ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

ІІІ. 1. І мовив мученик: «Ченці, ради Христа, Давайте ще вогню! Вогонь — моя відрада» (Леся Українка). 2. — Я завтра прийду, Надійко, — шепотів він. — Чекай мене, Надійко (В. Підмогильний). 3. — Звідси і почну, — сказав собі Танюшкін. — Прямо з місця — в ка- р’єр (Ф. Бурлака). 4. «Катре! — кажу їй, — так ти діло робиш, голубко, як мокре горить!» (Марко Вовчок). 5. — Убили Сивоока? — тихо спитав боярина князь, підходячи впритул (П. Загребельний). 6. — Простіть мені, мамо, — сказав я, ставши на коліна (Григорій Косинка). 7. «Я тут житиму», — подумав Степан, і ця думка здалася йому чудною, як тополя, що він зараз побачив (В. Підмогильний). 8. — Майте на увазі, — звернувся Воронцов до Чумаченкових командирів рот. — Майте на увазі, товариші, що на плацдармі нам не минути зустрічі з танками (О. Гончар). 9. — Цить, Сашко, не плач, — приказував мені прадід Тарас, коли я починав чогось та ревти, — не плач, дурачок (О. Довженко). 10. — Що сталося? — кричить, спиняючи коня за два кроки од воза, переляканий кавалерист (Григорій Косинка).

1 вересня, перший клас. Учителька пояснює:

—Діти, ви прийшли до школи. Тут потрібно сидіти тихо, а коли хочете про щось запитати, підніміть руку.

Василько тягне руку.

—Ти хочеш про щось запитати, Васильку?

—Ні, просто перевіряю, як працює система.

§ 57. Розділові знаки при цитатах та виразах і словах, узятих із чужого словника чи вжитих в іронічному або іншому значенні

Цитата (від лат. cito — приводжу, проголошую) — дослівний уривок з якого-небудь тексту, художнього твору або чиїсь слова, що вживає інша особа для підтвердження, заперечення чи ілюстрації своєї думки.

527

Ковтюх С. Л.

РЕПЕТИТОР (ЯК НАВЧИТИСЯ ГРАМОТНО ПИСАТИ)

Цитата обов’язково береться в лапки: «Navigare necesse est» — «Плавати по морю необхідно» — гасло великих відкривачів епохи Відродження. Старі моряки до цього вислову додавали: «Vivere non necesse» — «Життя не є необхідністю» (За В. Шевченко).

Цитування буває двох видів: у вигляді прямої мови й у вигляді непрямої мови.

Розділові знаки при цитатах:

1.Якщо цитата наводиться у вигляді прямої мови, то розділові зна-

ки такі ж, як і при прямій мові: Віталій Коротич вважає, що митець повинен бути морально чистою особистістю: «І стидно На митця скидатись, Коли тремтиш та дріботиш, Як треба ж вміти постидатись За себе й не за себе лиш!.. Подивляться ж нам в очі люди, Подивиться нам в душі час… Нехай же соромно не буде Нікому з нас. Нікому з нас!» «Не зовнішня ефектність поведінки, не гучність вислову, а діло людини, її життя, її ставлення до матері, до товариша, до свого суспільного обов’язку — ось що в очах митця було визначальним для оцінки людини, її справжності, життєвої надійності», — пише про Григора Тютюнника Олесь Гончар. «Яка краса ця «Лісова пісня»! — щиро захоплюється Остап Вишня. — Яка насолода бачити її на сцені франківців!» «Хіба жила на світі ще така жінка, в серці якої поєдналися б така мужність, така геніальність, такий вогонь і розум, така пристрасна любов і відданість трудящому народові і батьківщині? — запитує Леонід Смілянський, і сам відповідає: — Ні, другої такої на світі не було, Леся Українка — неповторна!»

2.Якщо цитата вживається як частина речення, то пишеться з малої літери й береться в лапки: Пригадайте відомі слова Івана Франка про Лесю Українку, що «від часу Шевченкового «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте» Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сеї слабосилої, хорої дівчини». А тільки в своїй хаті, як писав наш пророк Тарас Шевченко, «своя й правда, І сила, і воля» (В. Усань).

528

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

3.Якщо цитата наводиться не повністю, то пропуски в ній позначаються трьома крапками. Якщо там, де робиться пропуск, стояли такі розділові знаки, як кома, крапка з комою, двокрапка, тире, то вони пропускаються разом із текстом, а на їх місці ставляться три крапки: Ле-

онід Первомайський писав: «Я винний в тім, що світ не ліпший… Я винний в тім, що правди слово Ще схоже в ньому на брехню…»

Три крапки в кутових (ламаних) дужках <…> у цитованому тексті означають пропуск кількох речень, абзацу чи більше.

Примітка1. Якщословаавторавживаються перед цитатою, анаїї початкупропущеноодночикількаслів, намісціякихстоятьтрикрапки, то продовження цитованого уривка пишеться з малої букви: Незадовго до смерті Франко писав: «… скрізь і завжди у мене була одна провідна думка — служити інтересам мойого рідного народу та загальнолюдським поступовим гуманним ідеям».

Примітка 2. Коли цитата з пропуском слів уживається на початку речення, а слова автора — після неї, то перше слово скороченої цитати пишеться з великої літери, хоч в автора воно подане з малої бук-

ви: «… Робиш ради куска хліба!» — записав Панас Мирнийу своєму щоденнику.

Примітка 3. Якщо в цитаті з кількох речень роблять пропуски на початку цих речень, то на місці пропущених слів ставлять три крапки й перше слово скороченої фрази пишеться з великої букви, бо воно стає першим словом речення: Звертаючись до молодих, А. Малишко зізнавався: «Прочитай кожен мій вірш, ти побачиш, що я все життя славив людей, охочих до роботи…… Як я не люблю лежебоків, базік, лакиз, хитрунів, кар’єристів…»

4.Якщо віршована цитата подається з дотриманням авторської строфи (у формі вірша), то вона в лапки не береться навіть у тому випадку, коли оформлюється у вигляді прямої мови: Веснянка оповіщала:

Із краю-вираю Бузьки вилітають, До нашої хати

Дороги питають (М.Іванченко).

529

Ковтюх С. Л.

РЕПЕТИТОР (ЯК НАВЧИТИСЯ ГРАМОТНО ПИСАТИ)

У сучасній пісні поета В. Крищенка й композитора Г. Татарченка, присвяченій відважному, звитяжному козакові-лицарю, вірному синові України, який віддає їй найдорожче — своє молоде життя, є такі слова:

Круточола наша доля, Не вода в ній — кров тече. Козаку найперше — воля,

Козаку найперше — честь (З посібника).

5.Цитати обов’язково паспортизуються, тобто вказується автор чи автор і твір, з якого взято цитату: «З видимого пізнавай невидиме» (Григорій Сковорода). У науковому, почасти в офіційно-діловому та публіцистичному стилях, крім цього, зазначають місце видання, видавництво, рік видання, сторінку тощо. Ця інформація може подаватися в дужках безпосередньо після цитати, у виносці внизу сторінки, у загальному списку посилань, поданому після публікації. В останньому випадку в тексті, безпосередньо після цитати, подається в дужках цифра порядкового номера джерела в списку літератури, на яку посилається автор, або цифра порядкового номера джерела й цитована сторінка, або прізвище автора цитати, рік видання праці та цитована сторінка: «Українська літерату-

ра — це література заборонених і загиблих, розстріляних і зацькованих, вигнаних і забутих, через десятиліття згаданих, через півстоліття надрукованих» (Костенко Л. Геній в умовах заблокованої культури // Літературна Україна. — 1991. — 26 вересня). «Поет — це людина. Насамперед. А людина — це насамперед добродій» (Стус В. Під тягарем хреста. — Львів, 1991. — С. 21).

6.Після цитати, за якою йде в дужках посилання на автора та джерело, крапки не ставимо, а переносимо її за дужки: «Lex retro non agit» — «Закон не має зворотної сили» — повсюдно застосована засада римського права, згідно з якою правничий закон набуває сили тільки від його оголошення, і не можна на його основі оці-

нювати вчинки, скоєні до видання цього закону (В. Шевченко).

Перед дужками, у яких указане джерело висловлювання, зберігаютьсязнакоклику, знакпитання, трикрапкитаїхпоєднанняпісляцита-

ти; задужкамиставитьсякрапка: «Запашна, співуча, гнучка, милозвучна,

530

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

сповнена музики і квіткових пахощів — скількома епітетами супроводиться визначення української мови!» (О. Гончар, стаття «Цвіт слова народного»). «Як давить світ, як обступає, як приголомшує, як мне! Як зберегти в собі це серце, коли воно не кам’яне? Як зберегти в собі цю душувглобальнімклекотібіди? Китихочвикидаютьсянасушу. Алюдству викидатися куди?!» (Л. Костенко). «Іван Франко підкорив свою титанічну працю ідеалові свободи і рівності… Він сам написав стільки, скільки, мабуть, написали всі українські літератори дожовтневих часів…» (Д. Павличко).

7.Епіграф у лапки не береться, а назва джерела, звідки взято епіграф, або прізвище автора пишеться без дужок внизу справа під епіграфом:

Легше робити добро, ніж не робити зла.

А. Коваль

Уживання лапок в інших випадках

У лапки беруться слова, що їх не вважають за свої, або такі, що наводяться з відтінком презирливого чи іронічного ставлення до чогось, а також слова, ужиті в незвичайному (найчастіше образному) значенні, уперше використані або, навпаки, застарілі: Аби тільки це «завтра»

швидше прийшло (О. Копиленко). Почулось віддалене, приглушене відстанню «ура» (О. Гончар). І те «спалити» як вітер свистіло у нього в зубах (М. Коцюбинський). Втім, коли жовтень корчиться — Не викликають «швидку» (В. Балдинюк). Так, скажімо, російська буржуазія ХVІІІ–ХІХ ст. користувалася французькою мовою (правильніше ска-

зати «смесью французского с нижегородским», як дотепно зауважив Грибоєдов); українськапартійнаноменклатурарадянськогоперіодупереходила на «панську» російську мову, таким чином дистанціюючись від «колхозного языка», як і частина сполонізованої верхівки в роки польського панування на західноукраїнських землях перейшла на польську мову, знехтувавши «хлопською мовою» (М. Кочерган).

Лапки відіграють допоміжну роль у виділенні значення слова: вони сигналізують про незвичайність слововживання. Чим виразніший

531

Ковтюх С. Л.

РЕПЕТИТОР (ЯК НАВЧИТИСЯ ГРАМОТНО ПИСАТИ)

контекст, тим прозоріше значення слова (виразу), тим менша потреба в лапках. Під час написання диктанту, якщо з тексту не зрозуміло, чи виділяєавторпевнеслово(вираз) лапками, чині, викладачповинензробити пояснення: переносне значення чи додаткове стилістичне забарвленняцьогослова(виразу) авторпередаєщейграфічнимипунктуаційними засобами. Для тих, хто пише диктант, таке висловлювання сигналізує: слово чи вираз потрібно взяти в лапки: Якісь «любителі» природи руй-

нують мурашники. Браконьєра «нагороджено» штрафом. Якщо один працює, а вісім спостерігають, — на ефект такої «творчості» нічого й сподіватись (З газет).

Лапкидопомагаютьвідтворитисвоєріднірозмовнівислови, характерні інтонації тих осіб, про яких ідеться: В усіх куточках країни тру-

дяться її «хлопчики» й «дівчатка» [колишні вихованці ПТУ]. З цього моменту наш електронний «штурман», як ми називаємо установку, готовий взяти на себе багато відповідальних завдань по гарантуванню безпеки (З газет).

Використання лапок у ролі своєрідних семантичних і стилістичних позначок, які сигналізують про зміни в значенні або стилістичному забарвленні слів, не належить до обов’язкових правил. Проте немає ніяких підстав відмовлятися від цього дійового засобу підкреслення незвичності слововживання, як і не варто зловживати ним. Наприклад, зайвими є лапки при загальновідомих фразеологічних ви-

разах: Замістьпрацітибаглаїгодувавтазавидувавусім, всіхганьбив і пестив дурну думку: чи не можна б до своїх рук прибрати все те, щодругігіркоюпрацеюздобувають(М. Кропивницький). Воно, звісно, дурне діло заклад, але ж не ламати слова (М. Стельмах). — Ми про-

сто збилися з ніг… Вся команда мертва від утоми (Ю. Бедзик). Але

деякі автори вживають лапки при фразеологізмах, що видається не-

доцільним, пор.: Обробка різними хімічними сумішами в спеціальних автоматах, як чарівна паличка, приносить речам «другу молодість» (З газети) і Стародавня наука — хімія — зараз переживає другу молодість, яка вже ознаменувалася каскадом справді фантастичних відкриттів (Із часопису).

532

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділові знаки при цитатах

А: «Ц».	«Ц, — а. — Ц».	«Ц, — а: — Ц».	«… Ц!» — а.
А: «Ц… (?,!)»	«Ц… — а. — Ц…»	«Ц… — а: — Ц…»	А: «Ц… ц».
«Ц», — а.	«Ц! — а. — Ц».	«Ц» (А).	А: «Ц…. Ц».
«Ц… (?,!)» — а.	«Ц?(!) — а. — Ц?(!)»	«Ц… (?,!)» (А).	Р, що «ц».
«Ц, — а, — ц».	«Ц?(!) — а: — Ц?(!)»	А: «… ц».	Р «ц».

Умовні скорочення: Ц, ц — цитата; А, а — слова автора; Р — речення.

Вправа 177

Перепишіть, поясніть уживання розділових знаків при цитатах, а також випадки, коли певні слова чи вирази беруться в лапки. Укажіть пунктуаційні варіанти.

І. 1. О. Довженко одного разу зауважив, що творці собору Паризької Богоматері «знайшли безліч рішень, які були помічені простим оком лише через кілька століть після зведення собору». А «рішення», якими скористався, наприклад, М. Сервантес для створення образу Дон Кіхота, не зрозумілі ще й сьогодні і такими ж залишаться завтра (М. Наєнко). 2. Провідник — це той, хто узнає в кожному зі своїх підвладних «дитину», «сина» (Ю. Липа). 3. Вміти сказати «ні», коли від тебе вимагають сказати — «так» (О. Теліга). 4. Метою «лицаря сумного образу» було, як відомо, шукання шляхів до свободи (М. Наєнко). 5. Люди, що слухали вчення Христове з уст його учнів, «дивувалися, бо кожен із них тут почув, що вони розмовляли їхньою мовою» (Дії Святих апостолів, 2. 6). 6. Євангеліст називає понад півтора десятка народів, представники яких «дивувалися та й казали один до одного: «Хіба ж не галілеяни всі ці, що говорять? Як же кожен із нас чує свою власну мову, що ми в ній народились?.. Говорять вони про великі діла Божі мовами нашими!» (Дії Святих апостолів, 2.7–11) (В. Горбачук). 7. «Gaudeamus igitur, juvenes dum sumus» — «Радіймо, доки молоді» — початок середньовічної студентської пісні, яка й нині часто лунає в наших вищих навчальних

533

Ковтюх С. Л.

РЕПЕТИТОР (ЯК НАВЧИТИСЯ ГРАМОТНО ПИСАТИ)

закладах (З посібника). 8. Мотиви мирного хліборобського хазяйнування у колядці про жнива радісні та піднесені:

Накладемо ж кіп, як на небі звізд! Стане господар межи копами, Як ясен місяць поміж звіздами,

Зберемо вози на три обози… (М.Іванченко).

9. Виступаючи з доповіддю про творчість Тараса Шевченка і її вплив на білоруську літературу, Якуб Колас стверджував, що, на його думку, «мало хто з українських і російських критиків дав такий тонкий, всебічний аналіз і оцінку поетичного дару великого українського Кобзаря, як Максим Богданович́ » (М. Рильський). 10. Схоже, Янош теж не дуже розумів по-румунському, та невдовзі з’ясувалося, що оте «ла касе» — просто «домівка» (Ю. Збанацький).

ІІ. 1. Над усім звичайним, буденним злинає тужна мелодія, обривається на високій ноті розпачливе «мамо!» (Я. Балога). 2. Політична партія «капелюхів», створена у Швеції 1734 року, куди входили представники дворянства та буржуазії, які називали себе «капелюхами», тобто «поважними панами», була противником партії «ковпаків» — таке зневажливе слово застосовували до прихильників миролюбної політики, вважаючи, що це позиція людей у нічних ковпаках (З посібника). 3. Після тижня затяжних дощів, наче на замовлення настала пора вересневого «бабиного літа» (В. Лис). 4. Сійся — родися, Ніжне «Будь ласка», Вдячне «Спасибі», «Вибач» тремтливе — Слово у серці, Як зернятко в ниві (В. Гринько). 5. Я зневажаю слово «взагалі», Не «взагалі народ» — не мляві тіні, Не «взагалі земля» — а грам землі У коренів химерному сплетінні, Не «взагалі поезія», а ти І я, І він. Усі несхожі надто… (В. Коротич). 6. 1635 року на лівому березі Дніпра біля першого Козацького порога польський уряд побудував фортецю для захисту своєї влади від запорозьких козаків, останні в тому ж році на чолі з І. М. Сулимою цю фортецю зруйнували. Коли 1639 року польський уряд відновив фортецю, то, подивившись на неї, Богдан Хмельницький на запитання «Як вам видається Кодак?» з гідністю відповів латиною: «Manu facta, manu destruo» — «Що людськими руками

534

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

створюється, те людськими руками й руйнується» (За В. Шевченко). 7. Збірка Євгена Плужника «Дні» відкривалася промовистим епіграфом з Тичини: «… Як страшно! Людське серце до краю обідніло», а також віршем, що був своєрідним творчим кредо поета, де бриніла віра і надія: майбутнє буде сповнене праці, любові, віри:

Я знаю — Перекують на рала мечі.

Ібуде родюча земля — Не ця.

Ібудуть одні ключі

Одмикати усі серця (За С. Крижанівським).

8. Рослимивдощ, неслухали щелекцій, длянас «учора» вже було «давно», і неповторний смуток ретроспекцій було ще нам осмислить не дано (Л. Костенко). 9. О. Гончар у статті «Наша Леся» пише: «Відомо, яким нещадним було для неї життя, де «щастя й горе так божевільно сплелись». 10. Винурюючисьзплинумертвихслів, Ябережуоднеживе «люблю» (В. Коротич).

ІІІ. Дивна річ — звертання на «ти» і «ви». У римлян тієї проблеми не було: невільник-ґладіатор до самого імператора — на «ти»: Ave, Caesar imperator, morituri te salutant (Вітай, Цезарю, імператоре! Тебе вітають ті, хто йде на смерть).

Щось таки змінюється, коли переходимо з «ви» на «ти» і, навпаки, з «ти» — на «ви». Друге трапляється рідше, та й важче його сприймаємо: вже так легко було, вже дихнули атмосферою того «ти», а тут — знову «ви» від незвички проскочило, мов у нову колію ще не ввійшли. Але таке буває не просто від незвички — від «гонорів». Добре казали римляни: Honores mutant mores (Почесті змінюють звичаї). Хтось, зким ми були на «ти», раптом їх отримав, ті «гонори» — кількома східцями вище став. От і перейшов на «ви», та з поваги не до товариша — до самого себе, аби дистанція була, аби — не «запанібрата».

Буває ще й таке. Хтось і за віком старший, і за «ранґом» вищий пропонує: «Будьмо на «ти». Тоді це — наче «королівський» дарунок. Добре, коли щирий. В іншому разі якось незручно, у нас на селі ще

535

Ковтюх С. Л.

РЕПЕТИТОР (ЯК НАВЧИТИСЯ ГРАМОТНО ПИСАТИ)

кажуть «нефайно» стає… А як із батьками — на «ти» чи на «ви»?.. До Бога — на «Ти», бо це «Ти» — над усі земні «Ви», бо повинна бути не лише найвища повага, а й нічим не опосередкована щирість. Так і до Матері-землі: «Сила, що в твоїй живе глибині…» До вчителя — на «Ви», тут вибору немає. У вчителя — є вибір: до учня він може звертатися і на «ти», і на «Ви».

«Мова — тлумач душі». Та чи можемо розтлумачити комусь чи самим собі, що стоїть за тими всіма «ти» та «ви»? Що стоїть за тим загадковим «я», що веде діалог із самим собою — то свариться, то примирюється, то закохується у себе, то себе ж ненавидить?.. Що стоїть за «ми», коли те «я» говорить лише про себе?.. А таки щось стоїть, і то дуже важливе, інакше б не було таких психологічних бар’єрів, що їх інколи так важко подолати. Але те «щось» — неперекладне: душа не все довіряє своєму тлумачеві — мові… (А. Содомора).

Вправа 178

Перепишіть, розставляючи розділові знаки при цитатах (останні виділені іншим шрифтом), а також при прямій мові.

І. 1. Народ, який хоче порвати кайдани і вражою злою кров’ю волю окропити проливає і потоки власної крові (Д. Донцов). 2. Діти на осонні підспівували своєї жартівливої веснянки

Та внадився журавель, журавель До бабиних конопель, конопель… (М.Іванченко).

3. І вчителям своїм на покоті віка Клонюсь я пам’яттю і похвалу складаю писав поет [М. Рильський], а ті змагання і захоплення, яки-

ми вони приваблювали учнів і без чого немислимий справжній педагог, їхні уроки з основ наук і людинознавства він гідно продовжить, десять літ переступаючи шкільний поріг і віддаючи вчителюванню весь пал свого серця й нуртування розуму (І.Ільєнко). 4. Епіграфом до першої книжки Дмитра Білоуса «Диво калинове», відзначеної Державною премією України імені Тараса Шевченка, про чари й секрети української мови був власний філософський афоризм автора про те що народ — зодчий мови, мова — зодчий народу, то такою ж оздобою другої «Чари барвінкові» стали глибокі слова Павла Тичини О скільки

536

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

у природи немудро-мудрих літер, о скільки у людини невміння прочи-

тать! (За Л. Новиченком). 5. Дід Гордій стоїть у дворі на зеленій ряднині споришу й співає

Мати синонька в дорогу виправляла,

Мати синонька зрання научала Не пий, синоньку, першої повненької,

Бо перша повненька — велика Радонька.

Вилий, синоньку, коневі на гривоньку (Є. Гуцало).

6. Краще-бо як проникливо й водночас дотепно висловився наш Атілій

нічим не займатися, аніж займатися нічим. Хто в літературному творі шукає «змісту» у шкільному значенні слова, міг би перефразувати Кра-

ще нічого не писати, аніж писати про ніщо (А. Содомора). 7. Звідси й особливо цікава (для мене й несподівана) позиція професора [Б. М. Задорожного] щодо теорії про вдосконалення мови Розвиток та вдо-

сконалення мови — це ніщо інше, як актуалізація мовних потенцій… Великі письменники — це саме люди, яким дана можливість з достатньою повнотою черпати з бездонних криниць мовних потенцій все нові й нові скарби. Досконалиться не мова, а ступінь оволодіння нею. Один із арґументів Богдана Михайловича справді незаперечний …хоч мовою досі неперевершених епопей Гомера і не напишеш сучасного фізичного трактату, але вона — ця мова — не гірша від сучасної грецької мови…

(А. Содомора). 8. Ромен Роллан якось зауважив Перший закон мис-

тецтва: коли тобі нема що сказати — мовчи. Коли в тебе є що ска-

зати — скажи і не бреши (Б. Олійник). 9. Згадаймо Мацуо Басьо Старий ставок!

Жабка стрибне – сплеск пролунає.

Всесвіт — рух — наслідок… Інтуїтивне пізнання світу… (А. Содо-

мора). 10. Вчитися, пояснює поет мали право всі, але далеко не всі могли. Про кількох людей, які прагнули освіти і гинули в темряві, можна було сказати тоді словами Архипа Тесленка: «Страчене життя»

(І. Ільєнко).

ІІ. 1. Як пише відомий литовський письменник Вітаутас Петкявічус

увесь заряд педагогіки і позитивного прикладу міститься не в формі, а

537

Ковтюх С. Л.

РЕПЕТИТОР (ЯК НАВЧИТИСЯ ГРАМОТНО ПИСАТИ)

в змісті, приступна ж форма тільки допомагає дитині глибше засвоїти життєві істини (М. Слабошпицький). 2. Як писав Оскар Уайльд люди завжди знищують те, що люблять найсильніше (П. Коельо). 3. Споді-

ваюся, що в новому році письменники будуть менше лити воду, а більше писати (З газети). 4. Усі перевертні [пани] почували своє велике горе, що вони вже втратили усі… рухомі й лежачі добра та маєтності на Україні, може й навіки, втратили народний ґрунт під ногами (І. Нечуй-Ле- вицький). 5. Володимир Свідзинський — поет, що дорівнюється нашим найкращим, як сказав про нього Юрій Яновський. 6. У 20–30-х роках твори письменника користувалися популярністю в читачів, впливали на тогочасний розвиток національної літератури, окреслюючи її основні тематичні та ідейно-стильові горизонти, що спонукало О. Білецького на-

звати М. Хвильового основоположником справжньої нової української прози. 7. Як в нації вождя нема, тоді вожді її поети проголосив Євген Маланюк у своєму «Посланії» (За підручником). 8. Оце хоч він і не довгожитель прозвучало двозначно… (Є. Гуцало). 9. У вислові М. Рильського Нове життя нового прагне слова виявилося його розуміння великого впливу на мову змін у суспільному житті. 10. Щоб зрозуміти вислів В. Сосюри Чеше вітер коси білі, заплітає їх потрібно уявити собі завірюху, коли від поривів вітру сніг крутиться над землею і падає додолу густими пасмами, що нагадують коси (За Є. Пасічником).

Вправа 179

І. Перепишіть, виправте помилки в оформленні цитат.

ІІ. До кожної схеми, поданої в таблиці «Розділові знаки при цитатах», складіть чи доберіть приклад.

1.У пісні «Лірична партизанська» Д. Пріцкера на слова В. Сосюри є такі слова:

«Пам’ятаю, вишні доспівали, Наливались сонцем у саду, На прощання ти мені сказала:

«Де б не був, а я тебе знайду…».

2.В. О. Сухомлинський справедливо зазначав, що «Учитель готується до хорошого уроку все життя… Така духовна і філософська основа

538