В. Нижній. *

C. Передній.

D. Перетинковий.

E. Боковий.

46. У хворого з обширним QS-інфарктом міокарда в гострому періоді захворю­вання спостерігали зниження АТ до 80/60 мм.рт.ст., миготливу аритмію та блокаду правої ніжки пучка Гіса. На 10-й день захворювання констатовано наявність на ЕКГ комплексів QS з елевацією сегмента ST. При цьому у хворого з’явились ознаки перикардиту, поліартриту та плевриту.

Про яке ускладнення інфаркта міокарда йдеться в даному випадку?

А. Аневризму лівого шлуночка.

В. Кардіогенний шок.

C. Електромеханічну дисоціацію.

D. Тромбоемболію легеневої артерії.

E. Синдром Дреслера. *

47. Хвора 45 років подає скарги на задишку, болі в ділянці серця стискуючого характеру, підвищення температури тіла, серцебиття, загальну слабість. Захворіла два дні тому після переохолодження. Об’єктивно: шкірні покриви бліді, вологі, акроціаноз. В легенях поодинокі вологі хрипи, тони серця ритмічні, різко ослаблені, ЧСС – 100/хв. В другому-третьому міжребір’ях біля краю грудини вислуховується двохтактний шум не зв’язаний з серцевими тонами, який посилюється при вдосі. На ЕКГ – підйом сегменту ST на 3 мм в І, ІII, avF, V_2-6 відведеннях.

Ваш діагноз:

А. Інфекційно-алергічний міокардит.

В. Не Q-інфаркт міокарда.

С. Гострий перикардит. *

D. Плеврит.

E. Тромбоемболія віток легеневої артерії.

48. У хворого Л., 63 років, після перенесеного інфаркту міокарда турбують задишка при фізичному навантаженні, напади серцевої астми. Об’єктивно: ортопноє, тахіпноє, застійні хрипи в легенях, ЧСС – 103 /хв, АТ 130/80 мм.рт.ст. Фракція викиду за даними ЕхоКГ = 57%, М-тип мітрального клапану, діаметр лівого передсердя 6,8 см. Середній тиск в басейні легеневої артерії 66 мм. Hg (за Бюрстіним).

Яка безпосередня причина появи вказаних клінічних ознак?

А. Систолічна дисфункція міокарда.

В. Синдром пролабування мітрального клапану.

С. Діастолічна дисфункція міокарда. *

D. Гіповолемія.

E. Бронхообструктивний синдром.

49. Хворий 46 років скаржиться на часті запоморочення, інколи втрату свідомості. В анамнезі 1 рік тому був напад інтенсивного болю в епігастрії та за грудиною. Об’єктивно: шкірні покриви бліді, тони серця ритмічні, періодично відмічається значно посилений перший тон, систолічний шум на верхівці, ЧСС – 30/хв., АТ – 190/60 мм.рт.ст. ЕКГ: хвилі f, деформовані шлуночкові комплекси з одинаковим інтервалом R-R (20 мм).

Яке порушення провідності є у даного хворого?

А. Синусова брадикардія.

В. Синдром Фредеріка.

C. AВ-блокада І ступеня.

D. Повна поперечна блокада з синусовим ритмом. *

E. Біфасцикулярна блокада лівої ніжки пучка Гіса.

50. Хворий, 65 років, який страждає на ІХС: Кардіосклероз атеросклеротичний, ХНК ІІа, призначені в терапевтичних дозах нітрогранулонг, дігоксин, капотен, верошпірон, альфа-токоферол. Через 3 тижні лікування терапевтом констатовано погіршення стану пацієнта, що проявлялось втратою апетиту, нудотою, запомороченням. При скеруванні очей на джерело світла – райдуга жовтого кольору. На ЕКГ: частота ритму – 52/хв., шлуночкова бігеменія, інтервал PQ – 0,26 с.

Які із застосованих лікарських засобів найбільш ймовірно спровокували вказаний стан?

A. Нітрати.

B. Серцеві глікозиди. *

C. Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту.

D. Діуретики.

E. Антигіпоксанти.

51. Хворий Б. 43 років рапово знепритомнів, посинів, з’явились судоми. Пульс і АТ не визначаються. Дихання відсутнє. Зіниці широкі. Тони серця не вислуховуються. На ЕКГ: велика кількість безладних, різної величини і форми, хвиль, які лише дещо нагадують комплекси QRS і реєструються одна за одною майже без усяких інтервалів.

Які заходи невідкладної допомоги слід вжити першочергово?

А. Преднізолон довенно.

В. Еуфілін довенно.

С. Інгаляцію кисню.

D. Дефібриляцію. *

E. Строфантин довенно.

52. Механізм дії аспірину полягає у:

А. Зв’язування плазміна з інгібітором активатора плазміногена – ІАП-1.

В. Незворотньому інгібуванні циклооксигенази-1. *

С. Інгібуванні циклооксигенази-2.

D. Стимуляції NO-синтетази.

E. Зв’язуванні з рецепторами GP IIb/IIIa.

53. Інгібує АДФ-індуковану агрегацію тромбоцитів:

А. Аспірин.

В. Абсіксімаб.

С. Клопідогрель. *

D. Дипірідамол.

E. Гепарин.

54. Гепаринотерапію слід проводити під контролем:

А. Часу зсідання крові.

В. Частково активованого тромбопластинового часу. *

С. Протромбінового індексу.

D. Артеріального тиску.

E. Електрокардіограми.

55. До низькомолекулярних гепаринів відноситься:

А. Фраксипарин. *

В. Гірудин.

С. Гепарин.

D. Варфарин.

E. Плавикс.

56. До низькомолекулярних гепаринів не відноситься:

А. Еноксипарин.

В. Клексан.

С. Надропарин.

D. Фраксипарин.

E. Гірудин. *

57. Вперше клінічний діагноз коронаротромбозу (інфаркта міокарда) поставили:

А. Джеймс Херік і Фред Сміт.

В. Микола Анічков та Сергій Халатов.

С. Василь Образцов та Микола Стражеско. *

D. Олександр Мясніков та Георгій Ланг.

E. Теофіл Яновський та Вадим Іванов.

58. Перше фахове описання стенокардії (грудної жаби) зробив:

А. Олександр Мясніков.

В. Євген Чазов.

С. Уільям Геберден. *

D. Микола Стражеско.

E. Георгій Ланг.

59. Контроль за частково активованим тромбопластиновим часом необхідний при застосуванні:

А. Гепарину. *

В. Фраксипарину.

С. Еноксипарину.

D. Дальтепарину.

E. Фрагміну.

60. При інфузійному застосуванні у хворого на не-Q-інфаркт міокарда гепарину в дозі 18 Од/кг/год частково активований тромбопластиновий час збільшився із 48 сек при нормі 30-50 сек до 150 сек.

Якою повинна бути тактика лікаря?

А. Збільшити дозу.

В. Призупинити інфузію. *

С. Зменшити дозу вдвоє.

D. Перейти на внутрішньовенне введення гірудину.

E. Продовжити інфузію.

61. Хворому С., 59 років з діагнозом “ІХС: Прогресуюча стенокардія. Кардіо­склероз (дифузний). Шлуночкова екстрасистолія. СН I ст., II ФК” призначений фраксипарин в наступному режимі (вкажіть правильний):

А. 1 мл підшкірно 3 рази на добу, упродовж 10 днів.

В. 0,6 мл 2 рази на добу підшкірно параумбілікально упродовж 6 днів. *

С. 0,6 мл 1 раз на добу внутрішньовенно, № 12.

D. 0,3 мл 1 раз на добу підшкірно, параумбілікально, упродовж 30 днів.

E. 120 Од/кг 12 годин підшкірно, параумбілікально.

62. Низькомолекулярні гепарини володіють здатністю пригнічувати активність наступних факторів згортання крові:

А. Фактора фон Вілебранда.

В. Кристмас-фактора IX.

С. Фактора Xа Стюарт-Прауера. *

D. Тканинного активатора плазміногена – ТАП.

E. Інгібітора активатора плазміногена – ІАП-1.

63. Співідношення інгібування Xа і IIа факторів згортання крові для низькомоле­кулярних гепаринів складає:

А. 10:1.

В. 15:1.

С. 3:1. *

D. 1:3.

E. 5:10.

64. Ускладненнями нефракціонованого гепарину у хворих на гострі коронарні синдроми є наступні за винятком:

А. Тромбоцитопенія.

В. Тромбоемболія.

С. Остеопороз.

D. Алергічна реакція.

E. Гіпербілірубінемія. *

65. Антитромботичний ефект низькомолекулярних гепаринів обумовлений взаємодією їх з наступним фізіологічним антикоагулянтом (вкажіть правильну відповідь):

А. Тканинним активатором плазміногена – ТАП.

В. Антитромбіном-III.

С. Альфа-2-антиплазміном.

D. Інгібітором активатора плазміногена.

E. Сечовим активатором плазміногена урокіназного типу. *

66. Вкажіть препарат, який не відноситься до блокаторів (антагоністів) глікопротеїнових рецепторів GP IIb/IIIa:

А. Reo Pro.

В. Тірофібан.

С. Інтегрелін.

D. Ламіфібан.

E. Аспірин. *

67. Хворому С., 54 років, з діагнозом “ІХС: не-Q-інфаркт міокарда передньо­бокової стінки лівого шлуночка” (ЧСС 110 уд./хв., АТ 155/80 мм.рт.ст.), вирішено призначити бета-адреноблокатор.

Вкажіть на найбільш оптимальний бета-адреноблокатор:

А. Тразикор.

В. Ацетобутол.

С. Сектраль.

D. Пропранолол. *

E. Аптин.

68. Хворому С., 65 років, з діагнозом “ІХС: Q-інфаркт міокарда переднє-перетинково-вехівкової ділянки лівого шлуночка. Кардіосклероз (дифузний). Фібриляція передсердь з прискореним проведенням на шлуночки; СН I ст., II ФК. Хронічний пієлонефрит в стадії загострення. Хронічна ниркова недостат­ність I ступеня” необхідно призначити бета-адреноблокатор.

Вкажіть найбільш оптимальний бета-адреноблокатор в даній ситуації.

А. Соталол.

В. Атенолол.

С. Метопролол. *

D. Віскен.

E. Сектраль.

69. Хворому С., 47 років, з діагнозом “ІХС: нестабільна стенокардія – гостра стенокардія спокою (IIIB, за Браунвальдом) призначена внутрішньовенна інфузія 1% розчину нітрогліцерину (60 мг на добу). На початку інфузії загрудинний біль вщух, хворий заспокоївся. Однак через 48 годин від початку безперервної інфузії нітрогліцерину загрудинний біль відновився і став ще більш інтенсивним, ніж до лікування.

Такий ефект нітрогліцерину пояснюється:

А. Алергією.

В. Толерантністю. *

С. Гіперкоагуляцією.

D. Гіперліпідемією.

E. Гіперглікемією.

70. Для попередження толерантності до нітратів виберіть один з наступних препаратів:

А. Папаверин.

В. Но-Шпу.

С. Цінаризин.

D. Еналаприл.

E. Каптоприл. *

71. Призначте хворому Н., 67 років з діагнозом прогресуючої стенокардії (часті напади грудноїх жаби переважно у першій половині дня) найбільш оптимальний режим перорального прийому нітратів (нітросорбід 80 мг/добу):

А. 4 рази на добу: о 6 год., 12 год., 18 год., 24 год.

В. 4 рази на добу: о 7 год., 11 год., 15 год., 19 год. *

С. 2 рази на добу: о 7 год., 23 год.

D. 1 раз на добу: о 7 год.

E. 1 раз на добу: о 19 год.

72. Толерантності не викликають наступні антиангінальні засоби, що викори­сто­вуються при гострих коронарних синдромах:

А. Ізосорбід динітрат – ISDN.

В. Ізосорбід-5-мононітрат – IS-5-N.

С. Ізокет.

D. Молсидомін. *

E. Нітронг-форте.

73. Толерантності не викликають наступні антиангінальні засоби, що викори­стовуються при гострих коронарних синдромах:

А. Нітросорбід.

В. Олікард.

С. Нітромінт.

D. Молсидомін. *

E. Нітронг-форте.

74. Хворому Д., 52 років з діагнозом прогресуючої стенокардії рекомендовані засоби метаболічної терапії.

Виберіть найбільш оптимальний засіб.

А. Рибоксин.

В. Есенціале.

С. Предуктал. *

D. Цитохром С.

E. Танакан.

75. Поряд з антитромботичними засобами, бета-адреноблокаторами, нітрата­ми, кардіоміоцитопротекторами хворим на гострі коронарні синдроми доцільно призначати:

А. Бета-1-адреноміметики.

В. М-холінолітики.

С. Антагоністи кальцію дигідропіридинового ряду з коротким періодом дії.

D. Трициклічні антидепресанти.

E. Статини. *

76. У хворого Д., 67 років, з альвеолярним набряком легень на фоні не-Q-інфаркта міокарда з локалізацією по нижній боковій стінці лівого шлуночка при АТ 180/100 мм.рт.ст. і ЧСС 140/хв.

Доцільно застосувати:

А. Осмодіуретики.

В. Еуфілін.

С. Добутамін.

D. Фуросемід. *

Е. Гідрокортизон.

77. У хворого Д., 50 років, головного інженера лісокомбінату (страждав на гіпертен­зивну хворобу і часті напади грудної жаби), після вираженого емоційного напруження з’явився дуже інтенсивний біль у грудях, втратив свідомість. Лікар, який прибув через 15 хвилин, знайшов його блідим, вкритим холодним потом. АТ не визначався. ЕКГ: шлуночкова пароксизмальна тахікардія (200 ударів за хвилину). Лікар послідовно ввів хворому платіфілін (1 мл 0,2%), новокаїнамід (10 мл 10%), кордіамін (2 мл), строфантин (1 мл 0,05%). Стан погіршився. На ЕКГ: мерехтіння шлуночків.

Ваша тактика ведення:

А. Атропін – інтравенозно.

В. Новокаїнамід – інтравенозно струменево.

С. Кальцію хлорид – інтравенозно струменево.

D. Строфантин – інтравенозно струменево.

Е. Електрична дефібриляція. *

78. У хворого Ж., 75 років, з діагнозом: “ІХС: Не-Q-інфаркт міокарда нижньо-перетинкової ділянки лівого шлуночка“ через 3 години з моменту поступлення у відділення реанімації та інтенсивної терапії з’явились повторні епізоди sinus arest. АТ 130/80 мм.рт.ст., ЧСС 60 ударів/хвилину.

Ваша тактика при даному гострому коронарному синдромі?

А. Лідокаїн – інтравенозна інфузія до 1000 мг/добу.

В. Строфантин (1 мл 0,05%, внутрішньовенно) + кальцію хлорид (10 мл 10%, внутрішньовенно).

C. Ургентна імплантація штучного водія ритму серця.

D. Кардіоверсія.

Е. Тимчасова стимуляція в режимі “of demand”. *

79. У хворого А., 70 років, із встановленим діагнозом: “ІХС: Гострий QS-інфаркт міокарда передньої стінки лівого шлуночка”, на фоні больового синдрому виникла пароксизмальна надшлуночкова тахікардія (ЧСС 180 уд./хв., ритм правильний, АТ 100/60 мм.рт.ст.).

До яких засобів не слід вдаватися у такому випадку:

А. Внутрішньовенно повільно 10 мг верапамілу.

В. Внутрішньовенно струменево 1 мг дігоксина.

С. Внутрішньовенно струменево 6 мл АТФ.

D. Внутрішньовенно струменево 2 мл 0,1% розчину атропіну. *

Е. Внутрішньовенно 0,5 мл 1% розчину мезатону.

80. У хворої Н., 72 років, яка поступила у кардіологічне відділення 6 годин тому назад з діагнозом: “ІХС: Гострий Q-інфаркт міокарда передньо-бокової стінки лівого шлуночка” розвинулась фібриляція передсердь з прискореним прове­денням імпульсів на шлуночки (175-210/хв.). АТ 160-90 мм.рт.ст.

Засобом вибору в даній ситуації є:

А. Преднізолон – 120 мг інтравенозно, струменево.

В. Кордіамін – 4 мл інтравенозно, струменево.

С. Добутамін – 250 мг інтравенозно краплинно.

D. Аміодарон – 450 мг інтравенозно, краплинно. *

Е.Ізопротеренол – інтравенозно, краплинно з розрахунку 0,5 мкг/кг – 1 хв.

81. Неадекватна реперфузія міокарда при “відкритій” шляхом системного тромболізу коронарній артерії (феномен “no-reflow”) пояснюється:

А. Ретромбозом інфаркт-залежної коронарної артерії.

В. Недостатньою дозою тромболітичного засобу.

С. Передозуванням тромболітика.

D. Пошкодженням мікроциркуляторного русла. *

Е. Stunning syndrome.

82. Stunning syndrome означає, що у хворого після успішно проведеної тромбо­літичної терапії розвивається:

А. Реоклюзія інфаркт-залежної коронарної артерії.

В. Систолічна дисфункція міокарда. *

С. Гіперметаболічний стан міокарда.

D. Синдром Хеггліна.

Е. Блокада рецепторів Gb IIb/IIIa.

83. У хворого Н., 67 років, із встановленим діагнозом “ІХС: Гострий Q-інфаркт міокарда нижньої стінки лівого шлуночка“ в момент поступлення в стаціонар виникла синусова брадикардія (ЧСС 56 уд./хв., АТ 115/70 мм рт.ст., ЕКГ – ритм синусовий правильний, ознаки некроза та ішемічного пошкодження нижньої стінки лівого шлуночка).

Що слід призначити такому хворому з метою нормалізації частоти серцевих скорочень?

А. Атропін.

В. Пропранолол.

С. Ізадрин.

D. Спеціального лікування непотрібно. *

Е. Тимчасова трансвенозна електрокардіостимуляція.

84. В клінічній практиці Актилізе (препарат – тканинний активатор плазміно­гена) вводиться довенно в дозі 100 мг упродовж:

А. 5-10 хв.

В. 90 хв. *

С. 24 год.

D. 48 год.

Е. 72 год.

85. Показаннями до проведення системного тромболізу є наступні, за винятком:

А. Типовий ангінозний синдром > 30 хв.

В. ”Терапевтичне вікно” – 2-6 годин.

С. Елевація сегменту ST > 0,2 мв у двох сусідніх грудних відведеннях.

D. Блокада лівої ніжки пучка Гіса, що виникла гостро.

Е. Депресія сегмента ST > 0,2 мв у двох сусідніх грудних відведеннях. *

86. Стрептокіназа є:

А. Рекомбінантним тканинним активатором плазміногена.

В. Дволанцюжковим активатором плазміногена урокіназного типу.

С. Каталітичним продуктом бета-гемолітичного стрептокока групи С. *

D. Одноланцюжковим активатором плазміногена.

Е. Активатором плазміногена кажанів-вампірів.

87. Оптимальною дозою і тривалістю тромболізу стрептокіназою є наступні:

А. Внутрішньовенно краплинно 3 млн. ОД у 200 мл 0,9% NaCl упродовж 3 годин.

В. Внутрішньовенно краплинно 250 тис. ОД у 200 мл 0,9% NaCl упродовж 1 години.

С. Внутрішньовенно методом болюсу – 1 млн. Од упродовж 15 хв.

D. Внутрішньовенно упродовж доби 1000 ОД на годину.

Е. Внутрішньовенно краплинно 1,5 млн. ОД в 100 мл 0,9% NaCl упродовж 60 хв. *

88. Тромболітичний засіб APSAC це:

А. Мутантна форма тканинного активатора плазміногена.

В. Біспецифічнийі агент з антитілами до тромбоцитів.

С. Еквімолярний коплекс стрептокінази з людським ліз-плазміногеном. *

D. Химерна сполука.

Е. Рекомбінантна стафілокіназа.

89. Найбільш оптимальним для тромболітичної терапії “терапевтичне вікно”:

А. 2-6 години.

В. 24-30 годин.

С. 48-50 годин. *

D. Більше 50 годин.

Е. Значення немає.

90. При проведенні тромболітичної терапії і подальшої коронарографії встанов­лений результат (через 90 хв. від початку тромболізу) кваліфіковано, як ТІМІ-3.

Це означає, що:

А. Контраст не поступає дистальніше місця оклюзії.

В. Контраст лише частково заповнює дистальний відрізок артерії.

С. Контраст повністю поступає дистальніше місця оклюзії, але із запізненням.

D. Контраст швидко і повністю поступає в дистальний відрізок судини.

Е. Контраст поступає за межі судини.

91. Для проведення тромболітичної терапії вирішено застосувати стрептокіназу. До якого покоління тромболітичних препаратів відноситься цей засіб ?

А. Першого. *

В. Другого.

С. Третього.

D. Четвертого.

Е. Не відноситься до жодного.

92. Найбільш чутлива і специфічна рання ЕКГ-ознака інфаркта міокарда:

А. Інверсія зубця Т.

В. Депресія сегмента ST у грудних відведеннях.

С. Зубець Q > 25% R у І, aVL, V₅ – відведеннях.

D. Елевація сегмента ST у 2 і більше грудних відведеннях, розташованих поруч. *

Е. Гострий, додатній, високої амплітуди зубець Т у грудних відведеннях.

93. Найбільш вагомим ЕКГ-показом для тромболітичної терапії є:

А. Патологічний зубець Q.

В. Депресія сегмента ST у двох і більше сусідніх грудних відведеннях.

С. Елевація сегмента ST у двох і більше грудних відведеннях поруч. *

D. Комплекс QS.

Е. Повна блокада правої ніжки пучка Гіса.

94. Ефект “відкриття” інфаркт-залежної коронарної артерії в першу чергу залежить від:

А. Статі.

В. Площі тіла.

С. Тривалості “терапевтичного вікна”. *

D. Метеочутливості.

Е. Циркадного ритму.

95. Який з наведених нижче засобів не слід застосовувати при кардіогенному шоці з синдромом малого серцевого викиду ?

А. Допамін.

В. Добутамін.

С. Преднізолон.

D. Глюкагон.

Е. Пропранолол. *

96. При стандартній терапії хворих на нестабільну стенокардію інфаркт міокарда розвивається у наступного відсотка хворих:

А. 3-8%. *

В. 10-15%.

С. 20-25%.

D. 30-35%.

Е. 40-45%.

97. Спонтанний тромболіз за даними коронарографії спостерігається у наступного відсотка хворих на інфаркт міокарда, які госпіталізовані у стаціонар:

А. 0-19%.

В. 20-30%. *

С. 31-41%.

D. 42-52%.

E. 53-63%.

98. У хворого Д., 63 років, який страждає нападами загрудинного болю при проведенні велоергометрії встановлено, що порогове навантаження складає 120 кгм/хв.

Вкажіть функціональний клас стенокардії навантаження.

А. IV. *

В. III.

С. II.

D. I.

Е. Проба неінформативна.

99. Безбольову ішемію міокарда можна діагностувати з допомогою:

А. Холтерівського моніторування. *

В. Хлоретилової проби.

С. Холодової проби.

D. Комп’ютерної спірографії.

Е. Комп’ютерної томографії.

100. Критеріями наявності ішемічної хвороби серця при проведенні через­стравохідної електрокардіостимуляції є знаходження одразу після стиму­ляції:

А. АВ-блокади ІІ ступеня.

В. Депресії сегмента ST. *

С. Міграції водія ритму.

D. Синдрому відказу синусового вузла.

Е. Появи значення R_V5>R_V4.

101. Ефективність інгібіторів ангіотензин-конвертуючого фермента у лікуванні гострого інфаркта міокарда:

А. Доведена. *

В. Не доведена.

С. Частково доведена.

D. Сумнівна.

Е. Негативна.

102. Доведеною є ефективність застосування у хворих на гострий інфаркт міокарда:

А. Аспірину. *

В. Нітратів.

С. Гепарину.

D. Первинної черезшкірної транслюмінальної коронарної ангіопластики.

Е. Ургентне аорто-коронарного шунтуванняза життєвими показаннями.

103. При “терапевтичному вікні” 2-6 годин, відсутності протипоказань, віці хворого до 75 років показанням до тромболітичної терапії при гострому інфаркті міокарда є:

А. Депресія сегмента ST у двох сусідніх грудних відведеннях.

В. Комплекс QrS.

С. Комплекс QS.

D. Елевація сегмента ST у двох сусідніх грудних відведеннях. *

Е. Інверсія зубця Т.

104. Хворий Д., 49 років, поступив в стаціонар через 32 години після початку болю у лівій половині грудної клітки, на ЕКГ комплекси QS та елевація сегмента ST на 4 мм у V₃-V₄ з інверсією зубця Т, позитивні серцеві маркери пошкодження.

Застосування тромболітичної терапії:

А. Без сумніву доцільне.

В. Є деякі сумніви, однак є і достатня впевненність у доцільності.

С. Є серйозні сумніви. *

D. Протипоказана.

Е. Необхідна додаткова інформація по ЕхоКГ.

105. Найбільш поширеною концепціією патогенезу гіпертензивної хвороби, у витоках якої була центрогенно-нервова теорія Г.Ф.Ланга, слід вважати наступну:

А. Центрогенну норадреналіндефіцитну. *

В. Аутоімунну.

С. Тромбогенну.

D. Т-імунодефіцитну.

Е. Інфекційну.

106. Взаємозв’язок і взаємодію різних механізмів розвитку артеріальної гіпертензії найкращим чином пояснюють наступна концепція:

А. Аутоімунна.

В. Запальна.

С. Мозаїчна теорія Пейджа. *

D. Центрогенно-нервова.

Е. Водносольова.

107. Хворий Л., 52 років, подає скарги на головний біль, особливо вночі, часті запаморочення, серцебиття. З анамнезу: вказані скарги турбують його упродовж останніх 8 років. АТ коливається від 160/100 мм.рт.ст. до 180/110 мм.рт.ст. При добовому моніторуванні АТ знайдено, що добовий індекс гіпертензії складає (+) 5%. Об’єктивно: гіперстенічної статури, біомас-індекс 32, над аортою акцент II тону. ЕхоКГ: індекс маси міокарда – 180 г/м².

Встановіть профіль артеріальної гіпертензії у хворого Л:

А. Dipper.

B. Non dipper. *

C. Over dipper.

D. Night peaker.

E. Невизначений.

108. У хворого М., 59 років, який страждає артеріальною гіпертензією II ст., при ЕхоКГ-обстеженні знайдено, що товщина задньої стінки лівого шлуночка скла­дає 2,5 см, діаметр лівого шлуночка – 5 см, товщина міжшлуночкової перетинки – 1 см.

Встановіть тип гіпертрофії лівого шлуночка:

А. Концентрична без дилатації порожнини лівого шлуночка.

В. Диспропорційна септальна.

С. Ексцентрична недилатаційна. *

D. Ексцентрична дилатаційна.

Е. Невизначений.

109. Хворий Д., 50 років, хворії на гіпертензивну хворобу 10 років. Його часто турбують головний біль, серцебиття, надмірне потіння. Об’єктив­но: гіперсте­нічної статури, біомас-індекс 35, обличчя гіперемоване, тони серця ритмічні, ЧСС 105 за 1хв. АТ 180/100-190/105-200/100 мм.рт.ст.

Яку клінічну форму гіпертензивної хвороби можна підозрювати у хворого Д.?

А. Гіперадренергічну. *

В. Ангіотензин II-залежну.

С. Гіпергідратаційну.

D. Кальцій-залежну.

Е. Церебро-ішемічну.

110. У хворого М., 18 років, який займається спортом (легка атлетика), під час обстеження медичною комісією райвійськкомату знайдено, що АТ при трьохра­зо­вому вимірюванні з інтервалом у 10 днів становив 140/90, 145/94, 130/85 мм.рт.ст. Аускультативно тони серця ритмічні, чисті, ЧСС 80-92-96 уд./хв. ЕКГ, ЕхоКГ – без суттєвих змін.

Який діагноз можливий в такому випадку?

А. Гіпертензивна хвороба I ст.

В. Гіпертензивна хвороба II ст.

С. Гіпертензивна хвороба III ст.

D. Ізольована систолічна гіпертензія.

Е. Межова артеріальна гіпертензія. *

111. У хворого З., 55 років, який хворіє на артеріальну гіпертензію II ст., при ЕКГ-обстеженні знайдено наступні зміни: високоамплітудні комплекси QRS у лівих грудних відведеннях, тривалість внутрішнього відхилення у V_5-6 - 0,56 сек, сегмент ST у відведенні I, aVL, V_5-6 носить характер косонизхідного зниження, комплекси QS у V_1-3, елевація сегмента ST у відведеннях III, aVF, aVR, V_1-3.

Про який тип ЕКГ слід думати в даному випадку?

А. I.

В. II.

С. III.

D. IV. *

Е. V.

112. У хворого Б., 56 років із стабільним артеріальним тиском на рівні 190-200/100-110 мм.рт.ст. при офтальмоскопії знайдено виражений склероз і звужен­ня артеріол, їх нерівномірність, великі і дрібні крововиливи у вигляді яскравих червоних вогнищ, ексудати типу “грудок вати”.

Про яку стадію гіпертензивної хвороби у хворого Б. можна думати?

А. I.

В. II.

С. III. *

D. IV.

Е. Недостатньо інформації.

113. Хворий Д., 60 років, упродовж останніх 10 років відмічає підвищення АТ до 180/100-190/110 мм.рт.ст. Періодично його турбує головний біль у потиличний ділянці, особливо зранку, який стихає до середини дня.

Упродовж останньої доби біль голови значно посилився, з’явився шум та дзвін у вухах, запаморочення, дезорієнтація у просторі і часі. Через добу ці ознаки спонтанно минули.

Про яке ускладнення йдеться у даному випадку ?

А. Мозковий ішемічний інсульт.

В. Крововилив у мозок.

С. Церебральний ішемічний криз.

D. Церебральний ангіогіпотонічний криз.

Е. Транзиторну ішемічну атаку мозку. *

114. У хворої Ж., 57 років, яка упродовж 8 років хворіє на гіпертензивну хворобу II ступеня в останні дні змінився перебіг захворювання: з’явились сильний біль у потилиці, який згодом локалізувався ретроорбітально, нудота, блювання, світлобоязнь. Об’єктивно: гіперстенічної статури, обличчя бліде, набрякле, склери ін’єковані, АТ 190/100 мм.рт.ст. (зазвичай 180/105 мм.рт.ст.), над аортою виражений акцент II тону. ЕхоКГ: фракція викиду 76%. Цукор крові 8,1 ммоль/л.

Про яке ускладнення ГХ йдеться у даному випадку ?

А. Затяжна ішемічна атака мозку.

В. Кардіальний гіпертензивний криз.

С. Генералізований ангіодистонічний криз.

D. Церебральний ішемічний криз.

Е. Церебральний ангіогіпотонічний криз. *

115. На амбулаторний прийом до терапевта звернувся хворий А., 66 років, який до цього 5 років спостерігався урологом з приводу аденоми передміхурової залози. Подає скарги на головний біль, запаморочення, відчуття зябкості по вечо­рах, підвищення температури тіла до 37,6-38,1С, каламутну сечу. АТ 180/110-200/120 мм.рт.ст. Аналіз сечі: помірна протеїнурія, лейкоцитів 18-20 в п/зору, еритроцитів 1-2 в п/зору.

Як слід трактувати підвищення АТ у даного хворого ?

А. Гіпертензивна хвороба III ступеня.

В. Реноваскулярна артеріальна гіпертензія.

С. Ренопривна артеріальна гіпертензія.

D. Ренопаренхіматозна артеріальна гіпертензія. *

Е. Діабетична нефропатія.

116. Хвора З., 62 років, подає скарги на біль у потилиці, який поступово стихає до середини дня, серцебиття, задишку при фізичних навантаженнях, погіршення зору. АТ на правій плечовій артерії 180/120 мм.рт.ст., на лівій – 150/95 мм.рт.ст., прослуховується систолічний шум справа вище пупка. ЕКГ та ЕхоКГ без суттєвих змін, аналіз сечі – також без змін.

Який варіант діагнозу можливий у даному випадку ?

А. Гіпертензивна хвороба II ступеня.

В. Первинний альдостеронізм.

С. Хвороба Іценко-Кушинга.

D. Ренопаренхіматозна артеріальна гіпертензія.

Е. Реноваскулярна артеріальна гіпертензія. *

117. Хвора Ж., 68 років, скаржиться на часті безпричинні напади серцебиття, головного болю, які супроводжуються дрижаками, страхом смерті, блідістю шкіри, підвищенням АТ до 300/200 мм.рт.ст. (зазвичай АТ 160/100 мм.рт.ст.).

Який найбільш ймовірний діагноз у хворого Ж. ?

А. Синдром Іценко-Кушинга.

В. Коарктація аорти.

С. Хвороба Кона.

D. Феохромоцитома. *

Е. Нейрогенна артеріальна гіпертензія.

118. У хворої Д., 56 років, спостерігається стійка артеріальна гіпертензія (АТ 180/120-190/130 мм.рт.ст.), яку не вдається подолати з допомогою клофеліну, корінфару, гіпотиазиду, естуліку.

Який з наведених препаратів препаратів найбільш доцільний в даному випадку ?

А. Фуросемід.

В. Метилдопа.

С. Еналаприл. *

D. Дибазол.

Е. Папаверин.

119. Хвора Б., 37 років, подає скарги на біль голови, серцебиття, які посилюються внаслідок психоемоційних стресів. Об’єктивно: гіперстенічної ста­тури, біомас-індекс 33, АТ 190/100 мм.рт.ст., обличчя гіперемоване, шкіра волога, ЧСС 78-80 уд./хв.

Препаратом вибору в даному випадку є:

А. Празозин.

В. Атропін.

С. Ніфедипін.

D. Еуфілін.

Е. Метопролол. *

120. Хворий В., 62 років, з метою нормалізації артеріального тиску призначений гіпотиазид (25 мг/добу) в поєднанні з еналаприлом (10 мг/добу). Прийом ліків у такій комбінації спочатку був ефективним, однак упродовж останніх двох тижнів її став турбувати впертий малопродуктивний кашель.

Причиною його у даному випадку, очевидно, є:

А. Токсична дія обох препаратів.

В. Токсична дія одного з препаратів.

С. Нагромадження у легенях непрямого білірубіну.

D. Нагромадження у легенях брадикініну. *

Е. Ідіосинкразія.

121. У хворої Б., 49 років, яка хворіє на гіпертензивну хворобу III ступеня, тривалий час не вдавалось домогтися нормалізації артеріального тиску, хоч і приймала у великих дозах інгібітори АПФ (ренітек 20 мг/добу), атенолол (200 мг/добу), гіпотиазид (50 мг/добу), як у вигляді монотерапії так і поєднаної терапії. Подолати гіпертензію вдалося лише з допомогою антагоністів рецепторів першого типу ангіотензина-II.

Який механізм утворення АII можна запідозрити у даної хворої ?

А. АПФ-залежний.

В. АПФ-незалежний. *

С. Ренін-залежний.

D. Альдостерон-залежний.

Е. Кальцій-залежний.

122. Виберіть найбільш доцільний на Вашу думку фармпрепарат для хворої Д., 54 років, у якої на фоні гіпертензивної хвороби прогресує застійна серцева недостатність (фракція викиду за даними ЕхоКГ = 20%):

А. Пропранолол.

В. Верапаміл.

С. Фізіотенз.

D. Клофелін.

Е. Карведілол. *

123. Фармпрепаратом вибору для хворого Б., 57 років з діагнозом: “Гіпертен­зивна хвороба III ступеня. Гіпертензивна кардіоміопатія. Цукровий діабет II типу у фазі декомпенсації. Хронічний обструктивний бронхіт у фазі неповної ремісії. Гіперліпідемія IIБ типу” є наступний:

А. Пропранолол.

В. Верапаміл.

С. Аміодарон.

D. Небілет. *

Е. Гіпотіазид.

124. Хвора А., 37 років, подає скарги на напади дискомфорту у ділянці серця, які супроводжуються серцебиттям, різко вираженою загальною слабістю, біллю голови, відчуттям страху та болю в животі, мерзлякуватістю. Напад зазвичай триває 60-90 хвилин і закінчується частим сечопуском з виділенням великої кількості світлої сечі.

Про яке захворювання у хворої А., можна думати ?

А. Істерія.

В. Мігрень.

С. Епілепсія.

D. Інфаркт міокарда.

Е. Нейроциркуляторна дистонія. *

125. На амбулаторний прийом терапевта сімейним лікарем скерований хворий В., 20 років, (вага 65 кг) з попереднім діагнозом: “Нейроциркуляторна астенія (дистонія) за гіпертензивним типом із стійко та різко вираженими вегето-судинними реакціями”. В ході обстеження виконана велоергометрична проба з наступним результатом:

Належне субмаксимальне фізичне навантаження – 190 Вт
		Артеріальний тиск, мм.рт.ст.	Частота серцевих скорочень за хв.
Вихідні дані		120/70	90
Фактичне навантаження	30 Ват	130/70	98
	60 Ват	140/60	102
	90 Ват	180/20	118
Відпочинок	1 хв.	140/40	100
	4 хв.	140/60	92
	6 хв.	160/70	100
	10 хв.	160/70	100
	13 хв.	120/80	90

Висновок: порогове навнтаження 90 Вт, реакція на навантаження неадекватна.

Який на Ваш погляд діагноз у хворого В. найбільш коректний ?

А. Гіпертонічна хвороба II ступеня.

В. Гіпертонічна хвороба I ступеня.

С. Нейроциркуляторна дистонія із стійко та різко вираженими вегетативно-судинними реакціями. *

D. Нейроциркуляторна дистонія з помірно вираженими вегетативно-судинними реакціями.

Е. Здоровий.

126. Хворий Д., 30 років, 8 днів тому назад спостерігався стоматологом з приводу гнійного пульпіту. Скаржиться на підвищення температури тіла до 39,8С, яке супроводиться дрижаками, надмірним потінням. Об’єктивно: загальний стан важкий, задишка в спокої, АТ 160/50 мм.рт.ст., ЧСС 110 уд./хв., над аортою систолічний та протодіастолічний шуми. В крові: еритроцитів – 2,610¹² /л, гемоглобіну – 72 г/л, лейкоцитів – 10,210⁹ /л, ШОЕ – 46 мм./год.

Ваш найбільш ймовірний діагноз:

А. Міокардит Фідлера.

В. Лептоспіроз.

С. Інфекційний ендокардит. *

D. Ревмокардит.

Е. Гнійний перикардит.

127. В приймальний покій доставлений хворий Д., 22 років. Стан його важкий. Він блідий, на обох передпліччях сліди ін’єкцій (хворий не заперечує вживання наркотиків), t тіла 39С, сильні дрижаки, пульс 100-110 уд./хв., АТ 90/60 мм.рт.ст. В легенях – послаблене везикулярне дихання. Над проекцією тристул­кового клапана вислуховується грубий систолічний шум. Печінка – на 4 см висту­пає з-під краю реберної дуги. ЕхоКГ: транстрикуспідальна регургітація, вегетації на тристулковому клапані, фракція викиду – 29%.

Ваш найбільш ймовірний діагноз ?

А. Поворотній ревмокардит.

В. Білатеральний інфекційний ендокардит.

С. Інфекційний ендокардит правих відділів серця. *

D. Дилатаційна кардіоміопатія.

Е. Міокардит Фідлера.

128. В терапевтичне відділення у важкому стані поступив хворий З., 35 років з діагнозом: “Підгострий вторинний інфекційний ендокардит. Вроджена вада серця – дефект міжшлуночкової перетинки (ДМШП). Серцева недостатність IIА ступеня, III функціональний клас.” З правої та лівої кубітальних вен взята кров на бактеріологічне дослідження.

Препаратом вибору в даному випадку є:

А. Бензилпеніцилін. *

В. Ністатин.

С. Амфотерицин В.

D. Стрептоміцин.

Е. Колхіцин.

129. Хворий Д., 43 років, госпіталізований у терапевтичне відділення з приводу задишки, ниючого болю в ділянці серця, серцебиття, опухлості стіп, вираженої загальної слабості. Захворів два тижні тому, коли переніс “грип”. Об’єктивно: стан важкий, задишка – 48 дихань за хвилину, в легенях – вологі дрібноміхурцеві хрипи, що займають більше 50% площі легень; тони серця – дуже послаблені, ЧСС 120 уд./хв., АТ 90/50 мм.рт.ст., протодіастолічний ритм галопу, систолічний шум на верхівці. Рентгенологічно: кардіомегалія. ЕхоКГ: фракція викиду 25%, діаметр лівого шлуночка – 7,8 см, діаметр лівого передсердя – 6 см, трансміт­ральна регургітація III ступеня. Аналіз крові: анемія нормохромна II ступеня, мікро­цитоз, ШОЕ –30 мм./год.

Ваш найбільш ймовірний діагноз:

А. Дилатаційна кардіоміопатія.

В. Первинний ревмокардит.

С. Рестриктивна кардіоміопатія.

D. Міокардит Фідлера. *

Е. Білатеральний інфекційний ендокардит.

130. Хворий Т., 16 років, поступив із скаргами на виражену задишку, серцебиття, збільшення живота, загальну слабкість. З анамнезу життя: 6 місяців назад рапто­во помер його брат у 17-річному віці. Об’єктивно: явне відставання у фізичному розвитку, бліда шкіра, в легенях – нижче кутів лопаток відсутнє дихання; тони серця послаблені, ЧСС 130 уд./хв., систолічний шум з епіцентром у точці Боткіна; асцит. Рентгенологічно: кардіомегалія, наявна рідина в обох плевраль­них порожнинах. ЕхоКГ: фракція викиду 27%, діаметр лівого шлуночка – 9 см, товщина задньої стінки лівого шлуночка – 0,65 см.

Ваша думка з приводу діагноза у хворого Т.?

А. Ексудативний перикардит.

В. Інфекційно-алергічний ревмокардит.

С. Міокардитичний кардіосклероз.

D. Дилатаційна кардіоміопатія. *

Е. Гіпертрофічна кардіоміопатія.

131. Хворий Д., 32 роки, скаржиться на дискомфорт у грудній клітці, задишку, серцебиття, напади запаморочення, часті епізоди непритомності. Об’єктивно: pulsus bifidus, пальпаторно: подвійний верхівковий поштовх, аускультативно - пізній систолічний шум над верхівкою, який посилюється в положенні стоячи та після прийому нітрогліцерину. ЕКГ: у відведеннях V_4-6 патологічний зубець Q, RV₅>RV₄. ЕхоКГ: відношення “товщина міжшлуночкової перетинки / товщина задньої стінки лівого шлуночка” складає 2,3; систолічне прилягання передньої стулки мітрального клапана до міжшлуночкової перетинки, середньосистолічне прикриття аортального клапана настає через 0,14 сек. після відкриття аорталь­ного клапана, градієнт систолічного тиску локалізований субаортально.

Який на Вашу думку найбільш імовірний діагноз у хворого Д.?:

А. Інфекційно-алергічний міокардит.

В. Ішемічна кардіоміопатія.

С. Дилатаційна кардіоміопатія.

D. Гіпертрофічна кардіоміопатія без обструкції.

Е. Гіперторофічна кардіоміопатія із субаортальною обструкцією. *

132. Хворий І., 30 років, поступив зі скаргами на схуднення, лихоманку, кашель, періодичний висип на шкірі. Захворів поступово. Об’єктивно: стан важкий, в легенях ослаблене везикулярне дихання, АТ 80/60 мм рт.ст., тони серця ослаблені, ЧСС 117 уд./хв., систолічний шум з епіцентром у IV міжребер’ї зліва біля грудини. Печінка – на 4 см виступає з-під краю реберної дуги. Рентгено­логічно: серце збільшене у розмірах, кулястої форми. Аналіз крові: еритроцитів – 2,510¹² /л, лейкоцитів – 10.210⁹ /л, з яких 80% складають еозинофіли.

Ваш найбільш імовірний діагноз ?

А. Аритмогенна правошлуночкова кардіоміопатія.

В. Дилатаційна кардіоміопатія.

С. Ішемічна кардіоміопатія.

D. Рестриктивна кардіоміопатія. *

Е. Синдром Лефлера-І.

133. Хворий П., 50 років, поступив із скаргами на задишку, важкість у правому підребер’ї, опухлість стіп. В анамнезі туберкульоз легень. Об’єктивно: загальний стан важкий, в легенях – ослаблене везикулярне дихання, вологі дрібноміхурцеві хрипи; перкуторно над ділянкою серця “дерев’яниста” тупість, тони серця майже не прослуховуються. Печінка – на 6 см виступає з-під реберної дуги, щільна. Набряк стіп. ЕхоКГ: сепарація листків перикарда – 3 см.

Найбільш очевидно у хворого П. має місце:

А. Дилатаційна кардіоміопатія.

В. Міокардит Фідлера.

С. Інфекційний ендокардит.

D. Ексудативний перикардит. *

Е. Констриктивний перикардит.

134. Хворий В., 60 років, поступив зі скаргами на задишку, відчуття важкості у правому підребер’ї, збільшення живота. При огляді лікар звернув увагу на відсутність набряку на ногах при явному асциті (ascitis praecox), опухання шийних вен, частий малий пульс, при аускультації серця прслуховується перикард-тон. ЕхоКГ: сепарація листків перикарда 0.5 см, діаметр правого передсердя 6 см. Рентгенологічно: серце нормальних розмірів, по краю правих відділів серця виявляється рентгеноконтрастний контур.

Про яке захворювання треба подумати в даному випадку ?:

А. Інфаркт міокарда в стадії утворенння шраму.

В. Ексудативний перикардит.

С. Недостатність мітрального клапана.

D. Констриктивний перикардит. *

Е. Дилатаційна кардіоміопатія.

135. У хворого Р., 62 років, який лікувався з приводу туберкульозу легень, поступово почала посилюватись задишка, з’явилось відчуття важкості в правому підребер’ї , збільшився асцит, набухли шийні вени. Пульс став парадоксальним, АТ знизився до 70/40 мм рт.ст. ЕхоКГ: розширення нижньої порожнистої вени, що утримується на вдосі, діастолічне стиснення правих відділів серця на видосі, сепарація листків перикарда – 8 см.

Вказані ознаки характерні для:

А. Фібринозного перикардита.

В. Поворотного ревмокардиту.

С. Пухлини серця.

D. Міксома правого передсердя.

Е. Тампонади серця. *

136. Повільна спонтанна деполяризація кардіоміоцитів здійснюється в наступну фазу трансмембранного потенціалу дії:

А. 0.

В. I.

С. II.

D. III.

Е. IV. *

137. У серцевому м’язі найрозповсюдженими є такі адренорецептори:

А. - і -рецептори.

В. -рецептори.

С. -рецептори.

D. ₁- і ₁-рецептори. *

Е. ₁- і₂-рецептори.

138. Що є обов’язковою умовою для виникнення аритмій за тригерним механізмом ?

А. Попередня екстрасистола.

В. Гіпокаліємія.

С. Попередній синусовий імпульс.

D. Гіпонатріємія.