Зміст
Вступ
Поняття, значення та суб’єкти цивільного позову в кримінальному процесі
Інститут цивільного позову в кримінальному процесі
Підстави, предмет і порядок пред’явлення цивільного позову. Доказування цивільного позову на досудовому слідстві і в суді
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Перехід України до ринкових відносин, демократизація суспільства висунула на перший план права та інтереси громадян. Демократичне суспільство характеризується широким спектром особистих та майнових прав і свобод. Але чого варті права та свободи без закріплення їх у вищому державному правовому акті - Конституції, без їх правового забезпечення, а також забезпечення їх дотримання і захисту від порушення.
В Україні на сучасному етапі її розвитку проходить вдосконалення правової бази, якою закріплено правове становище громадян і організацій і встановлені гарантії реалізації і захисту їх прав і свобод, визначених Конституцією та іншими законами України. Конституційні норми, в яких закріплені ці права і інтереси, виступають основою для деталізації їх в галузевому законодавстві, регулювання всіх аспектів їх дії і для визначення юридичних гарантій реалізації, а також для встановлення процесуального порядку захисту прав, охоронюваних законом інтересів і свобод.
Нам щодня доводиться вступати в різного роду суспільні відносини і при цьому ми часто навіть не звертаємо уваги на те, які права і обов'язки ми маємо, тому що такі стосунки між людьми нам звичні.
Дана тема є дуже актуальною, бо участь осіб в кримінально-процесуальному провадженні вимагає чіткого знання прав та обов'язків кожного суб'єкта (учасника) цих відносин. Адже саме в ході кримінального процесу вирішується питання про притягнення особи до кримінальної відповідальності - суттєвого обмеження її прав та свобод.
Крім того, дана тема має важливе значення в підготовці фахівців-юристів. Вони повинні чітко знати хто має залучатися до участі в кримінальному процесі і які права та обов'язки при цьому матимуть цивільний позивач та цивільний відповідач як суб'єкти кримінального процесу. Все це спрямовано на досягнення законності та правопорядку в нашій державі, захисту головної її цінності - прав та законних інтересів людини.
Мета дослідження - теоретично проаналізувати поняття цивільного позову в кримінальному процесі.
Об’єкт дослідження - цивільний позов.
Предмет дослідження – цивільний позов у кримінальному процесі.
Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:
з'ясувати, які фізичні та юридичні особи можуть виступати цивільними позивачами по кримінальній справі;
вивчити поняття цивільного позивача та відповідача в кримінальному процесі;
дослідити та проаналізувати поняття представника цивільного позивача та цивільного відповідача в кримінальному процесі.
Теоретичну основу дослідження становлять наукові праці, підручники, навчальні посібники вітчизняних та зарубіжних фахівців, що стосуються теми: «Цивільний позов у кримінальному процесі».
У курсовій роботі використовується типологічно-порівняльний і комплексно-системний метод.
Курсова робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел.
Поняття, значення та суб’єкти цивільного позову в цивільному процесі
Цивільний позов у кримінальному процесі – це заявлена при провадженні у кримінальній справі вимога особи (організації, підприємства), яка зазнала матеріальної шкоди від злочину, про її відшкодування до обвинуваченого або до осіб, котрі несуть матеріальну відповідальність за дії обвинуваченого. Спільний розгляд кримінальної справи і цивільного позову зумовлений наявністю спільного юридичного факту, який є підставою для притягнення особи до кримінальної та цивільно-правової відповідальності в разі заподіяння шкоди. Спільний розгляд сприяє повноті, всебічності та об'єктивності дослідження обставин справи, швидшому відшкодуванню завданої злочином шкоди, полегшує можливість доказування підстав і розміру цивільного позову, забезпечує значну економію процес, витрат, що дає змогу запобігти дублюванню в роботі судів. Точне встановлення розміру матеріальної шкоди має не тільки цивільно-правове, а й кримінально-правове значення. Підставою для позову вважаються такі юридичні факти:
скоєння злочину;
наявність матеріальної шкоди, завданої цим злочином;
причин, зв'язок між злочином і шкодою.
Закриття справи з підстав, зазначених у ст. 7 і 7і КПК України, не звільняє особу від обов'язку відшкодувати в установленому законом порядку матеріальні збитки, завдані нею організації або громадянам. Цивільний позов може бути пред'явлений під час як досудового слідства і дізнання, так і судового розгляду справи, але до початку судового слідства. Відмова у позові в порядку цивільного судочинства позбавляє позивача права пред'являти той же позов у кримінальній справі. Особа, яка не пред'явила цивільний позов у кримінальній справі, а також особа, чий позов залишився без розгляду, має право пред'явити його в порядку цивільного судочинства. Прокурор пред'являє або підтримує поданий потерпілим цивільний позов про відшкодування збитків, заподіяних злочином, якщо цього вимагає охорона інтересів держави, а також громадянин, які за станом здоров'я та з інших поважних причин не можуть захистити свої права. Орган дізнання, слідчий, прокурор і суд зобов'язані вжити заходів до забезпечення цивільного позову. При розгляді позову у кримінальній справі позивач і відповідач звільняються від сплати державного мита. Позивач, відповідач або їх представники можуть подавати апеляції та касаційні скарги у частині, що стосується вирішення позову, і брати участь у його розгляді в цих інстанція.
Захист прав людини вимагає надання громадянину, який постраждав від злочину, таких прав, що забезпечуватимуть йому можливість активно захищати свої інтереси в кримінальному судочинстві. Надання потерпілому та цивільному позивачеві широких прав відповідає також і завданню щодо посилення боротьби зі злочинністю. Активно захищаючи свої законні інтереси, потерпілий і цивільний позивач тим самим допомагають слідчому І суду розкрити злочин, викрити винного, справедливо покарати його за вчинення.
Відповідно до вимог цивільного права шкода, заподіяна внаслідок порушення правовідносин, підлягає відшкодуванню в повному обсязі.
Крім цивільно-правового обов'язку здійснення відшкодування заподіяної злочином шкоди правові системи багатьох країн також передбачають покладання на особу, винну у вчиненні злочину, обов'язку відшкодування потерпілому заподіяної злочином шкоди на основі норм кримінально-процесуального права.
Як бачимо, поняття позову визначається як вимога позивача до відповідача, що за своєю суттю має матеріально-правовий характер. На думку багатьох авторів, цивільний позов у кримінальному процесі є не чим іншим, як матеріально-правовою вимогою позивача до відповідача, заявленою в процесі провадження по кримінальній справі та вирішеною разом із нею.
По-іншому визначає цивільний позов В. Г. Даєв. На його думку, цивільний позов у кримінальному процесі — це звернення юридично зацікавленої особи або іншої уповноваженої особи до суду з заявою про відшкодування обвинуваченим або особами, які несуть матеріальну відповідальність за дії обвинуваченого, матеріальної шкоди, заподіяної злочином, що повинно розглядатися в порядку кримінального судочинства. [1, c. 22]
Отже, автор не заперечує матеріально-правового змісту позову, але суть останнього бачить у зверненні до суду з проханням про розгляд цивільного спору і захист права.
З. Зінатуллін визначає цивільний позов як всю сукупність процесуальних дій і відносин уповноважених законом суб'єктів, які (дії і відносини) виникають при пред'явленні, забезпеченні та підтримці матеріально-правових претензій особи або органу, яким злочином заподіяно матеріальних збитків, на їх відшкодування. [2, c. 10]
Немає сумніву в тому, що цивільний позов як основний спосіб захисту суб'єктивних прав є спільним правовим поняттям для цивільного і кримінального процесу. На думку О. Г. Мазалова, юридична природа не змінюється, цивільний позов у кримінальній справі — це звичайний позов про присудження. [3, c. 5]
Правова природа цивільного позову не однозначна, її можна розкрити лише шляхом комплексного аналізу матеріальної і процесуальної його сторони. Цивільний позов у кримінальному процесі має подвійну правову природу — матеріальну І процесуальну. За матеріальною природою він є цивільним в широкому розумінні цього терміну, а за процесуальною — кримінально-процесуальним. Його матеріальна природа визначається галуззю матеріального права, норми якої регулюють спірні матеріально-правові відносини, що виникли між позивачем і відповідачем, з якого перший виводить свою вимогу до другого; процесуальна — процесуальною формою, за допомогою якої «приводиться в дію» матеріально-правова вимога позивача.
Оскільки ж позов про відшкодування заподіяного злочином матеріального збитку пред'являється і розглядається в кримінальному процесі, то, природно, і процесуальна його природа може бути тільки кримінально-процесуальною.
Аналіз норм чинного кримінально-процесуального закону, що регулюють провадження по цивільному позову в кримінальній справі, дає підставу для висновку, що законодавець при формулюванні цих норм також виходить з концепції єдиного поняття позову в нерозривній єдності двох його сторін — матеріальної і процесуально-правової, і відображає в нормах всі необхідні його ознаки. Наприклад, у ч. 1 ст. 28 і ч. 1 ст. 50 КПК він вказує як на матеріально-правову сторону позову (вимога про відшкодування заподіяного злочином матеріального збитку), так і на процесуальну (звернення за захистом порушеного майнового права). У нормах, що містяться в статтях 28, 50, 51, 52, 123 і 124 КПК, відображено інші ознаки позову, зокрема:
хто має право пред'явити позов (особа, що зазнала матеріальних збитків від злочину, її повноважний представник, у встановлених законом випадках прокурор);
хто несе відповідальність за завдану шкоду (обвинувачений або особи, які несуть згідно із законом майнову відповідальність за його дії);
кому може бути заявлено вимогу про відшкодування збитків (органам, що ведуть провадження по кримінальній справі);
хто і в якому порядку розглядає (суд спільно з кримінальною справою, тобто в порядку кримінального судочинства).
Всі ці елементи і складають у сукупності цивільний позов у кримінальному процесі, якому можна дати таке визначення.
Цивільний позов у кримінальному процесі — це вимога потерпілої особи, яка зазнала матеріальної (моральної) шкоди від злочину, її повноважного представника або в її інтересах прокурора до підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного або осіб, які несуть майнову відповідальність за його дії, про відшкодування цієї шкоди, яка заявлена органу дізнання, слідчому, прокурору, судді (суду) по кримінальній справі до початку судового слідства.
Незважаючи на все значення цивільного позову в кримінальній справі, на практиці дуже часто можна спостерігати його недооцінку, що шкодить роботі та виконанню одного з основних принципів кримінального процесу з охорони прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, що беруть у ньому участь. Вивчення й аналіз розглянутих судами справ свідчить про те, що в багатьох випадках цивільний позов у кримінальній справі не розглядається, а шкода, завдана потерпілому, не відшкодовується. Так найчастіше відбувається тому, що слідчі й орган дізнання не завжди роз'ясняють потерпілим або їхнім представникам право на відшкодування шкоди, завданої злочином.
Невиконання практичними працівниками вимог чинного законодавства з відшкодування шкоди, завданої злочином, призводить не тільки до тяганини і неповноти розслідування, а й до відхилення осіб, що вчинили злочини, від відшкодування ними заподіяної шкоди.
Основними суб'єктами провадження за цивільним позовом у кримінальній справі є ті його учасники, процесуальний інтерес яких має майновий характер. До них слід віднести цивільного позивача і відповідача за цивільним позовом. Реалізовуючи в кримінальному процесі надані їм законом права і виконуючи покладені на них процесуальні обов'язки, вони мають повну й рівну можливість обстоювати свій протилежний за сутністю процесуальний інтерес і тим самим сприяти всебічному, повному й об'єктивному встановленню всіх обставин, що стосуються цивільного позову, і правильного його вирішення по суті.
Цивільним позивачем визнається особа, підприємство, установа або організація, яким заподіяно матеріальної шкоди від злочину і які пред'явили вимоги щодо її відшкодування.
Визнання особи, що зазнала матеріального збитку від злочину і пред'явила вимогу про його відшкодування, цивільним позивачем у кримінальній справі яких-небудь ускладнень у слідчій і судовій практиці, як правило, не викликає. Ускладнення можуть виникнути лише у разі, якщо матеріальна шкода була наслідком розкрадання, знищення або пошкодження майна, що було на момент здійснення злочину не у його власника (наділеного правом оперативного управління), а у законного титульного власника.
Існує погляд (П. П. Гурєєв, С. Є. Донцов, О. Г. Мазалов), згідно з яким право на пред'явлення позову в разі розкрадання, знищення або пошкодження майна, що перебуває у титульного власника, має передусім власник майна. Титульний же власник має право вимагати відшкодування шкоди лише у разі, якщо власник, внаслідок певних причин, не зажадав відшкодування шкоди або він сам відшкодував її власнику. [3, c. 59-70; 4, c. 44; 5, c. 64]
Також треба при цьому зважати, що майнові права власника, як правило, захищаються також договором, на основі якого відбулася передача майна у володіння інших осіб. За загальним правилом власники, що не виконали обов'язку зі збереження і повернення майна, несуть перед ним майнову відповідальність на загальних підставах, якщо законом або договором не передбачено інше. Тому у власника часто є не одна, а дві можливості отримати відшкодування: від законного власника (контрагента за договором), якщо він не забезпечив збереження майна, і від безпосереднього заподіювача збитку — обвинуваченого або осіб, що несуть згідно із законом майнову відповідальність за його дії. Яку з них обрати для захисту порушеного права — вирішує власник. В одних випадках для нього вигідніше буде пред'явити вимогу про відшкодування шкоди до власника, зокрема, якщо є підстави для відшкодування ним шкоди в повному обсязі та реальне відшкодування буде здійснено оперативно; в інших — безпосередньому заподіювачу шкоди, заявивши про це цивільний позов у кримінальній справі. Зрозуміло, що пред'явлення власником вимоги про відшкодування шкоди до останнього позбавляє права власника майна також пред'явити цивільний позов про той самий предмет і на тих самих підставах. Однак якщо титульний власник відшкодував власнику шкоду повністю або частково, він також зазнає майнових втрат і тим самим отримує в межах зробленого ним відшкодування право на пред'явлення вимог безпосередньому заподіювачу шкоди про відшкодування заподіяної йому шкоди. Отже, його має теж бути визнано цивільним позивачем у кримінальній справі.
На нашу думку, титульний власник має право пред'явити цивільний позов і останній повинен бути прийнятий до провадження в кримінальному процесі і в тому разі, якщо власник з різних причин утримується від пред'явлення цивільного позову в кримінальній справі, а законний власник майна зобов'язаний відшкодувати йому шкоду внаслідок закону або договору. Такий позов власника навряд чи можна визнати регресним. О. Г. Мазалов зазначає, що право на нього виникає не через те, що власник повинен буде відшкодувати збитки своєму контрагенту за договором, а тому, що злочином було порушено його право володіння викраденим (знищеним, пошкодженим) майном. Власник вимагає відшкодування не юридично можливого, а наявної і дійової шкоди, що заподіяно йому фактично. [3, c. 62]
Також за ст. 50 КПК цивільним позивачем у кримінальній справі може бути підприємство, установа, організація, що зазнали матеріальної шкоди від злочину і пред'явили вимогу про її відшкодування. Це правило поширюється і на випадки, коли юридична особа пред'являє вимогу про відшкодування моральної шкоди. Разом з тим суд при розгляді справи повинен з'ясувати, чи дійсно завдано юридичній особі моральної шкоди, в чому вона конкретно полягає, визначити її розмір, що може бути підставою задоволення позову або відмови в ньому.
Пред'явити цивільний позов у кримінальній справі повноважні не тільки особа, що зазнала матеріального збитку безпосередньо від злочину, а й прокурор, якщо цього вимагає охорона державних або суспільних інтересів або прав громадян (ч. 2 ст. 29 КПК).
Цивільними позивачами в цьому разі є фізичні та юридичні особи, в інтересах яких було заявлено позов, а не прокурор. Саме ці особи є суб'єктами спірних матеріальних правовідносин, потребують захисту свого суб'єктивного права, порушеного злочином, і тільки на суб'єктів цих правовідносин поширюються матеріально-правові наслідки прийнятого судом рішення за пред'явленим прокурором позовом. Тому в разі пред'явлення прокурором в інтересах держави чи окремих громадян позову їм повинно бути доведено про це і роз'яснено передбачені законом процесуальні права й обов'язки (ст. 51 КПК).
У свою чергу, громадяни та юридичні особи, в інтересах яких прокурор пред'явив цивільний позов, мають право відмовитися від позову або змінити його розмір. Однак якщо суд вирішить, що така відмова суперечить закону або порушує чиїсь права та інтереси, що охороняються законом, він не приймає його і розглядає позов по суті.
Своєчасне, основане на законі визнання особи цивільним позивачем створює необхідні передумови для реальної охорони її майнових прав та інтересів і водночас є важливою гарантією майнових інтересів осіб, потерпілих від злочину. Однак таке визнання можливе не раніше, ніж буде подано заяву про відшкодування заподіяного матеріального збитку, тобто пред'явлено цивільний позов у кримінальному процесі.
Згідно з ч. 3 ст. 28 КПК цивільний позов може бути пред'явлено як під час досудового слідства, так і під час судового розгляду справи, але до початку судового слідства. Після оголошення головуючим у судовому засіданні про початок судового слідства особа і прокурор позбавлені права пред'явити позов у кримінальному процесі, а суд — можливості прийняти його до свого розгляду. Однак можливість подання цивільного позову може знову виникнути у разі настання обставин, що перешкоджають розгляду кримінальної справи (відкладення слухання справи, припинення її розгляду, повернення на додаткове розслідування), і подальшим розглядом її з самого початку.
Вводячи в кримінальний процес України такого його учасника, як цивільний відповідач, законодавець спирається при цьому на норми цивільного матеріального права, що встановлюють випадки відшкодування шкоди не його безпосереднім заподіювачем, а іншими особами — юридичними або фізичними (статті 1178-1187 ЦК України). Ці суб'єкти також несуть відповідальність за завдану злочином моральну шкоду.