10. Орфографічні норми сучасної української літературної мови. Правопис.

Наші офіційні видання, більшість друкованих органів масової інформації, книгодрук, освіта використовують чинний “Український правопис” у його редакції 1960р. з невеликими змінами 1990р. і 1993р.

Частина нашого громадянства відкидає все в орфографії, що напрацьоване в ній після брутальної заборони 1933р. правил “Українського правопису” 1927р. (1928р.). Не обізнані з історією української орфографії люди гадають, що ті, хто вживає норми 1927р. (1928р.), користуються діаспорними правилами. І зловмисники іменують прийнятий демократичним шляхом “Український правопис” 1927р. (1928р.) діаспорним.

Декотрі видання вживають саморобний “гібридний” правопис. У чинний орфографічний кодекс вносять елементи правопису 1927 р. (1928).

До цього треба додати, що через факсимільні перевидання до широкого читача доходять книги, надруковані правописними системами XIX-початку XXст.

У складній ситуації, що утворилася в нашій орфографічній практиці, відбивається вся складність долі української писемно-літературної мови у XXст.

Вік нашого правопису налічує понад тисячу років, через те в ньому співіснують елементи, усталені ще в сиву давнину, з елементами, що стали нормою кілька десятків років тому. В історії української орфографії виділяємо кілька умовних, але важливих етапів:

1. давній українсько-руський період: X— третя чверть XIVст.

2. староукраїнський: остання чверть XIV— XVIст. — час

так званого другого південнослов’янського впливу.

3. XVII — XVIIIст., коли діяли норми “Граматики” 1619 року М.Смотрицького.

4. новоукраїнський: XIX— XXст.

Офіційного українського правописного кодексу не було до 1919 року, коли були видані “Головніші правила українського правопису”. Це був доопрацьований акад. А.Кримським і проф. Є.Тимченком проект українського правопису, запропонований у 1918 році проф. І.Огієнком. Всі подальші зміни й доповнення до нашого правописного кодексу були внесені саме в цей офіційно затверджений текст, що став законом.

Травень 1928 року – правописна конференція у Харкові – доопрацьована орфографія і вперше унормовані правила української пунктуації. Виданий цей правопис у 1929 році..

1933р. – наступне видання правопису, коли була видалена літера ґ і запроваджена орієнтація на східноукраїнські правописні традиції.

1946, 1960– нові видання правопису.

1988 року, у період так званої перебудови, чергове редагування правописного кодексу розпочала Орфографічна комісія при Відділенні ЛММ АН УРСР. Проект обговорювався і в новоствореному Товаристві української мови ім. Т.Шевченка, голова якого, Д.Павличко, запропонував розширити склад Комісії та змінити її юридичний статус. За ухвалою Президії АН вона стала її тимчасовим органом. 14.11.89 Орфографічна комісія АН затвердила чергову редакцію, яка вийшла у світ 1990 року. Найпомітнішою рисою редакції 1990 року є повернення до абетки літери ґ і номінації кличний відмінок замість клична форма.

“Правопис” 2008 року вніс такі доповнення:

День Незалежності – замість день Незалежності;

Свят-вечір – замість свят-вечір;

День Перемоги – замість день Перемоги.

Орфографічні норми охоплюють правила написання слів та їх частин. Слова в українській мові пишуться за такими принципами:

• фонетичним (пишуться так. як і вимовляються): випробувати, підрозділ, дата, бланк;

• морфологічним (позначення на письмі складових частин слова незалежно від їхньої вимови): підписуєшся, укладається. сміється, зчитувати, хвилюєшся;

• історичним (традиційним; букви, морфеми, слова пишуться за традицією, а не відповідно до існуючих норм): дзвінок, рівень, меншості, зосереджений, черговий;

• смисловим (диференціюючим; різне написання однозвучних слів, які мають неоднакове написання): напам’ять / на пам’ять, вишневе / Вишневе, проте / про те.

Правопис кожної мови складається з трьох підсистем: графіки (літер, якими позначають найтиповіші звуки та звукосполуки), орфографії (способів поєднання звуків і звукосполук, що забезпечує однотипність написання слів) і пунктуації (розділових знаків, за допомогою яких позначають інтонаційне членування тексту).