НПК до сімейного кодексу

6. Назва кодексу - Сімейний кодекс України зумовила необхідність законодавчого визначення сім'ї, чого не було у попередніх кодексах.

Відповідно до статті З СК України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають

взаємні права та обов'язки. Тобто поняття сім'ї дається через формулювання її ознак.

7. Однією із ознак сім'ї є спільне проживання двох чи більше осіб: подружжя, батьків та дітей, братів, сестер тощо.

Припинення спільного проживання засвідчує кількісні зміни у складі сім'ї або навіть її розпад. Виняток встановлений лише щодо подружжя та дітей.

Припинення спільного проживання дружини та чоловіка з поважної причини не є підставою для припинення їхньої сім'ї.

Запровадження режиму окремого проживання (стаття 119 СК) мало би вважатися або припиненням сім'ї, якщо вона

складалася лише з дружини та чодовіка, або зменшенням її складу, якщо до сім'ї належали й інші особи.

8. Віднесення дитини до сім'ї своїх батьків за всіх ситуацій є підтвердженням сили батьківського статусу, який дає право кожному з них - матері, батькові - зажадати повернення дитини.

Однак це правило має свої винятки, пов'язані із реєстрацією шлюбу до досягнення повноліття, а також з виходом із сім'ї батьків дитини, якій виповнилося 14 років.

Правило 3 частини другої статті З СК є важливим у тому сенсі, що забезпечує дитині беззастережне право на повернення до лбатьківського гніздаы. А це означає, що проживання дитини з бабусею, дідусем не є підставою для втрати нею сервітуту (сервітутного права) на проживання у помешканні батьків.

Це правило розраховане насамперед на так звану лнормальнуы ситуацію, тобто коли мати і батько дитини проживають спільно.

Виходячи із завдань Сімейного кодексу, а саме утвердження почуття обов'язку батьків перед дітьми, забезпечення кожної дитини можливістю духовного та фізичного розвитку, можна зробити висновок про те, що дитина особисто або через

2'3-Ш

19

РОЗДІЛ І_____________________________Глава 1

її опікуна має право вимагати поселення в помешкання того із батьків, з ким вона ніколи не проживала.

9. На спільний побут як ознаку сім'ї зверталася увага в народознавчій літературі. Юристи використовували термін лведення спільного господарстваы. Однак він не міг беззастережно стосуватися усіх життєвих ситуацій, оскільки з немовлям чи

паралізованим батьком спільно господарювати неможливо. Тому в Кодексі було вжито саме лсімейний побуты як категорію універсальну.

10. Ознакою сім'ї є наявність між її членами взаємних прав та обов'язків. Взаємність сімейних прав та обов'язків ха-

рактеризується не тим, наприклад, що права та обов'язки дитини щодо матері, батька та батьків щодо дитини виникають і існують одночасно. А тим, що після виконання батьками своїх обов'язків перед дитиною, у сина чи дочки виникне лзворотнійы обов'язок щодо матері та батька.

Члени сім'ї наділені цілою системою прав та обов'язків, які зумовлені їхнім спільним проживанням.

Відповідно до Хартії прав сім'ї, сім'я - це щось більше, ніж просто правова, суспільна чи економічна одиниця, це

спільнота любові і солідарності, це те місце, де зустрічаються різні покоління і допомагають один одному зростати у людській мудрості та узгоджувати індивідуальні права з іншими вимогами суспільного життя.

11. Проблематичним завжди було питання про підстави створення (виникнення) сім'ї. Традиційно вважалося, що сім'ю створює лише шлюб, кровне споріднення, усиновлення та взяття до себе дитини, позбавленої батьківського опікування.

За Сімейним кодексом України сім'я може виникнути і з інших підстав, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.

Дві одинокі, старшого віку пані почали спільно проживати. Кімнатка, що належала Т., напівпідвальна, без водопостачання, лише з газовим пальником, ставала все більш небезпечною для її здоров'я. Тому М. запропонувала їй, своїй давній приятельці переїхати у її просторе помешкання.

У них був спільний бюджет, кожна по черзі готувала їжу, вони взаємно піклувалися одна про одну.

20

________________________________Стаття З

Чи можна їх назвати сім'єю? Чи це лише одна із форм співжиття, за прикладом студентського гуртожитку? Є більше аргументів для ствердної відповіді на перше питання.

12. Пропозиція Товариства геїв та лесбіянок про виключення із тексту цієї статті застереження щодо неможливості колізії з моральними засадами суспільства була відхилена.

При розгляді справи про одностатеву пару Європейська комісія зробила наголос, що у цій ситуації мова може йти про приватне, а не сімейне життя1. Отже, в Україні одностатеві пари не вважатимуться сім'єю не лише тому, що такою є позиція Європейської комісії, а головним чином тому, що це суперечить пануючим моральним засадам українського суспільства.

13. Сім'єю вважається жінка, яка проживає з дитиною, народженою не у шлюбі. Сім'ю можуть складати й інші родичі.

Незважаючи на законодавчу фетишизацію шлюбу, соціальний престиж цієї форми організації сімейного життя жін-

ки та чоловіка, підтримку з боку канонічного права реально, попри невизнання та утиски існує інша форма організації сім'ї жінки та чоловіка - лфактичний шлюбы, або конкубінат2.

У новітній історії конкубінат - це не короткочасна, а тривала, певною мірою стійка спільність жінки та чоловіка. Вона - відкрита, а не прихована. Конкубінат, або фактична сім'я, характеризується відсутністю формальних перешкод до шлюбу. Якщо, скажімо, чоловік, не розірвавши шлюбу,

проживає з іншою жінкою, він реалізує своє право на приватне життя. Але говорити про сім'ю у цій ситуації важко, незалежно від почуттів, які між цими людьми панують. Оскільки мова йде про порушення чоловіком подружньої вірності, то все те, що засновано ним, формально не є сім'єю. Адже одночасно у двох сім'ях перебувати неможливо.

З точки зору юридичного права, конкубінатом є і спільність жінки і чоловіка, які обвінчані, за відсутності державної реєстрації шлюбу.

1Лукьянцев Т. Е. Европейские стандарти в области прав человека: теория й практика функционирования Европейской конвенции о зашите прав человека й основних свобод. - М., 2000. - С. 159.

2Від лат. сопсиЬіит - глибока ніч; сопсиЬа - наложниця; сопсиЬіпаіиз - позашлюбне співжиття.

21

РОЗДІЛ І

Глава 1

14. Поняття сім'ї, сформульоване у статті 3 Сімейного кодексу України, дає підстави для припинення дискусії щодо можливості визнання сім'єю жінки та чоловіка, які спільно проживають, але без зареєстрованого шлюбу. Донедавна думка про неможливість такого визнання домінувала у науковій літературі.

Європейський суд з прав людини при розгляді справи Кичана зауважив, що відносини де-факто, як і відносини, що Єрунтуються на шлюбі, можуть вважатися сімейним життям.

У справі лДжонсон проти Ірландіїы було встановлено, що заявники прожили спільно близько п'ятнадцяти років. На цій підставі Європейський суд зробив висновок, що вони складають сім'ю, а тому мають право на захист, незважаючи на те, що їх зв'язок існує поза шлюбом1.

Відповідно до рішення Конституційного Суду від 3 червня 1999 р. за № 5-рп/99, лположення про встановлення батьківст-

ва, викладені у частині третій статті 53 КпШС, дають підстави для визнання ознаками сім'ї фактичних шлюбних відносины. Попри певні понятійні погрішності це рішення є цінним тим, що остаточно відкрило шлях до нового погляду на підстави створення сім'ї.

15. Конституційне право на особисту свободу дає підстави для висновку про те, що людина має право сама вибирати форму організації свого сімейного життя. Закон не може їй цього диктувати, як і того, з ким людина має проживати однією сім'єю, за винятком лише певних обмежень, які сформульовані у статті 3 Сімейного кодексу України.

16. Зміст частини третьої статті З СК запозичений із римського цивільного права. Поштовхом для її появи стало роз'яснення, що було надане Державним комітетом України по житло- во-комунальному господарству в наказі № 72 від 5 серпня 1994 р. щодо змісту статті 3 Закону України лПро приватизацію державного фондуы2, відповідно до якого право на додаткову безоплатну приватизацію 10 кв. м на сім'ю має і одинокий наймач.

1Див.: Дженіс М., Кей Р., Бредлі Е. Європейське право у галузі прав людини. Джерела і практика застосування. - К., 1997. - С. 264.

2ВВР. - 1992. - № 36. - Ст. 524.

22

Стаття 4

На даний момент правовий сенс цієї частини зводиться лише до приватизації житла.

Стаття 4. Право особи на сім'ю

1. Особа, яка досягла шлюбного віку, має право на створення сім'ї.

У випадках, передбачених частиною другою статті 23 цього Кодексу, сім'ю може створити особа, яка не досягла шлюбного віку.

2.Сім'ю може створити особа, яка народила дитину, незалежно від віку.

3.Кожна особа має право на проживання в сім'ї.

Особа може бути примусово ізольована від сім'ї лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

4. Кожна особа має право на повагу до свого сімейного життя.

1. Право особи на сім'ю значиться в статті 291 Цивільного кодексу України як одне із особистих, немайнових прав людини. І в цьому немає помилки. Водночас прийняття Сімейного кодексу як окремого кодифікаційного акта зумовило необхідність деякого дублювання.

Одним із елементів права на сім'ю є право на створення своєї, нової сім'ї. Таке право надане особі, яка досягла шлюбного віку. Ця норма пристосована до того усталеного положення, відповідно до якого шлюбна форма сім'ї з усіх точок зору займає домінуюче становище в суспільстві. Оскільки за статтею 23 СК право на шлюб може бути надане судом тому, хто не досяг шлюбного віку, але кому виповнилося чотирнадцять років, реалізація цього права засвідчуватиме створення сім'ї особою, яка не досягла шлюбного віку.

Із зрозумілих мотивів Сімейний кодекс лмовчитьы щодо того, чи можуть, наприклад, 16-річні жінка та чоловік спільно проживати і вважатися сім'єю. Але таке мовчання не означає заборону.

2. Закон не може встановлювати мінімального вікового ба- Р'єру для народження дитини, а отже, для започаткування сім'ї у зв'язку з цією подією. Якщо особа, яка народила дити-

ну (наприклад, у 14 років), є членом однієї сім'ї разом із свої-

23

РОЗДІЛ І_____________________________Глава 1

ми батьками, то лдитина дитиниы автоматично включається до її складу.

Наступним елементом права на сім'ю є право на проживання в ній, зокрема право дитини бути забраною з пологового будинку чи іншого закладу охорони здоров'я. Право дорослої

людини бути забраною із закладу охорони здоров'я (хоча воно і не записане в жодному законі) має також вважатися елементом права на сім'ю відповідно до принципу справедливості та розумності. Відповідним цьому праву має бути обов'язок одного з подружжя, дочки чи сина забрати з лікарні хворих мати чи батька, якщо вони мають для цього щонайменшу змогу.

3. Право на сім'ю надає особі можливість вживати заходів щодо збереження сім'ї (стаття 56 СК) ніхто із сторонніх осіб не має права вимагати розірвання шлюбу чи встановлення режиму окремого проживання. Примусова ізоляція особи від сім'ї можлива, наприклад, у зв'язку із затриманням, арештом чи засудженням до позбавлення волі, виселенням, тобто в

результаті її протиправної поведінки чи звинувачення у вчиненні злочину. Отже, йдеться про фізичну ізоляцію особи від сім'ї.

Дружина чи чоловік має право припинити шлюбні відносини за власною волею. У цьому разі сім'я може припинити своє існування, хоча вони і залишаться проживати в одному помешканні.

За статтею 72 Житлового кодексу УРСР 1983 р. (перша редакція) особа могла бути визнана такою, що втратила право на житло, з підстав, визначених у статті 71 ЖК (зокрема, якщо вона засуджена до позбавлення волі понад шість місяців чи влаштована в будинок-інтернат або іншу установу соціального захисту). Така людина позбавлялася сімейного гнізда, оскільки не мала права на повернення до нього.

Законом України лПро внесення змін до статті 71 Житлового кодексу Української РСРы від 2 березня 2000 р.1 ці положення були виключені. Однак повернення особи в помешкання, у якому вона раніше проживала, не означає відновлення з нею сімейних відносин.

1 ОВУ. - 2000. - № 13. - Ст. 503.

24

__Стаття 4

4. Зміст частини четвертої статті 4 СК запозичений із статті 8 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 р. Право на повагу до сімейного життя включає насамперед право на вибір форми організації свого сімейного життя.

Шлюб є основною, домінуючою, найбільш усталеною формою організації сімейного життя жінки та чоловіка. Бути в шлюбі - престижно не лише для жінки, а й для чоловіка.

При цьому якість відносин при оцінці шлюбу відсувається на другий план. Щоправда, у даний час ситуація в суспільстві

разюче змінилася: дуже часто потребує захисту у шлюбі саме чоловік.

Шлюб - не єдина форма організації сімейного життя. Альтернативою шлюбу стає конкубінат, тобто фактичне спільне проживання жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу. Жінка та чоловік мають на це право, і відповідно право на повагу до свого вибору.

5. Право на повагу до сімейного життя охороняє особу від зовнішнього втручання у сімейні справи, від розголошення інформації про приватний бік її життя. Цивільний кодекс України містить норму, за якою особисті папери (документи, фотографії, щоденники, інші записи, архівні матеріали) фізичної особи, зокрема ті, що стосуються її особистого життя, є її власністю, ознайомлення з ними інших осіб допускається лише за її згодою. Обставини особистого життя можуть бути розголошені, якщо вони містять склад правопорушення, встановленого вироком чи рішенням суду або постановою адміністративного органу.

Відповідно до Цивільного процесуального кодексу України особисте листування та особисті телеграфні повідомлення можуть бути оголошені у відкритому судовому засіданні лише за згодою тих, між якими це листування і телеграфні повідомлення відбувалися.

За статтею 63 Конституції України особа має право відмовитися давати свідчення або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів. Це право стосується, безперечно, і обставин сімейного життя.

25

РОЗДІЛ І_________________

Стаття 5. Державна охорона сім'ї

Глава 1

1.Держава охороняє сім'ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім'ї.

2.Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство.

3.Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання

дитини.

4.Держава бере під свою охорону кожну дитину, яка позбавлена належного батьківського піклування.

5.Ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України.

1. Постановою Верховної Ради України від 5 березня

1999 р. схвалено Декларацію про загальні засади державної політики України стосовно сім'ї та жінок1.

Принципами державної політики стосовно сім'ї та жінок у цій Декларації названо державний захист прав сім'ї, визнан-

ня пріоритетності інтересів матері та дитини у суспільстві, неухильне додержання норм міжнародного права.

Постановою Верховної Ради України від 17 вересня 1999 р. схвалена Концепція державної сімейної політики2. У цьому документі підкреслено, що сім'я є інтегральним показником суспільного розвитку, який відображає моральний стан суспільства і є могутнім фактором формування демографічного потенціалу.

Серед основних напрямів Концепції найважливішими є формування у свідомості людей розуміння важливості ролі сім'ї, створення традиційно міцної, працьовитої, економічно спроможної сім'ї, пропагування авторитету шлюбу.

Державна охорона сім'ї означає насамперед опрацювання законодавства, яке утверджувало би сім'ю як особисту та суспільну цінність; забезпечення умов для повної реалізації його положень; посилення виховного впливу на подружжя, батьків та дітей; вироблення і утвердження лсімейної ідеологіїы;

1ВВР. - 1999. - № 17. - Ст. 129.

2ВВР. - 1999. - № 46-47. - Ст. 404.

26

Стаття 5

створення соціально-економічних умов, необхідних і достатніх для виконання сім'єю важливих соціальних функцій.

Сімейний кодекс України може бути названий таким законом, який спрямований на утвердження одвічних людсь-

ких цінностей - сім'ї, шлюбу, материнства, батьківства, дитинства.

Закон України лПро охорону дитинстваы від 26 квітня 2001 р.1 визначає дитинство як період розвитку людини до

досягнення повноліття. Водночас дитинство - це і особливий біопсихосоціально-правовий стан людини. У преамбулі Конвенції про права дитини зазначено, що дитина потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження. Отже, про дитину як маленьку людину можна говорити і тоді, коли вона ще живе у лоні матері.

У сучасних умовах діти - найбільш соціальне травмована категорія громадян України. Концентрація у дитячому середовищі усіх пороків суспільства, безпритульність, відсутність позитивної життєвої перспективи може мати дуже серйозні негативні наслідки вже у найближче десятиріччя. Влада має бути зацікавлена, щоби запобігти цьому. У Сімейному кодексі України є чимало статей, які спрямовані на дієву охорону дитинства, але цього замало.

Материнство можна розглядати як природне покликання жінки, як особливий обов'язок перед родиною, перед нацією, перед людством. лНайтяжчий злочин - вкрасти у народу тобі довірене життяы, - писав Василь Симоненко.

Материнство можна розглядати також як здатність народити дитину, як соціально-правовий стан жінки, яка народила дитину. Діюча система охорони материнства не може вважатися ефективною. Відмова від материнства великої кількості жінок - ознака серйозних негативних процесів, які

відбуваються у нашому суспільстві.

Батьківство - це насамперед здатність до зачаття дитини, це також й соціально-правовий стан чоловіка, дружина якого є

вагітною чи уже народила дитину. Правова охорона батьківства як завдання держави вперше була сформульована у Консти-

ВВР. - 2001. - № ЗО. - Ст. 142.

27

РОЗДІЛ І_____________________________Глава 1

туції України (стаття 51). Потрібна комплексна програма соціального захисту чоловіків як частини суспільства, найбільш ураженої пияцтвом, палінням, наркотичними засобами.

2. Материнство, батьківство, дитинство - взаємопов'язані, взаємозалежні соціально-правові явища. Від того, якими є

мати чи батько сьогодні, значною мірою визначиться те, якими матір'ю чи батьком буде в майбутньому їхнє сьогоднішнє немовля.

Можна з сумом стверджувати, що в Україні не вироблена система дієвого матеріального заохочення материнства.

Матеріальне ж заохочення батьківства не здійснювалося ніколи. Є підстави для сподівання, що це завдання держава почне виконувати відразу ж після набрання чинності Сімейним кодексом. Відсутнє на даний час в Україні і моральне заохочення материнства та батьківства. Прикро, але та обставина, що мати та батько народили і підняли на ноги, наприк-

лад, восьмеро чи десятеро дітей, не трактується як велика заслуга перед українським народом і не вшановується відповідним чином. А варто було б таким батькам або хоча б матері присвоїти звання Героя України.

Реальний стан речей у державі дає підставу стверджувати, що норми частин першої та другої статті 5 СК - це довготривале завдання, яке поставлене перед державою, здійсненню якого маємо сприяти і ми усі.

3. Зараз уже ніхто не сперечається, яка форма виховання дитини - сімейна чи суспільна - має мати першість. У преамбулі Конвенції про права дитини зазначено: держави-учас- ниці визнають, що дитині для повного і нормального розвитку її особи необхідно зростати у сімейному оточенні. Частина третя статті 5 СК є підтвердженням визнання в Україні цього незаперечного факту.

Школа, громадські організації, газети, радіо, телебачення, книги дуже серйозно впливають на формування особи дитини, однак першість має бути віддана сім'ї. Доводиться лише жалкувати з приводу того, що роль сім'ї у формуванні світогляду дитини, її особистості помітно знизилася. Однією з причин цього явища є те, що нерідко батьки через економічні причини залишають дітей без належного нагляду. Економічна криза зумовлює духовну кризу, остання поглиблює

28

__Стаття 6

економічну. Держава має розірвати це порочне коло причин

та наслідків.

Пріоритет сімейного виховання утверджується в Сімейному кодексі нормами, які надають право батькам зажадати по-

вернення дитини від кожного, хто незаконно тримає її у себе, нормами про усиновлення та патронат.

Позбавляючи матір чи батька батьківських прав, суд відкриває шлях до усиновлення дитини особами, у сім'ї яких вона могла би жити в атмосфері щастя, любові та розуміння.

4.У частині четвертій статті 5 СК відображена конституційна норма, однак зростання кількості безпритульних дітей засвідчує, що це конституційне завдання не виконане. В Україні функціонує система державних органів, які покликані опікуватися дітьми, позбавленими належного батьківського піклування. Це органи опіки та піклування, комісії у справах неповнолітніх, управління у справах сім'ї та молоді.

5.У частині п'ятій статті 5 СК відтворено положення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основних свобод: захист людини не від будь-якого, а лише від незаконного втручання в її сімейне життя. Не вважається незаконним втручанням пред'явлення прокурором позову про позбавлення батьківських прав за жорстоке поводження з дитиною чи пред'явлення позову органом опіки та піклування про відібрання дитини від батьків у зв'язку з реальною загрозою для її життя та здоров'я.

Стаття 6. Дитина

1.Правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

2.Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років.

Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

1. За статтею 1 Конвенції про права дитини, дитиною є кожна людська істота до досягнення нею 18-річного віку, якщо за законом, що застосовується до даної особи, вона не досягає повноліття раніше.

29

РОЗДІЛ І

Глава 1

Термін ллюдська істотаы викликав в Україні певне несприйняття, тому вирішено було дещо змінити акценти: лдитиною є особа...ы.

В український мові паралельно із словом лдитинаы вживаються слова лсины, лдочкаы. лДоки живуть наші батьки - доти ми дітиы - ця народна мудрість відображає духовний стан українця. Тому з Божої ласки можна вважатися дити-

ною і у п'ятдесят, і у шістдесят років. Застосування у законодавстві постійно слова лдитинаы до осіб різного віку викликало необхідність його конкретизації: дитина, яка не досягла чотирнадцяти років, дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, неповнолітня дитина, повнолітня дитина, пов-

нолітня непрацездатна дитина.

Сімейний кодекс України - перший законодавчий акт, у якому лдитинаы як правова категорія має чітко визначену вікову межу - 18 років. Ні реєстрація шлюбу до досягнення

цього віку, ні надання повної цивільної дієздатності тому, хто працює за трудовим договором або бажає займатися підприємництвом, не припиняють у особи статусу дитини. Однак після повноліття перед нами вже, з правової точки зору, не дитина, а син чи дочка. У Сімейному кодексі України чітко проводиться таке розмежування.

Перенесення конвенційної норми до Сімейного кодексу України та її розвиток у ньому спрямоване на забезпечення чіткості, однозначності правових категорій. Завдяки цьому

зникне потреба поділяти дітей на неповнолітніх та повнолітніх. Проте даремно сподіватися, що саме таке смислове навантаження слова лдитинаы стане одразу домінуючим. Для цього потрібен час.

3. У частині другій статті 6 СК діти за віком поділені на дві групи. Правильно те, що дитина у віці до 14 років названа малолітньою. Станіслав Дністрянський називав таких дітей лнедоліткамиы, на противагу лпідліткамы, тобто дітям старшого віку.

Шкода, що дитина, яка досягла 14-ти років, не названа підлітком. Тоді вдалося б вирішити проблему термінологічного поділу дітей за віком сповна.

ЗО

Стаття 7 Стаття 7. Загальні засади регулювання сімейних відносин

1.Сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами.

2.Сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками.

3.Сімейні відносини регулюються лише у тій частині, у якій це є допустимим і можливим з точки зору інтересів їх учасників та інтересів суспільства.

4.Регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням права на таємницю особистого життя їх учасників, їхнього права на особисту свободу та недопустимості свавільного втручання у сімейне життя.

5.Учасник сімейних відносин не може мати привілеїв

чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, статі, політичних, релігійних та інших переконань, етнічного та соціального походження, матеріального стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками.

6.Жінка та чоловік мають рівні права і обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї.

7.Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, які встановлені Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними правовими актами, визнаними в Україні.