Семінар 2. Основні етапи розвитку політичної думки План.

1. Політична думка стародавнього світу.

2. Політична думка Середньовіччя і епохи Відродження.

3. Політичні теорії Нового часу.

4. Політична думка ХІХ століття.

5. Політичні концепції ХХ століття.

Література

1. Алмонд Г. Политическая наука: история дисциплины / Г. Алмонд // Полис. — 1997. — № 6.

2. Аристотель Политика. Афинская полития / Аристотель. — М. : Мьсль, 1997. — 460 с.

3. Бердяев Н. А. Истоки и смьсл русского коммунизма / Н. А. Бердяев. — М. : Наука, 1990. — 232 с.

4. Гаджиев К. С. Введение в политическую науку : учебник для вьсших учебньх заведений / К. С. Гаджиев. — 2—е изд., перераб. и доп. — М. : Логос, 1997. — 544 с.

5. Гаджиев К. С. Политология : учебник для вузов / К. С. Гаджиев. — М. : Логос, 2002. — 486 с.

6. История политических и правових учений : учебник для вузов / под общ. ред. В.С. Нерсесянца. — М. : Норма, 2007. — 703 с.

7. Мухаев Р.Т. Хрестоматия по теории государства и права, политологии, истории политических и правових учений : пособие для вузов / Р.Т. Мухаев. — М. : Приор, 2000. — 1104 с.

8. Платон. Государство. В 3-х т. / Платон. — Т. 3. — М. : Наука, 1972. — 112 с.

9. Політологічний енциклопедичний словник / за ред. Ю. С. Шемшученка, В.Д. Бабкина. — К. : Генеза, 2004. — 736 с.

10. Політологія : навчальний посібник / О. М. Кузь, П. В. Брунько, І.М. Дубровська та ін. — Х. : Вид. ХНЕУ, 2008. — 348 с.

11. Політологія : підручник / М.П. Требін, Л.М. Герасіна, І.О. Поліщук та ін. — Х. : Право, 2013. — 416 с.

12. Політологія: Академічний курс : підручник для студ. / М.І. Панов, Л.М. Герасіна, В.С. Журавський та ін. — 2-е вид. — К. : Видавничий Дім «Ін Юре», 2006. — 520 с.

13. Пугачев В.П. Введение в политологию : учебник для вузов / В. П. Пугачев, А.И. Соловьев. — М. : Аспект Пресс, 2000. — 446 с.

14. Рикер П. История и истина / П. Рикер ; пер. с фр. — СПб. : Алетейя, 2002. — 400 с.

15. Чаньшев А. А. История политических учений. Классическая западная традиция. Античность — пер. четв. ХІХ в. / А. А. Чаньшев. — М. : МГИМО, РОССПЗН, 2000. — 479 с.

Лекційний матеріал до теми.

Розвиток політичної думки починається з виникнення самої політики і державних форм правління. Кожний раціонально мислячий правитель або державний діяч, щоб зберегти і примножити свою особисту владу і могутність держави, прагнув знаходити якнайкращі форми політичної організації і способи політичного управління. Наприклад, цар Вавілонії Хаммурапі (1792—1750 рр. до н.е.) увійшов до історії як процвітаючий політик, полководець і укладач одного з якнайдавніших зведень законів (Закони Хаммурапі).

Ізраїльсько-іудейський цар Соломон (965—928 рр. до н.е.) провів ряд успішних державних реформ і увійшов до історії як надзвичайно мудрий правитель. Афінський архонт Солон (640—559 рр. до н.е.) також увійшов до історії як умілий правитель-реформатор.

Політична думка стародавнього світу.

Перші спроби систематизувати знання про політику і надати їм наукоподібну форму починають робитися з VI—IV ст. до н.е. такими вченими, як Конфуцій, Сократ, Платон, Арістотель та ін.

Конфуцій (Кун Цзи, 551—479 рр. до н.е.) — знаменитий філософ і педагог Китаю, один із засновників філософсько-етичної концепції політики. В основі його політичного навчання лежали принципи суворого порядку, заснованого на моральних нормах. Одним з найвпливовіших політичних вчень було конфуціанство, згідно якому:

• ідеальне правління державою повинне спиратися на мораль, зокрема, на такі етичні поняття, як «взаємність», «золота середина» і «людинолюбство». Ці поняття складають «правильний шлях» (дао), якому повинен слідувати кожний, хто бажає жити у згоді з самим собою та іншими людьми;

• «благородні мужі» (правителі) повинні проявляти турботу про своїх підданих, виховувати їх силою власного етичного прикладу;

• держава є великою сім’єю, де правитель — це батько, а піддані — його сини.

Платон (427—347 рр. до н.е.) — один з найбільших мислителів в історії людства. Основу вчення старогрецького філософа про суспільство і державу склали діалоги «Держава», «Політик», «Закони».