Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
вступ до спеціальності.docx
Скачиваний:
22
Добавлен:
14.02.2016
Размер:
155.24 Кб
Скачать

Зміст

Вступ

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА АМЕРИКАНСЬКОГО ТА ЯПОНСЬКОГО ПІДХОДІВ

1.1 Історія розвитку американської та японської моделі менеджменту

1.2 Особливості та головні ознаки американського підходу до управління персоналом

1.3 Сутність „теорій Z” Оучі на основі вивчення японського досвіду управління персоналом

РОЗДІЛ 2. МОЖЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ АМЕРИКАНСЬКОГО ТА ЯПОНСЬКОГО МЕТОДІВ РОБОТИ З ПЕРСОНАЛОМ

2.1 Особливості управління персоналом в США та Японії

2.2 Особливості управління персоналом в умовах ринкової економіки в Україні

2.3 Шляхи вдосконалення процесу управління персоналом

РОЗДІЛ 3. ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАРУБІЖНИХ МОДЕЛЕЙ

3.1 Порівняння американської та японської моделей менеджменту

3.2 Переваги та недоліки американської моделі

3.3 Переваги та недоліки японської моделі

Висновки

Додатки

Список використаних джерел

1

Вступ

Сучасний етап розвитку економіки України характеризується ростом безробіття та незайнятості працеспроможного населення, гострим дефіцитом висококваліфікованих менеджерів та спеціалістів універсального типу, зміною вимог до персоналу підприємства та кадрової політики. Відомий девіз Кадри вирішують усе! в умовах демократизації суспільства набуває другого дихання. Діяльність підприємств завжди пов'язана з людьми, які працюють на ньому. Вірні принципи організації виробництва, оптимальні системи та процедури відіграють, звичайно ж, важливу роль, але виробничий успіх залежить від конкретних людей, їх знань, компетентності, кваліфікації, дисципліни, мотивації, здатності вирішувати проблеми, сприйнятливість до навчання.

Цілком природно, що людські ресурси, кадровий потенціал вважають за найголовніший чинник досягнення господарського результату підприємством.

Праця людей повинна бути ефективною, тобто забезпечувати найвищий результат при мінімальних витратах праці.

Актуальною проблемою для багатьох підприємств України є формування ефективної кадрової політики, спрямованої на залучення досвідчених високопрофесійних працівників, їх навчання та підвищення кваліфікаційного рівню, професійне зростання.

Одним із способів досягнення організаційних цілей підприємства є формування системи управління персоналом, форм та методів управління персоналом підприємств. За допомогою правильного вибору методу управління персоналом забезпечується чітка організація процесу керування і всієї виробничо-економічної діяльності.

Беручи до уваги усе сказане вище, можемо зазначити актуальність обраної проблеми, вирішення якої є одним з найголовніших завдань будь-якого

2

підприємства. Спираючись на неабияку важливість цього питання, в даній роботі спробуємо розглянути та запропонувати шляхи його розв'язання стосовно певного об'єкту дослідження.

Метою курсової роботи є порівняльна характеристика американського та японського досвіду управління персоналом.

Досягнення поставленої мети зумовило виконання наступних задач: визначення поняття, розкриття сутності та складових системи управління персоналом; дослідження форм та методів управління персоналом; праксеологічні аспекти управління персоналом.

Предметом дослідження є комплекс теоретичних та практичних аспектів щодо методів управління персоналом.

Об'єктом дослідження є методи управління персоналом.

Теоретичну та методологічну основу дослідження становлять наукові праці з названої проблематики вітчизняних та зарубіжних вчених, дані бухгалтерської та статистичної звітності підприємства, а також власні спостереження.

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА АМЕРИКАНСЬКОГО ТА

ЯПОНСЬКОГО ПІДХОДІВ

1.1 Історія розвитку американської та японської моделі менеджменту

Практика управління має ті ж самі давню історію, як і саме людство, проте управління стало визнаної і дуже поширеної наукової дисципліною лише у 1910 р. У кожній країні розвиток менеджменту відбувалося відносини із своїми особливостями. Виникнення менеджменту США був із загальним прогресом науку й техніки, саме практична потреба у нові методи організації праці надавала впливом геть його становлення і удосконалення.

3

Американський тип менеджменту дозволив США зайняти лідируючу позицію серед країн західного світу і Банк Японії. Саме США вперше сформувалася теорія і практика менеджменту. Оновлення методів управління тими підприємствами зумовлювалося кількома причинами:

- Заміною живого праці в працю машин (внаслідок різко збільшилася продуктивності праці, внаслідок утворилися труднощі збуту);

- Наявність труднощів, які можна було визначити традиційними коштами Німеччини та соціальним перебудовою.

У 1895 р. американський інженер Фредерік Тейлор на засіданні Американського суспільства інженерів-механіків виступив із доповіддю "Система відрядної оплати праці". Питання ефективної оплати праці той час хвилювали уми більшості керівників, а тому цей доповідь був сприйнятий з інтересом. Але через надмірної труднощі й детальності розрахунків доповідь не зустрів широкого схвалення. Тоді Тейлор і розпочали практичної розробці методів управління з урахуванням сталевої компанії, Массачусетському заводі велосипедних деталей, паперової фабриці в Мене, Бетльхемской сталевої компанії. Дослідження Тейлора залишилися непоміченими, невдовзі після його стали запрошувати до ролі консультанта на провадження з метою оптимізації діяльності компаній. Тейлор та її учні здійснювали звичайну організаційну роботу, з погляду сучасного менеджменту. Однак те його ідеї, й способи праці були революційними. Американський менеджмент всмоктав у собі основи класичної школи, засновником якої є Анрі Файоль. Американці Лютер Гьюлик і Линдал Урвик зробили багато для популяризації засадах положень класичної школи менеджменту США.Гьюлик працював над удосконаленням функцій управління, розширивши їх сьомої. Згодом інші американські автори внесли до системи принципів управління чимало доповнень, уточнень та інших змін. Класична школа справила великий

4 вплив формування інших напрямів у формуванні американської теорії менеджменту. Американський менеджмент вніс значний внесок у розробку менеджменту як навчальної дисципліни. Вперше науковий курс управління було розробленийв1881 р. американським ученим Джозефом Вартоном. Через 100 років Р. Кунц і З.О'Доннел опублікували свою працю "Управління: системного і ситуаційний аналіз управлінських функцій", який був із англійської й побачив світ у Росії 1981 р. Існує також американський підручник Д.О'Шонесси, у якому описані найпомітніші досягнення у галузі управління. Сучасні ідеї американського менеджменту викладені у підручнику "Основи менеджменту", у його автори - М.Мескон, М. Альберт і Ф. Американський менеджмент вніс значний внесок у розробку менеджменту як навчальної дисципліни. Вперше науковий курс управління було розробленийв1881 р. американським ученим Джозефом Вартоном. Через 100 років Р. Кунц і З.О'Доннел опублікували свою працю "Управління: системного і ситуаційний аналіз управлінських функцій", який був із англійської й побачив світ у Росії 1981 р. Існує також американський підручник Д.О'Шонесси, у якому описані найпомітніші досягнення у галузі управління. Сучасні ідеї американського менеджменту викладені у підручнику "Основи менеджменту", у його автори - М.Мескон, М. Альберт і Ф.Хедоури - освітили основні досягнення різних шкіл управління та його внесок у становлення науки менеджмент. - освітили основні досягнення різних шкіл управління та його внесок у становлення науки менеджмент.

Японський менеджмент вивчають і наслідують не лише в країнах Азії, а й Америки та Європи. Причиною є швидка відбудова та динамічний розвиток економіки Японії після Другої світової війни, вихід на передові економічні позиції в світі. Динамічний її розвиток завдячує застосуванню специфічної системи менеджменту. Особливості системи управління виробництвом у Японії зумовлені специфікою її природних умов та економічної системи, історичними,

5

поведінковими та культурними традиціями. Організація управління в японських фірмах суттєво відрізняється від американської та європейської моделей. Відмінності стосуються організаційної побудови фірм, визначення стратегічних напрямів управлінської діяльності, вирішення кадрових питань, підвищеної уваги до якості продукції, системи соціальних відносин на виробництві та в управлінні.

Управління виробництвом, діяльністю японських фірм ґрунтується, як і в інших економічно розвинутих країнах, на дивізіональній організації. Однак в японських компаніях управління більш централізоване, внаслідок чого виробничі відділення менш самостійні при вирішенні виробничих питань. Але централізованість поєднується з особливим стилем управління, суттєвими елементами якого є погодженість і координація дій всіх ієрархічних ланок, розроблення і прийняття рішень після їх детального обговорення та схвалення виконавчою ланкою. Внаслідок цього сформувався специфічний японський симбіоз ініціативи виконавців і жорсткої лінії вищого керівництва фірми, який ґрунтується на груповому прийнятті рішень і передбачає:

˗ участь менеджерів середнього рівня в розробленні рішень шляхом погодження та обговорення проектів з керівниками і персоналом відповідних відділень;

˗ дотримання принципу одностайності в прийнятті рішень;

˗ відсутність чітких посадових інструкцій, які б визначали обов'язки працівників, оскільки зміст їхньої діяльності може змінюватися і зобов'язані вміти виконувати будь-яку роботу в межах своєї компетенції.

Основним у системі стратегічного управління є визначення цілей, на підставі яких здійснюється довгострокове планування. Довгостроковий план японської компанії (на період понад 5 років) досить деталізований і передбачає:

6

цілі компанії загалом, прогнозування середовища та аналіз конкуренції, проблеми й можливості фірми, розробка нового продукту та ін. Такий план є основою "триєдиного" плану, до якого належать середньостроковий (на 3 роки) та річний плани. Середньостроковий план містить такі показники: цілі торгівлі, прибутку й капіталу, найважливіші пункти діяльності, план якісних змін.

Річний план - це конкретизація дій фірми та її підрозділів на кожний рік у межах трирічного планового горизонту. Японські підприємства залежно від їх розмірів і можливостей пропонують працівникам різноманітні пільги. Надбавки на утримання сім'ї, оплату проїзду до місця роботи, медичне та соціальне страхування, виплати на соціальні потреби, надання путівок на відпочинок, оплату стоянки автомашин, забезпечення харчуванням, видачу премій та цінних подарунків тощо. На підприємствах Японії застосовується розгалужена система нематеріального (морального) стимулювання працівників, яка передбачає:

˗ просування за службовою ієрархією залежно від стажу роботи, освіти й віку, що стимулює працівника постійно підвищувати свою кваліфікацію, згладжує конфлікти всередині колективів, забезпечує стабільність тощо;

˗ принцип по-життєвого найму, який гарантує стабільність становища працівника у фірмі, відсутність побоювання втратити роботу, забезпечує можливість розвитку особистості;

˗ організація розважальних заходів, групові виїзди на природу та різноманітні вечори, сприяння організації сімейних свят - весіль, ювілеїв;

˗ культивування корпоративного духу шляхом залучення працівника до справ фірми, її завдань, місії. Для цього в кожній фірмі є спеціальна форма одягу, девізи, гімни, різні ритуали, зібрання;

7

˗ забезпечення працівників роботою відповідно до їхнього потенціалу, можливості самореалізації, здібностей та вподобань.

Кожне підприємство вважає своїм обов'язком нести певні видатки, щоб створити у працівників конструктивний настрій. Керівництво японських фірм переконане, що витрачені на працівників кошти та увага до них компенсуються їх трудовою активністю. У свою чергу, активність компанії під час стимулювання працівників є ефективною рекламою, що приваблює молоді й талановиті кадри.