Тема 4/1 :особи які беруть участь у справі як учасники цивільного процесу

1.ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ СТОРІН В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ. ЦИВІЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНА ПРАВО- ТА ДІЄЗДАТНІСТЬ

2.ПРОЦЕСУАЛЬНІ ПРАВА ТА ОБОВЯЗКИ СТОРІН

3.ПРОЦЕСУАЛЬНА СПІВУЧАСТЬ. МЕТА ТА ПІДСТАВИ СПІВУЧАСТІ

4.ЗАМІНА НЕНАЛЕЖНОГО ВІДПОВІДАЧА

5.ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ПРАВОНАСТУПНИЦТВО

1.Поняття та ознаки сторін в цивільному процесі.Цивільно-процесуальна право- та дієздатність

сторонами у цивільному процесі визнаються юридично заінтересовані особи (громадяни та організації), матеріально-правовий спір між якими є предметом розгляду і вирішення у цивільному судочинстві.

Позивачем може бути будь-яка заінтересована особа, яка у встановленій цивільно-процесуальним законом формі звертається з відповідною позовною заявою до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів й особисто порушує цивільну справу в суді, оскільки вважає, що її відносини матеріально-правового характеру порушено конкретною особою, або на захист прав якої до суду звертаються органи та особи у випадках, прямо передбачених цивільно-процесуальним законом (ч. 2 ст. З, ч. 1 ст. 45 ЦПК).

Відповідач- це інша сторона процесу, яка залучається судом до участі у справі за порушення, невизнання або оспорювання прав, свобод або інтересів позивача, так як останній вказує на неї як на ймовірного порушника своїх прав.

Органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, не є позивачами, а тому якщо особа, яка має повну цивільну процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених вимог, то суд залишає заяву без розгляду.

Процесуальне становище, роль позивача або відповідача в певній мірі визначається вольовим моментом, наявністю ініціативи у вигляді звернення до суду .

Сторони - це особи, які мають у справі, що розглядається судом, безпосередній інтерес, який грунтується на нормах матеріального права.

Ініціювання судового спору у значній мірі залежить від загального стану правосвідомості в суспільстві, індивідуальної правосвідомості зацікавленої особи та вибіркової направленості її волі.

Важливо встановити дійсне волевиявлення та відсутність дефекту волі. Дефект волі може бути обумовлений різними причинами. Зазвичай називають три основних: помилка, погроза, насильство. Тому при наявності реального правопорушення звернення за судовим захистом може не бути. І, навпаки, може мати місце звернення до суду за захистом при удаваному правопорушенні суб'єктивного цивільного права .

Суд не має права на свій розсуд залучати будь-кого до участі у справі як позивача або відповідача. Пред'явлення вимоги до всіх відповідачів або тільки до деяких з них залежить від вибору позивача .

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава. Правами сторін наділяються також особи, які беруть участь у справах наказного і окремого провадження, за винятками, встановленими відповідними нормами щодо цих видів провадження у цивільному процесі.

Ознаками сторін, які відрізняють їх від інших суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин взагалі та осіб, які беруть участь у справі, зокрема, є такі:

1) сторони - це обов'язкові суб'єкти цивільного процесу;

2) сторони - це особи, між якими виник спір про право, який є предметом розгляду та вирішення судом;

3) юридична заінтересованість сторін носить особистий характер, тобто вони наділені і матеріально-правовою, і процесуальною заінтересованістю (див. коментар до ст. 26 ЦПК);

4) справа (процес) ведеться від імені сторін;

5) сторони несуть судові витрати у справі;

6) на сторони поширюються усі наслідки та властивості судового рішення;

7) правосуб'єктність сторін допускає правонаступництво

Цивільно-процесуального статусу позивача і відповідача особи набувають з моменту відкриття провадження у справі.

Взаємні відносини сторін визначаються принципом рівноправності.Сторони користуються рівними процесуальними правами, обсяг яких співпадає з правами та обов'язками інших осіб, які беруть участь у справі (ст. 27 ЦПК).

Можна виділити загальні та спеціальні права сторін. Зокрема, до загальних прав позивача і відповідача відноситься право брати участь у судових засіданнях, у дослідженні доказів, давати усні та письмові пояснення суду, користуватися правовою допомогою та інші права, визначені у ч. 1 ст. 27, ст. 27і ЦПК.

До спеціальних прав позивача та відповідача відносяться процесуальні права, якими наділені лише сторони. Так, згідно із ст. 31 ЦПК позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову. Відповідач має право визнати позов повністю або частково. Крім того позивач має право, до початку розгляду судом справи по суті, подати письмову заяву про зміну предмета або підстави позову, а відповідач - пред'явити зустрічний позов. На будь-якій стадії цивільного процесу сторони можуть укласти мирову угоду, а також мають право вимагати виконання судового рішення в частині, що стосується цієї сторони.

Окрім процесуальних прав сторони наділені процесуальними обов'язками, які також можна поділити на загальні та спеціальні.

Загальні полягають у добросовісному користуванні належними їм процесуальними правами (ч. 3 ст. 27 ЦПК). До загальних обов'язків сторін відноситься зобов'язання подати всі наявні у них докази для підтвердження своїх вимог і заперечень до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті. Загальним для сторін, як і для інших осіб, які беруть участь у справі, є обов'язок добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

Спеціальні обов'язки полягають у виконанні сторонами певних процесуальних дій, а саме: позивач повинен надати копії позовної заяви та документів до неї (ст. 120 ЦПК), сторони зобов'язані повідомити суд про третю особу, яка не заявляє самостійних вимог (ч. 1 ст. 36 ЦПК), та про всі відомі їм рішення судів (чи незавершені судові провадження), що стосуються предмета спору (ч. З ст. 131 ЦПК).

Цивільна процесуальна правоздатність відрізняється від цивільної правоздатності. Так, згідно ч. 1 ст. 25 ЦК здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність виникає у фізичної особи у момент її народження, а припиняється у момент її смерті. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю з моменту її створення (ст. 80 ЦК). Натомість цивільна процесуальна правоздатність виникає в особи з моменту виникнення цивільних процесуальних правовідносин. До виникнення процесуальних правовідносин у особи існує лише право звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, свобод або інтересів (ст. 55 Конституції України, ст. 3 ЦПК).

Цивільна процесуальна правоздатність - абстрактна умова володіння всіма передбаченими цивільним процесуальним правом процесуальними правами та обов'язками. Вона передбачає можливість конкретної особи стати суб'єктом конкретних процесуальних правовідносин, стати персоніфікованим носієм прав і обов'язків, передбачених законом для даного суб'єкта і даних правовідносин. Для того, щоб особа стала носієм цивільної процесуальної правоздатності, необхідний юридичний факт, який би обумовив виникнення цивільного процесу. Цивільна процесуальна правоздатність поза рамками цивільних процесуальних правовідносин не існує.

цивільну процесуальну правоздатність мають усі фізичні і юридичні особи. Виходячи з такого формулювання статті, судді не доводиться перевіряти наявність процесуальної правоздатності у особи, що звертається до суду, чи юридичної особи, яка подала позов, - достатньо лише з'ясувати, чи дійсно даний суб'єкт зареєстрований як юридична особа.

Правоздатність юридичних осіб є елементом їх правового статусу. Тобто кожна юридична особа має правоздатність як в матеріальних, так і в процесуальних цивільних правовідносинах. Статус юридичної особи засвідчується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичною особи або витягом (довідкою чи випискою) з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Якщо під час судового розгляду буде встановлено, що сторона (позивач чи відповідач) не має статусу юридичної особи, провадження у справі закривається на підставі п. 7 ч. 1 ст. 205 ЦПК (за аналогією закону).

Цивільно процесуальна дієздатність. Особа вважається повнолітньою, якщо вона досягнула вісімнадцяти років (ч. 1 ст. 34 ЦК). Проте це не єдина підстава, з якою пов'язується виникнення повної цивільної процесуальної дієздатності у фізичної особи. Коментована стаття передбачає, що у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває цивільної процесуальної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. У разі розірвання шлюбу набута дієздатність зберігається, а у випадку визнання шлюбу недійсним з підстав, які пов'язані з протиправною поведінкою неповнолітньої особи, набута нею дієздатність не зберігається (ст. 34 ЦК).

Також цивільної процесуальної дієздатності набуває неповнолітня особа, якій у порядку, встановленому ЦК, надано повну цивільну дієздатність. Матеріальні підстави надання повної цивільної дієздатності передбачено у ст. 35 ЦК України. Зокрема, таке надання може мати місце щодо фізичної особи, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також щодо неповнолітньої особи, яка записана матір'ю або батьком дитини. Також повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю.

Цивільна процесуальна дієздатність тісно пов'язана з цивільною дієздатністю. Це означає, що особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років згідно ст. 32 ЦК мають право самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами, самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом, бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи, самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунка) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я. Отже, щодо досить широкого кола відносин, то дана вікова категорія може самостійно виступати в судді. У решті випадків інтереси такої особи представляють у суді законні представники.

Що ж до осіб, обмежених у цивільній дієздатності, то такі фізичні особи можуть самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини (ч. 2 ст. 37 ЦК). Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 241 ЦПК поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, здійснюється за рішенням суду за заявою самої фізичної особи, її піклувальника, членів сім'ї або органу опіки чи піклування. Тобто лише у спорах, що виникають з дрібних побутових правочинів, та у справах окремого провадження щодо поновлення у дієздатності дана категорія осіб може виступати у суді самостійно.

Цивільною процесуальною дієздатністю наділені усі юридичні особи з моменту їх реєстрації до припинення юридичної особи. Юридичних осіб у суді представляють їхні органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законом, статутом чи положенням, або їх представники.