18

Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького

КАФЕДРА ПРОМЕНЕВОЇ ДІАГНОСТИКИ І ТЕРАПІЇ

„ЗАТВЕРДЖУЮ”

Зав. кафедри променевої діагностики Лекція обговорена і схвалена на

і терапії засіданні кафедри і рекомендована доцент І. В. Дац до затвердження

„ „ 2008року Протокол № від „ „ 2008р.

Методична розробка лекції № 2

Рентгенологічне дослідження травного каналу, слинних залоз та гепатобіліарної системи, системи сечовиділення. Рентгеносеміотика захворювань травного каналу, слинних залоз та гепатобіліарної системи, системи сечовиділення.

Склав: к. м. н., в. о. доцента О. Я. Солдатенко

Львів – 2008

Методична розробка лекції на тему: Рентгенологічне дослідження травного каналу, слинних залоз та гепатобіліарної системи, системи сечовиділення. Рентгеносеміотика захворювань травного каналу, слинних залоз та гепатобіліарної системи, системи сечовиділення.

Навчальна мета: Ознайомити студентів з рентгенологічними дослідженнями у клінічній гастроентерології, гепатології, урології. Викласти основні та спеціальні методики рентгенологічного дослідження шлунково-кишкового тракту, слинних залоз, печінки та жовчевого міхура, системи сечовиділення. Ознайомити студентів з основними рентгенологічними симптомами захворювань травної системи, гепатобіліарної системи, слинних залоз, сечовидільної системи.

Методологічні аспекти лекції: Ознайомлення студентів з важливістю рентгенологічного дослідження для діагностики захворювань шлунково-кишкового тракту, слинних залоз, печінки та жовчевого міхура, системи сечовиділення дозволяє поглибити розуміння зв’язку рентгенології з гастроентерологією, гепатологією, урологією, а також її місця в системі медичних наук.

Викладаючи тему лекції, констатується вплив рентгенологічного методу діагностики на встановлення кінцевого діагнозу захворювань травної системи, гепатобіліарної системи, слинних залоз, сечовидільної системи.

Форма навчання: Лекція.

Час: 2 академічних години (90 хвилин).

План лекції

№ з/п	Етапи лекції	Час (хвилин)
1.	Назвати тему та навчальні питання	5
2.	Викладення лекційного матеріалу (вирішення проблемних питань)	75
2.1.	Вступ.	5
2.2.	Рентгенологічне дослідження, його можливості у сучасній клінічній гастроентерології, гепатології, урології	10
2.3.	Основні та спеціальні методики рентгенологічного дослідження шлунково-кишкового тракту, слинних залоз, печінки та жовчевого міхура, системи сечовиділення. Нормальна рентгеноанатомія слинних залоз, стравоходу, шлунка, тонкого, та товстого кишківника, печінки та жовчевого міхура, нирок та системи сечовиділення.	15
2.4.	Рентгеносеміотика запальних та необластичних захворювань, травної системи, гепатобіліарної системи, слинних залоз, сечовидільної системи. Рентгенодіагностика гострих станів.	35
2.5.	Висновки.	10
3.	Відповіді на можливі запитання студентів.	5
4.	Завдання для самостійної підготовки студентів.	5

Матеріальне забезпечення: Таблиці:

1. Схематичне зображення стравоходу.

2. Схематичне зображення шлунка та дванадцятипалої кишки.

3. Схематичне зображення товстого кишківника.

4. Схематичне зображення жовчевого міхура та жовчовивідних проток.

5. Схематичне зображення нирок та сечовивідних шляхів.

6. Схематичне зображення слинних залоз та їх проток.

7. Диференційна рентгенодіагностика захворювань, що характеризуються симптомами «ніші» та «дефекту наповнення».

8. Рентгеносеміотика хронічного пієлонефриту

9. Алгоритм променевої діагностики захворювань шлунково-кишкового каналу.

10. Схема вкладання за Шюллером.

11. Схема вкладання за Майером.

Слайди.

Завдання для самостійної підготовки студентів: Вивчити особливості вкладань для рентгенологічної діагностики захворювань травної системи, гепатобіліарної системи, слинних залоз, сечовидільної системи та особливості захисту пацієнта та лікаря при рентгенологічних дослідженнях.

Література по темі:

1. Фанарджян В.А. Рентгенодиагностика. – Медгиз. – 1951. – С. 182 – 307, 308 - 316.

2. Милько В.И. Рентгенология. – К.: Вища школа, 1983. – С. 146 -150, 154 – 162, 164 – 167, 169 - 174.

3. Линденбратен Л.Д., Наумов Л.Б.Медицинскаярентгенология. – М.: Медицина, 1984. – С. 227 - 251.

4. Зедгенидзе Г.А.Клиническаярентгено-радиология. – М.: Медицина, 1983. – Т.2. – С. 5 – 238, 405 – 413.

5. Мілько В.І. Рентгенодіагностика. – Вінниця, Нова Книга, 2005. – С. 134 – 179, 182 – 185, 188 - 200.

6. Mathis P. Frick, Samuel B. Feinberg. Abdominal Imaging: an Introduction. – Chicago, London, 1986/ - 233 p.

7. Alexander R. Margulis, Charles A. Gooding. Diagnostic Radiology. – California University, 1986. - P. 241 – 306, 445 – 474.

1.Вступ

Діагностика природжених та набутих захворювань травної системи, гепатобіліарної системи, слинних залоз, сечовидільної системи базується на використанні рентгенологічного методу дослідження. Вітчизняну медицину у значній мірі цікавлять питання та проблеми сучасної гастроентерології, гепатології, урології. Тому надзвичайно важливими для діагностики захворювань цих систем є рентгенологічний метод. А деякі захворювання травної системи, гепатобіліарної системи, слинних залоз, сечовидільної системи надзвичайно важко діагностувати, не провівши рентгенологічного дослідження. Отже, рентгенологічна діагностика – важлива частина процесу розпізнавання та диференціювання захворювань слинних залоз, а також у гастроентерології, гепатології, урології.

2. Рентгенологічне дослідження, його можливості у сучасній клінічній гастроентерології, гепатології, урології

Слинні залози, травний канал, гепатобіліарна система, система сечовиділення не володіють природною контрастністю. До їх просвіту можна вводити суспензію сульфату барію, газоподібні контрасти та водорозчинні йодовмісні штучні контрасти. Крім того, контрастні речовини можна вводити до просвіту кровоносних та лімфатичних судин. Таким чином, рентгенологічне дослідження має велике значення для розпізнавання захворювань слинних залоз, травного каналу, гепатобіліарної системи, системи сечовиділення. Воно дозволяє вивчити положення органів, їх функціональний стан, а також умови їх крово- та лімфопостачання. Використовуючи досягнення сучасної техніки, у ряді випадків використовують таку рентгенологічну методику, як комп’ютерна томографія. Крім того, для променевої діагностики захворювань слинних залоз, травного каналу, гепатобіліарної системи, системи сечовиділення використовують радіонуклідну діагностику та магнітно-резонансну томографію.

Однак слід зауважити, що променева діагностика захворювань слинних залоз, травного каналу, гепатобіліарної системи, системи сечовиділення може бути застосована лише у комплексі з клінічними, клініко-лабораторними та (у ряді випадків) гістологічними методами обстеження.

3. Основні та спеціальні методики рентгенологічного дослідження шлунково-кишкового тракту, слинних залоз, печінки та жовчевого міхура, системи сечовиділення. Нормальна рентгеноанатомія слинних залоз, стравоходу, шлунка, тонкого, та товстого кишківника, печінки та жовчевого міхура, нирок та системи сечовиділення.

Основною методикою рентгенологічного дослідження травного каналу є рентгеноскопія з подальшою рентгенографією з використанням у якості штучного контрасту суспензії сульфату барію (одна упаковка на 200 мл води). Додатковими методиками являються томографія, рентгенокімографія. Спеціальними методиками вважаються подвійне контрастування (введення у просвіт травного каналу 400 мл газоподібного контрасту за умов м’якого контрастування суспензією сульфату барію з метою вивчення тонких деталей рельєфу слизової оболонки), потрійне контрастування (накладання пневмоперітонеуму - 1500 мл газоподібного контрасту у просвіт черевної порожнини - за умов подвійного контрастування з метою вивчення тонких деталей рельєфу слизової оболонки, а також товщини і еластичності стінки органу), парієтографія (введення у просвіт органу 400 мл СО₂, а також 1500 мл газоподібного контрасту у просвіт черевної порожнини з метою вивчення товщини і еластичності стінки органу). З метою вивчення кровотоку в ділянці травного каналу застосовують ангіографію (целіакографію, гастрікографію, мезентерікографію) з використанням йодовмісних водорозчинних контрастів. Важливу роль у діагностиці захворювань слинних залоз відіграє сіалографія, коли у протоки білявушної, підщелепної та під’язичної залоз вводять йодоліпол. Для діагностики захворювань гепатобіліарної системи використовують холецистографію (введення гепатотропного контрасту аліментарним шляхом, довенно або з використанням зонду (черезшкірно під час операції або ретроградно)), холангіографію (дослідження холангіол), холеграфію (дослідження жовчовивідних проток), холецистохолангіохолеграфію (дослідження жовчевого міхура, холангіол та жовчовивідних проток), спленопортографію (дослідження ворітної вени та селезінкової вени), лімфографію. З контрастів для ангіографії використовують гіпак, дийодон, урографін, вазографін та кардіотраст, для дослідження гепатобіліарної системи – йопагност, білігност та білітраст. Головною функціональною методикою рентгенологічного дослідження сечовидільної системи є екскреторна урографія, коли довенно вводять до 70 мл урографіну чи тріомбрасту(1 мл на 1 кг ваги тіла). З метою дослідження морфології порожнистої системи нирок застосовують ретроградну пієлографію чи ретроградну пневмопієлографію. Прохідність сечоводів вивчають за допомогою антеградної урографії, сечовий міхур – за допомогою цистографії, сечовивідний канал – уретрографії, морфологію сечоводів – уретерографії, товщини та еластичності стінки сечовивідних шляхів - парієтографії. Використовують також ряд методик рентгенологічного дослідження в урології з негативним контрастуванням, зокрема ретропневмоперитонеум, пневморен, пневмоцистографію та періцистопневмографію).

Для рентгенологічного дослідження системи травлення слід згадати особливості її рентгеноанатомії.

Стравохідмає форму шланга довжиною 27 – 30 см, у середній частині відхиленого у лівий бік. Ширина просвіту – 1,5 см. Має 3 – 5 повздовжніх складок по 0,5 см товщиною кожна. Має також 5 фізіологічних звужень (перстнеглоткове, аортальне, бронхіальне, діафрагмальне та кардіальне) та 9 сегментів (перстнеглотковий, трахеальний, аортальний, бронхіальний, підбронхіальний, ретроперикардеальний, наддіафрагмальний, внутрішньодіафрагмальний, піддіафрагмальний).

Шлунокрозташований у лівому і середньому епігастрії та мезогастрії, у астеніків та нормостеніків має форму гачка, у гіперстеніків– рогу. По малій кривині має повздовжні складки, що роблять контур гладким і є продовженням складок стравоходу, по великій кривині має косі та поперечні складки, що роблять контур зубчастим. Нижній полюс шлунка у чоловіків повинен розташовуватись га рівні гребеневої лінії, а у жінок може бути до 3 см нижче цієї лінії. Відділи шлунка наступні: кардіальний, субкардіальний, дно(склепіння), тіло, кут, антральний відділ, пілоричний відділ.

Тонкий кишківникскладається з дванадцятипалої, голодної та клубової кишок. Загальна його довжина коливається від 5 до 7 м, з яких на дванадцятипалу кишку припадає 18 – 21 см. Дванадцятипала кишка розташовується у правому мезогастрії, має форму петлі, що охоплює голівку підшлункової залози, яка також має тіло і хвіст, складається з цибулини та петлі, що має верхню горизонтальну частину, верхній згин, низхідну частину, у середній третині якої є папілярна ділянка, де відкриваються протоки підшлункової залози та холедох, нижній згин, нижню горизонтальну частину, що закінчується затулкою Трайца. У цибулині складки повздовжні, а у петлі – керкрингові, що утворюють мереживний рельєф. Голодна кишка розташована у лівому верхньому внутрішньому квадранті, клубова – у правому нижньому внутрішньому квадранті, закінчується баугінієвою затулкою. Обидві кишки мають мереживний рельєф, що зумовлений керкринговими складками, які максимально збільшують площу всмоктування.

Товстий кишківникмає загальну довжину від 1 до 1,5 м, складається зі сліпої кишки з червоподібним паростком, ободової кишки та прямої кишки. Ободова кишка, у свою чергу, складається з висхідної, печінкового згину, поперечної, селезінкового згину, низхідної та сигмоподібної. Має гаустри (розширення) та три стрічки, складки повздовжні та циркулярні.

Слинні залози(крупні) всі парні, їх протоки відкриваються у ротовій порожнині, при контрастуванні мають вигляд стовбура з кінцевими множинними розгалуженнями, що мають потовщення на кінцях.

Жовчевий міхурмає грушоподібну чи овальну форму, розташований під нижнім краєм печінки, від ХІІ грудного до ІІ поперекового хребців, має шийку, тіло, дно. Довжина коливається від 6 до 8 см, ширина – 2 – 4 см, товщина – 2 – 3 см

Нирки– парний орган, розміщені позаочеревинно, мають бобоподібну форму, верхні їх полюси зближені, нижні – віддалені. Розташовані від ХІІ грудного до нижнього краю ІІІ поперекового хребця, права – на половину висоти тіла хребця нижче, ніж ліва. Права нирка перетинається тінню ХІ ребра посередині, а ліва – у нижній третині. Розміщення порожнистої системи – на рівні І – ІІ поперекового хребців. Порожниста система складається з кожного боку з 3 – 5 чашок (кожна з них має по декілька чашечок), які зливаються у миску(по одній з кожного боку), що закінчується пієлоуретральним сегментом, переходить у сечовід. Два сечоводи зливаються у трикутної форми сечовий міхур, що відповідно має два вічка. З нижнього полюсу виходить сечовивідний канал.