Львівській державний університет фізичної культури
КАФЕДРА ТЕОРІЇ І МЕТОДИКИ ПІДГОТОВКИ СПОРТСМЕНІВ
ЗАГАЛЬНА ТЕОРІЯ ПІДГОТОВКИ СПОРТСМЕНІВ
ТЕМА 13. ТАКТИЧНА ПІДГОТОВКА СПОРТСМЕНІВ
ЗМІСТ
Мета, завдання та зміст тактичної підготовки.
Умови, що визначають вибір тактики.
Методика тактичної підготовки спортсменів.
Контроль тактичної підготовки спортсменів
13.1. Мета, завдання та зміст тактичній підготовці спортсменів.
Спортивна тактика, тактична підготовленість і напрями тактичної підготовки
Під спортивною тактикою слід розуміти способи об'єднання і реалізації рухових дій, що забезпечують ефективну діяльність змагання, що приводить до досягнення поставленої мети в конкретному старті, серії стартів, змаганні. Рівень тактичної підготовленості спортсменів залежить від оволодіння ними засобами спортивної тактики (технічними прийомами і способами їх виконання), її видами (наступальною, оборонною, такою, що контратакує) і формами (індивідуальною, груповою, командною).
У структурі тактичної підготовленості слід виділяти такі поняття, як тактичні знання, уміння, навики.
Тактичні знання є сукупністю уявлень про засоби, види і форми спортивної тактики і особливості їх застосування в тренувальній і змаганні діяльності.
Тактичні уміння - форма прояву свідомості спортсмена, що відображає його дії на основі тактичних знань. Можуть бути виділені уміння розгадувати задуми суперника, передбачати хід розвитку боротьби змагання, видозмінювати власну тактику і т.п.
Тактичні навики - це завчені тактичні дії, комбінації індивідуальних і колективних дій. Тактичні навики завжди виступають у вигляді цілісної, закінченої тактичної дії в конкретній ситуації змагання або тренувальної.
Тактичне мислення - це мислення спортсмена в процесі спортивної діяльності в умовах дефіциту часу і психічної напруги, безпосередньо направлене на рішення конкретних тактичних задач.
Структура тактичної підготовленості витікає з характеру стратегічних завдань, що визначають основні напрями спортивної боротьби. Ці завдання можуть бути зв'язані за участю спортсмена в серії змагань з метою підготовки і успішної участі в головних змаганнях сезону і носити, таким чином, перспективний характер. Вони можуть бути і локальними, пов'язаними з участю в окремих змаганнях або в конкретному поєдинку, сутичці, заїзді, запливі, грі і ін.
Тактика діяльності змагання передбачає розумові операції, що виражаються в тактичному задумі, і практичні дії, що забезпечують реалізацію цього задуму. Оптимальним є варіант точної відповідності тактичного задуму можливостям спортсмена відносно його технічного, фізичного і психологічного потенціалу. Найефективніші тактичні моделі не будуть повною мірою реалізовані, якщо рівень підготовленості спортсмена не достатній для їх реалізації. І, навпаки, потенційні технічні, фізичні і психологічні можливості спортсмена не знайдуть своєї повної реалізації в діяльності змагання у разі недосконалості тактичного задуму.
Основу тактичної підготовленості окремих спортсменів і команд складають:
• володіння сучасними засобами, формами і видами тактики даного виду спорту;
• відповідність тактики рівню розвитку конкретного виду спорту з оптимальною для нього структурою діяльності змагання;
• відповідність тактичного плану особливостям конкретного змагання (суперники, стан місць змагань, характер суддівства, поведінка уболівальників і ін.);
• забезпечення взаємозв'язку тактики з рівнем досконалості інших сторін підготовленості - технічною, психологічною, фізичною.
Тактичний задум є основою для розробки тактичного плану.
При розробці тактичного плану слід враховувати техніко-тактичні і функціональні можливості партнерів (у командних видах спорту), досвід тактичних дій сильних спортсменів, відомості про основних суперників, їх технічні і фізичні можливості, психологічну підготовленість, планувати варіативність тактики в різних поєдинках залежно від характеру техніко-тактичних дій суперників і партнерів, ходу спортивної боротьби (у спортивних іграх і єдиноборстві).
Специфіка виду спорту є вирішальним чинником, що визначає структуру тактичної підготовленості спортсмена. Основною складовою частиною тактичної підготовленості в багато циклічних, швидкісний-силових і складнокоординованих видах є вибір раціональної тактичної схеми і її використання незалежно від дій основних конкурентів.
Проте вибір раціональної тактичної схеми діяльності змагання в цих видах спорту визначається великою кількістю чинників, залежних від специфіки виду спорту і індивідуальних технічних, фізичних і психічних можливостей спортсменів. Так, в циклічних видах спорту до успіху може привести застосування найрізноманітніших варіантів подолання дистанції змагання:
• рівномірна швидкість;
• висока швидкість в першій частині дистанції з поступовим її зниженням;
• висока швидкість в першій і останній частинах дистанції і її зменшення - в середній;
• постійне наростання швидкості протягом всієї дистанції;
• постійна варіативність швидкості в процесі подолання дистанції;
• постійна швидкість на початку і середині дистанції і різке зростання її на фініші і ін.
Використання кожного з приведених, а також інших варіантів залежить від специфіки виду спорту. Наприклад, в марафонському бігу, індивідуальній і командній велосипедній гонці на треку, плаванні на дистанції 800 і 1500 м найбільш ефективними виявляється рівномірне проходження дистанції, що забезпечує найбільшу економічність. В той же час в індивідуальній велосипедній гонці, бігу на 5000 і 10 000 м раціональна тактика часто пов'язана з істотним варіюванням швидкості. Класичним прикладом в цьому відношенні є яскрава перемога на Іграх Олімпіади в Мельбурні (1956 р.) В. Куца на дистанції 5000 м над видатним бігуном тих років Р. Пірі. Куц, що розробив тактику змінного проходження дистанції, із значними перепадами швидкості, прискореннями і спеціально підготовлюваний до її реалізації, зумів нав'язати її Пірі у фінальному забігу. Пірі, що опинився в незвичній тактичній ситуації, не зміг чинити опору і вимушений був зійти з дистанції.
Тактика бігунів-спринтерів, велосипедистів, що спеціалізуються в гіті на 1000 м з місця, плавців-спринтерів (дистанції 50 і 100 м) багато в чому визначається потужністю, місткістю і рухливістю алактатного і лактатного процесів енергозабезпечення. Спортсмени, що відрізняються великою потужністю і місткістю алактатного процесу, зазвичай розвивають дуже високу швидкість в першій частині дистанції. Висока рухливість, потужність і місткість гліколітичного процесу вимагають застосування тактики, пов'язаної з високим рівнем швидкості в середині і кінці дистанції. Для забезпечення високої швидкості бігу на довгі дистанції дуже важливо раціонально поєднувати витрачання вуглеводів і жирних кислот протягом всієї дистанції. При цьому необхідно застосовувати таку систему живлення, тренування і тактики проходження дистанції, яка сприяла б збереженню певної кількості глікогену до кінця дистанції. Одночасно важливо розвивати здібності організму спортсмена до швидшої мобілізації жирних кислот для енергозабезпечення роботи. Це є однією з причин періодичного використання в тренуванні марафонців бігу на наддовгі дистанції - 30-40 км. і більш.
Відмінності в тактиці проходження дистанцій різної протяжності наочно можуть бути продемонстровані на прикладі Еріка Хейдена, що зумів завоювати на XIII зимових Олімпійських іграх золоті медалі на всіх п'яти дистанціях ковзанярського спорту. При проходженні різних дистанцій спортсмен використовував різноманітні тактичні схеми їх подолання, що відповідають його техніко-тактичним, функціональним і психологічним умовам, а також умовам, що склалися в ході змагань.
Зовсім інакше йде справа з тактичною підготовленістю в спортивних іграх і єдиноборстві. Складність тактичних дій тут визначається виникаючими утрудненнями сприйняття ситуації, ухвалення рішень і їх реалізації із-за великої різноманітності і частої зміни ситуацій змагань, дефіциту часу, обмеженості простору, недостатності інформації, маскування суперником своїх дійсних намірів і ін.
Для спортсменів, що спеціалізуються в ігрових видах спорту і єдиноборстві, при реалізації тактичних дій характерні два рівні оперативних завдань: перший - сенсорноперцептивний і другий - прогностичний. На першому рівні здійснюється вибір рішення з декількох альтернатив в результаті несподіваної виниклої ситуації, на другому рівні відбувається ухвалення рішення як результат обліку закономірностей в діях суперника і поведінки рефлексії. Необхідно відзначити, що ухвалення рішень в цих видах спорту має наступні специфічні особливості:
• діяльність в умовах щонайгострішого ліміту часу - яким би правильним не було будь-яке рішення, воно має тактичну цінність тільки при оперативному здійсненні, в строгій відповідності з ситуацією змагання;
• невизначено-послідовний характер рішень - услід за кожним рішенням ситуація змінюється і вимагає вже нового рішення, що нерідко кардинально відрізняється від попереднього;
• сприйняття великого числа елементів тактичної ситуації, які структуруються в динамічну систему відповідно до прогнозування найбільш вірогідного розвитку тактичної ситуації;
• так зване панорамне орієнтування по всьому полю зору, причому таке, при якому спортсмен логічно зв'язує між собою елементи ситуації, мало схожі за зовнішніми ознаками;
• вибір тактичного рішення з декількох варіантів, досить близьких один іншому, і здатність здійснювати стрибок через проміжні і неістотні варіанти;
• утримання в оперативній пам'яті і уявне ранжирування елементів тактичного завдання, зміна плану її рішення безпосередньо в ході рухової дії.
Особливою проблемою тактичної підготовки в спортивних іграх є розробка таких техніко-тактичних ігрових схем і відповідної ним побудови підготовки, при яких використовувалися б сильні сторони кожного гравця і згладжувалися його недоліки. В цьому випадку в процесі тренувальної і змагання діяльності вдається задовольнити як індивідуальні, так і колективні потреби, забезпечити високу результативність команди, яка буде сильна як колективною грою, так і використанням сильних сторін кожного гравця. Інакше велику роль на результативність команди впливатимуть слабкі сторони кожного гравця, які, кінець кінцем, приведуть до наявності техніко-тактичних і психологічних ланок, лімітуючих як командну, так і індивідуальну результативність. Практична реалізація вказаної стратегії вимагає аналізу індивідуальних складових, характерних для кожного спортсмена (фізична і техніко-тактична підготовленість, якості психіки, авторитет і положення в команді і ін.) і групових, таких, що відображають можливості команди, її положення в системі змагань, варті цілей і завдань і ін. Відповідно до цього формується командна структура, що включає позиції, роль і статус кожного гравця. Наступними етапами є командне об'єднання, в процесі якого формуються техніко-тактичні взаємодії між гравцями і ігровими ланками, і командний процес, в якому вирішуються питання техніко-тактичної взаємодії гравців всієї команди для ефективного вирішення командних і індивідуальних завдань. При раціональній побудові процесу забезпечується досягнення як командної (результативність і стабільність виступів), так і індивідуальної мети (задоволення, результативність).
Тактична майстерність спортсмена найтіснішим чином пов'язана з рівнем його технічної, фізичної і психологічної підготовленості. Так, наприклад, спортсмени з високим рівнем спринтерських якостей, що спеціалізуються в циклічних видах спорту, можуть бурхливо почати проходження дистанції чинити психологічний тиск на суперників або буквально до останніх метрів дистанції триматися декілька ззаду, розраховуючи вирішити результат боротьби в свою користь стрімким фінішем. Боксери або борці, що володіють великим швидкісний-силовим потенціалом і недостатньою витривалістю, можуть прагнути реалізувати активну наступальну тактику з тим, щоб добитися перемоги вже на перших хвилинах поєдинку. З іншого боку, ці ж спортсмени можуть використовувати економічний оборонний варіант тактики в першій частині поєдинку з тим, щоб зберегти сили для активних дій в кінці його.
У циклічних видах спорту, пов'язаних з проявом витривалості, найбільш доцільним з погляду енергозабезпечення роботи є рівномірне проходження дистанції змагання. Проте, окрім рівномірного проходження дистанції, необхідний раціональний вибір довжини і частоти кроків - в бігу, темпу педалювання і довжини «укладання» (відстань, подолана велосипедистом за один повний оборот педалей і залежне від передачі) - у велосипедному спорті, темпу гребків і «кроку» гребка (відстань, подолана плавцем в результаті виконання гребка) - в плаванні і т.д. Дослідженнями встановлено, що кожній довжині кроків відповідає оптимальна частота, що забезпечує найбільшу економічність роботи. При їзді на велосипеді із швидкістю 35 км-г 1 найбільш економічної роботи приводить використання передачі з укладанням 6,83-7,26 м при частоті педалювання 73-83 в 1 хв, а при швидкості 42 км-г1 відповідно 6,83-7,88 і 90- 103 м. Разом з тим індивідуальні особливості спортсменів (будова тіла, можливості системи енергозабезпечення, психічні якості і ін.), зміну функціонального стану організму спортсменів на різних ділянках дистанції накладають істотний відбиток на тактичну схему проходження дистанції і на основні параметри спортивної техніки, що забезпечують її реалізацію.
На вибір варіанту тактики впливає специфіка виду спорту, структура фізичної підготовленості, а також ряд психологічних моментів, пов'язаних з особливостями конкретних змагань. Підтвердженням цьому є аналіз проходження дистанцій змагань видатними представниками різних циклічних видів спорту.
Рекомендуючи рівномірний розподіл сил на дистанції, в той же час слід враховувати можливі тут ситуації. У тих випадках, коли спортсмени змагаються на окремих доріжках (плавання), відносне рівномірне проходження дистанції дає найбільший ефект. Інша ситуація виникає, коли декілька спортсменів змагаються на одній доріжці (біг на дистанціях 800 м і більш, спринтерська гонка у велосипедному спорті - трек). Боротьба за вигідне місце на доріжці, прагнення зайняти найбільш зручне місце з аеродинамічної позиції і т.п. вимагають постійних тактичних маневрів і, природно, зміни швидкості пересування.
Складність тактичної боротьби в індивідуальній шосейній гонці, складність велотрас підтверджується широкими коливаннями швидкості на різних ділянках дистанції.
Різкі прискорення, які іноді дозволяють собі спортсмени при проходженні дистанцій змагань, і пов'язані з ними втрати можуть бути компенсовані психологічною перевагою, яка отримає спортсмен, несподівано для суперників що різко збільшує швидкість. Проте необхідно підкреслити, що прискорення на окремих ділянках дистанцій під силу тільки виключно добре підготовленим у функціональному відношенні спортсменам і командам. Прискорення доцільні лише в тому випадку, якщо підготовка до них не знижує швидкості просування і якщо після закінчення прискорення спортсмен або команда в змозі зберегти оптимальний темп і ритм роботи.
Особливу складність тактична боротьба має в спринтерській велосипедній гонці на треку. Тут можна виділити наступні чинники, які в комплексі визначають ефективність тактичних дій спортсменів:
• здатність гонщика вільно маневрувати з метою заняття зручної позиції на полотні треку;
• уміння ефективне виконувати «сюр танок»;
• здібність до контролю за діями супротивника і ведення тактичної боротьби в складних умовах проходження віражів;
• уміння правильно вибрати час для несподіваного ривка, швидко реагувати на ривок супротивника, ефективно виконувати завершальний кидок на лінію фінішу.
Дуже важливе уміння маскувати дійсні наміри з метою створення у супротивника помилкового уявлення про свій фізичний і психічний стан, про свої тактичні наміри. Таке маскування у поєднанні з обманними діями є могутньою тактичною зброєю в спринтерській гонці. Здатність видозмінювати тактичну схему ведення боротьби змагання залежно від особливостей і ходу змагань, складу учасників є важливим показником тактичної підготовленості спортсменів. При цьому велика роль відводиться прийомам і діям, що характерним для конкретного спортсмена, визначають його індивідуальність. Як правило, саме такі дії є найбільш несподіваними для суперника і через це найефективнішими.
Активність тактичних дій є важливим показником спортивної майстерності. Спортсмен високої кваліфікації повинен уміти нав'язувати суперникові свою волю, чинити на нього постійний психологічний тиск різноманітністю і ефективністю своїх дій, витримкою, волею до перемоги, упевненістю в успіху. Особливого значення активність тактичних дій набуває в тих видах спорту, в яких має місце пряме зіткнення з суперником (футбол, хокей, баскетбол, всі види боротьби і ін.), виникнення несподіваних ситуацій, що вимагають адекватного техніко-тактичного рішення (парусний спорт, гірськолижний спорт). При цьому активність в іграх і єдиноборстві - важливий показник тактичної підготовленості при веденні як наступальних, так і оборонних дій.
У командних видах спорту важливою стороною тактичної підготовленості є рівень взаємодії партнерів в групових і командних діях. Саме від ефективності взаємодії спортсменів, умілого поєднання відпрацьованих тактичних схем з нестандартними рішеннями, використання індивідуальних можливостей кожного спортсмена для досягнення кінцевого результату залежить, наприклад, ефективність комбінацій в спортивних іграх.
Ефективність тактичної діяльності в багатьох видах спорту визначається здібностями спортсмена до просторової і тимчасовою антиципації, тобто передбаченню ситуації змагання до її розгортання. Саме цією здатністю багато в чому визначається точний вибір позиції воротарем у футболі або гандболі, перехоплення м'яча в баскетболі або шайби в хокеї, ефективна контратака у фехтуванні, боротьбі або боксі.
У тактичній підготовці необхідно виділити наступні основні напрями:
• вивчення суті і основних теоретико-методичних положень спортивної тактики;
• оволодіння основними елементами, прийомами, варіантами тактичних дій;
• вдосконалення тактичного мислення;
• вивчення інформації, необхідної для практичної реалізації тактичної підготовленості;
• практичну реалізацію тактичної підготовленості.
Тактична підготовка спортсменів в кожному з цих напрямів має свою специфіку, яка відбивається в завданнях, засобах і методах. Проте у всіх випадках слід враховувати пряму залежність спортивної тактики, структури і рівня тактичної підготовленості від рівня технічної підготовленості, розвитку найважливіших рухових якостей - швидкісний-силових, витривалості, гнучкості, координації, функціональних можливостей найважливіших систем організму, рівня і особливостей психологічної підготовленості спортсменів і ін., тобто спортивна техніка грає інтегруючу роль по відношенню до різних сторін підготовленості спортсменів. У спортивній тактиці знаходять віддзеркалення і риси різних шкіл спорту, прийняті в цих школах морально-етичні принципи.