ЛЕКЦІЯ № 1.

МОВОЗНАВСТВО ЯК НАУКА.

ЛІНГВІСТИЧНІ ОБ'ЄКТИ ТА ПАРАМЕТРИ ЇХ ОПИСУ (ЛІНГВІСТИЧНІ КООРДИНАТИ).

1. Предмет та основні розділи мовознавства. Типи конкретних лінгвістик. Контрастивне, типологічне і порівняльно-історичне мовознавство.

2. Місце мовознавства в системі наук. Внутрішня і зовнішня лінгвістика. Підрозділи мови та розділи лінгвістики. Стратифікація мовознавства, що враховує його міждисциплінарні зв'язки

3. Неминучість суб'єктивних трактувань і уявлень про мову. Лінгвістичні омани та міфи, їх роль в історії мовознавства. Верифікація лінгвістичної теорії.

4. Методи проведення лінгвістичних досліджень.

5. Комунікація. Комунікація тварин. Мовна діяльність як відмінна риса людини. Види мовної діяльності. Особливості міжкультурної комунікації. Мовна здатність.

6. Вираження і зміст. Парадигматика і синтагматика. Інваріанти і варіанти. Синхронія і діахронія.

7. Мова і мовлення. З історії вивчення проблеми мови і мовлення. Сучасні уявлення про співвідношення мови і мовлення.

Мовознавство як наука.

Мовознавство (або лінгвістика) – наука про мову, її суспільні функції, загальні особливості, конкретні прояви її структури. Ця галузь науки вивчає природну людську мову взагалі та всі мови світу як її індивідуальні представники. Оскільки слова є основними вербальними (мовними) знаками, мовознавство є також розділом семіотики, у межах якої досліджуються різні знакові системи.

Лінгвісти підрахували, що зараз у світі є 6809 живих мов, з яких всього 250 використовуються більш, ніж мільйоном чоловік, а 2500 знаходяться під загрозою зникнення. Не зважаючи на таку велику кількість мов, існує багато спільних рис, що характеризують мову як явище взагалі. Залежно від підходу до вивчення об’єкта дослідження (загальні характеристики мов чи характеристики конкретної мови), виокремлюють загальне (або теоретичне) і конкретне мовознавство.

Загальне мовознавство цікавиться колом питань пов’язаних з вивченням загальних особливостей мови. До об’єкту досліджень загального мовознавства належать такі проблеми, як походження мови, закони її розвитку і функціонування у суспільстві, структура, взаємозалежність мови, мислення, культури, суспільства тощо.

У межах конкретного мовознавства вивчаються окремі конкретні мови (наприклад, англістика – дослідження англійської мови, русистика – російської), декілька мов, що складають споріднену групу (романська, германська, фінно-угорська, слов’янська групи) або певні географічні регіони (ареали), де функціонують різні і часто загальні за типом, але не обов’язково споріднених мов, які складають мовний союз внаслідок постійного контактування (кавказознавство, балканістика, африканістика). До дисциплін загального мовознавства належать філософія мови, філософська граматика, загальна філологія, риторика, теорія словесності, історія мовознавства, соціолінгвістика, психолінгвістика, лінгвістична географія, типологія, компаративістика, порівняльне мовознавство. Дисциплінами конкретного мовознавства є фонетика й фонологія, лексикологія, лексикографія, історична лексикологія. історична граматика, діалектологія, історія мови, історія літературної мови, історія мови художньої літератури, стилістика.

З точки зору теоретичної розробки та практичного та застосування мовознавство поділяється на теоретичне (або загальне) та прикладне. Теоретичне мовознавство складає основу для прикладного (або практичного). До прикладного мовознавства належать такі сфери практичного застосування лінгвістичної теорії, як методика викладання мов, перекладацька діяльність, укладання словників, оптимізація процесу спілкування тощо.

Протягом XX ст. наука про мову істотно розширила діапазон своїх міждисциплінарних зв’язків: сучасне мовознавство не лише сприймає теоретичні імпульси від інших наукових дисциплін, але й здійснює зростаючий вплив на формування загальнонаукового поняттєво-термінологічного апарату. Різко змінюється роль мови як об’єкта внутрішньодержавної та міжнародної мовної політики, а також як засобу інформаційного обміну в загальносвітовій системі комунікації.

Місце мовознавства в системі наук.

Сучасна наука складається з чотирьох головних підрозділів: 1) суспільні науки вивчають суспільні явища; 2) гуманітарні; 3) природознавчі науки досліджують явища і закони розвитку природи; 4) технічні. Дещо окремо розташована філософія – наука, що узагальнює закони природи, суспільства, мислення тощо, і тому має інтегративний (узагальнюючий) характер. Оскільки мова виникає і функціонує лише у суспільстві, мовознавство традиційно належить до царини суспільних наук, хоча сучасна лінгвістика характеризується міждисциплінарними зв’язками, що буде далі проілюстровано.

З одного боку мовознавство пов’язане з певною кількістю наук, що складають його основу, а з іншого – лінгвістична теорія сприяє як розвитку інших наук, так і появі нових дисциплін. Так історично склалося, що наука про мову поряд з іншими науками розвивалася у межах колись єдиної загальної науки під назвою “філософія”. Саме тому загальна наукова методологія є спільною для усіх дисциплін. Філософський розгляд питань системності, історизму, структури, буття, функції тощо створили необхідні передумови для розробки мови як цілісної системи, що має свою структуру та ієрархію і функціонує з певною метою у суспільстві. Залежно від загально-філософської ідеології, що панує у соціумі, визначаються підходи і наукові принципи дослідження лінгвістичних явищ.

Ще до другої половини ХХ ст. у мовознавстві панувало поняття “чистої лінгвістики” – вивчення мови як автономної системи знаків (“мова сама в собі і для самої себе” (Ф. де Сосюр), ізольованої від інших сфер людської діяльності. Оскільки поява і функціонування мови обумовлені наявністю суспільства з одного боку, і фізіологічних особливостей людини з іншого, доцільним видається вивчення мовних явищ зокрема і мови у цілому у тісному взаємозв’язку з усіма сферами людської діяльності і науками, що вивчають природу людини та суспільства.

Стосовно суспільних наук мовознавство насамперед тісно пов’язана з історією, оскільки мова є відносно динамічним явищем і, відповідно, змінюється з часом. На ці зміни впливають конкретні історичні події та розвиток суспільства взагалі, внаслідок чого відбувається еволюція системи мови – з’являються нові одиниці, зникають застарілі, спрощуються чи, навпаки, ускладнюються граматична, фонетична, графічна підсистеми мови. Зв'язок мовознавства з історією вивчає лінгвістична дисципліна під назвою “історія мови”. Обов’язковим є зв'язок лінгвістики з археологією, яка досліджує історію за допомогою речових джерел (зокрема писемних пам’яток) та етнографією, оскільки етнографія вивчає особливості побуту і культури певного народу, які беззаперечно впливають на процес формування і функціонування мови. Внаслідок цього утворилася етнолінгвістика – наука, що вивчає особливості функціонування мови у різних етносах і розглядає мову як вираження уявлень народу про світ.

Внаслідок синтезу соціології, – науки про суспільство як систему відношень, та лінгвістики виникла соціолінгвістика. Ця дисципліна вивчає роль мови та умови її функціонування у суспільстві залежно від соціального статусу мовців, їх статі, віку, фаху, освіти, етнічної приналежності тощо.

Літературознавство і лінгвістика досліджують один матеріал (хоча і з різних боків) – мову та її продукт – текст. Тандем лінгвістики і мовознавства має загальну назву філологія. Найяскравіше зв'язок наук проявляється у лінгвостилістиці, дисципліні, що вивчає стилі мовлення та стилістичні особливості мови літератури.

Багато лінгвістичних термінів і методів запозичено з логіки (суб’єкт, об’єкт, предикат, індукція, дедукція тощо).

Зв'язок мовознавства і культурології проявляється у дисциплінах лінгвокультурологія та лінгвокраїнознавство, що надають необхідну фонову інформацію про особливості культури, менталітету та екзотичні реалії носіїв певної мови

Кооперація мовознавства і педагогіки спричинили появу прикладної дисципліни методика викладання рідної та іноземних мов.

Лінгвістика тісно співпрацює з такою суспільною наукою і практикою як юриспруденція. Суть цього зв’язку полягає у вирішенні низки питань, пов’язаних з використанням мови у межах правої системи, зокрема опрацювання проблеми ємкості, точності та неоднозначності юридичних термінів, а також моделювання стратегій і тактик ефективного спілкування до і під час судових засідань. Оскільки від вербальної (мовної) поведінки обвинувача і адвоката залежить судовий вирок, актуальності набуває вивчення ефективних засобів впливу на свідомість суб’єктів юридичного процесу. Ці питання опрацьовуються дисциплінами термінознавство (зокрема юридичне термінознавство) і судова риторика.

Нерозривним є зв'язок мовознавства з журналістикою. Співпраця цих двох галузей надає можливість вивчити природу мови засобів масової інформації (ЗМІ) та її роль у регуляції суспільних відношень. Сучасні ЗМІ отримали майже необмежені можливості для вербального впливу на колективну свідомість соціуму з метою формування суспільної думки у вигідному для адресата напрямку.

Оскільки будь-яка публічна діяльність не може існувати без мови, очевидним є зв'язок лінгвістики з політологією зокрема і сферою політики взагалі. Під час боротьби за владу виникає необхідність переконувати людей, маніпулювати їх свідомістю. Мова надає достатньо велику кількість засобів для досягнення цієї мети. Процесом оптимізації ефективного спілкування та вивченням вербальних засобів маніпуляції свідомістю займається традиційна (або політична) риторика та загальна теорія мовленнєвого впливу.

Існує також зв'язок лінгвістики з релігієзнавством, теологією та релігійною практикою. Теологія порушує питання походження мови з одного боку, а мовознавство сприяє інтерпретації релігійних текстів. З релігійною практикою пов’язана теорія мовленнєвого впливу, оскільки релігія є потужним засобом маніпуляції свідомості парафіян.

Майже всі зазначені дисципліни у поєднанні з лінгвістикою реалізуються у одній з головних прикладних сфер мовознавства – теорії та практиці перекладу. Від фахівців у цій галузі вимагається глибоке знання фонових знань, які постачаються вищевказаними науками.

Серед природничих наук мовознавство, у першу чергу, пов’язано з фізіологією людини. Фізіологія – наука про життєдіяльність цілісного організму людини і його окремих частин – клітин, органів, функціональних систем. Фізіологія вивчає механізми різних функцій живого організму, їх взаємозв'язок, регуляцію й пристосування до зовнішнього середовища, походження й становлення в процесі еволюції й індивідуального розвитку людини. Знання фізіології людини дозволяють зрозуміти природу артикуляції і використовуються як у теоретичній фонетиці, так і в під час вивчення вимови іноземних мов. Мовознавців завжди цікавили фізіологічні передумови виникнення мови, процеси оволодіння мовою, її обробка нашою свідомістю, характер зв’язку між мовою та мисленням, зони мозку, що відповідають за певну вербальну діяльність тощо. На стику неврології й лінгвістики утворилася нейролінгвістика, що займається встановленням зв'язку між мовними та когнітивними процедурами й зонами мозку, що забезпечують такі процеси, вивченням і відновленням порушених мовних навичок і вмінь.

Зв'язок мовознавства з географією полягає у вивченні територіального розташування діалектів та мов, напрямків їх міграцій, створенні мовних атласів і подальших прогнозів стосовно розповсюдження мов. Вивченням цих процесів займається ареальна лінгвістика.

Звернення до ментального світу людини зумовило появу широкого міждисциплінарного напряму під назвою когнітивна лінгвістика, що вивчає мовні явища з точки зору когнітивних механізмів, які лежать в основі мисленнєвої діяльності людини.