13.Хронічний гнійний середній отит. Етіологія. Патогенез. Клініка. Діагностика. Класифікація. Тактика лікування.

Це сукупність форм запалення середнього вуха з періодами ремісій та загострень, при яких є стійкий дефект барабанної перетинки, постійна чи періодична гноєтеча з вуха і різного ступеня зниження слуху. Етіологія і Патогенез. Перше місце стафілокок або асоціація мікробів, до якої входить стафілокок. На другому місці знаходиться стрептокок (особливо Streptococcus mucosus). З гною при хронічному гнійному отиті висівається частіш за все поліфлора, до якої, окрім коко­вої, нерідко входить і паличкова флора — паличка протею (протей), синьогнійна паличка, кишечна паличка. Однією з причин виникнення ХГСО є неправильне лікування гострого гнійного середнього отиту, що сприяє некрозу частини барабанної перетинки. Класифікація і Діагностика. варто згадати поділ барабанної порожнини на поверхи відповідно до структур зовнішньої стінки:    epytimpanum – над барабанний,  mesotympanum – барабанний, hypotympanum – підбарабанний

За клінічним перебігом та важкістю захворювання ХГСО ділять на дві форми:

1.     хронічний гнійний мезотимпаніт2.     хронічний гнійний епітимпаніт Діагностика  грунтується на даних анамнезу, клініки та отоскопіческой картині. 

Клініка. Спільною ознакою цих захворювань є: тривала гноєтеча з вуха, стійка перфорація барабанної перетинки, зниження слуху. Лікування. До загальних лікувальних заходів належать загартування ор­ганізму, заходи, що спрямовані на нормалізацію реактивності ор­ганізму, поліпшення трофічних процесів. Призначають препарати кальцію, вітаміни, антигістамінні препарати (терфенадін — трексил, лоратадін, супрастін, тавегіл та ін.), біостимулятори, адаптогени (пантокрін, китайський лимонник, елеутерокок), загальне ультрафіолетове опромінення, раціональне харчування.Антибактеріальне лікування доцільне лише у період загострення процесу.Місцеве лікування хронічного гнійного отиту складається з двох етапів:1.     туалет вуха;2.     введення у барабанну порожнину лікарських засобів. 1 -й етап — механічне видалення гною з вуха (туалет вуха)за допомогою вушного зонда та вати. Можна пе­ред цим закапати у вухо 3% розчин перекису водню (Sol.Hydrogenii peroxydi 3%) з метою зробити гній більш рідким. При лiкуваннi середнього гнійного отиту призначають протеолiтичнi ферменти (трипсин, хiмотрипсин, терилiтин та iн.) в сумiшi з антибiотиками у вигляді розчинів i емульсій. Після промивання вухо слід ретельно висушити за допомогою вушно­го зонда з ватою.Ретельний туалет вуха є запорукою успішного лікування.2-й етап — для мiсцевого лiкування з метою дiї на патогенну флору Звичайно призначаються неототоксичнi антибiотики широкого спектру дiї з врахуванням чутливостi до них мiкрофлори, висiяної iз середнього вуха. Щоб пiдсилити протизапальну дiю та уникнути розвитку алергiчної реакцiї, розчин антибiотикiв для промивання барабанної порожнини i нагнiтання у слухову трубу застосовують у сумiшi з гiдрокортизоном. Якщо наявний алергічний компонент або алергічний отит, використо­вують 5% розчин дімедролу, дексаметазон (очні краплі), мазі — оксикорт, флуцинар, лоринден, "Sofradex", гідрокортизонова, преднізолонова.Для впливу на грибкову флору застосовують спиртовi розчини нiтрофунгiну, хiнозолу, фуксину, резорцину, салiцилової кислоти, хлоргекседину, клотрiмазолу, мiкозолону, мiкосептин, ехiноцен.При лікуванні фізіотерапевтичні методи лiкування (електро- або фонофорез) покращують проникнення лікарських речовин у глибокі відділи середнього вуха. Фонофорез УВЧ, ЛУЧ-2, аероіонотерапію. Для мезотимпаніту.

При епітимпаніті є хірургічний.

1. Сануючі операції, які спрямовані на елімінацію гнійно-деструктив­ного вогнища у вусі. Ці операції мають на меті запобігти виникненню отогенних ускладнень.

2. Слухопокращуючі операції, які переслідують ціль покращити слух. Тимпанопластика — це хірургічне відновлення зруйнованої пато­логічним процесом звукопровідної системи середнього вуха з метою поліпшення слухової функції.

14. Мезотимпаніт. Етіологія. Патогенез. Діагностика. Лікування.

Хронічний гнійний мезотимпаніт – при цій формі отиту в патологічний процес втягується слизова оболонка середнього і нижнього відділів барабанної порожнини, слухової труби. Це є відносно доброякісна форма отиту, оскільки мезотимпаніт може перейти в епітимпаніт і набути «злоякісної» форми. Перфорація барабанної перетинки при цій формі отиту розташована в її центральній, натягнутій частині. Хворі скаржаться на виділення з вуха та знижений слух, рідко шум у вусі. Виділення при цій формі отиту слизові, слизово-гнійні. Але при приєднанні вторинної інфекції і недостатньому туалеті порожнин зовнішнього і середнього вуха виділення набувають гнійного характеру з неприємним запахом. Який зникає після очищення вуха.При мезотимпаніті слизова оболонка потовщена, можуть бути грануляції. Велика грануляція має назву вушного поліпа. Поліп може бути великим, виходити у зовнішній слуховий прохід і навіть його обтурувати. Це призводить до затримки гною у порожнинах середнього вуха і може викликати розвиток усклад­нень.Слух страждає по типу ураження звукопровідного апарату. Ступінь приглухуватості залежить від розташування і розміру перфорації. Хвороба протікає спокійно, гноєтечі з вуха можуть тривати роками не викликаючи серйозних ускладнень. Періоди загострення змінюються короткою чи тривалою ремісією з припиненням гноєтечі, слизова стає блідою. При отоскопії спостерігається «суха перфорація барабанної перетинки».

При хронічному гнійному мезотимпаніті запальний процес може розповсюджуватись на слизову печери та пневматичні комірки сосковидного відростка. Розвивається хронічний мастоїдит, який проявляється стійкою ото реєю.

Етіологія і Патогенез. Перше місце стафілокок або асоціація мікробів, до якої входить стафілокок. На другому місці знаходиться стрептокок (особливо Streptococcus mucosus). Діагностика мезотімпаніта грунтується на даних анамнезу, клініки та отоскопіческой картині. Лікування.

Стійку хронічну перфорацію, можна закрити лише оперативно. Втручання, яке при цьому виконують – тимпанопластику, краще виконувати при відсутності виділень з вуха протягом  місяця перед операцією. Хоча виділення з вуха не є протипоказом для хірургічного лікування.

За наявності рясної гноєтечі з вуха показане регулярне (декілька раз на день) очищення вуха зондом з ватою чи промивання антисептичними водними розчинами з допомогою гумового балончика. Після цього у вухо закапують антисептичні краплі, які вибирають з урахуванням чутливості мікрофлори до антибіотиків.

Не пошкодь!

Не можна застосовувати антибіотики безконтрольно, оскільки стрептоміцин, неоміцин та інші препарати групи аміноглікозидів токсичні для внутрішнього вуха; антибіотики групи пеніциліну, левоміцетину тощо можуть викликати алергію.

Догляд за вухом.

При “сухому” вусі хворі повинні обережно сякати ніс, щоб запобігти закиданню інфікованого вмісту з носа та носоглотки через слухову трубу у барабанну порожнину. «Вологе» вухо краще не закривати ватою, оскільки таке закриття сприяє затримці ексудату, розвитку мікроорганізмів і подразненню шкіри зовнішнього слухового проходу. Відсутність ефекту лікування або поява кров’янистих виділень дають підставу запідозрити присутність туберкульозу або пухлини.