НПК до сімейного кодексу
.pdf1.Права та обов'язки матері, батька щодо дитини та права та обов'язки дитини щодо матері, батька є особистими (нематеріальними) та майновими (матеріальними).
2.Загальними підставами виникнення прав та обов'язків матері, батька і дитини є:
1)походження дитини, тобто наявність кровного споріднення між нею та матір'ю, батьком;
2)реєстрація цього походження у порядку, встановленому законом.
Порядок визначення походження дитини залежить від наявності чи відсутності шлюбу між її батьками.
Т. народила дитину, але у шлюбі з Н., батьком дитини, не перебувала. Завдяки службовому підлогу Н. був зареєстрований батьком дитини, тобто реєстрація походження дитини відбулася не у порядку, встановленому законом. У зв'язку з цим Н. не міг вважатися носієм прав та обов'язків щодо дитини.
249
РОЗДІЛ III
Глава 12
Особа може бути зареєстрована матір'ю, батьком дитини навіть тоді, коли вона від неї не походить, зокрема в результаті дії презумпції батьківства (стаття 122 СК), а також відповідно до статті 123 та частини п'ятої статті 136 цього Кодексу.
Стаття 122. Визначення походження дитини від матері та батька, які перебувають у шлюбі між собою
1. Дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя.
Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров'я про народження дружиною дитини.
2. Дитина, яка народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, походить від подружжя, крім випадку, передбаченого статтею 124 цього Кодексу.
З- Дружина і чоловік мають право подати до державного органу реєстрації актів цивільного стану спільну заяву про невизнання чоловіка батьком дитини.
У цьому разі походження дитини визначається відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.
1. Вагітність дружини, народження дитини - це закономірний, закладений природою результат шлюбних відносин.
Статева любов, заснована на вірності, яка є будівельним матеріалом шлюбу, зумовила законодавче правило: дитина, зачата у шлюбі і народжена у шлюбі, а також дитина, яка була зачата до шлюбу, але народжена у шлюбі, вважаються такими, що походять від подружжя.
Реєстрація шлюбу між Т. та А. відбулася в суботу зранку, а ввечері того ж дня народилася дитина. Перед працівником органу РАЦСу виникло питання, як визначити її походження: як дитини, народженої особами, які перебувають у шлюбі, чи як дитини, народженої особами, які не перебувають у шлюбі між собою.
Те, що дитина народилася в той же день, у який відбулася реєстрація шлюбу, дає підстави стверджувати, що дитина народилася у шлюбі, зі всіма правовими наслідками, які з цього випливають.
250
Стаття 122
2.Частина перша статті 122 СК встановлює презумпцію шлюбного походження дитини, яка складається з двох частин: презумпції материнства дружини та презумпції батьківства чоловіка.
3.Проблеми, хто є матір'ю дитини, як правило, не існує, хоча унікальні випадки час від часу виникають.
Презумпція шлюбного материнства стверджує: саме дружина народила дитину і саме ту дитину, яку вона забрала з пологового медичного закладу.
1.З метою помсти чоловікові, який переїхав на постійне проживання в інше місто, О. на підставі свідоцтва про шлюб зареєструвала дитину, народжену її сестрою, яка не перебувала у шлюбі, в результаті чого О. та її чоловік були записані батьками дитини.
2.Для збереження шлюбу С., яка страждала на безпліддя, повідомила чоловіка про свою вагітність і необхідність госпіталізації для збереження дитини. Імітація вагітності їй вдалася. Через деякий час С. повернулася додому з дитиною. А ще через певний проміжок часу обман було викрито.
V
4. Відповідно до презумпції батьківства чоловіка, саме він є батьком дитини, народженої його дружиною. У зв'язку з цим дружина не має обов'язку доводити, хто є батьком її дитини. Ця презумпція заснована на повазі до дружини як
жінки і є законодавчим відбитком моральності її поведінки у шлюбі як морально-етичного стандарту.
Презумпція батьківства чоловіка (шлюбного батьківства) поширюється на три групи дітей:
1)тих, які були зачаті і народжені у шлюбі;
2)тих, які були зачаті до шлюбу, але народжені у шлюбі;
3)тих, які були зачаті у шлюбі, але народжені після його припинення або визнання недійсним.
Презумпція шлюбного батьківства стосовно третьої групи дітей діє протягом 10 місяців з моменту смерті батька, розірвання шлюбу або визнання його недійсним. Десять міся-
ців, тобто 280 днів - це той граничний термін, протягом яко-
го дитина може бути живою у лоні матері. У кодексах багатьох держав в інтересах дитини додано до цього числа ще 20 або 22 дні. Тому в них презумпція батьківства діє протягом
300 або 302 днів.
251
РОЗДІЛ III
Глава 12
К. народила дитину через 8 місяців і 24 дні після розірвання шлюбу. Оскільки зачаття відбулося протягом дії презумпції батьківства її чоловіка, були підстави для запису його батьком дитини.
5.Презумпція батьківства не поширюється на дитину, яка була народжена до шлюбу, навіть якщо батьком дитини є теперішній чоловік її матері. Запис його батьком дитини може бути здійснений відповідно до статей 125, 126 СК.
6.Презумпція батьківства чоловіка є не лише правовим інструментом охорони інтересів матері та дитини, вона слугує й інтересам чоловіка матері дитини, надаючи йому право вимагати реєстрації себе батьком дитини. Тому дружина не має права заперечувати проти запису свого чоловіка батьком дитини, яка була зачата і (або) народжена у шлюбі.
Одностороння заява про батьківство іншої особи не має достатнього правового значення, якщо чоловік наполягає на реєстрації себе батьком дитини.
7.Спільна заява дружини та чоловіка про невизнання його батьком дитини може бути подана при реєстрації народження дитини або у будь-який час після цього. У разі подання такої заяви вважається, що дитина народилася від батьків, які не перебувають у шлюбі між собою. У цьому разі в актовий запис про народження дитини та у свідоцтво про її народження вносяться зміни: інформація про батька записується відповідно до статті 135 СК.
8.Презумпція материнства дружини та презумпція батьківства чоловіка мають не лише процесуальне значення, покладаючи тягар доказування протилежного на ініціатора спору. Вони мають й матеріально-правове значення: права та обо- в'язки матері та батька дитини виникають з моменту народження і будь-якого документального підтвердження дружиною чи чоловіком не потребують.
Стаття 123. Визначення походження дитини від батька, матері при штучному заплідненні та імплантації зародка
1. У разі штучного запліднення дружини, проведеного за письмовою згодою її чоловіка, він записується батьком дитини, яка народжена його дружиною.
252
Стаття 123
2. У разі імплантації в організм іншої жінки зародка, зачатого подружжям, батьками дитини є подружжя.
3. Якщо зародок, зачатий чоловіком, який перебуває у шлюбі, та іншою жінкою, імплантовано в організм його дружини, дитина вважається такою, що походить від подружжя.
1. Нові репродуктивні технології в лікуванні безпліддя почали застосовуватися в Україні з 1987 р. відповідно до наказу Міністерства охорони здоров'я СРСР лПро розширення досвіду по застосуванню методу штучної інсемінації спермою донора за медичними показаннямиы від 13 травня 1987 р.
№ 669. Подальше правове забезпечення такого вирішення проблеми безпліддя було продовжене Указом Президії Верховної Ради Української РСР лПро внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів Української РСР з питань, що стосуються жінок, сім'ї та дитинстваы від 28 січня 1991 р.1, за яким стаття 56 лОспорювання батьківства (материнства)ы КпШС була доповнена такою нормою: лЧоловік, який дав письмову згоду на запліднення своєї дружини за допомогою донора, записується батьком народженої нею дитини і не має права оспорювати проведений записы.
Відповідно до Закону України лПро охорону здоров'яы Міністерство охорони здоров'я України 4 лютого 1997 р. видало наказ за № 24 лПро затвердження умов та порядку штучного запліднення та імплантації ембріона (ембріонів) та методів їх проведенняы2.
Цим наказом затверджено умови та порядок застосування штучного запліднення та імплантації ембріона (ембріонів), метод інсемінації жінок спермою чоловіка (донора), метод екстракорпорального запліднення і перенесення ембріона в порожнину матки. Відповідно до цього нормативного акта, вік жінки, якій здійснюється штучне запліднення, не повинен перевищувати 40 років. Юридична обЄрунтованість такого обмеження викликає сумнів. Це все одно, що заборонити народжувати дітей сорокарічним жінкам, які можуть обійтися без штучного запліднення.
1ВВР. - 1991. - № 9. - Ст. 89.
2Офіційний вісник України. - 1997.
Число 10. - С. 181.
253
РОЗДІЛ III
Глава 12
Для штучної інсемінації використовується як сперма чоловіка, так і донора. Донорами сперми можуть бути здорові чоловіки у віці 20-40 років. Активним донором (тобто тим, хто здає сперму щомісячно) можна бути не більше трьох років. Донор і його сперма проходять дуже детальне обстеження. Кріоконсервована сперма зберігається 10 років.
Сперма для інсемінації добирається з урахуванням побажань подружжя щодо національності, головних рис зовніш-
ності, а також враховується сумісність донора з реципієнткою за групою крові та резус-фактором.
2. Положення частини першої статті 123 СК є більш виваженим, ніж те, що містилося у статті 56 КпШС. У разі заплід-
нення дружини донорською спермою біологічне походження дитини від того, хто записаний її батьком, відсутнє. Отже, знову перед нами юридична фікція як спосіб врегулювання сімейних відносин.
Ім'я донора у такій ситуації залишається невідомим, а йому, в свою чергу, невідоме ім'я жінки, біологічним батьком дитини якої він є. Такий донор, крім плати за послуги, жодних прав не має, як, до речі, не має і жодних обов'язків.
3.Частина друга цієї статті стосується ситуацій, коли зачаття дитини не може відбутися в організмі матері або коли біологічна мати не може виносити своєї дитини.
4.Частиною третьою статті 123 СК урегульовуються ситуації, коли дружина не здатна до зачаття дитини, але її організм спроможний забезпечити розвиток зародка і народити дитину, біологічною матір'ю якої є інша жінка. В актовому записі про народження дитини її батьками записується подружжя.
Сімейний кодекс не торкається природи договорів, за якими такі послуги можуть надаватися, та грошових розрахунків за надані послуги.
Укладений договір повинен відповідати нормам Цивільного кодексу України та моральним засадам суспільства. Так,
договір, за яким жінка дає свою яйцеклітину, а також договір, за яким організм однієї жінки є специфічним інкубатором для виношування ембріона дитини іншої жінки, не суперечить ні вимогам закону, ні моральним засадам суспільства.
254
Стаття 124
Щодо ціни за надані послуги, то вона має визначатися за погодженням сторін.
Питання про те, чи суперечать моралі допоміжні репродуктивні технології, є предметом наукової дискусії1.
5. Останніми роками почастішали повідомлення про народження жінками дітей на замовлення.
В. домовилася з подружжям Л., що завагітніє від чоловіка Л., народить дитину і віддасть її їм. Умови договору В. були виконані, за що вона одержала значну грошову суму.
Конвенція про права дитини у статті 35 забороняє торгівлю дітьми у будь-яких цілях і будь-якій формі. З цивілістичної точки зору, в даному випадку був укладений змішаний договір, основним елементом якого була купівля-продаж дитини. Оскільки такий договір суперечить положенням Конвенції, а також моральним принципам, його належить вважати абсолютно недійсним (нікчемним).
Якби В. звернулася до суду, її материнські права підлягали би захисту, але одержану плату за таку послугу довелось би повернути.
Стаття 124. Визначення походження дитини від батька у разі реєстрації повторного шлюбу з її матір'ю
1. Якщо дитина народилася до спливу десяти місяців від дня припинення шлюбу або визнання шлюбу недійс-
ним, але після реєстрації повторного шлюбу її матері з іншою особою, вважається, що батьком дитини є чоловік її матері у повторному шлюбі.
Батьківство попереднього чоловіка може бути визначене на підставі його спільної заяви з чоловіком у повторному шлюбі або за рішенням суду.
1. Стаття 124 СК вперше вирішує проблему, яка має не лише теоретичне значення.
Див., наприк.: Гусак П. Моральні та правові аспекти допоміжних репродуктивних технологій. - У зб.: На межі життя і смерті // Вісник № 2 Інституту родини і подружнього життя Львівської Богословської Академії. - Львів, 2001. - С. 57-91.
РОЗДІЛ III
Глава 12
1.Л., перебуваючи у шлюбі з Т., зустрічалася з П. Після розлучення з Т. відразу ж був зареєстрований її шлюб з П. Через шість місяців Л. народила дитину.
2.Шлюб між К. та Р. було розірвано у січні 2002 р. Ще у
1998 р. Р. виїхав на роботу до США, з тих пір вони не бачились. У лютому 2002 р. було зареєстровано шлюб К. з Ф., а у березні 2002 р. К. народила дитину. Однак орган РАЦСу відмовився зареєструвати Ф. батьком дитини без згоди Р. Оскільки місце проживання Р. у США було невідоме, питати згоди на запис Ф. батьком було ні у кого.
Батьківству кого віддавати перевагу? У першому прикладі презумпція шлюбного батьківства дає право Т. претендувати на батьківство, оскільки дитина була зачата під час шлюбу. Тому можна було би віддати перевагу чоловікам у першому шлюбі.
Предметом аналізу був й інший варіант вирішення проблеми, який у свій час підтримувала професор Я. М. Шевченко,
відповідно до якого перевагу слід віддати чоловікові у повторному шлюбі. Після роздумів та вагань було прийнято саме його з таким теоретичним обЄрунтуванням: народження дитини у повторному шлюбі, під час дії презумпції батьківства чоловіка у попередньому шлюбі, спростовує цю презумпцію. Отже, конкуренцію батьківства, яка випливає із конкуренції
презумпцій батьківства, закон вирішує на користь другого чоловіка.
Звичайно, кожен із можливих способів законодавчого вирішення проблеми має свої плюси та мінуси. Обрано той, який більше узгоджується з реаліями життя і відповідає інтересам дитини.
2. Чоловік матері дитини у першому шлюбі буде претендувати на батьківство, очевидно, лише тоді, коли в період зачаття дитини він перебував з дружиною в інтимних стосунках.
За інших обставин він навряд чи починатиме судовий спір.
Отже, у цій ситуації презюмується батьківство того, у шлюбі з ким народилася дитина. Ця презумпція може бути спростована спільною заявою першого та другого чоловіків
матері дитини. Якщо така спільна заява не буде подана, батьківство чоловіка у першому шлюбі може бути визнано судом відповідно до статті 129 СК.
256
Стаття 125
Чоловік матері дитини у повторному шлюбі може оспорити своє батьківство відповідно до статті 136 СК.
Стаття 125. Визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою
1.Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров'я про народження нею дитини.
2.Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається:
1)за заявою матері та батька дитини;
2)за заявою чоловіка, який вважає себе батьком дитини;
3)за рішенням суду.
1. Відповідно до статті 52 Конституції України діти рівні у своїх правах незалежно від того1, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Отже, дітей мимоволі поділено на дві групи: на тих, які народжені у шлюбі, і на тих, які народжені поза ним.
Правильніше було б, як звертав увагу професор Мілан Восанац, поділяти не дітей, а батьків: на тих, які перебувають у шлюбі, і на тих, які не перебувають у шлюбі між собою, бо
інакше ми робимо докір дітям за те, що не залежало від їхньої волі.
Стаття 125 СК дещо уточнює термінологію Конституції України щодо походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою.
2. Якщо дитина була народжена вдома або в іншому місці (але не у закладі охорони здоров'я), у разі відмови у реєстрації певної жінки матір'ю дитини факт народження нею дитини може бути встановлений судом.
3. Походження дитини від батька, який з матір'ю дитини не перебуває у шлюбі, визначається за одним із трьох документів:
1)за заявою матері та батька;
2)за заявою чоловіка;
3)за рішенням суду.
пз-132257
РОЗДІЛ III
Глава 12
4. Визначення походження дитини проводиться в момент державної реєстрації її народження, яка має бути здійснена у строк, встановлений у частині першій статті 144 СК.
Стаття 126. Визначення походження дитини від батька за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою
1.Походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між
собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до державного органу реєстрації актів цивільного стану.
2.Якщо заява про визнання себе батьком дитини пода-
на неповнолітнім, державний орган реєстрації актів цивільного стану повідомляє батьків, опікуна, піклувальника неповнолітнього про запис його батьком дитини.
3. Якщо заява про визнання батьківства не може бути подана особисто, вона може бути подана через представни-
ка або надіслана поштою, за умови її нотаріального засвідчення.
1. Стаття 126 СК визначає умови та процедуру добровільного визнання батьківства.
Жінка, яка народила дитину, та чоловік, який вважає себе батьком цієї дитини, мають право подати заяву до органу РАЦСу про визнання батьківства. На підставі такої заяви буде визначене походження дитини від батька. Правовий сенс
участі матері дитини у поданні такої заяви полягає у необхідності підтвердження нею батьківства певної особи.
2. Заява про визнання батьківства може бути подана неповнолітнім. Оскільки визнання батьківства створює певні права та обов'язки й для батьків заявника (діда, баби дитини), вони мають бути повідомлені про реєстрацію визнання сином свого батьківства.
Якщо неповнолітній заявник має опікуна чи піклувальника, останній також має бути повідомлений про це. При цьому
згода чи заперечення батьків, опікуна, піклувальника не мають юридичного значення.
258
Стаття 127
3. Заява особи про визнання батьківства та згода матері дитини на таке визнання можуть бути оформлені одним документом, який особисто подається до органу РАЦСу.
Якщо мати та батько дитини проживають в різних містах або з іншої причини не можуть з'явитися до органу РАЦСу,
їхні заяви можуть бути подані через представника або надіслані поштою, з обов'язковим нотаріальним засвідченням.
4.Заява про визнання батьківства може бути подана і до народження дитини. У цьому випадку документ закладу охорони здоров'я про вагітність жінки мав би подаватися обо- в'язково, інакше чоловік може бути введений в оману.
5.Заява про визнання батьківства, подана під час вагітнос-
ті, може бути відкликана до народження дитини.
Факт подання такої заяви може бути оцінений судом в комплексі з іншими доказами, зібраними при розгляді позову матері дитини про визнання батьківства, відповідно до статті 128 СК.
Стаття 127. Визначення походження дитини за заявою чоловіка, який вважає себе батьком дитини
1. Чоловік, який не перебуває у шлюбі з матір'ю дитини, може подати до державного органу реєстрації актів цивільного стану заяву про визнання себе батьком дитини, мати якої померла або оголошена померлою, визнана недієздатною, безвісно відсутньою, позбавлена батьківських прав, або якщо мати дитини не проживає з нею не менш як шість місяців і не проявляє про неї материнської турботи та піклування.
Умовою прийняття такої заяви є запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.
1. За звичайних умов, передбачених у статті 126 СК, заява про визнання батьківства подається матір'ю та тим, хто визнає себе батьком дитини.
У випадках, передбачених у статті 127 СК, згода матері на визнання батьківства певної особи не може бути подана з чотирьох причин:
1) матері немає;
17'3-ШОЕГЛ
РОЗДІЛ III
Глава 12
2)мати є, але не може через недієздатність висловити свою волю;
3)мати позбавлена батьківських прав, а тому не має права брати участь у визначенні батьківства дитини, оскільки перестала бути її законним представником;
4)мати щонайменше півроку не проживає з дитиною і не піклується про неї.
Кожна з цих підстав повинна бути підтверджена документально.
На підтвердження факту окремого проживання матері та дитини і невиконання нею своїх обов'язків можуть бути подані відповідні довідки, акти обстеження тощо. Враховуючи, що визнання батьківства поліпшує правове становище дитини і не суперечить інтересам її матері, встановлювати цей факт судом немає потреби.
2. Умовою прийняття заяви від того, хто вважає себе батьком дитини, є запис про батька за прізвищем матері, тобто з використанням юридичної фікції (стаття 135 СК).
Стаття 128. Визнання батьківства за рішенням суду
1.За відсутності заяв, право на подання яких встановлено статтями 126 і 127 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду.
2.Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України.
3.Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття.
Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою, яка вважає себе батьком дитини.
4. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.
260
Стаття 128
1. В останні періоди нашої історії підстави визначення походження дитини від особи, яка не подала заяви про визнання себе батьком, неодноразово змінювалися. Так, за Кодексом законів про акти громадянського стану, про сім'ю та опіку УСРР 1919 р. існували несудова і судова процедури встановлення батьківства. Кодекс законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану УСРР 1926 р. допускав можливість встановлення батьківства судом на підставі різноманітних доказів.
Указ Президії Верховної Ради СРСР від 8 липня 1944 р. скасував можливість судового встановлення батьківства. На підставі Указу Президії Верховної Ради УРСР від 15 вересня 1945 р. стаття 2 Кодексу законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану зазнала істотних змін: лПри реєстрації в органах запису актів громадянського стану народження дитини від матері, яка не перебуває в зареєстрованому шлюбі, дитина записується за прізвищем матері з присвоєнням їй по батькові за вказівкою матеріы. Отже, заповнення графи лБатькоы у актовому запису про народження дитини не передбачалося.
Основи законодавства Союзу РСР та союзних республік про шлюб та сім'ю 1968 р. відновили судове встановлення батьківства, але на інших засадах.
2. За статтею 53 КпШС суд міг встановити батьківство лише у разі доведення однієї із чотирьох обставин:
1)спільного проживання і ведення спільного господарства матір'ю і особою, яка припускається батьком дитини;
2)участі його у вихованні дитини;
3)участі його в утриманні дитини;
4)письмового, усного або в інший спосіб визнання тим, хто припускається батьком, свого батьківства.