Олесі 2

АКТУАЛІЗАЦІЯ з боротьбою за престол та з опором

ОСМАНСЬКОЇ Угорщині, продав дубровчанам землі від

ЗАГРОЗИ Петрова Села до Стона, що дало змогу

їм установити зв’язок суходолом з ма-

єтностями на півострові Пелешац (1399). Згодом угорський

король Сигізмунд подарував Дубровнику острови Корчулу,

Хвар і Брач (1413—1417), однак дубровчани не змогли їх втри-

мати через відчайдушний спротив жителів Корчули. У 1419 р.

Республіка Святого Влаха придбала Східне Конавле у воєво­

ди Сандаля Хранича, а в 1426 р. до складу Дубровника увійшло

й Західне Конавле з Цавтатом. Його продав місту Радослав

Павлович. Після цього Дубровник більше не розширював свої

володіння ані на суходолі, ані на морі.

У цей час Дубровник сягнув вершини свого економічного та

політичного розвитку, висунувшись на перші позиції в галузі тор­

гівлі не тільки в басейні Середземного моря, а й за його межами

(Близький Схід, Іран, Індія тощо). Основна гордість дубров-

чан — флот — налічував у цей період до 300 кораблів, що давало

змогу Дубровнику успішно конкурувати з провідними мор­

ськими державами Європи. Населення міста збільшилося до

40 тис. чоловік (без мешканців передмість). Про фінансово-

економічні можливості Дубровника промовисто свідчить той

факт, що його постійний резерв становив понад 7 млн червінців.

Завершилося формування державного устрою (Дубровник на­

лежав до аристократичних республік) та системи управління.

Остаточно сформувалася законодавча база політичного та еко­

номічного життя міста; за рівнем правового забезпечення жит­

тєдіяльності Дубровник посідав одне з перших місць серед най­

розвиненіших держав Європи. Високого ступеня розвитку набу­

ла система міського господарства: функціонував водогін,

забудова здійснювалася згідно з єдиним планом розвитку мі­

ста, працювали лікарні, аптеки, притулки для хворих і злида­

рів тощо. У 1463 р. проведено перепис населення (як місько­

го, так і сільського), котрий вважається одним із перших не

лише на Балканах, а й в усій середньовічній Європі.

292

В соціальному відношенні населення Дубровника поділя­

лося натри групи: “властела” (або “благородні” — “нобілес”),

громадяни та люди. До першої групи належали переважно

особи італійського походження. Вони помітно вирізнялися

серед інших жителів міста-республіки як зовнішнім вигля­

дом, освітою та багатством, так і своїми функціями в суспіль­

но-політичному житті: саме вони виконували всі важливі

управлінські роботи, обіймали керівні посади, вирішували

ключові питання.

Громадяни (“популіс”) були особисто вільні й так само,

як і властела, торгували й займалися ремеслами, але не брали

участі в управлінні. Вони мали право носити зброю. На від­

міну від властели, громадяни сплачували податки і виконува­

ли обов’язкові роботи. Багатство деяких громадян навіть пе­

ревищувало майно властели.

Селян і поселенців називали людьми (“вілані”). Чимало з

них були особисто вільними, інші належали до кріпаків влас­

тели. Для того, щоб прогодувати себе та сім’ю, “вільні” муси­

ли брати землю в оренду, через це їх інколи називали “колоні”.

Земля в Дубровнику належала властелі або міській грома­

ді. В міру розвитку товарно-грошових відносин, власниками

землі дедалі частіше ставали багаті громадяни, які скуповува­

ли її у збіднілих властельських родів.

Окрему невеличку групу складали в Дубровнику пастухи,

котрих називали “морлаками”. Вони здебільшого належали

до однієї етнічної групи — слов’ян із материкової частини

Сербії.

Раби, яких у Дубровнику було багато, не входили до жод­

ної соціальної верстви й не мали ані соціальних, ані еконо­

мічних прав.

Чинники негативного характеру, які зрештою призвели до

суттєвого погіршення становища дубровчан і далматинців , на­

копичувались з середини XV стпісля активізації зусиль Осман­

ської імперії, спрямованих на встановлення своєї влади в субрегі -

оні. Загарбавши Сербію (1459) та Боснію (1463), турки стали

дедалі частіше нападати на Далмацію. їхні відносно невеликі

загони здійснювали стрімкі рейди на територію країни, гра­

буючи й знищуючи все на своєму шляху. Загроза османсько­

го завоювання на тривалий час висувається для Дубровника

й Далмації на перший план.

Зважаючи на традиційно вкрай складні й суперечливі від­

носини Дубровника з Венецією, єдиним потенційним союз­

ником, на підтримку якого можна було сподіватися в бороть­

293

бі проти османів, залишалась Угорщина. Проте після ка­

тастрофічної для мадярів поразки в битві при Мохачі (1526)

дубровчани мусили визнати зверхність турецького султана. Це

викликало негативну реакцію провідних європейських держав,

заінтересованих в об'єднанні християн проти турків, особливо

Австрії та Іспанії.

ДУБРОВНИЦЬКО- Яскравим явищем духовної культури сер-

ДАЛМАТИНСЬКЕ бів і хорватів стало дубровницько-

ЛІТЕРАТУРНЕ далматинське літературне Відродження

ВІДРОДЖЕННЯ XVI—XVII ст., яке розпочалося в річищі

загальноєвропейських процесів і під знач­

ним впливом італійського Ренесансу . Завдяки Відродженню лі­

тература сербів і хорватів уперше протягом своєї історії по­

трапила до європейського культурного кола.

Літературне Відродження в Дубровнику й Далмації розви­

валося в рамках ідеології петраркізму та літературної практи­

ки трубадурської лірики. Запозичуючи італійські зразки, дуб-

ровницько-далматинські поети й драматурги поступово виро­

били власний, цілком оригінальний, національно-своєрідний

поетичний стиль, що найяскравіше виявився у творах таких

митців, як Марин Држич, Іван Гундулич та ін.

Творчість представників дубровницько-далматинського Від­

родження була новаторською як за змістом, так і за формою,

причому це новаторство в окремих випадках мало не тільки

локальне , а й загальнослов’янське , навіть загальноєвропейське

значення. Справжній творчий прорив, здійснений дубровни-

цько-далматинськими митцями, спирався насамперед на енер­

гію, сприйняту з інонаціонального — італійського — впливу,

але водночас увібрав у себе важливу національну складову,

грунтуючись якщо не на загальнонаціональній, що тільки по­

чинала формуватися, то на локальній культурно-мистецькій

традиції.

У літературі Дубровника і Далмації того періоду домінували

теми антитурецької боротьби, захисту християнства, єдності

слов’ ян, вільного від догматичних перепон кохання тощо. Над­

звичайно плідною залишалася тема місцевого патріотизму,

особливо помітна у творчості письменників-дубровчан, які

створили своєрідний поетичний культ рідного міста.

Основоположниками дубровницько-далматинського Від­

родження стали Марко Марулич (1450—1523) зі Спліта й дуб­

ровчани Шишко Менчетич (1457—1527) та Джоре Држич (1461—

1501). Марулич був не лише оригінальним поетом, а й пере-

294

кладачем, автором творів повчального й просвітницького змі­

сту. Основний твір Марулича — поема “Юдіф”, присвячена

боротьбі народу проти іноземних загарбників і написана на

основі образів і мотивів християнської міфології. Яскравим

зразком патріотичної лірики став вірш “Молитва проти тур­

ків”. Менчетич і Држич створили блискучі зразки трубадур-

сько-петраркістської лірики сербською мовою, у її національно

своєрідному варіанті й з виразними елементами народної пі­

сенної традиції.

Вершиною дубровницько-далматинського Відродження є твор­

чість Марина Држич а (1508—1567), автора комедій та сенти­

ментально-ідилічних пасторалей. Држич був типовим представ­

ником “ренесансної людини”, сповідував нову “ренесансну

віру” з притаманними їй оптимізмом, гедонізмом, гуманіз­

мом, антидогматизмом і відмовою від середньовічного аске­

тизму. У творах Држича панує атмосфера веселощів, гумору,

молодості, жадоби життя в усіх його проявах. Для більшості

його персонажів головний сенс бутгя полягає в пошуках шляхів

задоволення природних людських прагнень і мрій, довго стри­

муваних релігійними догмами.

Новаторство Држича виявляється на різних рівнях і в мас­

штабах різних національно-культурних ареалів. Він вносить у

звичний для того часу художній світ пасторалі реалістичні

елементи, що приводить до появи нового жанру. Држич іс­

тотно оновлює жанр комедії, збагачуючи її елементами як

реалізму, так і сатири — індивідуальної та соціальної. Він ство­

рює низку героїв-типів — Дундо Мароє, Помета, Скнару та

ін., котрі являють собою не просто карикатурних носіїв од­

нієї риси, як це було заведено в той час, а реалістичні образи

з помітною часткою індивідуалізації і типізації. На сто років

раніше за мольєрівського Скнару, народився Скнара з Дуб­

ровника, що започаткував розробку теми у європейській ко­

медіографії і наслідував традиції Плавта. Відкриттям Држича

варто вважати і образ служника Дундо Мароє — Помета, по­

передника Фігаро і Труффальдіно з творів Бомарше та Голь-

доні. Помет є дотепним і винахідливим носієм народної муд­

рості, народного світосприйняття, народної моралі.

На початку XVII ст. дубровницько-далматинське Відроджен­

ня дає ще одну постать — дубровчанина Івана Гундулича (1588—

1638), творчість якого становить перехідний етап од Відроджен­

ня до бароко. У творах Гундулича домінували два світоглядні

елементи: християнсько-моралістський і національно-патріо­

тичний, що співіснував з ідеєю єдності слов’ян. Перший грун­

295

тувався на антипетраркізмі й бароковій концепції людини,

другий — на усвідомленні жахливої небезпеки, що з’явилася

у вигляді османів і загрожує самому існуванню як Дубровни-

ка, так і всього християнського світу.

Основні твори Гундулича — поема “Сльози блудного си­

на”, в якій автор, спираючись на популярні в ті часи твори

італійців, зокрема Торквато Тассо, скористався біблійним сю­

жетом для ілюстрації ідеї швидкоплинності всього земного;

пастораль “Дубравка”, що в оригінальній художній формі про­

славляє Дубровник як ідеальний світ ідеальних людей; епічна

поема “Осман”, яка описує поразку турків, очолюваних сул­

таном Османом, у битві проти об’єднаного християнського

війська під проводом польського королевича Владислава під

Хотином у 1621 р.

XVIIст. завершує “золотий вік”дубровницько-далматинської

літератури, пов ’ язаної з Відродженням. Воно вичерпує себе як

актуальне літературне явище, залишаючись в історії у вигляді

надзвичайно багатої і плідної традиції.

РЕКОМЕНДОВАНА История Югославии: В 2 т. Москва, 1963.

ЛІТЕРАТУРА Т. 1.

История южньїх и западньїх славян: В 2 т.

Москва, 1998. Т. 1.

Очерки истории культури славян. Москва,

1996.

Українська літературна енциклопедія: В 5 т.

Київ, 1990. Т. 2.

Чрня 3. История хорватской культури. За­

греб, 1965.