- •ВСТУПНІ ЗАУВАЖЕННЯ
- •Як самостійно користуватися посібником
- •Схема аналізу помилок, допущених у диктанті
- •Методика проведення диктанту
- •ЛІТЕРАТУРА
- •ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
- •§ 2. Орфоепія
- •§ 3. Графіка. Алфавіт
- •§ 4. Орфографія. Принципи української орфографії
- •§ 5. Чергування та правопис голосних
- •§ 7. Правопис ненаголошеного [о]
- •§ 8. Розрізнення [и] та [і]
- •§ 9. Розрізнення [а] та [о]
- •§ 10. Прикметникові суфікси -ов-, -ев- (-єв-)
- •§ 11. Чергування приголосних
- •§ 12. Правопис приголосних
- •§ 13. Уподібнення приголосних
- •§ 14. Зміни приголосних при словотворенні
- •§ 15. Спрощення в групах приголосних
- •§ 16. Уживання м’якого знака
- •§ 17. Уживання апострофа
- •§ 18. Подвоєння букв на позначення подовжених приголосних звуків
- •§ 19. Уживання великої букви
- •§ 22. Правила переносу
- •§ 23. Правопис слів іншомовного походження. Українська латиниця
- •§ 24. Передача слов’янських власних назв українською мовою
- •§ 25. Правила милозвучності української мови
- •§ 26. Морфологія. Особливості відмінювання іменників
- •§ 27. Чоловічі та жіночі імена по батькові
- •§ 28. Творення ступенів порівняння та особливості відмінювання прикметників
- •§ 29. Відмінювання числівників
- •§ 30. Зв’язок числівників з іменниками
- •§ 31. Написання числівників і відчислівникових слів
- •§ 32. Особливості відмінювання та правопису займенників
- •§ 33. Правопис дієслів
- •§ 34. Дієприкметник і форми на -но, -то
- •§ 35. Дієприслівник як незмінювана форма дієслова
- •§ 36. Правопис прислівників
- •§ 37. Правопис та особливості вживання прийменників
- •§ 38. Правопис сполучників
- •§ 39. Написання часток
- •§ 40. Правопис часток не та ні
- •§ 41. Написання вигуків та звуконаслідувальних слів
- •§ 42. Пунктуація. Розділові знаки в кінці речення
- •§ 43. Узгодження підмета з присудком
- •§ 44. Тире між підметом і присудком
- •§ 45. Тире на місці пропущеного члена речення та між різними членами речення
- •§ 46. Розділові знаки при однорідних членах речення
- •§ 47. Розділові знаки при відокремлених членах речення
- •§ 48. Розділові знаки при уточнювальних членах речення
- •§ 50. Розділові знаки при конструкціях з як, мов, наче
- •§ 51. Складне речення. Розділові знаки в складносурядному реченні
- •§ 52. Розділові знаки в складнопідрядному реченні
- •§ 54. Складні синтаксичні конструкції. Період
- •§ 55. Розділові знаки при прямій мові та діалозі
- •§ 56. Заміна прямої мови непрямою
- •§ 57. Розділові знаки при цитатах та виразах і словах, узятих із чужого словника чи вжитих в іронічному або іншому значенні
- •§ 58. Орфографічно-пунктуаційний аналіз речення (тексту)
- •ТЕКСТИ ДИКТАНТІВ
- •1. Мові — державний захист
- •2. На олтар нашої пам’яті
- •3. Живи, Україно!
- •4. Українська душа
- •5. У пошуках істини
- •6. На схід сонця
- •7. Тайга
- •8. Стан невагомості
- •9. Мелодії літнього поля
- •10. Україна
- •11. Материнська рідна мова
- •12. Візит до Праги
- •13. Ведмідь-гора
- •14. Горо́д
- •15. Гроза
- •16. Славні зими
- •17. Каштани
- •18. Весняний ліс
- •19. Спогад далекої юності
- •21. До вчителя
- •22. Учитель словесності
- •23. Десять Не Можна
- •24. Гіперздібності і «пасинки школи»
- •26. Наймогутніший оберіг нашого народу
- •27. Колір мови
Ковтюх С. Л.
РЕПЕТИТОР (ЯК НАВЧИТИСЯ ГРАМОТНО ПИСАТИ)
орел. І так гарно й солодко від теплої млості, що розтікається по тілу… І в той же час поле ніби промовляє: «У моїх чорних жилах тече забруднена пестицидами вода, мої груди давить чорнобильська радіація, і навіть дихаю я нечистим повітрям…»
Схаменіться, люди! Бо із втратою природної екології ви втрачаєте екологію душі. У ваших силах зробити так, щоб пісню жайворонка, сюрчання коників, казкові мелодії степу з насолодою слухали ваші діти і внуки.
(212 слів) (З учнівського твору Б. Авдєєва).
10. Україна
Україна — друга за величиною країна Європи. За чисельністю населення вона наближається до Франції, а за обсягом валового національного продукту — до Італії.
Україна — значить «земля, що лежить скраю». Це влучна назва для країни, розташованої на південному пограниччі Європи, на порозі Азії, по окраїнах Середземноморського світу, з обох боків колись важливого кордону між лісом, де ховалися від небезпеки, і відкритим степом. Іншоюсуттєвоюрисоюгеографіїкраюєвідсутністьприроднихба- р’єрів. За винятком Карпатських гір на заході й невеликого Кримського кряжу на півдні, дев’яносто п’ять відсотків території України — це рівнина, котрапоступовоспадаєзпокритихлісомГалицького, Волинського та Подільського плато до горбистих місцин по обидва боки Дніпра й переходить в неосяжний відкритий Причорноморський степ.
З півночі до Чорного моря течуть три великі ріки, що разом із притоками забезпечують Україну достатньою кількістю води: це могутній Дніпро довжиною дві тисячі двісті вісімдесят п’ять кілометрів, який ділить країну навпіл, Південний Буг і Дністер. Розташована на основних шляхах між Європою та Азією, Україна часто ставала об’єктом впливів різних, часом протилежних культур. Через Причорномор’я вона зазнавала благотворних впливів грецької цивілізації — як античної, так і візантійської. Наш край, що був складником класичних цивілізацій
574
ТЕКСТИ ДИКТАНТІВ
Середземномор’я, що вабив з Азії численні хвилі кочових завойовників, слугував культурним кордоном між Сходом і Заходом.
(202 слова) (За О. Субтельним).
11. Материнська рідна мова
Століттями мова народу була тією повноводною рікою, яку ми називаємо поезією. Поетична грань жила в слові, і слово було немислиме без неї, як немислима ріка без води, повноводність — без глибини.
Той, хто не знає рідної материнської мови або цурається її, засуджує себе на злиденність душі.
Батьківщина — це рідне слово. Знай, бережи, збагачуй велике духовне надбання свого народу — рідну українську мову. Це — мова великого народу, великої культури. Українською мовою написані невмирущі твори Котляревського і Шевченка, Франка і Лесі Українки, Нечуя-Левицького і Коцюбинського. Українська мова живе в прекрасних піснях твого народу.
Любов до Батьківщини неможлива без любові до рідного слова. Тільки той може осягти своїм розумом і серцем красу, велич і могутність Батьківщини, хто збагнув відтінки і пахощі рідного слова, хто дорожитьним, якчестюрідноїматері, якколискою, якдобримім’ямсвоєї родини. Людина, яка не любить мови рідної матері, якій нічого не промовляє рідне слово, — це людина без роду й племені.
Мова — то цілюще народне джерело, і хто не припаде до нього вустами, той сам всихає від спраги.
(167 слів) (В. Сухомлинський).
12. Візит до Праги
Шестисотшістдесятитрьохсильний сріблястий «Дуглас», переборюючи різкий південно-східний вітер, здіймається чимраз і мить у мить вище: підходять гори, що їм, здається, немає кінця-краю. Тьмяні вершини, холодні, змертвілі, незаймані, заступають півобрію.
575
Ковтюх С. Л.
РЕПЕТИТОР (ЯК НАВЧИТИСЯ ГРАМОТНО ПИСАТИ)
«Карпати, — говорить генерал-майор Ковпак, одягаючи шинель. — Я ці гори знаю добре».
Віконця літака швидко вкриваються памороззю; пасажирам стає час від часу гірше: не вистачає кисню. Як-не-як, п’ять тисяч метрів, на які піднісся літак, будь-кому дадуться взнаки.
Тим часом навколо: праворуч, ліворуч і попереду — світлішає,
іось, нарешті, Прага. Біля Словенського дому, де мав відбутися з’їзд
ікуди ми потрапили після кількох аудієнцій, — великий гурт югославських, польських і голландських партизанів, що прибули сюди як делегати. З балконів звисають прапори: чеський синьо-біло-червоний
ірадянський.
Дарма що ми негаразд розуміли місцеву мову, але у схвальних вигуках, якими раз у раз зал покривав слова товариша Ковпака про воз- з’єднання України, про Балтику і героїчних балтійців, про боротьбу пліч-о-пліч з чеськими партизанами, відчувалось, з якою любов’ю тут ставляться до нашої країни.
(153 слова) (Із журналу).
13. Ведмідь-гора
Зоддалеки гора Княжа — як бурий ведмідь превеликий, що розлігся на березі ріки. Пливучи в човні по ріці, поволеньки наближаєшся до цього сонного горбатого ведмедя, котрий передні волохаті лапи витягнув низькими кручами ген-ген уперед, поклавши на них довгу морду. І коли придивитись із човна пильніше, можна вгледіти опукле нашорошене вухо, яке і вві сні не опускається, прислухається до безмежжя простору, можна розрізнити й приплющене ведмеже око, над яким куці вії здригаються так, як на вітрі здригаються дерева. Цей ведмідь спить на березі ріки не тільки взимку, а й улітку, коли, здається, гріх не проснутись і не поласувати доспілими ягодами та медом диких бджіл, вгамувавши спрагу блакитною річковою водою, в якій хлюпочеться довга шерсть на передніх лапах. Величний і грізний, він втрачає свої ведмежі обриси, коли наближаєшся в човні до берега, й ти вже не
576
ТЕКСТИ ДИКТАНТІВ
бачиш ні простягнутих уперед лап, на яких у сонному супокої лежить ведмежа гостра морда, не бачиш і могутнього горбатого хребта, а тільки — гористий берег, що круча за кручею спинається догори, а на кручахживимизморшкамибрижитьсяліс, якийтут, унизу, зпервозданною ніжністю зеленіє шелюгою по білих піщаних обмілинах, де в святкових веселощах грає риба й де чайки літають і плачуть, мов неприкаяні душі померлих. Тепер пливеш повз Княжу гору — й не видно ведмедя, й не страшно його заснулої звіриної сили, вже твою душу опанував одухотворений, легкий і чистий простір величної ріки, що в якомусь пісенномузичному екстазі струмить і стелить то зелені, то сині хвилі води, й ця серпанком повита ріка — попереду нескінченна, обрієм не обмежена, бо отам он на млистому овиді вона видимо переливається за поріг обрію, й ти пливеш по її пісенно-музичній течії, що взяла тебе під свою незбориму владу, не можеш вивільнитись від неї — та й не маєш такої душевної потреби, вже не відчуваєш часу й простору, бо вони не те що зникли, а розчинились у тобі, й ти розчинився в них, ставши їхньою невід’ємною часткою, творячи з ними єдину сутність, ставши матерією цієї незнищенної вічної ріки, яка несе тебе, й гори Княжої, що не зникає, а тільки постає все в нових і нових своїх відмінах…
(344 слова) (Є. Гуцало).
14. Горо́д
Город немов розганявся під гору, й забракло духу, захляв, перечепився об найближчі стрімчаки, розпластався рябою рядниною, де латками воронового крила лисніє чорнозем, де жовтіє суглинок, де вирваними з лисячої спини рудими жужмами світиться глина, де слизько зблискує глевкий ґлей, де застиглими струменями врізнобіч порскнуло мілким попелястим піском. А на межі, яка швидше скидається на городьбу, в полині й лободі навалено всякого штурпаччя й каміняччя, що за багато років викопано на городі, а ще всіляке костомаччя — спробуй утям, чиє то костомаччя, з яких бачених чи небачених звірів, коли тим костомаччям так і пре з землі, хоч копай ти її весною, хоч копай ти її
577