Розділ 2. Мас-медіа як чинник розбудови громадянського суспільства

Етапи розвитку мас-медіа найтіснішим чином пов’язані зі змінами соціуму. Так, виникнення перших газет в XVIII ст. найбезпосереднішим чином пов’язане з виходом на політичну арену нового класу – буржуазії, для якої вони стали засобом реалізації економічних, політичних і культурних цілей (саме тоді виникає метафора «четверта влада», яка фіксувала їх величезне значення в суспільстві, авторство якої приписується як англійському романістові Г. Філдингу, так і політичному філософові Е. Берку). Згодом ЗМІ стали чи не основним інструментом економічних і політичних взаємодій і конфліктів, необхідною передумовою становлення ліберальної економіки і конституційної демократії, так само, втім, як і бюрократичних економік, авторитарних і тоталітарних політичних режимів. Розвиток ЗМІ йшов в ногу з поступом в соціальній і культурній організації. Урбанізація, підйом життєвих стандартів і збільшення вільного часу, становлення сучасної бюрократії і інші глобальні соціокультурні процеси були б неможливі у відсутність мас-медіа, які являються не лише одним з символів сучасного світу, але і дуже активним каталізатором усіх громадських змін.

У визначені розуміння ЗМІ, зауважує С. Квіт, ключовим словом є слово медії (засоби) для поширення масової інформації: друковані періодичні видання, книжки, радіо, мобільні телефони, кіно, телебачення, аудіо та відеозаписи, засоби кабельного і супутникового зв'язку, відеоігри, Інтернет [19, с.29].

Поряд із стрімким розвитком цифрових, мережевих, комп’ютерних, інформаційних, ігрових і мобільних технологій і комунікацій ЗМІ зазнали суттєвої трасформації. Це позначилось на традиційних медіа, наприклад, періодичне видання послуговується графічними редакторами перед публікацією зображення, й призвело до появи нових медіа. Засновані на нових, цифрових носіях, безпосередньо пов’язані з еволюцією комп’ютерів та Інтернету, широко впроваджувані в різні сфери, вони стали інтерактивнішими за традиційні, чим теж суттєво відрізнились від них. Трансформація медіа відбувалась на цивілізаційному зламі, коли на зміну індустріальному приходило постіндустріальне (інформаційне) суспільство. Воно стало новим етапом розвитку соціуму, а інформаційно-комп’ютерна революція – процес інформатизації всіх сфер життя (суспільства в цілому і людини загалом) – його квінтесенцією. Новітні технології трансформували матеріально-виробничу й соціальну сфери людства. Водночас відбулися й значні зміни обробки, виробництва й передачі інформації, самого підходу до її подачі. Рушійними силами означених трансформацій стали комп’ютеризація, інтернетизація, медіація і віртуалізація інформації. Саме комп’ютер уперше дав змогу подати будь-який із видів інформації – текстовий, звуковий, відео чи зображальний – у цифровій формі. Інтернет як віртуальний простір разом із здатністю комп’ютерної пам’яті до миттєвого відтворення, своєю чергою, посприяв значному приростові знань, колосальному розширенню інформаційних меж і витворенню нової інформаційної картини світу як наслідку. Інформатизація забезпечує нові медіа все більшою кількістю учасників комунікації. Її багатовекторність, нові умови функціонування, коли багато учасників підтримують комунікацію із багатьма, за нинішнього інтенсивного розвитку спроможні модифікувати комунікаційну модель «багато – багатьом» у ледве не «всі – всім», настільки масштабними є спроможності й перспективи нових медіа [29, с.23–24].

Д. Мак-Квейл вказує на важливість медій як соціального інституту, який треба досліджувати і знати особливості функціонування. Науковець визначив механізми взаємодії мас-медіа та об’єднання громадян через т.зв. метафори медіації:

• вікно для будь-якого досвіду, що накопичується у суспільстві, яке розширює наше бачення, дає нам можливість побачити самим, що відбувається, без стороннього втручання;

• дзеркало перебігу подій у суспільстві, якщо б навіть ми були б обмежені у свободі бачити те, що ми хочемо;

• фільтр чи воротар, що виконує обов'язки відбору частини досвіду для спеціальної уваги і закриває інші погляди і голоси, роблячи це усвідомлено або ні;

• дороговказ, провідник чи інтерпретатор, який створює картину чи сенс із того, що бентежить і є фрагментарним;

• форум чи платформа для представлення аудиторії інформації та ідей, часто з можливістю відповіді чи реакції на них;

• поширювач, хто передає далі інформацію та робить її доступною для всіх;

• співбесідник чи партнер у розмові, котрий дає відповіді на питання у інтерактивному обміні думками [24].

У сучасному суспільстві ЗМІ виконують низку функцій (які подібні до т. зв. метафор медіації), важливими серед яких є:

• пізнавальна – формування системи знань про дійсність;

• комунікативна – спостереження за актуальними подіями і процесами, формування суспільної думки стосовно їх сутності – закріплення спільних поглядів, оцінок, суджень суспільства;

• оцінювальна сприяє орієнтації у суспільному житті, оцінці суспільних подій;

• інформаційна – збирання, редагування, коментування та поширення інформації;

• ретрансляційна – відтворення певного способу життя з відповідним набором політичних, духовних, соціальних цінностей;

• регулятивна функція дає орієнтири щодо участі в громадському житті; інтегруюча сприяє об’єднанню соціальних груп на базі спільних цінностей та ідей;

• прогностична – створює основу для передбачення змісту та характеру розвитку політичного процесу;

• нормативна функція засобів масової інформації створює загальноприйнятий образ майбутнього [12, с. 122].

Завдяки реалізації зазначених функцій ЗМІ справляють вплив на всі сфери життєдіяльності суспільства, на соціально-психологічний і духовно-культурний розвиток кожного члена суспільства, тому що кожна нова інформація, що надходить по каналах ЗМІ, відповідним чином стереотипізована й несе в собі багаторазово повторювані ціннісні орієнтації й установки, що закріплюються у свідомості людей.

Водночас слід зазначити, що багатоаспектне проникнення ЗМІ в життя суспільства може відігравати як об’єднуючу роль і сприяти консолідації суспільства, так і дезінтеграційну, роз’єднуючу, упроваджуючи в суспільну свідомість негативні стереотипи, що, на думку Г.Блумера, особливо є відчутним в кризові періоди історичного розвитку суспільства, коли люди у стані соціальної невизначеності особливо підпадають під вплив, легко відкликаються на різні нові стимули, ідеї, а також більше піддаються пропаганді й різним маніпулюванням [6, с. 123].

Є. Прохоров пропонує розглядати «ідейно-творчу концепцію», «спрямування» кожного конкретного ЗМІ, яке «визначається соціальною позицією і втілюється в сукупності прийнятих форм реалізації програми», оскільки «сам добір фактів містить визнання їх значущості для програми реалізації напряму і визначеної нею інформаційної політики. Повідомлення фактів уже самим своїм характером (добором деталей, порядком викладу, лексикою тощо) неминуче видає, навіть якщо журналіст не зізнається в цьому сам собі, його соціальну позицію» [28, с. 282–285]. Як стверджує дослідник, «результатом творчої діяльності в журналістиці є той чи інший вплив на аудиторію, на масову свідомість і поведінку, бо в результаті «споживання» пропонованої журналістикою інформації в свідомості аудиторії формується певний образ світу, система настанов, спрямованість волі» [28, с. 286].

Отже, можна акцентувати на зв’язку між інформаційною політикою ЗМІ й цілеспрямованим формуванням громадської думки. Як показує практика, ЗМІ не завжди ставляться до формування своєї інформаційної політики з належною мірою відповідальності. Численні дослідження М. Маккоумза, Д. Шоу, Е. Роджерса та інших учених свідчать: розглядаючи певний набір проблем та організовуючи громадську дискусію або ж впливаючи на умонастрої громадян, ЗМІ далеко не завжди прагнуть відображати інтереси суспільства й давати людям об’єктивну інформацію. Цим зумовлена потреба спілкування на засадах довіри й толерантности, потреба соціальної організації впливати на їхню інформаційну діяльність, обстоювати через ЗМІ власні пріоритети в порушенні й тлумаченні суспільних проблем. Як наголосив Б. Макнайр, «те, що хоче сказати політичний діяч, необов’язково відбивається в тому, що говорять ЗМІ» [25, с.152]. Необов’язково і не завжди відображається там і думка громадськості. Така автономність позиції ЗМІ створює труднощі для громадських структур, що не можуть добитися однозначного контролю над цим інструментом. Тому інтерес до виступів ЗМІ завжди залежить від контексту та позицій громадськості з того або іншого питання. Для пересічних громадян ЗМІ перетворилися на надзвичайно ефективного посередника у відносинах вільних індивідів і влади. Завдяки певній відвертості, оперативності у формулюванні оцінок і позицій, широким можливостям відображати інтереси і сподівання найрізноманітніших груп і верств населення ЗМІ могли б істотно впливати на політичну гру і навіть модифікувати її правила, формувати нові відносини між верхами та низами.

Системні властивості сучасних ЗМІ визначаються шістьма принципами їхнього функціонування. Це інтерактивність, мобільність, оборотність, взаємна сумісність, повсюдність і глобальність. Інтерактивність і мобільність збільшують швидкість поширення інформації та інформаційних обмінів. Оборотність, або конвертованість, відображає здатність передавати інформацію від одного ЗМІ до іншого. Взаємна сумісність проявляється в мультимедійних процесах, об’єднаних різними каналами й засобами зв’язку. Повсюдність – у розповсюдженні ЗМІ по всьому світу та серед різних соціальних груп. Глобальність – у перетині інформацією будь-яких державних кордонів». Ці принципи в парадигмі радикально змінної комунікації Е. Тоффлера вказують «на повну трансформацію не тільки у тих способах, якими ми посилаємо повідомлення одне одному, а й у тому, як ми думаємо, якими ми бачимо себе в цьому світі й, отже, яке наше ставлення до різних урядів. Узяті разом вони означають, що для урядів – чи революціонерів, які протистоять їм, – стає неможливим керувати ідеями, образами, даними, інформацією або знаннями, як це вони робили раніше» [31, с. 434–441].

Однак існує чимало проблем щодо розвитку незалежних ЗМІ, серед яких Дж. Кін виділяє такі головні:

1. Скрутне фінансове становище ЗМІ негативно відображається на якості програм та становить під загрозу саму “громадськість”.

2. Втрата незалежності ЗМІ, адже вони часто працюють на чийсь індивідуальний приватницький інтерес.

3. Проблеми з легітимністю. Громадські ЗМІ втрачають підтримку і довіру самих членів суспільства через упередження щодо неможливості задовольнити смаки різних категорій громадян у рівній мірі.

4. Психологічні зміни. ЗМІ конкурують з приватними медіа-компаніями у багатоканальному середовищі” [20].

Такі негативні процеси впливають на якість та активність ЗМІ. Громадяни “стають політично пасивними” і починають звужувати коло своїх громадських інтересів, що значно зменшує вплив суспільних об’єднань на владу і становить загрозу для самої демократії. Для оновлення і розвитку всіх її форм потрібна по- стійна самокритика та самоконтроль, лише за умов постійного “громадського цензора” демократія зможе відповідно виконувати усі свої функції

Підводячи підсумок, погодимося, що етапи розвитку мас-медіа найтіснішим чином пов’язані зі змінами соціуму. Метафора «четверта влада» зафіксувала їх величезне значення в суспільстві, як активного каталізатора усіх громадських змін.

У визначені розуміння ЗМІ ключовим словом є слово медії (засоби) для поширення масової інформації: друковані періодичні видання, книжки, радіо, мобільні телефони, кіно, телебачення, аудіо та відеозаписи, засоби кабельного і супутникового зв'язку, відеоігри, Інтернет [19, с.29]. Вони виконують важливі функції: пізнавальну, комунікативну, оцінювальну, інформаційну, ретрансляційну, регулятивну, прогностичну, нормативну. Принципи функціонування ЗМІ: інтерактивність, мобільність, оборотність, взаємна сумісність, повсюдність і глобальність.

ЗМІ справляють вплив на всі сфери життєдіяльності суспільства, тому що інформація для пересічних громадян перетворилася на ефективного посередника у відносинах вільних індивідів і влади. Завдяки відвертості, оперативності у формулюванні оцінок і позицій, широким можливостям відображати інтереси і сподівання найрізноманітніших груп і верств населення ЗМІ впливають на нові відносини між верхами та низами, формулюють і оприлюднюють громадську думку, є фактично передавачем інформації від держави до суспільства, і, навпаки, – від суспільства до держави.