Національна освіта в Україні в епоху Відродження. Система освіти у іі пол. Хуш – поч. Хіх ст.

Мета: ознайомити студентів з початковими формами виховання і навчання у Київській Русі.

Професійна спрямованість: формування знань студентів про історію свого народу та усвідомлення витоків духовності українського народу.

Ключові слова: традиції, обряди, свята; аграрно-сонячний календар; засоби народно-виховного впливу; форми народного виховання; методи народного виховання, "розрізна азбука", "школи грамо­ти", "школи книжного вчення", монастирські та парафіяльні, "Повість минулих літ", "Златоуст", "Ізборнік", "Повчання".

Методи: пояснення, розповідь, дискусія, метод історичного аналізу, використання опорних блок-схем.

План

1. Просвітницька діяльність і педагогічні ідеї Г.С.Сковороди.

2. Освіта за часів козаччини.

3. Стан шкільництва на українських землях кінця XVIII – початку XIX ст.

4. Суспільно-педагогічний рух в Україні середини XIX ст.

Питання для самоопрацювання

1. Система козацьких шкіл в Україні (XVII ст).

2. Система виховання лицаря-козака (XVII ст.)

3. В чому переваги в освітньої реформи 1804 р. порівняно з реформою1786 р.?

4. Чому Києво-Могилянська академія на початку XIX ст. втрачає значення загальноосвітнього та культурного центру в Україні?

5. Які характерні ознаки суспільно-педагогічного руху 60-х років XIX ст.?

Питання для самоконтролю.

1. Які основні риси козацької педагогіки?

2. Що собою являє “Козацька читанка”?

3. Які типи шкіл існували в Запорізькій Січі? Охарактеризуйте їх.

4. Які основні риси козацької педагогіки? Розкрийте їх.

5. Яких Ви знаєте видатних учених, освітніх діячів епохи українського Відродження? У чому полягав їх внесок в українську педагогіку?

6. Що Ви знаєте про навчальну літературу епохи українського Відродження?

7. Які позитивні і негативні риси освітньої реформи 1786 р.? Чому малі і головні народні училища не отримали в Україні поширення?

8. Чому у XVIII ст. школа перетворилася в знаряддя русифікації українського населення?

9. Які історичні події призвели до контрреформи в освіті 1828 р.?Назвіть основні її риси.

10. В чому сутність недільних шкіл, поширених в Україні в 60-х роках?

11. Які завдання ставило перед собою Кирило-Мефодіївське братство?

Література:

1. Антология педагогической мьісли Украинской ССР. - М., 1989.

2. Антонович Д Українська культура: лекція Біднова В. "Школа й освіта на Україні". - К.: Либідь, 1993. - С.40-71.

3. Розвиток народної освіти і педагогічної думки на Україні:

нариси. /За ред. М.Д.Ярмаченка. - К„ Рад. шк., 1991.

4. Кравець В. Історія Української школи і педагогіки. - Тер­нопіль, 1994.

5. Дроб'язко П.І. Українська національна школа: витоки і су­часність. - К.: Академія, 1997.

6. Історія педагогіки /за ред. М. В. Левківскього, О. А. Дуба-сенюк/. - Житомир, 1999.

7. Любар О. О. та ін. Історія української педагогіки /за ред. М. Г. Стельмаховича. - К.: ІЗМН, 2000.

8. Сбруєва А. А., Рисіна М. Ю. Історія педагогіки у схемах, картах, діаграмах: Навчальний посібник. - Суми: СумДПУ, 2000.

№ 1.

Серед видатних просвітителів XVIII ст. почесне місце належить Григорію Савичу Сковороді (1722—1794 рр.).

Син малоземельного козака, Сковорода Г. С. (Полтавська губ.), завдяки виключним здібностям зміг навчатися у Києво-Могилянській академії (1734-1741, 1744-1745, 1751-1755 роки), а потім і за кордоном, жадібно засвоюючи європейську науку (вивчав у Галле філософію у Вольфа). Майже без усяких коштів, пішки, з торбою за плечима, з палицею в руках він обійшов Угорщину, Польщу, Німеччину й Італію. Повернувшись широко освіченою людиною, він мови, етику, поетику в Переяславській семінарії, потім в Харківському колегіумі, але через сутички зі світськими і духовними наставниками закладу вимушений був залишити викладання, зокрема його концепція моралі принципово різниться з церковними догматами.

З 1769 р. до кінця життя (понад 25 р.) після звільнення за вільнодумство, Сковорода був мандрівний педагог, філософ, проповідник і поет.

Педагогічні погляди Сковорода висловив у діалогах, віршах, байках, притчах, листах. Проблемам виховання присвячені його притчі «Благодарний Еродій», «Убогий жайворонок», «Харківські байки».

Вихідними і визначальними ідеями в системі педагогічних поглядів Сковороди є ідеї демократизму, гуманізму, народності і патріотизму. Він завжди високо ставить ЛЮДИНУ: «Не будь вельможею, ні лихварем, ні Алкідом, ні пігмеєм, будь тільки Людиною, чуєш? — Людиною, і здобудеш благо».

Отже, людяність є метою всього його життя, а також і метою виховання. Г. С. Сковорода першим в історії української педагогічної думки висунув ідею природного виховання. Під природою людини Сковорода розуміє обдарування, вроджені нахили. Він вважав, що виховання людини має бути спорідненим з її природою. У байці «Собака і Кобила» звучить думка про те, що без урахування «природи» людина не може мати успіху в житті, бо «без природи — як на манівцях: чим далі йдеш, тим більше заплутаєшся».

На думку українського Руссо, мета виховання полягає в тому, щоб допомогти розкрити в дитині її природні здібності та спрямувати її на шлях дійсного щастя і служіння своїй батьківщині.

В цих думках Сковороди про природне виховання, про природу дитини є багато того, що нагадує Руссо. Але, якщо останній «ЛОНО природи» розглядав як засіб ізоляції дітей від розтлінного суспільства, то Сковорода передбачав розвиток природних задатків шляхом самовдосконалення, боротьби внутрішньої натури людини з пристра­стями та ілюзорними, потворними соціальними цінностями.

Отже, Г. С. Сковорода обстоює незалежну, вільнодумну людину, яка б протистояла впливові «цивілізованого» суспільства, була б свідомим творцем власних ідеалів,•. послідовних вчинків.

Зрештою, Сковорода й не був знайомий з книгою Руссо «Еміль».

Ідея спорідненості виховання з природою проймає більшість творів Г. С. Сковороди. Найдостойніші людські чесноти: людяність, сер­дечність, великодушність, доброчесність, справедливість, скромність, працьовитість, гідність, притаманні людям від народження (віра в добру природу), але не всі пізнають їх у собі і слідують «блаженній натурі».

Неробство, пихатість, жорстокість, самодурство, егоїзм, кар'є­ризм, чиновшанування, плазування перед модою є, на думку Сковороди, протиприродними, тобто набутими внаслідок неправиль­ного виховання і умов життя.

Будучи прихильником принципу народності у вихованні, Сково­рода вважав, що воно повинно відповідати інтересам народу, живитися з народних джерел і зберігати в житті кожного народу. В притчі «Вдячний Еродій» він висміює прагнення українського дворянства механічно наслідувати французам і німцям, розповідає про мавпу, яка дає своїм дітям особливе «благородне» виховання.

Виховання має бути загальнодоступним, безплатним, воно повинно охоплювати всі верстви населення, особливо народні маси: «виховання й убогим потрібне». (Думка — протилежна Руссо).

Г. С. Сковорода був прихильником гармонійного виховання, розу­міючи його як єдність розумового, фізичного, морального і естетич­ного виховання.

При допомозі розуму людина пізнає себе і, оволодіваючи знаннями, визначає свій істинний шлях в житті. Він обстоював рідну мову в школах, радив вивчати граматику, літературу, математику, фізику, механіку, музику, філософію, медицину, юриспруденцію, географію, іноземні мови, хімію, логіку, астрономію, землеробство, мораль.

Сковорода завжди підкреслював важливе значення морального виховання. Одних знань ще далеко не достатньо, потрібно до того ще виховати людину моральною. Він підкреслював, що людину характеризують її моральні якості: любов до Вітчизни і праці, людяність, дружба, правдивість, чесність, скромність, сила волі, почуття людської гідності тощо.

Запорукою успішного виховання дітей мають бути правильні настанови, викорінення поганих звичок. Він рекомендував такі методи виховання, як бесіда, роз'яснення, поради, приклади.

Г. С. Сковорода висував думку про залежність почуттів від діяльності людини, від її праці. За переконанням мислителя, саме в праці людина з найбільшою повнотою реалізує свої можливості, приносить найбільшу користь суспільству. Саме через працю, на думку Сковороди, лежить моральне удосконалення людини.

Фізичне виховання, на думку Сковороди, повинне починатись ще до народження дитини і полягати в здоровому способі життя батьків, в турботі про матір в період вагітності і годування дитини. Засобами нормального фізичного розвитку і зміцнення організму дитини Сковорода вважав дотримання правильного режиму, чистоти і акуратності, правильного харчування, поміркованості у всьому і особливо фізичні вправи, працю і здоровий спосіб життя.

Першими вихователями і наставниками молоді Г. Сковорода називав батьків. Діти повинні зростати в атмосфері глибокої поваги і любові до них. Він ставить питання про культ Батька і Матері, називаючи їх іконами божими для дітей.

№ 2.

Багатовіковий визвольний козацький рух покликав до життя унікальне явище не лише східнослов'янської, а й світової культу­ри — козацьку педагогіку.

Основні завдання козацької педагогіки:

— готувати фізично загартованих, з міцним здоров'ям, мужніх воїнів-захисників рідного народу від чужоземного поневолення;

— виховувати в підростаючих поколінь український національний характер і світогляд, національні і загальнолюдські цінності;

— формувати високі лицарські якості, пошану до старих людей, прагнення до милосердя.

Перша школа на Січі, відкрита в 1576 р., послужила зразком для виникнення осередків освіти на всій території козацьких вольностей.

Склад учнів визначався звичаями, що формувалися на Січі. Так, заборонялося перебування там жінок. Навіть отамани залишали свої сім’ї. За порушення цього порядку загрожувала смертна кара. Батьки прибували на Січ з синами, щоб ті навчилися грамоти і військової справи. Траплялось, що, шукаючи порятунку від панської сваволі, діти добиралися туди самі.

Січова школа існувала при церкві Святої Покрови, розташованої на терені Запорізької Січі. Вона складалася з двох відділів: в одному вчилися ті юнаки, які готувались стати дяками, паламарями і дияконами — у цьому відділі було завжди ЗО учнів. Крім того, був відділ молодиків, майбутніх козаків,де вчилися сироти, хрещеники козацької старшини та інші діти (близько 50). Тут учили грамоті, арифметиці, співу та військовому ремеслу.

В Січовій школі було реалізовано принцип гармонійного вихо­вання людини, бо поруч із загальноосвітніми предметами багато уваги приділялось психофізичному вдосконаленню майбутніх козаків.

Посібниками для навчання були Часослов і Псалтир, а також скорописна «Козацька читанка”. Зміст посібників відповідає духу національної української школи того часу.

В учнівському колективі діяло самоврядування, що нагадувало козацьке. Учні обирали зі свого складу двох отаманів: одного для старших, другого — для молодших. Якщо ті не виправдовували довір'я, після закінчення навчального року їх переобирали.

Утримувались учні за рахунок скарбниці Січі.

Молодь на Січі виховувалась на демократичних засадах. Усі мали рівні права та обов'язки. Найвищими якостями вважалися патріотизм, готовність віддати життя за волю і свободу України, чесність, самодисципліна, взаємодопомога. Існувало побратимство.

Моральне виховання.

В духовному житті молоді козацька педагогіка відводила особливу роль лицарській честі, неписані закони кодексу якої передбачали:

• любов до батьків, рідної мови, вірність у коханні, дружбі, побратимстві, ставленні до батьківщини;

• готовність захищати слабших, турбуватись про молодших, зокрема дітей;

• шляхетне ставлення до дівчини, жінки, бабусі;

• відстоювання повної свободи і незалежності особистості, народу, держави;

• т урбота про розвиток національних традицій, звичаїв і обрядів, бережливе ставлення до рідної природи, землі;

— прагнення робити пожертвування на будівництво храмів, навчально-виховних і культурних закладів;

Особливого значення надавалось розповідям бувалих запорожців, історичним переказам, козацьким думам, у яких образи старших січовиків, прикрашені серпанком романтики, були взірцем відданості народній справі. Практикувалися походи учнів у степ на козацькі могили.

В Запорізькій Січі функціонувала ефективна система фізичного виховання.

Завдання фізичного виховання :

а) цілеспрямованому розвитку рухових якостей (сили, спритності, витривалості);

б) вдосконаленню навичок у плаванні, пірнанні, бігу, їзді верхи тощо;

в) вдосконаленню майстерності у володінні різними видами зброї і засобами пересування.

Складові системи фізичного виховання:

а) початковий відбір, де першочергове значення мав рівень розвитку фізичних І моральних якостей людини;

б) здоровий спосіб життя, а саме: ефективне використання сил природи (водні процедури, сон на свіжому повітрі, інші способи загартування, поміркованість у харчуванні, випиванні алкоголю);

в) національні за своїм змістом, специфічні засоби та методи вишколу козаків (гопак, герці та ін.)

В системі фізичного вдосконалення козаків переважали ігрові та змагальні форми використання фізичних вправ; часто у поєднанні з піснями або музикою.

Для школярів передбачався час на розваги та ігри. Після шкільних занять учні займались військовою справою. В ігрових ситуаціях вони моделювали бойові дії козаків. Така система навчання й виховання давала той обсяг знань та вмінь, які потрібні були козакові-воїну, розвивала у дітей спритність та інші важливі якості, необхідні у сповненому небезпеки козацькому житті.

Вершиною української системи вдосконалення людини було бойове мистецтво запорізьких козаків — гопак. Відмінною рисою найпопулярнішого танцю — гопака, є те, шо його основу становлять важкі, з точки зору виконання, дії, а саме — стрибки: «щупак», «яструб», «розтяжки в повітрі» тощо, що вказує на спорідненість гопака з системою власне бойового єдиноборства.

Оволодівали козаки й іншою системою козацької боротьби — гойдок. Вона була призначена в основному для розвідників пластунів. За цією системою боєць «приклеювався» до суперника, повторював усі його рухи, а у разі помилки (через розгубленість необачність, страх, відчай тощо) нападав на нього, брав у полон чи знешкоджував. Цікаво, що арсенал прийомів цього виду єдиноборства дозволяв козакові битися вночі з кількома своїми противниками,

Ще дуже мало відомостей про козацьку систему боротьби - спас Вона мала не атакуючий, а суто оборонний характер. Для не­характерне філігранне, скрупульозне відпрацювання блокування дій супротивника.

Деякі козаки настільки розвивали свої внутрішні здібності, що багато сучасників були переконані в тому, що в них «вселялися» якісь надприродні сили. Таку силу й енергію козаки застосовували в разі потреби у боротьбі з ворогами. Вони володіли уміннями, які в наш час демонструють, наприклад, екстрасенси.

Вони вміли залякати ворога, навіювали йому інформацію про свою силу і непереможність, про те, що їх не бере ні куля, ні шабля, ні вогонь, ні вода, могли вивідувати військові таємниці тощо. Вороги нерідко вірили, що козаки могли брати голими руками розпечені ядра, обминати кулі.

Є наукова інформація про те, що козаки спеціальними вправами досягали неймовірного ефекту, коли «тіло грає» (в такому разі больові удари супротивника не відчувалися). Так і козаки миттєво концентрували внутрішню енергію в ту частину свого тіла, куди спрямовувався удар нападника.

Всі види козацької боротьби у процесі тренувань, оволодіння майстерністю єдиноборств ґрунтувалися на правилах, принципах народної моралі, етики. Порушення їх вважалося неприступним і мало тяжкі наслідки для тих, хто нехтував козацькими законами життя, їхніми традиціями і звичаями.