Novy_dokument_v_formate_RTF_5

1. Літерат́урна мóва — це оброблена, унормована форма національної мови, як в писемному так і в усному різновидах, що обслуговує культурне життя народу та всі сфери його суспільної діяльності.

2. Норма літературної мови - це сукупність загально прийнятих правил яких дотримуються мовці в усному та писемному мовленні.

3. Українська державна мова — закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої обов'язкове в органах державного управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у державних закладах освіти, науки, культури, в сферах зв'язку та інформатики.

4. Функції мови: комунікативна, пізнавальна, художня, мичлетворча.

5. Діалект - це сукупність мовних особливостей, які притаманні усному мовленню населення, що проживає на певній території. В укр. мові виділяють три основних діалекти північний, південнозахідний і південносхідний.

6. Мовлення - це сукупність мовленнєвих дій, кожна з яких має власну мету, що випливає із загальної мети спілкування

7. Обмін інформацією, передача певної інформації однією людиною іншій.

8. Культура мови - це наука, що вивчає нормативність мови її відповідність тим вимогам,що ставляться перед мовою в суспільстві.

9. Ознаками культури мови є: змістовність, правильність,логічність,різноманітність,доречність,виразність.

10. Основний вид ділового мовлення документ.

11. Документ - це основний вид ділового мовлення,що містить інформацію зафіксовану на матеріальному носії, основною функцією якої є передати її в часі і просторі.

12. За найменування документи бувають : акт, протокол, інструкція, лист тощо.

13. За походженням: службові (офіційні) — укладаються працівниками, які офіційно уповноважені це робити від імені уста­нови, організації для вирішення службових питань; особисті (приватні) — укладаються будь-якою осо­бою для вирішення індивідуальних, власних пи­тань.

14. За призначенням: щодо особового складу,організаційно-розпорядчі,кадрово-контрактові, довідково-інформаційні, господарсько-договірні,обліково-фінансові.

15. Формуляр документа — внутрішня структура, зміст і стилістичні особливості тексту документа.

16. Підпис - це обов'язковий реквізит будь-якого документу,написаний від руки. Віза - це позначка, зроблена службовою особою на документі, що свідчить про його вірогідність і надає йому юридичної сили. Резолюція - це коротке рішення з приводу викладених у документі запитань.

17. Бланк - це друкована стандартна форма якогось документа з реквізитами, що містять постійну інформацію. Трафаретний текст - це дослівне відтворення постійної інформації однотипної групи документів з пропусками для подальшого заповнення.

18. Стиль мовлення - це сукупність мовних засобів вираження, зумовлених змістом і метою висловлювання.

19. Науковий стиль реалізується в таких жанрах як дисертація, монографія,стаття,анотація,рецензія.

20. Мета мовлення та призначення наукового стилю це повідомленя про результати наукових досліджень, викладати наслідки досліджень, доводити істинність теорій, класифікувати і систематизувати знання, пояснювати явища, активізуючи інтелкт читача для її усвідомлення.

21. Сфера спілкування наукового стилю це наука, техніка, освіта.

22. Ознаками наукового стилю є ясність і предметність тлумачень, логічна послідовність викладу, узагальненість понять і явищ,точність висловлювань, аргументація і переконливість тверджень, докладні висновки.

23. У науковому стилі використовуються такі мовні засоби як наукові терміни, специфічна фразеологія, складні синтаксичні конструкції, логічність, точність, обгрунтованість викладу.

24. Науковий стиль поділяється на такі підстилі власне науковий, науково-популярний, науково-побутовий.

25. Офіційно-діловий стиль реалізується в такому жанрі як монолог (діалог).

26. Метою мовлення офіційно-ділового стилю є регулювання офіційно-ділових стосунків. Призначення це обслуговувати громадянські потреби людей у типових ситуаціях.

27. Сферою спілкування офіційно-ділового стилю є офіційно-ділові стосунки.

28. Ознаками офіційно ділового стилю є логічна основа, послідовність і точність викладу фактів, документальність, гранчна чіткість, сувора регламентація розміщення та будови тексту.

29. В офіційно діловому стилі використовуються такі мовні засоби як стандартна канцелярська лексика, складні речення, відсутність емоційно-забарвлених слів, гранична точність викладу.

30. Підстилі офіційно-ділового стилю законодавчий, дипоматичний, юридичний, адміністративо-канцелярський.

31. Мета мовлення художнього стилюце різнобічний вплив на думки і почуття людей за допомогою художніх образів, вплив на людську психіку через зміст і форму створених текстів.

32. Сферою спілкування художнього стилю є монолог.

33. Ознаками художнього стилю є образність, поетичний опис, естетика мовлення, експресія вираженя.

34. У художньому стилі використовуються усі мовні засоби, особливо слова в переносному значенні.

35. Художній стиль має поділ на підстилі, які мають особливості мовного зорганізування тексту: епічні, ліричні, драматичні, комбіновані.

36. Метою мовлення та призначенням публіцистичного стилю є обговорювання, обстоювання і пропаганда важливих ідей , сприяння суспільному розвитку , активний вплив на читача , спонукання його до діяльності.

37.Сферою спілкування публіцистичного стилю є громадсько-політичне життя.

38.Ознаками публіцистичного стилю є – доступність мови і формулювань , поєднання логічності доводів , поєднання точних фактів з емоційно-експресивною образністю, наявність яскравих художніх засобів.

39.У публіцистичному стилі використовуються такі мовні засоби , як суспільно-політична лексика , емоційно-забарвлені слова, риторичні запитання , вигуки , повтори , оцінність мовлення.

40.Публіцистичний стиль має такі підстилі , як стиль ЗМІ , художньо-публіцистичний , науково-публіцистичний , есе.

41.Метою мовлення та призначенням розмовного-побутового стилю є обмін інформацією , прохання чи надання допомоги , виховний вплив , невимушене спілкування , з’ясування побутових стосунків.

42.Сферою спілкування розмовно-побутового стилю є побут.

43.Ознаками розмовно-побутового стилю є неофіційність стосунків , невимушеність та непідготовленість спілкування , уживання несловесних засобів , усна форма спілкування , емоційні реакції.

44.У розмовно-побутовому стилі використовуються так мовні засоби як побутова лексика , фразеологізми, емоційне забарвлення і просторічні слова , звертання , вигуки , вставні слова , неповні речення.

45.Епістолярний стиль – це стильовий різновид мови який втілюється в таких проявах як листи та епістолярна творчість.

46.До індоєвропейської мовної сімї крім словянської входять ще арійська , італійська, грецька , германська , кельтська, балтійська, албанська, вірменська.

47. Українська мова є одною з найдавніших мов у світі, оскільки у ній є наявність великої кількості прадавніх елементів.

48. наявність комунікативного розриву може проявлятися: а) в прогалинах розуміння (правники не розуміють соціальних запитів, суспільство – правових повідомлень), б) в фрустрованості правників і суб'єктів, що не належать до юридичної субкультури: адже без комунікативної спільності їхня співпраця виявляється неефективною, жоден із учасників комунікації не досягає поставленої мети.

49. Усе пізнане людиною одержує від неї свою назву і тільки так існує у свідомості. Цей процес називається лінгвілізацією — «омовленням» світу. Мовні одиниці, передусім слова, служать назвами предметів, процесів, якостей, понять ознак тощо. У назвах не лише зафіксовані певні реалії дійсності, адекватно пізнані людиною, але також її помилкові уявлення, ірреальні сутності, фантазії тощо.

50. Культурологічна функція мови відіграє важливу роль у житті будь-якої нації. Культура кожного народу відображена та зафіксована найперше в його мові. Для глибшого пізнання нації необхідне знання її мови, яка виконує функції своєрідного каналу зв'язку культур між народами. Репрезентуючи свою мову, ми репрезентуємо і власну культуру, її традиції та здобутки, збагачуючи світову культуру.

Через мову передається й естафета духовних цінностей від покоління до покоління. Чим повнокровніше функціонує в суспільстві мова, тим надійніший зв'язок та багатша духовність наступних поколінь. Дотримання мовних норм, популяризація рідної мови — це поступ у розвитку загальної культури нації.

51. Естетична функція мови полягає в тому, що вона є першим джерелом культури, знаряддям і водночас матеріалом створення культурних цінностей. Існування мови у фольклорі, красному письменстві, театрі, пісні тощо дає безперечні підстави стверджувати, що вона є становим хребтом культури. Ось чому виховання відчуття краси мови — основа естетичного виховання.

52. Мислетворча функція реалізується в тому, що, формуючи думку, людина мислить мовними нормами. Мислення може бути конкретним (образно-чуттєвим) й абстрактним (поняттєвим). Понятійне мислення — це оперування поняттями, позначеними певними словами, що без цих слів перестали б існувати. До того ж, у процесі мислення ці поняття зіставляються, протиставляються, поєднуються, заперечуються, порівнюються тощо за допомогою специфічних мовних засобів. Тому «мислити» означає «оперувати мовним матеріалом», Відомий вислів «обмінятися думками» насправді означає обмінятися певними мовними одиницями, у яких і закодовані думки. Цей обмін не завжди буває корисним для обох співрозмовників.

53. Гносеологічна(пізнавальна) функція мови виражається в тому, що вона є своєрідним засобом пізнання навколишнього світу. На відміну від інших істот людина користується не лише індивідуальним досвідом і знаннями, а й усім набутком своїх попередників і сучасників, тобто суспільним досвідом. Але за умови досконалого знання мови, й далеко не однієї.

54. Ідентифікаційна функція виявляється в часовому й у просторовому вимірах. Ми, сучасні українці, відчуваємо свою спільність і з пращурами, і з нащадками, і з тими, хто перебуває поряд, і з тими, хто в інших краях. Кожна людина має своєрідний індивідуальний мовний «портрет», мовний «паспорт», у якому відображено всі її національно-естетичні, соціальні, культурні, духовні, вікові та інші параметри. Лише для тих хто знає мову, вона є засобом спілкування, ідентифікації, ототожнення в межах певної спільноти. Для тих, хто її не знає зовсім або знає погано, вона може бути причиною роз'єднання, відокремлення, конфліктів і навіть ворожнечі.

55. Експресивна функція мови полягає в тому, що вона є універсальним засобом вираження внутрішнього світу людини.

56. Комунікативна функція мови полягає в тому, що вона — найважливіший засіб спілкування людей і забезпечення інформаційних процесів у сучасному суспільстві (у науковій, технічній, політичній, діловій, освітній та інших галузях життя людства). Нею можна передавати все те, що виражається.

57. Мо́ва — система звукових і графічних знаків, що виникла на певному рівні розвитку людства, розвивається і має соціальне призначення; це найважливіший засіб спілкування і пізнання. У визначенні функцій мови єдності немає. У працях з мовознавства спостерігаємо єдність у таких функціях: інформаційна, комунікативна, емотивна, когнітивна.

58. Лінгвоци́д (також: мововбивство) — свідоме, цілеспрямоване нищення певної мови як головної ознаки етносу — народності, нації. Кінцева мета лінгвоциду є не геноцид, тобто фізичне винищення певного народу, а етноцид — ліквідація цього народу як окремої культурно-історичної спільноти, винародовлення етносу.Лінгвоцид щодо української мови в Російській імперії.

59. Мовна політика — сукупність ідеологічних постулатів і практичних дій, спрямованих на регулювання мовних відносин у країні або на розвиток мовної системи у певному напрямі.(Політи́чна мо́ва — сукупність вербальних структур, які використовуються у сфері політики і здійснюють вплив на політичну свідомість індивідів та їх участь у перебігу політичних процесів).Політичну мову можна поділити на вербальну — мову слів та символічну — мову спеціальних знаків, умовних сигналів, емблем, ритуальних дій тощо. Політична мова поділяється також на спеціальну професійну мову політичних відомств та загальнозрозумілу і доступнішу мову публічних політичних виступів.

60. Центральним питанням аналізу мовної ситуації в країні є ви значення рівня знання найбільш поширених в Україні мов — української і російської, а також володіння ними населенням.Дослідження щодо рівня знання трьох мов — української,ро  сійської і англійської засвідчило, що українською мовою можутьчитати, писати і говорити 71% всього дорослого населення. Якщож виокремити українців і росіян, то вільно можуть читати, писа ти і говорити українською серед перших — 82% і других — 30%.Тобто кожний восьмий із десяти українців і кожний третій із росіян досконало володіють державною мовою. Це пояснюється не лише спорідненістю української і російськоїмов, але й тим, що дитинство переважної частини населення ми нуло в Україні, тут вони виросли і пройшли соціалізацію. Таких,за даними опитування, налічується 92%. А це означає, що навітьвихідці із неукраїномовних сімей проживали у суспільному сере довищі, де з дитинства чули українську мову або вивчали їїу школі, принаймні як предмет, у тому числі й ті, хто навчавсяу школі не з українською мовою навчання. Тобто для них українська мова була елементом їхніх життєвих обставин, вона фоно во звучала у середовищі проживання, вона була мовою їхніх ро дичів, друзів, сусідів, колег, однолітків.

61.  Вербальне - спілкування за допомогою мови і мовлення. Невербальне спілкування полягає в передачі і одержуванні інформації за допомогою міміки, пантоміміки, різного роду сигналів і символів.

62. Хронологія історії української мови поєднує два підходи: історичний (розвиток української мови у рамках тих держав, де нею послуговувалися) та «джерельний» (кожному періоду притаманні певні джерела, з яких можна зробити висновок про різні зміни насамперед у фонетиці мови, за Ю. Шевельовим).З точки зору функціонування української мови в державах, які існували на українських землях, можна виділити такі періоди: Період від ІІІ тис. до н. е. до сер. XIV ст.: виділення української мови з праслов'янської, мови Русі Період від сер. XIV ст. до Люблінської унії 1569 р.: Велике князівство Литовське, Молдавське князівство, Польське королівство Період від Люблінської унії 1569 р. до Андрусівського перемир'я 1667 р.: Річ Посполита Період від Андрусівського перемир'я 1667 р. до кін. XVIII ст.: Велике князівство Московське (Царство Російське) та Російська імперія Формування літературної мови на народній основі — від кін. XVIII до поч. XX ст.: Російська імперія, Австрійська імперія / Австро-Угорщина Українська мова у XX ст.: Російська імперія та Австро-Угорщина, Українська Народня Республіка, Самостійна Кубанська Народна Республіка, Українська Держава, Західноукраїнська Народна Республіка, Карпатська Україна, УНР (радянська) / УСРР / УРСРУкраїнська мова в незалежній Україні «Джерельний» підхід Ю. Шевельова виділяє такі періоди: протоукраїнський період VII-ХІ ст. — немає джерел, написаних носіями мови на території України, використовуються інструменти зіставної лінгвістики давньоукраїнський період ХІ-XIV ст. — представлений досить значною кількістю писемних пам'яток, які написані не українською, а церковнослов'янською мовою, досліджуються окремі елементи української фонології в іншомовних текстах ранньосередньоукраїнський період XV—XVI ст. — основною проблемою є відмежування пам'яток і рис української мови від білоруських середньоукраїнський період середина XVI — перші роки XVIII ст. — писемна мова виступає з одного боку як особливий різновид церковнослов'янської мови, з іншого боку як особливий, дуже перероблений різновид розмовної мови пізньосередньоукраїнський період XVIII ст. — писемні джерела часто фіксують мішанину української та російської мов у різних пропорціях сучасний період від останніх років XVIII ст. до сьогодні — використання української мови в художній літературі та всіх інших жанрах

63.Значення етноніму Україна. Існують дві найпоширеніші версії походження назви України. Згідно з першою, поширеною в російській та пізніше в радянській історіографії, так називали „пограничну територію“, за другою, що набула поширення у сучасний час - означає „рідний край, країна, земля“.

64. Передача вербальної інформації здійснюється шляхом культури вербального спілкування, різновидами у сфері ділових стосунків якої є культура ділової бесіди і переговорів, невербального - dress-code (діловий костюм), культура подарунка, обміну візитівками тощо. 

65. Презентація — суспільна презентація чогось нового, що недавно з'явилося, створеного. ЇЇ покращують формулювання теми, відбір фактичного матеріалу та послідовність його викладу, а також висока культура мовлення та спілкування в цілому.

66. Соціальні функції ділового стилю мовлення полягають у регламентованій формі і регламентованим змістом.

67. Су́ржик— елементи двох або кількох мов, об'єднані штучно, без дотримання норм літературної мови. Він є наслідком об'єднання лексичних та граматичних елементів різних мов без дотримання норм літературної мови. Ділова бесіда — це є форма обміну інформацією між двома чи декількома особами у "вузькому колі". Ділова бесіда складається з п'яти фаз: Початок бесіди, Передача інформації, Аргументація, Спростування доводів співрозмовника, Ухвалення рішень.

68. В сучасних умовах функціонування української мови поширюється на всі сфери суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.

69. Єдиним розумним виходом з ситуації може стати лише одне – усвідомлення того факту, що мова є живим організмом, який постійно змінюється і вдосконалюється так, щоб відповідати вимогам життя, і тому вирішення цього питання неможливе без розуміння його взаємозв’язку з побудовою держави в цілому. 

70. Мислителі, письменники в усі часи намагалися розкрити таємниці людської мови, її роль не тільки як засобу спілкування, а й як знаряддя формування і вираження думки, як основу духовності народу, як міцну і надійну опору самоусвідомлення особистості, бачення себе в соціальному і культурному контексті, як імпульс до творчого самовираження людини не тільки в національній культурі, а й у світовій цивілізації.Завжди ідуть у парі мова й думка.Навчаючи дитину мови, вчимо ЇЇ мислити, почувати, сприймати світ у всій різноманітності звуків, барв.Освіта, наука, мистецтво, театр, побутова культура пов'язані з мовним вихованням. Усі сфери життя суспільного охоплює мова. Поняття матеріальної і духовної культури формуються в національній мові, причому людина виступає не тільки суб'єктом, що створює ці поняття , а й об'єктом на якому позначається дія мовного мислення, в широкому розумінні - мовної культури.

71. Труднощі у процесі спілкування належать до тимчасових або тривалих явищ, які перешкоджають реалізації цілей комунікативного процесу, створюють перепони для ефективної міжособистісної взаємодії, послаблюють чи переривають її.

72. Спілкуванню спияють усмішка, цінування дрібниць, ввічлива та пристойна поведінка, вміння поставити себе на місце іншого,цікавість.

73. Компетентність мовця визначається як набута у процесі навчання інтегрована здатність особистості, яка складається із знань, досвіду, цінностей і ставлення, що можуть цілісно реалізовуватися на практиці.

74. Вербальне або мовленнєве спілкування — це засіб, пов'язаний з використанням мови. Іншими словами, мовленнєве спілкування — це комунікативний акт. За допомогою мовлення передаються інформація, думки, почуття. Неверба́льне спілкува́ння — вид спілкування, для якого характерне використання невербальної поведінки і невербальних комунікацій як головного засобу передавання інформації, організації взаємодії, формування образу, думки про партнера, здійснення впливу на іншу людину.

75. Ділові переговори — це засіб, взаємозв'язок між людьми, призначені для досягнення угоди, коли обидві сторони мають співпадаючі або протилежні інтереси. В основному структура переговорів складається з наступних елементів: вступ, зонд, прямий підхід, зміна тактики, тайм аут, тупик, удари, закінчення, міст, післямова.