- •Словниковий склад мови
- •Поняття, класифікація та призначення жаргону (сленгу).
- •Різновиди жаргону (сленгу).
- •Табу та евфемізми.
- •Диференціація лексики за функціональними стилями. Нейтральна та типова лексика для різних функціональних стилів.
- •Хронологічний розподіл словникового складу мови: неологізми, історизми, архаїзми.
- •Неологізми.
- •Класифікація лексики за її походженням: рідна, запозичена. Причини та шляхи її запозичення. Пуризм та ставлення до нього.
- •Окремими різновидами є семантичні й словотвірні запозичення.
СЕМІНАР 5.
СЛОВНИКОВИЙ СКЛАД МОВИ
-
Словниковий склад мови. Активна і пасивна лексика. Соціально-територіальна диференціація лексики: загальновживана лексика та лексика обмеженого вживання (архаїзми, неологізми, діалектизми, екзотизми, терміни, жаргонізми \ сленг).
-
Поняття, класифікація та призначення жаргону (сленгу).
-
Класифікація табу. Евфемізми ти дисфемізми.
-
Диференціація лексики за функціональними стилями. Нейтральна та типова лексика для різних функціональних стилів.
-
Хронологічний розподіл словникового складу мови: неологізми, історизми, архаїзми.
-
Класифікація лексики за її походженням: рідна, запозичена. Причини та шляхи її запозичення. Пуризм та ставлення до нього. Проблема єдності лексико-граматичного ладу мови: «своє» і «чуже» у лексиці та граматиці; ксенолексика (система іншомовних запозичень) і ксенограматика (граматика іноземних слів).
Словниковий склад мови
Лексико-семантична система мови має польовий характер, тобто її структура організована за принципом поля, в якому є центр із його ядром і периферія. Польова структура лексико-семантичної системи передбачає неоднорідний і нерівноцінний її склад. До лексико-семантичної системи мови належать слова, різні за їх семантикою, функціями, важливістю, використанням у мовленні, територіальним поширенням, стійкістю в часі, стилістичною характеристикою, походженням тощо.
До центра лексико-семантичної системи належать найбільш необхідні слова, на периферії знаходяться рідковживані і не всіма вживані слова. Отже, за соціальною важливістю лексику поділяють на активну й пасивну.
Активна лексика – частовживані (вpони ж і загальновживані) слова. Цю лексику використовують усі носії мови незалежно від професії, освіти, місця проживання тощо: в, і, на,я, бути, що, він, ви, ти, ми, цей, весь, все, свій, який, такий, один, сказати, тільки, ще, говорити, наш, знати, рік, великий, інший, час, новий, йти, люди, перший, рука, життя, бачити, треба, дуже, день, хотіти (саме в такому порядку за спадом частот наводять частотні словники найчастотніші слова мови).
До активної лексики належать такі тематичні групи: назви спорідненості, назви частин організму людини і тварин, назви свійських і широковідомих диких птахів, назви риб, рослин, явищ природи, часових понять, жител та їх частин, предметів і процесів харчування, одягу, взуття, почуттів, кольору, смаку, розміру, чисел, усі займенники й широковживані службові слова.
Серед активної лексики виділяється основний словниковий фонд – ядро словника, найбільш необхідні слова. Критеріями основного словникового фонду є три ознаки: ці слова вживаються 1) завжди (в часі), 2) всіма, 3) у всіх випадках. Основний словниковий фонд дуже стійкий, майже не змінюється. За даними американського вченого М. Сводеша, за 1000 років змінюють свою семантику чи зникають із мови 20% слів основного словникового фонду.
Пасивна лексика – це рідковживані слова, якими переважно є застарілі слова, слова, які тільки-но з'явилися в мові (неологізми), а також терміни, діалектизми, екзотизми та жаргонізми.
Термін (від лат. terminus – межа, границя) – спеціальне слово або словосполучення, яке служить точним позначенням понять якоїсь галузі науки.
Терміни характеризуються такими ознаками:
1) системністю (кожен термін належить до якоїсь терміносистеми і своє значення отримує саме в цій системі);
2) наявністю дефініції (термін не тлумачать, а визначають);
3) тенденцією до моносемантичності (в межах свого термінологічного поля, тобто в межах певної науки, термін повинен мати тільки одне значення);
4) відсутністю експресії;
5) стилістичною нейтральністю.
Діалектизми – слова, які вживають на певній території: вуйко "дядько по матері", стрий "дядько по батькові", нанашко "хрещений батько", шваґер "шурин", бараболя, крумплі "картопля", блават "волошки", жалива "кропива", вивірка "білка", клювак "дятел", гейби "ніби", чень "може, може-таки", бігме "їй-богу"; рос. корец (ковш), клукать (искать), лыбиться (улыбаться), баз (літературне двор), кочет (петух), гутарить (говорить); нім. Schlachter (північне), Metzger (південне), Metzler (рейнське) – діалектні назви м'ясника, який у літературній мові позначається словом Fleischer.
Екзотизми (від гр. exоtikos "чужий, іноземний") – слова, які позначають властиві іншим народам або країнам поняття: чалма "мусульманський головний убір", мінарет "башта біля мечеті для заклику мусульман молитися", ікебана "мистецтво складання букетів, поширене в Японії, а також сам букет, складений за принципами ікебани", корида "бій на великій арені кінних бійців із розлюченими биками; традиційне видовище, поширене в Іспанії і в деяких країнах Латинської Америки".
Жаргонізми (від фр. jargon), або сленгові слова (чи вирази), – слова, властиві розмовній мові людей, пов'язаних певною спільністю інтересів.
Отже, з погляду вживання лексику поділяють на загальнонародну (вживається всіма незалежно від соціального стану і на всій території поширення певної мови) і соціально та територіально обмежену.