ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДЛ I. ІСЛАМСЬКИЙ ЧИННИК НА ТЕРИТОРІЇ ЄВРОПИ В УМОВАХ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

1.1. Захоплення Піренейського півострова арабами……………………..

1.2. Адміністративний устрій мусульманської Іспанії…………………

1.3. Особливості релігійного протистояння мусульман і християн…

1.4. Вплів арабської культури на культуру Іспанії в IX-XI ст…………….

РОЗДІЛ II. ВІДВОЮВАННЯ ПІРЕНЕЇВ: ОСНОВНІ ЕТАПИ ТА ОСОБЛИВОСТІ

2.1. Крах арабського правління………………………………………………

2.2. Виникнення іспано-християнських держав і початок Реконкісти….

2.3. Реконкіста XI-XIII ст.ст…………………………………………

2.4. Об'єднання Кастилії і Арагона. Завершальний етап Реконкісти………

РОЗДІЛ III. НАСЛІДКИ РЕКОНКІСТИ

ВИСНОВКИ

ЛІТЕРАТУРА

ДОДАТКИ

 

ВСТУП

Реконкіста – відвоювання корінним населенням Піренейського півострова територій, захоплених арабами. Реконкіста почалася битвою 718 р. у долині Ковадонга (королівство Астурія), де місцеве ополчення на чолі з Пелайо розгромило загін завойовників – арабів.

Мусульмани протягом трьох з половиною сторіч володіли більшою частиною Піренейського півострова. Тільки на півночі, в Астурійских і Піренейських горах, трималися незалежні християнські володіння. У західній їхній частині жили нащадки старого населення, що відбилися від маврів, Іспанії, у східній – поселенці прикордонної марки імперії Карла Великого. Коли Кордовский халіфат Омейядів розпався на дрібні володіння еміратів, християни почали розширювати територію свого розселення.

Аравія була здавна населена семітичними племенами, предками теперішніх арабів. Частина їх жила осіло в оазисах і містах, займаючись землеробством, ремеслами і торгівлею, частина кочувала в степах і пустелях, розводячи верблюдів, коней, овець і кіз. Аравія була економічно і культурно пов'язана з сусідніми країнами – Месопотамією, Сирією, Палестиною, Єгиптом, Ефіопією. Торгові шляхи між цими країнами йшли через Аравію. Один з важливих вузлів перетину торгових доріг знаходився в Мекканському оазисі, поблизу побережжя Червоного моря. Родоплемінна знать племені корейш (курейш), що мешкало тут, отримувала для себе багато вигод з торгівлі. В Мецці утворився релігійний центр всіх арабів: в особливому святилищі Кааба були зібрані священні зображення і культові предмети різних арабських племен [23].

Були в Аравії і поселення іноземців, зокрема іудейські і християнські общини. Люди різних мов і релігій спілкувалися між собою, вірування їх впливали один на одного. В IV столітті в Аравії почався занепад караванної торгівлі, оскільки торгові дороги перемістилися на схід до Сасанідського Ірану. Це порушило економічну рівновагу, що трималася століттями. Кочівники, що втратили дохід від караванного руху, стали схиляться до осілого способу життя, переходити до землеробства. Зросла потреба в землі, посилилися зіткнення між племенами. Стала відчуватися потреба в об'єднанні. Це не забарилося відобразитися і в ідеології: виник рух за злиття племінних культів, за шанування єдиного верховного бога аллаха; тим більше, що євреї і частково християни подавали арабам приклад єдинобожності. Серед арабів виникла секта ханіфів, які шанували єдиного бога. В такій обстановці і розвернулася проповідницька діяльність Мухамеда, що цілком відповідала суспільній потребі. В його проповідях, власне, не було майже нічого нового в порівнянні з релігійними вченнями іудеїв, християн, ханіфів: основне в Мухамеда – строга вимога шанувати тільки єдиного аллаха і бути безумовно покірним його волі. Саме слово "іслам" означає покірність [23].

Один з приписів мусульманської релігії полягає в священній війні за віру (джихад). Це цілком зрозуміло, якщо пригадати, що сам мусульманський рух виник з потреби арабів в об'єднанні і в добуванні нової землі. В Корані цей припис висловлений ясно: протягом восьми місяців в році (бо чотири місяці вважаються "забороненими") належить воювати з багатобожниками, з невірними, винищувати їх, захоплювати їх майно. В цьому яскраво виявилися фанатизм і нетерпимість до іновірців, властива ісламу навіть більшою мірою, ніж іншим світовим релігіям. Проте згодом і мусульманські богослови, і світські учені по-різному тлумачили заповідь джихаду. Дійсно, в Корані проводиться деяка відмінність між прихильниками різних немусульманських релігій. До багатобожників, тобто послідовникам племінних і політеїстичних культів, ставлення різке вороже: "О ви, які увірували! Бийтеся з тими з невірних, які близькі до вас. І хай вони знайдуть у вас суворість. І знайте, що аллах – з богобоязливими!" (9:124). До людей же, що "мають писання", тобто іудеїв і християн, укладачі Корану висловлюють пошану: це й зрозуміло, адже на ідейному ґрунті саме цих релігій, на шляхах їх спрощення виросла ідеологія ісламу. Проте в Корані є припис воювати з тими, "яким послано писання", – з іудеями і християнами, – якщо вони не вірують в аллаха і не підкоряються релігії істини (9:29). На практиці в ісламі всякий поділ між прихильниками інших релігій стирався: всі вони розглядалися як невірні (джяур), підлягаючі або винищуванню, або підкоренню. Під прапором джихаду (газавату) мусульманські лідери не раз, аж до наших днів, спонукали віруючих до винищувальної війни проти всіх іновірців [23].

Оглядаючи загальним поглядом догматизм, обрядовість, етику раннього ісламу, можна побачити, що в основі цієї ідеології лежить іудейсько-християнський світогляд, але пристосований до більш примітивного суспільного устрою, що розкладався – до родоплемінного побуту арабів. Ідеологія арабів простіше, грубіше, зрозуміліше для широкої маси віруючих, особливо для кочівників і землеробів Азії; приписи його нескладні і цілком здійснимі.

Ці-то особливості мусульманства, породжені самими умовами його виникнення, полегшили його поширення серед арабів. Хоча і в боротьбі, долаючи опір родоплемінної аристократії, схильної до сепаратизму (повстання племен Аравії після смерті Мухамеда), іслам досить скоро отримав серед арабів повну перемогу. Нова релігія вказувала войовничим бедуїнам простий і ясний шлях до збагачення, до виходу з кризи: завоювання нових земель [23].

Дослідження взаємовідносин християнського Заходу і ісламського Сходу, які стикнулися з проблемою співжиття на території середньовічної Іспанії і є, власне, темою даної роботи.

Отже, актуальність теми дослідження полягає у необхідності глибше вивчити проблему, яка винесена в заголовок курсової роботи, оскільки в наш час є більше можливостей для подібного дослідження, яке може бути неупередженим. Цьому сприятиме та обставина, що за останні роки з’явилося досить багато нової інформації, яка не є настільки полярною і однозначною, як в умовах панування тоталітарної системи.

Об’єкт дослідження. Об’єктом дослідження даної курсової роботи є проблема взаємовідносин ісламського Сходу і християнського Заходу.

Предмет дослідження. Предметом дослідження курсової роботи є процес відвоювання християнськими володарями земель, які знаходилися у володінні арабів на території середньовічної Іспанії, або іншими словами – Реконкіста.

Мета дослідження. Метою дослідження цієї курсової роботи є дослідження періоду Реконкісти з точки зору взаємовідносин християн і мусульман, а також формулювання висновків і узагальнення результатів дослідження.