16. Рефлексія розвитку комунікативності. Програма саморозвитку комунікативності як провідної якості психолога.

Комунікативність — професійно-особистісна якість педагога що характеризується потребою у спілкуванні, здатністю легко вступати в контакт, викликати позитивні емоції у співрозмовників, відчувати задоволення від спілкування. За В. Кан-Каликом [4, 47] комунікативність містить три основні компоненти: комунікабельність, відчуття соціальної спорідненості, альтруїзм.

Комунікабельність — здатність легко вступати в контакт і відчувати задоволення від процесу комунікації. Що заважає комунікабельній людині стати комунікативною? Дістаючи задоволення від спілкування, вона часом діє у власних інтересах, не збуджуючи позитивних емоцій у співрозмовника, що блокує контакт.

Рівень комунікативності залежить від соціальних установок учителя. Комунікабельність як складова комунікативності стає значущою за умови відчуття педагогом соціальної спорідненості з оточенням (учнями, колегами), коли він не протиставляє себе, свій досвід, а об'єднується зі співрозмовниками, що й забезпечує суб'єкт-суб'єктні стосунки у взаємодії. Прагнення до взаємодії разом із безкорисливими, альтруїстичними тенденціями засвідчує, в ім'я кого і чого працює вчитель. Альтруїзм полягає в домінанті на інтересах співрозмовника, що є вже ознакою професійної діалогічної взаємодії.

Щоб легко вступати в контакт, потрібно відчувати іншу людину, усвідомлювати результати своїх дій у спілкуванні, тобто мати здатність сприймати й розуміти іншого. Люди сприймають одне одного «холодним» і «гарячим способом».

17. Поняття про групу у загальній психології.

Людина живе, розвивається і діє у групі. У колективі й під йо-го впливом відбувається становлення особистості — складаєтьсяїї спрямованість, формуються суспільна активність, воля, ство-рюються умови для саморегуляції та розвитку здібностей. Протене кожну спільність людей, у яку входить особистість, можна на-звати колективом. Потрібно розрізняти поняття «група» і «ко-лектив». Групою можна назвати будь-яке об'єднання людей не-залежно від того, якого характеру зв'язки виявляються між її чле-нами. Групи можна поділити на великі та малі, реальні, умовні,офіційні, неофіційні та референтні.

Великі та малі групи можуть бути реальними або умовними.

Реальні групи — це об'єднання людей на грунті реальних сто-сунків — ділових чи особистісних. Так, реальною групою єучнівський клас, сім'я, коло знайомих тощо.

Умовна група об'єднує людей за якоюсь умовною ознакою -віком, статтю, національністю та ін. Члени умовної групи не під-тримують між собою реальних контактів і навіть можуть не зна-ти один одного.

Офіційна (формальна) група створюється як структурнаодиниця на підставі штатного регламенту, інструкцій та іншихдокументів. Формальними є студентська група, сім'я, військовийпідрозділ, виробнича бригада. Ділові стосунки між її членамивизначаються посадовими обов'язками кожного й регулюютьсяпевним розпорядником.

Неофіційна група — це спільність людей, що виникла нерегу-льованим шляхом, стихійно на підставі спільності інтересів їїчленів, симпатій, єдності поглядів і переконань чи з інших мо-тивів. Так, неофіційними є групи осіб, що приятелюють між со-бою, шанувальники туризму, рибалки тощо.

Референтна (еталонна) група — це реально існуюча чи уяв-на група, погляди, норми та цінності якої є взірцем для особис-тості, і за ними вона формує свої життєві ідеали, звіряє дії тавчинки. Особистість може бути членом групи, яка водночас по-стає для неї як референтна. За цих умов гармонізуються стосун-ки з групою, створюються психологічно комфортні умови дляуспішного розвитку особистості в певному напрямі.