Тема 9: Макроекономічна ринкова система:

Інфляція і стагфляція

Методичні поради

У попередній темі ми познайомилися з такими надзвичайно важливими економічними явищами як інфляція та безробіття і з’ясували, що існує багато факторів, які призводять до виникнення цих загалом негативних явищ в економіці, існування яких в кінцевому результаті провокує економічну нестабільність.

Артур Оукен зазначив, що “досягнення подвійної мети – високої зайнятості і стабільності цін – залишається найсерйознішою нерозв’язаною проблемою стабілізаційної політики на Заході”. Ця фундаментальна економічна проблема є актуальною і для сучасної змішаної економіки. Тому ця тема буде присвячена проблемі вибору між інфляцією та безробіттям.

Дослідження цієї проблеми є складним, але водночас і дуже важливим, адже уряди змушені постійно боротися з безробіттям та інфляцією, щоб сприяти економічному зростанню і забезпечувати робочі місця та прийнятний життєвий рівень для своїх громадян.

Вивчення матеріалу доцільно розпочати з розгляду кривої Філіпса, яку, власне, і використовують для пояснення компромісного вибору між безробіттям та інфляцією.

Найпростіша кейнсіанська модель показує, що в економіці можуть виникнути або безробіття, або інфляція, але інфляція і безробіття виникнути одночасно не можуть. Пояснення взаємозв’язку між рівнем інфляції і рівнем зайнятості полягає у тому, що високе безробіття примушує працюючих по найму погоджуватися на нижчу заробітну плату, що уповільнює зростання цін. Але коли рівень безробіття низький, то найманим працівникам легше вимагати таке зростання заробітної плати, яке випереджує зростання продуктивності праці. Наслідком цього є зростання цін (інфляція). Отже, низький рівень безробіття породжує тенденцію до більш високого рівня інфляції і навпаки, високе безробіття супроводжується низькою інфляцією.

Ця проста кейнсіанська модель забезпечувала добротне пояснення механізму макроекономічного функціонування протягом чотирьох десятиліть до 1970-х років. Велику депресію, інфляційний бум періоду Другої світової війни та більшість піднесень і спадів у 1950-х і 1960-х роках можна було тлумачити і добре зрозуміти у межах контексту кейнсіанського аналізу.

Однак в 70-х роках у ринковій економіці склалась ситуація, коли інфляція вийшла з-під контролю, ставши головною макроекономічною проблемою, водночас при цьому значно зріс і рівень безробіття.

Інфляція може викликати скорочення обсягу виробництва, так і зайнятості за певних обставин. Припустимо, що в економіці обсяг витрат такий, що існує повна зайнятість і стабільний рівень цін. Якщо зростатиме інфляція, яка обумовлена зростанням витрат (інфляція витрат), то за існуючого рівня сукупного попиту реальний обсяг продукту скоротиться. Це означає, що зростання витрат викличе значне підвищення цін і за даних загальних витратах можна буде купити на ринку лише частину реального продукту. Отже, реальний обсяг виробництва зменшиться, а безробіття зросте.

Події 70-х років суперечили ідеї альтернативного зв'язку “рівень інфляції-рівень безробіття”, втіленого у кривій Філіпса. Чіткий обернено пропорційний зв'язок нині практично не проявляється: протягом 70-х-початку-80-х років в ринковій економіці спостерігалось одночасне зростання інфляції і безробіття, тобто з'явилась стагфляція (поєднання термінів "стагнація" і "інфляція"). Це дало підставу деяким вченим твердити, що між інфляцією та безробіттям нема ніякого зв'язку.

Важливо звернути увагу і на погляди економістів неокейнсіанського спрямування, які пояснювали появу стагфляції такими факторами, як шок пропозиції або шок ціни. До чинників стагфляції вони віднесли:

- знецінення паперових грошей (насамперед американського долара, який знаходиться в основі міжнародної валютної системи);

- стрімке зростання заробітної плати завдяки скасуванню контролю урядів над її рівнем;

- повне "вивільнення" цін з-під контролю держави;

- зниження продуктивності праці;

- інфляційні очікування підприємців і населення.

Результатом дії перерахованих факторів стало зростання сукупних витрат, що, у свою чергу, неминуче призвело до загального зростання цін (інфляції) і зменшення зайнятості.

Економісти неокласичного спрямування одночасну появу високих рівнів інфляції і безробіття пояснюють так званою гіпотезою природного рівня, яка взагалі ставить під сумнів реальність зв'язку, відображеного кривою Філіпса. Цей підхід у підсумку дає висновок, що економіка є стійкою в довгостроковому плані (тобто, на короткий час можливі порушення рівноваги ринку у вигляді безробіття і інфляції, які долаються ринковим механізмом без зовнішнього втручання) при природному рівні безробіття.

Таким чином, крива Філіпса відображає кейнсіанські уявлення про взаємозв'язок інфляції і безробіття. Більшість економістів поділяють точку зору на цю проблему, згідно якої справедливо говорити про альтернативність (різнонаправленість) безробіття і інфляції лише в короткі періоди, але ймовірність такого зв'язку у довготривалому плані набагато менша.

Неокласична теорія стверджує: хоча несподівані коливання цін можуть викликати короткострокову макроекономічну нестабільність, ринкова економіка залишається стійкою в довготривалому періоді за обсягу виробництва, що відповідає рівню повної зайнятості (фрикційного і структурного безробіття).

Сучасне кейнсіанство відкидає можливість саморегулювання ринку і закликає до активного використання державної стабілізаційної політики щодо ринку праці.

Державна економічна політика в країнах розвиненого ринку 80-х років орієнтувалася насамперед на неокласичні рецепти. Це дозволило здолати стагфляцію 70-х, а з 1982 до початку 90-х років відбувалось економічне піднесення (бум). При цьому безробіття і інфляція рухались в одному напрямку: в 70-х роках - у бік збільшення, а у 80-х - у бік зменшення, тобто не так, як "передбачала" крива Філіпса.

Пояснення одночасного збільшення рівнів інфляції та безробіття пов'язане з новим класичним підходом і називається гіпотезою природного рівня. Вона ставить під сумнів саме існування спадної кривої Філіпса. Згідно з цим підходом, економіка стабільна у довгостроковому періоді за природного рівня безробіття.

Відповідно до гіпотези природного рівня, неправильно орієнтована політика повної зайнятості, що грунтується на тезі про наявність стабільної кривої Філіпса, вестиме до зростання темпу інфляції. Згідно з гіпотезою природного рівня, будь-який рівень інфляції узгоджується з природним рівнем безробіття в економіці.

Існує два варіанти інтерпретації залежності "інфляція-безробіття" з позиції природного рівня: теорія адаптивних очікувань і теорія раціональних очікувань.

Теорія адаптивних очікувань припускає, що люди формують свої сподівання або прогнози стосовно майбутньої інфляції на основі попередніх й існуючих рівнів інфляції. При цьому зміна сподівань відбувається дуже повільно, одночасно з нагромадженням досвіду. Теорію адаптивних очікувань розвинув в популяризував Мілтон Фрідмен: вона відповідає традиційним монетаристським і новим класичним концепціям.

Теорія адаптивних очікувань передбачає, що в короткостроковому періоді може існувати компромісний вибір між інфляцією і безробіттям, але в довгостроковому періоді такого вибору немає. Будь-які спроби знизити рівень безробіття нижче природного приводять в дію сили, які дестабілізують криву Філіпса і переміщують її вправо. Отже, теорія адаптивних очікувань розрізняє "короткострокову" і "довгострокову" криву Філіпса.

Прихильники природного рівня пояснюють, що коли фактичний рівень інфляції вищий, ніж сподіваний, прибутки тимчасово зростуть, а рівень безробіття тимчасово знизиться. Коли ж фактичний рівень інфляції нижчий за очікуваний рівень, прибутки тимчасово знижуються, а рівень безробіття тимчасово зростає.

Теорія адаптивних очікувань припускає, що зростання номінальної заробітної плати відстає у часі від зростання рівня цін. Це відставання забезпечує тимчасове збільшення прибутків, яке, відповідно, тимчасово стимулює зайнятість.

Теорія раціональних очікувань є другим варіантом гіпотези природного рівня. Ця теорія виходить з того, що підприємці, споживачі та працівники розуміють, як функціонує економіка, і використовують усю інформацію для захисту або зміцнення своїх інтересів. Зокрема, люди розуміють, як заходи уряду впливатимуть на економіку, і враховуватимуть ці впливи у процесі ухвалення власних рішень.

Прихильники теорії економіки пропозиції пропонують свою концепцію стагфляції. Вони пов'язують її розвиток з дестабілізуючим впливом держави на сукупну пропозицію, підкреслюючи тиск, який діє на неї через високий рівень податків, зростання трансфертних платежів, державне регулювання приватної діяльності.

Є ряд питань теми, які потребують поглибленого самостійного вивчення. В першу чергу до них можна віднести:

• зростання цін на ресурси, на сільськогосподарську продукцію, знецінення грошей, ліквідація державного контролю за заробітною платою і цінами, зниження продуктивності економіки, очікування зростання цін і заробітної плати як фактори розвитку стагфляції;

• інфляція і безробіття в умовах дезінфляції в короткострокових і довгострокових періодах;

• основні дефекти державного регулювання стагфляції через проведення політики зниження ставок податків і формування бюджетного дефіциту, ефекту витіснення приватних інвестицій і дефіциту торгового балансу;

• теорія ефективності пропозиції і її основні дефекти.

Матеріал для опрацювання цих питань найкраще взяти з підручників:

1.Макконнел К., Брю С.Макроекономіка. – Львів “Просвіта”, 1997.-С.419-449.

2. Семюелсон П., Нордгауз В.Макроекономіка. К.: 1995.-С.363-436.

Вступ

В даній темі ми зупинимося на таких найважливіших питаннях:

1. Взаємозв’язок інфляції і рівня безробіття.

2. Інфляція спровокована зростанням попиту на деякі види праці та зростанням заробітної плати.

3. Цінові шоки і розвиток стагфляції.

4. Взаємозв’язок між інфляцією і безробіттям в умовах адаптивних очікувань.

5. Взаємозв’язок між інфляцією і безробіттям в умовах реальних очікувань.

6. Розвиток інфляція надлишкового попиту в умовах зміни короткострокової і довгострокової сукупної пропозиції.

7. Розвиток інфляції надлишкових витрат в умовах зміни короткострокової і довгострокової кривої сукупної пропозиції.

8. Визначення стагфляції в умовах зміщення кривої сукупної пропозиції.

9. Методи державного регулювання стагфляції.

Ми покажемо, що ефект багатства, ефект відсоткових ставок, ефект закупівель змінюють графік сукупного попиту і призводять до виникнення інфляції.

Ми розглянемо графічну ілюстрацію виникнення інфляції на моделі “сукупний попит – сукупна пропозиція”.

При аналізі кривої Філіпса звернемо увагу на можливість переміщення її вправо, що відображатиме появу стагфляції.

Потім ми розглянемо погляди прихильників гіпотези природного рівня безробіття, які ґрунтуються на адаптивних та раціональних очікуваннях.

В завершенні теми ми проаналізуємо модель теорії ефективної пропозиції.