Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
проект педагогіка.docx
Скачиваний:
6
Добавлен:
14.02.2016
Размер:
51.47 Кб
Скачать

І.Козацька педагогіка

1.Козацька педагогіка — феноменальне явище і складова української етнопедагогіки: в усній формі вона зберегла, переда¬ючи з покоління до покоління найкращі духовні цінності наро¬ду, досвід виховання, формування і навчання особистості, не за¬фіксовані письмово прогресивні й результативні форми допологового виховання, батьківського опікування немовлят і дітей до-шкільного віку, роботи з отроками, підлітками і юнаками та по¬будови взаємин між дорослими. Так виникли неписані закони кодексу лицарської честі, що передбачали:

— любов до батьків, рідної мови, вірність у коханні, дружбі, побратимстві, ставленні до Батьківщини-України;

— готовність захищати слабших, молодших, зокрема дітей;

— шляхетне ставлення до дівчини, Жінки, бабусі;

— непохитна відданість ідеям, принципам народної моралі, духовності (правдивість і справедливість, скромність і працьо¬витість тощо);

— відстоювання повної свободи і незалежності особистості, народу, держави;

— турбота про розвиток національних традицій, звичаїв і об-рядів, бережливе ставлення до рідної природи, землі;

— прагнення робити пожертви на будівництво храмів, на¬вчально-виховних і культурних закладів;

— цілеспрямований розвиток власних фізичних і духовних сил, волі, можливостей свого організму;

— уміння скрізь і всюди чинити шляхетно, виявляти інші чесноти.

Козацька педагогіка як невід'ємна складова української етнопедагогіки акумулювала в собі вироблені віками та апробовані часом традиції тіловиховання молоді.

Система освіти і виховання у школах Запорозької Січі (ко¬зацькі, січові, полкові, паланкові, парафіяльні та інші школи) передбачала формування у молоді, крім якостей лицарської честі, певної системи доблесті та звитяги, а саме:

— готовності боротися до загину за волю, честь і славу України;

— нехтування небезпекою, коли справа стосується нещастя рідних, друзів, побратимів;

— ненависть до ворогів, прагнення визволити рідний край від чужих зайд-завойовників;

— здатність відстоювати рідну мову, культуру, право бути господарем на власній землі;

— героїзм, подвижництво у праці та в бою в ім'я свободи і незалежності України.

Найголовнішими вимогами до такої діяльності можуть бути відомі козацькі заповіді:

— не шкодь своїми діями іншим;

— візьми все найкраще, що зробить тобі добро, зміцнить силу, загартує волю, збудить думку, уяву, сформує почуття і переконання;

— без потреби не зазіхай на сусідські звички, не переймай чужих молитов, а бери лише те, що продовжить життя, зробить його незборимим, загартованим, помножить майстерність, вправність, а здібності перетворить на невичерпні.

Ці та інші настанови тяжіють за своєю сутністю до Заповідей Господніх.

Відомо, що запорожці були глибоковіруючими людьми, і відсіч усім ворогам давали за заповідями Божими.

Виховання в козацьких школах і літніх юнацьких таборах проводилося у ході різноманітних ігор, засобами спортивних, рух-ливих ігор, розваг та змагань, що гартували волю і характер юних, розвивали духовність і інтелект, множили витримку, наполег¬ливість, уміння доводити справу до кінця, до перемоги. Спортив¬но-фізичні ігри прямо та опосередковано впливали на форму¬вання інтелектуального рівня юного українця, на розумовий і фізичний розвиток особистості.

В умовах боротьби за збереження українського етносу і ви¬живання в екстремальних обставинах козаки гартували своє тіло і дух, доводячи особистість майже до ідеальності.

Козацтво — високоінтелектуальний і суспільнотворчий уні¬кум державотворення, громадського дива Європи, в якому ко¬жен козак — це мудрець.

2.Походження слова «Козак»

Чи відомо вам, що слово "козак" у перекладі з тюркської означає "вільна

людина"?

Одним із перших на Русі цим словом назвав себе Ілля Муромець,

підкреслюючи волю свого вибору православного служіння Батьківщині. В

історичних пам'ятниках згадування про козаків належать до ХІІ століття,

і лише із середини XVI століття українське козацтво сформувалось як

могутня сила в Запорізькій Січі на острові Хортиця. Козацтво то не є

тільки воєнізованим угрупованням. Козацтву притаманні ознаки сильної

держави, колоритного побуту, самобутньої культури та родинної

педагогіки.

Називаючи себе лицарями Православ'я, козаки вважали за велику честь

постраждати за віру в боротьбі проти єретиків та язичників, тому вони

мужньо приймали на себе мученицький вінок. Умирали козаки гідно,

показуючи своїм мучителям повне презирство до катувань. Коли з них

заживо здирали шкіру, вони говорили, що це схоже на укуси комарів або

взагалі називали такий біль сміховинним, що нагадує мурашки по тілу;

коли їх саджали на кіл, вони просили люльку, щоби перед смертю потішити

себе тютюном, деякі відмовлялись від шибениці, уважаючи її легкою

смертю, і просили дати можливість умерти потомственою стовповою смертю,

як батьки й діди. Козацьке життя було школою духовного виховання.

Обираючи шлях чернечого служіння, козаки відрікались від земних благ,

від рідних і близьких заради Христа. Їхня віра в Бога була непохитною.

Життя в Січі будувалося за принципом монастирського. Запорізьке військо

мало чітку ієрархічну структуру, на чолі якої стояв кошовий отаман.

Запорожці розділялись на січових і зимових. Січовики - це кістяк

війська, «лицарі» або «товариство», безшлюбні або які порвали пута

шлюбу, козаки здебільшого слов'янського походження, що відрізнялись

хоробрістю й відвагою в бою. Зимовики - сімейні козаки, яким

заборонялося жити в Січі. Вони селились у степу, були ремісниками та

хліборобами.

Оскільки головною метою свого життя запорожці вважали встановлення

православної віри, вони, улаштовуючись на новому місці, відразу ж

підшукували мальовниче місце для спорудження церкви. Козаки спорудили

чотирнадцять церков у різних місцях, у тому числі й один чоловічий

монастир. У Січі було прийнято, особливо серед старшин і курінних

отаманів, щоденну присутність у церкві на заутрені, літургії та вечері.

Будь-яке порушення канонів православної церкви козаками рішуче

відкидалось. У Січ приїжджали люди всіх національностей. Кожен, хто

прибув, повинен був сповідати символ віри запорожців, що складався з

п'яти пунктів:

1) православне віросповідання;

2) присяга на вірність православному государю;

3) спілкування українською мовою;

4)безшлюбність;

5) проходження курсу військового навчання протягом семи років.

Крім цих пунктів існували іспити на придатність до козацького

служіння. Звичайно, ці іспити були штучно створеними козаками стресовими

ситуаціями та найбільш зручними для прояву духовно-моральних якостей

новачка. У козацтві не приживались люди слабохарактерні, нездатні мужньо

переносити тяготи козацької служби, а також марнолюбні, чванливі. Вік не

-патріотична підготовка в Запорізькій Січі.