ЛЕКЦІЙНІ МАТЕРІАЛИ

ДЛЯ СТУДЕНТІВ

КАФЕДРИ ХОРЕОГРАФІЧНОГО МИСТЕЦТВА

ФАКУЛЬТУТЕТУ КУЛЬТУРИ

Тема 1. Вступ. Загальна характеристика форм і жанрів музично-хореографічного мистецтва

Мистецтво – форма культури, пов'язана зі здатністю людини до естетичного засвоєння світу, до його відтворення в образах і символах, що спираються на творчу уяву. Мистецтво – дітище двох творців: епохи і художника. З одного боку, мистецтво завжди спирається на існуючі в культурі даного суспільства естетичні уявлення, канони й ідеали. А з іншого боку, ці уявлення й ідеали перетворюються творчими зусиллями конкретного художника (письменника тощо) у неповторний, унікальний твір мистецтва.

Традиційно види мистецтва поділяються за способом втілення художнього образу та за формою чуттєвого сприймання.

За способом втілення художнього образу розрізняють:

• просторові мистецтва – архітекура, скульптура, живопис, графіка, художня фотографія, декоративно-прикладне мистецтво та дизайн.

• часові мистецтва – радіо, музика, література

• просторово-часові – кіномистецтво, театр, танець, циркове мистецтво тощо.

За формою чуттєвого сприймання розрізняють:

• слухові – музика, радіо

• зорові – архітектура, скульптура, живопис, графіка, художня фотографія

• зорово-слухові – театр, кіно.

Музика – мистецтво, що закріплює і розвиває можливості невербального звукового спілкування, пов'язаного з людським мовленням. Музика як мистецтво сама собою представляє відокремлену від мовлення, розвинену і самостійну інтонацію в тому сенсі, що музика оперує тими ж факторами, що й інтонація мовлення: виразністю звукових змін, виразністю темпу, ритму, тембру, національної та вікової забарвлення звуку та іншими елементами. Спираючись на виразну природу мовленнєвої інтонації, музика сама виявляється свого роду інтонацією, створює емоційний подобу музичного та життєвого переживання. Ця емоційна подоба є прямий і головний зміст музичного образу.

Поняття інтонації було перенесено до галузі танцю, хореографії, балету. І перенесено закономірно, бо як музика спирається на виразність мовленнєвої інтонації, так і танець, хореографія, балет спираються на виразність руху. Джерело, матеріал цих мистецтв – людина, її голос, жест, рух, пластика.

Хореографічне мистецтво із самого початку синтетичне, тому що музика посилює виразність танцювальної пластики і дає їй емоційну ритмічну підставу. Хореографія – видовищне мистецтво, де суттєвого значення набирає не тільки динамічна, часова, але й просторова композиція танцю, зоровий образ танцюриста (звідси – роль костюмів, образотворчого оформлення тощо).

Дивертисмент, класична і характерна сюїта, pas de deux, pas d`action, grand pas – основні музично-хореографічні жанри і форми академічного великого балету.

Мистецтво хореографії представлене не тільки класичним балетом, а й безпосередньо пов’язане із традиціями народного танцю, який відтворює у русі та пластиці специфіку національної свідомості.

Старовинні танці XVIII ст.., їх відображення у творах Баха (алеманда, сарабанда, куранта, жига, менует в сюїтах). Сюїта – традиційний барочний жанр, до складу якого входять п’єси танцювального та нетанцювального характеру. Різноманітні види старовинної сюїти, в тому числі партіта (схожа за побудовою на сюїту).

Менует – особлива частина симфоній Й. Гайдна та В. А. Моцарта. Інтонації й ритми танцю та маршу в творчості Л. Бетховена. Австрійський лендлер у творах Ф. Шуберта. Становлення жанру класичної і характерної балетної сюїти російського мистецтва у творчості М. Глінки (танці в "Івані Сусаніні, "Руслані і Людмилі"). Українські танці у творчості М. Лисенка, Л. Дичко та ін..

Поступове виникнення європейського балету як самостійного виду мистецтва з танцювальних епізодів та інтермедій всередині драматичних, а потім і оперних вистав, у XVI–XVIII ст. спочатку в Італії, а згодом особливо інтенсивно у Франції. Відокремлення балету від драматичних та оперних вистав у другій половині XVIII ст.. Гаспаро Анджьоліні та Жан Жорж Новер – автори перших балетів у власному сенсі слова.

Ж. Ж. Новер – реформатор балету середини XVIII ст.. Пантоміма – головний виразний засіб балетів Новера. Наскрізна дія, відповідність дії і музики, характери персонажів – основні фактори, завдяки яким, Новер викликав бурні емоції у глядачів.

Оновлення художніх засобів музики та хореографії в романтичному мистецтві І половини XIX ст.. Відмова від сюжетів античної міфології, які головували в балеті з XVI ст.. «Характерний танець» – втілення естетики романтиків. Як правило, у балетній виставі характерний танець знаходився на другому плані. Роль, витримана в межах характерного танцю, могла іноді займати і суттєве місце у загальній концепції дії, у розташуванні протилежних сил. У якості дивертисментного номеру характерний танець надавав дії, окремій сцені, картині соціально-історичні та побутові забарвлення. Як і класичний танець, міг бути сольним, дуетним, ансамблевим та масовим. У своїй основі він мав народний національний танець, стилізований як у малюнку груп, так і в трактовці рухів. Досить часто характерний кордебалет слугував фоном для однієї, двох чи трьох пар солістів, відображаючи в більш простих рухах складний малюнок їх танцю.

Література:

1. Безуглая Г. А. Анализ танцевальной и балетной музыки: учеб пособие / Г. А. Безуглая. – СПб.: Изд-во Политехн. ун-та, 2009. – 177с

2. Борев Ю. Эстетика: Учебник/Ю.Б. Борев—М,: Высш. шк., 2002.

3. Ванслов В. О музыке и о балете. М.: Памятники исторической мысли, 2007.

4. Вашкевич Н. Н. История хореографи всех веков и народов – СПб.: Издательство «Лань»; «ИЗДАТЕЛЬСТВО ПЛАНЕТА МУЗЫКИ», 2009.

5. Ефименкова Б. Танцевальные жанры. М., 1960.

6. Карп П. О балете – М.: Искусство, 1967.

7. Красовская В. М. Западноевропейский балетный театр: Очерки истории: Преромантизм.–Л.: Искусство, 1983.

8. Красовская В. М. Западноевропейский балетный театр: Очерки истории: Романтизм. 2-е узд. испр. – СПб.: Издательство «Лань»; «ИЗДАТЕЛЬСТВО ПЛАНЕТА МУЗЫКИ», 2008.

9. Красовская В. М. Русский балетный театр второй половины 19 века. – 2-е изд., испр. – СПб.: Лань, 2008.

10. Лаврентьева И. В. Симфонии Шуберта : путеводитель / И. В. Лаврентьева. - М. : Музыка, 1967. - . - 112 с. : нот. пр.

11. Лотман Ю. М. Про мистецтво. СПб., 1998.

12. Чистякова В.В. В мире танца. Беседы о балете. Л.–М., «Искусство», 1964.

13. Шорникова М. Музыкальная литература: Развитие западно-европейской музыки. Второй год обучения. Ростов н/Д: Феникс, 2003

14. Эльяш Н. И. Образы танца - М: Знание, 1970.

15. Юрій М. Ф. Людина і світ.– К.: Дакор, 2006.