НПК до сімейного кодексу

ньої особи матір'ю, батьком дитини є, відповідно до Цивільного кодексу України, підставою для набуття ними повної цивільної дієздатності. Але, ставши повністю дієздатною, особа не стає повнолітньою. Тому обов'язок батьків по її вихованню та утриманню не припиняється. Більше того, їм додається новий обов'язок, який завдяки цій статті стає не лише морально-етичним, а й правовим.

Баба, дід з боку того з батьків, хто є неповнолітнім, зобо- в'язані надавати йому різнопланову допомогу, яку вимагає відповідна ситуація. Таку допомогу слід розглядати певною мірою як продовження обов'язку по вихованню дитини, але вже як матері або батька, через передання власного досвіду материнства та батьківства. Крім того, баба, дід є носіями обов'язків перед своїми внуками. Тому, надаючи допомогу своїй дитині, вони тим самим беруть участь у вихованні та розвитку свого внука чи внучки. Відбувається безперервний зв'язок поколінь як запорука міцності роду.

Стаття 17. Надання органом опіки та піклування допомоги особам у здійсненні ними своїх сімейних прав та виконанні сімейних обов'язків

1. Орган опіки та піклування надає допомогу особі у здійсненні нею своїх сімейних прав та виконанні сімейних обов'язків в обсязі та в порядку, встановлених цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами.

1. Потреба допомоги у здійсненні своїх сімейних прав та виконанні сімейних обов'язків може виникнути насамперед у тих, хто є неповнолітнім. Допомога таким особам з боку орга-

56

Стаття 18

ну опіки та піклування може бути різноманітною: у формі юридичної консультації, бесіди з батьками чи іншими особами, з ким проживає дитина, звернень до відповідних органів державної влади чи місцевого самоврядування, проведення циклів навчальних занять лМолода мамаы, лМолодий татоы, надання тимчасового притулку тощо.

Орган опіки та піклування вживає заходів щодо виявлення тих, хто потребує опіки та піклування, щодо пошуку претен-

дентів на опікуна чи піклувальника. Орган опіки та піклування має право сам звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів, відібрання дитини, позбавлення батьківських прав тощо.

Орган опіки та піклування повинен контролювати стан виховання, умови проживання дітей у так званих неблагополучних сім'ях, а також умови життя недієздатного і вживати відповідних заходів у разі виявлення порушень вимог закону. Орган опіки та піклування має право давати настанови батькам, опікунам, піклувальникам, перевіряти їх виконання.

2. Потрібен новий нормативно-правовий акт, який врегулював би діяльність органів опіки та піклування відповідно до обставин сьогодення.

Стаття 18. Захист сімейних прав та інтересів

1. Кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотир-

надцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу.

2. Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін.

Способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є:

1)встановлення правовідношення;

2)примусове виконання добровільно не виконаного обо- в'язку;

3)припинення правовідношення, а також його анулювання;

4)припинення дій, які порушують сімейні права;

5)відновлення правовідношення, яке існувало до порушення права;

6)відшкодування матеріальної та моральної шкоди, якщо це передбачено цим Кодексом або договором.

57

РОЗДІЛ І_____________________________Глава 2

1. Захистом є застосування міри державного примусу до особи, яка порушила чуже право або чужий інтерес. Органа-

ми захисту сімейних прав е суди, органи опіки та піклування, нотаріуси.

Відповідно до статті 7 Європейської конвенції про здійснення прав дітей (Страсбург, 25 січня 1996 р.) у справах, що стосуються дитини, судовий орган має діяти швидко, уникаючи будь-яких невиправданих зволікань. У термінових випадках суд повинен мати повноваження ухвалювати рішення, які підлягають негайному виконанню.

2. Основною новелою цієї статті є надання дитині, якій виповнилося чотирнадцять років, цивільної процесуальної дієздатності. Така дитина має право самостійно подати позовну заяву на захист свого права або інтересу, зокрема позовну заяву про розірвання шлюбу чи визнання шлюбу недійсним, визнання батьківства, стягнення аліментів, скасування усиновлення чи визнання усиновлення недійсним.

Така дитина має й усі процесуальні права позивача у процесі. Вона може бути і відповідачем (наприклад, у справі про визнання батьківства чи стягнення аліментів). Дитина, якій виповнилося чотирнадцять років, може сама звернутися до суду з заявою про надання їй права на шлюб (стаття 23 СК).

3.Способи захисту сімейних умов та інтересів можуть бути визначені не лише законом, а й договором.

4.Стаття 18 СК містить перелік основних способів захисту сімейних прав та інтересів, а саме:

1) встановлення правовідношення - цим способом захисту є визнання батьківства, встановлення факту батьківства,

материнства. На підставі відповідного рішення суду виникають права та обов'язки батька, матері щодо дитини. Тобто у

цій ситуації рішення суду як акт захисту є правовстановлюючим документом;

2)примусове виконання добровільно невиконаного обов'язку - таким буде стягнення аліментів;

3)анулювання сімейного правовідношення (точніше, лквазіправовідношенняы) матиме місце у разі визнання недійсним шлюбу, визнання недійсним усиновлення, а також виключен-

58

Стаття 18

ня імені особи як матері, батька з актового запису про народження дитини;

4)припинення сімейного правовідношення - цим способом захисту є розірвання шлюбу, скасування усиновлення, припинення права на аліменти, поділ майна, яке було спільною власністю подружжя. Підставою для припинення значного обсягу правовідносин між матір'ю, батьком та дитиною є позбавлення батьківських прав;

5)припинення дій, які порушують сімейні права, - про це може йти мова у разі повернення викраденої дитини, усунення перешкод, які чинилися одному із батьків у здійсненні його права на особисте виховання дитини;

6)відновлення правовідношення, яке існувало до пору-

шення права, - цей спосіб захисту застосовується, як правило, одночасно із припиненням дій, які порушували сімейні права, в той час як припинення таких дій може як спосіб захисту бути застосоване окремо. Відновленням правовідношення слід вважати поновлення батьківських прав, повернення дитини, яка була відібрана від батьків без позбавлення їх батьківських прав;

7) новелою Сімейного кодексу є можливість відшкодування матеріальної шкоди (збитків) та моральної шкоди тим, хто порушив сімейні права особи. Однак таке відшкодування можливе не завжди, а лише в окремих випадках, передбачених цим Кодексом або договором. У зв'язку з цим відшкодування

матеріальної та моральної шкоди не є загальним способом захисту в сімейному праві. Відшкодування матеріальної і моральної шкоди передбачено у статтях 157, 159 цього Кодексу. При визначенні підстав виникнення права на таке відшкодування та розміру відшкодування мають застосовуватися відповідні норми Цивільного кодексу України.

У статті 31 СК передбачена можливість відшкодування матеріальної шкоди у зв'язку зі лзривомы заручин. Відмова від шлюбу не є протиправною поведінкою, тому обов'язок відшкодовувати збитки не пов'язаний з виною, а отже, не може вважатися відповідальністю;

8) способом захисту є й стягнення неустойки, передбачене у статті 196 СК, за прострочення сплати аліментів.

59

РОЗДІЛ І_____________________________Глава 2

5. Орган опіки та піклування виконує функцію захисту то-

ді, коли розглядає спір між батьками про прізвище, ім'я дитини або про участь того, хто проживає окремо від дитини, у її вихованні.

6.Нотаріус є органом захисту сімейних прав тоді, коли робить виконавчий напис на договорі, у якому встановлений належний до сплати розмір аліментів на дитину (стаття 189 СК) чи на одного з подружжя (стаття 78 СК).

7.Органом захисту сімейних прав та інтересів можна на-

звати і органи реєстрації актів цивільного стану, які відповідно до статті 39 СК анулюють актовий запис про шлюб, зареєстрований з порушенням вимог закону.

8. Відповідно до статті 55 Конституції України, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Тобто кожному, в тому числі і тому, хто є учасником сімейних відносин, надано право на самозахист.

Самозахистом є вчинення самою особою, право якої порушено, дій, спрямованих на відновлення свого права.

Засобами самозахисту не можуть бути дії, заборонені законом.

У разі викрадення дитини батьки мають право на погоню за злочинцем, на відібрання у нього дитини за допомогою сили.

Проте, якщо матір, з якою проживає дитина, перешкоджає батькові бачитися з нею, батько не має права ламати двері, щоби відстояти своє право на особисте виховання дитини.

Стаття 19. Участь органу опіки та піклування у захисті сімейних прав та інтересів

1.У випадках, передбачених цим Кодексом, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування.

2.Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим

до виконання, якщо протягом десяти днів від часу його винесення заінтересована особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду, крім випадку, передбаченого частиною другою статті 170 цього Кодексу.

60

Стаття 19

3. Звернення за захистом до органу опіки та піклування не позбавляє особу права на звернення до суду.

У разі звернення з позовом до суду орган опіки та піклування припиняє розгляд поданої йому заяви.

У разі звернення з позовом до суду припиняється виконання рішення органу опіки та піклування.

4. При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав,

відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування.

5.Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

6.Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обЄрунтованим, суперечить інтересам дитини.

1.Орган опіки та піклування можна вважати попередньою ланкою розв'язання спору між батьками щодо дитини, але звернення за захистом до нього є правом, а не обов'язком. Спір щодо дитини один із батьків може передати на розгляд

органу опіки та піклування без згоди другого з батьків. Той із батьків, хто заперечує проти розгляду спору органом опіки та піклування, може звернутися до суду.

2.Процедура розгляду органом опіки та піклування спорів

Щодо дитини не врегульована, її слід було би визначити у спеціальному законі.

3. Орган опіки та піклування може розглядати спір між батьками щодо імені (стаття 146 СК), прізвища дитини (стаття 145 СК), участі того з батьків, хто проживає окремо від дитини, у її вихованні (стаття 158 СК).

РОЗДІЛ І_____________________________Глава 2

4. Якщо спори щодо дитини, які визначені у частині четвертій статті 19 СК, розглядаються судом, закон встановлює дві форми участі органу опіки та піклування: 1) подання суду висновку про шляхи вирішення спору та 2) участь його представника у судовому засіданні.

Висновок органу опіки та піклування має базуватися на ретельному з'ясуванні обставин справи.

Висновок органу опіки та піклування є рекомендаційним. Суд може постановити інше рішення, ніж пропонує орган

опіки та піклування. Суд має право зобов'язати орган опіки та піклування провести додаткове обстеження, зосередити увагу на окремих питаннях. Представник органу опіки та піклування може у суді не підтримати висновок цього органу, у цьому разі слушною є пропозиція про необхідність повторного розгляду питання органом опіки та піклування.

Стаття 20. Застосування позовної давності до вимог, що випливають із сімейних відносин

1.До вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених частиною другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 цього Кодексу.

2.У випадках, передбачених частиною першою цієї

статті, позовна давність застосовується судом відповідно до Цивільного кодексу України, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

1. Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовною давністю є строк, протягом якого особа, право якої порушено, може звернутися до суду з вимогою про захист.

До вимог, що випливають із цивільних відносин, позовна давність застосовується завжди, крім випадків, встановлених законом. До сімейних відносин, навпаки, позовна давність не застосовується, крім випадків, встановлених законом. У зв'язку з цим позови про розірвання шлюбу, визнання шлюбу недійсним, стягнення аліментів, відібрання дитини, скасування усиновлення тощо можна подати до суду незалежно від часу виникнення підстав для звернення до суду.

62

Стаття 20

2. Позовна давність поширена лише на чотири види вимог:

1)на вимогу про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними розірвано, - 3 роки (стаття 72);

2)на вимогу про визнання батьківства того, хто вважає себе батьком дитини, народженої жін-кою, яка перебуває у шлюбі, - 1 рік (стаття 129);

3)на вимогу матері про виключення запису про її чоловіка як батька з актового запису про народження дитини - 1 рік

(стаття 138);

4)на вимогу жінки, яка вважає себе матір'ю дитини, про визнання її материнства - 1 рік (стаття 139).

Сімейний кодекс не передбачає поширення позовної давності на вимогу про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів, у зв'язку з чим відповідна вимога може бути пред'явлена у будь-який час.

3.У разі застосування позовної давності до вимог, що випливають із сімейних відносин, враховуються норми Цивільного кодексу щодо зупинення та переривання позовної давності, а також наслідків подання позову після спливу позовної давності.

4.Позовна давність стосовно вимог, які випливають із сімейних правовідносин, завжди починаються від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого пра-

ва або інтересу. Єдине застереження міститься у статті 72 СК: незважаючи на можливе порушення права спільної сумісної власності, позовна давність розпочинається лише за умови розірвання шлюбу.

63

Розділ II

ШЛЮБ. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ПОДРУЖЖЯ

Глава 3. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 21. Поняття шлюбу

1.Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

2.Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без

шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обо- в'язків подружжя.

3. Релігійний обряд шлюбу не є підставою для виникнення у жінки та чоловіка прав та обов'язків подружжя, крім випадків, коли релігійний обряд шлюбу відбувся до створення або відновлення державних органів реєстрації актів цивільного стану.

1.У літературі радянського періоду шлюб визначався як лдобровільний, рівноправний, в принципі пожиттєвий союз чоловіка та жінки, спрямований на створення сім'ї, зареєстрований у встановленому порядку з дотриманням вимог закону і такий, що породжує у них особисті та майнові права та обов'язки подружжяы (В. І. Бошко, Г. К. Матвєєв). На думку М. Т. Оридороги, шлюб не можна вважати союзом, оскільки це наближало б його до договору, тому шлюб - це спільність жінки та чоловіка.

2.Законодавче поняття шлюбу дається вперше. У ньому лаконічно сформульовані основні ознаки шлюбу.

64

_______________________________Стаття 21

Шлюб - це сімейний союз. Слово лсімейнийы засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а не спрямований на її створення.

Слово лсоюзы підкреслює законодавче визнання теорії договірної природи шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.

3. У шлюбі можуть бути лише жінка та чоловік, тобто особи різної статі. Цим відкидаються спроби окремих представників сексуальних меншин добитися узаконення лшлюбуы між особами однієї статі. У деяких державах (Бельгія, Гол-

ландія) сексуальні меншини добилися внесення змін до законодавства, внаслідок чого шлюб може бути зареєстрований між особами однієї статі. ОбЄрунтування потреби такого нововведення необхідністю дотримання прав людини засвідчує, що ідею прав людини можна іноді возвеличити до абсурду.

Можливість лшлюбуы між особами однієї статі суперечить християнській моралі, канонам інших релігійних вірувань, не узгоджується вона й з моральними засадами нашого суспільства, а тому приклад цих держав в Україні не був і, є підстави стверджувати, не буде запозичений. Одностатеві шлюби - данина сьогоднішній лмодіы, яка, як і кожна мода, короткочасна.

4. Необхідною або, як ще її називають, конститутивною ознакою шлюбу є його реєстрація державним органом реєстрації актів цивільного стану. Без такої реєстрації шлюбу як правової категорії немає. Так званий лцивільний шлюбы - це побутова категорія, яка віддзеркалює наявність лише однієї ознаки шлюбу - сімейного союзу жінки та чоловіка. Відсут-

ність державної реєстрації не робить цей союз актом цивільного стану, тобто шлюбом у правовому розумінні цього слова. Жінка та чоловік у цьому союзі мають статус сім'ї, але не мають статусу подружжя.

Розвиток нашого законодавства має йти не шляхом надання жінці та чоловікові, які спільно проживають без шлюбу, прав та обов'язків подружжя, а наданням їм прав та обов'язків як особам, які проживають однією сім'єю. Ці права можуть бути тотожними за змістом (право на аліменти, права на відшкодування шкоди у зв'язку з втратою годувальника і навіть право на спадкування), але підстави їх виникнення є різними. Тому немає підстави для висновку про суперечність між частиною Другою статті 21 та статтею 74 СК.

55-132

65

РОЗДІЛ II

Глава З

5.Оскільки шлюбу без державної реєстрації немає, додаткові означення до нього, як лзаконнийы, лзареєстрованийы, не потрібні.

6.Збереження на майбутнє державної реєстрації як обо-

в'язкового елементу шлюбу не означає продовження фетишизації шлюбу порівняно з іншою формою організації сімейного життя жінки та чоловіка.

Припинення майнової дискримінації осіб у лцивільному шлюбіы - це значний крок до демократизації нашого сімейного законодавства. Не маючи правового статусу подружжя, особи можуть мати реальний статус дружини та чоловіка, який, наповнений любов'ю і взаємним (домашнім та публічним) визнанням одне одного дружиною та чоловіком, здатний зробити їх щасливими.

Шлюб, з лише йому притаманними ознаками, неодмінно залишиться основною правовою формою організації сімейного життя жінки і чоловіка й надалі виконуватиме важливі соціальні функції.

Позбавлений майнових переваг він, з перевагами духовного характеру, буде і надалі успішно конкурувати з лцивільним шлюбомы і утверджувати свою соціальну значимість без допомоги законодавчого лпряникаы. Історичний досвід не дає підстав для побоювань щодо можливого у майбутньому зникнення інституту шлюбу. Адже не секрет, що майже кожен, хто живе в такому лцивільному шлюбіы, сподівається на запрошення до реєстрації.

Є певні усталені, перевірені часом норми поведінки людей в суспільстві, тому наслідування їх - явище природне.

7. Релігійний обряд шлюбу відбувається зараз в Україні повсюдно. Духовна велич храму чи навіть найменшої церковки з церковним співом, коронами на головах наречених, добрими напутніми словами священика - все це робить вінчання незабутньою подією в житті. Однак релігійний обряд шлюбу не має правового значення. Пропозиція про надання правового значення вінчанню, тобто канонічній формі шлю-

бу, не була підтримана при опрацюванні проекту Сімейного кодексу України. Це означає, що релігійний обряд шлюбу, як і раніше, не створюватиме прав та обов'язків подружжя, залишаючись особистою справою жінки та чоловіка.

66

Стаття 22

Особи, які після вінчання спільно проживають без реєстрації шлюбу, мають статус сім'ї, але не мають правового статусу подружжя.

У радянський період нашої історії і в даний час релігійний обряд шлюбу (вінчання) має правове значення, якщо він відбувся до створення або відновлення державних органів реєстрації актів цивільного стану. У західних областях УРСР церковні шлюби визнавалися, якщо вони були здійснені до 5 травня 1940 р.1, в Закарпатській області - до 25 січня

1946 р.2, в окремих районах Чернівецької області, Акерманському та Ізмаїльському районах Одеської області - до 2 серп-

ня 1940 р.3

Стаття 22. Шлюбний вік

1.Шлюбний вік для жінки встановлюється у сімнадцять, а для чоловіка - у вісімнадцять років.

2.Особи, які бажають зареєструвати шлюб, мають досягти шлюбного віку на день реєстрації шлюбу.

1. Шлюбний вік - складна правова категорія, основою для визначення якої є не лише і не стільки здатність до статевого життя і зачаття дитини. Шлюбний вік визначається з урахуванням статевої зрілості, завершення фізичного росту організму, стану психічного, розумового, морального та соціального

1Указ Президії Верховної Ради УРСР лПро реєстрацію актів громадянського стану в Волинській, Дрогобицькій, Львівській, Ровенській, Станіславській, Тернопільській областях Української РСРы від

16квітня 1940 р. - У кн.: Хронологічне зібрання законів, указів Президії Верховної Ради, постанов і розпоряджень уряду Українсь-

кої РСР: Т. 1. - К., 1963. - С. 705-706.

2Указ Президії Верховної Ради УРСР лПро введення на території Закарпатської області законодавства Української РСРы від 24 січня 1946 р. - Там само: Т. 2. - С. 197. Спеціальний закон про реєстрацію актів громадянського стану не приймався.

Закон СРСР лПро включення північної частини Буковини, Хотинського, Акерманського і Ізмаїльського уїздів Бессарабії до складу Укра-

їнської	РСРы від 2	серпня 1940 р. - У кн.: Сборник законов СССР
лУказьІ	Президиума	Верховного Совета СССРы. - М., 1959. - С. 25.
Спеціальний закон про поширення на ці території			законодавства
УРСР не	приймався.
5-3-132к г,
РОЗДІЛ II_____________________________Глава З			І

розвитку людини, які в комплексі мають забезпечити здатність її до виконання нової суспільної ролі - дружини, матері, чоловіка, батька.

Шлюбний вік навіть у сусідніх державах з однаковим кліматичним середовищем часто визначається по-різному. На це впливають національні законодавчі традиції, демографіч-

на ситуація, інші суспільні процеси, які відбуваються в державі.

2.За статтею 106 Кодексу про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану 1926 р. шлюбний вік був визначений для жінки у 16 років, для чоловіка - у 18 років. На підставі Закону від 27 червня 1927 р.1 окружним органам ЗАГСу і головам районних виконавчих комітетів було дозволено, з урахуванням господарських і побутових умов життя громадян, особливо жителів сільської місцевості, лдавати дозволи на

шлюб з особами, які не дійшли цього віку, якщо до досягнення цього віку лишається щонайбільше півроку і якщо надано посвідку лікаря про допустимість цього шлюбуы.

3.Основи законодавства про шлюб та сім'ю Союзу РСР та союзних республік 1968 р. встановили шлюбний вік для жінки та чоловіка у 18 років. Водночас союзним республікам було надано право знизити шлюбний вік, але не більш ніж на два роки.

За статтею 16 КпШС 1969 р. шлюбний вік для чоловіка був встановлений у 18 років, а для жінки - у 17 років. Виконавчі комітети міських, районних рад, а згодом міські, районні державні адміністрації мали право у виняткових випадках лзнижуватиы шлюбний вік для жінки та для чоловіка не більш як на один рік. Законом України від 23 червня 1992 р. таке обмеження було знято. Отже, лзниженняы шлюбного віку стало теоретично можливим і до 15, і до 13 років. Проте існував й другий бік справи. Якщо жінка не досягла 16 років, то чоло-

віка підстерігала небезпека кримінальної відповідальності за розбещення неповнолітньої.

4. При обговоренні питання про визначення шлюбного віку у Сімейному кодексі України пропонувалося декілька варіан-

1Сборник Указов УССР. - 1927. - № 29. - Ст. 139.

2ВВР. - 1992. - № 36. - Ст. 528.

ЙЯ

Стаття 22

тів: залишити без змін норму статті 16 КпШС; встановити для жінки та чоловіка шлюбний вік у 17 років; встановити шлюбний вік для жінки та чоловіка 18 років; підняти шлюбний вік для чоловіків до 21 року і навіть до 23 років. Остання пропозиція була відразу ж відкинута як неприйнятна.

Ідею однакового шлюбного віку для жінки і чоловіка відстоювало Міністерство юстиції України, а на встановленні шлюбного віку у 18 років наполягало Міністерство охорони здоров'я України. Міністерство науки та освіти України пропонувало залишити шлюбний вік для жінки і чоловіка без змін: тобто 17 і 18 років. Одним із аргументів для залишення

без змін шлюбного віку була взята до уваги і статистика шлюбів з неповнолітніми жінками. У 1999 р. їх було зареєстровано 24 923.

Встановлення різного шлюбного віку для жінки та чоловіка не є відступленням від конституційного принципу рівностей