Зміст

1. Зародження філософії. Поняття мудрості

2. Філософія, її предмет та функції

3. Особливості філософії як форми духовного осягнення світу

4. Природа філософських проблем

5. Світогляд та його функції

6. Структура світогляду

7. Історичні форми світогляду. Філософія як теоретична основа світогляду

8. Філософія і міфологія. Особливості та функції міфа

9. Філософія і наука

10. Етапи розвитку світової філософії: проблеми періодизації і взаєморозвитку філософських учень

11. Досократівський етап в старогрецькій філософії(натурфілософія). Філософські ідеї Геракліта, Піфагора, Демокріта

12. Проблема людини в античній філософії(Протагор, Сократ)

13. Філософська система Платона: загальна характеристика

14. Філософська система Арістотеля:загальна характеристика

15. Напрямки елліністичної філософії. Епікур і епікуреїзм. Стоїцизм і скептицизм

16. Теоцентризм як основний спосіб трактовки буття і людини у філософії середньовіччя

17. Патристика і схоластика

18. Антропоцентристський, гуманістичний характер філософії епохи Відродження

19. Натурфілософія епохи Відродження

20. Філософія Нового часу: загальна характеристика

21. Проблема методу пізнання у філософії Ф.Бекона і Р.Декарта

22. Філософія просвітництва в Європі 18 ст.

23. І.Кант - основоположник німецької класичної філософії

24. Філософська система Г.Гегеля та її історичне значення

25. Антропологічний матеріалізм Л.Фоєрбаха

26. Проблема раціонального та ірраціонального у філософії ХХ ст.

27. "Філософське життя": становлення і еволюція

28. Психоаналіз і неофрейдизм

29. Екзистенціальна філософія та її різновиди

30. Неотомізм - офіційна філософія католицизму

31. Джерела виникнення та становлення філософської думки в Київській Русі

32. Григорій Сковорода - фундатор філософії українського духу

33. "Філософія серця" П.Юркевича

34. Філософські погляди М.Драгоманова і І.Франка

35. Філософський зміст проблеми буття

36. Онтологія як учення про буття. Буття і його основні форми

37. Єдність матерії, руху, простору, часу

38. Основні закони діалектики

39. Виникнення і природа свідомості

40. Структура свідомості, її основні рівні

41. Свідомість і мова

42. Суспільна свідомість. Форми суспільної свідомості

43. Поняття "практика". Функції практики

44. Творчість як фундаментальна основа діяльності людини

45. Діалектика та її альтернативи

46. Принципи, категорії діалектики

47. Проблема пізнання у філософії

48. Проблема методу пізнання

49. Проблема істини у філософії. Критерії істини

50. Філософський аналіз суспільства

51. Суспільство як реальна цілісність і соціальна система

52. Матеріальне виробництво. Продуктивні сили і виробничі відносини та їх взаємовплив

53. Рушійні сили та суб'єкти суспільного розвитку

54. Суспільний прогрес, його сутність і критерії

55. Парадигми осягнення історії

56. Єдність і багатоманістність історії

57. Поняття суспільного виробництва

58. Політична система суспільства

59. Держава - базовий інститут політичної системи

60. Духовне життя суспільства

61. Проблема визначення людини. Співвідношення понять людини

62. інивіда, індивідуальності особи

63. Культура і особа

64. Історичні форми спільностей людей

65. Цінності в житті людини та суспільства

66. Поняття духу і духовності

67. Духовне життя суспільства

68. Життєва позиція особистості

69. Життя як найвища самоцінність. Проблема сенсу життя в духовному досвіді людства.

70. Виховання особистості

1. ЗАРОДЖЕННЯ ФІЛОСОФІЇ. ПОНЯТТЯ МУДРОСТІ.

Історія філософії – розділ філософського вчення, який займається вивченням історії розвитку світогляду ллюдей.Філософія поділяється на: Софістичну (життєва мудрість, спирається на конкретний життєвий досвід).

Академічну (професійна, спирається на логіку). Започатковується філософія з постановки питання про єдність речей, цілісність світу. І для того, щоб це питання з'явилось у людській свідомості, необхідні були тисячоліття практичного перетворення одних речей в інші, практично-мисляче виділення із кола цих речей таких, що використовувались як засіб перетворення всіх інших.Перші уявлення про єдине походження і єдину першооснову всіх речей були пов'язані з використанням води в зрошувальному землеробстві. Му́дрість (грец.Σοφία) — володіння знанням, розумінням, досвідом, обачністю та інтуїтивним розумінням включно зі здатністю також вживати ці якості. Це — розсудливе та грамотне застосування знання. Великий, глибокий розум, що опирається на життєвийдосвід. Здатність знаходити рішення різнихпроблем, в тому числі життєвих, опираючись на свій і чужий досвід, уникаючи часом безпосередніхлогічнихоперацій і розумінняонтологіїтого що відбувається. Статус мудрості чи розсудливості як чесноти визнається в культурних, філософських та релігійних джерелах. В таких жанрах усної і літературної творчості якАфоризм,Приказка,Приповість,Притчазнайшла своє відображенняквінтесенціянародної мудрості. Поняття «розум» не єсинонімомпоняття мудрість. Розумна людина не є обов'язково мудрою, але мудрий вже підрозумовує під собою розумний. Термін«Філософія»перекладається з давньонегрецької як любов до мудрості.

2. ФІЛОСОФІЯ. ЇЇ ПРЕДМЕТ ТА ФУНКЦІЇ.

Філософія (від грец. phileo - люблю і sophia - мудрість) - це загально-світоглядна теорія. Об'єктом її пізнання є взаємовідношення людини і світу, причому людина і світ розглядаються в своїх найзагальніших (гранично загальних) і найсуттєвіших характеристиках. Предметом філософії є відношення "мислення - буття".

До основних функцій філософії слід зарахувати світоглядну, пізнавальну (гносеологічну), методологічну, практично-діяльну (праксеологічну).Світоглядна функція філософії полягає в тому, що вона, озброюючи людей знаннями про світ та про людину, про можливості його пізнання і перетворення, здійснює вплив на формування життєвих установ, на усвідомлення людиною цілей та сенсу життя.Пізнавальна (гносеологічна) функція полягає в тому, що вона, орієнтуючи пізнавальні прагнення людини на пізнання природи і сутності світу, природи та сутності самої людини, загальної структури світу, зв'язків і законів його розвитку, з одного боку, озброює людей знанням про світ, людину, про зв'язки і закони, а з іншого – здійснює вплив на кожну форму суспільної свідомості.Методологічна функція. Виділення її як однієї з основних зумовлено тим, що філософія займає особливе місце у процесі усвідомлення буття у структурі суспільної свідомості. Специфіка філософії полягає в тому, що вона в найузагальненішій формі вивчає ставлення людини до світу і до самої себе. Тому основні положення філософії мають важливе методологічне значення для кожної з форм суспільної свідомості в процесі усвідомлення свого специфічного предмету.Практично-діяльна (праксеологічна) функція філософії полягає в тому, що вона стає знаряддям активного, перетворювального впливу на оточуючий світ і на саму людину. Філософія відіграє важливу роль у визначенні цілей життєдіяльності, досягнення яких є найважливішою умовою забезпечення існування, функціонування і розвитку людини.

3. ОСОБЛИВОСТІ ФІЛОСОФІЇ ЯК ФОРМИ ДУХОВНОГО ОСЯГНЕННЯ СВІТУ.

Особливість філософії полягає у тому, що вона опинилась «на роздоріжжі» між такими явищами, як світогляд ї наука, тому потрібно насамперед розрізнити і співставити їх.

Світогляд і наука є принципово різними формами духовного освоєння світу. Наука вважає умовою та ідеалом наукового знання неупереджене,  незацікавлене, максимально об'єктивне, позбавлене від суб'єктивних «нашарувань», від людських цінностей та оцінок відображення дійсності. Наука намагається пізнати світ, яким він є «сам по собі», незалежно від того, яким би його хотіла бачити людина, що вона від нього хотіла би очікувати. Наука посилається на сферу, сущого, на сферу існуючих фактів. Світогляд має принципово іншу «систему координат». Він є баченням світу з єдиного центру — позиції людини. Будь-яке знання стає елементом світогляду, якщо це знання орієнтоване на буття людини і бере участь у формуванні її життєвої позиції. Природно, що таке знання стає ціннісне забарвленим, сповненим суб'єктивного значення.

Філософія вчить терпимості до чужої позиції, до чужих переконань, що так необхідно у наш час. Причому така терпимість, толерантність заснована не на компромісі заради самого компромісу і не на неспроможності вибрати власну позицію (ми часто терпимі до чужої думки тоді, коли у нас немає власної"). Толерантність, яку виховує філософська культура, базується на утвердженні суверенності особистості іншої людини, на визнанні відмінності пережитого досвіду і неповторності духовного світу кожного.

Отже, філософія є вільним, критичним, заснованим иа принципах розуму мвркуваїниям про езнт і людину, усввдомлеииякї самих завад людського існування. Філософія як предмет вивчення, покликана допомогти молодій людині духовно самовизначитись у світі її життєдіяльності. Філософія повинна стати школою мислення і школою вільного діалогу з іншими людьми і культурою людства.

4. ПРИРОДА ФІЛОСОФСЬКИХ ПРОБЛЕМ

Філософські проблеми породжуються буттям людини, життям, місцем людини у суспільстві.Людина включена у життєві ситуації, які спостерігає. Можна сказати, що людина спостерігає саму себе. Виходить, що філософія - зосереджене споглядання людиною її власного життя. Як говорив Сократ:”Пізнай самого себе, і ти пізнаєш увесь світ”. Виникають питання з приводу трьох відносин: Я і Бог, Я та інша людина (суспільство), Я і природа. Отже, Людина, Природа, Суспільство - це головні проблеми філософії. В різні часи існували різні підходи щодо тлумачення буття людини.

Співвідношення свідомості і буття полягає в тому, що згідно матеріалістичної теорії - матерія – первинна, а дух і свідомість – вторинні, буття і матерія – тотожні поняття, буття визначає свідомість(н-д: під час процесу урбанізації у людей відбувається зміна у свідомості,порівняно з тим як було коли вони жили у селі, оскільки тут відрізняється спосіб життя від попереднього, зокрема і ставлення людей один до одного), а згідно ідеалістичної теорії – первинний – дух, ідея, свідомість, вторинне – матерія, матеріальний світ, дух не лише первинний, але є і творцем і постійним керівником всесвіту, ідеалізм поділяється на об’єктивний(світ існує незалежно від свідомості людини) і суб’єктивний(існує тільки той світ, який існує в свідомості людини, в відчуттях, іншими словами наші відчуття творять світ для нас).(н-д: за гласності в СРСР була можливість обговорювати будь-яку інформацію, раніше заборонені теми, отже люди почали критичніше ставитися до політичної ситуації, таким чином вирішили змінити дійсність, тобто зміна у їх свідомості призвела до зміни буття).

5. СВІТОГЛЯД ТА ЙОГО ФУНКЦІЇ

Світогляд – сукупність уявлень людини про себе, про світ, про свої взаємини зі світом, про своє місце в світі та життєве призначення.Світогляд є формою загального людського самовизначення:

• Дає людині не просто закони, а знання з певною оцінкою та відношенням;

• Предмет світогляду – відносини людини зі світом; Звідси випливає, що світогляд включає та синтезує низку інтелектуальних утворень: цінності, переконання, знання, бажання, погляди, принципи, життєві орієнтири.Світогляд становить основне ядро особистості, бо він формує підґрунтя для намірів та планів людини. Він формує важливі життєві цінності, з яких ми утворюємо норми поведінки та життєву позицію. Світогляд дозволяє самоутвердитись особі в навколишньому середовищі. Щоб мати чітку орієнтацію в світі людині не потрібні докази істинності знання про світ. Це вона отримує через вибір, зумовлений не стільки знаннями про світ, скільки оцінкою певних ситуацій. Функції світогляду: Вписати людину у світ; Надати життєвих орієнтирів; Окреслити дійсність у людських уявленнях;

Філософія постає теоретичною формою світогляду. Філософствувати – означає не просто думати про проблемисвітогляду, а й усвідомлювати їх необхідність та зв’язки. Філософія спрямована на критичне осмислення та дослідження проблем світогляду, з метою підвищення ступенів достовірності та надійності таких вирішень.

6. СТРУКТУРА СВІТОГЛЯДУ

• Світовідчуття;

• Світосприйняття;

• Світорозуміння;

Світовідчуття – спосіб ствердження світогляду, в якому світ і ставлення людини до нього відтворюються у чуттєво-емоційній формі. Переживання та оцінки звернені не до окремих явищ, а до світу в цілому і до загальної позиції людини в ньому. Це є духовний стан людини, який визначає прийняття чи неприйняття людиною світу, її довіру або недовіру у ставленні до людей тощо.

Світосприйняття – на цьому рівні світогляду світ дається людині як цілком предметна реальність, яка певним чином організована та впорядкована. На цьому етапі переважають різного типу знання, просторово-часові уявлення про світ, які об’єднуючись утворюють цілісний образ світу.

Світорозуміння – рівень світогляду, на якому відбувається подальша конкретизація світосприйняття, що перетворює його в вищий рівень організації світогляду, що дозволяє надати людині мотиви та орієнтири вибору у кожній життєвій ситуації. Тобто світ набуває цілісності. Світорозуміння – абстрактне мислення + теоретичне пізнання.

7. Історичні форми світогляду. Філософія як теоретична основа світогляду

 Філософія виокремлюється з міфологічного світогляду у 6­7  ст. до н.  е. майже одночасно у Давній Греції, Стародавніх Індії та Китаї.   Філософія виникає в грецьких колоніях,   а потім поширюється до центру. Причини виникнення філософії у Давній Греції 1)   Розділення розумової та фізичної праці,   формування рабовласницької демократії у Греції. Можливість вільного висловлення власної думки. 2) Виокремлення міст, становлення держави, розвиток торгівлі. 3) Слабкий вплив релігії у давньогрецькому суспільстві. Релігія не обмежувала поширення знання,   як,   наприклад,   у Давньому Єгипті,   де знання вважалось священним надбанням жерців і передавалося таємно. 4)   Географічне розташування Греції на перетині торгівельних шляхів,   що давало змогу отримувати знання з різних куточків доступного на той час світу. 5) Криза міфологічної свідомості, критика традиційного укладу життя.

Теорії виникнення філософії

1) Міфогенна — філософія є закономірним етапом розвитку міфології. 2)  Гносеогенна  —   філософія виникає внаслідок накопичення знання,   що увійшло в конфлікт з міфологічно­релігійними уявленнями. 3)  Міфогносеогенна  —   філософія виникає внаслідок поєднання міфології та теоретичного знання.

Джерела виникнення філософії ­ Розвинений людський досвід. ­ 

Розвинена міфологія.

­ Високий рівень розвитку писемності та мистецтва. ­ Розвиток теоретичного знання , формування доказового способу обгрунтування знання.

Світо́гляд — сукупність переконань, оцінок, поглядів та принципів, які визначають найзагальніше бачення та розуміння світу і місце особистості у ньому, а також її життєві позиції, програми поведінки та діяльності. Світогляд людини зумовлений особливостями суспільного буття та соціальними умовами.Світогляд тісно пов'язаний з філософією, хоча це ширше поняття. Філософія визначає себе, як теоретичний світогляд тобто заснованим на розумі, однак філософія наділена властивістю, яка виводить її за межі світогляду, вона не обмежується поясненням світу, а й пізнає його, її пояснення ґрунтується на пізнанні. Для філософії світ завжди є проблемою, вона постійно перебуває в пошуках істини, націлена на пізнання свідомого. За визначенням бельгійського філософа Апостеля світогляд включає сім елементів: онтологію (описову модель світу), пояснення світу, футурологію (відповідь на запитання „куди ми йдемо”), цінності (відповідь на етичні питання „що слід робити”), праксеологію або методологію або теорію дії (відповідь на питання „як досягти мети”), епістемологію або теорію знань (відповідь на питання що є правдою, а що ні), етіологію(пояснення походження й структури світогляду). Типи світогляду:міфологічний, релігійний,науковий, мистецький',філософський.

8. Філософія і міфологія особливості та функції міфа

Коли розглядають історію філософії, то починають її саме з періоду панування міфу, в якому знаходить собі вираження наполегливої духовна потреба пояснити світ і розібратися в явищах природи. Думка первісної людини і спрямувалася до досягнення тих, що визначають буття природи і людини сил. Саме завдяки цьому етапу пізніше виникне філософія і наука. І формула "від міфу до логосу" (від образу до поняття, від віри до розуму), що пояснює процес походження філософії, якраз розкриває значення міфологічного періоду в інтелектуальному розвитку людства.

Міфологія є історично першою формою світогляду. Вона виникає на самій ранній стадії громадського розвитку. Тоді людство у формі міфів, тобто оповідей, віддань, намагалося дати відповідь на такі глобальні питання, як походження і пристрій всесвіту (космосу) в цілому, виникнення найбільш важливих явищ природи, тварин і людей. Особливе місце займають міфи про досягнення людей : добуванні вогню, винаході ремесел, розвитку землеробства, прирученні диких тварин (службовці об'єктами для наслідування, ритуальними зразками поведінки).

Міф - це не первинна форма знання, а особливий вид світогляду, специфічне образне синкретичне уявлення про явища природи і колективного життя. Якщо застосовно міфу можна говорити про пізнання, то слово "пізнання" тут має сенс не традиційного добування знання, а світовідчутті, чуттєвого співпереживання. Для первісної людини знання не існувало як щось об'єктивне, не залежне від його внутрішнього світу. У первісній свідомості мислиме повинне співпадати з переживаним, діюче з тим, що діє. У міфології людина розчиняється в природі, зливається з нею як її невід'ємна частка.

Функції міфу:

Аксіологічна, або ціннісна. Висловлює якісний стан предмета чи ідеї. - Семіотична, або знакова. Це читання текстів на специфічному мовою знаків. - Гносеологічна, або пізнавальна: досвід людських поколінь, здатність накопичувати знання про світ. - Комунікаційна (функція трансляції). Це механізм передачі досвіду від покоління до покоління, соціальна пам'ять людства.