Болонський процес в Україні

Однією з найважливіших сфер розвитку євроінтеграції є сфера вищої освіти, де вона набула форм Болонського процесу. На сьогодні 46 європейських країн, включно з Україною, є його учасниками. Крім того, значна кількість міжнародних організації підтримують ідеї процесу та сприяють його реалізації.

Болонський процес (БП) - це процес європейських реформ, що спрямований на створення спільної Зони європейської вищої освіти до 2010 року. Болонський процес офіційно розпочався у 1999 році з підписання Болонської декларації. Передумовою її створення стало підписання Великої Хартії європейських університетів (Magna Charta Universitatum).

Згідно з цілями БП до 2010 року освітні системи країн-учасниць Болонського процесу повинні бути змінені, щоб сприяти:

• полегшеному переїзду громадян з метою подальшого навчання чи працевлаштування у Зоні європейської вищої освіти;

• зростанню привабливості європейської вищої освіти;

• розширенню Європи та забезпеченню її подальшого розвитку як стабільного, мирного, толерантного суспільства.

Слід зазначити, що БП не передбачає створенння повністю ідентичних систем освіти у різних країнах, він призначений лише для зміцнення взаємозв'язків та покращення взаєморозуміння між різними освітніми системами.

19 травня 2005 року у норвезькому місті Берген на Конференції міністрів країн Європи Україна приєдналася до Болонського процесу, зобов'язавшись внести відповідні зміни у національну систему освіти та приєднатися до роботи над визначенням пріоритетів у процесі створення єдиного європейського простору вищої освіти до 2010 року.

Передумови виникнення

Історія Болонського процесу офіційно почалася з підписання Болонської декларації у 1999 році, проте її передісторія сягає 1954 року, коли було підписано Європейську культурну конвенцію, в якій наголошується на необхідності заохочення громадян усіх держав до вивчення мов, історії та культури інших країн і спільної для них культури.

Ідеї освітньо-культурного об'єднання європейських країн загалом та університетів зокрема отримали своє продовження у Великій Хартії університетів (Magna Charta Universitatum), що стала фінальним результатом пропозиції, адресованої Болонським університетом у 1986 році усім найстаршим європейським університетам. Ідея Великої Хартії була сприйнята з ентузіазмом.

Протягом зустрічі у Болоні у 1987 році делегати 80 Європейських університетів обрали 8 членів правління, серед них: Президента Конференції Європейських Ректорів, професора Карміні Романци; ректора Болонского Університету Фабіо Роверси Монако; ректора Університету Парижу, професора Жака Соопелса; ректора Університету Лювен, професора Роджера Діллеманса; ректора Університету Утрехт, професора Ван Гінкель; ректора Університету Барселони, професора Джозефа Бріколя; професора Джузеппе Капуто; Президента університетської комісії Парламентської Асамблеї Ради Європи, професора Мануэля Нуньеса Енкабо.

Велика Хартія, проект якої був створений у січні 1988 року у Барселоні, була підписана всіма ректорами, що зібралися у Болоні 18 вересня 1988 року для відзначення 900-ї річниці Болонського університету, що вважається найстаршим університетом Європи. "Європа вже існує, її мешканці поділяли спільні інституції, до яких належать і університети, протягом століть. Університети є інтелектуальними центрами минулого та майбутнього, що мають спільні цілі та методологію здобуття знань - чи то практичних, чи теоретичних", - з такою промовою виступили представники Болонського університету на святкуванні.

Процес, що наштовхнув на ідею створення Великої Хартії, був особливо важливим. Хартія не була представлена політичною владою, а була розроблена у стінах Університетів. Вона спирається на фундаментальні цінності європейських університетських традицій, проте сприяє зміцненню зв'язків між вищими навчальними закладами в усьому світі, долучаючи до процесів, започаткованих у ній, неєвропейські університети.

На сьогодні до Великої Хартії приєдналося 530 університетів, серед яких 30 українських:

1. Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту

2. Дніпропетровський університет економіки та права

3. Донецький національний університет

4. Київський національний торговельно-економічний університет

5. Кременчуцький державний політехнічний університет

6. Луганський національний університет ім. Т.Г. Шевченка

7. Львівський державний аграрний університет

8. Маріупольський гуманітарний інститут Донецького національного університету

9. Миколаївський державний гуманітарний університет ім. П. Могили

10. Миколаївський державний університет ім.В.О.Сухомлинського

11. Національний гірничий університет України

12. Нацiональний технiчний унiверситет "Харкiвський полiтехнiчний iнститут"

13. Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого

14. Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут"

15. Національний університет "Києво-Могилянська академія"

16. Одеська державна академія будівництва та архітектури

17. Одеська національна академія зв'язку ім.О.С.Попова

18. Одеська національна академія харчових технологій

19. Одеський державний медичний університет

20. Одеська національна юридична академія

21. Одеський національний морський університет

22. Одеський національний політехнічний університет

23. Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова

24. Південноукраїнський державний педагогічний унівеситет ім.К.Д.Ушинського

25. Східноукраїнський національний університет ім. В. Даля

26. Тернопільський державний технічний університет ім. Івана Пулюя

27. Тернопільський національний економічний університет

28. Харківська державна академія культури

29. Харківський національний економічний унівеситет

30. Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна

Впровадження Болонського процесу

Процеси європейської інтеграції дедалі сильніше впливають на таку важливу сферу життя українського суспільства, як освіта. Болонський процес в Україні офіційно розпочався 19 травня 2005 року із підписанням декларації на Бергенській конференції. Тепер справа стоїть за національним та інституційним рівнем його впровадження.

На сьогодні 45 європейських країн включно з Україною підписали Болонську декларацію, яка наголошує на необхідності європейської співпраці у забезпеченні якості вищої освіти, підвищенні якості підготовки фахівців, зміцненні довіри між суб'єктами освіти, мобільності, сумісності систем кваліфікацій, посиленні конкурентоспроможності Європейської системи освіти.

Цілі варті досягнення, проте, на думку ректора НТУУ "КПІ" М.З.Згуровського (яку він висловив у своїй статті "Болонський процес – структурна реформа вищої освіти на європейському просторі"), існує значна кількість проблем української вищої освіти у контексті Болонського процесу:

• Надлишкова кількість навчальних напрямів і спеціальностей, відповідно 76 та 584. Кращі ж світові системи вищої освіти мають у 5 разів менше.

• Недостатнє визнання у суспільстві рівня “бакалавр” як кваліфікаційного рівня, його незатребуваність вітчизняною економікою. Як правило, прийом до вузу ми здійснюємо не на бакалаврат, а на спеціальність.

• Загрозлива у масовому вимірі тенденція до погіршення якості вищої освіти, що наростає з часом.

• Збільшення розриву зв'язків між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринком праці.

• Невиправдана плутанина у розумінні рівнів спеціаліста і магістра. З одного боку, має місце близькість програм підготовки спеціаліста і магістра, їхня еквівалентність за освітньо-кваліфікаційним статусом, а з іншого – вони акредитуються за різними рівнями, відповідно за III і IV.

• Ми змирилися з нехтуванням передовими науковими дослідженнями у закладах освіти, які є основою університетської підготовки. Наша система наукових ступенів складна у порівнянні з загальноєвропейською, що ускладнює мобільність викладачів і науковців в Європі.

• Неадекватно до потреб суспільства і ринку праці вирішується доля такої розповсюдженої ланки освіти, як технікуми і коледжі, це при тому, що їхня чисельність в державі у чотири рази більша, ніж ВНЗ III та IV рівнів акредитації разом узятих.

• Відійшла в минуле колись добре організована для централізованої економіки система підвищення кваліфікації та перепідготовки. Нової системи, що задовольняла б потреби ринкової економіки, в Україні не створено. Тому дуже важливий загальноєвропейський принцип “освіта через усе життя” поки що в умовах нашої держави не може бути в повній мірі реалізований.

• Університети України не беруть на себе роль методологічних центрів, новаторів, піонерів суспільних перетворень, за якими має йти країна. Рівень автономії ВНЗ у цих питаннях значно нижчий від середньоєвропейського. Не виконують роль методологічних керманичів заклади освіти, що мають статус національних, у той час, коли їхня кількість досягла близько 40% від загальної кількості ВНЗ III та IV рівнів акредитації.

Болонський процес в Україні

Інтеграція Болонського процесу в систему освіти України принесла безліч змін. Перше і найголовніше - впровадження незалежного тестування для школярів, а також спрощення системи рівнів випускників вузів. Але це тільки ті зміни, які видно для всіх. Насправді Болонський процес змінює дуже багато чого в українській освіті.

Що таке Болонський процес, історія розвитку

Болонський процес був започаткований 19 червня 1999р. в м. Болонья (Італія) підписанням 29 міністрами освіти від імені своїх урядів документа, що отримав назву «Болонська декларація». Цим актом більшість європейських країн-учасниць Болонського процесу проголосили створення єдиного європейського освітнього та наукового простору до 2010 року. У межах цього простору мають діяти єдині умови визнання дипломів про освіту, працевлаштування та мобільності громадян, що має, на думку ідеологів Болонського процесу, значно підвищити конкурентоспроможність європейського ринку праці й освітніх послуг. У Болонської декларації висувається вимога прийняття загальної системи порівнянних учених ступенів. У всіх країнах, що приєдналися до Болонського процесу, вводяться два цикли навчання за формулою 3 +2 (перший, бакалаврський цикл, має тривати не менше трьох років, а другий, магістерський, - не менше двох, крім того, вони повинні прийматися на європейському ринку праці як освітніх та кваліфікаційних рівнів). Інтеграція в Болонський процес покликана сприяти європейській співпраці університетів та усунення перешкод на шляху мобільності студентів і викладачів у межах країн-учасниць Болонського процесу. Болонський процес у ході свого розвитку пройшов ряд етапів, на кожному з яких розширювався коло країн-учасниць процесу і декларувалися нові цілі. Наступний етап Болонського процесу відбувся у Празі 19 травня 2001 року, де вже представниками 33 країн Європи було підписано Празьке комюніке. Черговий етап Болонського процесу відбувся в Берліні 18-19 вересня 2003 року, де також було підписано відповідне комюніке, але цього разу вже представниками 40 країн Європи.

Основні цілі Болонського процесу до 2010 року

- Побудова європейської зони вищої освіти як ключового напряму розвитку мобільності громадян з можливістю працевлаштування; - Формування і зміцнення інтелектуального, культурного, соціального і науково-технічного потенціалу Європи; підвищення престижності у світі європейської вищої школи; - Забезпечення конкурентоспроможності європейських вузів з іншими системами освіти в боротьбі за студентів, гроші, вплив; досягнення більшої сумісності та порівнянності національних систем вищої освіти; підвищення якості освіти; - Підвищення центральної ролі університетів в розвитку європейських культурних цінностей, в якій університети розглядаються як носії європейської свідомості.

Учасники Болонського процесу

Країни приєднуються до Болонського процесу на добровільній основі через підписання відповідної декларації. При цьому вони беруть на себе певні зобов'язання, деякі з яких обмежені термінами: - З 2005 року почати безкоштовно видавати всім випускникам вузів країн-учасниць Болонського процесу європейські програми єдиного зразка до дипломів бакалавра та магістра; - До 2010 року реформувати національні системи освіти відповідно до основних положень Болонської декларації. На даний момент учасниками Болонського процесу і декларації «Зона європейської вищої освіти» є: Албанія, Андорра, Вірменія, Австрія, Азербайджан, Бельгія, Боснія і Герцеговина, Болгарія, Хорватія, Кіпр, Чеська Республіка, Данія, Естонія, Фінляндія, Франція, Грузія, Німеччина, Греція, Ватикан, Угорщина, Ісландія, Іспанія, Ірландія, Італія, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Чорногорія, Молдова, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, Македонія, Румунія, Росія, Сербія, Словаччина, Словенія, Іспанія, Швеція, Швейцарія, Туреччина, Україна, Великобританія.

Болонський процес в Україні

Починаючи з Бергена (травень, 2005), в системі вищої освіти України впроваджені важливі кроки з реалізації положень Болонського процесу, а також підготовлено план дій щодо їх впровадження до 2010 року. У 2006 році створено Національну групу промоутерів Болонського процесу в Україні (National Team of Bologna Promoters), до якої залучені фахівці провідних університетів України. Вони беруть участь у навчальних тренінгах з актуальних проблем вищої освіти на Європейському освітньому просторі і відповідно проводять в Україні навчальні тренінги за такими основними напрямами: - забезпечення якості вищої освіти; - система освіти, що складається з трьох циклів; - система кваліфікацій європейського освітнього простору. У 2006/2007 навчальному році у всіх ВНЗ України III-IV рівнів акредитації запроваджено кредитно-трансферну систему ECTS. Підготовлено відповідний пакет інноваційних нормативних документів ECTS, розроблено рекомендації та здійснюються організаційні заходи щодо впровадження додатка до диплома європейського зразка (Diploma Supplement). Виконання цього пункту є обов'язковою умовою для всіх країн-учасниць Болонського процесу

Болонський процес в україні: стан та проблеми реалізації

 

Актуальність проблеми.

Єдиною можливістю для України потрапити в коло країн з високим рівнем конкурентоспроможності національних економік є перехід від екстенсивного використання людських ресурсів з низьким рівнем базової професійної підготовки до інтенсивного використання висококваліфікованої робочої сили, адаптованої до умов соціально орієнтованої економіки інноваційного типу.

У цьому контексті виміром якості продукції вищої освіти як сектора національної економіки стає людський капітал як сукупність певних якостей людини: здоров’я, природних здібностей, освіти, професіоналізму і мобільності. У суспільстві в цілому і, зокрема, у високотехнологічних секторах економіки зростає попит на висококваліфікованих спеціалістів-універсалів, котрі мають не лише спеціалізовану професійну підготовку, але й успішно оволодівають навичками інноваційної, підприємницької та управлінської діяльності, максимально використовують індивідуальні здібності. Про зв’язок якості освітньої системи із загальною конкурентоспроможністю країни свідчить те, що у першу десятку країн світу з найвищим загальним індексом конкурентоспроможності входить 7 країн-учасниць Болонського процесу, так само, як і в десятку кращих у світі за індексом конкурентоспроможності вищої освіти (Додаток 1). Це також є свідченням ефективності Болонського процесу, в рамках якого вирішуються завдання розвитку і реформування національної системи вищої освіти, інтегрування її в європейський та світовий ринок освітніх послуг.

Для підвищення якості освітніх послуг в передових країнах світу утворено систему безперервної освіти протягом життя (life-long education), яка сприяє оптимізації професійно-кваліфікаційної структури робочої сили та підвищенню рівня її конкурентоспроможності. Для досягнення цієї мети в Україні необхідно забезпечити належні інвестиції у систему вищої освіти і підвищення кваліфікації, а також домогтися прискорення прогресу у вирішенні фундаментального завдання модернізації національної системи освіти, щоб кожен громадянин міг отримувати нові знання, необхідні навички та компетенції в процесі навчання впродовж життя.

Нагальна потреба ліквідувати недоліки вищої школи вимагає концептуального удосконалення освіти і професійної підготовки шляхом:

·                    формування в суспільстві ставлення до людини як мети, а не засобу соціального прогресу, яке базується на концепції гармонійного розвитку людини і сприятиме активізації людського капіталу через систему вищої освіті і професійної підготовки;

·                    реформування системи вищої освіти і професійної підготовки для забезпечення якості фахівців, яка передбачає глибоку професійну компетентність і соціальну відповідальність при вирішенні завдань науково-технічного прогресу, соціального і культурного розвитку.

 

Аналіз стану та проблем реалізації Болонського процесу в Україні за ключовими напрямками.

Формування стратегії і плану дій. З травня 2005 року в системі вищої освіти України запроваджено важливі кроки з реалізації положень Болонського процесу (Додаток 2). Набув чинності “План дій щодо забезпечення якості вищої освіти України та її інтеграції в європейське і світове освітнє співтовариство на період до 2010 року” (наказ МОН від 13.07.2007 р.). В Плані визначено основні принципи розвитку вищої освіти України в рамках Болонського процесу:

·        створення інноваційного простору на основі освітньої і наукової підтримки;

·        адаптація системи вищої освіти України до норм, стандартів і основних принципів Європейського простору вищої освіти;

·        забезпечення соціального контексту вищої освіти, який надасть можливість випускникам вищих навчальних закладів (ВНЗ) формувати свою професійну кар’єру на основі соціальної справедливості, відповідальності та загальнолюдських цінностей.

План дій передбачає реалізацію низки завдань у системі вищої освіти України, що сприятиме досягненню основної мети – підготовки висококваліфікованих фахівців, які будуть конкурентоспроможними на національному, європейському та світовому ринках праці, а саме:

·        модернізації системи вищої освіти, системи та структури кваліфікацій;

·        удосконалення змісту вищої освіти та організації навчального процесу;

·        підвищення ефективності та якості вищої освіти;

·        міжнародного визнання документів про вищу освіту;

·        зміцнення позицій вищих навчальних закладів України на європейському та світовому ринку освітніх послуг та досягнення їх рівноправності в європейському і світовому співтоваристві.

Інституційне забезпечення Болонського процесу в Україні. У 2006 р. створено Національну групу промоутерів Болонського процесу в Україні (National Team of Bologna Promoters), до якої залучені фахівці провідних університетів України. Вони беруть участь в навчальних тренінгах з актуальних проблем вищої освіти на Європейському освітньому просторі і проводять такі тренінги в Україні.

Структури, що супроводжують впровадження Болонського процесу в країні, є переважно офіційними урядовими структурами. При Міністерстві освіти і науки України (МОН) створено відомчу робочу групу супроводу Болонського процесу у вищій освіті України (розпорядження МОН від 24.05.2006 № 93-р) та, за розпорядженням Кабінету Міністрів України, міжвідомчу робочу групу з впровадження Болонського процесу (наказ МОН від 7.03.2006 № 164).

Оптимізація мережі ВНЗ. Сьогодні в Україні підготовку фахівців з вищою освітою здійснюють 904 вищі навчальні заклади усіх рівнів акредитації та форм власності. Вони підпорядковані 28 міністерствам і відомствам, 10 з яких мають у підпорядкуванні лише один заклад. Такої практики немає жодна європейська країна.

Зміни в структурі органів державної влади, відповідальних за вищу освіту, спрямовуються на концентрацію державного управління ВНЗ в одній структурі – МОН України, з метою оптимізації мережі вищих навчальних закладів. Підготовлено проект розпорядження Кабінету Міністрів України “Деякі питання управління навчальними закладами”, яке передбачає передачу ВНЗ у сферу управління Міністерства освіти і науки.

Формування національної системи кваліфікацій. Процес формування і запровадження національної системи кваліфікацій планується завершити поетапно до 2010 року. Основою цих дій є узгодження національної системи кваліфікацій з системою кваліфікацій Європейського простору вищої освіти. У 2006/2007 навчальному році студенти всіх ВНЗ III-IV рівнів акредитації залучені у двоциклову систему підготовки (бакалаври–магістри), що відповідає Болонським принципам. Розпочато формування національної структури кваліфікацій бакалавра, яка відповідає цьому переліку і буде представлена Групі супроводу Болонського процесу (BFUG) для адаптації в загальноєвропейську систему кваліфікацій.

Стосовно програм другого циклу, вивчається проблема диверсифікації програм за критеріями академічності та професійності. Зараз в Україні пропонується післябакалаврська програма магістра наук і програма, що має умовну назву “спеціаліст”, яка більше зорієнтована на практичну діяльність.

Сьогодні вищі навчальні заклади і роботодавці обговорюють питання еволюції таких програм. Пропонується розробити два варіанти магістерських програм – магістра академічного і магістра професійного профілю, з орієнтацією останньої на практичну діяльність. Як приклад для технічних спеціальностей – магістр наук, магістр інженерії.

Запровадження докторського навчання як третього Болонського циклу знаходиться на початковій стадії. Проблемою впровадження в Україні третього циклу навчання в рамках Болонського процесу є збережена з радянських часів система присудження двох наукових ступенів: кандидата та доктора наук, приведення яких у відповідність до європейських зразків ускладнюється відсутністю єдиного докторського стандарту в країнах-учасницях Болонського процесу.

Забезпечення якості освіти. Проводяться заходи щодо адаптації національної системи із забезпечення якості до стандартів і рекомендацій для забезпечення якості в ЄПВО. 4 березня 2008 року в Брюсселі (Бельгія) Україна стала повноправним урядовим членом Європейського реєстру забезпечення якості (EQAR). З метою співробітництва, вивчення досвіду Європейської мережі забезпечення якості (ENQA) в управлінні ліцензування, акредитації та нострифікації МОН створено спеціальний відділ. В Україні функціонує також незалежна державна інспекція.

Національна система забезпечення якості реалізується через системи ліцензування і акредитації. Зовнішня система забезпечення якості охоплює всі ВНЗ України і поширюється на діючі в Україні філії іноземних навчальних закладів. Розроблено план з покращення та адаптації національної системи забезпечення якості вищої освіти, відповідно до стандартів та норм ENQA щодо:

·        внутрішнього забезпечення якості у вищих навчальних закладах;

·        зовнішнього забезпечення якості вищої освіти;

·        забезпечення якості у діяльності агенцій/установ із зовнішнього забезпечення якості.

Реалізація цього плану відбувається дуже повільно. В Україні ще не сформована система моніторингу і визначення рейтингу ВНЗ за міжнародними показниками, водночас існуюча національна система моніторингу і визначення рейтингу ВНЗ з метою прийняття управлінських рішень не є достатньо прозорою. Відповідна система інформування суспільства про результати акредитації ще не запрацювала належним чином, незважаючи на те, що в усіх регіонах при обласних управліннях створено громадські акредитаційні комісії, робляться спроби залучення студентів до участі в оцінці якості вищої освіти.

Запровадження Європейської кредитно-трансферної системи. У 2006/2007 навчальному році у всіх ВНЗ України III-IV рівнів акредитації запроваджено кредитно-трансферну систему ECTS. Підготовлено відповідний Пакет інноваційних нормативних документів ECTS. Розроблено рекомендації та здійснюються організаційні заходи із запровадження Додатку до диплома європейського зразка (Diploma Supplement) який має отримати кожен студент-випускник у 2008/2009 навчальному році.

Проте запровадження системи ECTS призвело до збільшення навантаження методистів та викладацького складу кафедр ВНЗ. Введення європейської системи ECTS не супроводжується в Україні приведенням до Болонських стандартів навантаження викладачів, яке на сьогодні в Україні в середньому складає 900 годин на навчальний рік для доцента ВНЗ і є найбільшим в Європі.

Визнання ступенів і періодів навчання. Визнання кваліфікацій вищої освіти входить до компетенції управління ліцензування, акредитації та нострифікації МОН і регулюється Законами України “Про освіту”, “Про вищу освіту”, постановами Кабінету Міністрів України № 1260 “Про документи про освіту та вчені звання” та № 1380 “Про ліцензування освітніх послуг”, наказом МОН України № 563 “Про затвердження Положення про визнання іноземних документів про освіту”, в яких встановлюється централізована процедура, визначаються правові та організаційні основи визнання іноземних освітніх документів. Чинне законодавство з визнання іноземних кваліфікацій приведене у відповідність положенням і принципам Лісабонської конвенції, яку Україна ратифікувала у 1999 році. Україна уклала 22 міжурядові міжнародні угоди про взаємне визнання документів про освіту, наукові ступені і вчені звання. Ще 32 проекти таких угод проходять процедуру узгодження.

Проте ВНЗ, які запровадили спільні програми та присвоюють національно визнані ступені спільно з вищими навчальними закладами інших країн, становлять лише 3 % від загальної кількості українських ВНЗ.

Мобільність. Мобільність студентів є важливим аспектом впровадження в Україні Болонського процесу. Спостерігається тенденція до підвищення рівня внутрішньої мобільності студентів і викладачів. Спрощено переведення студентів з одного ВНЗ до іншого за рахунок трансферу та накопичення кредитів ECTS. Бакалавр будь-якого університету може продовжувати навчання на другому циклі іншого університету. Підвищенню внутрішньої мобільності кадрів сприяє обмін викладачами між різними вищими навчальними закладами; можливість суміщення посад викладачами різних вищих навчальних закладів; відміна права ректорів на заборону суміщення посад.

Міжнародної академічної мобільності Україна ще не відчула. У 2005/2006 навчальному році в Україні здобувало вищу освіту 35 тис. іноземців і близько 20 тис. українців проходило навчання та стажування за кордоном. Проте майже всі поїздки за кордон українське студентство здійснює коштом батьків, спонсорів, закордонних благодійних фундацій тощо. Закордонне навчання і стажування за рахунок ВНЗ або держави становить менше 10 % від зазначеної кількості “мобільних” українських студентів. Більшість таких візитів є наслідком двосторонніх договорів обміну студентами між університетами України та Європи.

Чинним українським законодавством не передбачено грантів та позик студентам для навчальних поїздок за кордон. Проект Указу Президента про надання стипендій Президента України талановитим студентам і молодим науковцям для навчання та стажування в провідних зарубіжних університетах і дослідних центрах, яким передбачається виділення п’ятдесяти студентських стипендій щорічно, не вирішує проблеми в масштабах держави.

Ситуація з міжнародною академічної мобільністю кадрів ще гірша: стажування викладачів українських вищих навчальних закладів у провідних європейських університетах ніяк не координується і не фінансується українськими ВНЗ або державою; створення спільних програм підготовки фахівців із провідними європейськими університетами не набуло поширення; укладення міжуніверситетських двосторонніх договорів про обмін кадрами відбувається епізодично; виконання спільних наукових програм із провідними університетами ЕПВО має одиничний характер.

Навчання протягом життя. В Україні розпочалася робота зі створення умов для навчання впродовж усього життя:

·        Розроблено національні рекомендації щодо оцінювання та визнання попереднього (в тому числі, неформального та неофіційного) навчання як основи для доступу до вищої освіти.

·        Навчальне навантаження студентів виражається в кредитах ECTS.

·        Розроблено національні рекомендації для призначення кредитів ECTS і на всіх програмах першого та другого циклів підготовки фахівців розподілено кредити ECTS.

Загалом формування системи навчання протягом життя перебуває поки що на початковій стадії.

Забезпечення участі студентів. Створена при МОН України, Всеукраїнська студентська рада стала кандидатом в члени Національних спілок студентів Європи (ESIB). У всіх ВНЗ України створено органи студентського самоврядування, студенти представлені у складі вчених рад ВНЗ. Студентські профспілки та органи самоврядування опікуються головним чином організацією побуту, дозвілля та працевлаштування, питанням стипендіального забезпечення, підтримки студентів із малозабезпечених сімей.

Повноваження органів студентського самоврядування на рівні участі у прийнятті рішень щодо організації навчання у більшості ВНЗ України майже не реалізуються; участь студентів у вирішенні питань контролю якості освітніх послуг залишається недостатньою.

Участь бізнес- та соціальних партнерів. Для розвитку співробітництва бізнес- та соціальних партнерів у рамках Болонського процесу підготовлено проект Закону України “Про залучення роботодавців до підготовки та перепідготовки кадрів, освітніх і наукових процесів” та проект постанови Кабінету Міністрів України “Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів”.

Поки що присутність та роль профспілок, бізнес- та соціальних партнерів в структурах впровадження Болонського процесу є мінімальною і здебільшого формальною. Конкретні дії в цьому напрямку мають несистемний характер в масштабах локальних угод. Гострою проблемою є працевлаштування випускників з бакалаврськими кваліфікаціями. Випускники першого циклу, які знайшли роботу після випуску у 2005/2006, становлять лише 13,9 %, в той час як продовжили навчання на наступному циклі 81,8 %.

Вища освіта і дослідження. До викладання у вищих навчальних закладах залучаються вчені інших науково-дослідних інституцій. Вищі навчальні заклади спільно із науково-дослідними інституціями створюють філії кафедр, де магістри проходять наукове стажування. В Україні щорічно проводяться регіональні та міжнародні студентські наукові конференції. У вищих навчальних закладах працює 68998 осіб, які мають науковий ступінь доктора наук, що становить 95 % від їх загальної кількості в Україні.

Водночас у ВНЗ здійснюється вкрай малий відсоток дослідницької роботи; про синергію між ВО та іншими секторами дослідницької роботи йдеться лише на папері. Заважає відсутність належної матеріальної бази у ВНЗ, брак фінансування наукових досліджень, відсутність інтеграції зі структурами Національної Академії Наук та виробництвом.

Соціальний вимір. Передбачені державою заходи для усунення перешкод у доступі до вищої освіти для студентів із соціально знедолених верств населення реалізуються не в повному обсязі:

·        підвищення стипендії на випускних курсах та покращення умов проживання в гуртожитках є мінімальним;

·        В Україні діє єдиний ВНЗ де навчаються студенти з обмеженими фізичними можливостями – університет “Україна”, хоча курс на створення таких закладів задекларовано;

·        дистанційне навчання фактично не організовано і не є доступним пересічній людині;

·        створення в регіонах департаментів університетів, в яких надаються консультації і проводяться заняття за місцем проживання не набуло масового характеру.

 

Висновки і пропозиції.

Привабливість ЄПВО повною мірою усвідомлюється українською університетською спільнотою і студентством. Проте не завжди є розуміння стратегічної мети Болонського процесу, його пріоритетів, а головне – не має чіткого усвідомлення власного місця в ньому, а також програми конкретних дій з імплементації принципів Болоньї у вітчизняній освітній простір, з інтеграції України в ЄПВО.

Необхідне також чітке розуміння того, що Болонський процес не передбачає уніфікації змісту освіти і нівелювання національних особливостей освітніх систем країн-учасниць. Кожна країна повинна зберегти національну самобутність та надбання у змісті освіти і підготовці фахівців, гармонійно поєднуючи їх з інноваційними прогресивними підходами до організації вищої освіти, властивими ЄПВО.

Одним з об’єктивних обмежень інтеграції української системи вищої освіти у Європейський простір є невизначеність перспектив та принципів взаємовідносин України та ЄС. Незавершеність адаптації національного законодавства до стандартів європейського права, а також неготовність європейських країн та ЄС до ліквідації міграційних перешкод для громадян України суперечать принципу мобільності у Болонському процесі і не дозволяють повною мірою реалізувати його в Україні.

Гальмують Болонський процес в Україні також відсутність громадських структур у сфері освіти та їхньої співпраці з асоціаціями освіти та наукових досліджень Європи. Бракує інформаційного обміну та інформування громадськості про переваги ЄПВО, недостатньо відповідних самостійних наукових та соціологічних досліджень.

Участь України в Болонському процесі потребує системної реорганізації національного простору вищої освіти з акцентуванням уваги на проблемних стратегічних напрямках. Основні зусилля пропонується сконцентрувати на реалізації наступних заходів:

1.            Завершення розробки та прийняття необхідної законодавчо-нормативної бази реформування національного освітнього простору відповідно до зобов’язань України як країни-учасниці Болонського процесу.

2.            Реформування структури органів державної влади, відповідальних за вищу освіту з метою оптимізації мережі ВНЗ України.

3.            Завершення формування національної системи кваліфікацій, зокрема, розробка принципів, механізмів та процедур запровадження докторського навчання як третього Болонського циклу відповідно до структурованих докторських програм.

4.            Створення системи оцінки якості вищої освіти за європейськими стандартами і нормами.

5.            Реалізація комплексного підходу до запровадження системи ECTS з урахуванням змістовного аспекту програм та наближення навантаження викладачів до європейських стандартів.

6.            Розширення українськими ВНЗ практики запровадження спільних програм та присвоєння ступенів спільно з ВНЗ інших країн.

7.            Державні гарантії і фінансове забезпечення мобільності студентів та професорсько-викладацького складу в міжнародному освітньому просторі.

8.            Поглиблення соціального партнерства ВНЗ з роботодавцями, громадянами і соціальними об’єднаннями та залучення їх до процесу вироблення і прийняття рішень з проблем вищої освіти. Створення системи гарантій співробітництва студентства, профспілок, бізнес-партнерів у рамках Болонського процесу, зокрема, для постійного збільшення обсягів працевлаштування випускників першого циклу – бакалаврів.

9.            Законодавче та інституційне забезпечення, фінансова підтримка процесу інтеграції вищої освіти, наукових досліджень і виробництва.

10.       Розвиток соціального виміру Болонського процесу в напрямку забезпечення доступності вищої освіти всім верствам населення, а також впровадження принципу освіти протягом життя, освіти для дорослих та неперервної професійної освіти.

Відділ гуманітарної політики

(І. Богачевська, М. Карпенко)

Додаток 1