3. Принципи клас-ції генезису к-ри і його осн етапи

Найпоширенішою в сучасній культурології є така класифікація культурних регіонів: європейський, далекосхідний, індійський, арабо-мусульманський, тропічноафриканський, латиноамериканський. У свою чергу кожний з цих регіонів має свою внутрішню структуру. Наприклад, в межах європейського культурного регіону існують певні відмінності між культурами романських, германських, слов’янських, угро-фінських народів тощо.

Зазначені особливості регіональних культур формувалися під впливом різноманітних факторів, роль і значення яких змінювалися у процесі становлення культури. До таких факторів відносять: природно-біологічний (тобто своєрідність процесів адаптації людини як біологічного виду, її боротьби за вживання); географічний, кий акцентує увагу на ролі ландшафту і кліматичних умов; етнічний, пов’язаний зі специфікою формування етносів або етнічних спільностей; етнопсихологічний; фактори соціального характеру.

Регіональний підхід до аналізу світової культури дає змогу, хоч і частково, показати, що кожна культура, як повна цілісність, неповторна та унікальна. І ця неповторність, незамінність означає, що в певному відношенні різні культури рівні та зіставимі між собою.

Первісне суспільство було найтривалішим в історії людства, а первісна культура відіграла значну роль у наступному розвитку людства, бо з цього періоду починається історія людської цивілізації, формується людина, виникає суспільство, зароджуються такі форми людської духовності як релігія, мораль, мистецтво і т.д.

.....Студенти повинні знати періодизацію первісної культури, розглянути еволюцію матеріальної і духовної культури на кожному етапі, проаналізувати ранні форми релігії, познайомитися з пам’ятками первісного мистецтва.

Студентам необхідно звернути увагу на те, що в науці існує декілька періодизацій первісного суспільства: загальна (історична), археологічна, антропологічна та ін.

Загальноісторична періодизація спирається на відмінності суспільно-економічних формацій (докласове суспільство; археологічна — на матеріалу і техніку виготовлення знарядь праці (кам’яний, бронзовий, залізний вік) і т.д. Найбільш сталеною точкою зору є така, в якій археологічна періодизація узгоджується із загальноісторичною.

Початкова форма організації суспільства називається «праобщиною», початок якої співпадає з виділенням людини із тваринного світу, а кінець — з переходом від раннього до пізнього палеоліту. Збирання та мисливство були головними галузями господарства найдавніших людей: з’являються перші знаряддя праці — ручні рубила з кременю, скребла, гостроконечники; людина почала використовувати вогонь. Поява сучасної людини пов’язана з великим стрибком у розвитку продуктивної діяльності — людина перейшла від привласненого господарства до виробництва (неолітична революція). З’являється родова община, удосконалені знаряддя праці (скребла, різці, ножі).

Студенти повинні показати, що період неоліту характеризується значним поліпшенням техніки виготовлення знарядь праці (шліфування, полірування, свердління), винайденням кераміки, прядіння, ткацтва, розвитком засобів пересування (човни, сани), поширенням землеробства і тваринництва, а в період бронзового віку поширюються знаряддя праці з бронзи, в період заліза — залізні знаряддя. Найдавніші знаряддя праці з металів тотожні кам’яним і тільки згодом з’являються сокири, молоти, серпи.

У добу бронзи і раннього заліза відбувся перший суспільний поділ праці — відділення тваринництва від землеробства. Виникають нові ремесла і нові знаряддя праці (ткацький верстат, гончарне коло). Розпочинається другий суспільний поділ праці — відокремлення ремесла від землеробства.