Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Лекція 9 ІС

.pdf
Скачиваний:
17
Добавлен:
16.02.2016
Размер:
153.84 Кб
Скачать

Лекція 9 Тема: Нормативно-правова основа інформаційного суспільства.

1.Нормативні документи, які регламентують розвиток інформаційного суспільства в світі та в Україні

2.Окінавська хартія глобального інформаційного суспільства

3.Паризький меморандум про взаємопорозуміння щодо інформаційного суспільства

4.Права людини в інформаційному суспільстві

1.Орієнтація України на створення інформаційного суспільства й інтеграцію до європейського інформаційного суспільства вперше була передбачена Стратегією інтеграції України до ЄС (розділ 13), вперше ухваленою у 1998 р. Цей документ вимагав дотримання Україною нових вимог ЄС до сфери інформаційної політики та інформаційної безпеки. Уже тоді було зрозуміло, що Українська держава не увійде до світового та європейського інформаційного простору на рівноправній основі без інтенсивного запровадження в усі сфери життя ІКТ, істотної перебудови системи державної інформаційної політики, необхідності зміцнювати прямі й зворотні зв’язки між владними структурами та суспільством, вирішення проблем ефективного розвитку національної інформаційної інфраструктури, створення інформаційно-аналітичних систем органів державної влади, прискорення процесів модернізації матеріально-технічної бази, надійного захисту інформаційних ресурсів.

Нині сфери ІКТ та розвитку інформаційного суспільства регулюються такими базовими законами України: «Про Концепцію Національної програми інформатизації»; «Про Національну програму інформатизації»; «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства України на 2007–2015 роки»; «Про електронні документи та електронний документообіг»; «Про електронний цифровий підпис»; «Про захист персональних даних» (уводиться в дію з 01.01.2011 р.)

На жаль, в Україні пригальмувалося прийняття Закону «Про доступ до публічної інформації», який є аналогом американського «Про свободу інформації», що міг би стати важливим базисним елементом розбудови ефективного та дієвого електронного урядування.

Центральним галузевим нормативно-правовим актом, який за відсутності більш фундаментального документа можна назвати тимчасовою національною стратегією побудови інформаційного суспільства, є Закон України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 роки» (від 09.01.2007 р. № 537-V), на основі якого уряд прийняв відповідний план втілення його в життя.

Зазначеним законом встановлені основні стратегічні цілі розвитку інформаційного суспільства в Україні:

прискорення розробки та впровадження новітніх конкурентоспроможних ІКТ в усі сфери суспільного життя, зокрема в економіку України і в діяльність органів державної влади й органів місцевого самоврядування;

забезпечення комп’ютерної та інформаційної грамотності населення, насамперед шляхом створення системи освіти, орієнтованої на використання новітніх ІКТ у формуванні всебічно розвиненої особистості;

розвиток національної інформаційної інфраструктури та її інтеграція зі світовою інфраструктурою; державна підтримка нових «електронних» секторів економіки (торгівлі, фінансових і банківських послуг тощо);

створення загальнодержавних інформаційних систем, насамперед у сферах охорони здоров’я, освіти, науки, культури, охорони довкілля;

збереження культурної спадщини України шляхом її електронного документування; державна підтримка використання новітніх ІКТ засобами масової інформації;

використання ІКТ для удосконалення державного управління, відносин між державою і громадянами, становлення електронних форм взаємодії між органами державної влади й органами місцевого самоврядування і фізичними та юридичними особами;

досягнення ефективної участі всіх регіонів у процесах становлення інформаційного суспільства шляхом децентралізації та підтримки регіональних і місцевих ініціатив;

захист інформаційних прав громадян, насамперед щодо доступності інформації, захисту інформації про особу, підтримки демократичних інститутів та мінімізації ризику «інформаційної нерівності»;

удосконалення законодавства з регулювання інформаційних відносин; покращення стану інформаційної безпеки в умовах використання новітніх ІКТ.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15.08.2007 р. № 653-р «Про затвердження плану заходів з виконання завдань, передбачених Законом України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 роки» передбачено 18 заходів, виконання яких мало бути завершено у 2009 році.

Понад те, українське законодавство у низці аспектів «відстає» від динаміки змін, що виникають у процесі розвитку інформаційного суспільства в Україні та світі: закріплення правового режиму інформації;

формування та використання національних інформаційних ресурсів; запобігання поширенню шкідливої та незаконної інформації глобальними комп’ютерними мережами; підтримка вітчизняної

індустрії ІКТ; обмін інформацією в електронному вигляді, насамперед ведення електронного документообігу, надання офіційного статусу

електронному документу; врегулювання статусу суб’єктів інформаційних відносин у мережі Інтернет; оптимізація режиму діяльності систем електронної торгівлі й оплати; посилення інформаційної безпеки,

захисту державних інформаційних ресурсів, захисту персональних даних; створення єдиної системи стандартів з інформаційних технологій, сертифікації засобів інформатизації; підвищення інвестиційної привабливості сфери інформатизації тощо. Необхідною є модернізація та доповнення національної нормативно-правової бази за названими напрямками.

Потребує також негайного розв’язання проблема інтероперабельності (взаємосумісності) різних систем електронного документообігу та електронного цифрового підпису, насамперед тих, що застосовуються в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

По-друге, прийняття Указом Президента України нового концептуального документа – Стратегії розбудови інформаційного суспільства (із подальшим переглядом пріоритетних напрямів через кожні 3 роки), яка б визначала основні параметри нового типу суспільства, пріоритети розвитку, конкретні цілі та механізми їх забезпечення.

Для України це питання набуває і специфічного національного виміру, оскільки суттєвою проблемою при розбудові вітчизняного інформаційного суспільства є фактична невідповідність між заявленою ціллю та змістом даного терміна. Незважаючи на те, що теза про «інформаційне суспільство» є домінуючою у більшості профільних державних документів, на практиці все зводиться переважно до суто технологічних процесів «інформатизації», або, інакше кажучи, інфраструктурного розвитку та вимірюванню кількості інформаційно-обчислювальної техніки на одиницю населення.

Основну рамку такої діяльності задає Національна програма інформатизації (від 4.02.1998 р. № 75/98-ВР). Незважаючи на те, що згідно з преамбулою одним із основних завдань Програми є «створення необхідних умов для забезпечення громадян і суспільства своєчасною, достовірною та повною інформацією шляхом широкого використання інформаційних технологій», де-факто більшість із завдань Програми спрямовані на вирішення завдань інформатизації виключно самих органів державної влади, причому далеко не в усіх випадках. Крім того, саме цим Законом був заданий загальний дискурс «розбудови інформаційного суспільства в Україні», що

вплинуло на розуміння даної проблеми з боку державних чиновників як такої, що пов’язана з необхідністю механічного збільшення кількості комп’ютерної техніки в ОДВ усіх рівнів.

Як на концептуальному, так і на програмно-прикладному рівнях у новій Стратегії має бути подолане це застаріле, суто технократично-індустріальне (на противагу постіндустріальному) розуміння самого феномену ІС та пов’язаних з ним перспектив розвитку. Водночас вона все ж має базуватися на нині чинних базових профільних законодавчих актах, продовжувати їх і розвивати (або коригувати) основні їх положення. У Стратегії мають бути в основному розкриті програми дій та/або системи заходів за такими напрямками: основоположні рубежі й перспективи, на які має вийти Україна внаслідок реалізації Стратегії – в аспекті як внутрішнього розвитку, так і міжнародного співробітництва;

реформування профільної нормативно-правової бази, кодифікація інформаційного законодавства; роль та міра участі держави в різних аспектах здійснення завдань Стратегії; захист прав інтелектуальної власності й суміжних з ними прав;

інформаційно-комунікаційні аспекти вдосконалювання демократичних інститутів і становлення громадянського суспільства; створення техніко-технологічної бази інформаційного суспільства (телекомунікації, обладнання тощо); інформатизація найважливіших галузей промисловості, сфери науки, систем освіти й охорони здоров’я, створення

загальнонаціональних електронних мереж загального й обмеженого доступу; економічне й організаційно-адміністративне стимулювання розвитку ІТ-галузі; підготовка та працевлаштування ІТ-спеціалістів;

залучення іноземних інвестицій в ІТ-галузь і забезпечення сприятливого інвестиційного клімату для іноземних компаній; участь в інвестиційних проектах, орієнтованих на оптимізацію світових інформаційних і транспортних потоків; Інформаційне суспільство в Україні: глобальні виклики та національні можливості створення конкурентоспроможних інформаційних технологій на основі використання будь-яких доступних джерел

інвестицій (державних і приватних, українських і закордонних), у тому числі: програми фундаментальних і прикладних досліджень;

програми створення технопарків, вільних економічних зон й інших центрів концентрації високотехнологічного виробництва; програма взаємодії з міжнародними інститутами й корпораціями, що займають лідируючі позиції у виробництві інформації

та наукомісткої продукції.

З урахуванням викладеного видається доречним уже на нинішньому етапі відносин між ЄС та Україною поставити питання про можливість включення України до європейських програм, що відслідковують тенденції розвитку інформаційного суспільства і, зокрема, порівнюють статистичні дані (індикатори) такого розвитку. Схожа програма існувала в ЄС для країн-кандидатів (eEurope+), тож доціль-ним вбачається її відновлення в форматі, наприклад, проекту «Східне партнерство». Це дозволило б, принаймні на рівні підходів до форму-вання масивів статистичних даних, адаптуватися до вимог ЄС уже на нинішньому етапі.

2 Окінавська хартія глобального інформаційного суспільства.

В Окінавській хартії глобального інформаційного суспільства (прийнятій лідерами країн вісімки у м. Окінава, Японія, у 2000 р.) зазначається, що потенційні вигоди інформаційних і комунікаційних технологій, які полягають у стимулюванні конкуренції, сприянні розширенню виробництва, створенні й підтримці економічного зростання та збільшення зайнятості, відкривають значні перспективи. Завдання країн вісімки – не лише заохочувати перехід до інформаційного суспільства та полегшувати цей процес, а й якомога повніше реалізувати його економічні, соціальні та культурні переваги. Для досягнення цих цілей важливо побудувати роботу за такими ключовими напрямами:

·проведення економічних і структурних реформ з метою створення умов відкритості, ефективності, конкуренції та новаторства, котрі доповнювались би заходами щодо адаптації ринків праці, розвитку людських ресурсів та забезпечення соціальної злагоди;

·управління макроекономікою, яке допоможе підприємствам та споживачам складати більш точні плани, бути впевненішими

умайбутньому, ефективніше використовувати переваги нових інформаційних технологій;

·розробка інформаційних мереж, що забезпечуватимуть швидкий, надійний та безпечний економічний доступ за допомогою конкурентоспроможного ринку, відповідних нововведень у мережевих технологіях, послугах та застосуваннях;

·розвиток людських ресурсів, спроможних відповідати вимогам інформаційної епохи, готових до навчання протягом усього життя та здатних задовольняти зростаючий попит на фахівців з інформаційних і комунікаційних технологій у багатьох секторах нашої економіки;

·активне використання інформаційних і комунікаційних технологій державним сектором, сприяння наданню в режимі реального часу послуг, необхідних для гарантування підвищення рівня доступності влади для всіх громадян.

У Хартії також зазначається, що приватний сектор відіграє провідну роль у розвитку інформаційно-комунікаційних систем в інформаційному суспільстві. Однак завдання створення передбачуваної, прозорої і недискримінаційної політики та нормативної бази, необхідних для інформаційного суспільства, покладене на уряди. Важливо уникнути недоречних регулюючих втручань, котрі заважатимуть виявленню ініціатив приватного сектора щодо створення умов, сприятливих для запровадження інформаційних і комунікаційних технологій. Уряди мають гарантувати, що правила й процедури щодо інформаційних і комунікаційних технологій відповідатимуть революційним змінам в економічній діяльності, враховуватимуть принципи ефективного партнерства між державним і приватним секторами, а також будуть прозорими та технологічно нейтральними.

Аби максимізувати соціальні й економічні вигоди інформаційного суспільства, лідери країн вісімки домовилися щодо таких ключових принципів та підходів і рекомендували їх іншим:

·продовжувати сприяти розвитку конкуренції на відкритих ринках у галузі інформаційних технологій та телекомунікаційної продукції і послуг, включаючи недискримінаційне й орієнтоване лише на вартість підключення до основних телекомунікацій;

·захист прав інтелектуальної власності у сфері інформаційних технологій життєво важливий для впровадження інформаційних і комунікаційних технологій та інновацій, розвитку конкуренції та поширення нових технологій;

·важливо також відновити зобов'язання урядів щодо використання програмного забезпечення відповідно до принципів захисту інтелектуальної власності;

·такі послуги, як телекомунікації, транспорт та пошта, є винятково важливими для економіки інформаційного суспільства – підвищення саме їхньої ефективності здатне максимізувати вигоди інформаційних і комунікаційних технологій; митні та інші процедури, пов'язані з торгівлею, так само важливі для створення умов, сприятливих для їх розвитку;

·спростити міжнародну е-торгівлю шляхом подальшої лібералізації та вдосконалення мереж, відповідних послуг і процедур

уконтексті жорстких рамок Всесвітньої торговельної організації тощо;

·розвивати ефективні та дієві механізми захисту приватності споживачів, а також захисту таємниці обробки персональних даних зі збереженням вільного інформаційного потоку;

·надалі розвивати й забезпечувати ефективне функціонування електронної ідентифікації, електронного підпису, криптографії та інших засобів безпеки та надійності операцій.

Зусилля міжнародного співтовариства, спрямовані на розвиток Глобального інформаційного суспільства, мають бути скоординованими, аби забезпечити безпечний та вільний від злочинності кіберпростір. Держави мають гарантувати, що буде вжито ефективних заходів – як це вказано у Керівних принципах безпеки інформаційних систем ОЕСР – у боротьбі зі злочинністю у комп'ютерному середовищі. Буде розширено співпрацю країн вісімки в рамках Ліонської групи з транснаціональної організованої злочинності. Такі нагальні проблеми безпеки, як хакерство та комп'ютерні віруси, також потребують ефективних політичних рішень.

Стратегія розвитку інформаційного суспільства має бути підкріплена розвитком людських ресурсів, здатних відповісти на вимоги інформаційної доби. Країни вісімки прагнуть досягнути того, щоб всі їхні громадяни мали можливість набувати й удосконалювати інформаційну і комунікаційну технологічну грамотність та навички шляхом освіти й навчання протягом усього життя. З цією метою обладнують комп'ютерами з підключенням до Інтернету школи, класи й бібліотеки, готують викладачів з інформаційних і комунікаційних технологій і засобів.

3.МЕМОРАНДУМ ПРО ВЗАЄМОРОЗУМІННЯ між Генеральним Директоратом з питань Інформаційного суспільства Європейської Комісії та Державним комітетом зв'язку та інформатизації України щодо розвитку Інформаційного суспільства

1.Генеральний Директорат з питань Інформаційного суспільства Європейської Комісії та Державний комітет зв'язку та інформатизації України, які надалі іменуються "Сторони",

Погодилися співпрацювати з метою розвитку Інформаційного суспільства в Україні, надаючи цьому високого пріоритету.

2.Сторони визнають важливість Інформаційного суспільства для розвитку ефективної ринкової економіки та для забезпечення можливостей якісного працевлаштування. Це вимагає відповідної освіти у школах та інших навчальних закладах, а також розвитку такого регулятивного середовища, яке сприяє інвестиціям доки не буде забезпечено прийняття відповідних соціальних заходів, які б гарантували можливість найменш забезпеченим колам суспільства також отримувати з цього користь.

Ціллю даного Меморандуму взаєморозуміння є розширення співробітництва між сторонами у сфері Інформаційного суспільства з метою прискорення надання послуг в Україні. Меморандум взаєморозуміння дозволяє покращити співробітництво у галузі стратегії, співробітництво у розробці сумісного законодавства та створення умов для ринкової економіки у сфері послуг Інформаційного суспільства.

3.Сторони погодились про наступне:

3.1 Сторони погодилися співпрацювати в майбутньому у сфері Досліджень та Розвитку, особливо в межах програми Технологій Інформаційного суспільства П'ятої Рамкової Програми Європейського Союзу та погодилися на обмін листами для оформлення цього.

3.2 Українська сторона підтвердила свій намір розвивати програму e-Ukraine, яка відповідає потребам українського суспільства, стимулювати розвиток послуг Інформаційного суспільства в Україні. Гендиректорат з питань Інформаційного суспільства буде надавати поради, які базуються на досвіді, отриманому в рамках програми e-Europe, та надаватиме можливість Україні брати участь у відповідних заходах кожного разу, коли це буде доцільно.

3.3 Сторони погодились обмінятися інформацією щодо частотної політики. Україна підтвердила свій намір слідувати європейській таблиці розподілення частот та брати її до уваги при плануванні національного спектра.

3.4 Сторони погодились обмінюватися інформацією щодо послуг мобільного зв'язку третього покоління у сфері ліцензування, стандартів та планування спектра.

3.5 Сторони погодилися заохочувати співробітництво у розвитку послуг електронної комерції, а особливо тих, які спрямовані на їх взаємодію.

3.6 Гендиректорат з питань Інформаційного суспільства Європейської Комісії буде надавати поради у відповідь на запити з приводу стратегій Інформаційного суспільства, розроблених в Україні, а служби Комісії надаватимуть експертну та технічну допомогу згідно з існуючими процедурами та правилами.

Виконано у Парижі 14 вересня 2000 року англійською та українською мовами

4.За правовою природою, походженням вітчизняне інформаційне право - це велика складова підсистема в системі національного права України, що має приватно-правову і публічно-правову природу. Норми інформаційного права формуються як на публічному (державному), так і приватному рівнях суспільних відносин щодо інформації у ході різноманітної діяльності людей.

Інформаційне право через предмет правовідносин - інформацію пов'зане як з провідними галузями права (конституційним, адміністративним, цивільним, кримінальним) так і з різними іншими комплексними галузями права (фінансовим, господарським, екологічним ін.), спеціальними галузями права (інвестиційним, транспортним, повітряним, податковим, бюджетним, банківським, страховим, конкурентним та ін.), а також міжгалузевими інститутами права: правом інтелектуальної власності ( у його складі - авторським, винахідницьким тощо), з іншими інститутами різних галузей права, де похідним предметом є суспільні відносини щодо інформації (твір, винахід, корисна модель, масова інформація, архіви, бібліотеки тощо). Субінститутами інформаційного права можна вважати такі, як: право свободи інформації, право доступу до інформації, правовий режим інформації з обмеженим доступом та інші. Структурно сучасне інформаційне право має три частини: загальну, особливу і спеціальну. У загальній частині визначаються основні положення щодо мети, завдань, принципів, змісту, суб"єктів правовідносин повязаних з інформацією тощо. У особливій частині визначальними є чотири провідні інститути: права та обов"язки людини, громпадянина пов"язані з інформацією; права суспільства, громадських формувань у соціальній інформаційній сфері; права та обо"язки держави в суспільній інформаційній сфері, основні засади міжнародного співробітництва країни у глобальному інформаційному просторі. У спеціальній частині визначальним є структуризація (інституціоналізація) правовідносин в суспільній інформаційній сфері за напрямками (чи видами)діяльності: мас-медіа право, інформатизаційне право, право інформаційної безпеки, Інтернет-право, телекомунікаційне право тощо. Основні сфери правового

регулювання інформаційних правовідносин :

визначення та правове закріплення провідних напрямів і методів державної політики у сфері вибору мов спілкування;

правове регулювання суспільних відносин у сфері засобів масової інформації (преса, видавнича справа, радіо, телебачення, комп’ютерні мас-медіа інтернет-технології тощо);

права на інформацію; державні інформаційні системи і мережі; доступ до інформації;

правове і технічне забезпечення регулювання захисту інформації; реалізація конституційних прав осіб на режим доступу до персональних даних інформації про громадян та їх спільності

(організації) за умов інформатизації державних органів управління; державно-правове сприяння формуванню ринку інформаційних ресурсів, послуг, інформаційних систем, технологій, з

пріоритетами для вітчизняних виробників інформаційної продукції, засобів, технологій; формування і використання національних інформаційних ресурсів, збору, обробки, накопичення, зберігання, пошуку,

поширення та надання споживачам інформації;

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]