Поширення. Горобина росте повсюдно в лісах, по берегах рік, озер, на полях, уздовж доріг, висаджують її в скверах, парках, садах майже по всій лісовій і лісостеповій зоні України.

Хімічний склад. Плоди горобини містять: криптоксантин, різні цукри: глюкозу - до 3,8%, фруктозу - до 4,3%, сахарозу - 0,7%, сорбозу, кислоти: яблучну - до 2,8%, фолієву, винну й лимонну; ціанінхлорид, незначна кількість дубильних речовин (0,3%), ефірну олію, антибактеріальні речовини, сліди синильної кислоти, мікроелементи (марганець, залізо, алюміній). У плодах горобини виявлені вітаміни: Р (кверцетин, ізокверцетин, рутін) - 2600 мг%, каротиноїди - 27 мг%, токоферол - 4,4 мг%, рибофлавін - 8 мг%, антоціани (у тому числі ціанідин)- 795 мг%, дубильні речовини - 610 мг%, фосфоліпіди (кефалін, лецітин) - 70,4 мг%, пектинові речовини - 2%. Утримується також шестиатомний спирт сорбіт (25,3%) і парасорбінова кислота. У ягодах утримується величезна кількість вітаміну С і провітаміну А (каротину). Каротину в горобині більше, ніж у моркві. Насіння горобини містять до 22% жирноі олії. У листах виявлені фітонциди, аскорбінова кислота, мікроелементи, у насіннях – жирну олію, придатну для їжі, глікозид, у корі - дубильні речовини вищої якості. Важливим хімічним компонентом ягід горобини є пектини, здатні до желеутворенню в присутності цукрів і органічних кислот. Пектини перешкоджають надлишковому шумуванню вуглеводів, що проявляється придушенням газоутворення в кишечнику. Парасорбінова і сорбінова кислоти горобини гальмують ріст мікроорганізмів, грибів і плісняви.

Фармакологічні властивості. Горобина - надійний профілактичний і лікувальний засіб при авітамінозах. Плоди, квітки, листи горобини віддавна служили в якості прекрасного потогінного, сечогінного й кровоспинного засобу, при туберкульозі легенів, при кашлі, зобі, захворюваннях печінки, жіночих хворобах і геморої, при гастритах зі зниженою кислотністю, геморої, хворобах нирок, печінки, атеросклерозі, кровотечах, при серцевих захворюваннях, недокрів'ї. У плодах утримується сорбіт, тому її можна вживати й діабетикам. Свіжа недоспіла горобина припиняє понос. Горобина має гіпотензивну дію. Ягоди горобини гальмують гнильні й бродильні процеси в кишечнику.

Використання. Горобину здавна цінували в народі, як лікувальний засіб, насамперед жовчогінне. Речовини, що втримуються в ягодах горобини, підвищують стійкість організму до кисневого голодування. Горобина зміцнює організм, сприяє налагодженню обміну речовин, за допомогою препаратів горобини лікують головну біль. Завдяки змісту в горобині біологічно активних речовин її використовують у боротьбі з раком. За допомогою відвару квіток горобини лікують зоб. Горобина застосовується також при хронічному запорі. Ягоди горобини застосовують у свіжому й сушеному виді в якості лікувального й профілактичного засобу при станах, що супроводжуються вітамінною недостатністю. По вмісту біоенергії горобина перевершує акацію.

Багато в горобині й мікроелементів, особливо йоду, кальцію, магнію, марганцю, фосфору, а заліза в 4 рази більше, ніж у яблуках. З горобини готують цілющі настої, напої, чаї, варення, желе, соки. Оскільки ягоди горобини багаті йодом, їх рекомендують приймати при деяких захворюваннях щитовидної залози й гіпертонії. Існує й народний засіб для виведення бородавок.

Широке застосування плоди горобини знаходять у харчовій промисловості. З них варять варення, джем, роблять квас, начинки для карамелі, наливку, сироп, оцет і ін. У домашніх умовах з ягід горобини готовлять желе. Горобина - гарний медонос. У господарських цілях використовують дуже тверду важку деревину, що добре полірується. З її роблять меблі, дерев'яний посуд, ложки, ручки, інструменти для токарських робіт, деталі для машин. Тонкі гнучкі галузі, міцні стовбури йдуть на виготовлення меблів, кошиків, плетінок, дитячих санок. З молодих гілок одержують чорну фарбу. Кора застосовується при дубленні й фарбуванні шкір. Їх застосовують як консерванти харчових продуктів і для очищення води. Уважається, що засушені галузі і яскраві ошатні грона - відмінна прикраса для спальні.

Заготівля. Заготовлюють зрілі плоди горобини восени до заморозків або після перших заморозків. Зрізують грона, відокремлюють плоди від плодоніжок, пров'ялюють на повітрі, потім розстеляють тонким шаром на підстилку й сушать у печах, духовках, сушарках при температурі 60-70°С. Висушені плоди зморщені, блискучі, жовтогарячі, жовтогарячі-червоно-жовтогарячі, гіркувато-кислі на смак, своєрідного слабо вираженого запаху. Сировину зберігають у тканинних мішках у провітрюваному приміщенні. Листки й квітки заготовлюють під час цвітіння, сушать у тіні на протязі.

Строк придатності до споживання сушених плодів 2 роки, листків і квіток - 1 рік.

Шипшина травнева (Rosa majalis) – це невисокий (від 60 до 200 см заввишки) рихлий кущ родини ро­зових. Стебла висхідні або дещо звисаючі, коричнево-червоні, вкриті парними, сер­повидно зігнутими, рідше майже прямими шипами, з домішками щетиноподібних шипів. Квітко­носні пагони не мають колючок. Листки спіральні, не­парно-перисті, з прилистками; ли­сточки (5-7) видовжено-яйцевидні або овальні, до основи кли­новидно звужені, при верхівці короткозагострені, зверху сизувато-зелені, здебільшого голі, зісподу вкриті щільно притисненими во­лосками, по краю простозубчасті, без залозок; прилистки стерильних пагонів та туріонів вузенькі, з дещо загнутими краями, квіт­коносних пагонів - широкі, зіс­поду пухнасті, по краю війчасто-залозисті. Квітки великі (4,5-5 см в діаметрі), правильні, двоста­теві, поодинокі, рідше в мало-квіткових (по 2-3, рідше більше) щитковидних суцвіттях, чашоли­стки довгі (до 3 см) і вузенькі, повністю позбавлені перистих до­датків або лише з 2-3 коротень­кими, ниткоподібними додатками, зісподу усіяні щільними корот­кими волосками (з домішкою дрібних залозок або без них), по краю з домішкою дуже дріб­них залозок, зверху вкриті лише поодинокими волосками, або як і по спинці майже повстисті, піс­ля цвітіння спрямовані вгору і за­лишаються при стиглих плодах; пелюстки (5) - від блідо-черво­них до червоних. Плід - кулястий, червоний або пурпуро­во-червоний. Цвіте у травні – червні місяцях.

Поширення. Шипшина росте в лісах, по чагарниках, особ­ливо по річках, рідше на луках в північних районах України.

Хімічний склад. Плоди шипшини містять аскорбінову кислоту (до 17% на суху речовину), каротин (0,7-8 мг%), вітаміни В₁, В₂, РР, К, пантотенову кислоту, флаво­ноїди (гіперозид, астрагалін, квер­цитрин, кемпферол і ін.), феноло-кислоти, пектинові речовини (1,8-3,7%), цукри (0,9-8,1% ), ор­ганічні кислоти (0,9-3,7 %), солі заліза, марганцю, фосфору, маг­нію, кальцію.

Фармакологічні властивості. Плоди шипшини вия­вляють протицинготну, антискле­ротичну і протизапальну дію, активізують ферментні систе­ми і окислювально-відновлювальні процеси в організмі, сприятли­во впливають на вуглеводний об­мін, посилюють синтез гормонів і регенерацію тканин, стимулюють опірність організму до несприят­ливих факторів зовнішнього се­редовища, посилюють секрецію жовчі, підвищують діурез.

Використання. Плоди шипшини використовують для профілактики і лікування гіпо-і авітамінозів С і Р, при гострих і хронічних інфекціях, при ате­росклерозі, нефритах, гострих і хронічних захворюваннях печінки, кишечника, при виразко­вій хворобі, геморагічних діате­зах, гемофілії, кровотечах (леге­невих, маткових), пра передозу­ванні антикоагулянтів, гіперти­реозі і недостатності наднир­кових залоз, травматичному шо­ку. Добрий терапевтичний ефект одержують при пневмонії, брон­хопневмонії, бронхоектазах, у випадку бронхіальної астми, при лікуванні захворювань очей (ге­морагічний ретиніт, хоріоідит, крововилив у скловидне тіло). Як жовчогінний засіб шипшину використовують для лікування хронічного гепатиту, холецисти­ту, холангіту. Плоди шипшини входять до складу вітамінних чаїв. Сироп із водного згущеного екстракту плодів шипшини - хо­лосас призначають при холеци­ститі і гепатиті. З насіння шип­шини виготовляють олію, яку використовують як зовнішній засіб для гоєння ран, в стоматологічній практиці (гін­гівіти, стоматити), при тріщинах сосків, пролежнях, трофічних ви­разках гомілки, дерматозах, а у вигляді мікроклізм - при неспе­цифічному виразковому коліті.

Плоди шипшини використовують у кондитерської промисловості. З пелюстків шипшини й троянд виготовляють наливки.

Заготівля. Для медич­них потреб використовують плоди шипшини, які зби­рають у стадії повної стиглості (але не перестиглими) вручну в брезентових рукавицях. Зібрані плоди сушать в сушарці або духовці при температурі 80-100°С, розстилаючи тонким шаром. Вихід сухих плодів становить 50%. Гото­ву сировину зберігають у сухих прохолодних приміщеннях.

Строк придатності до використання - 2 роки.

Малина (Rubus idaeus) – це напівкущова рослина родини ро­зових. Має річні вегетуючі па­гони і здерев'янілі дворічні стеб­ла, які утворюють вкорочені квіт­коносні гілочки. Однорічні паго­ни трав'янисті, сизуваті, вкриті численними тонкими червонаво-коричневими шипами, а поник­лою верхівкою; восени вони де­рев'яніють, а наступного року зацвітають і дають плоди. Листка чергові, трійчасті або непарно­перисті, з 3-5 листочків, по краю нерівнопилчастих, зверху майже голих, темно-зелених, зі­споду - білоповстистих, середній листочок - на довгому черешку, бічні - сидячі.

Квітки двостате­ві, 5-пелюсткові, білі, в щитковидно-волотистому суцвітті і пазушних малоквіткових китицях. Плід - складна, червона або жовта соковита кістянка. Цвіте у травні – червні місяцях. Плоди дости­гають у липні.

Поширення. Дикоросла малина росте в усіх лісових районах і в північній частині Лісостепу (крім Донецького) в лісах, по чагарниках, на лісових заплав­них луках.

Хімічний склад. Свіжі плоди малини містять 3,6-5,7 % цук­рів (глюкоза, фруктоза, сахаро­за), 1,36-2,09% органічних кис­лот (яблучна, лимонна, винна, саліцилова, мурашина), пекти­нові речовини (0,45- 0,71 % ), ка­ротин (0,3-0,6 мг%), вітамін В₂ (0,012 мг%), аскорбінову (12- 45 мг%), нікотинову (0,6 мг%) і фолієву (0,18 мг% ) кислоти, 42-85 мг% флавоноїдів (гіперозид, ізокверцитрин, астрагалін, кемпферол-рамнозид та ін.), сли­зисті й дубильні речовини, ефір­ну олію, β-ситостерин та інші фі­тостерини, мікро- і макроеле­менти (калій, залізо, марганець, цинк, кобальт та інші). У квітках і листі малини є дубильні ре­човини, флавони, органічні кис­лоти, цукри, вітамін С та міне­ральні солі.

Фармакологічні властивості. Протипростудні властивості плодів малини спричиняються саліциловою кислотою. Сушені плоди входять до складу потогінних чаїв.

Використання. У медицині використовують свіжі й сушені плоди малини. Із свіжих плодів виготовляють малиновий сироп, який ви­користовують для поліпшення смаку ліків. Чай із сушених плодів призначають як потогін­ний і протизапальний засіб при різних простудних захворюван­нях. Як дієтичний продукт плоди малини споживають у натуральному ви­гляді при анеміях, атероскле­розі, гіпертонічній хворобі, цукровому діабеті, для збудження апетиту й поліпшення травлен­ня та при екземі. Взимку пагони малини використо­вують як заварку до чаю, який п'ють при простуді, грипі, зне­силенні після тривалої хвороби та як жарознижуючий засіб. Настій листя п'ють при хворобах органів дихання, кашлі й гаряч­ці, при проносах і ентероколі­тах, при шлункових кровоте­чах і геморої, при надмірних менструаціях та проти висипів на тілі, вугрів і екземи. Зовніш­ньо - настій листя застосовують для полоскання при стоматитах, фарингітах і ангінах, для при­мочок і зрошування при шкір­них захворюваннях. Сушене листя малини входять до складу трав для приготування гігієнічних ванн, а сік із свіжого листя використовують для виготовлення мазі, яку застосовують при вуграх і висипах. Настоєм квіток лікують дерматози. Так, для заварювання потогінного чаю використовують не тільки сушені плоди, а й про­дукти їхньої переробки (варен­ня, желе, мармелад, сік, тощо).

Плоди в сирому й сушеному виді вживаються для начинки пирогів, варення, у кондитерському виробництві, сирі плоди для готування ягідних соків, квасу, сиропу, наливок, настойок, оцту, молоді листи використовуються як чай.

Заготівля. Квітки і листя малини збирають у трав­ні - червні місяцях. Заготовляють повністю достиглі плоди й листя. Плоди, зібрані для сушіння, сортують (видаляють сторонні домішки і перестиглі та ушкоджені плоди), очищають від квіткових ніжок і квітколожа, прив'ялюють на сон­ці і сушать у вогневих сушарках або в духовці при температурі не вищій за 50°С. Сировину сушать під укрит­тям на вільному повітрі. Ре­комендується заготовляти листя з річних вегетуючих пагонів, обшморгуючи листочки з грубо­го загального черешка. Вихід сухого листя становить 25 %, а сухих ягід - 16-18%.

Готову си­ровину (плоди, квітки, листя) зберігають у сухому добре провітрю­ваному приміщенні. Строк придатності до використання су­шених плодів - 2 роки.

Черемха звичайна (Padus avium) - високий кущ або дерево родини розових. Кора матова, чорно-сіра, з добре помітними сочевичками, на зломі жовта, з характерним запахом. Листки чергові, видовжено-оберненояйцевидні або еліп­тичні, тьмяні, голі або з нижнього боку з пучками волосків у кутах жилок, з ширококлиновидною ос­новою і загостреною верхівкою, по краю з розставленими пил­частими зубцями, що закінчують­ся червоно-бурими залозками; че­решки 1-1,5 см завдовжки, з дво­ма залозками у верхній частині. Квітки дрібні, правильні, двоста­теві, запашні, в густих пониклих гронах; пелюстки (їх 5) білі або рожеві, оберненояйцевидні, ціло­краї або з краю торочкувато-зуб­часті. Плід - куляста, чорна, на смак солодка і дуже терпка кіс­тянка. Цвіте у травні – червні місяцях. Плоди достигають у серпні – вересні місяцях.

Поширення. Черемха звичайна росте на всій території України по лісах і в чагарниках на воло­гих місцях, вирощують її і в садах.

Хімічний склад. Плоди черемхи містять флавоноїди (1,5-2,0 %), антоціани (3-рутинозид ціаніди­ну - 9,13 %, 3-глюкозид ціаніди­ну - 7,35 % ), хлорогенову, яблуч­ну й лимонну кислоти, вітамін С, каротин, ціаногенну сполуку аміг-далін, вуглеводи (фруктоза - 4,42-6,44 % , глюкоза - 5,33- 6,35 %, сахароза - 0,6—0.62 %, пектин - 1,1 % ); квітки -флаво­ноїди (3-галактоглюкозид кверце­тину -^- 1,95 %, гіперозид - 0,37 % , астрагалін), стероїд ситостерин, тритерпеноїд лупеол, вуглеводень нонакозан; листя - флавоноїди (в гідролізаті: кверцетин, кемпфе­рол, ціанідин), фенолкарбонові кислоги (в гідролізаті: кавова, синапова, ферулова, п-кумарова), вітаміни (С, Е, Р, каротин], бен­зальдегід, амигдалін, синильну кислоту (до 0,05 % ), ефірну олію (0,03-0,05 %), кора - дубильні речовини (2-3 %), вуглеводи (рафіноза -3,12 %, галактоза - 0,63 %), бензальдегід, амигдалін (до 2 %), синильну кислоту (до 0,09 %).

Фармакологічні властивості. У науковій медицині використовують плоди черемхи, які мають в'яжучі й протизапальні властивості, виявляють фітонцид­ну активність. Пло­ди входять до складу проти-проносного шлункового чаю.

Використання. У вигляді настою їх вживають при ентеритах і днспепсіях різної етіології (при ін­фекційних колітах і дизентерії їх призначають як допоміжний за­сіб). Замість настою можна вжи­вати кисіль або морс. Розведеним настоєм плодів спринцюються при хронічному кольпіті і болях. Значно ширше використовують черемху в народ­ній медицині: настій кори дають усередину як сечогінний, потогін­ний і протигарячковий засіб; на­стій плодів, квіток або листя ви­користовують у вигляді примочок при кон'юнктивітах і кератитах. У гомеопатії кору і листя черем­хи використовують для лікування стійких форм блефарокон'юнктивіту і при радикулоневралгії.

Заготівля. Для виго­товлення ліків використовують плоди, квітки, кору молодих гілок і листя черемхи. Кору заготовляють навесні. Квітки заготовляють в пері­од повного цвітіння рослини. Як тільки рослина відцвіте, відразу починають заготовляти листя.

Зі­брану сировину розкладають тон­ким шаром на папір чи тканину й висушують під укриттям на віль­ному повітрі або в приміщенні з доброю вентиляцією. Плоди збирають восени у зрілому стані й використовують свіжими (у ви­гляді соку), переробляють на ки­селі і морси або сушать на сонці, під наметами чи в сушарках при температурі не вищій за 60°С. Ви­сушені грона перетирають і просівають через решето, щоб відді­лити гілочки і плодоніжки. Вихід сухих плодів становить 42-45 %.

Строк придатності до використання - 5 років.

Абрикос звичайний (Armeniaca vulgaris) – це листопадне дерево, рідше кущ родини розових. Листки чергові, широкі, яйцевидно-округлі, при основі майже серцевидні, цілісні, нерівнопилчасті. Квітки двоста­теві, майже сидячі, 5-пелюсткові, білі або рожеві, одиничні, рід­ше - по дві в листкових пазухах. Плід - соковито-м'ясиста кістян­ка, оранжева або жовта, з бархатноопушеною поверхнею. Цві­те у квітні – травні місяцях.

Поширення. На Україні вирощують як про­мислову культуру, особливо в південних об­ластях, рідше - в Лісостепу й на Поліссі.

Хімічний склад. М'якоть плодів містить близько 27% цукрів (переважно сахароза), понад 2,5% органічних кислот (яблучна, ли­монна, саліцилова, винна), пекти­ни (1%), бета-каротин (1,6 мг %), аскорбінову кислоту (10 мг%), тіамін, рибофлавін, флавоноїди, калій (305 мг % ), залізо, срібло тощо. У насінні є жирна олія (30-50%), емульсин, глікозид амигдалін (у дикорослого абри­коса); в камеді є арабіноза (41% ), галактоза (44%), глюкуронова кислота (16% ), мінеральні та біл­кові речовини.

Фармакологічні властивості. Абрикоси впли­вають на процес кровотворення. Лікувальна цін­ність плодів абрикоса зумовлена високим вмістом у них вітамінів, мікро- і макроелементів, цукрів тощо.

Використання. Свіжі абрикоси корисно вживати під час вагітно­сті, при анемії, захворюваннях шкіри, слизової оболонки ротової порожнини, при трофічних виразках гомілки, при серцево-судинних захворюваннях, що су­проводяться набряками. Сушені абри­коси (урюк, курага) рекоменду­ють при атеросклерозі, коронар­ній недостатності як джерело добре засвоюваного калію. Дітям рекомендується вживати свіжі абрикоси при гіпо- й авітамінозах. При сонячних опіках лиця вико­ристовують маски з свіжого абри­косового соку. Насіння йде на виготовлення абри­косової олії, яку використовують так само, як персикову або мигда­леву олію. Споживається насіння і в харчуванні.

Виступаючий із природних тріщин абрикосових дерев сік засихає й утворює абрикосову камедь. Подрібнену в порошок камедь використовують для готування емульсій, які застосовують у сполученні з іншими лікарськими рослинами при бронхіті, трахеїті, коклюші й нефриті. Сік абрикоса корисний при захворюваннях печінки й гіпертонії. Насіння абрикосів у чистому виг­ляді використовують як заспокій­ливий засіб при кашлі та гикав­ці, в суміші з іншими лікарськи­ми рослинами - при бронхіті, трахеїті, ларингіті, коклюші та нефриті.

Айва довгаста (Cydonia oblonda) – це невелике дерево родини розових підродини яблуневих. Молоді па­гони шерстисто-повстисті. Листки короткочерешкові, яйцевидні або овальні, темно-зелені, зісподу сіруватоповстіїсті. Квітки великі, двостатеві, 5-пелюсткові, білі або блідо-рожеві, одиничні на кін­цях бокових гілочок. Плід - яблуко кулястої або грушовидної форми, лимонно-жовте, кисло-солодке, терпке. Цвіте у травні – червні місяцях.

Поширення. Рослина росте на всій території України, але більше її в півден­них та південно-західних рай­онах, вирощують як плодову рослину.

Хімічний склад. Плоди айви містять 10-12 мг% аскорбіно­вої кислоти, 0,1-1,8% дубиль­них речовин, близько 0,3 % пек­тинових речовин, 5 % органічних кислот (яблучна, лимонна, винна), 5,3-12,1 % цукрів (переважно фруктоза), сполуки заліза і міді, ефірну олію тощо. Насіння айви вкрите білою плівкою, яка на 20 % складається із слизистих речовин.

Фармакологічні властивості. Плоди айви. вияв­ляють в'яжучу, кровоспинну, се­чогінну та антисептичну дію. Наявність у плодах значної кіль­кості ааліза і пектинових речовин зумовлює використання їх при недокрів'ї, захворюваннях шлун­ково-кишкового тракту, що су­проводяться проносами і крово­течами. Настій айви зменшує перистальтику кишечника. Пушок шкірочки молодих плодів айви володіє кровоспинною дією.

Використання. Айву використовують як сечогінний засіб при захворюван­нях серцево-судинної системи. Інстиляція свіжого соку в сечовивідний канал за­тримує менструацію. Протерті варені плоди використовують при хворобах печінки і як протиблювотний засіб. Відвар із свіжих або сухих плодів вжива­ють при відсутності апетиту, кровохарканні та маткових кро­вотечах. Одержаний з насіння слиз - ефективний протизапаль­ний і пом'якшувальний засіб при запаленнях дихальних і трав­них органів та шкіри. Відвар айви використовують як полоскання при кровотечі ясен. Застосовують для промивань при шкірних захворюваннях і опіках, тріщинах на губах, а також для примочок при очних хворобах і облисінні, при анемії. Відвар листя використовують для фарбу­вання волосся.