Розділ 3. Проблема взаємодії змі та громадянського суспільства в Україні

У контексті окресленої проблеми слід зазначити, що відповідно до законодавства України [13-17] система вітчизняних ЗМІ структурно представлена кількома групами мас-медіа, а саме: друковані, аудіовізуальні ЗМІ, інформаційні служби, різного роду “периферичні утворення” журналістики. До друкованих ЗМІ належать періодичні друковані видання (преса) – газети, журнали, бюлетені й разові видання з визначеним тиражем тощо; до аудіовізуальних – радіомовлення, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо. Інформаційні служби представляють телеграфні агентства, агентства преси, рекламні бюро і компанії, прес-служби при державних, комерційних, громадських, конфесійних організаціях, агентства паблік рилейшнз, професійні журналістські клуби й асоціації. Останнім часом до системи ЗМІ відносять також соціальні інститути й осіб як засновників видань і програм, органи управління системою журналістики, а також організації, що займаються підготовкою і перепідготовкою кадрів.

Сучасна Україна має надзвичайно широку мережу ЗМІ, відповідно зростає і диференціюється їхня аудиторія. Однак недостатньо високий професійний рівень та культура демократизму, надмірна політизованість та упередженість багатьох засобів масової інформації призводять до того, що соціальна диференціація набуває не плюралістичного, а конфронтаційного характеру. Рівень довіри громадян до преси та телебачення залишається невисоким [7, с.38]. Дослідження проведене соціологічною службою Центру Разумкова (динаміка, 2000-2015) [30] про оцінку розвитку та довіри соціальних інституцій свідчить, що респонденти вважали, що ЗМІ досягли високого значення розвитку (індекс розвитку 0,66) та досить часто висловлювали високий ступінь довіри (грудень 2000 - 52.3%; червень 2004 - 55.1%; лютий 2008 - 57.7%;). В 2015 році на питання: Якою мірою Ви їм довіряєте ЗМІ України? Респонденти відповіли: Скоріше довіряю - 44.5%; Цілком довіряю - 5.7%; Зовсім не довіряю 17%; Скоріше не довіряю -26,6. Можливо факт зниження довіри до ЗМІ пов’язаний із підвищеними вимогами громадян до стану дотримання журналістських стандартів у матеріалах, які стосуються соціальних проблем; до медійного дискурсу, який сприяє/не сприяє зниженню рівня конфліктності в українському суспільстві; до здатності ЗМІ адекватно пояснювати кризу, її масштаб та соціальні наслідки, а також здатність медіа поширювати інформацію до цільових груп [27].

Характер отримуваної інформації виявляє вирішальний вплив на зміст і поширення громадської думки. «Хто володіє інформацією, той володіє світом», – так вважав Уїнстон Черчілль. Якою ж буде інформація — не в останню чергу залежить від ЗМІ. Тому в Україні зросли, як роль ЗМІ у формуванні громадської думки, так і вимоги громадян до діяльності медіа.

ЗМІ є одним з тих інститутів, що відіграють ключову роль у згуртуванні українського суспільства навколо демократичних цінностей у процесі євроінтеграції. Вплив комерційних та політичних завдань залишає медіа‐сектору занадто мало можливостей для того, щоб здійснювати важливу функцію – стояти на варті суспільних інтересів та надавати незалежну інформацію. За допомогою засобів масової інформації сучасна людина задовольняє одну з основних своїх потреб - потребу в інформації. ЗМІ різного роду впливають на свідомість людини і через перероблену і відредаговану ними інформацію у аудиторії формується не тільки своєрідна картина світу та світосприйняття в цілому, але і встановлюються певні норми і правила поведінки людини в суспільстві.

Як зазначає Віктор Степаненко, «…ЗМІ виступають тим медіумом-посередником, який якраз і здійснює зв’язок поміж державою та суспільством. Незалежні медіа втілюють та репрезентують громадську думку як соціальний інститут і як «четверта влада» здійснюють функції спостерігача та контролера законодавчої, виконавчої та судової влади [27].

ЗМІ у суспільстві є не лише способом впливу на маси, але й засобом участі мас в соціальному управлінні. Ця участь здійснюється на базі всебічного інформування громадськості про соціальне життя в цілому та про діяльність окремих соціальних інститутів. Друковані та електронні засоби масової інформації забезпечують гласність громадській думці, доводять її до відома соціальних інститутів, надають трибуну для обміну думками. Як уже зазначалось, громадська думка може формуватися стосовно тільки тих явищ і фактів соціального життя, які є інформаційно доступними спільноті. Чим вищою є інформованість громадськості, тим компетентнішою є громадська думка. Формування громадської думки і її висловлення — дві взаємопов'язані сторони в діяльності ЗМІ.

Революція Гідності поставила вимоги, які співзвучні з устремліннями всього українського суспільства: справедливість, розширення прав і свобод, демократія. Отже, громадянське суспільство очікувало, що нова влада на законодавчому рівні й на рівні практик забезпечить процес збільшення обсягу свобод в усіх сферах, створить правові гарантії їх дотримання.

Однак, на думку експертів [8], на рівні державного управління триває стара політика "інформаційного володіння". Підтримується лише провладне бачення. На цьому тлі прогресивні процеси інформаційного розвитку стримуються або гальмуються. Українська держава брала на себе зобов'язання з реалізації європейських та світових медіа-трендів: захищати права людини та свободу слова в Інтернеті, боротися з "мовою ненависті" та інформаційною агресією, сприяти розвиткові нових конвергентних (злитих, поєднаних) медіа, поширювати медіа-грамотність від малої дитини до літньої людини, ухвалити сучасне мультимедійне законодавство, завершити створення системи суспільного мовлення, запроваджувати цифрове мовлення, сприяти саморегулюванню в медіа сфері. З цих напрямів реалізовано лише декілька. Інформаційна безпека та інформаційна пропаганда вийшли на перше місце. Сформовано систему військового інформування із зони бойових дій, почала формуватися система роботи бойових прес-офіцерів. Але це все елементи, а системи й системної роботи – немає. Нарешті запущене і стартувало суспільне мовлення (глядач нині розуміє його ціннісну відмінність від інших каналів), схвалено законодавство щодо прозорості медіавласності, створене Міністерство інформації проводить масштабні рекламно-інформаційні кампанії (про волонтерів, про бійців АТО і Крим — наш), запущено 3G. Гальмується розвиток суспільного мовлення. Українського телебачення та радіо досі немає на сході країни, де йде війна. Там превалюють російські мовники: 10 інформаційних та 30 розважальних російських телевізійних каналів щоденно в ефірі. Не роздержавлені друковані засоби масової інформації, засновані органами державної влади та місцевого самоврядування. Не ведеться експертна координаційна робота щодо впливу та розвитку нових конвергентних медіа. Це один із найважливіших аспектів інформаційної революції та суспільства майбутнього. Не схвалено нового законодавства про телебачення і радіомовлення. Потрібно розробити і прийняти Інформаційний кодекс України, який чітко визначить коло суб'єктів інформаційних відносин, максимально врахує їхні права та законні інтереси, забезпечить єдині підходи й принципи до регламентації відносин в інформаційному просторі, а також дасть визначення низці термінів в інформаційній сфері, насамперед тих, що стосуються інформаційної війни.

Отже, український феномен ролі та значення ЗМІ в розбудові громадянського суспільства полягає в тому, що теоретично засоби масової інформації є елементами та інструментами громадянського суспільства, а практично – більшість ЗМІ обслуговують інтереси власників, що нерідко представляють владні команди на різних рівнях. Двоїсте становище ЗМІ змушує шукати нові ефективні форми взаємодії з громадянським суспільством.

Доцільними будуть рекомендації експертів [8]:

- застосування сучасних технологій задля вироблення нових методів впливу на суспільну свідомість;

- визначити шляхи підвищення ефективності впливу на формування громадської думки;

- ЗМІ як провідний канал комунікації в інформаційному суспільстві;

- вплив ЗМІ на соціалізацію особистості; на процеси демократичного розвитку суспільства в умовах трансформаційних процесів;

- ефективне забезпечення ЗМІ прав та свобод громадян, підвищення рівня інформаційної культури;

- визначити роль ЗМІ як поєднання інструментів громадського контролю та суцільного інформування.