НПК до сімейного кодексу

куплена на її кошти, не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.

1 ВВР. - 1992. - № 36. - Ст. 524.

134

Стаття 60

Закріплення у частині другій статті 60 СК презумпції права спільної сумісної власності подружжя є серйозним правовим застереженням для відповідних службових осіб, які іноді накладають арешт у зв'язку з порушенням кримінальної справи щодо дружини чи чоловіка на все майно подружжя.

При розгляді справи про розірвання шлюбу між А. та С. і поділу майна виник спір щодо того, кому належать два килими. А. стверджувала, що вони були подаровані їй, а тому є її особистою власністю, а С. цю обставину заперечував. Оскільки А. не подала відповідних доказів на підтвердження договору дарування, право спільної сумісної власності щодо цих речей не було спростоване.

Як уже зазначалося, ті факти, які згідно з законом припускаються, презюмуються, не потребують доказування. Це і звільнило С. від потреби доказувати належність цих речей до спільної сумісної власності подружжя.

6. Не є перешкодою для набуття права спільної сумісної власності та обставина, що один із подружжя з поважної причини не мав самостійного заробітку (доходу).

Праця вдома, пов'язана з веденням домашнього господарства, вихованням дитини, доглядом за непрацездатним членом

сім'ї є дуже відповідальною і не менш важливою, ніж праця на виробництві. У зв'язку з цим вислів на зразок лмоя жінка ніде не працюєы є здебільшого таким, що не відповідає дійсності.

Відповідно до статті 10 Хартії прав сім'ї, працю матері вдома потрібно визнавати і поважати, бо вона має цінність для сім'ї та для суспільства.

Чи є поважною причина, у зв'язку з якою один із подружжя не має самостійного заробітку? - відповідь на це запитан-

ня дасть суд. У частині першій статті 60 СК міститься перелік найбільш поширених обставин, які можуть зумовити відсутність власного заробітку.

7. Якщо майно придбане під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (на транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує

презумпції належності його до спільної сумісної власності подружжя. Іншими словами, якщо у відповідному документі власником чи набувачем вказано, наприклад, лише чоловіка, Це ще не значить, що він є одноосібним власником майна.

135

РОЗДІЛ II

Глава 8

Шлюб між Н. та Д. було зареєстровано в 1965 р. У 1970 р. вони спорудили будинок, свідоцтво про право власності на

який було видане лише на ім'я чоловіка Д. У 1980 р. шлюб між ними було розірвано. У 2003 р. Д. помер. Друга дружина спадкодавця О. вважала, що їй як єдиному спадкоємцеві за законом має належати весь будинок.

Оскільки будинок був споруджений під час шлюбу, то незалежно від того, хто із подружжя зареєстрований його власником, він є спільною сумісною власністю подружжя. Н. не є спадкоємцем після свого колишнього чоловіка, але вона є співвласником будинку, тому предметом спадкування весь будинок бути не може. Друга дружина спадкодавця О. може одержати у спадок лише те, що належало її чоловікові.

Стаття 61. Об'єкти права спільної сумісної власності

1. Об'єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту.

2.Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя і внесені до сімейного бюджету або внесені на його особистий рахунок у банківську (кредитну) установу.

3.Якщо одним із подружжя укладено договір в ін-

тересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

4. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

1. Частина перша статті 61 СК не містить переліку речей, які можуть бути об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Можна було б, звичайно, такий перелік дати. Однак він не був би вичерпним не лише на момент прийняття

Сімейного кодексу, а й на майбутнє, бо перечне лити усі види майна неможливо, оскільки з часом неодмінно з'явиться якийсь новий, на сьогодні ще не існуючий об'єкт. Тому вста-

новлення у статті 61 СК загального правила про те, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя можуть бути

136

______________________Стаття 61

будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту, є найбільш прийнятним.

2.Об'єктом права спільної сумісної власності, як уже зазначалося, не може вважатися право вимоги, оскільки воно виникає із зобов'язальних (договірних або недоговірних) правовідносин. Якщо у зв'язку з пошкодженням автомобіля, належного подружжю, заподіяна шкода, наприклад, у

4тис. грн., то вимога про її повернення належить подружжю не лише як власникам, а й як потерпілим у деліктному зобо- в'язанні.

3.У частині другій статті 61 СК вперше законодавче вирішена дуже важлива і водночас дуже складна проблема: чиєю власністю є заробітна плата, пенсія, стипендія, одержана одним із подружжя. Без заперечень сприймалася теза про те,

що право одержати нараховану зарплату чи пенсію - це право конкретної особи, а не її чоловіка чи дружини. Щодо правової належності цих грошових сум, одержаних одним із подружжя, велася дискусія.

У постанові Пленуму Верховного Суду України лПро деякі питання, що виникли у судовій практиці по застосуванню Кодексу про шлюб та сім'ю Україниы від 15 червня 1973 р. у пункті 6 було наведено перелік майна, яке є спільною суміс-

ною власністю, але ні заробітної плати, ні пенсії, ні стипендії до неї не було включено. Те саме було повторено у постанові Пленуму Верховного Суду України лПро застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю Україниы від 12 червня 1998 р. Чим зумовлено таке мовчання щодо заробітної

плати та пенсії? Можливо, відсутністю єдиної позиції з цієї проблеми.

Законодавець вперше дає чітке, однозначне рішення: заробітна плата, пенсія, стипендія, дивіденди є власністю того, кому вони виплачені. У цій нормі - повага до того з подружжя, кому ці грошові суми дісталися, головним чином, як наслідок його праці, як гарантія його особистої свободи. Вносити чи не вносити ці грошові суми до сімейного бюджету, кожен з подружжя має право вирішувати сам, залежно від його зорієнтованості на зміцнення сімейних відносин.

Отже, кожному з подружжя закон дає право вибору, реалізуючи в цій нормі ідеологію ненасильства.

137

РОЗДІЛ II

Глава 8

Невнесення заробітної плати чи пенсії до сімейного бюджету може бути однією з причин погіршення сімейних відносин, а згодом і причиною пред'явлення вимоги про розірвання шлюбу.

4. Термін лсімейний бюджеты неодноразово використовувався Верховним Судом України, але в цьому Кодексі закріплений вперше.

Сімейний бюджет - матеріальна основа сім'ї. Право одного з подружжя вносити зарплату, пенсію до сімейного бю-

джету існує поряд з його обов'язком дбати про матеріальне забезпечення сім'ї (частина четверта статті 55 СК) та правом на спільне вирішення питань життя сім'ї (стаття 54 СК).

Порада подружжю: уникайте конфліктів, пов'язаних із витрачанням своєї заробітної плати чи пенсії. Запрошуйте дітей до участі у розподілі сімейного бюджету. Цим Ви не лише будете зміцнювати свої шлюбні відносини, а й привчатимете дітей до обов'язку працювати та до розумної ощадливості.

5. У частині другій статті 61 СК зазначено, що заробітна плата, пенсія, дивіденди, одержані дружиною чи чоловіком, є спільною сумісною власністю подружжя тоді, коли вони внесені одним із них на свій особистий рахунок у банківській (кредитній) установі. Саме така правова конструкція (лправо власності на вклады) неодноразово використовувалася Пленумом Верховного Суду України, нею оперує законодавство та судова практика, широко послуговується література. Однак

грошова сума, передана банківській (кредитній) установі за договором, стає власністю цієї установи, а не вкладника. Останній одержує взамін право вимагати видачі вкладу.

Незважаючи на справжню юридичну природу вкладу, у частині другій цієї статті закріплено широко поширений, звич-

ний, хоча й неточний погляд на вклад як на об'єкт права власності вкладника. Оскільки вклад вноситься на підставі договору, немає ні теоретичних, ні законодавчих перешкод для того, щоб вкладниками значилися і дружина, і чоловік.

Якщо вкладником є, наприклад, чоловік, то дружина зможе отримати гроші лише на підставі довіреності, виданої чоловіком. Цією нормою охороняються інтереси вкладника,

138

Стаття 61

адже на його рахунку можуть бути грошові суми, внесені до шлюбу чи під час окремого проживання та сепарації, або одержані за договором дарування чи як відшкодування заподіяної йому матеріальної та моральної шкоди.

6. Судовою практикою було вироблене положення, за яким грошові кошти, інше майно, одержане одним із подружжя за договором, укладеним в інтересах сім'ї, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Це положення одержало своє законодавче закріплення. Відповідно до частини третьої статті 61 СК все те, що одержане за договором, укладеним одним із подружжя в інтересах сім'ї, стає спільною власністю подружжя. В тому числі і тоді, коли на придбання цього майна одним із подружжя витрачена заробітна плата, не внесена ним до сімейного бюджету. Спільною сумісною власністю буде, наприклад, автомобіль, виграний у лотерею, чи інший грошовий виграш, оскільки вважається, що такий договір один з подружжя уклав в інтересах сім'ї.

7. У частині четвертій статті 61 СК збережена законодавча традиція, відповідно до якої речі для професійних занять одного з подружжя, придбані за час шлюбу, вважаються спільною сумісною власністю подружжя. Хоча теоретично не виключалося й інше рішення: річ, придбана одному із подружжя для його професійних занять, є його особистою власністю, незалежно від того, що придбана вона за рахунок сімейного бюджету. У разі поділу спільного майна ця обставина мала би враховуватися, тобто другий з подружжя одержав би право на компенсацію іншим майном.

Чи можна термін лречі для професійних занятьы тлумачити розширено, включивши до них і ті речі, які, наприклад, дружина, лікар за фахом, використовує для вишивання чи

художнього ткацтва, а чоловік - для фотографування, хоча і не працює фотографом?

Практична потреба у цьому була б за умови, що речі для професійних занять одного з подружжя вважалися за законом його особистою власністю. При тому правовому регулю-

ванні, яке було в статті 26 КпШС і є у статті 61 СК, такої потреби немає. Якщо при поділі спільного майна виникне спір Щодо того, кому передати ткацький верстат чи фотоапарат,

139

РОЗДІЛ II

Глава 8

суд легко вирішить його, взявши до уваги те, хто ці речі реально використовував під час шлюбу.

Стаття 62. Виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало дружині, чоловікові

1. Якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

1.Стаття 62 СК передбачає перетворення за певних умов правового режиму майна, яке належало одному з подружжя,

із об'єкта права особистої власності у об'єкт права спільної сумісної власності. Підставою для цього є спільні грошові і (або) трудові затрати дружини та чоловіка або затрати другого з подружжя. Наприклад, чоловік капітально відремонтував автомобіль, який належить дружині, або подружжям було спільно перебудовано будинок, який належав чоловікові. Але такі грошові або трудові затрати мають бути вагомими.

2.Для виникнення права спільної сумісної власності май-

но, належне одному із подружжя, має істотно збільшитися у своїй вартості.

3.Визнання права спільної сумісної власності на річ, яка належала одному з подружжя, не означає, що у разі спору частки дружини та чоловіка мають бути рівними. Якщо вартість житлового будинку, який належав дружині, до перебу-

дови становила 100 тис. грн., а після неї - 150 тис. грн., відповідно має визначатися й розмір частки кожного з подружжя.

4.Подружжя може добровільно змінити правовий статус

майна, що належить одному з них, подавши відповідні заяви до органів, які здійснюють державну реєстрацію прав на транспортні засоби, житлові будинки.

5. У разі спору заміна правового статусу майна може відбутися на підставі рішення суду. Суд може відмовити у визнанні майна спільною сумісною власністю подружжя, якщо буде встановлено, що внесок другого з подружжя був незначним. У

140

Статті 63, 64

цьому разі той з подружжя, хто поніс відповідні затрати на ремонт, переобладнання речі, має право на їх відшкодування. 6. Вимога про визнання речі об'єктом права спільної сумісної власності може бути пред'явлена суду одним із подружжя, а у разі його смерті - спадкоємцями за заповітом чи за законом.

Стаття 63. Здійснення подружжям права спільної сумісної власності

1. Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм

на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

1.Як зазначалося, сенс права спільної сумісної власності полягає у тому, що частки співвласників не виділені, а тому кожен з них має рівне право на володіння, користування та розпорядження майном. Такі ж рівні можливості щодо здійснення права спільної сумісної власності мають дружина та чоловік, незалежно від того, що зарплата одного з подружжя є більшою, як і від того, що один із подружжя продовжує навчання чи є інвалідом.

2.Не здійснення одним із подружжя права спільної суміс-

ної власності не припиняє його прав на подружнє майно.

3. Закон дозволяє подружжю встановити особливий порядок здійснення права спільної сумісної власності. Так, дружи-

на може видати чоловікові довіреність на розпорядження усім спільним майном шляхом вчинення правочинів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації.

Стаття 64. Право подружжя на укладення договорів між собою

1. Дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і

щодо майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

2. Договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя може бути укладений без виділу цієї частки.

РОЗДІЛ II

Глава 8

1. Дружина і чоловік як фізичні особи мають право реалізовувати свою цивільну правоздатність, укладаючи між собою усі договори, які не заборонені законом, зокрема договори куплі-продажу, дарування, довічного утримання (догляду), спадковий договір.

Предметом договору між подружжям можуть бути речі, що належать на праві особистої власності кожному з них, а також речі, які є їхньою спільною сумісною власністю. Це значить, що чоловік, наприклад, може подарувати дружині перстень, придбаний на його заробітну плату, чи передати їй свою частку у праві спільної сумісної власності на автомобіль.

2. У частині другій статті 64 СК сформульована норма, яка істотно спрощує і полегшує укладення між дружиною та чоловіком договорів, пов'язаних з відчуженням одним із подружжя на користь другого своєї частки у праві спільної сумісної власності, насамперед щодо нерухомості. Завдяки цій правовій новелі їм уже не доведеться попередньо здійснювати процедуру виділу своєї частки та оформлення права власності на неї.

Подружжя А. та Т. домовилися, що він подарує їй половину приватизованої квартири. Однак нотаріус відмовився посвідчити такий договір, оскільки частки у праві власності на

квартиру кожному з них не були виділені, і, звичайно, не було у них відповідного документа, який підтверджував би права на ці частки. Довелося їм укласти договір про поділ квартири, нотаріально посвідчити його, одержати відповідні свідоцтва і лише після цього укласти договір дарування.

Відповідно до частини другої статті 64 СК подружжя (а також ті, шлюб між ким розірвано) мають право добровільно визначити частки кожного з них і тут же укласти договір щодо розпоряджання цими частками.

Стаття 65. Право подружжя на розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя

1. Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

142

Стаття 65

2.При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений дру-

гим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

3.Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладення договору, який потребує нотаріаль-

. ного посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

4. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

1. Стаття 65 СК стосується договорів, які подружжя або один з них укладає з іншими особами щодо майна, яке їм належить на праві спільної сумісної власності.

Укладення дружиною та чоловіком договорів з іншими особами щодо майна, яке є особистою власністю кожного з них, регулюється Цивільним кодексом України.

2. Договори з іншими особами щодо майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, мають укладатися за їхньою спільною згодою.

У частині другій статті 65 СК сформульована правова презумпція, відповідно до якої вважається, що один з подружжя, укладаючи договір щодо спільного майна, діє зі згоди другого з подружжя. Наявність такої згоди може бути оспорена дружиною чи чоловіком лише щодо договорів, які виходять за межі дрібного побутового договору. Особливості дрібного побутового договору визначені Цивільним кодексом України.

Ними є невисока вартість предмета договору, спрямованість

договору на задоволення побутових потреб особи.

Оспорення дрібного побутового договору у зв'язку з відсутністю згоди другого з подружжя на його укладення Сімейний кодекс не допускає.

РОЗДІЛ II

Глава 8

Порада потенційному покупцеві: купуючи меблі, картини, музичний інструмент, бібліотеку, слід з'ясувати, чи перебуває продавець у шлюбі, де його дружина, чи є її згода на відчуження майна.

Норма частини другої статті 65 СК стимулює покупця під страхом визнання договору недійсним до обачності.

3. У випадках, визначених у частині третій статті 65 СК, згода на укладення договору має бути письмовою.

При відчуженні цінного майна (виробів з дорогоцінних металів чи каміння, антикваріату, дорогого посуду, картин, меблів тощо), не варто сприймати присутність другого з подружжя при укладенні договору як акт його згоди. Така згода на укладання договору не може засвідчуватися мовчанням, вона має бути письмовою.

Стосовно договорів, які потребують нотаріального посвідчення і державної реєстрації, згода другого з подружжя на їх укладання має бути нотаріально посвідчена. Тобто, якщо одним із подружжя відчужується автомобіль або житловий будинок чи земельна ділянка, які є об'єктом права спільної

сумісної власності, письмова згода другого з подружжя має бути посвідчена нотаріально. За допомогою цього правила вдасться запобігти багаточисленним фактам продажу автомобілів одним із подружжя без згоди другого.

Згода другого з подружжя потрібна й у разі видачі тим, на ім'я кого зареєстровано автомобіль, довіреності на користування ним або так званої генеральної довіреності з правом продажу автомобіля.

4. У разі укладення, наприклад, дружиною договору без згоди чоловіка, останній має право звернутися до суду з позо-

вом про визнання такого договору частково недійсним або про перевід на нього прав покупця. Вимога про часткове визнання договору недійсним може бути заявлена і тоді, коли чоловік заперечує лише щодо відчуження своєї частки.

Якщо чоловік взагалі заперечує проти передачі майна іншій особі, заявляючи про своє переважне право на його придбання, йому належить вимагати визнання недійсним догово-

144

Стаття 66

ру стосовно своєї частки, а щодо частки другого з подружжя вимагати переводу на себе прав покупця.

На ці вимоги поширюється позовна давність, встановлена Цивільним кодексом України.

5. Норма частини четвертої статті 65 СК охороняє одного з подружжя від недобросовісності з боку своєї дружини чи чоловіка. Вона була зумовлена непоодинокими випадками, коли вимога, заснована на договорі, який уклав один із подружжя, безпідставно пред'являлася і до другого з подружжя.

Н. позичив 5 тис. грн. нібито для сімейних потреб, а насправді витратив їх для погашення свого боргу у зв'язку з програшем у карти.

У цій ситуації договір позики не створює для його дружини обов'язку щодо повернення цієї грошової суми.

Порада потенційному кредиторові: неодмінно з'ясуйте, в інтересах кого укладається договір і чи є на нього згода другого з подружжя. Інакше Ви можете поставити себе у ситуацію ризику неповернення кредиту, оскільки другий з подружжя не буде суб'єктом відповідальності за цим договором.

Стаття 66. Право подружжя на визначення порядку користування майном

1.Подружжя має право домовитися між собою про порядок користування майном, що йому належить на праві спільної сумісної власності.

2.Договір про порядок користування житловим будинком, квартирою, іншою будівлею чи спорудою, земельною ділянкою, якщо він нотаріально посвідчений, зобов'язує правонаступника дружини та чоловіка.

1.Якщо у власності подружжя є річ, якою вони обоє одночасно користуватися не можуть (комп'ютер, автомобіль, музичний інструмент), дружина і чоловік можуть домовитися про режим користування нею. Норма частини першої статті 66 СК є своєрідною підказкою дружині та чоловікові щодо того, як діяти, щоб не порушити сімейної злагоди.

2.Потреба застосування частини другої статті 66 СК зумовлена здебільшого ускладненням особистих стосунків між дру-

РОЗДІЛ II

Глава 8

жиною та чоловіком. Встановлення порядку (режиму) користування кожним з них спільною квартирою, будинком, дачею, іншою будівлею - це по суті переддень поділу цього майна.

Подружжя може, наприклад, домовитися про те, що перший поверх будинку займе дружина, а чоловік користувати-

меться другим поверхом. Якщо такий договір укладено усно, він може бути взятий до уваги судом в майбутньому у разі поділу будинку. Якщо ж такий договір укладений письмово і посвідчений нотаріусом, то у разі смерті, наприклад, дружини, за умови, що частки кожного з подружжя є рівними, предметом спадкування буде перший поверх будинку.

3. Договір про порядок користування нерухомим майном, посвідчений нотаріусом, може бути згодом змінений за згодою подружжя або за рішенням суду.

Стаття 67. Право на розпоряджання часткою у майні, що є об'єктом права спільної сумісної власності по-

дружжя

1.Дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві

спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном.

2.Дружина, чоловік мають право скласти заповіт на

свою частку у праві спільної сумісної власності подружжя до її визначення та виділу в натурі.

1. Як зазначалося, у статті 64 СК встановлено спрощений порядок відчуження одним з подружжя своєї частки у спільному майні другому з подружжя. Норми статті 67 СК стосуються правочинів, які вчиняє один із подружжя з іншою особою щодо своєї частки у спільному майні. Оскільки частки дружини та чоловіка не завжди є рівними, їхній контрагент має знати, що саме є предметом відчуження. Тому, перш ніж домовлятися про дарування частки у праві спільної сумісної власності на майно іншій особі, треба її визначити. Так звана лідеальнаы частка може бути визначена на підставі домовленості між подружжям, тобто добровільно, або за рішенням суду.

146

Стаття 67

Для укладення договору з іншою особою ідеальна частка має бути визначена в натурі, шляхом її реального виділу (наприклад, перший поверх будинку виділений дружині, а дру-

гий - чоловікові), або має бути визначено порядок користування певними частинами спільного майна, відповідно до ідеальної частки.

Реальний поділ майна подружжя означає припинення права спільної сумісної власності подружжя взагалі або лише щодо окремого майна.

2. Якщо майно (наприклад, однокімнатну квартиру) не можна ні реально розділити, ні визначити порядок користування ним, ідеальна частка не може бути відчужена іншій особі, а також не може бути предметом застави. Така заборона зумовлена необхідністю охорони інтересів другого з подружжя, оскільки неможливо допустити продаж одним із подружжя

своєї частки в однокімнатній квартирі і поселення у цю квартиру іншого власника.

Отже, в окремих випадках один із подружжя не зможе реалізувати ні права володіння, ні права користування, ні права розпорядження річчю, продовжуючи бути її співвласником.

3. При намірі одного з подружжя (колишньої дружини чи колишнього чоловіка) продати свою частку другий з подружжя має право привілеєвої її купівлі, відповідно до аналогії закону, оскільки це відповідатиме принципу справедливості.

Відповідно до Цивільного кодексу України вимогою, яка забезпечує дійсність правочинку, є його відповідність інтересам дитини. Це правило було запозичене із статті 48 ЦК УРСР і спрямоване насамперед до батьків. Відповідно до нього договір, укладений подружжям або одним із них, якщо він