Поетка Ліна Костенко — наша сучасниця, як митець вона «вписана» у свій

час. її творчість стала небуденним явищем сучасної української поезії,

явищем, яке на наших очах помітно впливає на весь її подальший розвиток.

Увібравши в себе національні ідеали й найкращі риси живої народної мови,

ідейною вагомістю, образною довершеністю вона підносить українську

літературу на рівень найліпших зразків європейської художньої творчості.

Національні проблеми, які досягли в поезії Ліни Костенко найвищого

ступеня узагальнення, проникають у свідомість читача, викликаючи активне

співпереживання.

Особливості індивідуального поетичного стилю: філософічність, історизм

мислення, вишукана традиційність, висока культура поетичного вислову,

інтелектуальність, «заряд актуальної публіцистичності».

Творчість Ліни Костенко не розмежуєш на інтимну та громадську: настільки

тісно переплелися особисте та суспільне, настільки органічно вони

вживлені в художнє полотно й до певної міри навіть живляться одне одним.

Безкомпромісність—ось пароль її поезії. У часи, коли Ідеологічний

контроль над словом і думкою людини після короткої хрущовської «відлиги»

знову став тотальним, від Ліни Костенко вимагалося бути такою, як усі.

В поезії чується бунт проти стандартизації, спрощення, примітивізації

людини. Неповторність — ось друге з ключовихпонять, смислових знаків

волелюбної музи Ліни Костенко.

Від літератури «соціалістичного реалізму» вимагався тотальний мажор — у

ліриці ж Ліни Костенко нерідко переломлювалися драматичні колізії буття.

І це, загалом, фундаментальна особливість її таланту—трагедійний

характер світовідчування. У своїх віршах вона й справді промовляє «від

імені болю» (А. Макаров).

У поезії Ліни Костенко є свої лейтмотиви, тобто наскрізні теми, образи.

Вже в перших збірках поетеси болісно зазвучав мотив дитинства, вбитого

війною. Потрясіння, пережите поколінням її ровесників у роки фашистської

навали, довго мучило пам'ять, відлупившись у низці поетичних творів.

Нелегка творча доля Ліни Костенко зумовила появу в її поезії мотиву

морального стоїцизму митця, який став на прю зі «світом». Недарма серед

її супутників і співрозмовників бачимо Сковороду, Шевченка, Пушкіна, —

тих, кого світ ловив, але не впіймав...

Найбільше гармонії та душевної злагоди —у тих віршах Ліни Костенко, де

домінує мотив єднання людини з природою.

Тема відпочинку душі серед гармонійної природи, частиною якої є й сама

людина, переростає, отже, у мотив апокаліпсису, зникання життя,

викликаного людською нерозумністю.

Певно, несподіванкою для давніх читачів Ліни Костенко була поява в її

ліриці останніх років мотиву прощання із селянською Атлантидою,

«останньою в світі казкою».

Костенко Ліна Василівна – українська поетеса, шістдесятниця, авторка віршованого роману “Маруся Чурай”, роману в прозі “Записки українського самашедшого”, десятків збірок віршів. Закінчила Київський педагогічний інститут і Московський літературний інститут ім. О.М. Горького. В епіцентрів художніх роздумів Ліни Костенко – людина і природа. Особливість творчості Ліни Костенко в тому, що вона завжди актуальна, і з часом значення її творчості зростає. В творчості Ліни Костенко – вся вона, її принциповість, аполітичність, незламність духу. Ця жінка вже багато років залишається справжнім бійцем з неправдою, показовістю, пристосуванством, так популярним серед письменників, а зброя її – її твори. Як справжній митець, Ліна Василівна не подобається всім і кожному. Її різкі, але виважені висловлювання, критика влади і часте небажання спілкуватися з прихильниками і журналістами, обумовлені тим, що справжній творець має залишатися собою і нести своїми творами в світ ту правду, істину, яка є необхідними ліками для суспільства. Ліна Костенко отримала Державну премію України імені Т. Г. Шевченка за роман “Маруся Чурай”. За видану італійською мовою книжку «Інкрустації», в 1994 році Ліні Костенко нагороджено премією Франческа Петрарки. Таку премію отримують тільки видатні письменники сучасності, яких визначає Консорціум венеціанських видавців. У 1998 році Л. Костенко отримала медаль Святого Володимира від Світового конгресу українців. Ліна Василівна Костенко відмовилася від звання героя України. В 60-і роки Ліна Костенко входила до групи письменників “шестидесятників”. За вільність думок і обмеження свободи слова в Радянському Союзі протягом довгого часу вірші Костенко не публікувалися. В ті роки її твори виходили в друк в Польщі, Чехословаччині. В Україні вірші Костенко публікувалися виключно в “самвидаві”. У 70-80 роки Л. Костенко підписала лист проти арешту української інтелігенції, брала участь в різних протестних заходах проти гонінь, написала публічного листа на захист В. Чорновола.

Книги Ліни Костенко «Маруся Чурай» (1979), «Над берегами вічної ріки» (1977), «Неповторність» (1980) стали визначними скарбами української поезії. У 2010 році вийшов у друк перший роман у прозі «Записки українського самашедшого». Майже 10 років Ліна Костенко присвятила написанню цього твору. В романі зображені часи Помаранчевої революції, президентства Л.Кучми. Головний герой роману – типовий представник тогочасної інтелігенції, програміст, що познайомився з дружиною під час “Революції на граніті”. Дружина головного героя – філолог, феміністка. В романі головний герой страждає від реалій свого часу: корупції, вседозволеності, свавілля влади. Водночас, другою сюжетною лінією проходять особисті стосунки з дружиною, що зіштовхнулися з кризою. Події Помаранчевої революції приходяться на кінець роману і наповнені оптимістичними нотами, на відміну від загального скептичного тону роману. Саме Ліна Костенко наважилася вголос сказати про ницості української державної політики, яка з 1991 року була побудована на пострадянських псевдоцінностях; саме Ліна Костенко стала апологетом нового європейського мислення. І події помаранчевої революції це ще раз підтвердили. У 2011 р. журнал «Кореспондент» віддав Ліні Костенко 70 місце в рейтингу «ТОП-100 найвпливовіших українців». За версією видання «Фокус» письменниця і поетеса в 2012 р. зайняла 60 місце в списку «100 найвпливовіших жінок України» і 194 місце в рейтингу «200 найвпливовіших українців».

Вступ

Ліна Костенко – визначна постать в українській культурі. Великий творчий набуток поетеси важко переоцінити. В курсовій роботі ми будемо розглядати тільки три провідні мотиви з неї. Адже в творах Ліни Костенко дуже багато мотивів, які варті уваги дослідників.

Творчість Ліни Костенко впливає на читача, формує свідомість, потяг до прекрасного. В ній майстерно переплітається історизм та сучасність, любов та цивілізація. В її творах ми бачимо звертання безпосередньо до читача, яке іноді буває закликом до дій, наданням плану та направленням вірним шляхом.

Об’єктом дослідження були твори Ліни Костенко, сгруповані за трьома темами або мотивами, які досліджуються в даній курсовій роботі. З усього творчого набутку авторки були виділені певні твори, в яких простежується мотив пам’яті, в інших – любові, в інших – природи. Загальна кількість досліджених творів – близько 30.

Предмет дослідження – мотиви та художні засоби, використані Ліною Костенко в досліджуваних творах.

Мета курсової роботи – дослідити мотиви пам’яті, любові та природи у творчості Ліни Костенко, дати відповіді на питання: як творчість поетеси вплинула на розвиток української літератури та як впливає сьогодні на розвиток української нації.

Наукова новизна даної курсової роботи полягає в тому, що Ліна Костенко як особистість – дуже впливова людина в Україні в культурному просторі зокрема. Її творчість веде за собою людей, впливає на процеси, які відбуваються у державі сьогодні, відображає сутність нашої нації, її дух. Досліджувані мотиви допоможуть нам продемонструвати новизну художніх засобів та стилю письменниці.

Практичне значення цієї курсової роботи є дуже великим. Ми хочемо зробити великий акцент на тому, що творчість ліни Костенко потрібно ширше вивчати в школах, починаючи з 5 класу і закінчуючи 11-м. Ліна Костенко повинна також бути повноцінно представлена на книжковому ринку України – треба видати її повноцінні збірки, сприяти зацікавленню молоді її творчістю, адже, як ми побачимо далі в роботі, творчість Ліни Костенко є дуже впливовою.

Методи, які були використані при написанні курсової роботи: аналітичний, порівняльний, вивчення монографічних публікацій та статей, метод узагальнення.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списка використаної літератури, обсяг роботи складає 36 сторінок, в списку літератури міститься 61 позиція.

Розділ і. Загальний огляд аналізованих поезій

1.1. Роль творчості Ліни Костенко в сучасній українській літературі

Ліна Костенко сьогодні – провідний автор української літератури. Її вклад в українську літературу переоцінити неможливо,, її вплив на культуру взагалі – дуже великий. Але творчість цієї великої письменниці не розповсюджується країною так, як творчість багатьох інших авторів. Її творчість дуже скупо представлена і в шкільній програмі. 3 якоїсь причини не враховано ні великої популярності цієї авторки, ні цілющої дії духовності, яка може виховати Людину, Патріота, Гуманіста. Серед обов’язкових для студіювання віршів є такі, які вчитель легко пояснить, а учні сприймуть і самі. Наприклад, це стосується «Пасторалі XX сторіччя» [27, 27]. Варто лише взяти до уваги, що досить засовганий в післявоєнній ліриці сюжет про загибель дітей від залишеної по війні вибухівки під пером генія набирає національного колориту. Це добре передано рядком «Гарні діти були. Козацького доброго крою» та новелістичною несподіваною подвійною розв’язкою про торжество життя над смертю і зазіхання смерті на життя:

А одна розродилась, і стала ушосте — мати.

А один був живий. Він умер наступного дня. [27, 27]

Не можна не константувати, що в бібліотеках ніколи не було й зараз нема достатньої кількості примірників творів Ліни Костенко. Раніше – зрозуміло. М.Слабошпицький про це пише відверто: «…Як Андрій Сахаров, вона протистояла потужній хвилі загального «одобрямсу», що дев’ятим валом котилася нашою країною, змиваючи всіх інакомислячих. У роки застою і стагнації вона пішла у внутрішню еміграцію. Понад півтора десятиліття не публікувалися її твори, а ім’я поетеси не згадувалося в жодних літературних оглядах і статтях. Офіційно літературне життя створювало враження нібито Ліни Костенко немає і взагалі ніколи на світі не було. Лише в студентських гуртожитках і серед справжніх шанувальників літератури ходили по руках її вірші. Власне, для мого покоління Ліна Костенко й почалася з тих самвидавівських аркушів, бо всіх трьох її ранніх книжок «Проміння землі», «Вітрила» і «Мандрівки серця» в бібліотеках ми не знаходили. Чиясь владна рука поховала їх за сімома замками. Мабуть, розраховувалося поховати в такий спосіб і саму Ліну Костенко» [25, 6].

В цій курсовій роботі при аналізі текстів творів Ліни Костенко хотілося б подати якомога більше творів авторки – для того, щоб наочно проілюструвати всі грані майстерності великої поетеси. Саме в повних цитатах творів можна буде розглядати той аспект вивчення, який досліджується в цій роботі.

1.2. Аналіз художніх засобів у аналізованих поезіях Ліни Костенко

Почати варто з думки про те, що в Ліни Костенко нема плакатних патріотичних віршів, нема гасел, не часто вживається навіть слово «Україна». І в той же час у підтексті майже кожна поезія цієї авторки є високодуховною і патріотичною. В.Базилевський з цього приводу підкреслює: «Ліна Костенко з тих поетів, які здатні крізь вселюдське бачити національне, а крізь національне прозирати вселюдське, її сюжети завжди мають другий вимір і вже цим рішуче спростовують погляд на історію як на іконостас» [39, 6]. Це стосується і віршів про відомих митців, історичних осіб, і поезій, де яскраво проявляється громадянська позиція Ліни Костенко як виразника опозиції існуючому тоталітарному режимові. Щоб проілюструвати перше, пропонуємо уривок з «Циганської музи», де йдеться про страждання поетеси Папуші, яку зневажає табір, бо серед циганів не може бути поеток, це ганьба для роду. Ніби вірш про трагедію окремого митця і окремого народу, — а виявляється, не тільки циганки і не тільки її одноплемінників стосуються слова:

І що їм всім до того, що ти корчишся з болю?

Щоб так страждать за нього, чи вартий цей народ?!

Але ж, але ж, але ж!.. Народ не вибирають.

І сам ти — тільки брунька у нього на гіллі. [40, 61]

Для ілюстрації другого досить прочитати уривок з вірша «Біль єдиної зброї»:

…Як ти зжилася з тугою чаїною!

Як часто лицемірив твій Парнас!..

Шматок землі, ти звешся Україною.

Ти був до нас. Ти будеш після нас.

Мій предковічний,

мій умитий росами,

космічний,

вічний,

зоряний, барвінковий…

Коли ти навіть звався — Малоросія,

твоя поетеса була Українкою! [27, 43]

Проблема мови у творчості Ліни Костенко звучить на особливих регістрах. Нема набридливих штампів про красу слів, про милозвучність, є обгрунтована й добре зведена оборона святині, є чітка вимога:

Я вам цей борг ніколи не залишу.

Ви й так уже, як прокляті, в боргах.

Віддайте мені дощ. Віддайте мені тишу.

Віддайте мені ліс і річечку в лугах. [27, 43]

Як для Тараса Шевченка й Лесі Українки, для Ліни Костенко надзвичайно важливою і актуальною стає проблема служіння митця народові. Афористичні рядки багатьох віршів підкреслюють, що поет зобов’язаний бути свідомим не тільки свого призначення, а й своєї страдницької долі й навіть невдячності суспільства, в якому живе, сучасників, для яких сусідство з генієм дуже клопітне й не особливо для них бажане, бо небезпечне через протистояння співця владі. Подаємо лише окремі рядки:

Ллє пост природний, як природа.

Од фальші в нього слово заболить.

(«Навіщо ж декламація? Все значно…») [40, 25]

З такого болю і з такої муки

душа не створить бутафорський плід.

(«Настане день, обтяжений плодами») [40, 152]

Та самих висмиканих з контексту афоризмів мало. Перейдемо до аналізу художніх текстів підібраних поезій:

Життя іде і все без коректур.

І час летить, не стишує галопу.

Давно нема маркізи Помпадур,

і ми живем уже після потопу. [40, 348]

Слово «коректура» означає «правка». Поетеса підкреслює, що людське життя пишеться без чернетки, що у минулому вже неможиво щось змінити.

Ліна Костенко на власному досвіді пересвідчилась у існувані багатьох пасток, які накладала на душу й совість поета тоталітарна система. Ця авторка вистояла там, де інші не змогли. М.Слабошпицький пише: «Читач, далекий од видавничого процесу і не втаємничений у магічну силу циркулярів із маланчуківсько-шамотинських канцелярій, навіть і уявити собі не може, крізь які побільшувані лінзи розглядалося у видавництвах кожне слово поетеси, як немилосердно перетрушувалися і цей, і два наступних рукописи, і викидалося з них усе, де проглядав бодай неясний натяк на якусь крамолу. Інструкції згори були вичерпно однозначні, як вартовим державного кордону: пильнувати, пильнувати, пильнувати! І наші доблесні видавничі чиновники з самовідданістю стражів державних кордонів пильнували і пильнували. Звичайно, були з-поміж них і люди без церберських синдромів, люди, щиро зацікавлені, аби книги Ліни Костенко не калічилися, а прийшли до читача такими, як вони написалися, але що вони могли вдіяти – система завжди сильніша за людину.» [37, 152] Вірш «Мимовільний парафраз» написаний від імені тоталітарної системи:

…Пиши про честь і совість, а при етом

Вмочи своє перо у каламуть.

Ну, словом, так. Поет, не будь поетом.

Тобі за ето ордена дадуть. [40, 23]

Ліна Костенко з доброю дозою іронії обігрує крилату в радянські часи фразу про те, що комуністична партія – «розум, честь і совість нашої епохи». [58, 15]

Поетів ніколи не був мільйон.

Не кожен з них був засновником.

Розбійником був Франсуа Війон,

А Гете, Вольфґанґ, сановником. [40, 84]

У багатьох творах Ліни Костенко прослідковується гімн красі планети й осуд людині, яка зазіхає на вічне, руйнує, бездумно нищить те, що якраз і тримає її на світі. Без особливих красивостей, але дивовижно чудовою постає наша голуба планета, наприклад, у такій мініатюрі:

Ніч одягне на груди свій старий медальйон.

Місто спить, як строфи Верхарна.

Скільки років Землі, — і мільярд, і мільйон, —

А яка вона й досі ще гарна! [40, 65]

На жаль, земна цивілізація не завжди достойна такої краси і такого щедрого, сприятливого підсоння. Найчіткіше ця думка виражена в поезії «Мабуть, ще людство дуже молоде» [40, 64], хоч цьому «молодому людству» поетеса й докоряє інфантильністю, невмінням реалізувати свої кращі пориви:

Мабуть, ще людство дуже молоде.

Бо скільки б ми не загинали пальці, —