37

Тема: Предмет та задачі курсу “ Економіка спорту “

План

1. Суть та задачі курсу.

2. Специфіка ФК і С як галузі.

3. Предмет курсу.

4. Економіка галузі в умовах переходу до ринкової eкономіки.

Предмет та задачі курсу “ Економіка спорту “

Економіка -це суспільна наука, яка описує та аналізує вибір суспільства при обмежених ресурсах для задоволення потреб.

Матеріальні потреби людей фактично безмежні, а економічні ресурси рідкісні. Головним завданням економіки є вивчення шляхів кращого використання обмежених ресурсів з метою задоволення матеріальних потреб суспільства.

Залучення до фізкультурного руху все більшої кількості людей, використання з цією метою багатьох спортивних споруд, зростання вартості підготовки спортсменів високого класу вимагає значних матеріальних, трудових і фінансових затрат, пошуку додаткових ресурсів для розвитку фізкультури та спорту, співставлення затрат та отриманого ефекту. “Спортивна індустрія” вимагає наукового аналізу економічних аспектів її функціонування. Для вирішення проблем ФК і С недостатньо опиратися на особистий досвід та логіку спортивних працівників. Основою для організації практичної роботи повинен бути узагальнений досвід економічних проблем ФК іС, сформована наукова теорія економічного забезпечення галузі.

Кожна галузь діяльностіможе успішно розвиватися лиш опираючись на знання економічних закономірностей характерних для неї.

ФК іС виділились в окрему галузь в суспільному розподілі праці, мають свою організацію, матеріально-технічну базу, кадри, навчальні заклади, свої фінанси і органи управління. ФК іС як галузь являє собою систему підприємств, закладів та організацій, які здійснюють спрямовану на забезпечення всестороннього фізичного вдосконалення людини, відновлення працездатності.

В дану галузь (вид діяльності) можуть бути віднесені і інші види діяльності, які не пов’язані безпосередньо із наданням спортивних послуг. Віднесення інших видів обумовлено доцільністю створення кращих умов для підвищення ефективності праці фізкультурних працівників та якості підготовки фізкультурників та спортсменів. В склад ФК і С як галузі входять колективи і організації, які займаються фізичним вихованням людей (спорткомітети, ради ДС товариств, ради відомчих фізкультурно-спортивних організацій, колективи ФК і спортклуби, фізкультурні учбові заклади, спортивні школи, лікувально-фізкультурні диспансери, спортивні споруди, НД та проектні інститути ФК, а також колективи ФК і спортивні клуби на підприємствах і в організаціях, учбових закладах.

Відомчо в склад галузі включені і підприємства по виробництві спортивного інвентаря, одягу, взуття. Разом з тим відомча лікувальна фізкультура знаходиться в охороні здоров’я, відділах ФК іС в інших організаціях.

Формування ФК іС як галузі необхідне для досягнення ширшого масштабу робіт по задоволенню потреб членів суспільства в фізичному розвитку і появі на цій основі підприємств, організацій та закладів пов’язаних єдністю управління, діяльності і функціональною роллю.

Все суспільне виробництво, як відомо, поділяється на матеріальне і нематеріальне. Користуючись результатами матеріального виробництва (спорт. споруди, інвентар, одяг і т.д.) фізична культура виконує свою специфічну функцію. Вона надає: спортивні послуги, нематеріальні блага.

Галузь ФК іС багатофункціональна і використовує засоби наявні і використовувані в інших галузях. Виховна задача вирішується із багатьма іншими організаціями цього ж спрямування; фізичне вдосконалення людини, зміцнене здоров’я зближує ФК іС із охороною здоров’я, проведення спортивних видовищ споріднює її із організаціями культури. Методи фіз. виховання та спортивних тренувань наближують ФК і С до освіти. Велика роль ФК іС в моральному, духовному та естетичному вихованні.

Все вище вказане пояснює те, що задачі розвитку фізкультурного руху в нашій країні вирішують не тільки фізкультурні, але і багато інших державних і громадських організацій.

Всі ці фактори (багатофункціональність, подібність з іншими галузями, недоліки розвитку ФК і С ) перешкоджали формуванню поглядів, підходів до формування ФК і С як специфічної галузі.

В даний час, коли відбувається реформування економіки, зміна форм власності ще більш актуальними стають проблеми розвитку ФК і С, підходів і методів формування її як “спортивної індустрії”.

В народному господарстві виділяють виробничу сферу і невироюничу сферу. До невиробничої сфери відносять: просвіта, культура, мистецтво, наука побутове обслуговування, пасажирський транспорт, зв’язок, кредитування та страхова діяльність, управління та громадські організації, а також охорона здоров’я, фізкультура і соціальне забезпечення. ФК і С тісно пов’язані із виробничою та невиробничою сферами. Виробнича сфера створює матеріальну базу ФК іС, в невиробничій сфері створюються умови для заняття ФК і С.

Проблема вдосконалення механізму управління фізкультурним рухом в країні спрямована на ефективне використання засобів та ресурсів і підвищення творчої активності фізкультурних працівників в здійсненні режиму економії.

Успіх діяності фізкультурних працівників в раціональному, ефективному використанні матеріальних засобів в значній мірі визначається рівнем їх економічної підготовки, вмінням керуватися в своїй практичній діяльності досягненнями економічної науки.

Фізкультурні організації багато уваги надають і повинні навати стороні своєї діяльності. Вони ведуть розробку перспективних та поточних планів розвитку фізкультури та спорту, визначають витрати на підготовку фізкультурників та спортсменів, складають кошториси на проведення спортивних заходів, вишукують шляхи економного використання грошових та матеріальних засобів, а також вдосконалення організації праці. Студенти повинні навчитись підходити системно до вирішення задач, аналізу економічних ситуацій.

Виконання фізичних вправ значно поліпшує умови відтворення та функціонування робочої сили. Швидше освоюються навики роботи, підвищується інтенсивність праці, посилюється уважність. Фізичні вправи поряд із профілактичними заходами можуть використовуватися і в лікувальних цілях. Рухова діяльність індивідума не може протікати ізольовано від психіки та свідомості. Поряд із фізичним розвитком в особи розвивається воля, здатність переборювати труднощі. Заняття ФК і С мають і виховне значення: знижується куріння, алкоголізм і хуліганство. Функціональна роль ФК і С реалізується в процесі фізичного виховання. Ланки ФК і С: державна форма фізвиховання (ВНЗ, училища, школи), добровільна. Попередні ланки є базою високих спортивних досягнень в тому числі олімпійських.

Предметом економіки спорту є вивчення специфіки дії, прояву економічних законів у галузі ФК і С, економічних відносин , які складаються між членами суспільства в сфері ФК і С. Економіка ФК і С тісно пов’язана із такими науками як планування, економічна статистика, економіка праці та іншими економічними дисциплінами.

Економіка ФК іС невідємна частина системи економічних наук, проте сама галузь має специфічні особливості.

Елементи діяльності ФК і С:

1. Засоби виробництва (діяльності)- спортивні споруди, їх обладнання, спортивний інвентар;

2. Праця- фізкультурних працівників;

3. Предмет праці- фізкультурники та спортсмени.

Економічні відносини в ФК і С мають свої особливості, які находять вираження в формах власності, в формуванні господарського механізму, в функціональній ролі ФК і С, в способах компенсації затрат праці та матеріальних засобів, в обмінні діяльністю фізкультурних працівників із працівниками інших галузей.

Форми власності (до реформи):

Державна власність

Колгоспно-кооперативна власність

Профсоюзних та інших організацій

Нові форми власності:

Індивідуально-колективна

Приватна

Державна власність включає: спортивні споруди, підприємства по виготовленню спортивного інвентаря, навчальні учбові заклади, які знаходяться в розпорядженні спорткомітетів та ін. Спорткомітети зобов’язані коорденувати роботу добровільних спортивних товариств і надавати допомогу при виборі місця для спортплощадок, стадіонів.

У власності організацій, профсоюзів крім спортивних споруд знаходяться підприємства, адміністративні будівлі, учбово-спортивні та туристичні бази та ін.

В даний час з’являються нові форми власності, які замінюють структури власників, що змінить і умови використання власності. Забезпеченість стадіонами, площадками, футбольними полями, плавальними басейнами, спортзалами неоднакова в різних районах, містах, населених пунктах. Великі підприємства в минулому маючи кошти створювали цілі спортивні комбінати, але використання також неоднакове.

В західних країнах здійснюється продажа та перепродажа спортклубів, спортсменів, використовуються спортивні споруди для рекламних цілей, високі ціни на спортивні послуги та товари. В західних розвинутих країнах існують клуби для багатих клієнтів, де внески дуже великі і не всі можуть туди вступити.

Трудова діяльність не може дати робітникові всі якості необхідні для досягнення фізичної досконалості і високої ефективності праці. Виникає необхідність самостійно займатися ФК і С.

Тема: Матеріальна база ФК і С.

План

1. Основні виробничі фонди.

2. Оцінка та структура основних фондів.

3. Амортизація основних фондів.

4. Показники використання основних фондів.

5. Оборотні засоби.

6. Види та структури оборотних фондів.

7. Нормування оборотних фондів.

8. Показники використання.

Тема: Матеріально-технічна база ФК і С.

Виробничі фонди фізичної культури та спорту. Основні виробничі фонди.

Засоби, які складають матеріально-технічну базу ФК і С поділяються в залежності від характеру їх участі в процесі надання послуг на засоби праці (будівлі, споруди, обладнання та ін.) і предмети праці(основні та допоміжні матеріали).

Засоби праці, які використовуються в процеі занять фізичною культурою, спортом, в процесах надання послуг протягом тривалого періоду називаютьосновними фондами .

Предмети праці,які використовуються за один цикл (заняття) або протягом короткого періоду називаєтьсяоборотними засобами.

Для спрощення обліку до оборотних фондів відносять предмети, які служать менше одного року.

Згідно діючої типової класифікації основні фонди ділять на наступні групи:

1. Будівлі;

2. Споруди;

3. Передавальні пристрої;

4. Машини та обладнання в тому числі КВП (прилади) обчислювальної техніки;

5. Транспортні засоби;

6. Інструменти;

7. Господарський інвентар;

Основні фонди поділяють також на активну та пасивну частини.

Активна частинабезпосередньо приймає участь в процесах надання послуг, в тренувальних процесах.

Пасивна частина тільки сприяє здійсненню процесів.

Структура основних фондів залежить від типу і призначення матеріально-технічних баз спорту. Прогресивною є структура де переважає високий відсоток активної частини.

Основні фонди оцінюють в натуральних та вартісних показниках.Натуральні вказують на можливості відповідних основних фондів. Вартісні показники використовуються для розрахунку амортизаційних відрахувань та аналізу використання основних фондів. Оцінка основних фондів може проводитись по початковій відповідній вартості або залишковій (за вирахуванням зношування). Терміни служби і шляхипідтримання основних фондів в робочому стані і амортизація залежить від:

1. Правильної експлуатації;

2. Поточного обслуговування;

3. Капітальних ремонтів;

Амортизація.

Планове перенесення вартості основних фондів на послуги називається амортизацією, а сума засобів, які включаються у вартість послуги (собівартість продукції) називаєтьсяамортизаційними відрахуваннями. Амортизаційні відрахування використовуються на реновацію та капітальний ремонт основних фондів.

Щорічна сума амортизаційних відрахувань встановлюється по нормах амортизації. Норма амортизації теоретично повинна дорівнювати величині зношування основних фондів.

Амортизаційні відрахування здійснюються по елементах основних фондів щорічно з врахуванням їх довговічності по нормах амортизації в відсотках до вартості основних фондів. Норми амортизації є різні. Так на покриття спортивних споруд норми амортизації-4,9-18,5 % ; веслувальні судна і спортивні велосипеди служать 3-4р. Норми амортизації тут найвищі.

Об’єктами амортизації є основні фонди організацій і підприємств, які знаходяться на госпрозрахунку. Спортспоруди навчальних закладів, медичних закладів, воєнних частин та інших бюджетних організацій не являються об’єктами амортизації.

До основних фондів не відносяться предмети, які служать менше 1 року-вони відносяться до оборотніх фондів. Амортизаційні відрахування відносяться на собівартість наданих послуг, виконаних робіт, а отже, амортизація входить одним із елементів в ціну послуг (оренду, плату, ціну абонемента, ціну вхідного білета і т.д.)

Капіталовкладення-це сукупність затрат на створення нових та реконструкцію і розширення діючих основних фондів.

Згідно Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.97 р.

Основні фонди-матеріальні цінності, що використовуються у виробничій діяльності платника податку протягом періоду, що перевищує 365 днів з дати внесення в експлуатацію, також матеріальні цінності, вартість яких поступово зменшується в зв’язку з фізичним або моральним зносом.

Групи основних фондів:

1. Будівлі, споруди, передавальні пристрої;

2. Автомоб. тр-т та вузли до нього, меблі, побутові елементи, оптичні, елементи мех. приладах та інструменти, ЕОМ, інформаційні системи, телефони, мікрофони та рації, конторське та офісне обладнання, устаткування та приладдя до них.

3. Будь-які основні фонди не включені до групи 1,2.

Амортизація. Сума амортизації нараховується по нормах до балансової вартості основних фондів на початок звітного періоду.

Норми амортизації:

1 гр. - 5 %

2 гр. - 25 %

3 гр. - 15 %

Балансова вартість береться залишкова станом на період набирання чинного Закону України “Про оподаткування прибутку”.

Амортизація здійснюється по гр.1 до 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян(1700 грн.), по 2-3- гр.

Тема: “Продуктивність праці. Фактори підвищення продуктивності праці. Оплата праці”.

План

1. Поняття та значення продуктивності праці (ПП).

2. Показники оцінки ПП.

3. Фактори підвищення продуктивності праці.

4. Організація праці.

5. Методика встановлення чисельності працівників.

6. Оплата праці.

7. Шляхи підвищення продуктивності праці.

. Поняття продуктивності праці та її особливості в сфері ФК і С.

Продуктивність праці – це кількість наданих послуг – це кількість наданих послуг в розрахунку на одного працівника або затрати праці на надання послуги.

Для допоміжних працівників та обслуговуючого персоналу під продуктивністю праці розуміють обсяг виконаних робіт в розрахунку на одного працівника (або групу) або затрати праці (в людино-годинах) на одиницю виконаної роботи.

Праця основного персоналу в сфері ФК і С особлива (тренери,інструктори, викладачі, вчителі) немає речового вираження, а тому виникають певні труднощі в її оцінці. Стосовно основних працівників сфери ФК і С більш безпосереднім є оінка праці по результативності діяльності кожного працівника.

Результативність діяльності приходиться оцінювати іноді за досить тривалий період. Результативність може виражатись в числі підготовлених спортсменів-розрядників; майстрів спорту; в завоюванні призових місць на змаганнях різного рангу. І чим вищий ранг змагань, тим переконливішим є досягнення результату.

В фізичній реабілітації, оздоровчій фізичній культурі підтвердженням результативності роботи є кількість оздоровлених. Частково характеризує ефективність праці відношення числа фізкультурників і спортсменів до числа спеціалістів занятих у сфері ФК і С їхньою підготовкою.

Продуктивність праці пов’язана із поняттям трудоємності послуг, підготовки спортсменів. Значення показників трудоємності залежить від тривалості часу занять, термінів підготовки спортсменів (різного рівня майстерності). Трудоємність залежить також від наповненості груп на заняттях, рівня спортивної майстерності, встановлених норм та вимог до підготовки спортсменів. В зв’язку з цим важливе значення має відбір учнів в початкові групи,спортивні секції.

Методика оцінки результативності праці фізкультурно-спортивних працівників потребує вдосконалення. Теперішні методики (підходи) зорієнтовані на відбір і роботу із кращим контингентом. Але фізкультурно-спортивних послуг потребують і інші категорії населення. Результативність роботи із таким контигентом повинна оцінюватись також, але по інших критеріях.