Тема 8. Кредит у ринковій економіці
1. Економічна суть кредиту, принципи кредитування
2. Функції кредиту
3. Теорії кредиту
1. Натуралістична теорія кредиту
2. Капіталотворча теорія кредиту
4. Суть та функції проценту
5. Види проценту та фактори, що визначають його рівень
1. Економічна суть кредиту, принципи кредитування
Cлово «кредит», на думку вчених, походить від латинського «creditum» і означає «позика», «борг». Деякі дослідники по-іншому трактують цей термін і пов’язують його із словом «сredos», тобто «вірю», «довіряю». Справді, в основі кредитних відносин завжди ґрунтовне місце посідає довіра однієї особи до іншої, довіра, на підставі якої у позику надається певна вартість у грошовій або товарній формі для тимчасового користування за відповідну плату [7, с. 252-253].
У науковій літературі даються різні визначення сутності кредиту. У фінансовому словнику А.Г.Завгородній трактує це поняття наступним чином: “кредит – позика у грошовій або товарній формі, що надається банком, юридичною (або фізичною особою), кредитором, іншій особі – позичальнику, який сплачує процент за користування позикою” [11, ст. 238].
На думку В.Д.Лагутіна, кредит – це форма прояву кредитних відносин, форма руху позичкового капіталу. Кредит виражає економічні відносини між кредитором і позичальником, які виникають під час одержання позики, користування нею та її повернення. [16, ст. 14]
Савлук М.І. сутність кредиту розглядає як суспільні відносини, що виникають між економічними суб’єктами у зв’язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності [7, c. 372].
Отже, кредит – це економічні відносини між суб’єктами кредитної угоди, які полягають у передачі позичкового капіталу у тимчасове користування на умовах повернення, платності, цільового характеру використання.
Суб’єктами кредитної угоди, відповідно, виступають кредитор і позичальник.
Кредитор — суб’єкт кредитних відносин, який надає наявні у нього вільні кошти іншому економічному суб'єкту у тимчасове користування. Метою кредитора є одержання прибутку.
Позичальник — суб’єкт кредитних відносин, який отримує кошти у тимчасове користування.
В якості кредиторів можуть виступати банки та небанківські кредитні установи, підприємства, фізичні особи. При нестачі коштів ці ж суб'єкти грошових відносин виступають позичальниками.
Об’єктом кредитних відносин виступають гроші або матеріальні цінності.
У залежності від варіантів поєднання суб’єктів кредитних відносин –кредитора та позичальника – можна виділити різноманітні типи кредитних відносин:
банк – банк;
банк – підприємство;
банк – фізична особа;
банк – держава;
підприємство –підприємство;
фізична особа – фізична особа;
держава-держава тощо.
Кожен із цих типів кредитних відносин представлений відповідними формами кредиту, тобто відрізняється за складом учасників, об’єктами кредитування, направленістю руху коштів та ін.
Виділяють такі види кредиту: комерційний, банківський, державний, споживчий, іпотечний, лізинговий, міжнародний, бланковий, консорціумний, ломбардний та інші. Найпоширенішим видом кредиту є кредит між банками та підприємствами.
Основними принципами кредитування є: поверненість, платність, строковість, забезпеченість, цільовий характер використання.
Принципи поверненості, строковості і платності означають, що кредит має бути повернений позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною платою за його користування.
Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку засобів для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника.
Цільова направленість використання кредиту передбачає вкладання позичкових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором.