Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Чого варті у житті слова

.doc
Скачиваний:
24
Добавлен:
16.02.2016
Размер:
55.3 Кб
Скачать

Чого варті у житті слова?

1)

Немовля ще лежить у колисці, а батьки вже розмовляють з ним. Звертаються до дитини з ніжними, пестливими словами. Втішаються, коли дитина «агукає». Намагаються зрозуміти, що маля хоче «сказати» цими звуками. Радість приходить у родину, коли маля вимовляє перші слова: «мама», «тато». Адже це значить, що дитина починає говорити. На нашій планеті диво спілкування через слова подароване тільки людині. Ми можемо розповісти одне одному про різні життєві пригоди, що з нами трапилися, про свої мрії, поділитися радістю чи горем, поспівчувати іншим. Кожне слово, з яким ми звертаємося до інших людей, має свою душу — емоційне забарвлення. Багато залежить від того, які слова ми добираємо для спілкування, чи вміємо ними користуватися. Є добрі слова: «добрий день», «будьте здорові», «спасибі», «дякую»... Вони свідчать про вихованість людини, її культуру. Той, хто «забуває» привітатися, подякувати за послугу чи пораду, одразу справляє не дуже гарне враження на інших людей. Є слова, які передають наш настрій: веселий чи сумний. Але є і злі слова, з яких починаються сварки і непорозуміння між людьми. Особливе значення в нашому житті відіграє художнє слово. Літературні твори з'являються завдяки тому, що є люди, які володіють даром мистецтва слова. Вони відчувають і розуміють красу і значення слова краще за інших. Слово... Воно наш постійний супутник у житті. Лише від нас самих залежить, які слова добирати для спілкування а іншими людьми. Такі, що допоможуть нам знайти друзів, чи такі, внаслідок вживання яких втрачаються гарні стосунки. Слово вимагає обережного ставлення до себе, вміння ним правильно користуватися. І зовсім неправильно ми чинимо, коли вживаємо грубі, непристойні слова, забуваючи, що яке слово скажемо, таке до нас і повернеться. А тому прислухаймося не тільки до слів інших людей, а й до того, як говоримо самі.

2)

У сиву давнину ще не винайшли папір, а укладати уго­ди вже було треба. Тоді вожді ворогуючих племен зустрі­чалися між собою, домовлялися про мир і, замість підписів у тексті угоди, казали один одному: “Чесне слово” або якісь подібні слова. Така угода вважалася священною, а її по­рушник — справжнім злочинцем, якого обов’язково скарають могутні боги.

Наші сучасники перенесли всі свої слова на папір. Те ж саме сталося і з “чесним словом”. Сказати сьогодні “чесне слово” або “слово честі” — виходить, нічого не сказати. А чи хочемо ми самі повертати слову його вартість?

Був у моєму житті такий випадок. Я дав своєму товаришеві чесне слово, що буду о п’ятій годині біля клубу, де мав відбутися самодіяльний концерт. Як на гріх, саме тоді, коли я збирався йти, зателефонував мій тато і запросив мене до цирку: він уже й квиток купив. Звичайно, мені цікавіше було піти до цирку, що я і зробив. Вистава була дуже видовищною, і я швидко забув про свого товариша і про самодіяльний концерт. Коли ж, сповнені свіжих вражень, ми повернулися додому, до мене звернулася моя матуся: “Як справи, циркачу? А от твій товариш чекав тебе три години і застудився”. Мені зробилося так соромно, як не було ніколи. Протя­гом тижня я відвідував хворого товариша, але він так і не зміг до кінця простити мені мою нечесність.

Зрада не буває великою або маленькою, бо ж вона зра­да. Не додержавши раз свого слова, людина стає на хитку дорогу. Усе життя її може пройти в безперервній зраді себе й інших людей. Аби уникнути цього, я пораджу вам одне: намагайтеся виконувати обіцяння, чого б вам це не коштувало. “Мовивши слово, будь паном його”, — каже народна мудрість.

3.

Життя – цікава річ. Воно грайливе і жорстоке. Інколи переливається у променях сонця, а іноді висить на волосинці від смерті. Життя цікаве ще й тим, що кожен вважає своїм правом учити інших, виголошувати великі та палкі промови заради миру в цілому світі. Водночас не бажає робити те, що він говорить, або принаймні відповідати за те, що говорить. Часто бачимо всіх, окрім себе. Вчимо, а от самі вчитися не любимо і не хочемо. Говоримо і говоримо замість того, щоб робити. От вам і життя.

Одна людина, за професією піар-менеджер, сказала у розмові: «Найкращим вчителем піару для мене є Ісус!» Спершу я здивувався (дехто одразу скаже, що то єресь і комерція), однак ця людина, побачивши моє здивування, продовжила: «Він завжди говорив те, що потім сам і виконував. Він говорив простою мовою людей, які були різні, однак він знаходив потрібні слова, щоб захопити їх і повести за собою. Він говорив правду, якою б вона не була».

А й справді. Чи ви ніколи не задумувались, чому Ісус Христос та Його вчення стали такими популярними і привертали до себе велику кількість людей? Хтось відповість: «Через те, що Він творив чуда» – і буде мати рацію. Інший, що Він був Богом – і теж матиме рацію. І відповідей буде безліч. Однак одна з найбільших причин, чому вчення і постать Ісуса були такими популярними, – це діла, які ніколи не розходились з Його словами і великими чудами. Ісус говорив: «Любіть ближнього свого, як самого себе» – і віддав за нас життя. Ісус говорив: «Будьте покірні» – і сам умивав ноги апостолам. Ісус вчив нас молитися – і сам молився. Можна наводити ще багато прикладів, але…

Недавно спостерігав за такою ситуацією. Автобус. Немає вільних місць для сидіння. На зупинці заходить сучасний дідусь (років 65, в гарному пальті, приємної зовнішності), але при цьому не забуває буркнути, що за держава і чому автобуси так рідко ходять, хоча їхав лише до центру, куди будь-який автобус чи тролейбус міг довезти. Далі він став над дівчиною і досить хамовито заявив, що вона повинна звільнити йому місце (в автобусі сиділи усе жінки старшого віку і двоє чоловіків стояло). Це викликало обурення у жінок, почулись навіть фрази «Що ви за джентльмен?» Звичайно, цей сучасний дідусь, зовні джентльмен, якому просто хотілось дві зупинки прокататись, не звертав уваги на дошкульні фрази, а навпаки, почав викрикувати, що за молодь пішла, що в його часи він ніколи не посмів би сидіти, якби зайшла навіть жінка, не говорячи вже про пенсіонерів. Дівчина (виявила стриманість, що дивно, і ввічливість) встала, навіть вибачилась, що не поступилась місцем. Цей чоловік, навіть не буркнувши «дякую», всівся на тепленьке. Однак на цьому історія не закінчилась. На наступній зупинці зайшла вагітна жінка. Заплатила і, оглянувшись, чи немає вільного місця, стала біля водія. І що ви думаєте… наш старенький пан, який так кричав про справедливість і про свої молоді літа, окинувши поглядом жінку, просто відвернув голову до вікна і навіть не подумав встати (напевно, в його молодості не було таких правил, як повага до вагітної жінки). Поряд нього старша жінка поступилась місцем…

Для чого я це написав. Не для того, щоб когось виправдовувати чи засуджувати, – на це є Божий суд. Але для того, щоб ми зрозуміли, наскільки негарно і боляче дивитися на цей словесний обман. Як люди можуть так чинити? Ми, бачу, втратили не тільки совість, але й свою людськість. Ми перестали поважати себе як людей, бо почали плювати і ображати найцінніше – Cлово, яке стало Богом і замешкало між нами. Хіба так нас вчив Ісус – говорити одне, а творити інше? Хіба Він казав: «Петре, йди знайди нам їсти, а всі решта, які мене тут слухали, коли я говорив про любов до ближнього, якось переб’ються»? Він так говорив? Ні, Ісус ніколи так не робив і не говорив. Бо розумів ціну слова і знав, що кожне слово без діла буде подібне до того зерна, яке падає на камінь і не дає жодного плоду.

І байдуже, хто ми за віросповіданням – католики, мусульмани чи протестанти. Правда для всіх одна: не словом, а ділом. Не за словами пізнається істинна Людина, а за ділами. Чи вартісні слова, вимовлені з амвону священиком, який сам так не чинить і не вірить в те, що говорить? Ні! Чи мають ціну слова, сказані доблесним поборником миру, коли в той же час він торгує зброєю? Ні! Чого варті слова палкого захисника чи безстрашного рятівника життя, коли він мовчить на аборт? Нічого! Нічого ці слова не варті ні перед чесними людьми, ні тим більше перед Богом.

Пригадую, моя бабця завжди говорила бути покірними і сама була такою. Вона ніколи не кричала і не просила когось поступитися її місцем (хоча їй було дуже важко стояти і ходити). Навіть коли хтось хотів «вигнати» людину з його місця, бабця завжди говорила: «Не потрібно, Бог подбає». І Він дбав. Бабці завжди поступались місцем і вибачались, що не помітили. Він дбав і завжди супроводжував її у дорозі до дітей на свята, додому. Давав їй сили кожного ранку вставати і йти до церкви, незважаючи на те, що її було тяжко ходити. А через бабцю та її покірність дбав про внуків, її синів та дочок.

Таких прикладів, на жаль, є мало. Мало, бо тут є невеличка таємниця, яку не всі знають і розуміють. Не знають, бо не прагнуть знати, а лише повчати і вважати, що тим змінюють світ. Не розуміють, бо їх пишні слова закривають їм навколишню реальність. Таємниця полягає у тому, що, аби мати силу говорити і робити те, що говориш, потрібно молитися.

Але справді молитися, від щирого серця і з чистою душею. Без завчених інколи незрозумілих слів, а мовою дитячої простоти та довір’я до Того, який добре знає, як промовами завойовувати серця мільярдів, який чудово знає, як словом і ділом міняти світ, який прекрасно знає, що слово – це човен, а діла – це його весла.

На закінчення з глибини душі надіюся, що кожен з вас, прочитавши це, заради себе і кращого майбутнього, заради любові до Матінки Божої та Ісуса буде говорити те, що робить, і робити те, про що говорить.

Завдання для районної олімпіади з української мови та літератури

Відповіді 7 клас

Українська література

І. Напишіть твір-роздум на тему „ Чого варті у житті слова?”

12 б.

ІІ. Дайте відповіді на запитання, дотримуючись чіткості й лаконічності у висловлюваннях.

5 б.

  1. До якої групи лірико-побутових пісень належать козацькі та чумацькі пісні? (Соціально-побутових).

  2. У чому полягає секрет розміру коломийкового вірша? (Дворядкова строфа, у кожному рядку – 14 складів).

  3. Які мовні засоби надають повісті І. Франка «Захар Беркут» особливого колориту, неповторності? (Діалектизми; архаїзми; історизми; мовні конструкції, характерні для тогочасного мовлення).

  4. Яка основна думка балади Т. Шевченка «Тополя»? (Пошуки людиною щастя).

  5. Про який твір сказано так: «Внутрішня структура цього пристрасного монологу побудована на поступовому підвищенні: від спокійного плинного звертання до слухачів відбувається наростання емоцій»? (Т. Шевченко «Заповіт»).

Українська мова

І. Запишіть речення, розставляючи пропущені розділові знаки. Зробіть повний синтаксичний розбір (підкресліть члени речення, надпишіть над ними частини мови, дайте характеристику всій конструкції). 8 б.

Мороз прилине синьо і прозоро розвісить скрізь сивий дим інею.

Відповідь.

Мороз прилине, синьо і прозоро розвісить скрізь сивий дим інею.

Речення розповідне, неокличне; просте, двоскладне, поширене, повне, ускладнене однорідними присудками та обставинами.

ІІ. Вкажіть іменники жіночого роду. Доберіть до кожного з них прикметники, узгоджуючи їх граматичні значення. Словосполучення запишіть.

Адреса, продаж, дівча, непосида, Перу, путь, кенгуру, авеню, собака, бідолаха, нероба, ступінь, м’якуш, мати. 5 б.

Відповідь. Правильна адреса, сонячна Перу, довга путь, освітлена авеню, рідна мати.

ІІІ. Утворіть слова за допомогою суфіксів –ськ(ий) або-ств(о):

Чукотка, Прага, Париж, Сиваш, латиш, товариш, казах, рибалка, брат, людина.

Відповідь. Чукотський, празький, паризький, сиваський, латиський, товариський, товариство, казахський, рибальський, братство, людський, людство. 5 б.

ІУ. З’ясуйте синтаксичну роль інфінітива. 5б.

А) Дали наказ виступати. Б) Ми повинні вчитися. В) Наказали виступати. Г) Прийшли вчитися. Д) Вчитися – наш обов’язок.

Відповідь. А) Дали наказ виступати (означення). Б) Ми повинні вчитися (присудок). В) Наказали виступати (додаток). Г) Прийшли вчитися (обставина). Д) Вчитися (підмет)– наш обов’язок .

Усього 40 б.