§3.4. Характеристика сировини бруньок

Береза біла (Betula pendula) – це однодомне дерево родини березо­вих, 10-20 м заввишки. Кора гладенька, біла, у старих дерев при основі стовбура - чорно-сіра, з глибокими тріщинами. Крона ажурна, з пониклими гілками. Мо­лоді пагони голі, з полиском, червоно-бурі, густо вкриті смо­листими бородавочками. Листки чергові, довгочерешкові, трикут­но-ромбічні, двопилчасті, з клино­видною основою, голі. Квітки - в одностатевих сережках: тичин­кові - на кінцях гілок, довгі, зібрані по 2-3; маточкові - на вкорочених бічних гілочках, 2- З см завдовжки, зелені, спрямо­вані вгору. Плід - горішок. Цві­те у квітні – травні місяцях.

Поширення. Росте в лісових і лі­состепових районах, у Степу - по долинах річок, утворюючи чисті й змішані з іншими поро­дами насадження. Розводять у са­дах і парках.

Фармакологічні властивості. Настій і відвар бруньок володіють сечогінними, антисептичними, жовчогінним властивостями. Деякі клініцисти спостерігали значне збільшення сечовиділення під впливом цього відвару й різке зменшення набряків навіть у тих випадках, коли інші серцеві й сечогінні засоби не допомагали. При призначенні відвару з березових бруньок варто враховувати можливість подразнення бруньок смолистими речовинами, тому необхідне спостереження лікаря, аналізи сили. Настойка із бруньок використовується при лікуванні гострих і хронічних форм екземи, при лікуванні ран, ерозії шкіри, пролежнів, при подразненні шкіри гнійними виділеннями тощо.

Використання. Настій і відвар з листів беріз застосовують як сечогінний засіб, при запаленні нирок і сечового міхура, при неврозах.. Настій з молодих листів застосовують при розладах нервової системи як стимулюючий засіб, при жовтяниці і як протизапальний і вітамінний засіб. Зовнішньо при ревматизмі рекомендуються компреси із зім'ятих свіжих листів, накладені на область хворих суглобів, або ванни з відвару листів. Березовий дьоготь, отриманий при сухій перегонці кори, має бактерицидну дію й входить до складу мазі Вишневського, застосовуваної як ранозаживляючий засіб, і мазі Вількінсона, використовуваної для лікування корости, лускатого лишаю. Зовнішньо ванни з березових листів рекомендувалися при суглобному ревматизмі й подагрі. При ревматизмі також рекомендувалися свіжі й сухі розпарені листи у вигляді компресів і припарок, а настої - при пролежнях, опіках, при пітливості ніг. Березовий сік застосовувався при подагрі, артритах, ревматизмі, цинзі, набряках, анемії після поранення, довгостроково незагойних ранах і трофічних виразках, при фурункульозі, ангіні, як сечогінний і загальзміцнювальний засіб. Зовнішньо при екземах і для вмивання при вуграх і плямах. Кора берези знаходила застосування при лікуванні золотухи, ран і виразок. Березовий дьоготь використовувався для лікування витівки й корости. Із бруньок перегонкою добувалося березову олію, що застосовували при гонореї. Бруньки берези знаходять застосування в парфумерній промисловості, а соки - для готування різних напоїв.

Заготівля. Використовуються: бруньки, які збирають у період набрякання (березень - квітень); листи збирають на початку цвітіння, березовий сік - ранньої навесні на самому початку сокоруху, кора й деревина зі свіжозрублених несухостійних. Вико­ристовують бруньки і сік весняного «плачу». Інколи використовують кору. Бруньки заготовляють рано навес­ні, в період їхнього набрякання, листя - у квітні - травні, коли воно ще запашне й клейке. Брунь­ки, що розкрилися, і старе листя втрачають свої лікувальні власти­вості.

Березовий сік заготовляють рано навесні, до розпускання листя.

Сушать бруньки і листя на відкритому повітрі під наметом або в сушарках при температу­рі 25-30°С. Готову сировину збе­рігають у сухому приміщенні з доброю вентиляцією. Строк при­датності до використання - 2 роки.

Сосна звичайна (Pinus sylvestris) - це вічнозелене високе дерево (25-30 м) з круглою кроною. Листки - хвоїнки по два у пучки лінійно-голчасті, довгі (4,5-7см), темно-зелені. Чоловічі шишки сіро-жовті, жіночі - бурі, яйцеподібно-видовжені, 3-7 см завдовжки, обвислі, луски здеревиніли, Цвіте у травні. Насіння сірувате, довжиною 3-4 мм.

Насіння може бути майже чорним, але з крилом, яке в 3 рази перевищує їх довжину, дозріває на другий рік.

Поширення. Росте у вигляді суцільних чистих або змішаних лісах (з дубом, гра­бом та іншими породами).

Хімічний склад. Бруньки сосни містять ефірну олію (до 0,36%), дубильні і смолисті речовини, вітамін С, каротин, метильні похідні флавоноідів.

Використання. У медичній практиці широко використовують протизапальну, протицинготну, дезінфікуючу, відхаркувальну й сечогінну дію препаратів сосни. Відвар бруньок застосовують для інгаляції при легеневих захворюваннях. Терпентинне ефірну олію (скипидар) використовують як місцевоподразнювальне, що відволікає й антисептичний засіб. Застосовують зовнішньо в мазях, лініментах, бальзамах і інших складових для розтирань при ревматизмі, подагрі, невралгіях, міозитах, запальних захворюваннях легких і дихальних шляхів. Скипидар служить сировиною для одержання камфори, використовуваної як зовнішній дратівний засіб. Очищена живиця - розчин смоли в ефірній олії — іноді використовується в складі деяких пластирів. Останнім часом запропонований як ранозаживляючий й бактерицидний засіб. Соснова смола-продукт сухої переробки деревини сосни — входить до складу різних мазей від корости, лускатого лишаю й інших захворювань шкіри й энтомопаразитов. Хвоя входить до складу різних протицинготних до вітамінних настоїв і концентратів, у протиастматичну мікстуру Траскова. Із сосни виготовляють хвойну хлорофіло-каротинову пасту по рецепті Солодкого, яка використовується при опіках, виразках, різних шкірних захворюваннях як зовнішній засіб і призначувану усередину при виразковій хворобі. Препарат хлорофиллин натрію, одержуваний із цьому пасти, рекомендують для лікування захворювань порожнини рота. Деревина сосни (як і їли) служить сировиною для виробництва бета-ситостерину, призначеного при атеросклерозі й інших захворюваннях. Ванни із хвойного концентрату застосовують при нервових і серцево-судинних захворюваннях.

Промислові заготівлі проводять у багатьох областях України: Вінницькій, Волинській, Житомирській, Київсбкій, Рівненській, Тернопільській, Чернігівській. Заготовляють бруньки, які являть собою молоді пагони, розміщені "коронками" по 5-6 штук на верхівках стовбура і гілок, взимку і ранньою весною до початку їх розпускання, луски на поверхні бруньок мають бути щільно замкнутими. Зрізують бруньки ножами або секаторами із залишком гілок довжиною до 3 мм.

Сировину сушать на горищах, під навісами з доб­рою вентиляцією, у теплому приміщенні, розтеливши шаром 3-4 см на папе­рі чи тканині і часто перемішуючи. Не можна сушити бруньки на горищах під залізним дахом і в сушарнях та печах, бо при нагріванні випарюється і плавиться смола, луски розходяться. Добре висушені бруньки на зло­мі сухі.

Вихід сухої сировини - 38-40%.

Вимоги до якості. Сировина складається з 5-7 бруньок довжиною 1-4 см, з яких найбільша у центрі, розміщених у вигляді "коронок" або одиноких бруньок, покритих спірально розміщеними, щільно притисненими од­на до одної ланцетовидними, загостреними лусками, склеїними між собою смолою, що виступає. Колір зовні рожево-бурий, на зломі зелений або бу­рий. Смак гіркуватий, запах ароматний, смолистий.

Допустимий вміст вологи - не більше 13%, загальної зольності до 2%, ефірної олії - до 0,3%, почорнілих у середині бруньок до 10%, бруньок зі стеблом - більше 3 мм, перерісших па­гонів - до 10%, хвої - до 0,5%, подрібнених частин, які проходять через сито з отворами діаметром 3 мм, не більше 5%, органічних й мінеральних домішок - по 0,5%.

Сировину пакують у фанерні ящики масою нетто 25 кг або у мішки по 30 кг. Зберігають у сухих, добре провітрюваних приміщеннях без доступу світла. Термін вберігання - 2 роки. Природні втрати становлять під час сортування І,5%, пакування - 0,5%, зберігання - 2%.

Осика (Тополя тремтяча) (Populus tremula) – це високе 20-30 м листо­падне дводомне дерево родини вербових. Має округлу крону і циліндричний стовбур, укритий гладенькою світло-зеленою ко­рою; В нижній частині стовбура, особливо у старих дерев, коро чорна, глибокотріщинувата. Лист­ки чергові, шкірясті, майже округ­лі або округло-ромбічні, нерівно­мірно виїмчасто-зубчасті, зверху жовто-зелені, зісподу - сизуваті, на довгих сплюснутих черешках. Квітки одностатеві, у пониклих пурпурових сережках. Плід - коробочка. Цвіте у березні - квіт­ні місяцях до появи листя.

Поширення. Осика росте на всій території України у хвойних і широколистяних лі­сах, по торфовищах та у плав­нях.

Хімічний склад. Усі частини рос­лини (кора, бруньки, листя) міс­тять глікозиди (саліцин, саліцил-популозид, популін тощо), ефірну олію, органічні кислоти, дубильні, гіркі й інші речовини. У свіжому листі є значна кількість аскорбі­нової кислоти (471,3 мг% ) і ка­ротину (43,1 мг% ).

Фармакологічні властивості. Препарати осики ма­ють потогінні, жарознижуючі, протизапальні, знеболюючі, по­м'якшувальні, в'яжучі й сечогінні властивості.

Використання. Настій або відвар бруньок дають усередину при по­ліартриті, подагрі, ревматизмі, ге­морої, гострому й хронічному за­паленні сечового міхура, мимо­вільному і болючому (особливо під час вагітності й після опера­цій) сечовипусканні, у разі збіль­шення простати і як жарознижу­ючий засіб при гарячці. При гаст­ритах, циститах, геморої й дизен­терії бруньки можна вживати й у вигляді настойки. Для місцевого лікування бруньки осики засто­совують у вигляді мазі й настойки: мазь використовують для гоєння ран, хронічних виразок і опіків, для розм'якшування гемороїдаль­них вузлів, для розтирання при подагрі й ревматизмі; настойку — як протизапальний і антисептич­ний засіб. Відвар кори рекомен­дують при гастриті, диспепсії й проносі, як засіб, що збуджує апетит і поліпшує травлення. По­дрібнене свіже або сухе листя використовують для припарок при ревматизмі, подагричному та ге­мороїдальному болі, а вижатим Із листя соком змазують лишаї та бородавки.

Заготівля. Для виго­товлення ліків використовують кору, бруньки і листя рослини. Заготовляють кору напровесні під час сокоруху, здираючи її з моло­дих гілок і тонких стовбурів. Для цього роблять кільцевидні надрізи через кожні 30 см, які з'єднують поздовжніми розріза­ми, після чого кора легко зні­мається. Сушать кору під наметом або в провітрюваному приміщен­ні. Бруньки осики збирають на по­чатку цвітіння дерев, відламуючи. їх від гілок. Зібрані бруньки сушать у затінку на протязі або в теплому провітрюваному при­міщенні, розкладаючи їх тонким (1—2 см завтовшки) шаром на тка­нині або папері й періодично пе­ремішуючи. Молоде повністю роз­винене листя використовують сві­жим або сушать.

Тополя чорна (осокір) - (populus niqra) – це високе 25-30 м листо­падне дводомне дерево родини вербових. Має розлогу крону й циліндричний стовбур, вкритий сіро-попелястою корою, в нижній частині стовбура, особливо у старих дерев, кора майже чорна, з глибокими тріщинами. Бруньки голі, клейкі. Листки чергові, на довгих голих сплюснутих черешках яйцевидно-трикутні, або майже ромбічні, при основі від ширококлиновидних до майже прямообрізаних, на верхівці витягнуті в довгий гострячок, по краю залозисто-пилчасті, з обох боків голі, знизу - ясні. Квітки одностатеві, а пониклих сереж­ках, пиляки пурпурові, приймоч­ки жовті, дволопатеві, відігнуті. Плід - коробочка. Цвіте у берез­ні — квітні місяцях до появи листя.

Поширення. Тополя чорна росте на всій території України, крім Карпат, по долинах і берегах річок, у заплавах, по берегах ста­риць і озер, нерідко утворюючи чисті лісостани. Її культи­вують як декоративну й фітоме-ліоративну рослину.

Хімічний склад. Бруньки тополі чорної містять фенолглюкозиди саліцин і популін; флавоноїди (8,05 % ) апігенін, галангін і генк­ванін, 3-метиловий ефір галангіну, ізальпінін, кверцетин, кемпферол, 3-метиловий ефір кемпферолу, піностробін, піноцембрин, рамно­цитрин, рамнетин, ізорамнетин, рамназин, хризин і тектохризин; органічні кислоти: бензойну, ко­ричну, галову, кавову, ферулову і яблучну; до 0,7 % ефірної олії, у складі якої є гумулен, и-карі-офілен, цинеол і неідедтифіковані сесквітерпеноїди; вітамін С, жир­ну олію та інші сполуки. Фармакологічні властивості і ви­користання. Препарати тополі ма­ють діуретичні, антисептичні й по­тогінні властивості.

Використання. Препарати тополі використовують при захворюван­нях нирок, циститах, нетриманні сечі, болісному сечовипусканні, особливо при вагітності й після операцій, гіпертрофії про­стати. Крім того, препарати тополі використовують при неврозах, різ­них видах невралгії, артритних захворюваннях, геморої, атонії кишечника, діареї, простудних за­хворюваннях, грипі, збудженні статевих органів (сперматореї) та як засіб, що регулює менструа­ції. Як антисептичний і такий, що сприяє розрідженню харкотин­ня, засіб тополю використовують для лікування гострих запальних процесів дихальних шляхів та хро­нічного бронхіту з гнійним мокро­тинням. Важливо підкреслити, що препарати тополі навіть при три­валому вживанні не виявляють побічного впливу на організм. При зовнішньому застосуванні препарати тополі виявляють про­тизапальну, антимікробну, крово­спинну й легку анестезуючу дію. Зважаючи на це, препарати з то­полиних бруньок (мазь, настій на олії) викори­стовують для лікування ран, ви­разок, опіків, порізів, забитих місць і геморою, як засіб проти випадання волосся, при свербежі шкіри й дерматиті, для розтиран­ня при подагрі й ревматизмі. Настій вважається доб­рим засобом для лікування трихо­монадного кольпіту.

Заготівля. Для ви­готовлення ліків використовують листкові бруньки тополі, які заготовляють в період цвітіння дерев, відламуючи їх від гілок, зрізаних секаторами або пилками під час рубок догляду. Зібрані бруньки сушать у затінку на протязі або в теплому про­вітрюваному приміщенні, розкла­даючи їх тонким (2—3 см завтов­шки) шаром на тканині чи папері й час від часу перемішуючи. Су­хих бруньок виходить 20 % . Го­тову сировину зберігають у сухих, добре провітрюваних приміщен­нях.