1. Сутність соціальної політики.Поняття третього сектору

Соціальна політика — це діяльність владних структур, інших суб’єктів соціально-політичного життя, що знаходить свій вияв в управлінні соціальним розвитком суспільства, у здійсненні заходів для задоволення матеріальних і духовних потреб його членів та в регулюванні процесів соціальної диференціації суспільства. Основною метою соціальної політики є досягнення в суспільстві рівноваги, стабільності, цілісності й динамізму.Як свідчить суспільна практика, соціальна політика покликана розв’язувати суперечності між поточними й перспективними інтересами суспільства, між інтересами класів, соціальних груп та верств, які (інтереси) зовсім не однакові. Соціальна політика постійно відповідає на запитання: інтереси яких соціальних груп задовольнити негайно, а яких груп пізніше, як саме можна задовольнити ці інтереси.Соціальна політика реалізується як через державні «одномоментні» рішення — соціальні заходи, так і через соціальні програми. Соціальна програма є системою заходів, спрямованих на вирішення тієї чи іншої соціальної проблеми. У соціальній програмі визначаються необхідні параметри та нормативи, що регулюють різноманітні явища соціального життя в суспільстві: кваліфікація ситуації, загальне рішення, етапи вирішення конкрет­них завдань, заходи й способи реалізації кожного етапу.

Термін «Третій сектор» є нині загальновизнаним у світі позначенням некомерційних, благодійних ініціатив ."Третiм сектором" суспiльства, на вiдмiну вiд перших двох, - державного та економічного, - прийнято називати всю суму недержавних неприбуткових органiзацiй (ННО). В iдеалi це може бути консолiдований громадський рух, який складається з окремих, взаємно не пiдпорядкованих, але взаємодiючих громадських органiзацiй, якi спрямовують енергiю громадян на творчу дiяльнiсть i тим самим знижують соцiальну напругу в суспiльствi. Цей ефект має мiсце коли в демократичному суспільстві, по-перше, існує "критична маса" недержавних неприбуткових органiзацiй здатних впливати на хiд суспiльних процесiв і, по-друге, переважна бiльшiсть громадських органiзацiй не є антагонiстами, тобто, коли вони не тяжiють до взаємовиключаючих полiтичних, нацiональних, або iнших полюсiв.

2.Головні законодавчі акти,які регулюють питання соцііальної політики(Концепція соціального забезпеченнянаселення України,Концепція соціальної політики).Міжнародні документи про соціальний захист населення.

В основу концепції соціального забезпечення населення України, затвердженої Постановою Верховної Ради України, покладені наступні принципи:

соціальне забезпечення поширюється тільки на громадян, що працюють за наймом, членів їхніх родин і непрацездатних осіб. На громадян, що самостійно забезпечують себе роботою, поширюються тільки ті соціальні гарантії, у фінансуванні яких вони беруть участь;

диференційований підхід до різних соціально-демографічних груп населення залежно від ступеня їхньої економічної самостійності, працездатності, можливостей підвищення рівня матеріального добробуту;

перерозподіл економічної відповідальності за реалізацію соціальних гарантій між державою, підприємствами і громадянами. Тобто держава забезпечує за рахунок бюджетних коштів тільки мінімально гарантований рівень медичного, культурного, побутового та соціального обслуговування населення і насамперед соціально-захищених громадян;

визначення рівня соціальних гарантій на основі соціальних нормативів. При цьому найбільш важливі нормативи - мінімальний прожитковий рівень, мінімальні розміри заробітної плати і пенсій, а також розміру соціальної допомоги встановлюються державою;

відповідність форм соціального забезпечення населення рівню розвитку ринкових відносин в економіці.

Концеп.соц пол.......суть:

Реалізація визначених в Концепції положень сприятиме становленню України як високорозвиненої європейської соціальної держави, яка забезпечує розвиток людського потенціалу, бере на себе відповідальність за соціальну справедливість, соціальну безпеку, соціальну рівність, добробут громадян та соціальну злагоду в суспільстві.

Міжнародні документи про соціальний захист населення.

Першим таким документом стала прийнята 111 сесією Генеральної Асамблеї ООН 12 грудня 1948 Загальна декларація прав людини.

Декларації про соціальні і правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо при передачі дітей на виховання та їх всиновленні, на національному і міжнародних рівнях, Мінімальних стандартних правил Організації Об'єднаних Націй, що стосуються здійснення правосуддя щодо неповнолітніх ("Пекінські правила") та Декларації про захист жінок і дітей в надзвичайних обставинах і в період збройних конфліктів,КОНВЕНЦІЯ про права дитини(20 листопада 1989 року),ЗУ,,Про забезпечення організаційно-правових умов соц.захистудіт.-сиріт та дітей,,.