1.Поняття господарського обліку. Господарський облік — це облік господарської діяльності підприємства, функціональної діяльності бюджетної установи, суспільства загалом, тобто це спостереження, сприйняття, вимірювання та реєстрація фактів, явищ та господарських процесів. Залежно від призначення облікової інформації господарський облік поділяють на:

— оперативний;

— статистичний;

— бухгалтерський.

Оперативний облік ведеться безпосередньо на місцях проведення господарських операцій (чисельність працівників, хід виконання плану тощо), у тому числі тих, які не можуть бути відображені іншими видами обліку. Дані оперативного обліку використовуються для поточного контролю і спостереження за окремими операціями на певних ділянках господарської діяльності з метою керівництва ними безпосередньо в процесі виконання.

Статистичний облік вивчає і контролює масові соціально-економічні та суспільні процеси, явища природи (перепис населення, використання робочого часу, працівників тощо). Дані про господарські факти, явища і процеси статистичний облік отримує з оперативно-технічного і бухгалтерського обліку.

Бухгалтерський облік — це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність бюджетної установи зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Бухгалтерський облік у бюджетних установах повинен забезпечити систематичний контроль за ходом виконання кошторисів доходів та видатків установ, станом розрахунків з підприємствами, організаціями і працівниками цих установ, використання матеріальних і грошових ресурсів та їх збереженням, сприяти ефективнішій фінансово-господарській діяльності та розвитку соціальної сфери установ.

Бюджетні установи (установи чи організації, визначені або створені згідно з Конституцією України, а також установи чи організації, що створені у встановленому порядку органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування, які утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України чи місцевих бюджетів) використовують виділені з бюджетів усіх рівнів державні кошти за цільовим призначенням у процесі виконання покладених на них функцій та здійснення заходів, передбачених кошторисами.

Облікові вимірники. У бухгалтерському обліку в бюджетних установах для кількісного відображення руху засобів, коштів, обсягів здійснення господарських процесів використовують три види вимірників:

— натуральні;

— трудові;

— грошові (вартісні).

Натуральні вимірники застосовують для отримання даних про господарські засоби та процеси в їх натуральному вираженні і надають інформацію про кількість однорідних об'єктів обліку в кг, м2, м3, га тощо. Ці вимірники використовують для обліку матеріальних цінностей. За допомогою натуральних вимірників одержують не тільки кількісну, але й якісну характеристику об'єктів.

Трудові вимірники використовують для визначення кількості витраченої праці та виражаються в одиницях часу (людино-дні, людино-години, людино-хвилини тощо). У поєднанні з натуральними вимірниками з їх допомогою розраховують заробітну плату.

Грошові вимірники використовуються для узагальненого відображення господарських засобів, джерел їх утворення, процесів і результатів в єдиній вартісній оцінці в грошових одиницях (гривні). Грошовий вимірник є найбільш універсальним і узагальнюючим.

У бухгалтерському обліку в бюджетних установах використовуються всі види вимірників, але основним є грошовий, за допомогою якого можна узагальнити всі фінансові та господарські факти, явища, процеси. Господарські факти, які не мають грошової оцінки, в бухгалтерському обліку не відображаються.

Користувачі економічної інформації бухгалтерського обліку у бюджетній сфері можуть бути:

— внутрішніми (органи Державного казначейства та їх структурні підрозділи) — з метою планування, оцінки та контролю за щоденними операціями органів Державного казначейства, а також для управління бюджетними коштами;

• зовнішніми (Міністерство фінансів України та його органи, інші органи законодавчої та виконавчої влади) — з метою оцінки попередніх та планованих результатів виконання державного та місцевих бюджетів. господарського обліку,його види.

2,Поняття фінансового обліку,його характеристика. Фінансовий облік — комплексний системний облік майна, господарської діяльності підприємства через суцільне, повне й безперервне відображення господарських процесів за звітний період. Його ведуть відповідно до законодавства країни та міжнародних і національних стандартів бухгалтерського обліку. Здійснюється для формування вартісних показників діяльності підприємства і виявлення зовнішніх зв’язків із постачальниками, покупцями, банками, інвесторами, акціонерами. Фінансовий облік регулюється законодавством. Він обов’язковий для всіх суб’єктів господарювання й оприлюднюється у фінансовій звітності та деклараціях, підлягає аудиту. Фінансовий облік відображає стан майна, зобов’язань, капіталу та фінансового результату діяльності підприємства в єдиному грошовому вимірнику за допомогою подвійного запису з метою формування звітності різних видів та встановлених форм. Незважаючи на те, що в кожному з видів обліку присутні (притаманні) свої особливості, вони мають загальні характеристики в принципах побудови, використовуючих методах і , що найбільш важливо, в управлінському і фінансовому обліку в процесі поточного управління виробництвом в якості єдиних об’єктів виступають засоби праці і сама праця, тобто матеріальні і трудові ресурси.

Між управлінським та фінансовим бухгалтерським обліком є дуже багато спільного. Насамперед ідеться про такі характеристики:

v єдина система первинного обліку;

v єдині принципи побудови обліку як двоїстого процесу;

v єдине професійне середовище та інші.

Розглянемо більш детально риси фінансового обліку:

Фінансовий облік грунтується на єдиній системі збирання і первинної обробки облікової інформації: цю систему називають також “первинним обліком” або “обліком першого поверху”. Саме на рівні первинного обліку відбувається реєстрація окремих господарських подій або фіксація певних чинників, пов’язаних з цими подіями. Надалі ця інформація узагальнюєтся і обробляється у системах управлінського та фінансового обліку відповідно до їх цільового призначення.

Фінансовий облік значною мірою грунтується на концепції відповідності в управлінні. Ієрархія відповідальності у фінансовому обліку в основному існує у вигляді “власники – вищий менеджмент”, а в управлінському – охоплює всі

рівні від вищого менеджменту до окремого працівника, який відповідає за здійснені ним витрати.

Дані фінансового обліку використовуються для прийняття рішень – акціонерами, кредиторами, інвесторами, податковими органами та ін. Ці рішення у кінцевому підсумку впливають на діяльність підприємства. Фінансовий облік входить в професійне середовище, де як окремі сектори можна виділити також бюджетний облік та бухгалтерську освіту. Професіонали вищої кваліфікації на відміну від вузьких фахівців є універсалами і їх діяльність відзначається високим ступенем диверсифікації.

Фінансовий облік грає регулюючу роль і несе в собі елементи такої системи, котра передбачає прямі і зворотні зв’язки при виконанні функцій спостереження, вимірювання різних характеристик виробництва або його окремих частин, обробки інформації за даними первинної документації. Підтвердженням тому служить рух звітної документації між підрозділами і службами підприємства і бухгалтерією.

Ведення фінансового обліку є обов’язковим для кожного підприємства. Законом встановлюються вимоги до фінансової інформації. Регламентуються форми звітності і їх зміст, порядок розрахунку показників. Оскільки менеджерам необхідна часто термінова (негайна) інформація, то для прийняття рішень використовуються приблизні (наближені) оцінки. Вимоги до точності в управлінському обліку послаблені в сторону (бік) прискорення отримання інформаціії. В той час як фінансовий облік базується на точності інформації, законом регламентуються не тільки обмеження, але і вимоги. Фінансові звіти готуються для зовнішніх користувачів, тобто людей, які не працюють на підприємстві. Інформаціія, що міститься в фінансових звітах, відображає операції, котрі вже здійснені, і тому вона піддається перевірці і оцінці надійності.

3.Характеристика управлінського обліку.

Діяльність будь-якого підприємства виробничої сфери спрямована в

підсумку на забезпечення максимально можливого для цих умов обсягу

прибутку. Це можливо за умови якнайбільших обсягів реалізації продукції

поряд з її низькою собівартістю, за високими цінами. Тому управлінський

облік на підприємстві буде ефективним за умови безперервного контролю

триєдиних складових фінансових результатів:обсягу реалізації, собівартості

продукції (робіт, послуг), ціни продажу.

При цьому слід пам’ятати, що активний вплив менеджерів

підприємства на формування фінансових результатів за цими складовими

неоднаковий. Якщо обсяг виробництва повністю залежить від рішень

менеджерів, а на витрати виробництва вонивпливають частково, то їхній

вплив на формування цін доволі обмежений.Причому він активніший у

випадках цінової політики, головна мета якої на певному етапі –

розширення ринку збуту, коли ціни продажу свідомо знижують навіть до

рівня критичної точки і виручка від реалізації дорівнює собівартості

реалізованої продукції, отже, немає ні прибутку, ні збитку.

Досягнення ж вищих реалізаційних цін на продукцію підприємства не

завжди залежить від ефективності управлінської діяльності менеджерів. Як

відомо, ціни формуються під впливом попиту й пропозиції, і на них

впливають насамперед такі макроекономічні показники, що не залежать від

діяльності окремих підприємств. Зокрема, це грошові доходи населення,

індекс інфляції, емісія грошей, облікова ставка Національного банку Українитощо.

Однак це не означає, що формування цін на продукцію (роботи,

послуги) перебуває поза увагою менеджерів підприємств. В умовах ринку

саме продумана цінова політика є гарантом успішного функціонування

підприємства, оскільки відбувається жорстке економічне регулювання і

нехтування його законами призводить до банкрутства підприємств. Як це не

парадоксально, але часто це трапляється не тільки при низьких

реалізаційних цінах, коли вони не покривають витрат виробництва, а й при

максимально високих. В останньому випадку це зумовлює зниження попиту

на продукцію (роботи, послуги), котрі продають за завищеними цінами, що й

призводить до затоварення підприємства, поступового згортання виробництва та його банкрутства.

Тому управлінський облік реалізації продукції має насамперед

забезпечувати менеджерів достовірною і повною інформацією, що дає змогу

приймати обґрунтовані управлінські рішення щодо поведінки підприємства

на ринку. До того ж такі рішення мають бути оперативними (терміновими),

вони не можуть бути довготривалими, оскільки ситуація на ринку щоразу

динамічно змінюється. Тому необхідно адекватно реагувати на такі зміни і

приймати виважені рішення щодо збільшення чи зменшення обсягу продажів,

зниження чи підвищення цін реалізації, заміни одних видів продукції у

зв’язку з насиченням ринку певними товарами та дефіцитом інших.

Така постановка управлінського обліку передбачає ув’язку всіх його

сегментів у єдину систему, бо, наприклад, обґрунтована цінова політика

підприємства на ринку можлива за умови вичерпної інформації про витрати

виробництва, оскільки маневрування цінами на тривалу перспективу

обмежується зоною маржинального доходу.

Таким чином, управлінський облік реалізації продукції (робіт, послуг)

та формування фінансових результатів ґрунтується на вивченні й оцінці

взаємозв’язку показників обсягу реалізації,виручки і собівартості. В

процесі обліку виявляється роль і вплив цих факторів на формування

фінансових результатів; такою інформацією оперативно забезпечуються

менеджери підприємства, що дає змогу ефективно управляти діяльністю

підприємства в напрямку його високорентабельної роботи не тільки в

поточному періоді, а й на тривалу перспективу.

4.Вимірники обліку та їх характеристика.

Для відображення в обліку господарських процесів, що здійснюються на підприємстві, їх кількісних і якісних характеристик застосовують такі вимірники:

- натуральні;

- трудові;

- грошові.

Натуральні вимірники дають змогу отримати інформацію про господарські засоби і процеси в їх натуральному вираженні – в одиницях ваги, об’єму, площі, потужності. Вони забезпечують не тільки кількісне відображення об’єктів (наприклад, виготовлення продукції), а й їхню якісну характеристику (за видами, сортами, розмірами), що має велике значення для збереження господарських засобів. Облік у натуральних вимірниках називають кількісним.

Дані натуральних вимірників застосовують для обліку тільки однорідних об’єктів. Вони не дають узагальненого уявлення про господарську діяльність у цілому. За допомогою натуральних вимірників неможливо відобразити сукупність господарських засобів підприємства або випуск всієї продукції.

Трудові вимірники використовують для визначення кількості затраченої праці в одиницях робочого часу – людино-днях, людино-годинах тощо. За допомогою трудових вимірників у поєднанні з натуральними розраховують норми виробітку, продуктивність праці, використання робочого часу і фонду оплати праці, заробітну плату та інше.

Грошовий вимірник застосовують для узагальненого відображення наявності та руху засобів (майна) підприємства, джерел їх утворення, господарських процесів і результатів діяльності в єдиному грошовому вимірнику (національній валюті України).

5.Предмет бухгалтерського обліку.

Бухгалтерський облік займається не тільки веденням бухгалтерських рахунків, а й включає планування, підготовку бюджетів, контроль і концентрацію уваги керівництва, оцінку, огляд діяльності й аудит. Він здійснюється в масштабах кожної держави. Та найбільш характерним об'єктом його застосування є підприємство - державне, спільне, колективне, приватне, де щоденно відбувається велика кількість господарських операцій, які вносять зміни у склад господарських засобів і їх джерел, за використанням яких необхідний контроль.

Засоби господарства становлять його матеріальну основу. Без знання їх складу, розміщення та джерел утворення неможливо управляти виробництвом. Засоби господарства групуються як за видами й розміщенням, так і за джерелами утворення та за призначенням.

У вітчизняній економічній літературі при визначенні предмета наявні різноманітні підходи, проте найбільш поширені три концепції: кругообігу, процесу розширеного відновлення та фактів господарської діяльності. Конкретизація двох перших на рівні підприємства зводиться, як правило, до того, що найчастіше в традиційній вітчизняній теорії бухгалтерського обліку його предметом вважається стан господарських засобів (майна) підприємства та використання (зміни, факти, процеси) господарських засобів при здійсненні господарської діяльності. Третя концепція пов’язує факти зі змінами у складі господарських засобів та величиною джерел їх формування .

Відтак предметом бухгалтерського обліку є засоби господарства і господарські процеси.

Предметом бухгалтерського обліку є окремі сторони багатогранного процесу розширеного відтворення: господарські факти, явища і процеси (операції), що зумовлюють рух господарських засобів, а також джерел їх утворення. Предмет бухгалтерського обліку охоплює весь процес відтворення -тобто виробництво, розподіл, обіг та споживання. Так, на цукровому заводі предметом бухгалтерського обліку є процес виробництва, реалізації цукру тощо; на машинобудівельному підприємстві - процес виробництва машин, обладнання тощо та їх відтворення. Таким чином, предмет бухгалтерського обліку вивчає стан і використання засобів підприємства в процесі господарської діяльності та джерел їх утворення.

Об'єктами бухгалтерського обліку підприємства є господарські засоби й джерела господарських засобів.

7.Класифікаціязасобів за джерелами утворення та цільовим призначенням.

Господарські засоби – сукупність матеріальних цінностей, які залучені до господарської діяльності, або є її результатом, а також грошові кошти та різні права.

Для правильного управління господарською діяльністю необхідно мати інформацію не тільки про загальну суму господарських засобів підприємства, а й про джерела їх утворення та цільове призначення.

Тому в практиці бухгалтерського обліку всігосподарські засоби підприємств і організацій прийнято класифікувати за певними ознаками, а потім відображати за відповідними групами, які одержані в результаті такої класифікації.

Господарські засоби групують за двома ознаками:

- за видами і розміщенням (або за функціональною роллю в процесі відтворення, або за складом і розміщенням). Це групування дозволяє отримати інформацію про те, якими засобами володіє підприємство, з чого вони складаються, як вони розміщені;

- за джерелами утворення і цільовими призначеннями. Це групування не стосується речової форми засобів, їх складу і розміщення, а дозволяє встановити джерела утворення господарських засобів і їх призначення.

за видами і розміщенням господарські засоби розділяються на такі групи:

- необоротні активи;

- оборотні активи;

- витрати майбутніх періодів.

Необоротні активи – активи призначені для використання протягом періоду більше операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців.

Оборотні активи – грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом дванадцяти місяців, або операційного циклу, якщо він більше дванадцяти місяців.

Операційний цикл – проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності та отримання коштів від реалізації виробленої з них продукції або (товарів, послуг).

Витрати майбутніх періодів – витрати, що мали місце протягом поточного або попередніх звітних періодів, але належать до наступних звітних періодів.

Необоротні активи поділяються на матеріальні і нематеріальні.

До матеріальних необоротних активів належать основні засоби (будівлі, споруди, транспортні засоби), незавершені капітальні вкладення, довгострокові фінансові інвестиції, довгострокова дебіторська заборгованість, інші необоротні матеріальні активи.

Основні засоби – сукупність матеріальних цінностей, що тривалий час приймають участь в процесі виробництва, не змінюють своєї натуральної форми і переносять свою вартість на продукцію частинами. До них належать будівлі, споруди, передавальні пристрої, транспорті засоби, багаторічні насадження, робоча і продуктивна худоба тощо.

Незавершені капітальні вкладення – це вкладення коштів у незакінчені будівництвом об’єкти.

Довгострокові фінансові інвестиції –внески підприємства в цінні папери інших підприємств (акції, облігації) на строк більше одного року.

Довгострокова дебіторська заборгованість – заборгованість фізичних і юридичних осіб даному підприємству, яка має бути погашена протягом періоду більше дванадцяти місяців, або операційного циклу, якщо він більше за рік.

Інші необоротні матеріальні активи – це інструменти, інвентар, які використовуються протягом періоду більше одного року, бібліотечні фонди тощо.

Нематеріальні активи – це активи, які не мають матеріальної форми, але сприяють одержанню підприємством доходу. До них належать права користування природними ресурсами, інтелектуальною власністю, товарними знаками, торговими марками, фірмовими назвами, патенти, ліцензії та ін.

Оборотні активи у сфері виробництва поділяються на:

предмети праці – сировина, матеріали, призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва й адміністративних потреб.

Сировина – продукція видобувної промисловості та сільського господарства. Сировина і основні матеріали складають основу продукції.

Допоміжні матеріали використовуються для сприяння нормальній роботі засобів праці (мастильні), або для внесення якісних змін в основні матеріали (фарби, лаки, клей), або для обслуговування процесу виробництва (паливо для опалення).

Напівфабрикати – це матеріали, які пройшли деякі стадії обробки, але не стали готовою продукцією.

-.

6.Класифікація засобів за складом та розміщенням.