Арніка (arnica montana l.) – це багаторічна трав'яниста, золотисто-пухнаста рослина родини айстрових (складноцвітних). Інші назви: чарник барана, скусівник гірський, трава баряня.

Ботанічна характеристика. Стебло прямостояче висотою 15-80 см із слабо розгалуженим білим кореневищем, діаметром до 1 см і довжиною до 15 см. Від нього відходить тонке, шнуроподібне коріння. На першому році життя рослина утворює розетку з 4-6 овальних або подовгувато-овальних великих листків, на другому році - стебло й квіткові кошики. Стебло у рослини одне, у верхній частині - слаборозгалужене. Стеблові листки сидячі, супротивні, ланцетні або довгасті, зверху опушені, знизу голі.

На верхівці стебла й гілок утворюються одиничні квіткові кошики до 5 см у діаметрі, що нагадують жовту ромашку. Крайові квітки язичкові й маточкові, жовтогарячі або яєчно-жовті. Злегка опукле квітколоже заповнене численними серединними квітками, вони дрібні, трубчасті, двостатеві, жовті.

Плід арніки гірської - сім'янка 5-7 мм довжини із чубчиком, звужена до основи. Рослина цвіте в червні-липні, плоди дозрівають у липні-серпні.

Поширення. Рослина буває дикорослою й культивуючою. Вона росте на високогірних лугах Карпат, на суходоллі Житомира й Прибалтики.

Хімічний склад. Суцвіття містить до 4% барвної сполуки арніцини, що складається із суміші трьох речовин: арнідиола (арнідендиол), фарадіола (ізоарнідиол) і вуглеводню.

З листя і кошиків сировини виділяють смолисті дубильні речовини, слиз, арніфолін - складний ефір сесквитерпенового оксикетолактона й тіглинової кислоти, флавоноїди, каротиноїди, холін, бетаїн, цинарин (тридипсид кавової й хлорогенової кислоти), ефірну олію (0,04-0,07%), що являє собою темно-червону або синьо-зелену олієподібну масу. Із квітів виділяють олію, що містить 50% неомиляємих речовин і 50% омиляємих частин, представлені насиченими кислотами. До хімічного складу квітів входять вуглеводні, смолисті речовини, червоний барвник лютеїн, органічні кислоти: фумарова, яблучна й молочна у вільному та зв’язаному стані у вигляді кальцієвих і калієвих солей, аскорбінової кислоти (21 мг%). У квітах арніки виявлені 2,5% фруктози, 0,5% інших відновлюючих цукрів, 1% сахарози, інулін, дубильні речовини, білки, хлорофіл. Суцвіття рослини містить до 5% дубильних речовин, цинарин (0,05%), холін, алкалоїди.

Корінь арніки включає ненасичені вуглеводні й фітостерини, а також ефірну олію (до 1,5% у свіжій сировині й 0,4-0,6% у висушеній). У значній кількості містяться також ізомасляна, мурашинна кислоти.

Фармакологічні властивості. Квіткові кошики й коріння містять різні речовини, які володіють стимулюючою та тонізуючою дією на центральну нервову систему, запобігають розвитку судом, здатні усувати запори, посилювати скорочення матки, розширяти судини мозку.

Препарати з коріння арніки збуджують серцево-судинну систему, збільшують амплітуду серцевих скорочень, розширюють коронарні судини, поліпшують кровообіг м'яза серця.

Використання.Настій з арніки застосовують в акушерсько-гінекологічній практиці як кровоспинний засіб, а також такий, що знижує артеріальний тиск. Настій із квітів арніки застосовують зовнішньо як мазь у вигляді вологих пов'язок, примочок або компресів при ударах, забоях, гематомах, а також при виразках шкіри, трофічних виразках, легких опіках і відмороженнях.

Препарат із квітів арніки призначають при стенокардії, міокардитах, гіпертоничній хворобі, кардіосклерозі.

Заготівля сировини обмежена у зв'язку із включенням її в Червону книгу (1978 р., 1984 р.). У промисловості й фармакології використовують три види арніки: гірська, Шамиссо й листова.

Квіткові кошики збирають у третій декаді червня на початку цвітіння рослини, коли язичкові квітки спрямовані вгору. Їх зрізають вручну так, щоб залишок квітконоса не перевищував 1 см.

Cушать швидким способом, розклавши тонким шаром на папері або тканині, на горищах, під навісами з наступним досушуванням у печі, щоб знищити комахи, або в сушарках за температури не вище 55-60°С.

Вихід високоякісної сухої сировини арніки гірської становить 20-22%.

Вимоги до якості. Якісна сировина являє собою кошик розміром до 3 см у діаметрі із крайовими квітками й залишками квітколожа (довжина до 3 см) або без нього. У партії сировини не повинно бути крайових квіток у діаметрі до 1 см, а також язичкові й трубчасті квітки й квітколожа квіткових кошиків, які розпалися. Обгортка кошиків повинна бути дзвоноподібна, дворядна. Вона складається з подовжено-ланцетоподібних, загострених зелено-бурих листочків. Квітколоже слабовипукле ямчасте, з короткими волосками-щетинками навколо ямок.

Суха сировина має вигляд ниток, які складаються з крайових язичкових і маточкових квітів по 14-20 шт в кошику. Нижня зав’язь волосиста із однорядним чубчиком із сірих або жовтуватих тендітних тонких щетинок.

Колір квітів оранжево-жовтий, а обгортки – зеленувато-бурий. Запах сировини слабо виражений, ароматний, її смак - гострий, гіркий.

Строк придатності до споживання 2 роки за оптимальних умов зберігання (температура повітря 18±2⁰С і відносна вологість повітря 60±5%).

Ромашка лікарська (Chamomilla recutita) - це однорічна трав'яниста рослина із родини айстрових (складноцвітних). Інші назви – рум’яна, романець.

Ботанічна характеристика. Стебло пряме, циліндричне, розгалужене, ребристе, голе із сидячими черговими, вузькими двічі перисторозсіченими листочками довжиною 15-20 см.

Квіти білі, дрібні, зібрані на кінцях стебла в кошики. Крайові квіти білі, язичкові, маточкові; серединні - жовті, дуже дрібні трубчасті. Квітколоже порожнисте, опукле, видовжено-конічне. Плід ромашки – сім’янка. Рослина цвіте в травні – серпні місяцях.

Хімічний склад. У квіткових кошиках ромашки міститься ефірна олію (0,1-0,8%), до складу якої входять хамазулен, фарназен, кадинен, флавоноїди, нікотинова, аскорбінова, каприлова, нонілова, антемисова, ізовалеріанова, саліцилова кислоти, кумарини, холін, фітостерини, вітамін С, каротин, гіркоти, полісахариди, мінеральні солі (12%), слиз, камедь, білкові речовини, а також глікозиди спазмолітичної, потогінної дії, апигенін, апиїн, герніарин, матрицин.

Фармакологічні властивості. Настій квіткових кошиків ромашки володіє протизапальною, кровоспинною, антисептичною, слабо-зв’язуючою, болетамувальною, седативною, протизапальною, потогінною, жовчогінною дією. Ефірна олія ромашки має антимікробну й потогінну дію, зменшує утворення газів, знімає біль, послаблює запальні процеси, нормалізує порушену функцію шлунково-кишкового тракту, збуджує апетит і центральну нервову систему: підсилює і пришвидшує подих, розширює судини головного мозку. Більші дози ефірної олії викликають головний біль і загальну слабість.

Глікозид ромашки лікарської збільшує виділення шлункового й кишкового соків; підсилює жовчовиділення й збуджує апетит. Хамазулен володіє вираженою протизапальною, противоалергічною, місцевоанестезуючою дією, підсилює регенеративні процеси. Хамазулен і його синтетичні аналоги знаходять застосування при лікуванні бронхіальної астми, ревматизму, алергічних гастритів і колітів, екзем, опіків рентгеновими променями, інших захворювань.

Використання. Настій квіткових кошиків застосовується усередину при спазмах кишечника, гастритах, ентеритах, метеоризмі, при запаленні печінки й жовчного міхура, бруньок, сечового міхура, при істерії, неврозах і судомах, невралгіях тройного нерва. Зовнішньо вживають як в'язкий антисептичний, протизапальний засіб у вигляді полоскань, примочок, ван і лікувальних клізм. Настій є добним засобом від лупи. Застосовують при ревматизмі, подагрі, пітливості ніг. У косметичній промисловості ромашка застосувується у вигляді настою для надання волоссю золотистого кольору для підтримки свіжості шкіри при умиванні.

Заготівля. Для ме­дичних потреб використовують сушені квіткові кошики ромаш­ки Flores Chamomillae. Збира­ють кошики протягом усього пе­ріоду цвітіння рослини в суху по­году, але не після дощу. Їх зривають руками або спеціальними гребе­нями при самій основі або так, щоб залишки квітконосів були не довшими за 3 см. Найбільш придатними для збирання є лише ті кошики, які тільки що почали цвісти. Ко­шики, що перецвіли, при сушін­ні розсипаються, тому таку сировину бракують. Зібраний матеріал складають, не ущільнюючи, в ко­зуби або мішки і того ж дня су­шать, розсипаючи тонким (2- 3 см) шаром на чистій основі в сухому добре провітрюваному приміщенні або під навісом на повітрі, періодично перемішуючи. Штучне сушіння ромашки проводять за температури не вище 40°С.

Вихід сухої сировини - 25-27 %. Зберігають її в сухому, добре провітрюваному при­міщенні в паперових мішках, картонних чи фанерних ящи­ках, вистелених папером. Строк придатності до використання - 1 рік.

Вимоги до якості. Як сировину використовують квіткові кошики (без стебел, з довжиною залишків квітконіжок не більше 3 см), зібрані на початку цвітіння, коли крайові язичкові квітки в кошиках розташовані горизонтально. Запах якісної сухої сировини сильний, ароматний, особливо проявляється при розтиранні. Смак - гіркуватий, пряний.

Липа кавказька(tilia begoniifolia), пухнаста (T. tomentosa), серцелиста (T. cordata) – це дерево з широкою кроною до 25-30 м висоти. Листя чергові, округлі, довгасті на довгих тонких черешках. По краях листя зарубчасто-пилчасті з серцеподібною основою, на верхівці - загост­рені, темно-зелені, блискучі, зісподу сизі. Квіти двостатеві , п’ятичленні, дрібні, правильні, жовто-білі, надзвичайно духмяні, зібрані у повислі щиткоподібні або прямостійкі півзонтики по 3-15 штук із плівчастим приквітником. У кожному суцвітті є блідо-зелений подовжений тонкий прицвітний лист. Приквітковий лис­ток язикоподібний.

Зацвітає липа в природних умовах на двадцятому році життя, а в насадженнях - тільки після 30 років. Цвіте майже щорічно й дуже рясно в червні – липні місяцях. Цвітіння триває 10-15 днів. Вона утворює плоди яйцеподібно-кулясті, невиразно-гранчасті, опушені, бурі, крихкі горішки діаметром 4-8 мм. Плоди липи дозрівають у вересні-жовтні.

Поширення. Липа росте в листяних і змішаних лісах, лісосмугах, а також культивується в зелених насадженнях по всій території України. Липа живе в середньому до 300-400 років, а окремі особини доживають до 1200 років.

Хімічний склад квітів липи впливає на формування споживних властивостей. Квіти липи містять глікозиди, флавоноїди, гесперидин і тиліацин, кумарин фраксин, ефірну олію (0,05%), цукристі, гіркі й дубильні речовини, каротин, вітаміни, фітонциди, сапоніни, віск, мікро- і макроелементи.

Фармакологічні властивості. Препарати з липового цвіту підвищують пото- і сечовиділення, поліпшують виділення шлункового соку, збільшують секрецію травних соків і полегшують відтік жовчі. Вони діють як протизапальний й заспокійливий засіб.

Використання. Липа дрібнолиста – це цінна лікарська, медоносна, харчова й технічна рослина. У науковій медицині, як лікарську сировину, використовують лише липовий цвіт, а в народної - практично всі частини рослини. У промислових масштабах заготівлю лікарської сировини здійснюють під час рубання лісів, коли дерево досягне 90-річного віку. У цей час із дерева можна одержати максимальну кількість сировини.

Липа є прекрасним медоносом. У районах поширення липи одна бджолина родина заготовляє до 10-15 кг меду, а медяна продуктивність 1 га суцільного насадження липи досягає 700-1000 кг.

Народна медицина здавна використовує липовий цвіт при застуді, грипі й бронхіті, а також як потогінний, сечогінний і відхаркувальний засіб у вигляді гарячого чаю. Його вживають як настій для полоскання рота й піднебіння, або для примочок. Із квітів липи у харчовій промисловості виготовляють тонізуючий ароматний напій, який володіє лікувально-профілактичними властивостями. Він сприятливо діє на організм людини при простудних захворюваннях, хворобах нирок і легенів, а також при наявності піску в сечі. Відваром лікують бронхіт, пневмонію, затяжний кашель. Настій липового цвіту використовують для приготування ванн при лікуванні нервових захворювань. У косметичній промисловості суцвіття липи використовують для одержання кремів і масок при жирній шкірі, підвищеній пітливості, для пом'якшення шкіри. У парфумерній промисловості квіти використовують для виробництва туалетного мила, зубних паст, порошків, кремів, одеколонів, лосьйонів тощо. З деревини липи одержують дьоготь. Ним лікують екзему, змазуючи уражені місця.

Отже усі частини липи володіють лікувальними властивостями:

• деревне липове вугілля вживають при метеоризмі й поносах, дизентерії, туберкульозі горла;

• здрібнені свіжі бруньки й листя липи застосовують як зовнішній протизапальний, болезаспокійливий і пом'якшуючий засіб при опіках і виразках;

• суцвіття липи й листя широко застосувують в лікерному й коньячному виробництві, у результаті чого алкогольні напої набувають лікувально-профілактичні властивості. З листя липи в кулінарії готують вітамінні салати, напої, чаї;

• порошок з насіння липи використують для зупинки носових кровотеч; • розварена молода кора липи придатна для лікування опіків, ревматизму, подагри; • деревини шляхом відгону одержують рідину, яку називають "царською горілкою". Її користуються для дезинфекції предметів і одягу.

Промислові заготівлі липи проводять у Вінницькій, Волинській, Дніпропетровській, Житомирській, Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській та інших областях. Квіти липи заготовляють у червні – липні місяцях під час масового цвітіння, коли більшість з них розкрилася, а решта - перобувають у бутонах. Пізніше квіти липи втрачають лікувальні властивості. Сировину збирають протягом 10-15 днів. У суху погоду після обпадання роси, сучкорізами, ножицями або секаторами зрізають невеликі гілки з рясним цвітом, а потім у затінених місцях обривають квіти разом з приквітниками.

Сушать сировину у затінку на відкритому повітрі, у приміщеннях з доброю вентиляцією, на горищах, рідше під навісами, розклавши на папері, мішковині, стела­жах, сітках або ґратках тонким шаром (3-5 см). У сушарках квіти сушать за температури 30-40°С. На сонці сушити квіти не можна. Висушування закінчують, коли квітконоси стають ламкими. Зібрана в вологу погоду і перезріла сировина під час сушіння буріє. Сировина, висушена на сонці - червоніє в приквітниках, що призводить до зниження якості. При пересушуванні квіти осипаються.

У середньому з 1 кг свіжих квітів виходить близько 300 г сухої сировини (вихід сухої сировини 30-31%). Цієї кількості цілком достатньо на 1-2 року для невеликої родини. При зберіганні за оптимальних умов сировина не втрачає своїх властивостей протягом 3 років. Гарантійний термін збері­гання сировини - 2 роки.

Сухі квіти пакують в тюки або паки масою нетто до 50 кг. Сировину зберігають у сухих, добре провітрюваних приміщеннях. Природні втрати становлять під час сортування - 2%, пакування й зберігання - по 1%.

Вимоги до якості. За зовнішнім виглядом сировина складається з щиткоподібних суцвіть, які мають 3-5 світло-жовтих розпущених квіток і приквіткових листків. У сировині розрізняють бутони й одиночні незрілі плоди-горішки. Колір квітів жовтуватий, приквітників - жовтувато-зелений або світло-зелений. Запах слабий, аро­матний, смак - солодкуватий, трохи терпкий, з відчуттям слизості.

Вологість сухої сировини - 13%. Допустимий вміст суцвіть і приквітників, пошкоджених шкідниками і ржавчиною - до 2%, суцвіть з жовтини і бурими приквітниками або почорні­лими квітами - до 4%, листя і пагонів - до 1%, повністю відцвілих суцвіть з плодами - до 2%, подріблених частин, які проходять через сито з діаметром отворів 3 мм - до 3%, осипаних квітів або суцвіть без приквітників - до 15%, органічних домішок - до 0,3%, мінеральних домішок - до 0,1%.

Коров’як скіпетровидний або дивина густоквіткова (Verbascum densiflorum) – це одно- або дворічна повстистоопушена рослина родини ранникових. Стебло просте, яросте, прямостояче, 50-180 см заввишки. Прикореневі листки видовженоеліптичні, городчасті, загострені, серединні - видовженояйцевидні, збігають на міжвузля стебла, утворюючи на ньому крила. Квітки неправильні, двостатеві, з віноч­ком, надрізаним на 5 нерівних жовтих лопатей, зібрані в довге й густе колосовидне суцвіття. Плід - коробочка.

Поширення. Росте на відкритих місцях, схилах, луках і пісчаних грунтах по всій тери­торії України. Сировина цвіте у червні – липні місяцях.

Хімічний склад. Сировина містить до 2,5 % слизу, сапоніни, камедь, до 11% цукрів (у т.ч. 3,5 % глюкози), іридоїдний глікозид аукубін, флавоноїд гесперидин, каротиноїди (α-кроцетин і β-каротин), дубильні речовини, аскор­бінову кислоту та сліди ефірної олії.

Фармакологічні властивості. Препарати коров’яка ви­являють пом'якшувальну, відхар­кувальну, протиспазматичну та легку наркотичну дію. Вони та­мують біль, зменшують судому, набряки тканин. Квіти коров’яка, як обволі­каючий, знеболюючий і відхарку­вальний засіб, входять до фармакопей багатьох країн світу.

Використання. Окре­мо або в поєднанні з іншими рослинами коров’яка викорис­товують при запаленнях слизових оболонок верхніх дихальних шля­хів, кашлі, коклюші, бронхіті, бронхіальній астмі, емфіземі й за­паленні легень, кровохарканні, при захворюваннях травного ка­налу, печінки та селезінки, у ви­падках патологічного схуднення або нервового виснаження. Міс­цево використовують: настій квітів - для натирань при нев­ралгії й болі в суглобах; порошок квітів - для присипання тріщин, ран; припарки квітів разом з листям - до ран, опіків; сидячі ванни з квітів або коріння - при защемленні гемороїдальних вуз­лів. Квіти коров’яка входять до скла­ду грудних чаїв.

Заготівля. Для виго­товлення ліків використовують квіти. Збирають тільки віночки з тичинками, висми­куючи їх із чашечки. Заготівлю проводять у сонячну погоду після того як спаде роса і, бажано, в пер­шій половині дня, бо квітка три­мається тільки один день. Над­вечір віночок в'яне і стає непри­датним до використання.

Сушать квіти відразу після збирання в затінку на повітрі, горищі або в теплому приміщенні з доброю вентиляцією, розклада­ючи їх тоненьким шаром на тка­нині або папері.

Вихід сухої сировини – 16-18 % . Зберігають суху сировину у металевих коробках або в скля­ному посуді з притертою проб­кою. Строк придатності до використання - 1 рік.

Піретрум, іретрум м'ясо-червоний (кавказька ромашка) – Pyretrum carneum Bieb – це багаторічна трав'яниста рослина висотою 30-90 см. Кореневище дерев'янисте, горизонтальне, коричнувато-буре, густо всаджене численним тонким корінням. Стебла - ребристі, голі або з нечисленними волосками, прості, рідше - розгалужені. Листя чергові, пір'ясто-розсічені; сегменти їх лійкоподібні, подовгасто-ланцетні, гострі, глибоколопатисті або перисто-надрізані, пильчасті. Прикореневі й нижні стеблові листя черешкові, довжиною 10-20 см; інше листя - сидяче, їх кількість поступово зменшується до верхівки стебла. Квіти зібрані у великі одиночні кошики діаметром 2-6,5 см, які розташовуються на верхівці стебла і його розгалужень. Обгортка кошика овальна, черепитчата, діаметром 1-2 см; листочки її сильно опуклі, з вузькою перетинчастою чорною облямівкою. Квіти із плінчастою зубчастою чашечкою. Цвіте в червні-липні місяцях, рідше - у серпні місяці, плоди дозрівають у липні-вересні.

Поширення. Росте в гірських районах Кавказу на границі лісу й у високогірному поясі серед рідкого лісу, на зволожених субальпійських і альпійських лугах на висоті 1500-2500 м над рівнем моря.

Фармакологічні властивостіспричиняються речовинами піретруму - піретрини й цинерини, які володіють отруйними властивостями. При надходженні в тіло комахи через кутикулу й органи дихання вони розчиняються в порожнинній рідині, розносяться по тілу й вражають центральну нервову систему комах. Для людини й тварин піретрини й цинерини слабо отруйні.

У суцвіттях піретруму міститься піретрини й цинерини (0,2-1,2%), у листях і стеблах – відповідно 0,05-0,13%; у суцвіттях культивуючих рослин – 0,2-0,6%. Порошок, виготовлений із квіткових голівок ромашки (далматскої, кавказької або перської) токсичний для комах, а для людини - практично нешкідливий.

Використання. У медицині препарат піретруму м'ясо-червоного відомий за назвою "перський порошок". Це активний інсектицидний засіб проти мух, клопів, вошей, інших комах і шкідників сільського господарства й паразитів свійських тварин.

Заготівля. Для фармакології використовують сушені квіткові кошики. Заготовляють їх під час повного цвітіння рослини, коли в більшості розкривається до половини трубчастих квіток. За допомогою збиральних машин або вручну сировину зривають руками чи зрізуючи ножицями, щоб залишки стебел не перевищували 2 см. Зібрану сировину розстилають тонким шаром для сушіння на повітрі, дозволяється на сонці, в приміщенні, яке добре провітрюється, або в сушарках за температури 70-80⁰С.

Висушену сировину зберігають у сухому приміщенні в щільно закритій тарі. Строк придатності до використання – 1 рік.

Конюшина лугова (червона)- trifolium pratense l. – це багаторічна трав'яниста розсіяно-опушена рослина родини бобо­вих. Стебла численні, висхід­ні, дуговиднозігнуті, розгалужені, 20-60 см заввишки. Листки трій­часті; листочки широкояйцевидні або видовжені, цілокраї, часто з виїмкою на верхівці. При­листки яйцевидні, плівчасті, на дві третини прирослі до стебла, різко звужені в тоненьке віст­ря. Квітки дрібні, неправильні, сидячі, рожеві, червоні або пур­пурові, у головчастих суцвіт­тях на верхівках погонів - чашеч­ка з 10 судинами, із зовні волохатоопушена. Плодом конюшини є біб. Вона цвіте з травня по серпень місяць.

Поширення. Конюшина лугова трапляється на узліссях, серед чагарників, на заплавних луках по всій тери­торії України.

Хімічний склад. Суцвіття конюшини містять глікозиди трифолін та ізотрифолін, ду­бильні речовини, ефірну і жир­ну олії, саліцилову кислоту та інші органічні кислоти, каро­тин, вітаміни С, Е, В₁, В₅, К та інші біологічно активні речовини.

Фармакологічні властивості. Конюшина лугова володіє відхаркувальною, сечогінною, пото­гінною, протизапальною та бактери­цидними властивостями.

Використання. Найчастіше її застосовують як відхаркуваль­ний засіб при запальних захворю­ваннях верхніх дихальних шляхів. Вчені рекомендують її використовувати при лікуванні бронхіальної астми, анемії, циститу, дисменореї та хронічного ревматизму. Настій суцвіття вживають при атероскле­розі, який супроводиться головни­ми болями і шумом у вухах, але з нормальним артеріальним тис­ком. Як сечогінний засіб рос­лину використовують при набря­ках серцевого і ниркового по­ходження. Місцево, настій або відвар суцвіть конюшини використовують при абсцесах, опіках і болях у суглобах. Свіже подрібнене листя прикладають до гнійних ран і ви­разок, а свіжим соком рослини лікують алергічні ураження очей. З молодих листів конюшини готують салати, а суцвіття придатне для заварювання чаю.

Конюшина повзуча, або конюшина біла – це багаторічна трав'яниста рослина родини бобових. Має повзучі па­гони, які по вузлах укорінюються. Стебло голе, сланке або висхідне, розгалужене, часто порожнисте, 10-35 см заввишки. Листки дов-гочерешкові, трійчасті; листочки оберненояйцевидні, дрібнозубча­сті. Квітки дрібні, неправильні, бі­лі, блідо-рожеві або блідо-жовті, у головчастих кулястих суцвіттях на довгих квітконосах. Плодом рослини є біб. Вона цвіте з травня по вересень місяці.

Поширення. Росте по всій тери­торії України на луках, схилах, по степах переважно в западинах і на подах.

Хімічний склад. Трава містить алкалоїди, дубильні речовини, вітаміни - Е, С, каротин та інші й ізофлавон куместрол.

Використання. У медицині сировинумвикористовують як тонізуючий, знеболюючий, ранозагоювальний і антитоксичний засіб. Настій тра­ви п'ють при простудних захво­рюваннях, задусі, туберкульозі легень, отруєннях, жіночих хво­робах: при маткових кровотечах, при порушеннях со­льового обміну та при втраті сил внаслідок виснажливих захворю­вань. Настоєм обмивають рани для того, щоб вони швидше гоїлися.

Заготівля. Для ви­готовлення ліків використовують головки-суцвіття. Збирають їх разом з верхівковими листочками під час повного цвітіння рослини. Після попереднього прив'ялю­вання на сонці сировину досу­шують під навісами або в при­міщенні, яке добре провітрюється, стежачи за тим, щоб головки не пересохли і не обсипалися. Вихід сухої сировини - 20 %. Строк придатності до використання – 1 рік.

Календула, нагідки лікарські, крокіс (Calendula officinalis) – це однорічна трав'яниста зі сильним своєрідним запахом рослина ро­дини айстрових (складноцвітих). Стебло округле, прямостояче, розгалужене, 30 - 60 см заввишки. Листки чергові, нижні видовжені оберненояйцевидні, че­решкові; верхні - ланцетовидні, сидячі.Квітки золотисто-жовті або оранжеві, зібрані у кошики, крайові квітки язичкові, маточкові - розміщені в 2-3 ря­ди, плідні, серединні - трубчасті, двостатеві, безплідні. Її плід - сім'янка. Цвіте з червня по жовтень місяці.

Поширення. Нагідки лікарські по­ходять з Центральної і Південної Європи. По всій території України їх розводять у садах і на городах як декоративну рослину, часом вони дичавіють.

Хімічний склад. Квітки нагідок містять до 3% каротиної­дів (каротин, лікопін, віолаксантин, цитраксантин, рубіксантин, флавохром), флавоноїди (нарцисин, рамнетин, ізорамнетин-3-глюкозид, ізокверцитрин та ін­ші), ефірну олію (0,02% ), сапоніни, гірку речовину календен, смолисті (до 3,44% ) і дубильні речовини, слиз (до 2,5%), інулін, органічні кислоти (яблуч­ну, саліцилову, пентадецилову), фітостерини, ферменти, вітамін С, алкалоїди та тритерпендіоли (арнідіол, фараціол).

Фармакологічні властивості. Нагідки лікарські ма­ють протизапальні, бактерицидні, ранозагоювальні, спазмолітичні, гіпотензивні, кардіотонічні й седативні властивості, підвищують метаболічну функцію печінки. Хороші споживні властивості нагідок зумовлюються наявністю значної кілько­сті каротиноїдів, флавоноїдів і са­ліцилової кислоти, вітамінів та ін­ших біологічно активних речовин.

Використання. Препарати календули застосовують при виразці шлунка й дванадцятипалої кишки, гастритах, хворобах печінки й жовчних шляхів, при захворюваннях серця, що супроводжуються порушенням ритму, при гіпертонічній хворобі, у клімактеричному періоді. Настій і мазь використовуються для лікування гнійних ран, карбункулів, фурункулів, виразок, опіків, легких поранень, при запальних захворюваннях порожнини рота. У медицині настій календули використовується здавна із часів грецького лікаря Диоскорида (I ст. н.е.) при захворюваннях печінки й жовчного міхура, жовтяниці, захворюваннях селезінки, спазмах шлунка, каменях у сечовому міхурі, кашлі, гіпертонічній хворобі, серцевих неврозах, золотусі, рахіті. Особливо широко застосовується зовнішньо при ерозіях і виділеннях із жіночих статевих органів (трихомонаді) у вигляді спринцювання, при тріщинах в області заднього проходу. Квітучі верхівки рослини вживають як протизапальний, дезинфікуючий, антисептичний засіб.

Заготівля. З лікуваль­ною метою використовують квіт­кові кошики нагідок, зібрані тоді, коли вони вже повністю розкрилися. Після по­переднього прив'ялювання на сон­ці сировину досушують під навісами або у добре провітрю­ваному приміщенні. Для цього сировину розстилають тонким шаром і час від часу пере­мішують. Штучне сушіння про­водять за температури 40-45°С. Вихід сухої сировини - 14- І5% . Строк придатності до використання - 1 рік.

Бузок (Syringa vulgaris L.) – це листопадний кущ родини масли­нових, заввишки 2-5 м. Листки цілокраї, супротивні, яйцевидні, при основі серцевидні. Квітки дво­статеві, з ліловим, трубчастим віночком, зібрані у во­лоть. Плід рослини - коробочка. Цвіте у травні місяці.

Поширення. Походить з Балканського півострова. По всій території України вирощують як декоративну рослину.

Хімічний склад. Квітки містять ефірну олію, фарнезол, сиринго­пікрин, фенол, глікозид сирингін. У листках є сирингін, гіркі речо­вини, вітамін С - до 200 мг%.

Використання. У медицині водний настій квіток бузку рекомендують при застуді, грипі, кашлі, задишці, бронхіті, туберкульозі легенів, коклюші, малярії, виразці шлунка, поносах, болях. Спиртовий настій квіток і бруньок п'ють при ревматизмі й використовують для втирань у шкіру. Подрібнені свіжі листи прикладають до ран, а кору - до запалень шкіри. Мазь, приготовлену з густого відвару бруньок і свинячого жиру, втирають у болючі місця при невралгіях. Бруньки, зібрані під час набрякання, рекомендують при цукровому діабеті. Для лікування ран, ревматизму використовують примочки й компреси з настою квіток бузку, які міняють 4-5 разів у день. Настій бруньок бузку використовують при подагрі, ревматизмі, відкладенні солей, суглобному артриті. Чай з висушених квіток бузку п'ють при епілепсії.

Заготівля. Широко використо­вують квітки і листя. Квітки заго­товляють на початку цвітіння, звільняючи їх від суцвіть. Їх сушать спочатку на сонці, а потім досу­шують під навісами. Вихід сухої сиро­вини з квітів - 12%. Листя збирають під час цвітіння рослини. Сушать під навісами або в добре провітрюваному приміщенні. Вихід сухого листя - 16% . Готову сиро­вину зберігають у сухому, чистому, добре провітреному примі­щенні на протязі 1 року.

Безсмертник піщаний (цмин) (Helichrysum arenarium) – це однорічна трав'яниста рослина родини айстрових (складноцвітих). Стеб­ло прямостояче, розгалужене, 20-70 см заввишки. Листки чергові, вузьколанцетні, цілісні. Квітки в одиничних кошиках на верхів­ках стебел та гілок. Крайові квітки маточкові, безплідні; сере­динні - трубчасті, двостатеві, плідні. Плід - сім'янка з зубчи­ком з 5 плівок. Цвіте у червні - вересні.

Поширення. Росте на полях, біля доріг, на схилах і відслоненнях у Степу і в Криму, зрідка - на півдні Лісостепу.

Хімічний склад безсмертника піщаного мало ви­вчено. Відомо, що сировина міс­тить флавони.

Використання. Використовуються квіткові кошики, що зрізуються із залишком стебла не довше 1-2 см, що збираються на початку розпускання суцвіть. Запах сировини слабо виражений, ароматний, смак гіркувато-пряний. Безсмертник має властивість збільшувати жовчовиділення, розріджувати жовч, зменшує концентрацію жовчних кислот і вміст білірубіна в жовчі, він змінює коефіцієнт холестерину жовчні кислоти в бік збільшення холатів, підсилює тонус жовчного міхура, стимулює секреторну функцію шлунка й підшлункової залози, підвищує діурез. Малотоксичний, має кумулятивні властивості. Настій й водний екстракт із квіток безсмертника володіютьжовчогінною властивістю, змінюють хімічний склад жовчі, регулюють діяльність шлунково-кишкового тракту й збільшують діурез. У медицині суцвіття безсмертника застосовуються при гіпертонічній хворобі, атеросклерозі, холециститах, гепатитах, холангітах, як жовчогінний засіб. У хворих зменшується нудота, відчуття болю в області печінки, метеоризм, припиняється блювота, зникає субиктеричне забарвлення склер і шкіряного покриву, розміри печінки зменшуються. Застосовується безсмертник у вигляді настою, відвару, екстракту.

Заготівля. Використо­вують траву, яку збирають під час цвітіння рослини. Сушать під навісом або на горищі з доб­рою вентиляцією повітря. Строк придат­ності до використання - 3 роки.