Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

GIGIENA відповіді на питання

.doc
Скачиваний:
160
Добавлен:
15.02.2016
Размер:
499.2 Кб
Скачать

1. Гігієна як наука, її мета, зміст, завдання, методи дослідження та зв’язок з іншими науками.галузь медичних знань 1.Гігієна - це наука, що вивчає закономірності впливу оточуючого середовища на організм людини з метою обгрунтування нормативів,санітарних правил та заходів, реалізація яких забезпечить оптимальні умови для життєдіяльності, укріплення здоров"я та попередження захворювань. Мета Г. полягає у збереженні та зміцненні здоров"я як окремої людини, так і колективу, популяції, суспільства в цілому. Завдання Г.: 1.)вивчення закономірностей впливу чинників навколишнього середовища і соціальних умов на організм людини; 2.)вивчення стану навколишнього середовища з огляду на його потенціальну та реальну небезпеку для здоров"я населення та об"єктів навколишнього середовища; 3.)наукове обгрунтування оптимальних та гранично допустимих параметрів чинників навколишнього середовища на підставі відомостей про їх якісну , кількісну характеристику та закономірності впливу на організм людини; 4.)впровадження Г. нормативів і рекомендацій в практику, перевірка їх ефективності і подальше вдосконалення; 5.) науково обгрунтоване прогнозування санітарної ситуації з урахуванням найближчої та віддаленої перспективи розвитку окремих регіонів чи країни в цілому.Методи Г.: а.) епідеміологічний метод; б.) Метод санітарного обстеження і опису; в.) М. гігієнічного експеримену : - м.натурного екперименту; - м. лабораторного експерименту; г.) М. санітарної екпертизи.

2. Місце та значення гігієни в системі медичних наук. Характер і спрямованість профілактичної медицини на різних етапах розвитку суспільства. 2. Г. використовує наукові дані і методи дослідження суміжних дисциплін : астрономії, географії, геофізики. геології, кліматології, метеорології, океанології, радіології. Г. користується науковими даними про здоров"я людини та популяції , чим визначаєть її зв"язок з клінічними дисциплінами, анатомією, гістологією, ембріологією, фізіологією,біологією,мікробіологією, геронтологією тощо. Результати Г. досліджень вткористовуються для розробки не тільки профілактичних, але й лікувальних заходів, що зумовлює зв"фязок гігієни з терапією, хірургією, інфекційними хворобами, а також під час проаедення наукових досліджень.при здійсненні всіх видів виробництва, забезпеченні сприятливих умов для навчання , виховання, побуту, праці, відпочинку, харчування. 3. Cанітарно-епідеміологічна служба в Україні, її структура та функції.Єдність дій лікувально-профілактичних і санітарно-епідеміологічних закладів у справі забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення Санітарно-епідеміологічну службу України складають органи і заклади санітарно-епідеміологічного профілю МОЗУ, відповідні заклади і підрозділи міністерства оборони, міністерства внутрішніх справ, держкомітету у справах охорони державного кордону, національної гвардії,СБУ. Основний заклад санслужби України - санітарно-епідеміологічна станція. 4. Вплив природних факторів і соціальних умов на організм людини та здоров’я населення. Стан здоров’я населення як показник соціально-економічних досягнень, успіхів науки та організації охорони здоров’я. Фактори : 1.) хімічні (речовинні) хімічні елементи або сполуки, що входять в склад повітря, води, грунту, їжі або є їхніми домішками; 2.) фізичні (енергетичні)температура, вологість і швидкість руху повітря, атмосферний тиск, сонячна радіація, шум, вібрація, іонізуюче випромінювання, появи Ем, теплової. акустичної, гравітаційної та ін. видів енергії. ; 3.) біологічні (біотичні) патогенні мікроби, віруси, гельмінти, гриби.; 4.) психогенні (інформаційні) слово, мова, письмо, взаємовідносини в колективі. 5. Глобальний характер забруднення води, повітря, грунту в умовах НТР і найважливіші проблеми профілактики захворювань населення. Забруднення – це такий стан, коли в об”єкті навколишнього середовища забруднювач знаходиться в кількостях, що перевищують ГДК, і може спричинити несприятливий вплив на здоров”я та санітарно-побутові умови проживання людей. Основними джерелами забруднення атмосфери міст в умовах НТР є промислові підприємства автомобільний транспорт, теплові електростанції, авіаційна та космічна техніка, ядерна зброя, атомна енергетика тощо. Грунт населених пунктів може забруднюватись хімічними речовинами, що вносяться планомірпно, цілеспрямовано. організовано (пестициди, мін.добрива, структуроутворювачі грунту, стимулятори росту рослин ), а також побутовими та промисловими речовинами , що потрапляють в нього з стічними водами, твердими покидьками, вихлопними газами автоттранспорту. Вода забруднюється промисловими та побутолвимиводами, стучними водами тваринницьких комплексів, дренажні води , судноплавство. Фізичні агенти, хімічні рекчовини, біологічні види, що знаходяться в навколишньому середовищі в кількостях, що перевищують ГДК, шкідливо впливають на людину, а в поєднанні з внутрішніми спадковими чинниками, а також соціальними чинниками формують здоров”я. 6. Розвиток народного господарства в державі як фактор, що визначає розвиток гігієни та шляхи вирішення найважливіших соціально-гігієнічних проблем (харчування населення, умови життя, праці тощо). Розвиток народного господарства в державі як фактор, що визначає розвиток гігієни та шляхи вирішення найважливіших соціально-гігієнічних проблем (харчування населення, умови життя, праці тощо). В зв”язку з впровадженням нових технологій та повноцінним їх використанням на повну потужність в народному господарстві створюються нові умови, що самі по собі являються серйозним фактором впливу на стан соціально-гігієнічних проблем людства. Зокрема підвищилася виробнича потужність , що дозволяють перевищити попит пропозицією. З одного боку, це дозволяю покращити умови проживання людства, однак з другого боку людство підлягає негативним техногенним впливам, що в значній мірі впливає на тривалість життя людей, середній вік проживання та середній рівень здоров”я.

7.Основні етапи розвитку гігієни. Роль М. Петтенкофера, Ф.Ф.Ерісмана, С.П.Доброславіна , Г.В.Хлопіна та інших вчених в формуванні гігієни як науки. Етапи Г.: 1.)емпіричний , 2.) науково-експериментальна Г. М. Петтенкофер-вперше створив кафедру гігієни в Мюнхенському університуті, організував гігієнічний інститут. розробив та впровадив в гігієну об"єктивні методи дослідження чинників навколишнього середовища з метою їх гігієнічної оцінки. Являється основоположником Г. як науки. О.П.Доброславін очолив першу в Росії школу Г. в Петурбурзі. Впроваджував в гігієну лабораторні методи лослідження, організував хіміко-аналітичну гігієнічну лабораторію. заснував Г. журнал "Здоровье" Був переконаним прихильником науково-дослідного обгрунтування практичних санітарних рекомендацій і добре розумів значення соціальних чинників для можливості їх реалізації. Ф.Ф.Ерісман вивчав вплив несприятливих санітарних умов на зір. Ініціатор створення спеціальних санстанцій в Росії. Його праці : "руокводство по гигиене" , "Профессиональная гигиена, или гигиена умственного и физического труда". Г.В.Хлопін очолював кафедри загальної та військової Г. Військово-медичної академії. Автор підручників та посібників "Основы гигиены", "Практические пособия по методам санитарных исследований", редактор журналу "Гигиена и санитария". Приділяв велику увагу розробці методів сан-хімічних досліджень, питанням гігієни водопостачання, охорони читоти водойм, житла, харчування. 8. Основні етапи розвитку і найвидатніші представники вітчизняної гігієни, та санітарної справи: В.Корчак-Чепурківський, О.М.Сисін, О.М.Марзеєв, В.З. Мартинюк, Л.І.Медвідь, В.М.Жаботинський та ін. О.В.Корчак-Чепурківський - доцент кафедри гігієни Київського університету, завкафедрою Київського медичного інституту. Пропагував гігієнічні знання, організаційно-практичну роботу, направленій проти інфекційних захворювань. Автор "Изменения смертности в г.Киеве с момента введения в нем канализации", "Наши гражданско-санитарные потребности","Программы курсов социальной и прмышленной гигиены". Був прихильником статистичних методів. О.М.Сисін -санітарний лікар Москви (1913р.), начальник санепідвідділу Наркомату охорони здоров"я РРФСР, професор гігієни 1-го Московського медінституту, дійсний член АМН СССР, засновник і перший директор Інституту загальної і комунальної гігієни АМН СССР. О.М.Марзеев -начальник санепідвідділу Наркомздоров"я СРСР, засновник і редактор журналу "Профилактическая медицина". Був директором Українського інституту комунальної гігієни і завідуючимкафкдрою гігієни Українського інститутут вдосконалення лікарів та кафедри комунальної гігієни харківського медичного і6нституту. Перший гоолва Українського наукового товариства гігієністів.В.М.Жаботинський вивчав питання гігієни атмосферного повітря. 9. Значення знання гігієни для лікаря лікувального профілю. Взаємозв’язок лікувального і профілактичного напрямків в медицині. Погляди клініцистів М.Я.Мудрова, М.І.Пирогова,С.П.Боткіна, Захар’їна С.Г.Забеліна на гігієну, як найважливішу Гігієнічні знання дозволяють правильно планувати та провадити в життя профілактичні заходи серед населення., необхідне для постановки правильного ліагнозу, етіології захворювання , його лікування та профілактики. Дає можливість правильно організувати індивідуальний гігієнічний редим хворого : його харчування, режим дня, заходи по загартовуванню та фізкультурі, вирішувати питання трудової експертизи, працевлаштування. М.Я.Мудров автор курсу лекцій "О гигиене и болезнях обыкновенных в действующих войсках, а также о терапии болезней, в лагерях и госпиталях наиболее бывающих", "Слово о пользе и предметах военной гигиены, или науке сохранить здоровье военнослужащих", "Карманная книга военной гигиены, или замечания о сохранении здоровья русских солдат". Виїжджав на боротьбу з холерою в Саратов та Петербург та написав "Наставлкение простому народу , как предохранить себя от холеры". М.І.Пирогов, С.П.Боткін, Г.А.Захар"їн були активними прихильниками профілактичного напрямку в медицині і вважали гігієну найважливішою галуззю медичних знань в боротьбі за здоровя населення. 10. Гігієнічне нормування як основа профілактики захворювань населення, обумовлених особливостями життя, праці та харчування. Гігієнічний норматив- строго визначений діапазон параметрів фактора середовища, який оптимальний з точки зору збереження нормальної життєдіяльності і здоров”я людини , людської популяції і майбутніх поколінь.Основні об”єкти Г.Н.: - 1) максимально допустимі концентрації шкідливих хімічних домішків в повітрі, воді, грунті, продуктах харчування; - макс. допустимі рівні і дози шкідливих фізичних факторів середовища антропогенного походження: пил, шум, вібрація, електромагнітна енергія різного діапазону частот, радіоактивні ізотопи; 2) оптимальні і допустимі параметри мікроклімату, освітлення, сонячного чи ультрафіолетового опромінення, атмосферного тиску і т.ін.; 3) оптимальний і допустимий склад добового раціону і питної води. До певних границь фізіолого-біохімічні зсуви , що виникають при дії на організм факторів середовища, знаходяться в межах адаптаційно-пристосувальних реакцій (біологічна дія). Коли вони виходять за їх межі, в компенсаторно-пристосувальну зону їх дію розцінюють як шкідливу. Проблемою нормування являється те, що в реальному житті організм підлягає дії кількох факторів зовнішнього середовища. Комбінована дія – сумарна дія декількох факторів одної природи(кількох хімічних речовин). Сукупна – сумарна дія кількох факторів різної природи. Комплексна дія – один і той же фактор поступає в організм кількома шляхами. 11. Методи гігієнічних досліджень довкілля та його впливу на організм людини і суспільне здоров’я, їх використання в діяльності лікарів лікувального профілю. Специфічні методи гігієни: -метод санітарного обстеження та опису, використовується для вивчення оточуючого середовища; - гігієнічний експеримент: а) Е. з моделюванням умов для вивчення і прогнозування процесів, що відбуваються в оточуючому середовищі; б)лабораторний експеримент на тваринах , в якому вивчається вплив факторів оточуючого середовища на організм з метою мотивування гігієнічних нориативів; в) камеральний експеримент на людях (див.п.б).); г) “натурний експеримент”, в якому вивчають вплив факторів окр.серед.на здоров”я людей в реальних умовах їх життя; - медичне обстеження(індивідуальне чи масове) з використанням антропометричних, клінічних, фізіолого-біохімічних, імунобіологічних, рентгенологічних т.ін.методів; - санітарно-статистичний метод (шляхом вичислення демографічних показників); - епідеміологічний метод (вивчає особливості поширення хвороб) ; - методи математичної статистики (об”єднують м. сан.-статис. і епідеміолог.)Комплексними методами Г. є: М. наукового мотивування Г.нормативів, М. вивчення стану здоров”я певної групи осіб, М. вивчення Г.фактора.

12. Озоновий шар атмосфери і його значення. Геомагнітна активність, її значення. Озоновий шар - захист від космічної радіації, зокрема короткохвильового УФ- випромін.,знищує неприємні запахи, стимулюючий вплив на людину, ^ стійкість до холоду, токс. впливів, гіпоксії;^ вміст Hb, еритроцитів, активність лейкоцитів. Геомагнітна активність- активність коливань магнітного поля Землі, впливає на стан ЦНС і вегетативної нерв. с-ми осіб, які чутливі до таких змін, залежить від взаєморозміщення планет в сонячній системі і сонячної радіації. При геомагнітних бурях ^ частота інсультів, інфарктів, гіпертонічних кризів; встановлено, що основну роль грає не величина, а швидкість зміни величини магнітного поля. 13. Сонячна радіація, її гігієнічне значення. Основні види біохімічної дії складових сонячного спектру, сонячне голодування та його п-ка. Гіперінсоляція та її п-ка. Спектральний склад сонячної радіації : інфрачервоне випр.(4000-760 нм), теплова дія, покращує обмін речовин в шкірі, посилює дію ультрафіолетового випромінювання; видиме В.(760 – 400 нм), теплова, слабка фотохімічна Д., дає відчуття світла, тонізує; ультрафіолетове В.:а) область А(400-290 нм), фотохімічна дія, слабка стимулююча дія, пігментотуворення; б)область Б(315-280), фотохім., сильна стимулююча , слабка бактерицидна дія, синтез холекальциферолу; в )область С(280 – 180 нм), фотохімічна, загальностимулююча, сильна бактерицидна дія, синтез холекальциферолу. Біодоза – мінімальна доза сонячного випромінювання, що викликає на незагорілій шкірі ледь помітне почервоніння через 8-20 год. після опромінення.(600-800мкВ\см2) Мінімальна добова профілактична доза=1\8 біодози(75-80 мкВ\см2), оптимальна доза=1\4 – 1\2 біодози(200 – 400 мкВ\см2).Сонячне голодування – це недостатнє опросмінення організму ультрафіолетовою радіацією (зниження адаптайійних можливостей організму, розвиток анемії,погіршення регенерації тканин, зниження резистентності організму, підвищення втомлюваності). П-ка – достатнє перебування на відкритому повітрі в денний час, частоті засклених поверхонь, використанні увіолевого скла, розміщенні робочих місць біля вікон, опромінення ртутно-кварцевими або еритемними люмінесцентними лампами. Недоліком опром. є утворення озону.Надмірне опромінення викликає запальну реакцію – фотоеритему, підвищення температури тіла,сонячний удар.Для проф. гіперінсоляції треба дотримуватися мед. рекомендації при прийомі сонячних ванн, роботі на відкритій атмосфері. 14. Біологічна і лікувальна дія інфрачервоного і видимого випромінювання Сонця. Прилади для отримання штучних променів. Методи та одиниці вимірювання. Інфрачервоне випромінювання складає 59% сонячної радіації. ІЧ проникає глибоко в шкіру, викликає тепловий ефект(за рахунок посилення коливальних та ротаційних рухів молекул), з наступним підвищенням температури тканин, гіперемією, посиленням обмінних процесів в шкірі. ІЧ посилює біологічну дію УФ, що використовується на практиці.Видиме випромінювання створює таку ж дію, що й ІЧ, крім того воно діє і фотохімічно. Фотохімічна дія вид, випр. Значно слабше, ніж УФ, оскільки енергія його квантів достатня лише для збудження молекул небагатьох речовин, які називають фотосенсибілізаторами(зорові пігменти сітківки ока) .Штучно проміння можна отримати за допомогою ртутно-кварцевих та еритемних ламп (генерують лише спектр сонячної радіації). 15. Гігієнічна характеристика ультрафіолетової частини сонячного спектру.Методи та одиниці вимірювання УФ-радіації. а) область А(400-290 нм), фотохімічна дія, слабка стимулююча дія, пігментотуворення; б)область Б(315-280), фотохім., сильна стимулююча , слабка бактерицидна дія, синтез холекальциферолу; в )область С(280 – 180 нм), фотохімічна, загальностимулююча, сильна бактерицидна дія, синтез холекальциферолу. Біодоза (одиниця дозування) – мінімальна доза сонячного випромінювання, що викликає на незагорілій шкірі ледь помітне почервоніння через 8-20 год. після опромінення.(600-800мкВ\см2) Мінімальна добова профілактична доза=1\8 біодози(75-80 мкВ\см2), оптимальна доза=1\4 – 1\2 біодози(200 – 400 мкВ\см2). Біодозу визначають за допомогою апарата Горбачова - Дальфельда на шкірі живота зовні від пупка. Методи : (біологічні, хімічні, фізичні ) 16. Характеристика основних штучних джерел ультрафіолетової радіації. Застосування їх для профілактики "світлового голодування" і захворювань. Ртутно - кварцеві лампи - 44% видимого світла, 19% УФВ обл. А, 22% УФВ обл. В, 15% УФВ обл. С. Опромінення лампою потужністю 300 - 1000 Вт на відстані 1-2 м протягом 1-2 хв забезпечує профілактичну дозу. Недолік - УФВ обл. С, які призводять до надмірного утворення озону, тому приміщення повинно добре вентилюватися. Еритемні лампи - 20% видимого світла,45% УФВ обл. А, 35% УФВ обл.В. Мають невелику потужність, тому опромінюють кількома лампами протягом 3-4 годин, наприклад в басейнах. Переваги - генерують випромінення, х-не для Сонця. 17. Механізм та оптимум дії пігментоутворюючої, загальностимулюючої, вітаміноутворюючої і бактерицидної дії УФ-радіації, використання в медичній практиці. пігментоутворююча - біодоза -мінімальна доза сонячного випромінювання, що викликає на незагорілій шкірі ледь помітне почервоніння через 8-20 год. після опромінення.(600-800мкВ\см2) вітаміноутворююча - мінімальна добова профілактична доза=1\8 біодози(75-80 мкВ\см2), загальностимулююча - оптимальна доза=1\4 – 1\2 біодози(200 – 400 мкВ\см2). бактерицидна - Область С УФО.  18. Гігієнічне значення конвекційної і радіаційної температури. Конвекційна нагріває переважно поверхневі шари шкіри, це "т-ра в тіні, Впливає на теплообмін людини, впливає на енергетичний обмін і резистентність орг-му, на випаровування води. Радіаційна т-ра може спричинити тепловий удар.Це ІЧ - випромінення: проникає глибоко в шкіру, викликає тепловий ефект(за рахунок посилення коливальних та ротаційних рухів молекул), з наступним підвищенням температури тканин, гіперемією, посиленням обмінних процесів в шкірі. ІЧ посилює біологічну дію УФ, що використовується на практиці.Видиме випромінювання створює таку ж дію, що й ІЧ, крім того . воно діє і фотохімічно.  19. Теплообмін з навколишнім середовищем. Характеристика шляхів віддачі тепла. Тепловтрати людського організму при різних мікрокліматичних умовах. При кімнатній т-рі людина втрачає 85% тепла ч/з шкіру ( 45% - випромінення, 30% - проведення, 10% - випаровуванням), 15% - на нагрівання вдихуваного повітря, їжі, на випаровування води в легенях. випромінення - залежить від різниці між температурою тіла і довкілля. проведення - конвекція ( шляхом дотикання повітря зі шкірою), кондукція ( стикання шкіри з предметами) - залежить від різниці температур і шв. руху повітря, вологості. випаровування - при зниженні різниці температури тіла і повітря і ^ т-ри пов. ^ т-ри тіла - в основному за рах. випаров. ( при кімн. т-рі - 0,5 л поту/добу, при вис. т-рі і напруж. роботі - 5- 10 л/добу). Тепловтрата: в спокої - до 290 кДж/ год, при легк. фіз. праці - до 628, сер. важк. - до 1256, важкій - 2093 і більше, при важкій праці в жарких приміщ. - до 24000 кДж.

20. Гігієнічне значення вологості повітря. Поняття про максимальну, абсолютну та відносну вологість, норми вологості для житлових приміщень, палат, операційних і їх обгрунтування. Поняття про фізіологічний дефіцит вологості. Гіг. знач: -впливає на теплообмін, -при v вологості нижче 30% - v захисна ф-я миготливого епітелію слизової верхніх дихальних шляхів, - при v вологості нижче 20-25% - слизова оболонка носової частини глотки висихає, -при vt сприяє нефриту, поліневриту, ангіні, ревматизму, пневмонії, грипу та ін..Абс. вологість – к-сть водяної пари у грамах, що міститься в 1 куб.м. повітря в даний момент. Макс. Вологість – к-сть водяної пари у грамах, що міститься в 1 куб.м. повітря в момент насичення. Дефіцит насичення- різниця між максимальною і абсолютною вологістю. Відносна вологість- відношення абсолютної вологості до максимальної, виражене в процентах. Норми(відносна): житлових приміщень(30-60), палат(30-50), операційних(30-50). 21. Гігієнічне значення руху повітря. «Роза вітрів», її використанна з гігієнічною метою. Гігієнічне значення: -вплив натепловіддачу людини, -вплив на провітрення приміщень, -впливаючи на рецептори, рефлекторно діє на нервово-психічний стан людини, -1-2 м/с-норма, -3-7 м/с- подразнююча дія, > 20 м/с- заважає диханню, виконанню роботи «Роза вітрів»- графік побудований за напрямом вітрів впродовж певного сезону.(тобто це графічне зображення повторюваності вітрів). Використ. при будуванні промислових об’єктів. ( якщо переважають західні вітри, то будують на схід від міста). 22. Мікроклімат, його оптимальні параметри. Захворювання, пов’язані з дискомфортним впливом мікроклімату на організм людини. Мікроклімат- комплекс фіз. факторів навколишнього середовища в обмеженому прсторі, що впливає на тепловий обмін організму. Визначається такими параметрами: t, шв. руху і вологістю повітря, t оточуючих поверхонь і променистою енергією, а також атмосферним тиском.. оптимальні параметри: (для жилих приміщень): t= 20-22º, відносна вологість- 30-60%, шв. руху повітря- 0,1-0,25 м/с. vt( особливо при низькій вологості) сприяє нефриту, поліневриту, ангіні, ревматизму, пневмонії, грипу та ін. При дії перегрівного мікроклімату - тепловий удар, судомна хвороба, хронічний перегрів. Див. п. № 24, 25. 23. Гігієнічні вимоги до мікроклімату житлових і громадських приміщень, вплив на організм і методи оцінки. оптимальні параметри: (для жилих приміщень): t= 20-22º, відносна вологість- 30-60%, шв. руху повітря- 0,1-0,25 м/с. -впливає на теплообмін, -при v вологості нижче 30% - v захисна ф-я миготливого епітелію слизової верхніх дихальних шляхів, - при v вологості нижче 20-25% - слизова оболонка носової частини глотки висихає, . vt( особливо при низькій вологості) сприяє нефриту, поліневриту, ангіні, ревматизму, пневмонії, грипу та ін.швидкість руху повітря впливає натепловіддачу людини,на провітрення приміщень, -впливаючи на рецептори, рефлекторно діє на нервово-психічний стан людини, -1-2 м/с-норма, -3-7 м/с- подразнююча дія, > 20 м/с- заважає диханню, виконанню роботи. методи оцінки: атмосферний тиск- барометром-анероїдом, t- термометром, теплову радіацію – актинометром, вологість- гігрометром або психрометром (Августа чи Ассмана). 24. Фізіологічні зрушення в організмі та захворювання, пов’язані з дією охолоджуючого мікроклімату, їх п-ка. Хронічна дія: v працездатності, опірності організму. Гостра дія: місцеве охолодження: обмороження, місцеві запальні процеси (невралгія, міозити), простудні захворювання (нефрит, поліневрит, ангіна, пневмоні, грип). Загальне охолодження:генералізована гіпотермія, помірна гіпотермія ( v захисних сил організму, сприяє алергічним захворюванням, v працездатності). Хронічна дія: v працездатності, v захисних сил організму. П-ка: наукове обгрунтування гігієнічних нормативів мікроклімату для різних приміщень, доведення мікроклімату до оптимальних норм, підбір одягу, загартовування, раціональний режим праці і відпочинку, раціональний харчовий і питний режим, медико-профілактичні заходи ( мед. відбір при прийомі на роботу, періодичні мед. огляди, сан. просвітницька робота). 25. Фізіол зруш в орг та захворювання, пов'язані з дією перегрівного мікроклімату (тепл удар, судомна хвороба, хронічний перегрів та інш.), їх п-ка. Гостра дія: гостра гіпертермія ( напруження процесів терморегуляції та погіршення функціонального стану організму), тепловий удар ( ^ t тіла, падіння діяльності серця, втрата свідомості), судомна хвороба ( сильне потіння > втрата великої к-сті солей і вітамінів > болючі судоми) Хронічна дія: хронічна гіпертермія:ШКТ ( втрата апетиту, v шл. секреції, гіпоацидний гастрит, ахілія, почащення гострих гастритів), ССС ( розширення судин > ^ навантаження на серцевий м'яз > тахікардія > гіпертрофія і дистрофія міокарда > погіршення стану здоров'я), Нирки ( багато води втрачається ч/з шкіру > сеча більш концентрована > частіше буває сечокам'яна хвороба), v опірності організму, швидка втома. П-ка: наукове обгрунтування гігієнічних нормативів мікроклімату для різних приміщень, доведення мікроклімату до оптимальних норм, підбір одягу, загартовування, раціональний режим праці і відпочинку, раціональний харчовий і питний режим, медико-профілактичні заходи ( мед. відбір при прийомі на роботу, періодичні мед. огляди, сан. просвітницька робота). 26. Атм. тиск, його зміни та їх вплив на орг. людини. Вплив пониженого атм. тиску на орг. людини. Профіл. гірської та висотної х-би. Атмосфера, що оточує нашу планету здійснює своєю масою на її поверхню тиск, який на рівні моря = 760 мм. рт. ст. Добові коливання атм. тиску як правило не перевищують 2-3 мм. рт. ст. v атм. тиску викликає висотний метеоризм ( розширення газів у травному каналі) > високе стояння діафрагми > обмеження глибини дихання, утруднення притоку крові д правого передсердя. На висоті > 10 км може розвинутись висотна декомпресійна хвороба ( головний біль, запаморочення, v працездатності, галюцинації та інші порушення психіки, нудота, блювота, задишка, серцебиття, слабкість,сонливість тощо). Першопричина – висотна гіпоксія, механізм – набряк головного мозку та v мозкового кровотоку. П-ка гірської та висотної хвороби: медичний відбір, поступова акліматизація на проміжних станціях, обмеження фіз. навантаження в початковий період, забезпечення відповідним одягом і харчуванням. Вплив підвищеного атмосферного тиску на організм людини див. у п. № 27. 27. Вплив підвищеного атмосферного тиску на організм людини. П-ка декомпресійної хвороби. Використання підвищеного тиску в медичній практиці (гіпербарична оксигенація). При ^ атм. тиску найнебезпечнішою обставиною є ^ парціального тиску азоту ( наркотична дія). При надто швидкому v атм. тиску розвивається декомпресійна ( кесонна хвароба) – надлишкова к-сть азоту, розчиненого в крові і тканинних рідинах (жирова) , не встигає виділитись ч/з легені і залишається у вигляді міхурців газу, що можуть викликати газові емболії в різних ділянках тіла. . П-ка декомпресійної хвороби: медичний відбір, поступовий перехід від високого до низького тиску. гіпербарична оксигенація: використання барокамери для кращого забезпечення організму киснем. (> кисню розчиняється в крові і переноситься до тканин).

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]