Підлітковий вік –

це період завершення дитинства і початку дорослості. Відбувається якісна перебудова особистості, змінюються стосунки з дорослими, підліток засвоює нові суспільні норми поведінки. У цей час виникає криза 13 років, що виявляється в різкому протиставленні себе дорослим, внутрішній дисгармонії, потягу до самостійності. Провідною потребою стає вибіркове спілкування з однолітками. Основним чинником становлення особистості є спілкування.

“Підліток - дитина на підрості”. “Уже не дитина – ще не доросла” (В.Даль).

1.Прояв інстинкту стадності (групування, інтереси).

2.Бажання зайняти своє місце в колективі ровесників.

3.Бажання завоювати авторитет, визнання товаришів.

4.Орієнтація на вимоги колективу і його суспільну думку.

5.Підвищена увага і вимогливість до себе.

6.Схильність до гіперсоціалізації, прагнення до “дорослості”.

Бурхливий ріст і перебудова організму у цьому віці спричиняють підвищений інтерес дитини не тільки до психічного розвитку, а й до своєї зовнішності. Через перебільшення значення зовнішності підлітки дуже болісно переживають недоліки (особливо дівчатка), справжні, а частіше надумані. Непропорційний розвиток окремих частин тіла, скутість рухів, неправильність рис обличчя, шкіра, яка втрачає дитячу ніжність, надмірна вага або худорлявість дратують, а часто спричиняють переживання почуття власної неповноцінності, зумовлюючи замкнутість, а то й дитячі неврози. Відомі випадки психічної анорексії, коли дівчатка (зрідка хлопці), прагнучи стати такими, як фотомоделі, або на насмішки ровесників за надмірну повноту, дотримувалися надзвичайно суворої дієти, а згодом взагалі відмовлялися їсти, доводячи себе тим самим до повного фізичного виснаження, що вимагало медичного втручання.

Криза тринадцяти років. Ламання старих психологічних структур, характерне для цього віку, призводить до справжнього вибуху непокори, зухвальства та невихованості. Це кризовий, перехідний період. Ця вікова криза виникає внаслідок

найбільш інтенсивного розвитку біологічного і соціального функціонування людини, різкого підвищення чутливості до зовнішнього впливу середовища і ризику виникнення захворювань. Факт кризи означає настання якісно нового етапу психічного розвитку (про що вже зазначалось в попередньому розділі) індивідуума з його новими мотивами поведінки і новими соціальними вимогами до нього.

Найбільш виражені симптоми кризи:

*1. Зниження продуктивності навчання і здатності до навчання, навіть у тих сферах, в яких підліток обдарований, особливо при виконанні творчих завдань, при цьому виконання механічних завдань збережені. Це зумовлено переходом від конкретного до логічного мислення.

*2.Негативізм, який виражається у сварках, порушеннях дисципліни, водночас підліток переживає внутрішнє занепокоєння, невдоволення, прагнення до самотності та самоізоляції.

При всьому розмаїтті реакцій, які лежать в основі порушень поведінки, у дітей і підлітків частіше спостерігаються.

*Реакція відмови виникає в умовах, коли порушуються емоційні стосунки дитини чи підлітка в умовах позбавлення, втрати чогось: сім’ї внаслідок поміщення дитини в інтернат; одного з батьків в результаті їх розлучення; компанії однолітків після переїзду в нове місце проживання тощо. Діти відмовляються від спілкування, забав, їжі тощо.

*Реакція опозиції викликається надмірним навантаженням або позбавленням підлітка колишньої уваги при появі в сім’ї брата чи сестри, у випадках повторного створення нової сім’ї тощо. Мотивом для суїцидальної поведінки, втечі з дому, хуліганських вчинків є

прагнення привернути до себе увагу, продемонструвати себе як жертву ситуації, створеної іншими, “жорстокими людьми”.

*Реакція імітації проявляється в наслідуванні іншій особі або взірцю-кіногерою, однолітку, вихователю. Ця реакція може стати причиною порушення соціальних норм, якщо об’єктом імітації виявиться антисоціальна особа (фільми-бойовики із сценами насильства, згвалтування, викрадення тощо. Негативна реакція імітації може виражатись прагненням поводитись протилежно якомусь взірцю: підкреслено тверезий спосіб життя у сина пияка; відмова від батьківського забезпечення у підлітка, який ріс у сім’ї користолюбців тощо. В межах негативної реакції імітації може проявитись реакція емансипації - боротьба підлітка за свої права і самостійність.

*Реакція компенсації спрямована на компенсацію якогось недоліку: фізично слабкий підліток домагається визнання однолітків шляхом посилених розумових вправ, досягає відмінних показників у навчанні, вражаючи своїми знаннями інших.

*Реакція гіперкомпенсації проявляється впертими заняттями в тій сфері, у якій підліток має слабину і виявляється досягненням покращених результатів.

*Реакція групування з однолітками виражається у формуванні підліткових груп з своїми лідерами, певним розподілом ролей всередині групи та своєї території. Більшість правопорушень здійснюються підлітками групи.

*Реакції захоплення (хобі) – азартні ігри, прагнення до лідерства, збагачення, інтелектуально-естетичні, колекціонування, комп’ютерні забави, спортивні. Негативні наслідки бувають в тих випадках, коли хобі протиставляються навчанню і роботі підлітка, поглинають увагу і час, або за змістом мають дивний , абсурдний характер та пов’язані з порушенням соціальних норм (вболівальники футбольних матчів тощо).

*Реакції, обумовлені формуванням сексуальних потягів, спрямовані на безпосередню реалізацію статевого збудження (онанізм, гомосексуалізм і т.д.), або відображають глибоко приховану сексуальність. Сексуальність підлітків недиференційована, проявляється під впливом різноманітних подразників (порнографія, секс-фільми), нестійка, легко переходить в хворобливі форми сексуальних спотворень та

сексуальні девіації.

Патологічні реакції, на відміну від здорових реакцій: неадекватні змісту ситуації; схильні до розширення (генералізації) за межі ситуації і мікрогрупи, де вони виникли; мають тенденцію до звичного (стереотипного) реагування в різних ситуаціях; приводять до соціальної дезадаптації. На їх основі виникає хвороблива (патологічна) поведінка.

Одним з варіантів їх є делінквентна поведінка – ланцюжок вчинків і правопорушень (пропуски занять, дрібне хуліганство і злодійство, знущання і пограбування дітей, порушення громадських правил тощо).

Близькими до делінквентних патологічних варіантів поведінки є втечі з дому і бродяжництво. Серед причин подібних дій можуть бути знущання батьків в сім’ї, відсутність уваги і теплих стосунків, страх покарання, прагнення до розваг тощо.

Одним із чинників такої поведінки є алкголізація і наркотизація, що в наш час набули поширення серед підлітків з порушеною поведінкою.

Суїцидальна поведінка – думки, наміри, висловлювання про самогубство, спроби і дії. Ці форми поведінки “помолодшали” і зустрічаються у дітей до 14 років, а найбільше суїцидальний ризик зростає з 15- 16 років. Суїцидальна поведінка є реакцією на психотравмуючу ситуацію у підлітків з порушеним формуванням характеру.

В цьому віці особливо гостро, інколи доходячи до рівня акцентуації, проявляються окремі властивості характеру, які не є самі по собі патологією, проте збільшують ймовірність психічних травм та відхилень у поведінці. Зокрема, загострення типологічної для юнацтва такої риси як гіпертимність (підвищена активність та надмірне збудження), нерідко спричинює нерозбірливість у знайомствах, схильність до непродуманих, авантюрних вчинків, а типологічно обумовлена замкнутість може перерости у хворобливу самоізоляцію або почуття власної неповноцінності тощо. На думку О.Личко, вік від 14 до 18 років є

критичним періодом для розвитку психопатій.