Документ Microsoft Office Word

Легенди села

Легенда про заснування села розповідає, що в епоху середньовіччя береги річки Деревички були сильно порослі непрохідними кущами верболозу. Селяни, які втікали від своїх панів - кріпосників, облюбували це місце, збудували хатинки і були впевнені, що тут їх не знайдуть панські посіпаки. А село своє назвали “Кустівці”, щоб і правнуки пам’ятали про кущі. Інша легенда про урочище “Галас”, яке знаходиться за 570 метрів на південний схід від села.Під час одного з татарських нападів , заховалися кустів’яни в лісі , проте, великий галас здійняли сороки, потривожені людьми і здогадалися татари , що там ховаються люди. Кинулися в ліс, і полонили майже всіх людей. З того часу і збереглася в народній пам’яті недобра згадка про урочище…

[ред.]Давня історія села

Перша достовірна писемна згадка про село Кустівці належить до 1601 року, коли було зроблено опис сіл Полонщини, поруйнованих татарським набігом. В цьому переліку є село Кустівці. Людські ж поселення на берегах річки Деревички існували ще в епоху кам’яного віку, про що свідчать числені знахідки - кам’яні рубила, сокири, ядра. Археологічні знахідки 1852 року виявили декілька поховань в яких було знайдено спіралевидні браслети, шийну гривню , двощиткову фібулу. Жителі села і сьогодні в навколишніх урочищах знаходять багато кам’яних знарядь праці прадавніх людей. Камяні скребачки, рубила, сокири, зернотерки датуються від10 тис. років до нашої ери і є самим найціннішими експонатами шкільного історико-краєзнавчого музею села. З 1494р. Полонська волость переходить у власність князів Михайла і Констянтина Острозьких. Наш край неодноразово зазнавав лиха від страшних татарських нападів. У 1740 році в селі збудували п’ятикупольну церкву в ім’я Покрови Богородиці. В 1872 році церква на кошти прихожан і священика була розширена і стала однією з кращих в окрузі. Ця церква була зруйнована більшовицьким активом у 1933 році під час колективізації, залишився лише фундамент. Село Кустівці, після реформи 1861 року, стало волосним, з управою та “холодною”. 8 жовтня 1839 року при сільській церкві запрацювала приходська школа, де навчав грамоті селянських дітей (25 хлопчиків) священик Якіб Козубський. В ХІХ столітті кустів’яни були кріпаками пана Рзчішевського. В селі було 130 дворів. Після аграрної реформи селяни отримали землю: 100 дворів - по 9 десятин землі, 30 дворів по 18 десятин, це була так званна “верхівка”. (Одна десятина землі дорівнює 11х11 метрів.) Всього між селянами було розділено 1500 десятин і стільки ж залишалося у пана, правда панові залишилися самі найкращі землі. Незабаром, частина селян збагатилися, заможними стали родини: Зосима Самчука, Корнія Кравчука, Лукаша Бондарчука, Григорія Вельми, Івана Ковтонюка, Назара Чабанюка, Івана Вельми, Петра Рижука, Степана Комісарука, Микити Гальського. Є згадки про село і під час польського повстання 1863 року проти російського царизму. Так 9 (або ж 19 травня ) до села підійшла з села Черна група повстанців- поляків під командуванням поміщика Едмунда Ружицького. Біля 60 вершників за’їхали в село, а решта розташувалася за греблею.Польські повстанці під’їхали до винокурні, збили замка на дверях, в приміщенні знайшли акцизного наглядача і стали вимагати з’явитися власника винокурні Нухима Шпая. Коли той прийшов, в нього відібрали 900 карбованців і близько 40 відер горілки. Селянам, котрі зібралися на той час, наказали не платити більше 15 копійок за “око” горілки ( 1,23 літра ). З старости села зняли знак. У волосному правлінні знищили статутні грамоти, порвали портрети царя і цариці, затим зірвали царські герби, з приміщення волосного правління та суду і розбили їх. Повстання проходило під гаслом “за нашу і вашу свободу “, але жителі села не підтримали повстанців, так як не повірили у польські обіцянки на краще життя. Свідками тих подій були селяни: І.Головатюк, Грицько Трохимчук, М.Юрчук, К. Білоус, Терешко Ткачук та Юрко Пінькас. Після цього загін вирушив у напрямку с. Москалівка, дорогою відбулася перестрілка з царськими карателями. Повстанці ухилилися від сутички з переважаючими силами ворога і скориставшись рельєфом місцевості вислизнули вздовж річки в напрямку чернівського лісу. В кожному селі повстанці збирали людей і читали свою програму вимог, так звану “ Золоту грамоту”, закликали людей не відбувати панських повинностей , а якщо і працюють, то вимагали гроші за роботу. Загін Е . Ружицького рейдував навколишніми селами: Полоне – Сягрів – Нучпали - р. Случ – Свинна – Мацевичі – Білецьке – Черна – Кустівці – Москалівка – Воробіївка – Остропіль - Любар-Бичеве – Онацківці - Сасанівка – Коськів - Пеньки - Мальки - Лисинці - Лажки - Медведівка - Салиха - Велиця - Новоставців - Антоніни - Олійники - Воронці - Шибека і за тим вийшли за кордон, на територію Австро - Угорської імперії. Ці дані зафіксував Фома Онуфрійович Марчинський 9(19) травня 1863 р.

[ред.]Початок XX століття

До 1917 року на території села Кустівці знаходилися два панських маєтка та один фільварок орендаря Павського, на “Карповій”. Один маєток знаходився на південний схід від села за “ Галасом “, майже під Чернівським лісом, на березі невеликої річки. На початку 1917 року його власник зметикував у революційних подіях, розпродав землі та майно селянам, а сам виїхав за кордон. При невеличкій садибі залишив сторожа - управителя Огніцького. Цей чоловік пережив революцію і згодом оселився на Голубчі, де і сьогодні проживають його нащадки.Самий найбільший і найкращий маєток був у пана Рзчишевського. Його садиба знаходилася на території сучасної Кустовецької школи і дитячого садка. Кам’яний будинок був великий, гарний з багатьма кімнатами, критий гонтою, пізніше перекрили залізом. Панську садибу розділяв ставок з невеликою річкою. До будинку була прокладена алея, вимощена червоною цеглою і обсаджена каштанами. Така сама алея була прокладена до господарського двору, який знаходився за ставом. Гребля обсаджена вербами, красивий арковий міст приємно милували око. Цією алеєю селянам і слугам було заборонено ходити. Вся садиба, разом з великим садком (на схід ), липовим парком, були обнесені високим дубовим парканом.Невеликий фільварок орендаря Павського знаходився в західній частині села, на “Карповій”, поряд із ставком. Старожили пригадують, що Павський жив не дуже заможно, він не цурався сам селянської роботи. Правда, мав кам’яний будинок, покритий залізом. Не підтримуючи революції, Павський покинув господарство і виїхав до Польщі. Можливо, його від*їзду сприяла пожежа, яка трапилася приблизно в той же час. Згодом, залишки будівель, камінь і цеглу розібрали селяни на власні потреби.Основною культурою в селянських господарствах було вирощування жита, пшениці, овесу і картоплі, а в панських - пшениці і цукрового буряка.За адміністративно - територіальним поділом, після революції, с.Кустіці відносилося до Воробіївської волості Полонського повіту Волинської губернії.У грудні 1920 року в селі був оргнізований революційний комітет, (ревком) головою якого був Остапчук Семен Михайлович. Дещо пізніше, був утворений інший орган влади - комітет бідноти. Комбіди і ревкоми розглядалися більшовиками як опорні пункти на селі. Кустовецький комбід очолив активний учасник революційних подій, колишній червоноармієць - Гуменюк Зот. У квітні 1921 року в селі, колишні червоноармійці, учасники боїв з білополяками та врангельцями, Гуменюк Зот, Човпун Панас Адамович, організували більшовицьку партійну ячейку. Згодом вони будуть застрелені невідомими особами. Комбід організував перерозподіл панської землі. Всім безземельним і малоземельним, багатосімейним селянам наділили по 3 гектари землі і більше.В 1921 році в селі було створено культурне радянське господарство радгосп. За станом на липень 1922 року штатних робітників було 18 чоловік. Землі - 376 десятин, коней - 14, корів - 14 , плугів - 2, культиваторів - 1, борін - 4, сівалок - 3, жаток - 1. Господарський двір радгоспу розміщався в північній чстині села. Пізніше, за дорогою Любар - Гриців, (автобусна зупинка ), було зведено глинобитне приміщення - ферма з відгодівлі свиней. В 1936 році членів радгоспу разом з сім’ями та майном було переведено до м.Біла - Церква. Там створювали велике зразкове господарсство.1 вересня 1921 року в селі утворилосся перше колективне господарство ТСОЗ. В ТСОЗ об’едналися селяни, яким важко було власноруч обробляти землю. Довідка: ТСОЗи -товариство спільної обробки землі, в товаристві колективізується земля і посіви. Кустовецький ТСОЗ об’еднав 4 сім’ї ,188 десятин землі, працездатних було - 4, їдоків -14, коней - 6, лошат - 3, корів - 3, телят - 3, вівців - 6, свиней - 2, птиці - 10, плугів - 2, борін - 6, лущильників -1, брички - 3. Р-2030:СП-1:ОД. хр. Держархів Хмельницької обл. №85: л-5.Під час голоду 1921-1922 років в селі був організований притулок для 200 дітей сиріт з Поволжжя.. Дитячий будинок знаходився в панському будинку Рзчишевських, а в другій половині працювала сільська школа. Старожили пригадують, що діти були дуже знесилені та виснажені, харчували їх вкрай погано. Нещасні ходили селом і просили хліба, пропонували гудзики від свого одягу. До весни 1922 року вони майже всі померли. В живих залишилося мало і їх забрали до Полонського притулку весною. Незабаром, у 1923р., з невідомої причини панський будинок згорів. Цеглу і каміння розібрали селяни.До 1933 року в селі працювала церква, службу правив священик Чихмановський. В 1933 році церкву розібрали, а восени 1934 р. Чихмановського заарештували і вислали з села.́

[ред.]Школа в селі

В державному історичному архіві м.Києва знаходиться досить цікавий для краєзнавців документ “... Рапорт Новоград - Волинского Земского исправника от 18 ноября 1860 года №936 со представлением в Петербург ведомостей о школах открытых при приходах...” З цього документа, ми вперше довідуємося, що школа в с.Кустівці була відкрита 8 жовтня 1839 року при сільській церкві і навчав грамоті селянських хлопчиків священик Якіб Козубський. 25 дітей стало навчатися елементарній грамотності.З 1875 року дітей навчає вчитель Брайковський. На той час в селі збудували школу - будинок, велика кімната в якій навчалося одночасно три групи дітей, в другій половині будинку була квартира для вчителя. Термін навчання в початкових школах, як правило, не перевищував три роки. Рівень знань був не високий, як правило вчили читати, писати, рахувати. Школу відвідувало не більше 20 % дітей шкільного віку, дівчата в школу не ходили. За період з 1875 по 1918 рік лише дві дівчинки заможних батьків закінчили три групи навчання, Чабанюк Олена та Братасюк Оксеня. Батьки не мали змогу дати освіту своїм дітям. Тому, лише четверо сільських хлопчаків закінчили так звану двокласну школу - Білецьку та в м. Полонне; Нестерук Нечипір - жив у Москві, Рижак Іван емігрував до Америки. Антонюк Адам - проживав в Полонному. Чабанюк Сергій - вчителював в с.Кустівці.Після остаточного встановлення радянської влади в краю, в селі восени 1921 році була відкрита початкова школа, яка знаходилася в панському будинку. Дітей навчав вчитель Вовчок. Коли будинок згорів, школу організували у хаті священика, яка знаходилася на місці сучасного будинку культури. З роками збільшується кількість учнів і в 1925-1926 рр. їх навчає вчитель з с.Білецьке Іван Олексійович Сидорук. В роки НЕПу село стало багатіти і сільська громада на власні кошти будує нову двокімнатну школу з квартирою для подружжя вчителів Вовк Ганни і Лукашевич Івана Матвійовича. У 1928 році вони виїхали, а дітей продовжували навчати нові вчителі - Коржанівські Володимир Михайлович та його дружина Софія Вікентіївна. Подружжя самовіддано працювало з дітьми. Сам Володимир Михайлович чудово грав на скрипці і співав, організовував гарні концерти з дітьми. Проте, в 1932 році Коржанівський був заарештований органами ДПУ, і подальша його доля невідома. Софія Вікентіївна виїхала до м. Полонне. Напередодні 1932 року в село прибули нові вчителі: Абар Йосип Володимирович, Гурський та Столяров Адам Кузьмович. На базі початкової школи було організовано семирічну, в новому приміщенні. Директором призначили Столярова А.К.., червоного командира, його доля невідома, “загубився “ в роки війни. В 1938 році в селі збудували велику гарну школу 10 - річну. Сьогодні це приміщення “старої” школи. Жителі села з повагою пригадують вчителів цієї десятирічки - Панащук, Братасюк Петра, Суботін, Коштак, Цихмайструк, Сильверструк, Кулигін Яків, Палаш - історик, Чабанюк Сергій Григорович, (укр.мова), Никончук Степан Михайлович, Куберська, Рябокляча Паша Радіонівна ( молодші класи), Миколайчук Явдокія, директор школи Горбач, ( в 1943 році Горбача розстріляли фашисти ).1 вересня 1945 року діти знову пішли до школи. З кожним роком збільшувалася кількість дітей і вчителів Кустовецької школи. В 1973 році коли головою колгоспу був Солончук Борис Петрович, закінчили будівництво нової середньої школи на 500 учнів.Під керівництвом мудрих, відданих своїй справі людей - Чабанюка С.Г. , Костецької С.Г., Паламарчука, І.Я., Міненко Г.П., Піскуна Г.В., Лісовського А.І., Мірошниченко Ф.Е. , Маліончука П.І. , Шилюка В.І. - зі школи виходять люди, якими гордиться наше село, а школа гордиться своїми учнями.Особливо з 1924 по 1929 роки односельчани стали багатіти, як і по всій Україні. Стали люди купляти коней, худобу, інвентар, тощо. В 1925 - 1926рр. відбувся перерозподіл землі (чотириполка). Всі землі, що належали селу (окрім господарської), було поділено на чотири поля. Три поля селяни сіяли, а четверте залишали під пар, де випасали худобу. Поряд із землеробством, розвивались і кустарні ремесла та промисли, особливо ткатцтво.Проте, поряд із заможними селянами, в селі були і бідняки, які мали землю та не було коней, щоб її обробляти. Безкінні селяни здавали свою землю в оренду, так званий “спіл”, за половину вирощеного. Якщо під час жнив, якщо наймали робітника, то йому давали їсти і за один день роботи платили пуд зерна( 16 кг. )У 1924 - 1927 рр. було утворено нові поселення, щоб людим було зручно обробляти свої землі, “Галас” - понад 50 господарств, 200 -250 га землі, “Голубчу” - 110 - 115 господарств і хутори на “Рудках”- понад 70 господарств, від “попового лісу” до с.Онацківці. Радянська влада дозволила селянам по добрій волі переселятися на облюбоване місце, отримувати наділ землі і господврювати. Селяни розбирали свої хати, хліви та клуні і перевозили на нове місце. У 1925 році невідомі особи вбили одного з перших комуністів села Човпуна Панаса Адамовича, а в 1927 році на Голубчі забили Ткачука Івана. З великими почестями вони були поховані в с.Кустівці.

[ред.]Колективізація

В 1927 р. Черговий з’їзд ВКП(б) проголосив нове завдвння - колективізацію сільського господарства. Замість одноосібних господарств було вирішено створити великі колективні господарства - колгоспи, в яких все буде спільним: земля, худоба, знаряддя праці. Для організації колгоспів в села направлялися партійні працівники, віддані рядянській владі, та робітники , які б мали довести селянам що в колгоспі їм буде краще жити і працювати.В 1929 році листопадовий пленум ЦК ВКП(б) прийняв рішення про необхідність прискорити колективізацію, особливо в Україні. З метою створити якомога швидше колгосп в Кустівцях до села прибув «двадцятипятитисячник» Андреєв Андрій Андрійович, росіянин, він очолив сільську Раду.З 1930 року розпочинається трагічна сторінка в історії села, коли людей проти їх волі стали висилати за межі району, області, республіки. В січні 1930 року сільський актив став агітувати селян записуватися в колгосп. В сільську Раду стали викликати селян і переконувати щоб вони писали заяви. З десяток сімей вступили до колгоспу. З сільської церкви зробили комору і селяни стали звозити зерно для посіву, а реманент збирали до колишніх панських господарських будівель (так званне приміщення “Сільгопхімії”). Проте, коли селом “розлетівся” чутка, що будуть усуспільнювати майже все майно і худобу, почалася так звана “Волинка”. Люди кинулися розбирати своє зерно і реманент, особливо активними були жінки. Ці події відбувалися в березні 1930 року. Терміново до села прибув каральний військовий загін з Полонного. Піхотинці стали окопуватися за селом, на “Горі”, а вершники, числом в 50 шабель, зайняли село. Відразу розпочалися арешти “зачинщиків”.

Заарештували понад 30 чоловіків та жінок, серед них: 1. Нестерук Микола 2. Шевчук Іван 3. Мельничук Ганна 4. Бондарук Мартоха 5. Солончук Мотря 6. Затурець Грицько 7. Затурець син 8. Бондарук Кузьма 9. Юрчук 10. Вакула 11. ... Пилип 12. Нестерук Василь 13. Юрчук Грицько 14. Мацюк Петро 15. Юрчук Йосип 16. Солончук Адам 17. Очківський Микола Романович 18. Чабанюк Яків Тарасович 19. Чабанюк Олекса 20. Солончук Мирон 21. Гедзюра Єва 22. та інші

Зарештованих відправили до Ізяславської в’язниці. Після короткого слідства вони підлягали виселенню в Краснодарський край. Рідні і близькі, які не бажали розлучатися, чоловіки, жінки, діти і батьки, були вивезені на станцію Миропіль. На кожну сім’ю дозволили взяти добра по дві підводи, проте, дорога в Сибір для багатьох виявилася останьою. Дорогою від холоду і голоду померло багато людей, особливо дітей. Так в Бондарука Кузьми і його дружини на руках померло троє дітей віком 2-6-8 років... Бондарук Любов Кузьмічна з жахом розповідала, що її батьки похоронити діток не мали змоги, а закопували в сніг залізничного насипу. Вона сама не може зрозуміти як вижила в тих жахливих умовах. До села повернутися їй дозволили після ІІ Світової війни.

Вислані люди не були ворогами Радянської влади, вони просто не бажали розлучатись зі своїм майном, землею, худобою, всім тим, що нажили їх батьки та вони самі, кривавим потом і мозолями.

Не зуміли комуністи організувати колгосп весною 1930 року, кожен господар сіяв і збирав врожай сам. Після жнив, активісти знову почали створювати колгосп. Погрозами і залякуванням, в більшості випадків, за зиму 1930 - 1931 рр. колгосп організували і назвали його “13-и річчя Жовтня”. До колгоспу вступило 30 сімей. Першим головою колгоспу був призначений Чабанюк Сергій Григорович, потім був Рудишин, Музика Назар з Котелянки.

Одноосібникам залишили віддаленні і менш родючі землі. Майже всі, хто проживав на хуторах до колгоспу не записалися. Адже знову треба б було переселятися в село. Радянська влада стала обкладати одноосібників непосильними податками. Як пригадував Юрчук Іван Демковвич, його батько в 1932 році три рази возив податок в Полонне і врешті - решт змушений був написати заяву до колгоспу. Хто не міг виконати податок зерном, підлягав “розкуркуленню”- виселенню з повною конфіскацією майна, худоби і продуктів. Дуже часто, сім’ю просто виганяли з хати, рідня боялась приютити, щоб самим не потрапити до списків на “розкуркулення”.

Особливо скрутне, трагічне становище склалося восени 1932 року. В одноосібників відбирали всі продукти, які знаходили на садибі. Сільський актив, який очолювала Антонюк Катерина - секректар сільської Ради, ходив по одноосібниках і відбирав все їстівне. Худобу заводили в колгоспну ферму, хати і господарські приміщення розбирали і звозили на колгоспний двір, а людей з діточками кидали напризволяще. Особливо у великому голоді опинилися хуторяни - одноосібники.

[ред.]Голодомор 1932-1933 рр.

Вже восени 1932 року одноосібні господарства кустів’ян переживали страшний голод. Голодомор 1932 - 1933 рр. відрізняється від інших тим, що він був організований штучно сталінською владою, щоб зламати волю селянську. Масове вилучення зерна з колгоспів, не видача хліба на зароблений трудодень, призводило до голодування, породило стихійний саботаж селянами колгоспної праці і як наслідок, наступило різке падіння хлібозаготівель. І тоді, Й. Сталін вдався до конфіскації усіх хлібних ресурсів, в основних хлібородних районах - в Україні, Поволжжі і на Північному Кавказі.Залишившись без хліба, селяни їли собак, котів, щурів, корінці. Адже, згідно з постановами Раднаркому УРСР та Політбюро ЦК КП(б)У від листопада 1932 року, “Про заходи про посилення хлібо заготівель“, в Україні були санкціоновані штрафи картоплею та м’ясом. Після тотальної конфіскації врожаю населення України та Кубані почало вимирати. Люди гинули від фізичного виснаження, отруєння, вбивств, самогубств. Люди божеволіли і починали їсти трупи померлих. Люди пам’ятають жахливі факти поїдання дітей, або родичів.

[ред.]Некропіль України. с. Кустівці. 159 безневинних душ.

1. Вельма Петро Савович

2. Вельма Петро Якимович

3. Вельма Степан Петрович

4. Вельма Степан Прокопович

5. Вельма Степан Іванович

6. Вельма Степан Трохимович

7. Вельма Тетяна її мати і четверо дітей, 2 дівчинки до 12 років та 2 сини Іван, Петро

8. Вельма

9. Вельма

10. Вельма

11. Вельма Іван

12. Вельма

13. Вельма

14. Вельма

15. Вельма Гнат

16. Вельма Ярина Демидівна

17. . . . . . . . Вакула

18. Гавадза Ганна Юхимівна

19. Гавадза Іван

20. Гавадза Марія Юхимівна

21. Гавадза Олександр

22. Гавадза Онопрій Юхимович

23. Гавадза Юхим Терентійович

24. Гедзюра Варка Василівна

25. Гедзюра Юрко Трохимович

26. Головатюк Любов Трохимівна

27. Головатюк Тимофій Савович

28. Головатюк Ольга Тимофіївна

29. Дубицький Василь Савович

30. Дубицький Іван Оксентійович

31. Дубицька Ганна Степанівна

32. Дубицький Микита

33. Свирид Адам Денисович

34. Свирид Андрій Кирилович

35. Свирид Гнат Кирилович

36. Свирид Єва Денисівна

37. Свирид Марія

38. Свирид Параска Адамівна

39. Свирид Трохим Адамович

40. Солончук Віра Нечипорівна

41. Солончук Левко Іванович

42. Солончук Анастасія Олексіївна

43. Строкачук Тихін

44. Строкачук Хима

45. Солончук Адам

46. Солончук Мирон

47. Солончук Мотря та її два сини

48. Солончук

49. Солончук

50. Дубицький Семен

51. Дубицький Яків

52. Бондарук Мартоха Гнатівна

53. Бондарук Кузьма

54. Затурець Ілля його дружина та дочка 8 років

55. Затурець

56. Затурець

57. Івчук Андрій Іванович

58. Івчук Сава Григорович р.н. 1897

59. Іщук Нечипір Василйович

60. Калитюк Іван Іванович

61. Калитюк Марія

62. Калитюк Катерина Онопріївна

63. Карнафель Хотина Оверківна

64. Клюцук Гнат

65. Коврига Федір

66. Коврига Григорій

67. Ковтонюк Ганна

68. Комісарук Михайло

69. Комісарук Наталія

70. Комісарук Онопрій

71. Комісарук Роман

72. Кравчук Антоніна Федорівна

73. Кравчук Іван Ульянович

74. Кравчук Йосип

75. Кравчук Катерина Онопріївна

76. Кравчук Михайло Михайлович

77. Кравчук Михайло Федорович його дружина та син 8 років

78. Кравчук Варвара

79. Кравчук

80. Кравчук Марія Федорівна

81. Кравчук Микита

82. Кравчук Євдокія Давидівна

83. Кравчук Петро та його дружина

84. Кравчук

85. Кравчук Надія

86. Кравчук Степан Федорович

87. Кравчук Тетьяна

88. Кравчук Ульяна

89. Кравчук Федора

90. Кравчук Явдоха Данилівна

91. Кравчук Наум

92. Криконюк Ганна Степанівна

93. Маярчук Іван Федорович і його два сина до десяти років

94. Маярчук

95. Маярчук

96. Маярчук Надія Іванівна

97. МаярчукСтепан Іванович

98. Мельнічук Мотря

99. Назарук Василь Дмитрович

100. Назарук Володимир

101. Назарук Олександр

102. Назарук Христя

103. Нестерук Марія Трохимівна

104. Нестерук Мартоха

105. Нестерук Петро

106. Остапчук Петро і його син 6 років та дочка 8 років

107. Остапчук

108. Остапчук

109. Остапчук Василь Петрович

110. Остапчук Денис

111. Остапчук Марія Павлівна

112. Остапчук Михайло Петрович

113. Остапчук Наталія Петрівна

114. Остапчук Олександр Петрович

115. Паламарчук Антоніна Яківна

116. Пінькас Олекса Семенович

117. Пінькас Григорій

118. Поліщук Кіндрат

119. Поліщук Андрій Кіндратович

120. Поліщук Денис Кіндратович

121. Поліщук Микола Кіндратович

122. Поліщук Іван Кіндратович

123. Поліщук Панас Кіндратович

124. Рижак Любов Іванівна

125. Рижак Павло Іванович

126. Рижак Петро Іванович р.н.1920

127. Рудюк Іван Пилипович

128. Рудюк Пилип, дружина і дочка 8 років

129. Рудюк Федоська

130. Рудюк

131. Чабанюк Петро, його дружина і дитина 6 місяців

132. Чабанюк

133. Чабанюк

134. Шевчук Василь Іванович

135. Шевчук Роман Іванович

136. Фещук Григорій Архипович р.н. 1932

137. Хуторний Григорій р.н. 1896

138. Хуторний Павло Григорович р. н. 1918

139. Ткачук Іван Харитонович

140. Ткачук Федір Харитонович р. н. 1923

141. Трохимчук Іван р. н.1914

142. Юрчук Василь Федорович

143. Юрчук Петро Федорович

144. Юрчук Тимофій Федорович

145. Юрчук Захар

146. Юрчук Михайло Демкович

147. Юрчук Федір, його дружина та 4 дітей

148. Юрчук

149. Юрчук

150. Юрчук

151. Юрчук

152. Юрчук

153. Трохимчук Єва

154. сім'я “мітяшів” або” микиташів”, 5 душ, прізвище невідоме

155. . “мітяшів”. . .

156. . “мітяшів”. . .

157. . “мітяшів”. . .

158. . “мітяшів”. . .

159. Човпун Яків Петрович.

Померлих людей звозили до цвинтаря і вкидали тіла до великої ями, коли вона ставала повною, її загортали і викопували нову. Чоловікам, які звозили тіла нещасних, давав колгосп великий буханець хліба в день. Всі 159 прізвищ та імен померлих людей записано зі слів односельчан, тому можливі незначні помилки. Померлих від голоду було б значно більше, якби членам колгоспу не давали по 100 грамів хліба на день і варили обіди, малокалорійну юшку. Батьки ці обіди віддавали своїм дітям і вони врятували життя багатьом.В 1932-1933 роках до села прибилося багато людей з України. Вони просилися до кустів'ян по 3-5 сімей в хату на постій, а на роботу наймалися в радгосп за їжу. Під час голодомору в селі знову організували дитячий будинок для сиріт і знову більшість дітей через погане харчування померло. Очевидці тих подій не люблять розказувати і ділитися спогадами .Жителі сусіднього села Москалівка були в кращому становищі тому, що вони працювали на державну науково - дослідну насіннєву станцію, вони отримали зерно на зароблений трудодень і в них по хатах не відбирали продукти.

[ред.]Спогади про голодомор

Юрчук Олександр Якович розказує. Восени, десь в жовтні - листопаді сільський актив, очолений Головою сільської Ради, Антонюк Катериною, особливо напосідав на жителів хутора. Вранці на підводах приїзжали до чергової жертви, вривалися до хати і починався погром. Впершу чергу на підводи грузили зерно, картоплю, муку, крупи і все їстівне, що було в хаті, затим в’язали одяг, подушки, білизну. Сльози і плач на мародерів не діяв, вони ще й сміялися і глузували з нещасних людей, мовляв потопіть своїх дітей в канавах. На другий день розбирали хату і всі господарські хліви та клуні. Одна сім’я навіть змушена була з маленькими дітьми зимувати просто неба, під піччю.Був в селі глухонімий 25-и річний чоловік кремезної статури. Вже в листопаді 1932 року від голоду він був дуже знесилений, опухший. Снігу не було, мела поземка, стояв мороз. Пішов до лісу назбирати диких гниличок, яблук і груш та й не повернувся додому. Більше його ніхто не бачив, а люди казали що його вбили і з’їли на хуторі, навіть прізвище тих людей називали. Проте, знаючи прізвища, я з моральних міркувань також не буду їх називати, бо в селі проживають їх родини.Голод довів людей до божевілля. Яким нелюдом треба бути, щоб зарізити власного сина? Олександр Якович свідчить, дуже голодувала одна сім’я. І тоді батько взяв ножа, підійшов до дворічного сина і став його в ліжку різати на очах матері. Мати дуже кричала, щоб він не займав дитину, просила і блага, проте порятувати дитину не змогла, бо була сама такою немічною, що встати, доповзти до дитини вже не могла. В селі Голубча, чоловік послав жінку в село Лабунь виміняти солі. Коли вона прийшла додому, чоловік зарізав її і шестимісячну дитину, але дожити до весни не зміг, збожеволів і помер. Під час жнив, жінки, які жали жито знайшли голову жінки і маленької дитини.