Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

НПК до сімейного кодексу

.pdf
Скачиваний:
14
Добавлен:
14.02.2016
Размер:
1.45 Mб
Скачать

2. Як правило, накладення стягнення - це багатоступенева процедура, яка полягає у виявленні майна боржника, його описі, накладенні заборони відчуження, продажу та передачі кредиторові вирученої грошової суми.

Відповідно до Цивільного процесуального кодексу позивач має право вимагати забезпечення позову шляхом накладення заборони відчуження певного майна. У цьому випадку така заборона може бути накладена без опису іншого майна.

3. У частині першій статті 31 КпІПС було передбачено, що за зобов'язаннями одного з подружжя стягнення може бути

160

Стаття 73

звернено лише на його роздільне майно і на частку в спільній сумісній власності подружжя, яка належала би йому при поділі цього майна.

У частині першій статті 73 СК накладення стягнення на частку одного з подружжя у спільному майні може відбутися лише у разі виділення її в натурі. Цією нормою віддана перевага інтересам другого з подружжя.

Чоловік був засуджений за вчинення злочину до позбавлення волі, одночасно його було зобов'язано відшкодувати завдані збитки. У подружжя є приватизована однокімнатна квартира. Оскільки її неможливо поділити в натурі, частка чоловіка не може бути продана для виконання обов'язку перед потерпілим.

Чи можна зробити висновок про те, що стягнення накладається в першу чергу на особисте майно чоловіка або дружини, які є боржниками, і лише тоді, коли цього майна недостатньо, стягнення накладається у другу чергу на частку боржника у спільному майні подружжя?

Видається, що ні. Оскільки з норми частини першої статті 73 СК це не випливає, боржник має мати право вибору.

Так, якщо, чоловікові-боржникові належить автомобіль, придбаний десять років тому, і частина вкладу в Ощадному банку, то боржник має право вимагати накладення стягнення на половину вкладу, тобто на частку спільного майна.

4. За погодженням із кредитором йому може бути передана в натурі певна річ безпосередньо від боржника, що буде вва-

жатися одним із способів залагодження заподіяних йому збитків (шкоди).

5. Частина друга статті 73 СК стосується примусового виконання зобов'язання, боржниками у якому є подружжя.

Таке зобов'язання може виникнути з договору, укладеного спільно дружиною і чоловіком, а також з договору, укладеного одним із подружжя в інтересах сім'ї. Якщо договір укладений подружжям, проблем щодо того, хто має бути суб'єктом його виконання, в тому числі примусового, не виникає. У зв'язку з

" 3-ім161

РОЗДІЛ II

Глава 8

цим норма частини другої статті 73 СК стосується лише тієї ситуації, коли договір укладено одним із подружжя.

Існує ціла низка договорів, які можуть бути укладені одним із подружжя лише з письмового дозволу другого. Якщо

такого дозволу не було, на другого з подружжя не можуть лягти обов'язки за цим договором.

П. позичила у своєї сестри 5 тис. грн. для придбання автомобіля. Машина була куплена і передана у користування сім'ї. Однак П. невдовзі загинула, а її чоловік відмовився повернути борг.

Договір позики був укладений в інтересах сім'ї, а тому боржниками має вважатися подружжя. За вимогою кредитора стягнення може бути накладено на спільне майно подружжя.

Якби ці гроші були загублені, то обов'язок повернення позики також був би спільним обов'язком подружжя. Ставши з моменту передачі грошей їх власниками, дружина і чоловік несуть ризик їх випадкової втрати. Якщо ж гроші були програні чи іншим чином свідомо використані не на потреби сім'ї, зобов'язаним за договором є лише той з подружжя, хто його підписав.

6. Той з подружжя, хто заподіяв шкоду майну або особі іншого громадянина, сам відповідає перед ним. Тому за вимогою потерпілого стягнення не може бути накладено на майно дружини чи чоловіка заподіювача шкоди.

Інша справа, якщо судом буде встановлено, що за гроші, одержані в результаті розбою чи крадіжки, куплено будинок, який зареєстрований на ім'я другого з подружжя. Хоча цей будинок формально вважається об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, насправді він не є таким, а тому за вимогою потерпілого від цього злочину на нього може бути накладено стягнення.

7. Частина третя статті 73 СК стосується лише одного із випадків заподіяння шкоди одним із подружжя. Якщо шкода заподіяна автомобілем, яким керував один із подружжя, другий із подружжя, хоча є його співвласником, не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки, оскільки не здій-

162

Стаття 74

снював діяльності, яка таїть у собі підвищену небезпеку, а отже, не зобов'язаний до відшкодування цієї шкоди.

Стаття 74. Право на майно жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою

1. Якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві

спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

2. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної влас-

ності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

1. У різні часи вітчизняної історії тривале проживання жінки та чоловіка без зареєстрованого шлюбу мало різні назви: лжиття на віруы, лфактичний шлюбы, лфактичні шлюбні відносиниы. Останнім часом його стали називати лцивільним шлюбомы, хоча за радянським законодавством 30-х років цивільним називався шлюб, зареєстрований в органі ЗАГСу, на противагу шлюбові церковному, заснованому на акті вінчання.

У різні часи за назвою стояло ставлення суспільства та держави до осіб, які свідомо вибрали саме таку форму організації свого сімейного життя або були змушені до цього за певних обставин. Однак те, що проживання жінки та чоловіка було сім'єю, не викликало сумніву.

Кодекс законів про шлюб, сім'ю та опіку РСФРР 1926 р. увійшов у історію тим, що надав юридичного значення фактичним шлюбним відносинам. Це означало, що фактичне співжиття, тобто коли особи жили спільно однією сім'єю, не приховуючи своїх відносин, викликало наслідки, встановлені для зареєстрованого шлюбу, - право на майно, нажите спіль-

но, та право на аліменти. Згодом судова практика прирівняла фактичне подружжя і в правах на спадкування, одержання пенсії та в праві на житло. На думку професора В. І. Бошка, ЦІ норми спрямовувалися на захист жінок, які були в сімей-

пч.1ы163

РОЗДІЛ II

Глава 8

них відносинах з представниками експлуататорських класів - непманів, куркулів.

2. У Кодексі про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану УСРР 1926 р. була закріплена дещо інша позиція. За статтею 140 суду надавалося право в кожному конкретному випадку вирішувати право на аліменти та право на майно у разі неможливості оформити фактичний шлюб його реєстрацією.

Отже, як у РСФРР, так і в УСРР не відбулося повного урівняння зареєстрованого і фактичного шлюбів, а мало місце лише урівняння (більшою чи меншою мірою) майнових прав та обов'язків жінки і чоловіка. Пояснювалося це необхідністю стати на захист, головним чином, жінки, яка, потрапивши у складне матеріальне становище, часто не мала змоги обирати форму організації свого сімейного життя і мусила прийняти умови, запропоновані економічно стійкішим чоловіком. Така ситуація тривала до відомого Указу Президії Верховної Ради СРСР лПро збільшення державної допомоги вагітним жінкам, багатодітним та одиноким матерям, посилення охорони материнства та дитинстваы від 8 липня 1944 р.

В умовах післявоєнної диспропорції жіночого до чоловічого населення було прийнято рішення про юридичне визнання лише шлюбу, зареєстрованого в органі ЗАГСу. З цього часу майно, нажите жінкою та чоловіком, які спільно проживали без шлюбу, визнавалося об'єктом права спільної часткової, а не спільної сумісної власності. Не виникало у таких осіб і

право на аліменти. Майнові відносини між такими особами вважалися цивільними, а не сімейними, оскільки наявність сім'ї між ними з цього часу стала категорично заперечуватися.

Відповідно до статті 283 Цивільного кодексу 1963 р. до членів сім'ї наймача, крім подружжя, батьків, дітей, були віднесені лінші родичіы. Під тиском судової практики Указом Президії Верховної Ради УРСР від 15 жовтня 1973 р.1 термін лінші родичіы було замінено на лінші особиы. Ними здебільшого були фактична дружина та фактичний чоловік. З цього часу термінологічна категоричність (співжителька, співжитель) поступово стала згладжуватися.

1 ВВР. - 1973. - № 44. - Ст. 387.

164

Стаття 74

3.Своєрідний прорив було зроблено Законом України лПро власністьы від 7 лютого 1991 р.1, у статті 19 якого було встановлено виникнення права спільної сумісної власності на майно, набуте спільною працею чи коштами членів сім'ї, тобто виникнення так званої лсімейної власностіы. Ця норма стосувалася не лише колишнього колгоспного двору, а й осіб, які проживали спільно у лфактичному шлюбіы, та інших членів сім'ї. Ця норма була перенесена до Книги третьої лПраво власності та інші речові праваы Цивільного кодексу України.

4.Визнання осіб, які спільно проживають, але без зареєстрованого шлюбу, сімейним союзом, зумовило питання: чи накладає стаття 8 Європейської конвенції про захист прав та основних свобод людини, в якій встановлено право людини на повагу до її сімейного життя, на держав-учасниць Конвенції

позитивні зобов'язання, тобто чи зобов'язує вона їх до встановлення однакового правового становища осіб, які перебувають у шлюбі, та осіб, які не є у шлюбі між собою.

У справі лДжонсон проти Ірландіїы Європейський суд з прав людини зробив висновок, що договірні сторони користуються широкою свободою розсуду, визначаючи, яких заходів

слід вжити для забезпечення додержання Конвенції, з належним урахуванням потреб та ресурсів суспільства і окремих осіб. Отже, надати тим, хто живе у фактичному, або, як його зараз називають, лцивільномуы шлюбі, окремі майнові права, якими наділено подружжя, - це право держави.

5.Нинішня ситуація в Україні дещо нагадує повоєнну - економічна криза, низький рівень життя, безробіття основної частини населення і насамперед жінок. Нестатки, економічна залежність позбавили велику кількість жінок та чоловіків можливості вибору форми організації свого сімейного життя. І вони згоджуються на будь-які умови, щоб вижити. Тому ар-

гументи, які свого часу були використані професором В. І. Бошком для пояснення необхідності правового урівняння майнової сфери відносин у зареєстрованому і незареєстрованому шлюбі, зберегли своє значення.

6.Оскільки майно, нажите у лцивільномуы шлюбі, уже

визнане було спільною сумісною власністю, йдеться лише про

ВВР. - 1991. - № 20. - Ст. 249.

165

РОЗДІЛ II

Глава 8

відтворення відповідного положення Закону України лПро власністьы у Сімейному кодексі України. Тому відкрита, а не завуальована (як це було зроблено у статті 19 Закону України лПро власністьы) норма про те, що майно, набуте жінкою та чоловіком, які проживають спільно, але без реєстрації шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, не може сприйматися як щось абсолютно нове і водночас як міна сповільненої дії, закладена під інститутом шлюбу.

1. Після смерті дружини Б. почав жити однією сім'єю з М. Реєстрація їхнього шлюбу постійно відкладалася, і так тривало 25 років. Своїх дітей у них не було, М. брала участь у вихованні та утриманні дітей чоловіка.

Після смерті Б. діти почали пред'являти до М. претензії про виселення її з будинку. За її відсутності з будинку були вивезені усі цінні речі.

2. П. познайомилася з Д. випадково, невдовзі він запропонував їй переїхати до нього.

Д. публічно представляв П. своєю дружиною. Жили вони в достатку, хоча час від часу Д. нагадував їй, що живе вона на лпташиних правахы, що лтут все моєы.

Якби Д. знав, що як член сім'ї П. має лсервітуты, тобто право на безстрокове проживання у його помешканні, якби він знав, що придбане за час спільного проживання майно є спільною сумісною власністю, він обдумав би все наперед, перш ніж розпочинати сімейне життя з особою, з якою він не мав наміру одружуватися.

Надання права спільної сумісної власності на майно, нажите у лцивільномуы шлюбі, зокрема поширення принципу рів-

ності часток і на того, хто через поважні причини не мав самостійного заробітку (доходу), є свідченням державної охорони сім'ї, яка відповідно до статті 51 Конституції України не по- в'язується з підставами її створення. Водночас це є своєрідним захистом від духовного та матеріального визиску однієї особи з боку другої.

Таке нововведення Сімейного кодексу України викликало критику. З одного боку, представники старшого покоління заперечували проти лцивільногоы шлюбу, оскільки, на їхню думку, він сприятиме падінню моральності в суспільстві, з іншого - представники молоді вважали, що така новела обмежує їхню свободу, оскільки наближає майновий правовий

166

________________________________Стаття 75

статус лзаконногоы і лцивільногоы шлюбу і цим стимулює людей офіційно реєструвати свої відносини в органах РАЦСу.

Регулювання майнових відносин між фактичною дружиною та чоловіком, закріплене у статті 74 СК, це не крок на-

зад, а навпаки - крок уперед, бо сприяє утвердженню добросовісності у відносинах між жінкою та чоловіком. При цьому падіння моральності є наслідком саме відсутності правового

регулювання, що створює можливість одному паразитувати за рахунок другого. Відповідно правило статті 74 СК не можна вважати лпрямою атакою на інститут сім'їы1.

Запропоновані новели дійсно невидиме підштовхуватимуть жінку та чоловіка до органів РАЦСу, оскільки майновий правовий статус цих двох форм організації сімейного життя є максимально наближеним. Єдиний більш-менш вагомий плюс лцивільногоы шлюбу - лвзяв свою валізу і пішовы -

не має особливого значення, бо так може вчинити і кожен з подружжя. А тим науковцям, які, захоплюючись Указом від 8 липня 1944 р. і лнабутим правовим досвідомы, з лподивомы

читають статтю 74 СК, слід порекомендувати прочитати статтю 24 Конституції України, за якою жодна ознака не може бути підставою для пільг та обмежень, та частину третю стат-

ті 51, в якій проголошена державна охорона сім'ї, без застереження щодо підстав її створення. Як зазначають психологи, лзніміть заборони і певне суспільне явище втратить свою притягальну силуы. Стаття 74 заснована на цьому висновку.

Глава 9. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ПОДРУЖЖЯ ПО УТРИМАННЮ

Стаття 75. Право одного з подружжя на утримання

1.Дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного.

2.Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги,

Див.: Документи католицької церкви про шлюб та сім'ю: Том І. -

Львів, 2002. - С. 249.

167

РОЗДІЛ II

Глава 9

за умови, що другий Із подружжя може надавати матеріальну допомогу.

3. Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом І, II чи III групи.

4.Один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом.

5.Права на утримання не має той із подружжя, хто негідно поводився у шлюбних відносинах, а також той, хто став непрацездатним у зв'язку із вчиненням ним умисного злочину, якщо це встановлено судом.

6.Той із подружжя, хто став непрацездатним у зв'язку з протиправною поведінкою другого з подружжя, має право на утримання незалежно від права на відшкодування шкоди відповідно до Цивільного кодексу України.

1. Стабільність шлюбу значною мірою залежить від рівня взаємної турботи з боку кожного з подружжя. З цієї незапереч-

ної істини починалася стаття 32 КпШС: лПодружжя повинно матеріально підтримувати одне одногоы. Дія цього обов'язку не пов'язувалася ні з віком, ні зі станом здоров'я чи

матеріальним станом, що робило його морально-етичним обо- в'язком, внутрішнім поштовхом до дії. Однак за цим йшло інше, вже суто юридичне правило поведінки: лВ разі відмови в такій підтримці той з подружжя, який є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги,... має право по суду одержувати утримання (аліменти)...ы

Неточність такого формулювання (лу разі відмови...ы) дозволила окремим вченим дійти висновку про те, що юридичний обов'язок по утриманню виникає лише у разі невиконання морального обов'язку. Однак з цим не можна погодитися: моральний обов'язок дружини, чоловіка матеріально підтримувати одне одного виникає від першого дня шлюбу, а юридичний обов'язок - лише від часу настання умов, визначених у частині другій статті 75 СК.

2. Стаття 75 СК позбавлена цілого ряду неточностей, які містилися у статті 32 КпШС, зокрема разючих недоліків законодавчої техніки. Одним з основних таких недоліків було ви-

168

__________________________Стаття 75

значення умов виникнення загального аліментного обов'язку подружжя і спеціального аліментного обов'язку чоловіка щодо вагітної дружини та дружини-матері в одному реченні, а це викликало, у свою чергу, чимало непорозумінь.

3. У Сімейному кодексі у жодній статті не вжиті терміни лаліментні праваы, лаліментні обов'язкиы. Вживаються лише терміни лправо на утриманняы, лобов'язок по утриманнюы. Термін лаліментиы1 як такий, що міцно увійшов у наше життя, не виключений із правничої лексики, але сфера його використання значно звужена: вживається він лише стосовно ситуації, коли втрачені нормальні сімейні відносини.

У Сімейному

кодексі лаліментиы -

це здебільшого грошо-

ва

сума

або

продукти

харчування,

які особа має сплатити (пе-

редати)

відповідно

до рішення суду. Однак з

теоретичної точ-

ки

зору

обов'язок по

отриманню і

аліментний

обов'язок - ка-

тегорії

тотожні за

змістом.

 

 

4. У частині другій статті 75 СК визначені підстави виникнення права одного з подружжя на утримання.

Право на утримання має той з подружжя, хто є непрацездатним. Йдеться про непрацездатність за віком (55 років для жінок, 60 - для чоловіків), а також про непрацездатність за

інвалідністю. Право на аліменти у інвалідів І та II груп ніколи ніким не заперечувалося. Інваліди III групи були визнані непрацездатними після тривалих наукових спорів та хитань судової практики. У частині третій статті 75 СК законодавче закріплено право на утримання цієї категорії інвалідів. Та обставина, що у інвалідів III групи зберігся значний відсоток загальної працездатності, є підставою для врахування її судом при визначенні розміру аліментів.

При застосуванні статті 32 КпІПС проблемним було існування права на аліменти у зв'язку з тимчасовою непрацездат-

ністю. Зараз право на аліменти у зв'язку з хворобою закріпле-

но у статті 90 СК.

Той з подружжя, хто є неповнолітнім, має право на утримання відповідно до принципу верховенства права, справедливості та розумності.

лат. аіітепіит - їжа, харчі.

169

РОЗДІЛ II

Глава 9

5. Право на утримання має непрацездатна дружина, непрацездатний чоловік, якщо вона, він потребують матеріальної допомоги. В сучасних умовах, коли пенсія, інші доходи дуже далекі від прожиткового мінімуму, матеріальної допомоги реально потребує майже кожна непрацездатна особа. Зауважимо, що другий з подружжя, навіть якщо він є працездатним, не завжди отримує заробітну платню, яка є більшою за прожитковий мінімум, який на 2002 р. становив 342 грн. У подібних ситуаціях від суду вимагатиметься серйозна аналітична робота, аби визначити міру потреби одного з подружжя і міру можливості другого з подружжя.

А. отримує пенсію 250 грн., її чоловік, з яким вона тривалий час не проживає, - 430 грн. Оскільки вони спільно прожили ЗО років, вона не лише працювала в установі, а й вела домашнє господарство, А. вважає, що їхній матеріальний стан має бути однаковим, а тому просила присудити їй аліменти у розмірі 90 грн.

Закон не передбачає урівнення матеріального стану дружини та чоловіка. Та обставина, що А. вела домашнє господарство, не є достатньою підставою для стягнення аліментів на її користь саме у такому розмірі.

6.Перебування одного з подружжя у будинках для людей літнього віку, інвалідів не означає припинення потреби матеріальної допомоги.

7.У частині п'ятій статті 75 СК сформульована ще одна

умова виникнення права на утримання, але зроблено це у формі заперечення. Отже, право на утримання має той з подружжя, хто гідно поводився у шлюбних відносинах, а також той, чия непрацездатність не була результатом вчинення ним умисного злочину.

1. М., перебуваючи у нетверезому стані, став жертвою наїзду автомобіля, водій якого з місця аварії зник. При розгляді його позовної заяви про стягнення аліментів з дружини було встановлено систематичне зловживання ним алкогольними напоями, постійне влаштування скандалів та бійок, витрачання спільного майна на придбання алкоголю. За таких обставин можна стверджувати, що право на утримання від дру-

170

Стаття 76

жини у М. не виникло у зв'язку з його негідною поведінкою у шлюбі.

2. В. при спробі втекти з місця вчинення ним важкого злочину був поранений працівником міліції. Ця обставина була встановлена судом в обвинувальному вироку. Оскільки інвалідність стала наслідком вчинення умисного злочину, то у разі потреби у матеріальній допомозі він не матиме права на утримання від своєї дружини.

8. У правничій літературі предметом дискусії була можливість поєднання права одного з подружжя на утримання і права на відшкодування шкоди, яка була заподіяна другим з подружжя.

У результаті заподіяння каліцтва своїм чоловіком, який перебував у нетверезому стані, Г. стала інвалідом II групи. Оскільки до каліцтва заробітна плата Г. становила 350 грн., то чоловіка було присуджено до щомісячної сплати відшкодування шкоди, яка становила різницю між заробітною платою та призначеною їй пенсією.

Чи має Г. одночасно і право на аліменти від чоловіка?

У частині шостій статті 75 СК міститься норма, яка заповнила існуючу прогалину. Отже, якщо, наприклад, дружина отримувала аліменти від чоловіка, а згодом потерпіла від його злочинного нападу, стягнення аліментів буде продовжено, незалежно від виплат відшкодування у зв'язку із заподіянням шкоди.

І навпаки, відшкодування шкоди, заподіяної чоловіком, не виключає права дружини на пред'явлення вимоги про стягнення аліментів.

Стаття 76. Право на утримання після розірвання шлюбу

1.Розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу.

2.Після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і по-

171

РОЗДІЛ II

Глава 9

требує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу.

Особа має право на утримання і тоді, коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу.

3. Якщо на момент розірвання шлюбу жінці, чоловікові до досягнення встановленого законом пенсійного віку за-

лишилося не більш як п'ять років, вона, він матимуть право на утримання після досягнення цього пенсійного віку, за умови, що у шлюбі вони спільно проживали не менш як десять років.

4. Якщо у зв'язку з вихованням дитини, веденням домаш-

нього господарства, піклуванням про членів сім'ї, хворобою або іншими обставинами, що мають істотне значення, один із подружжя не мав можливості одержати освіту, працювати, зайняти відповідну посаду, він має право на утримання у зв'язку з розірванням шлюбу і тоді, якщо є працездатним, за умови, що потребує матеріальної допомоги і що колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу.

Право на утримання у цьому випадку триває протягом трьох років від дня розірвання шлюбу.

1. Розірвання шлюбу припиняє правовий статус дружини та чоловіка, однак не розриває правового зв'язку між ними

як власниками спільно набутого майна та як батьками дитини.

Розірвання шлюбу не є підставою для припинення права на утримання, яке виникло у дружини чи у чоловіка під час шлюбу. Тому, якщо дружина стала інвалідом під час шлюбу, потребувала матеріальної допомоги і одержувала її або навіть не одержувала, але мала на це право, розірвання шлюбу не вплине на існування права на аліменти.

У цій нормі - велика життєва мудрість, яка робить нас відповідальними за майбутнє того, з ким ми перебували у шлюбі.

Право на утримання того з подружжя, хто є неповнолітнім, яке виникло відповідно до аналогії права, існуватиме і після розірвання шлюбу, але лише до досягнення повноліття.

172

Стаття 76

2. Норма абзацу першого частини другої статті 76 СК повторює, але в кращій редакції, положення, яке містилося у першому реченні частини другої статті 32 КпШС.

Після розірвання шлюбу О. вчинила спробу покінчити життя самогубством, але залишилася живою, ставши, однак, ін-

валідом І групи. Аліментний обов'язок у колишнього чоловіка виник на підставі того, що О. стала інвалідом до закінчення одного року з моменту розірвання шлюбу, потребує матеріальної допомоги, а він має змогу її надавати. Та обставина, що О. стала інвалідом внаслідок своєї ж поведінки, не впливає на її право на аліменти.

Колишній чоловік (колишня дружина) може бути зобов'я- заний утримувати колишню дружину (колишнього чоловіка)

до тих пір, поки існуватимуть необхідні для цього підстави (стаття 75 СК), тобто навіть і пожиттєво.

3. Норма абзацу 2 частини другої статті 76 СК була зумовлена конкретною судовою справою.

П. була визнана недієздатною внаслідок психічної хвороби лише на третій рік після розірвання шлюбу, її мати як опікун пред'явила позов про стягнення аліментів з Ш. Позивачка стверджувала, що психічна хвороба та інвалідність П. стали результатом систематичних побоїв, яких завдавав доч-

ці її чоловік. Суд в позові про стягнення аліментів відмовив на тій підставі, що П. стала непрацездатною після спливу одного року з часу припинення шлюбу.