Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Hai-Nyzhnyk.%20Podatkova%20pol

.pdf
Скачиваний:
4
Добавлен:
14.02.2016
Размер:
1.18 Mб
Скачать

Навчався у Варшавському та Петербурзькому університетах. Випускник Київського університету. Член Революційної української партії, УСДРП та Товариства українських поступовців, активний учасник українського просвітницького руху. В період Першої світової війни – уповноважений Союзу міст Південно-ЗахідногофронтунатериторіїГаличиниіБуковини.ПісляЛютневоїреволюції (1917 р.) – крайовий комісар Галичини й Буковини (з правамигенерал-губернатора)від Тимчасового уряду. Член Виконавчого губернського комітету Київщини, помічник губернського комісара Київщини. Член УПСФ (ЦК УПСФ), член і один з засновників Української Центральної Ради, губерніальний комісар Центральної Ради на Чернігівщині. В серпні 1917 р. формував Генеральний секретаріат.

За гетьманату П.Скоропадського: 20 травня – 2 вересня 1918 р. – керуючий Міністерством закордонних справ Української Держави; 2 вересня – 14 листопада 1918 р. – міністр закордонних справ Української Держави. В уряді Ф.Лизогуба належав до до групи міністрів, яка зорганізувалася приватно для підтримки і твердого проведення національного курсу (Бутенко, Дорошенко, Кістяківський, Любинський і Рогоза). В 1919 р. – приват-доцентКам’янець-Подільськогоукраїнського державного університету.

З 1919 р. – в еміграції: професор Українського Вільного Університету (1921-1951)в Празі, професор Карлового (19261936) в Празі і Варшавського(1936-1939)університетів. Викладав у Віденському, Берлінському і Женевському університетах історію України. директор Українського Наукового Інституту(1926-1931),президентУкраїнськоїВільноїАкадеміїмистецтвтанаукуМюнхені(1945-1951).Активно співробітничав з монархічним СоюзомГетьманців-Державників.Після Другої світової війни – професор Колегії Св. Андрія у Вінніпезі (Канада).

Автор змістовних спогадів (“Мої спогади про давнє-минуле”за1901-1914рр. і “Мої спогади пронедавнє-минуле”за1914-1920рр.), грунтовного опису доби української революції в праці “Історія України1917-1923рр.” (Ужгород, 1932. – Т.1; 1930. – Т.2).

Дрелінг Вікентій Андрійович – журналіст, член київського комітету РСДРП (меншовик). Голова Київської міської думи. 14 серпня 1917 р., коли новий уряд було доручено сформувати Д.Дорошенкові, висувався кандидатом на посаду генерального

секретаря фінансових справ та генерального секретаря торгу

250

і промисловості. В травні 1918 р. очолював організаційний комітет по організації З’їзду представників міст (місцевого самоврядування), що був заборонений гетьманським урядом.

Дюре (Діре) – член спеціальної комісії з вироблення нового економічного договору між Українською Державою та Німеччиною іАвстро-Угорщиною,який й було заключено 10 вересня 1918 року (піписав “Протокол економічного договору між Українською Державою з одної, а Німеччиною іАвстро-Угорщиноюз другої сторони на господарський 1918/1919 рік” та: Прилогу 2. “Згоду про встановлення Української Продовольчої Ради”; Прилогу 3. “Згоду щодо інших споживчих припасів (з прилогами а до з) з додатками та підприлогами; Додаток № 4. “Згоду відносно сировців”; Додаток 5. “Згоду відносно ввозу товарів”; Підприлогу 5 б. “Угоду про постачання нафтових продуктів”; Додаток 5 с. “Згоду відносно цін нафтових продуктів”; Прилогу 10. “Угоду про мито”).

Енеді австро-угорськийсекційний радник спільної україно-німецько-австро-угорськоїкомісії по товарообміну (1918).

Ерастов (Ерастів) Степан Іванович (1856 - ?) – український громадський діяч на Кубані. Інспектор народних шкіл, директор банку в Новоросійську. Організатор і провідник українських кооперативних, громадських і просвітніх товариств на Кубані. Член ТУПу. 1917 р. – член Центральної Ради від Кубані (територіальне представництво). Голова Українського національного конгресу в Києві. Член делегації (разом з Д.Дорошенком та М.Міхновським) від Національного конгресу до військового міністра Тимчасового уряду Гучкова з проханням дозволу на сформування українського полку та про виведення з української території польського корпусу. Член ЦК Союзу автономістів-федералістів. За гетьманату, перебуваючи в Новоросійську на Кубані, не покинув української справи й підтримував зв’язки з гетьманською владою (зокрема через нього Міністерством закордонних справ Української Держави передавалисянаКубанькоштидляпідтримкиукраїнськихчасописів і на українську агітацію).

251

ЄреміївМихайлоМихайлович(1888-?)–громадськийіполітичний діяч, журналіст, інженер. Член Центральної Ради і Малої Ради, Всеукраїнської ради робітничих депутатів. Головний редактор “Вістей з Української Центральної Ради”. З 6 листопада 1917 р. – секретар Центральної Ради, 23 березня 1918 р. вийшов з її складу. Член УСДРП, входив до її ЦК (з січня 1919 р.). У 1920 р. відстоював думку, що для боротьби з більшовиками слід застосовувати всі можливі засоби, а отже й спілку з поляками. Вважався одним з “головнихзакуліснихмаклерів”приформуванніурядуПрокоповича (1920). З 1920 р. – секретар української місії в Римі (Італії). На еміграції – викладач українських високих шкіл в Чесько-Словацькій Республіці, був зокрема доцентом Української господарчої академії в Подєбрадах (1924 – 1927). Пізніше – журналість українських та іноземних видань, мешкав у Швейцарії.

Єфремов Сергій Олександрович (6 жовтня 1876 – 31 березня

1939) – політичний, громадський, державний діяч, публіцист,вчений-літературознавець.Закінчив Київську духовну семінарію та Київський університет. У 1905 р. разом з Б.Грінченком заснував Українську радикальну партію, член Української радикальнодемократичної партії. Співробітник українських видань “Киевская старина”, “Рада”, “Нова громада”,“Літературно-науковийвісник”, “Основа” та ін. Активний діяч ТУПу. Належав до київської масонської ложі “Заря”. В 1917 р. – голова ЦК Союзу автономістівфедералістів, член ЦК УПСФ, член і один з засновників Української Центральної Ради, член Малої Ради, заступник голови Центральної Ради, генеральний секретар міжнаціональних справ (червеньсерпень 1917 р.). В травні 1917 р. член делегації Центральної Ради та Українського військового комітету до Тимчасового уряду Росії. ЧерезскладністосункизМ.Грушевськимпішовзпосадизаступника голови ЦР і займався публіцистикою. З кінця 1918 р. відійшов від активної політики. На клопотання УАН отримав амністію. Дійсний членНауковогоТоваристваім.Т.Шевченка.АкадемікВсеукраїнської Академії наук УРСР.,віце-президентВУАН Репресований ОДПУ СРСР у справах так званого організованого ним у 1920 р. “Братство української державності”, у 1926 р. отримав до 10 років ув’язнення по справі “Союзу визволення України”. Засуджений у 1930 р. Помер на засланні.

252

Єщенко Володимир (Вадим) Дмитрович (1878 - ?) – інженер-

залізничник, начальник служби руху на Лівобережних залізницях (Харків). З 12 листопада 1917 р. – генеральний секретар шляхів; наприкінці грудня пішов у відставку. З 15 квітня 1918 р. – народний міністр шляхів УНР в уряді В.Голубовича. Належав до партії українських соціалістів-самостійників.За Української Держави

– товариш (заступник) міністра шляхів і директор одного з департаментів міністерства.

Жуковський Олександр Тимофійович (1884 – 1925 (?)) – військовий і політичний діяч, підполковник російської служби. Після Лютневої революції один з лідерів партії українських есерів. На ІІ Всеукраїнському військовому з’їзді обраний членом Українського Генерального військового комітету, від якого був делегований до Центральної Ради. Представник УГВК при російському Генеральному штабі в Петрограді. З 8 листопада 1917 р. – товариш (заступник) генерального секретаря військових справ, з 29 січня 1918 р. – виконував обов’язки військового міністра УНР, міністр праці УНР, з 9 (14) березня 1918 р. – морського міністра, 22 березня (1 квітня) 1918 р. – затверджений військовим міністром УНР. Приймав парад українського війська при його вступі (2.03.1918) у звільненийвідбільшовиківКиїв.Погодивсянароззброєннянімцями 1-ї Української дивізії (“синьожупанників”). Під час гетьманського перевороту був заарештований німецькою військовою владою і засуджений на 2 роки ув’язнення (справа викрадення банкіра А.Доброго і підготовка повстання проти окупаційних військ). За часів Директорії УНР – командир окремого корпусу і начальник залоги (гарнізону) в Кам’янці-Подільському. Військовий агент Директорії у низці країн. Полковник Армії УНР. Один з керівників Комітету порятунку Республіки, який виступав за порозуміння з радянською владою й узурпував владу в Кам’янецькій окрузі. Після невдачізаколотуемігрував.Втравні1920р.разомзМ.Грушевським, М.Шаповалом та ін. на конференції УПСР в Празі різко виступив проти Варшавської угоди УНР з Польщею (С.Петлюру в резолюції було названо “авантюристом” і “українським зрадником”, а договір з Польщею неправомочним). 1921 р. був уповноважений віденською групою УПСР відбути до Харкова для переговорів з більшовиками

253

щодоповерненнявУкраїнуїїчленів.1922р.повернувсявРадянську Україну. Подальша доля невідома.

Завадський Сергій Володиславович – судовий, громадський,

державний діяч, юрист, сенатор Української Держави. Народився на Поділлі, походив з старої польсько-українськоїродини. За гетьманату П.Скоропадського – виконувач обов’язків голови Генерального Суду, товариш (з 6 травня) міністра судових справ. З початку липня 1918 р. – державний секретар Української Держави. З 26 липня – сенатор Загального зібрання Генерального суду. Згідно ухваленому Радою Міністрів 1 серпня 1918 р. “Тимчасового закону про Верховне Управління Державою на випадок смерті, тяжкої хвороби і перебування поза межами Держави Ясновельможного Пана Гетьмана всієї України” був призначеним другим, після П.Я.Дорошенка, Верховним Правителем Української Держави. Один з авторів т.зв. “записки дев’яти” міністрів (від 17 жовтня 1918 р.), яка призвела до кризи в уряді Ф.Лизогуба і змін у зовнішньополітичному курсі України. З 1922 р. в еміграції у Празі, де змінив своє лояльне ставлення до українства і виступав з проросійських єдинонедєлімських позицій.

Заммен (Замен) К., фон – директор Кредитової канцелярії Міністерства фінансів Росії в Петербурзі. За гетьманату П.Скоропадського 1918 р. – товариш міністра фінансів Української Держави; член (з липня 1918 р.) спеціальної комісії з вироблення новогоекономічногодоговоруУкраїнськоїДержавизЦентральними державами, який й було заключено 10 вересня 1918 року.

Затонський Володимир Петрович (27 липня 1888 – 27 липня

1938) – політичний діяч, соціал-демократ,з 1905 р. – меншовик, з 1917 р. – більшовик. Закінчив Київський університет. З травня 1917 р. член Київського комітету РСДРП(б), з листопада – голова комітету. Член Центральної Ради і Малої Ради (більшовицька фракція), входив до Крайового Комітету охорони революції. З грудня 1917 р. – член українського радянського уряду – Народного секретаріату, народний секретар у справах освіти. З 3 січня 1918 р. – представник українського радянського уряду при РНК РСФРР. Вберезні-квітні1918 р. – голова ВУЦВК Рад України, з квітня 1918 р. – керівник більшовицького підпілля. Один з членів

254

Української революційної ради (Сталін, П’ятаков, Затонський, Антонов-Овсієнко).У листопаді 1918 р. – червні 1919 р. – членРобітничо-селянськогоуряду України (нарком освіти). В 1920 р. – голова Галревкому. У подальшому(1922-1938рр.) – нарком освіти, секретар ЦК КП(б)У, член Політбюро ЦК КР(б)У, академік АН УРСР. Репресований органами радянської влади.

Збаражський Ананій Степанович – член Центральної Ради від національних меншин, належав до ПСР, урядовець. Член комісії ЦР для розробки проекту статуту автономії України.

Зерінг – німецький таємний урядовий радник. За гетьманату П.Скоропадського – член (від Данцигзької залізниці) змішаноїукраїно-німецькоїкомісії з питаньзалізнично-шляховоїтарифної угоди, яка розпочала роботу у Києві 27 травня 1918 р.

Зільберфарб (Базин) Мойсей Ісаакович (1876 - ?) – політичний діяч. Член Центральної Ради і Малої Ради від Єврейської об’єднаної соціалістичної партії, член Крайового Комітету для охорони революції (з 7 листопада 1917). 27 липня 1917 р. призначений товаришем (заступником) генерального секретаря міжнаціональних справ, з 2 січня 1918 р. – генеральний секретар жидівських справ.

Золотарьов Олександр Йосипович (1880 - ?) – політичний і державний діяч, журналіст. В 1915 – 1917 рр. секретар єврейського бюро праці в Москві. 1917 р. – член Центральної Ради і Малої Ради, входив до складу мандатної комісії. Гласний Київської міської думи, член Всеукраїнської ради робітничих депутатів. В 1903 – 1918 рр. – член Бунду, з 1917 р. – призначений Центральною Радою емісаром до Одеси. 1918 р. – Генеральний контролер УНР. З кінця 1918 р.

– член РКП(б). За радянської влади – співробітник Робітничоселянської інспекції, Держконтролю, 1922 р. – голова торгівельної делегаціїУСРРіРСФРРнаБлизькомуСході.Репресованийорганами радянської влади.

Іванов Андрій Васильович (1888 – 1927) – діяч більшовицької партії, робітник київського заводу “Арсенал”. 1917 р. – член Київського комітету РСДРП(б). Один з організаторів і керівників більшовицького повстання в Києві в січні 1918 р. Народний

255

секретар внутрішніх справ, член ЦВК Рад України (1917 – 1918). Член президії ВУЦВК. З 1919 р. – на партійній і радянській роботі. 1921 р. – член Політбюро ЦК КП(б)У, член ЦК РКП(б) (1924 – 1925).

Ігнатович Володимир Вікторович (1888-1928) – громадський,

державний діяч, фінансист. Членом ”Старої громади” в Києві (її касир), а з 1901 р. працює в Київському відділенні Государственного банку. Член масонської ложі ”Заря” у Києві, до якої також належали такі відомі діячі як барон Штейнгель, Корчак-Чепурківський,Вагнер, Чехович, Єфремов. З березня 1917 р. – член спеціальної підкомісії Шкільної комісії Міської ради Києва, яка мала розробити план запровадження української мови в школах міста. В грудні 1917 р. –член-засновникУкраїнськоїфедеративно-демократичноїпартії. 9 березня 1918 р. призначений Радою Народних Міністрів УНР директором контори Державного банку, член фінансової комісії при Міністерстві фінансів УНР.

За гетьманату 1918 року перебував на посаді виконуючого обов’язки,апотімйдиректораУкраїнськогоДержавногобанку.Член Фінансової комісії УНР та Української Держави. Член української державної фінансової комісії на переговорах з Німеччиною та Австро-Угорщиноюта на мирових переговорах з РСФРР. Член (з 11 жовтня 1918 р.) комісії Ради Державного банку, якій було доручено у терміновому порядку виробити основні постанови щодо кредитування Держбанком кооперативних кредитових установ.Учасниквироблення“Згодищодопоштово-телеграфнихзносин”міжУкраїнською Державою і Кубанню. Після закінчення громадянської війни залишився у Києві, де й помер у 1928 році.

Ільченко Олексій Пайтелеймонович – член Центральної Ради і Всеукраїнської ради селянських депутатів, представник Уманського повіту Київської губернії. Голова Уманського комітету УПСР. Член комісії Центральної Ради для скликання територіального з’їзду України.

Іоффе Адольф Абрамович (1883 – 1927) – радянський державний і партійний діяч, дипломат. В 1903 – 1917 рр. – член РСДРП (меншовик), з 1917 р. – більшовик, кандидат в члени ЦК

256

РСДРП(б), входив до складу ВЦВК. В листопаді 1917 р. – січні 1918 р.–голова,згодом–консультантрадянськоїделегаціїнапереговорахвБересті-Литовському.Прихильник позиції Л.Троїцького “Ні миру, ні війни”. З 1918 р. – на дипломатичній роботі. 1925 – 1927 рр. – учасник “троцькістської” опозиції.

Іскрицький Михайло – громадський діяч на Чернігівщині. 1917 р. – Чернігівський губернський комісар Тимчасового уряду, попередник Д.Дорошенка на цій посаді.

Калиненко Кирило С. – член Центральної Ради від Харківщини (територіальне представництво). Належав до УСДРП. Входив (з 17 червня 1917 р.) до складу фінансової комісії Центральної Ради. Писар Центральної Ради, член її ревізійної комісії, комісії для розробки проекту статуту автономної України.

Касіка Григорій Антонович – селянин, член Центральної Ради і Всеукраїнської ради селянських депутатів.

Кас’яненко Євген Іванович (1889 – 30 грудня 1937) – громадський діяч. Навчався в Київському політехнічному інституті. Член УСДРП з 1906 р. Член Центральної Ради і Всеукраїнської ради робітничих депутатів, входив до складу її виконкому. Член комісії Центральної Ради для розробки проекту статуту автономної України. Член ЦК УСДРП,входивдоїїлівогокрила.В1918р.перейшовдобільшовиків (вступив до КП(б)У)). Працював у ЗМІ (часописи “Більшовик”, “Вісти ВУЦВК” та ін.) та на партійній роботі. Авіаконструктор. Заарештований 1937 р. і через кілька місяців розстріляний.

Кауфман – член фінансової комісії при Міністерстві фінансів УНР.

Квірінг Емануїл Йонович (1 вересня 1888 – 26 листопада

1937) – партійний та державний діяч. Член РСДРП з 1912 р. Делегат IV російської Государственної Думи. В 1917 р. – член Катеринославського комітету РСДРП(б), з грудня 1917 р. – голова Катеринославської ради. В 1918 р. – член ВУЦВК. В жовтні 1918 р. –березні1919р.–першийсекретарКП(б)У,головаРаднаркомуУСРР.В січні – серпні 1919 р. – голова Вищої ради народного господарства

257

УСРР. В 1919 – 1920 рр. – голова Чернігівського раднаргоспу, Катеринославського раднаргоспу, губернського ревкому. Член делегації УСРР на переговорах з Польщею (листопад 1920 р. – березень 1921 р.). 1923 – 1925 рр. – перший секретар ЦК КП(б)У, чинив спротив політиці українізації. Переведений до Москви, де посідав відповідальні посади в уряді. Розстріляний НКВС СРСР.

Кєрєнскій Алєксандр Фьодорович (1881-1970) – громадський,

політичний та державний діяч, присяжний повірений. Закінчив юридичний факультет Казанського університету, адвокат, захисник у політичних процесах, депутат IV Государственної Думи Росії, популярний політичний оратор. Під час світової війни оборонець.В 1917 р. – член російської партії соціалістів-революціонерів(есерів), член Тимчасового комітету Государственної Думи. 1917 р. – заступник голови Петроградської Ради. Після Лютневої революції

– міністр юстиції Тимчасового уряду (з 2 березня 1917 р.), з травня по вересень 1917 р. – військовий і морський міністр; з 8 (21) липня до 30 жовтня 1917 р. – міністр-головаТимчасового уряду, з вересня одночасно – Верховний головнокомандуючий. Надхненник і організатор невдалого наступу 18 липня 1917 р. З вересня 1917 р. – голова “Директорії” Тимчасового уряду. Після більшовицького жовтневого (листопадового) перевороту 1917 р. – організатор військового наступу3-гокіннотного корпусу генерала П.Краснова на Петроград. З 1918 р. – в еміграції. Стояв на правому фланзі закордонних есерів, видавав газету “День”. Помер в США.

Кістяківський (Кістяковський) Ігор Олександрович (1876-?)

московський присяжний повірений, кадет, Народився 1876 р. у Києві в сім’ї відомого українського вченого і громадського діяча, професора Київського університету Олександра Федоровича Кістяковського (1829-1884)та сестри відомого українського діяча П.П.Чубинського. Дитинство та юнацький вік прожив під впливом таких українських діячів, як В.Антонович (що також доводився йому родичем), В.Науменко, П.Житецький та ін. Закінчив юридичний факультет Київського університету з золотою медаллю за роботу з історії римського права. По закінченні університету виїхав до Німеччини і провів там три роки, вивча. чи у різних німецьких університетах цивільне та римське

258

право. Після повернення до Росії став доцентом Київського університету по кафедрі римського права. В 1903 р. виїхав з Києва до Москви, де зайнявся адвокатурою. Одночасно викладав в місцевому університеті, як приват-доцент,цивільний кодекс. Залишив університет у 1910 р. на знак протесту проти втручання в університетськесамоврядуваннязбокуміністраосвітиКассо;разом з тим продовжував читати лекції в Московському комерційному інституті. В якості адвоката придбав собі широку популярність у Москві. Мешкаючи у Москві, жваво цікавився українським національнимрухоміматеріальнопідтримуваввидання“Украинской Жизни”. На його світогляд свого часу глибоко вплинули праці М.Драгоманова, з яким його познайомив старший брат, відомий український вчений і завзятий драгоманівець Богдан Олександрович Кістяковський.

За гетьманату П.Скоропадського 1918 р.: травень – червень

– державний секретар Української Держави; з червня – міністр внутрішніхсправУкраїнськоїДержави.ВурядіФ.Лизогубаналежав до до групи міністрів, яка зорганізувалася приватно для підтримки і твердого проведення національного курсу Бутенко, Дорошенко, Кістяківський, Любинський і Рогоза). Заступник голови (до 10 серпня 1918 р.) української мирової делегації на переговорах з РСФРР. З серпня 1918 р. – сенатор Загального зібрання Державного Сенату Української Держави. Був прихильником жорстких дій щодо соціалістівтабільшовиків.АрештувавС.Петлюру,аленаультиматум німців змушений був його звільнити, арештував більшовиків Єгорова, Дибенко, наказав здійснити трус в приміщенні мирової делегації РСФРР та більшовицького консульства. Під час обшуків булознайденодоказипідривноїдіяльностібільшовицькихделегатів, їхні таємні антидержавні зносини з українськими соціалістами та представниками німецького штабу. Віддав наказ арештувати більшовика Д.Мануільського після зриву делегації РСФРР мирових переговорів з Україною. Наслідком була вимога радника німецького посла негайного звільнення арештованих, повернення вилучених при обшуці документів і відставки І.Кістяківського. Це призвело до урядовоїкризи,коли9міністрів,вступившисьзаміністравнутрішніх справ, подали у відставку. Емігрував.

Климович Петро (1855 – 1919) – громадський діяч, адвокат. Член Одеської Громади. Належав до УПСР. 5 квітня 1918 р. призначений

259

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]

Калькулятор

Сервис бесплатной оценки стоимости работы

  1. Заполните заявку. Специалисты рассчитают стоимость вашей работы
  2. Расчет стоимости придет на почту и по СМС

Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с политикой конфиденциальности и на обработку персональных данных.

Номер вашей заявки

Прямо сейчас на почту придет автоматическое письмо-подтверждение с информацией о заявке.

Оформить еще одну заявку