше мовлення, чи зрозумілою думка, чи вірно передавалась би дійсність? Чи згодні ви, друзі, зі мною?» -    І справді, чого ми тут репетуємо? – засміявся веселун Займенник, його підтримали інші. -    А ти, Прикметнику, будеш суворо покараний, віднині тобі вічно слугувати Іменнику в реченні, хоч ти гарна частина мови, але тобою треба користуватись дуже обережно! – суворо сказала чарівниця Зв’язна Мова. З того часу між усіма частинами мови панує мир та злагода.

В країні Морфології

У цій я казці розповім про всі частини мови: Є самостійні серед них, А деякі - службові. Одні - самі собі пани, Щось називають, діють... А інші - буцім кріпаки: Лише служити вміють.

Ось є Іменник - він, як цар, Мов превеликий государ. У нього є свої питання: Питання - що? - для неістот, Питання - хто? - для всіх істот.

Порадником царя там був Прикметник, знаний дворянин. До речі, сам ніколи він Не буде десь стоять один - Завжди лише він біля друга. Прикметник мав свої питання (їх більше є, ніж у царя) Про всіх він знає: чий? чия? Який? яке? які? яка? Ознаки всіх він назива.

Іменник-цар жив у палатах, Хоч і не дуже був багатий, Все ж мав він і срібло, і злато. Скарбник у нього дивний є: Рахує він ну майже все. І кількість, і число назве! (Ім'я Числівник мав за те) У нього є питання: скільки? Воно одне, але ж своє.

Ось Дієслово - пан простий, Самостійний, запальний. Має він свої питання: Що робить? та що зробить? Дію всім він пропонує, Бігать, рухатись зове. Хоч він пан, та працю любить, І без праці він на світі І хвилини не живе.

Прислівник - обережний пан, Стеріг він межі замку. Ніхто туди не міг ввійти Ні ввечері, ні зранку. - Де? як? куди? і звідки ви? Прислівник всіх питає Й на відповідь чекає...

А от Займенник - - хитрий генерал, Своїх питань він і не мав, Зате чужих собі набрав: У всіх імен напозичав.

Щодо сполучника, прийменника та частки - Це вірні слуги всіх панів. В єдине речення велике Єднають тих господарні.

Вони хоч і питань не мають, Проте усім допомагають. І нам вони потрібні знову, Щоб прикрашати рідну мову.

Як іменник посварився з прийменником

Морфологічна казка Різні дива бувають на світі... Одного разу таке сталося і зі мною, коли Новий рік вирішили зустрічати в лісі. Вийшли на галявину... І раптом під ялинкою побачили невеликий вогник. Зупинилися, прислухаємося, придивляємося... Біля маленького вогнища сиділи якісь маленькі істоти, вони про щось тихенько сперечалися. Я почув тоненький голос: "Всі ми, частини мови, буваємо самостійні та службові. Давайте визначимо, хто з нас найголовніший..." З їхньої розмови я дізнався, що самостійні частини мови - це іменник, прикметник, числівник, займенник, прислівник та дієслово. А службові - частка, сполучник, прийменник. Та ось виступив хтось перший, гордий, поважний (здається, Іменник): - Я найголовніший з усіх. Я можу означати загальну і власну назву. Наприклад: місто. А яке? Київ. І ви уявляєте конкретне місто! І тільки я можу сказати, якого роду, числа і відміни це слово... Так говорив Іменник, але тут його перебив інший, що сидів поруч: - А я можу розповісти, яке це місто - велике, історичне, красиве, дивовижне... Бо я й називаю різні ознаки та якості предмета і явищ. Я можу розповісти, з чого зроблений предмет, який він за походженням, яке його відношення до часу події (наприклад, дерев'яний стіл, приморське село, зимовий день...) Авжеж, це був Прикметник. Розмову продовжив третій: - Все це гарно, все це так. Але хто з вас зможе порахувати всі ці ваші предмети? Тільки я! Адже я означаю! кількість, і число, і порядок при лічбі (п'ять, п'ятий...). Тому й звуть мене Числівником... - Всі ви дуже розумні, дуже вразливі, але я можу замінити вас усіх, бо я ж так і називаюсь - Займенник'. - вигукнув наступний. - Ось дивіться: стіл - він, красивий -такий, вісім - стільки, далеко - там... Але тут почули спокійний і впевнений голос: - Все це так... Проте без мене всі ви нічого не змогли б зробити. Так би і сиділи тихенько, навіть не розмовляли б, бо тільки я означаю дію, дозволяю вам діяти. Тому і називаюся Дієсловом. І ще я можу вам сказати, коли відбувалася дія: в минулому, в теперішньому чи в майбутньому часі. Але я й рідня декому з вас: є в мене форми, що подібні до прикметника -Дієприкметник, до прислівника - Дієприслівник... А Прислівник зауважив: - А я хоч і утворююсь від інших частин мови (темний - здалеку, верх - зверху...), але вкрай необхідно відрізняти мене від інших, бо від цього залежить правопис! Раптом підвелися трохи ображені Прийменник і Сполучник: - Все це правда, але й без нас важко було б вам висловлювати думки, бо ми допомагаємо словам поєднуватися у словосполучення і речення. І наші друзі Частка і Вигук теж надають цим реченням різні важливі відтінки. Отже, хоч ми і службові, але теж дуже важливі. Я стояв, слухав... і зрозумів: "А справді, всі вони такі різні, але кожний з них має велике значення. І важко було б уявити собі нашу мову, щоб у ній не було хоча б однієї з цих частин".

Соседние файлы в папке Downloads