38. Гострий гайморит. Етіологія , патогенез, клінічні форми(катаральна,гнійна) діагностика. Методи лікування залежно від форми.

Гаймори́т — це один з видів синуситу, що найчастіше зустрічаються, запалення слизової оболонки гайморової порожнини.Гайморит виникає як ускладнення при гострому нежиті, грипі, кору, скарлатині та інших інфекційних захворюваннях. Основною причиною виникнення гаймориту є інфекція — бактерії або віруси, що проникають в гайморову пазуху через порожнину носа або через кров і викликають запальний процес. Збудниками гаймориту найчастіше є стрептокок, стафілокок, протеї, кишкова паличка, які активуються під впливом факторів і викликають запалення в приносових пазухах.

Чинники, що сприяють виникненню гаймориту: Стан, який порушує дихання носом: викривлення носової перегородки, вазомоторний риніт, гіпертрофічний риніт (збільшення носових раковин), у дітей —аденоїди,алергічнізахворювання носа; Порушення імунітету, до яких приводять тривалі хронічні захворювання, алергічні стани і т. ін.;Невчасне або неправильне лікування звичайноїзастуди, ГРЗ, риніту, що викликає як ускладнення гайморит; Бактеріоносійство;Природжені порушення розвитку анатомічних структур носової порожнини. Частіше зустрічається катаральна форма гострого гаймориту веде до набряку слизової оболонки і значного збільшення її товщини, що знаходить своє вираження в характерних рентгенологічних симптомах. В залежності від характеру запалення виділяють наступні форми гаймориту: серозний, катаральний, гнійний, пристінково-гіперпластичний, поліпозний. Діагностика гострого гаймориту Діагноз «гострий гайморит» можна виставити на підставі скарг пацієнта, даних анамнезу захворювання (наявність перенесених інфекційних захворювань, наявність хронічних процесів в порожнині рота, носа) і результатів інструментального обстеження. Так для діагностики гаймориту застосовують наступні методи: 1) диафаноскопию, яка проводиться в темному приміщенні і полягає в просвічуванні лицьових кісток за допомогою діафаноскопа 2) рентгенографію, з допомогою якої можна визначити вогнища затемнення в ділянці верхньощелепної пазухи і оцінити їх характер 3)томографію 4)термографію 5)ультразвукове сканування 6)фіброендоскопія7)зондування пазух через природні соустья 8) пункцію пазух 9) микрориноскопию.

Консервативне лікуванн полягає у застосуванні судинозвужувальних препаратів, це можуть бути спреї, краплі, інгалятори. Широко використовуються «Нафтизин», «Назол», «Санорин», «Длянос». Всі ці препарати призводять до звуження судин, що знімає набряк слизової і знижує продукцію секретуПризначаються при гострому гаймориті і антибактеріальні препарати, наприклад, групи цефалоспоринів, антигістамінні засоби (кларитин, супрастин). Хірургічні методи лікування.З хірургічних методів найбільш широко використовують пункцію навколоносових пазух, під час якої видаляють їх вміст, а потім промивають порожнину антибактеріальними розчинами. Лікування гострого гнійного гаймориту повинно проводитися негайно з урахуванням стадії, форми захворювання і виду мікрофлори, що його викликає. Починають боротьбу з даними недугою з використання медикаментозних методів. Основу цього напряму в лікуванні гаймориту складає антибактеріальна терапія. Антибіотики при гнійному гаймориті призначаються з урахуванням мікрофлори, яка його викликала (якщо була визначена чутливість), а у разі відсутності даних про вид бактерій - призначаються протимікробні препарати широкого спектру дії. Найчастіше використовуються препарати групи пеніцилінів (наприклад, амоксицилін, амоксиклав), цефалоспоринів (цефепім, цефалексин), макроиды (макропен). Додатково використовуються судинозвужувальні засоби, які усувають набряк, знижують продукцію слизу («Назол», «Санорин», «Длянос») і препарати, що розріджують секрет, що міститься в пазухах (АЦЦ). При наявності алергічного компонента обов'язковим є застосування антигістамінних (наприклад, супрастину, тавегіла), які знімають набряк слизової оболонки.