LEKTsIYa_Virtualni_organizatsiyi

15

ЛЕКЦІЯ

“Віртуальні організації» в інноваційній діяльності

Економіка Західної Європи за допомогою вдосконалення управління підприємствами та бізнесом стає стабільною та вирівнює свій економічний дисбаланс у різних країнах. Після чого формується динамічніший і конкурентоспроможнішийглобальний ринок, який вирізняється спектром товарів та послуг і стрімко розвивається. Це призводить  до економічного піднесення в розвинених країнах. Коли створюється система інфраструктурного забезпечення інноваційної діяльності, тоді це дає змогу нашій країні піднятися на кращу позицію економічного і технологічного розвитку. Тому, на сьогоднішній день це є найактуальнішим питанням організаційної підтримки всіх галузей економіки.

Недосконалість законодавчого та фінансового забезпечення інноваційних процесів, неготовність ринку до освоєння високотехнологічної продукції стримує розвиток технопаркових структур, які потребують значних капіталовкладень. Через це альтернативою стають віртуальні підприємства тому, що реалізація проекту віртуального інноваційного бізнесу є значно дешевшою.

На даний час інтернет є основним джерелом будь-якої інформації і завдяки потужним технологіям та лояльною ціною, користування ним стало побутом і в діловому житті, і в повсякденному житті, і в організації міжнародних контактів.

Побудова Інтернет – систем є необхідною умовою для створення віртуальних підприємств в організації зовнішньоекономічної діяльності.

Сьогодні в бізнесі паралельно з реальним середовищем, в якому функціонує підприємство, створюється віртуальний світ. Проводиться цикл експериментальних досліджень, пов'язаних з імітаційним моделюванням життєвого циклу самого підприємства, його продукції та дій на ринку.

У більшості наукових робіт конкурентоспроможність розглядається на мікро-  і макрорівнях, тобто на рівні підприємства і національного господарства окремої країни. Причому мікрорівень ототожнюється не лише з підприємством, але і з товаром, продукцією, послугами. [1]

Віртуальна організація являє собою мережу ділового співробітництва, що охоплює основний бізнес цієї організації, її зовнішнє оточення (постачальників, споживачів і т. ін.), функціонування яких координується і поєднується за допомогою сучасних інформаційних технологій і засобів телекомунікацій. Простір віртуалізації підприємств охоплює три основні категорії явищ [1].

Спочатку це віртуальний ринок — ринок товарів і послуг, що існує на основі комунікаційних і інформаційних можливостей глобальних мереж (Інтернет); віртуальну реальність, тобто відображення та імітацію реальних розробок і виробництва в кібернетичному просторі, що одночасно є й інструментом, і середовищем; віртуальні (мережоподібні) організаційні форми.

Ключовою перевагою віртуальних форм є можливість вибирати і використовувати найкращі ресурси, знання і здібності з найменшими витратами часу [2].

У зовнішньоекономічній сфері простір віртуалізації включає такі поняття, як електронний ринок, електронна комерція, віртуальний продукт, віртуальне виробництво, віртуальна фабрика, віртуальний банк і, звичайно, віртуальні організації (підприємство, корпорація) в цілому.

При створенні віртуальної організації може виникнути низка проблем,  що полягають у необхідності: детального вивчення партнерської компанії, базової її компетенції; визначення організаційної придатності партнерської компанії, як у технологічному,  так і в соціальному плані;  створення високого рівня довіри між компаніями-партнерами; формування оперативного менеджменту з метою    координації діяльності територіально розподілених партнерських компаній і встановлення взаємозв’язків,  що заслуговують довіри, між компаніями-партнерами  [1].

Прикладами віртуальних підприємств служать: європейський консорціум Airbus Industries, а також об'єднали зусилля при роботі над проектом Power book фірми Apple, і Sony.

Сюди також відносяться: маленькі магазини, супер-маркети, віртуальні офіси, новітні проекти та розробки, незліченна інформація на різні теми, інфо-портали з різних галузей, каталоги, довідники, портали для прес-повідомлень і думок, сайти скарг і пропозицій, клуби, об'єднання, державні органи, телебачення, радіо, місця романтичних зустрічей та інше.

Віртуальне підприємство створюється шляхом відбору необхідних людських, організаційно-методичних і технологічних ресурсів з різних підприємств і їх комп'ютерної інтеграції, що приводить до формування гнучкої, динамічної організаційної системи, найбільш пристосованої для найшвидшого випуску нової продукції і її оперативної доставки на ринок. Слід підкреслити метафоричний характер поняття віртуального підприємства: повністю віртуальне, тобто не має базових структур в реальному фізичному просторі, підприємство, звичайно, не може існувати. Йдеться про інтенсивну взаємодію реально наявних фахівців і підрозділів різних підприємств у віртуальному просторі за допомогою новітніх інформаційних і комунікаційних технологій. Ця взаємодія покликана підвищити рівень кооперації і координації партнерів, а зрештою, конкурентоспроможність вироблюваної ними продукції і, відповідно, прибуток [3].

Розвиток сучасної концепції інформаційного суспільства призвів до виникнення нових соціальних, психологічних та економічних явищ, основою яких є якісно інше розуміння значення інформаційного ресурсу як найголовнішого фактору суспільного прогресу. Одним з таких явищ є віртуальна організація взаємодії суб'єктів господарювання різних економічних систем.

 

Термін "віртуальна реальність" вперше був застосований компанією "VPL Research" та отримав поширення у розробках графічних апаратно-програмних комплексів. Віртуальна реальність розуміється як створене штучними засобами аудіовізуальне середовище, що сприймається суб'єктом як близьке до справжнього. Активне використання комп'ютерних технологій у всіх сферах людського життя створило нові можливості накопичення та швидкого обміну величезними масивами інформації. Територіальна близькість перестала бути необхідною умовою функціонування та взаємодії соціально-економічних інституцій. У зв'язку з цим починають виникати організації, діяльність яких полягає у вирішенні встановлених задач на основі інформаційно-координаційного об'єднання ресурсів багатьох суб'єктів господарювання. Інтернет дозволив реалізовувати на ринку продукцію та послуги без особистого контакту між замовником та виконавцем, на будь-якій відстані майже миттєво можливо здійснювати торгівельні та банківські операції, консультації і навіть медичну діагностику.

 Створення віртуальних корпорацій, мереж, об'єднань є новим явищем для класичної економічної теорії, що викликає необхідність теоретичного обгрунтування виникнення та функціонування подібних структур. Віртуальна організація характеризується як добровільна тимчасова форма кооперації декількох, як правило незалежних суб'єктів, яка спрямована на оптимізацію системи виробництва благ. Німецький дослідник К. Блейхер визначає віртуальну корпорацію як міжорганізаційне гнучке підприємство, що тимчасово створюється для отримання прибутку завдяки розширенню асортименту товарів і послуг. Серед віртуальних організацій слід розрізняти об'єднання "фізично" існуючих фірм, які співпрацюють на основі мережі Інтернет через причину територіальної віддаленості, та віртуальні компанії, які існують лише у виглядіWEB - сторінок і здійснюють пасивне інформаційне забезпечення за певними тематичними напрямами.

 

Перший тип організацій використовує віртуальний простір як засіб комунікації при об'єднанні матеріальних, фінансових та інших ресурсів для реалізації спільних проектів, для другого типу організацій віртуальна реальність є єдиним можливим способом існування. Професор Мюнхенського університету X. Вютріх розрізняє наступні види міжорганізаційних динамічних мереж:

• тимчасова модульна мережа - об'єднує системних партнерів на основі розподілу функціональних обов'язків;

• учасники такої мережі характеризуються низькою взаємозамінністю, обмеженим строком існування та асиметричністю повноважень;

• мережа для виконання окремих замовлень - розрахована на мобілізацію ресурсів для виконання проектів, учасники є взаємозамінними із симетричною взаємозалежністю;

• цільові мережеві об'єднання - використовуються у сфері авіаційних та автомобільних перевезень, хімічній промисловості, страховому бізнесі;

• дані мережі відрізняються відкритістю та симетричною залежністю партнерів;

• мережа із централізованим управлінням - об'єднання партнерів, в якому один є абсолютним лідером та володіє правом прийняття рішень щодо управління іншими учасниками;

• довгострокові мережеві пули - характерні для дрібних та середніх підприємств, які завдяки віртуальній кооперації здатні разом вирішувати складні питання ведення бізнесу, отримувати замовлення та знижувати витрати і'х виконання;

• міждисциплінарні мережі знань - об'єднання наукових комерційних та громадських установ для вирішення завдань розробки нових технологій;

• характеризуються централізованим управлінням та симетричною залежністю партнерів.

Принципова відмінність віртуальних об'єднань від таких класичних методів співпраці, як консорціуми, конгломерати, концерни, трести, пули, синдикати полягає у тому, що метою останніх є створення обмежень та певних важелів регулювання поведінки суб'єктів на ринку, в той час як віртуальна організація кооперації спрямована на забезпечення доступності інформаційних та інших ресурсів для всіх учасників мережевого об'єднання. Головню перевагою віртуальної організації бізнесу є скорочення трансакційних витрат, пов'язаних із пошуком та обробкою інформації.

 Спеціалізація учасників віртуального об'єднання забезпечує високу якість даних та їх швидке отримання через електронні мережі. Спільне вирішення поставлених задач призводить до синергетичного ефекту використання обмежених ресурсів територіальне розрізнених організацій. Діяльність віртуальних компаній базується на взаємній довірі та не потребує перебудови організаційної структури для виконання кожного нового проекту. При цьому значно зменшуються витрати на створення та утримання офісів, виробничих площ, зникає необхідність у поїздках для організації персональних зустрічей та переговорів.

 Кількість учасників віртуального об'єднання майже необмежена, єдиним стримуючим фактором у даному випадку є межа перевантаженості інформацією, коли останню вже не вдається систематизувати та кількісна межа керованості об'єднання. Окрім залучення інформаційних ресурсів віртуальні об'єднання дозволяють користуватись послугами висококваліфікованих фахівців без зміни місця їх проживання та деколи без офіційного оформлення співпраці. Відкритість та гнучкість віртуальних компаній дозволяє значно швидше реагувати та пристосовуватись до змін зовнішнього середовища організації, хоча у віртуальних об'єднаннях вже важко визначити межу між зовнішнім та внутрішнім середовищем через глибоку інформаційну інтеграцію.

 

У функціонуванні віртуальних об'єднань є певні обмеження, як стримують розвиток мережевої співпраці.

 По-перше, існують ринкові обмеження, які з економічної точки зору обґрунтовують доцільність існування мережі, створення віртуального об'єднання втрачає свій сенс при відсутності економічного ефекту, який визначається як різниця між вартістю утримання віртуальної організації та витратами соціуму на виконання її функцій при відсутності такого об'єднання.

 По-друге, нерівномірність телекомунікаційного розвитку окремих регіонів та відмінність у цифрових стандартах може створити додаткові витрати на технологічну синхронізацію мережі.

 По-третє, важко досягти безпеки зберігання конфіденційної інформації від несанкціонованого доступу.

 До стримуючих факторів також можна віднести психологічну "неготовність" багатьох суб'єктів господарювання до інтенсивної роботи у штучному "віртуальному" просторі. Перераховані недоліки більшим чином пов'язані із технічними питаннями функціонування віртуальних об'єднань, тому, враховуючи сучасні швидкі темпи розвитку інформаційних технологій, можна сподіватись на вирішенні левової частки проблем мережевих об'єднань у найближчі роки. У західних країнах сьогодні активно розвивається таке явище, як аутсорсінг -часткова, або повна передача виконання окремих функцій і навіть частин бізнес-процесів стороннім організаціям на основі створення динамічних мереж.

 В умовах жорсткої конкуренції особливо актуальним є вдосконалення всіх організаційно-виробничих процесів для забезпечення відповідності системі TQM. Вдосконалити всі операції власноруч дуже складно для окремого підприємства, тому передача окремих функцій стороннім спеціалізованим організаціям є виправданим з багатьох точок зору. Аутсорсінг дозволяє також реалізовувати потреби у транснаціоналізації діяльності компанії, у виході на світові ринки без збільшення "фізичної"' присутності у окремих регіонах, що дозволяє економити значні кошти на утримання персоналу та адміністративних приміщень.

 Координація географічне розпорошених функціональних підрозділів здійснюється через центральний керуючий офіс на основі систем глобального зв'язку. В таких умовах деколи важко визначити де саме знаходиться компанія, оскільки юридична адреса, як правило, не відповідає фізичній концентрації основних органів управління віртуальної організації. Особливого значення набуває віртуальне співробітництво у науковій сфері, де сьогодні більшість досліджень потребує аналізу величезної кількості інформації, залучення багатьох матеріальних, фінансових та інтелектуальних ресурсів. Окрім цього, міждисциплінарні дослідження можуть здійснюватись лише на основі тісної співпраці вчених, які розділені між собою як відстанями, так і спеціалізацією за науковими напрямами.

 Проблема тісної взаємодії як між окремими вченими так і між науковими закладами призвела до створення неформальних наукових об'єднань, метою яких є постійний обмін інформацією про нові досягнення у сфері НДДКР. Відомий соціолог Дирек С. Прайс вперше ввів поняття "невидимого коледжу", яке характеризує явище неформальної комунікації вчених. Було виявлено, що у багатьох областях досліджень вчені підтримують високій рівень взаємодії і інформація, отримана таким чином, має велике значення для проведення наукових досліджень і розробок.

 До середини 80-х років комунікації між вченими здійснювались в основному за рахунок особистих знайомств, конференцій, публікацій, листування та обміну досвідом. Розвиток Інтернет технологій призвів до створення багатьох віртуальних об'єднань, що зробило можливим на великих відстанях користуватись базами даних, надпотужними комп'ютерами і навіть електронними мікроскопами, а за системою дистанційної освіти вже сьогодні у світі здійснюється підготовка 3 млн. студентів. Яскравим прикладом віртуальної наукової організації є програма Partnerships for Advanced Computational Infrastructure (РАСІ), яка була заснована Національним науковим фондом США і включає в себе понад 50 інститутів та тисячі вчених. Дане об'єднання спрямоване на розвиток технологій у сфері інформатики на основі спільного використання ресурсів для проведення наукових досліджень.

 В Росії з 1993 р. реалізується проект "Віртуальні майстерні суспільних наук", який об'єднує вчених країн СНД для проведення міждисциплінарних досліджень у суспільних науках. В межах проекту активно проводяться конференції, соціологічні дослідження за найбільш актуальними напрямами, реалізується широкий спектр суспільних програм. Створення технопарків, технополісів, бізнес інкубаторів за класичною схемою територіального об'єднання є складним та багатовитратним процесом, іноді просто неможливо сконцентрувати на одній території наукові установи, виробничі підприємства та сферу забезпечення через відсутність одного з вказаних елементів. Вирішення даної проблеми теж було знайдено на основі створення віртуальних інноваційних структур, які коштують дешевше, проте надають набагато більше інформаційно-координаційних можливостей всім учасникам.

 Одним з найбільш відомих Інтернет-інкубаторів є проект "Idealab", заснований Білом Гросом у 1996 році. Це була перша спроба отримання прибутку від використання віртуальної системи організації процесів створення нових підприємств та проектів. Діяльність віртуальної організації Idealab полягала у посередницькому інформаційному об'єднанні венчурних інвесторів, компаній юридичної та маркетингової підтримки, офісних та виробничих центрів для реалізації інноваційних проектів. Спочатку Idealab існувала як web-сайт, який надавав інформацію про можливості залучення венчурного капіталу та інших необхідних ресурсів для комерціалізації нових ідей. Розширюючи сферу діяльності, Idealab поступово став приймати особисту участь у реалізації проектів і "фізично" розвиватись, створюючи офіси та відділення у багатьох регіонах світу, в результаті сьогодні ринкова вартість компанії складає 220 млн. дол. СІЛА, штат нараховує понад 500 співробітників, які одночасно працюють на 50 проектами.

 Після успіху Idealab, Інтернет інкубатори почали активно розвиватись, найпотужнішими з яких сьогодні є I-Hatch, IntedChange, Venture Frogs, VenCatalyst. Вказані компанії швидко виводять на ринки нові компанії за рахунок розгалуженої мережі зв'язків із фірмами, які надають ресурси та організаційно-координаційні послуги для реалізації інноваційних проектів. Іншим відомим віртуальним бізнес-інкубатором є компанія eSmartWork, яка забезпечує комплексну віртуальну підтримку проектів. Через систему eSmartWork замовники та виконавці можуть забезпечити собі міжнародну юридичну підтримку, інноваційний менеджмент, рекламу послуг на глобальному ринку, зниження ризиків, багатомовну підтримку, можливість міжнародних взаєморозрахунків, оптимальне виконання проектів. Для отримання таких послуг необхідно зареєструватись у системі, заповнивши анкету з описом розробки та бажань щодо її реалізації. Система eSmartWork в автоматичному режимі аналізує наявні банки інформації щодо попиту та пропозиції на аналогічні продукти, відшукує компанії з управління проектами, готує тристоронній контракт та контролює всі етапи виконання проекту.

 Створення системи інфраструктурного забезпечення інноваційної діяльності в Україні є сьогодні найбільш актуальним питанням організаційної підтримки як вітчизняних наукових установ, так і виробничих підприємств всіх галузей економіки. Недосконалість законодавчого та фінансового забезпечення інноваційних процесів, неготовність ринку до освоєння високотехнологічної продукції стримує розвиток технопаркових структур. У 1997 році в Україні розпочала свою діяльність Програма розвитку бізнес інкубаторів (РБІ), заснована Інститутом дослідження світових технологій університету Лойола Коледж. Програма РБІ створює можливості для розвитку малого бізнесу в Україні, впроваджуючи інкубатори, які забезпечуватимуть консалтингові послуги, доступ до офісного обладнання та навчання, допомогу в залученні кредитів, та будівельні площі для розміщення.

 Сьогодні Програма РБІ має офіси у Києві та Харкові та планує поширення концепції інкубатора на інші міста України. Для підприємців можуть надаватись кредити на підставі життєздатності їхнього бізнесу, розмір кредитів визначатиметься від 5 000 до 50 000 дол. США в залежності від того, наскільки задовільними будуть кінцеві показники. Через систему РБІ отримали підтримку вітчизняні технопарки та засновані бізнес-інкубатори у Києві та Харкові. Успішне функціонування лише трьох українських технопарків - "Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка і сенсорна техніка", "Інститут монокристалів", "Інститут електрозварювання ім. Е. О. Патона" не забезпечує достатній рівень комерціалізації науково-технічних розробок вітчизняних вчених. Створення нових технопаркових структур вимагає великих капіталовкладень, і повинно бути ініційовано досконалим ринковим середовищем.

 За відсутністю зазначених умов альтернативою класичним інноваційним структурам повинні стати віртуальні організації, що організаційно та ресурсне підтримують проекти впровадження нових технологій. Вперше в Україні у Дніпропетровську було створено Віртуальний технологічний бізнес інкубатор -www.incubator.dp.ua, метою якого є просування на світові ринки розробки вітчизняних вчених, створення віртуального ринку науково-технічних розробок, надання допомоги розробникам у пошуку інвесторів та партнерів для реалізації, експертиза об'єктів інтелектуальної власності, консалтинг та управлінське супроводження інноваційних проектів. Також успішно реалізується віртуальний проект Інноваційний міст, метою якого є інформаційне та організаційне сприяння комерціалізації вітчизняних технологій. У 2000 році на базі Донецького Інноваційного центру створено організацію "Інноваційний потенціал", яка здійснює реінжиніринг кадрів та технологій, інноваційне бізнес-планування, залучення найкращих світових технологій і реалізацію вітчизняних. Ще у 1989 році для підтримки вітчизняних вчених у Харкові створено Інноваційний центр "MAGIC Solutions", який виступає координатором робіт у сфері комерціалізації технологій. На базі Інкубатора ПК ЧАЕС у м. Славутич також функціонує віртуальний бізнес інкубатор для підтримки створення та розвитку малих високотехнологічних фірм.

 З економічної точки зору віртуальні організації є привабливими для приватних інвесторів та державних установ. Якщо організація класичного технопарку, за даними країн Європи, коштує від 5 до 8 млн. дол. США, то реалізація проекту віртуального інноваційного бізнесу вкладається у межи до 10 000 дол. (створення та активна підтримка потужного Інтернет порталу), а у деяких випадках вартість можна скоротити до 3000 тис. дол., при успішній організації бізнесу строк окупності в середньому складає 1-2 роки.

 Створення системи віртуальних інноваційних структур на даному етапі розвитку економічної системи України є одним з найбільш оптимальних організаційних методів стимулювання інноваційної діяльності. Наявність висококваліфікованих вітчизняних фахівців та невеликі стартові витрати дозволяють сподіватись на успіх нових форм організації інноваційних процесів.

Отже, у разі віртуального підприємства мова йде про інтенсивний взаємодії фахівців і підрозділів юридично оформлених підприємств у віртуальному просторі. Виникає штучне співтовариство, сформований електронним шляхом. При цьому продовжується життєвий цикл окремого підприємства (причому одні і ті ж підприємства можуть одночасно входити до складу кількох віртуальних об'єднань).

Спроможність підприємства швидше і легше адаптуватися до змін кон’юнктури ринку запропонувати нові продукти і послуги раніше за своїх конкурентів стає головною перевагою у конкурентній боротьбі віртуального підприємства. Окрім того, в діяльності сучасних підприємств зароджується тенденція певного зрушення від власне виробництва до сфери послуг. Традиційна загальна мета підприємств полягала в тому, щоб виробити якомога більше продукції. Нині при зорієнтованості виробництва на індивідуального клієнта вона замінюється іншою метою: забезпечити повне задоволення замовника за рахунок вчасного виготовлення або постачання необхідних високоякісних товарів. При цьому саме поняття якості стає більш суб’єктивним, формується під час взаємодії виробника і споживача, а рівень якості визначається ступенем відповідності властивостей товару тому набору вимог, що висуває споживач [4].

Отже,  конкурентоспроможність визначається як економічна категорія,  яка характеризує здатність держави забезпечити умови стабільного динамічного розвитку національної економіки, стійкого функціонування галузевого і регіонального рівнів, а також виробничо-економічного розвитку суб'єктів господарювання на основі розкриття конкурентних переваг і можливості адаптації до змін внутрішнього попиту і світової кон'юнктури. Подальші дослідження будуть направлені на ідентифікацію умов, чинників конкурентоспроможності і конкурентних переваг портового господарства як окремого сектора національної економіки.

Список використаних джерел

1.  Бульба С.А. Економічна сутність підприємницьких мереж / С.А. Бульба // Актуальні проблеми економіки. – 2010. – № 11 (113). – С. 78-82.

2. Гриценко А.А. Иерархия и сетевые структуры в институциональной архитектонике экономических систем / А.А. Гриценко // Научные труды

ДонНТУ. – Серия экономическая. – 2010. – Вып. 31-1. – С. 51-55.

3. Дзякун Т.В. Формування та розвиток мережевої економіки : автореф. дис. … канд. экон. наук / Т.В. Дзякун. – К., 2011. – 22 с.

4. Жаворонкова Г. В. Розвиток інноваційних інформаційно-комп’ютерних технологій в Україні / Г.В. Жаворонкова, І.О. Борисюк //

Формування ринкових відносин в Україні. – 2008. – № 3. – С. 68-72

 5. Куценко С.В. Конкурентоспособность как категория рыночной трансформации / С.В. Куценко // ЭкономикаКрыма. – 2011. – 

 № 1. – С. 260–263

6.Подчасова Т.П. Економіко-математичне моделювання соціально-економічних систем / Т.П. Подчасова // Збірник наукових

праць МННЦ ІТіС. – Київ, 2008, випуск 13.

7.Віртуальна реальність / Кудрявцева С.П., Колос В.В. //  Навчальний посібник / К.: Видавничий Дім «Слово», 2005. – 400 с.

8. Гужва В. Віртуальні підприємства — нова форма економічної організації // Справочник Экономиста. – 2004.– №4.

9.Davidow W., Malone M. The Virtual Corporation: Structuring and Revitalizing the Corporation for the 21st Century. – New York: Harper Collins. – 1992.

Byrne J.A., Brandt R., Port O. The Virtua.

10.Еймор Д. Электронный бизнес: эволюция и/или революция / Д. Эймор. — М. : Издат. дом "Вильямс", 2001.

11.Тимашова Л. А. Технології віртуальних підприємств для виробництва інноваційних продуктів / Л.А. Тимашова// Екон.-мат. моделювання

соц.-екон. систем. - 2009. - Вип. 14. - с. 5-23.  

12.Сердюк В.А. Сетевые и виртуальные организации: состояние, перспективы развития //Менеджмент России и за рубежом. – 2002. - №5 – с.15.

13.Шингур М.В. Віртуальні форми організації інноваційного бізнесу: http://www.innovation.com.ua.1

14.Литвин А. Є. Особливості розвитку галузі інформаційних технологій / А. Є. Литвин // Актуальні проблеми економіки. – 2011. – № 11 (125). –

С. 300-307.

15.Марчук Л.П. Сучасна інформатизація суспільства та її вплив на інформаційні процеси / Л.П. Марчук // Вісник аграрної науки Причорномор’я. –

2012. – № 1 (65). – С. 37-44.

16.Плескач В. Проблеми становлення електронних ринків в умовах розвитку інформаційного суспільства / В. Плескач // Науково-технічна інформація.