- •Міністерство освіти і науки україни
- •Передмова
- •Розділ 1. Карантинна служба україни.
- •§2. Перелік шкідливих організмів, які мають карантинне значення для України
- •§3. Історія розвитку й міжнародне співробітництво в галузі карантину рослин
- •§4. Функції і структура державної фітосанітарної служби України
- •Міністерство аграрної політики України
- •Головна державна інспекція з карантину рослин
- •Функції Головної державної інспекції з карантину рослин є:
- •§5. Фітосанітарний контроль підконтрольних і підкарантинних матеріалів на державному кордоні України
- •§6. Документальне оформлення карантинних об’єктів і матеріалів при фітосанітарній експертизі в Україні
- •§7. Знезараження та очищення підконтрольних, підкарантинних матеріалів і транспортних засобів
- •Запитання для самоконтролю
- •Тестові завдання
- •§2. Класифікація та характеристика асортименту зернових культур
- •§3. Стандартизація зерна
- •§4. Будова зерна
- •§5. Хімічний склад і харчова цінність зерна
- •§6. Вимоги до якості зерна
- •§7. Зараженість зерна шкідниками хлібних злвків
- •Злакові цикадки
- •Злакові попелиці
- •Хлібні клопи
- •Хлібні жуки
- •§8. Вади зерна та їх вплив на якість
- •§9. Хвороби зернових культур
- •§10. 3Берігання сільськогосподарської сировини
- •Запитання для самоконтролю
- •Тестові завдання
- •Ситуаційні задачі
- •Тема 3. Олійно й ефіроолійні культури
- •§2. Товарознавча характеристика олійної сировини
- •§3. Сучасні уявлення про ефіроолійну сировину
- •§4. Товарознавча характеристика ароматичних ефіроолійних культур
- •§5. Використання ароматичних речовин, одержаних з ефіроолійної сировини в харчовій і парфумерній промисловості Використання ароматизаторів у харчовій промисловості
- •Використання ароматизаторів у парфумерній промисловості
- •§6. Товарознавча характеристика ефірних олій
- •§7. Хміль – як основна сировина у пивоварінні Проблеми та перспективи розвитку хмільництва в Україні та світі
- •Характеристика споживних властивостей хмелю
- •Запитання для самоконтролю
- •Тестові завдання
- •Ситуаційні задачі
- •Розділ 4. Хміль, тютюн і махорка
- •§ 2. Особливості державного регулювання тютюнової галузі в Україні
- •§ 3. Сучасне уявлення про тютюн – як сировину для тютюнових виробів
- •§ 4. Особливості технології переробки сировини та матеріалів для виробництва тютюнових виробів
- •§5. Класифікація та споживні властивості сировини тютюну
- •§6. Сучасне уявлення про махорку та особливості її вирощування
- •§7. Оцінювання якості тютюнової сировини і махорки
- •Запитання для самоконтролю
- •Тестові завдання
- •Розділ 5. Рослинна лікарсько-технічна сировина
- •§2. Класифікація рослинної лікарсько-технічної сировини
- •§3. Характеристика окремих видів лікарсько-технічної сировини
- •§3.1. Характеристика сировини квітів і суцвіття Бузина чорна (Sambucus nigra l.) - це рослина родини жимолостевих – Caprifoliaceae. Інші поширені назви: боз, бузок, пищальник.
- •Характеристика різних видів бузини
- •Арніка (arnica montana l.) – це багаторічна трав'яниста, золотисто-пухнаста рослина родини айстрових (складноцвітних). Інші назви: чарник барана, скусівник гірський, трава баряня.
- •§3.2. Характеристика лікарської сировини з листя
- •§3.3. Характеристика сировина трав, мохів і грибів
- •Відмінні ознаки різних видів череди
- •§3.4. Характеристика сировини бруньок
- •§3.5. Характеристика сировини плодів, ягодів, насіння, кори
- •Поширення. Горобина росте повсюдно в лісах, по берегах рік, озер, на полях, уздовж доріг, висаджують її в скверах, парках, садах майже по всій лісовій і лісостеповій зоні України.
- •§4.6. Характеристика сировини коренів, бульб, кореневищ
- •Використання. У другій половині хх століття було налагоджене виробництво клітинних культур кореня женьшеню.Препарати женьшеню застосовують:
- •§4. Характеристика сировини різного походження
- •§5. Організація збирання і заготівель рослинної лікарсько-технічної сировини
- •Список видів лікарських рослин з обмеженим поширенням і невеликими запасами сировини, збирання яких здійснюється за документами органів лісового господарства
- •Список видів лікарських рослин, запаси яких дуже обмежені і збирання здійснюється за квитками органів лісового господарства, погодженими з державними органами охорони природи
- •Список видів лікарських рослин, обсяги заготівель яких не обмежені при суворому дотриманні правил збирання
- •Види лікарських рослин, занесені в «Червону книгу України»
- •Запитання для самоконтролю
- •Тестові завдання
- •Ситуаційні задачі
- •Вимоги до якості насіння цукрових буряків
- •Ефективність захисту цукрових буряків від бур'янів з використанням гм-гібридів (Ліберті) у порівнянні з традиційною системою
- •Валовий збір цукрових буряків (фабричних) за регіонами (тис. Т)
- •§ 2. Походження цукрових буряків
- •§3.Ботанічна характеристика цукрових буряків
- •Хімічний склад речовин у 100 кг коренеплодів цукрових буряків
- •Періоди та фази росту цукрових буряків
- •§4. Характеристика біологічних особливостей цукрових буряків
- •Вплив температури на швидкість проростання цукрових буряків
- •§5. Технологічні показники якості цукрових буряків
- •Технологічні показники якості цукрових буряків
- •§6 Особливості приймання та визначення технічних показників якості цукрових буряків
- •Технічні вимоги до коренеплодів цукрових буряків
- •§ 7 Способи й умови зберігання цукрових буряків
- •§8. Захист посівів цукрових буряків від бур’янів
- •§9. Захист цукрових буряків від шкідників
- •Комплекс заходів із захисту иукрових буряків від шкідників
- •Норма препаратів у композиції для інкрустації насіння цукрових буряків
- •Економічні пороги шкодочинності основних шкідників цукрових буряків
- •Застосування пестицидів цукрових буряків
- •§10. Захист цукрових буряків від хворіб
- •Застосування фунгіцидів (протруйників)
- •Хвороби листків
- •Вірусні хвороби
- •Хвороби голодування буряків
- •Хвороби коренеплодів під час вегетації
- •Обгрунтування необхідності застосування фунгіцидів
- •Періоди ефективної шкодочинності і захисту від хвороб по фазах розвитку цукрових буряків
- •Застосування фунгіцидів
- •Регламенти застосування фунгіцидів
- •Запитання для самоконтролю
- •Тестові завдання
- •Ситуаційні задачі
- •Розділ 7
- •§2. Товарознавча характеристика коноплі (Сannabis) і конопляних волокон. Використання конопель у промисловості.
- •Коноплі – це цінна прядильна культура, що нараховує 3 види. Посівні коноплі містять у сухих стеблах - до 25% волокон-пеньків; насіннях – 17-38% висихаючої олії.
- •§3. Товарознавча характеристика льону та лляних волокон, їх застосування на практиці
- •§3. Товарознавча характеристика джуту та його волокон
- •§5. Товарознавча характеристика кенафу та його волокон, їх застосування на практиці
- •§6. Товарознавча характеристика бавовника та його волокон, їх застосування на практиці
- •Посівні площі під бавовником у різних країнах світу, га
- •Обсяг виробництва бавовни тис. Т
- •Світове споживання бавовни, тис. Т
- •§7. Характеристика інших волокон (сизаль, генекен, маніла, кендир, койр, рамі, морська трава)
- •Волокно абаки – це об'ємний натуральний матеріал, що складається з висушених волокон стебел і листків бананової пальми. Волокна переплетені з основою і є рухливими.
- •Рамі (кропива китайська, біла рамі (ramie), бомерія білосніжна) - це рослина із родини кропивних, батьківщиною якої є Східна Азія.
- •§8. Характеристика мінеральних волокон з гірського льону (азбесту)
- •Азбест має високу вогнестійкість, тому входить до складу тих тканин, де необхідне сполучення гнучкості й термостійкості.
- •Запитання для самоконтролю
- •Тестові завдання
- •Ситуаційні задачі
- •Список використаних джерел
Арніка (arnica montana l.) – це багаторічна трав'яниста, золотисто-пухнаста рослина родини айстрових (складноцвітних). Інші назви: чарник барана, скусівник гірський, трава баряня.
Ботанічна характеристика. Стебло прямостояче висотою 15-80 см із слабо розгалуженим білим кореневищем, діаметром до 1 см і довжиною до 15 см. Від нього відходить тонке, шнуроподібне коріння. На першому році життя рослина утворює розетку з 4-6 овальних або подовгувато-овальних великих листків, на другому році - стебло й квіткові кошики. Стебло у рослини одне, у верхній частині - слаборозгалужене. Стеблові листки сидячі, супротивні, ланцетні або довгасті, зверху опушені, знизу голі.
На верхівці стебла й гілок утворюються одиничні квіткові кошики до 5 см у діаметрі, що нагадують жовту ромашку. Крайові квітки язичкові й маточкові, жовтогарячі або яєчно-жовті. Злегка опукле квітколоже заповнене численними серединними квітками, вони дрібні, трубчасті, двостатеві, жовті.
Плід арніки гірської - сім'янка 5-7 мм довжини із чубчиком, звужена до основи. Рослина цвіте в червні-липні, плоди дозрівають у липні-серпні.
Поширення. Рослина буває дикорослою й культивуючою. Вона росте на високогірних лугах Карпат, на суходоллі Житомира й Прибалтики.
Хімічний склад. Суцвіття містить до 4% барвної сполуки арніцини, що складається із суміші трьох речовин: арнідиола (арнідендиол), фарадіола (ізоарнідиол) і вуглеводню.
З листя і кошиків сировини виділяють смолисті дубильні речовини, слиз, арніфолін - складний ефір сесквитерпенового оксикетолактона й тіглинової кислоти, флавоноїди, каротиноїди, холін, бетаїн, цинарин (тридипсид кавової й хлорогенової кислоти), ефірну олію (0,04-0,07%), що являє собою темно-червону або синьо-зелену олієподібну масу. Із квітів виділяють олію, що містить 50% неомиляємих речовин і 50% омиляємих частин, представлені насиченими кислотами. До хімічного складу квітів входять вуглеводні, смолисті речовини, червоний барвник лютеїн, органічні кислоти: фумарова, яблучна й молочна у вільному та зв’язаному стані у вигляді кальцієвих і калієвих солей, аскорбінової кислоти (21 мг%). У квітах арніки виявлені 2,5% фруктози, 0,5% інших відновлюючих цукрів, 1% сахарози, інулін, дубильні речовини, білки, хлорофіл. Суцвіття рослини містить до 5% дубильних речовин, цинарин (0,05%), холін, алкалоїди.
Корінь арніки включає ненасичені вуглеводні й фітостерини, а також ефірну олію (до 1,5% у свіжій сировині й 0,4-0,6% у висушеній). У значній кількості містяться також ізомасляна, мурашинна кислоти.
Фармакологічні властивості. Квіткові кошики й коріння містять різні речовини, які володіють стимулюючою та тонізуючою дією на центральну нервову систему, запобігають розвитку судом, здатні усувати запори, посилювати скорочення матки, розширяти судини мозку.
Препарати з коріння арніки збуджують серцево-судинну систему, збільшують амплітуду серцевих скорочень, розширюють коронарні судини, поліпшують кровообіг м'яза серця.
Використання.Настій з арніки застосовують в акушерсько-гінекологічній практиці як кровоспинний засіб, а також такий, що знижує артеріальний тиск. Настій із квітів арніки застосовують зовнішньо як мазь у вигляді вологих пов'язок, примочок або компресів при ударах, забоях, гематомах, а також при виразках шкіри, трофічних виразках, легких опіках і відмороженнях.
Препарат із квітів арніки призначають при стенокардії, міокардитах, гіпертоничній хворобі, кардіосклерозі.
Заготівля сировини обмежена у зв'язку із включенням її в Червону книгу (1978 р., 1984 р.). У промисловості й фармакології використовують три види арніки: гірська, Шамиссо й листова.
Квіткові кошики збирають у третій декаді червня на початку цвітіння рослини, коли язичкові квітки спрямовані вгору. Їх зрізають вручну так, щоб залишок квітконоса не перевищував 1 см.
Cушать швидким способом, розклавши тонким шаром на папері або тканині, на горищах, під навісами з наступним досушуванням у печі, щоб знищити комахи, або в сушарках за температури не вище 55-60°С.
Вихід високоякісної сухої сировини арніки гірської становить 20-22%.
Вимоги до якості. Якісна сировина являє собою кошик розміром до 3 см у діаметрі із крайовими квітками й залишками квітколожа (довжина до 3 см) або без нього. У партії сировини не повинно бути крайових квіток у діаметрі до 1 см, а також язичкові й трубчасті квітки й квітколожа квіткових кошиків, які розпалися. Обгортка кошиків повинна бути дзвоноподібна, дворядна. Вона складається з подовжено-ланцетоподібних, загострених зелено-бурих листочків. Квітколоже слабовипукле ямчасте, з короткими волосками-щетинками навколо ямок.
Суха сировина має вигляд ниток, які складаються з крайових язичкових і маточкових квітів по 14-20 шт в кошику. Нижня зав’язь волосиста із однорядним чубчиком із сірих або жовтуватих тендітних тонких щетинок.
Колір квітів оранжево-жовтий, а обгортки – зеленувато-бурий. Запах сировини слабо виражений, ароматний, її смак - гострий, гіркий.
Строк придатності до споживання 2 роки за оптимальних умов зберігання (температура повітря 18±20С і відносна вологість повітря 60±5%).
Ромашка лікарська (Chamomilla recutita) - це однорічна трав'яниста рослина із родини айстрових (складноцвітних). Інші назви – рум’яна, романець.
Ботанічна характеристика. Стебло пряме, циліндричне, розгалужене, ребристе, голе із сидячими черговими, вузькими двічі перисторозсіченими листочками довжиною 15-20 см.
Квіти білі, дрібні, зібрані на кінцях стебла в кошики. Крайові квіти білі, язичкові, маточкові; серединні - жовті, дуже дрібні трубчасті. Квітколоже порожнисте, опукле, видовжено-конічне. Плід ромашки – сім’янка. Рослина цвіте в травні – серпні місяцях.
Хімічний склад. У квіткових кошиках ромашки міститься ефірна олію (0,1-0,8%), до складу якої входять хамазулен, фарназен, кадинен, флавоноїди, нікотинова, аскорбінова, каприлова, нонілова, антемисова, ізовалеріанова, саліцилова кислоти, кумарини, холін, фітостерини, вітамін С, каротин, гіркоти, полісахариди, мінеральні солі (12%), слиз, камедь, білкові речовини, а також глікозиди спазмолітичної, потогінної дії, апигенін, апиїн, герніарин, матрицин.
Фармакологічні властивості. Настій квіткових кошиків ромашки володіє протизапальною, кровоспинною, антисептичною, слабо-зв’язуючою, болетамувальною, седативною, протизапальною, потогінною, жовчогінною дією. Ефірна олія ромашки має антимікробну й потогінну дію, зменшує утворення газів, знімає біль, послаблює запальні процеси, нормалізує порушену функцію шлунково-кишкового тракту, збуджує апетит і центральну нервову систему: підсилює і пришвидшує подих, розширює судини головного мозку. Більші дози ефірної олії викликають головний біль і загальну слабість.
Глікозид ромашки лікарської збільшує виділення шлункового й кишкового соків; підсилює жовчовиділення й збуджує апетит. Хамазулен володіє вираженою протизапальною, противоалергічною, місцевоанестезуючою дією, підсилює регенеративні процеси. Хамазулен і його синтетичні аналоги знаходять застосування при лікуванні бронхіальної астми, ревматизму, алергічних гастритів і колітів, екзем, опіків рентгеновими променями, інших захворювань.
Використання. Настій квіткових кошиків застосовується усередину при спазмах кишечника, гастритах, ентеритах, метеоризмі, при запаленні печінки й жовчного міхура, бруньок, сечового міхура, при істерії, неврозах і судомах, невралгіях тройного нерва. Зовнішньо вживають як в'язкий антисептичний, протизапальний засіб у вигляді полоскань, примочок, ван і лікувальних клізм. Настій є добним засобом від лупи. Застосовують при ревматизмі, подагрі, пітливості ніг. У косметичній промисловості ромашка застосувується у вигляді настою для надання волоссю золотистого кольору для підтримки свіжості шкіри при умиванні.
Заготівля. Для медичних потреб використовують сушені квіткові кошики ромашки Flores Chamomillae. Збирають кошики протягом усього періоду цвітіння рослини в суху погоду, але не після дощу. Їх зривають руками або спеціальними гребенями при самій основі або так, щоб залишки квітконосів були не довшими за 3 см. Найбільш придатними для збирання є лише ті кошики, які тільки що почали цвісти. Кошики, що перецвіли, при сушінні розсипаються, тому таку сировину бракують. Зібраний матеріал складають, не ущільнюючи, в козуби або мішки і того ж дня сушать, розсипаючи тонким (2- 3 см) шаром на чистій основі в сухому добре провітрюваному приміщенні або під навісом на повітрі, періодично перемішуючи. Штучне сушіння ромашки проводять за температури не вище 40°С.
Вихід сухої сировини - 25-27 %. Зберігають її в сухому, добре провітрюваному приміщенні в паперових мішках, картонних чи фанерних ящиках, вистелених папером. Строк придатності до використання - 1 рік.
Вимоги до якості. Як сировину використовують квіткові кошики (без стебел, з довжиною залишків квітконіжок не більше 3 см), зібрані на початку цвітіння, коли крайові язичкові квітки в кошиках розташовані горизонтально. Запах якісної сухої сировини сильний, ароматний, особливо проявляється при розтиранні. Смак - гіркуватий, пряний.
Липа кавказька(tilia begoniifolia), пухнаста (T. tomentosa), серцелиста (T. cordata) – це дерево з широкою кроною до 25-30 м висоти. Листя чергові, округлі, довгасті на довгих тонких черешках. По краях листя зарубчасто-пилчасті з серцеподібною основою, на верхівці - загострені, темно-зелені, блискучі, зісподу сизі. Квіти двостатеві , п’ятичленні, дрібні, правильні, жовто-білі, надзвичайно духмяні, зібрані у повислі щиткоподібні або прямостійкі півзонтики по 3-15 штук із плівчастим приквітником. У кожному суцвітті є блідо-зелений подовжений тонкий прицвітний лист. Приквітковий листок язикоподібний.
Зацвітає липа в природних умовах на двадцятому році життя, а в насадженнях - тільки після 30 років. Цвіте майже щорічно й дуже рясно в червні – липні місяцях. Цвітіння триває 10-15 днів. Вона утворює плоди яйцеподібно-кулясті, невиразно-гранчасті, опушені, бурі, крихкі горішки діаметром 4-8 мм. Плоди липи дозрівають у вересні-жовтні.
Поширення. Липа росте в листяних і змішаних лісах, лісосмугах, а також культивується в зелених насадженнях по всій території України. Липа живе в середньому до 300-400 років, а окремі особини доживають до 1200 років.
Хімічний склад квітів липи впливає на формування споживних властивостей. Квіти липи містять глікозиди, флавоноїди, гесперидин і тиліацин, кумарин фраксин, ефірну олію (0,05%), цукристі, гіркі й дубильні речовини, каротин, вітаміни, фітонциди, сапоніни, віск, мікро- і макроелементи.
Фармакологічні властивості. Препарати з липового цвіту підвищують пото- і сечовиділення, поліпшують виділення шлункового соку, збільшують секрецію травних соків і полегшують відтік жовчі. Вони діють як протизапальний й заспокійливий засіб.
Використання. Липа дрібнолиста – це цінна лікарська, медоносна, харчова й технічна рослина. У науковій медицині, як лікарську сировину, використовують лише липовий цвіт, а в народної - практично всі частини рослини. У промислових масштабах заготівлю лікарської сировини здійснюють під час рубання лісів, коли дерево досягне 90-річного віку. У цей час із дерева можна одержати максимальну кількість сировини.
Липа є прекрасним медоносом. У районах поширення липи одна бджолина родина заготовляє до 10-15 кг меду, а медяна продуктивність 1 га суцільного насадження липи досягає 700-1000 кг.
Народна медицина здавна використовує липовий цвіт при застуді, грипі й бронхіті, а також як потогінний, сечогінний і відхаркувальний засіб у вигляді гарячого чаю. Його вживають як настій для полоскання рота й піднебіння, або для примочок. Із квітів липи у харчовій промисловості виготовляють тонізуючий ароматний напій, який володіє лікувально-профілактичними властивостями. Він сприятливо діє на організм людини при простудних захворюваннях, хворобах нирок і легенів, а також при наявності піску в сечі. Відваром лікують бронхіт, пневмонію, затяжний кашель. Настій липового цвіту використовують для приготування ванн при лікуванні нервових захворювань. У косметичній промисловості суцвіття липи використовують для одержання кремів і масок при жирній шкірі, підвищеній пітливості, для пом'якшення шкіри. У парфумерній промисловості квіти використовують для виробництва туалетного мила, зубних паст, порошків, кремів, одеколонів, лосьйонів тощо. З деревини липи одержують дьоготь. Ним лікують екзему, змазуючи уражені місця.
Отже усі частини липи володіють лікувальними властивостями:
• деревне липове вугілля вживають при метеоризмі й поносах, дизентерії, туберкульозі горла;
• здрібнені свіжі бруньки й листя липи застосовують як зовнішній протизапальний, болезаспокійливий і пом'якшуючий засіб при опіках і виразках;
• суцвіття липи й листя широко застосувують в лікерному й коньячному виробництві, у результаті чого алкогольні напої набувають лікувально-профілактичні властивості. З листя липи в кулінарії готують вітамінні салати, напої, чаї;
• порошок з насіння липи використують для зупинки носових кровотеч; • розварена молода кора липи придатна для лікування опіків, ревматизму, подагри; • деревини шляхом відгону одержують рідину, яку називають "царською горілкою". Її користуються для дезинфекції предметів і одягу.
Промислові заготівлі липи проводять у Вінницькій, Волинській, Дніпропетровській, Житомирській, Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській та інших областях. Квіти липи заготовляють у червні – липні місяцях під час масового цвітіння, коли більшість з них розкрилася, а решта - перобувають у бутонах. Пізніше квіти липи втрачають лікувальні властивості. Сировину збирають протягом 10-15 днів. У суху погоду після обпадання роси, сучкорізами, ножицями або секаторами зрізають невеликі гілки з рясним цвітом, а потім у затінених місцях обривають квіти разом з приквітниками.
Сушать сировину у затінку на відкритому повітрі, у приміщеннях з доброю вентиляцією, на горищах, рідше під навісами, розклавши на папері, мішковині, стелажах, сітках або ґратках тонким шаром (3-5 см). У сушарках квіти сушать за температури 30-40°С. На сонці сушити квіти не можна. Висушування закінчують, коли квітконоси стають ламкими. Зібрана в вологу погоду і перезріла сировина під час сушіння буріє. Сировина, висушена на сонці - червоніє в приквітниках, що призводить до зниження якості. При пересушуванні квіти осипаються.
У середньому з 1 кг свіжих квітів виходить близько 300 г сухої сировини (вихід сухої сировини 30-31%). Цієї кількості цілком достатньо на 1-2 року для невеликої родини. При зберіганні за оптимальних умов сировина не втрачає своїх властивостей протягом 3 років. Гарантійний термін зберігання сировини - 2 роки.
Сухі квіти пакують в тюки або паки масою нетто до 50 кг. Сировину зберігають у сухих, добре провітрюваних приміщеннях. Природні втрати становлять під час сортування - 2%, пакування й зберігання - по 1%.
Вимоги до якості. За зовнішнім виглядом сировина складається з щиткоподібних суцвіть, які мають 3-5 світло-жовтих розпущених квіток і приквіткових листків. У сировині розрізняють бутони й одиночні незрілі плоди-горішки. Колір квітів жовтуватий, приквітників - жовтувато-зелений або світло-зелений. Запах слабий, ароматний, смак - солодкуватий, трохи терпкий, з відчуттям слизості.
Вологість сухої сировини - 13%. Допустимий вміст суцвіть і приквітників, пошкоджених шкідниками і ржавчиною - до 2%, суцвіть з жовтини і бурими приквітниками або почорнілими квітами - до 4%, листя і пагонів - до 1%, повністю відцвілих суцвіть з плодами - до 2%, подріблених частин, які проходять через сито з діаметром отворів 3 мм - до 3%, осипаних квітів або суцвіть без приквітників - до 15%, органічних домішок - до 0,3%, мінеральних домішок - до 0,1%.
Коров’як скіпетровидний або дивина густоквіткова (Verbascum densiflorum) – це одно- або дворічна повстистоопушена рослина родини ранникових. Стебло просте, яросте, прямостояче, 50-180 см заввишки. Прикореневі листки видовженоеліптичні, городчасті, загострені, серединні - видовженояйцевидні, збігають на міжвузля стебла, утворюючи на ньому крила. Квітки неправильні, двостатеві, з віночком, надрізаним на 5 нерівних жовтих лопатей, зібрані в довге й густе колосовидне суцвіття. Плід - коробочка.
Поширення. Росте на відкритих місцях, схилах, луках і пісчаних грунтах по всій території України. Сировина цвіте у червні – липні місяцях.
Хімічний склад. Сировина містить до 2,5 % слизу, сапоніни, камедь, до 11% цукрів (у т.ч. 3,5 % глюкози), іридоїдний глікозид аукубін, флавоноїд гесперидин, каротиноїди (α-кроцетин і β-каротин), дубильні речовини, аскорбінову кислоту та сліди ефірної олії.
Фармакологічні властивості. Препарати коров’яка виявляють пом'якшувальну, відхаркувальну, протиспазматичну та легку наркотичну дію. Вони тамують біль, зменшують судому, набряки тканин. Квіти коров’яка, як обволікаючий, знеболюючий і відхаркувальний засіб, входять до фармакопей багатьох країн світу.
Використання. Окремо або в поєднанні з іншими рослинами коров’яка використовують при запаленнях слизових оболонок верхніх дихальних шляхів, кашлі, коклюші, бронхіті, бронхіальній астмі, емфіземі й запаленні легень, кровохарканні, при захворюваннях травного каналу, печінки та селезінки, у випадках патологічного схуднення або нервового виснаження. Місцево використовують: настій квітів - для натирань при невралгії й болі в суглобах; порошок квітів - для присипання тріщин, ран; припарки квітів разом з листям - до ран, опіків; сидячі ванни з квітів або коріння - при защемленні гемороїдальних вузлів. Квіти коров’яка входять до складу грудних чаїв.
Заготівля. Для виготовлення ліків використовують квіти. Збирають тільки віночки з тичинками, висмикуючи їх із чашечки. Заготівлю проводять у сонячну погоду після того як спаде роса і, бажано, в першій половині дня, бо квітка тримається тільки один день. Надвечір віночок в'яне і стає непридатним до використання.
Сушать квіти відразу після збирання в затінку на повітрі, горищі або в теплому приміщенні з доброю вентиляцією, розкладаючи їх тоненьким шаром на тканині або папері.
Вихід сухої сировини – 16-18 % . Зберігають суху сировину у металевих коробках або в скляному посуді з притертою пробкою. Строк придатності до використання - 1 рік.
Піретрум, іретрум м'ясо-червоний (кавказька ромашка) – Pyretrum carneum Bieb – це багаторічна трав'яниста рослина висотою 30-90 см. Кореневище дерев'янисте, горизонтальне, коричнувато-буре, густо всаджене численним тонким корінням. Стебла - ребристі, голі або з нечисленними волосками, прості, рідше - розгалужені. Листя чергові, пір'ясто-розсічені; сегменти їх лійкоподібні, подовгасто-ланцетні, гострі, глибоколопатисті або перисто-надрізані, пильчасті. Прикореневі й нижні стеблові листя черешкові, довжиною 10-20 см; інше листя - сидяче, їх кількість поступово зменшується до верхівки стебла. Квіти зібрані у великі одиночні кошики діаметром 2-6,5 см, які розташовуються на верхівці стебла і його розгалужень. Обгортка кошика овальна, черепитчата, діаметром 1-2 см; листочки її сильно опуклі, з вузькою перетинчастою чорною облямівкою. Квіти із плінчастою зубчастою чашечкою. Цвіте в червні-липні місяцях, рідше - у серпні місяці, плоди дозрівають у липні-вересні.
Поширення. Росте в гірських районах Кавказу на границі лісу й у високогірному поясі серед рідкого лісу, на зволожених субальпійських і альпійських лугах на висоті 1500-2500 м над рівнем моря.
Фармакологічні властивостіспричиняються речовинами піретруму - піретрини й цинерини, які володіють отруйними властивостями. При надходженні в тіло комахи через кутикулу й органи дихання вони розчиняються в порожнинній рідині, розносяться по тілу й вражають центральну нервову систему комах. Для людини й тварин піретрини й цинерини слабо отруйні.
У суцвіттях піретруму міститься піретрини й цинерини (0,2-1,2%), у листях і стеблах – відповідно 0,05-0,13%; у суцвіттях культивуючих рослин – 0,2-0,6%. Порошок, виготовлений із квіткових голівок ромашки (далматскої, кавказької або перської) токсичний для комах, а для людини - практично нешкідливий.
Використання. У медицині препарат піретруму м'ясо-червоного відомий за назвою "перський порошок". Це активний інсектицидний засіб проти мух, клопів, вошей, інших комах і шкідників сільського господарства й паразитів свійських тварин.
Заготівля. Для фармакології використовують сушені квіткові кошики. Заготовляють їх під час повного цвітіння рослини, коли в більшості розкривається до половини трубчастих квіток. За допомогою збиральних машин або вручну сировину зривають руками чи зрізуючи ножицями, щоб залишки стебел не перевищували 2 см. Зібрану сировину розстилають тонким шаром для сушіння на повітрі, дозволяється на сонці, в приміщенні, яке добре провітрюється, або в сушарках за температури 70-800С.
Висушену сировину зберігають у сухому приміщенні в щільно закритій тарі. Строк придатності до використання – 1 рік.
Конюшина лугова (червона)- trifolium pratense l. – це багаторічна трав'яниста розсіяно-опушена рослина родини бобових. Стебла численні, висхідні, дуговиднозігнуті, розгалужені, 20-60 см заввишки. Листки трійчасті; листочки широкояйцевидні або видовжені, цілокраї, часто з виїмкою на верхівці. Прилистки яйцевидні, плівчасті, на дві третини прирослі до стебла, різко звужені в тоненьке вістря. Квітки дрібні, неправильні, сидячі, рожеві, червоні або пурпурові, у головчастих суцвіттях на верхівках погонів - чашечка з 10 судинами, із зовні волохатоопушена. Плодом конюшини є біб. Вона цвіте з травня по серпень місяць.
Поширення. Конюшина лугова трапляється на узліссях, серед чагарників, на заплавних луках по всій території України.
Хімічний склад. Суцвіття конюшини містять глікозиди трифолін та ізотрифолін, дубильні речовини, ефірну і жирну олії, саліцилову кислоту та інші органічні кислоти, каротин, вітаміни С, Е, В1, В5, К та інші біологічно активні речовини.
Фармакологічні властивості. Конюшина лугова володіє відхаркувальною, сечогінною, потогінною, протизапальною та бактерицидними властивостями.
Використання. Найчастіше її застосовують як відхаркувальний засіб при запальних захворюваннях верхніх дихальних шляхів. Вчені рекомендують її використовувати при лікуванні бронхіальної астми, анемії, циститу, дисменореї та хронічного ревматизму. Настій суцвіття вживають при атеросклерозі, який супроводиться головними болями і шумом у вухах, але з нормальним артеріальним тиском. Як сечогінний засіб рослину використовують при набряках серцевого і ниркового походження. Місцево, настій або відвар суцвіть конюшини використовують при абсцесах, опіках і болях у суглобах. Свіже подрібнене листя прикладають до гнійних ран і виразок, а свіжим соком рослини лікують алергічні ураження очей. З молодих листів конюшини готують салати, а суцвіття придатне для заварювання чаю.
Конюшина повзуча, або конюшина біла – це багаторічна трав'яниста рослина родини бобових. Має повзучі пагони, які по вузлах укорінюються. Стебло голе, сланке або висхідне, розгалужене, часто порожнисте, 10-35 см заввишки. Листки дов-гочерешкові, трійчасті; листочки оберненояйцевидні, дрібнозубчасті. Квітки дрібні, неправильні, білі, блідо-рожеві або блідо-жовті, у головчастих кулястих суцвіттях на довгих квітконосах. Плодом рослини є біб. Вона цвіте з травня по вересень місяці.
Поширення. Росте по всій території України на луках, схилах, по степах переважно в западинах і на подах.
Хімічний склад. Трава містить алкалоїди, дубильні речовини, вітаміни - Е, С, каротин та інші й ізофлавон куместрол.
Використання. У медицині сировинумвикористовують як тонізуючий, знеболюючий, ранозагоювальний і антитоксичний засіб. Настій трави п'ють при простудних захворюваннях, задусі, туберкульозі легень, отруєннях, жіночих хворобах: при маткових кровотечах, при порушеннях сольового обміну та при втраті сил внаслідок виснажливих захворювань. Настоєм обмивають рани для того, щоб вони швидше гоїлися.
Заготівля. Для виготовлення ліків використовують головки-суцвіття. Збирають їх разом з верхівковими листочками під час повного цвітіння рослини. Після попереднього прив'ялювання на сонці сировину досушують під навісами або в приміщенні, яке добре провітрюється, стежачи за тим, щоб головки не пересохли і не обсипалися. Вихід сухої сировини - 20 %. Строк придатності до використання – 1 рік.
Календула, нагідки лікарські, крокіс (Calendula officinalis) – це однорічна трав'яниста зі сильним своєрідним запахом рослина родини айстрових (складноцвітих). Стебло округле, прямостояче, розгалужене, 30 - 60 см заввишки. Листки чергові, нижні видовжені оберненояйцевидні, черешкові; верхні - ланцетовидні, сидячі.Квітки золотисто-жовті або оранжеві, зібрані у кошики, крайові квітки язичкові, маточкові - розміщені в 2-3 ряди, плідні, серединні - трубчасті, двостатеві, безплідні. Її плід - сім'янка. Цвіте з червня по жовтень місяці.
Поширення. Нагідки лікарські походять з Центральної і Південної Європи. По всій території України їх розводять у садах і на городах як декоративну рослину, часом вони дичавіють.
Хімічний склад. Квітки нагідок містять до 3% каротиноїдів (каротин, лікопін, віолаксантин, цитраксантин, рубіксантин, флавохром), флавоноїди (нарцисин, рамнетин, ізорамнетин-3-глюкозид, ізокверцитрин та інші), ефірну олію (0,02% ), сапоніни, гірку речовину календен, смолисті (до 3,44% ) і дубильні речовини, слиз (до 2,5%), інулін, органічні кислоти (яблучну, саліцилову, пентадецилову), фітостерини, ферменти, вітамін С, алкалоїди та тритерпендіоли (арнідіол, фараціол).
Фармакологічні властивості. Нагідки лікарські мають протизапальні, бактерицидні, ранозагоювальні, спазмолітичні, гіпотензивні, кардіотонічні й седативні властивості, підвищують метаболічну функцію печінки. Хороші споживні властивості нагідок зумовлюються наявністю значної кількості каротиноїдів, флавоноїдів і саліцилової кислоти, вітамінів та інших біологічно активних речовин.
Використання. Препарати календули застосовують при виразці шлунка й дванадцятипалої кишки, гастритах, хворобах печінки й жовчних шляхів, при захворюваннях серця, що супроводжуються порушенням ритму, при гіпертонічній хворобі, у клімактеричному періоді. Настій і мазь використовуються для лікування гнійних ран, карбункулів, фурункулів, виразок, опіків, легких поранень, при запальних захворюваннях порожнини рота. У медицині настій календули використовується здавна із часів грецького лікаря Диоскорида (I ст. н.е.) при захворюваннях печінки й жовчного міхура, жовтяниці, захворюваннях селезінки, спазмах шлунка, каменях у сечовому міхурі, кашлі, гіпертонічній хворобі, серцевих неврозах, золотусі, рахіті. Особливо широко застосовується зовнішньо при ерозіях і виділеннях із жіночих статевих органів (трихомонаді) у вигляді спринцювання, при тріщинах в області заднього проходу. Квітучі верхівки рослини вживають як протизапальний, дезинфікуючий, антисептичний засіб.
Заготівля. З лікувальною метою використовують квіткові кошики нагідок, зібрані тоді, коли вони вже повністю розкрилися. Після попереднього прив'ялювання на сонці сировину досушують під навісами або у добре провітрюваному приміщенні. Для цього сировину розстилають тонким шаром і час від часу перемішують. Штучне сушіння проводять за температури 40-45°С. Вихід сухої сировини - 14- І5% . Строк придатності до використання - 1 рік.
Бузок (Syringa vulgaris L.) – це листопадний кущ родини маслинових, заввишки 2-5 м. Листки цілокраї, супротивні, яйцевидні, при основі серцевидні. Квітки двостатеві, з ліловим, трубчастим віночком, зібрані у волоть. Плід рослини - коробочка. Цвіте у травні місяці.
Поширення. Походить з Балканського півострова. По всій території України вирощують як декоративну рослину.
Хімічний склад. Квітки містять ефірну олію, фарнезол, сирингопікрин, фенол, глікозид сирингін. У листках є сирингін, гіркі речовини, вітамін С - до 200 мг%.
Використання. У медицині водний настій квіток бузку рекомендують при застуді, грипі, кашлі, задишці, бронхіті, туберкульозі легенів, коклюші, малярії, виразці шлунка, поносах, болях. Спиртовий настій квіток і бруньок п'ють при ревматизмі й використовують для втирань у шкіру. Подрібнені свіжі листи прикладають до ран, а кору - до запалень шкіри. Мазь, приготовлену з густого відвару бруньок і свинячого жиру, втирають у болючі місця при невралгіях. Бруньки, зібрані під час набрякання, рекомендують при цукровому діабеті. Для лікування ран, ревматизму використовують примочки й компреси з настою квіток бузку, які міняють 4-5 разів у день. Настій бруньок бузку використовують при подагрі, ревматизмі, відкладенні солей, суглобному артриті. Чай з висушених квіток бузку п'ють при епілепсії.
Заготівля. Широко використовують квітки і листя. Квітки заготовляють на початку цвітіння, звільняючи їх від суцвіть. Їх сушать спочатку на сонці, а потім досушують під навісами. Вихід сухої сировини з квітів - 12%. Листя збирають під час цвітіння рослини. Сушать під навісами або в добре провітрюваному приміщенні. Вихід сухого листя - 16% . Готову сировину зберігають у сухому, чистому, добре провітреному приміщенні на протязі 1 року.
Безсмертник піщаний (цмин) (Helichrysum arenarium) – це однорічна трав'яниста рослина родини айстрових (складноцвітих). Стебло прямостояче, розгалужене, 20-70 см заввишки. Листки чергові, вузьколанцетні, цілісні. Квітки в одиничних кошиках на верхівках стебел та гілок. Крайові квітки маточкові, безплідні; серединні - трубчасті, двостатеві, плідні. Плід - сім'янка з зубчиком з 5 плівок. Цвіте у червні - вересні.
Поширення. Росте на полях, біля доріг, на схилах і відслоненнях у Степу і в Криму, зрідка - на півдні Лісостепу.
Хімічний склад безсмертника піщаного мало вивчено. Відомо, що сировина містить флавони.
Використання. Використовуються квіткові кошики, що зрізуються із залишком стебла не довше 1-2 см, що збираються на початку розпускання суцвіть. Запах сировини слабо виражений, ароматний, смак гіркувато-пряний. Безсмертник має властивість збільшувати жовчовиділення, розріджувати жовч, зменшує концентрацію жовчних кислот і вміст білірубіна в жовчі, він змінює коефіцієнт холестерину жовчні кислоти в бік збільшення холатів, підсилює тонус жовчного міхура, стимулює секреторну функцію шлунка й підшлункової залози, підвищує діурез. Малотоксичний, має кумулятивні властивості. Настій й водний екстракт із квіток безсмертника володіютьжовчогінною властивістю, змінюють хімічний склад жовчі, регулюють діяльність шлунково-кишкового тракту й збільшують діурез. У медицині суцвіття безсмертника застосовуються при гіпертонічній хворобі, атеросклерозі, холециститах, гепатитах, холангітах, як жовчогінний засіб. У хворих зменшується нудота, відчуття болю в області печінки, метеоризм, припиняється блювота, зникає субиктеричне забарвлення склер і шкіряного покриву, розміри печінки зменшуються. Застосовується безсмертник у вигляді настою, відвару, екстракту.
Заготівля. Використовують траву, яку збирають під час цвітіння рослини. Сушать під навісом або на горищі з доброю вентиляцією повітря. Строк придатності до використання - 3 роки.