Ðîçä³ë
12
Операції з іноземною валютою є відносно новою сферою діяльності для комерційних банків. Через постійне зростання курсу «твердих» валют щодо національної валюти — гривні іноземна валюта стала вигідним способом зберігання грошових заощаджень населення. Водночас валютні операції слід віднести до основних форм участі комерційних банків у зовнішньоекономічній діяльності. Зростання обсягів експортно-імпортних операцій, поява на українському ринку підприємств з іноземними інвестиціями та іноземних суб’єктів господарської діяльності, що реалізують товари та послуги за іноземну валюту, призвели до того, що в Україні поряд із національною валютою в обігу перебувають валюти іноземні.
Комерційні банки України, володіючи валютною ліцензією, що видається Національним банком України, мають право на здійснення досить широкого спектра операцій. Насамперед ідеться про угоди щодо купівлі-продажу фіксованої суми однієї валюти за іншу. Таку потребу мають, як правило, клієнти банку — учасники міжнародних економічних відносин. Проте банки можуть за власною ініціативою виконувати торговельні операції, маючи на меті отримати прибуток від торгівлі валютою.
Значними за обсягом є виконувані банками валютні операції неторговельного характеру.
За цих умов великого значення набуває правильна організація й постановка бухгалтерського обліку валютних операцій, які відображаються за рахунками, що функціонують у мультивалютному режимі записів за ними.
Далі розглядаються такі питання.
1. Поняття валютних операцій та їх класифікація.
2. Характеристика рахунків для запису валютної позиції.
3. Облік операцій в іноземній валюті, що виконуються за дорученням клієнтів банку.
4. Облік міжбанківських обмінних операцій в іноземній валюті.
5. Облік операцій з пластиковими картками та дорожніми чеками.
6. Облік інших операцій в іноземній валюті.
12.1. Операції та їх класифікація
Операція (трансакція) розглядається як валютна за умови, що в розрахунках застосовується валюта, відмінна від гривні.
Щодо валютних операцій банків розрізняють:
операції з рахунком клієнта;
операції, що виконуються за ініціативою банку.
Валютні операції з рахунком клієнта, пов’язані здебільшого з необхідністю оплатити рахунки цього клієнта у валюті, що зазначається в угоді. До цієї групи операцій відносять також депозитні та кредитні операції в іноземній валюті.
Валютні операції, що виконуються за ініціативою банку, називають ще власними валютними операціями банку. Ідеться про придбання цінних паперів, матеріальних цінностей тощо за іноземну валюту.
Валютні операції також різняться за тією ознакою, скільки валют задіяно під час здійснення операції.
Якщо до операції залучено лише одну валюту, то ми маємо справу з казначейською операцією в іноземній валюті. Якщо ж дві різні валюти — то це операція обміну.
Виконуючи валютні операції, розрізняють три часові категорії, а саме:
1) дата операції — це дата відображення у бухгалтерському обліку операції в день її здійснення, тобто в день виникнення прав (активів) або зобов’язань (пасивів), незалежно від дати руху коштів за цією операцією;
2) дата валютування — це обумовлена угодою дата зарахування коштів;
3) дата розрахунку — це дата реального зарахування або списання коштів за операцією.
Термін здійснення розрахунків за валютними операціями дає підстави класифікувати їх за способами виконання, тобто — негайно, у дуже короткий термін та у довший термін.
Прикладом негайного виконання операцій є відкриття депозитних та інших рахунків в іноземній валюті, виплати з каси банку готівкової іноземної валюти.
Виконання операції в дуже короткий термін означає, що згід- но із загальноприйнятою практикою розрахунки проводяться в термін, що не перевищує двох банківських робочих днів. Цей тип операцій називають також операцією в дії або спот-операцією. Іншими словами, дата валютування за спот-опера- цією настає за 2 робочі дні після дати, зазначеної в угоді щодо цієї операції.
Виконання валютних операцій у довший термін означає проведення розрахунків до дати, обумовленої контрактом.
Ці типи операцій мають назву форвардні операції (або операції на термін). Прикладом форвардної операції обміну вважають операцію «аутрайт». Термін визначається в момент укладення угоди. У ній зазначається обсяг валюти (національної або іноземної), яку необхідно обміняти на іншу валюту, та дата валютування за цією операцією, яка настає в майбутньому в термін, що перевищує два банківські робочі дні.
Під час виконання форвардних та спот-операцій необхідно враховувати можливі зміни в курсах валют, що задіяні в розра- хунках.
Класифікація валютних операцій (рис. 12.1) залежить також від таких чинників:
типу події;
наміру виконавця операції.
Рис. 12.1. Класифікація валютних операцій
Розглянемо ці питання докладніше.
Валютна операція вважається одноразовою подією за умо- ви, що моменти початку та завершення її виконання збігають- ся в часі.
Прикладом цього типу операцій може бути:
обмін у касі банку іноземної валюти, що належить клієнту, на місцеву валюту або на іншу іноземну валюту;
переказ іноземної валюти за кордон за розпорядженням клієнта — власника валютного рахунку.
Багаторазова подія стосується валютних операцій, які мають, так би мовити, операційне життя, тобто окремі елементи щодо даної валютної операції реєструються бухгалтерськими проведеннями кілька разів.
Наведемо приклади.
Спот-операції, за якими день розрахунку настає по закінченні двох банківських днів.
Позики та депозити в іноземній валюті, за якими укладається угода з початковою датою операції, відповідним розрахунком щодо погашення та процентними платежами.
За рис. 12.1 досить чітко відстежуються типи валютних операцій за намірами їх здійснення. Так, операція за ініціативою клієнта проводиться лише за згодою банку та за умови, що банк має можливість її виконати.
Спекулятивні операції банків виникають у разі спекуляції на ринках валютою, процентною ставкою або ціною.
Операції хеджування пов’язані з необхідністю страхувати можливі ризики, які супроводжують валютні операції.
Проводячи арбітражні операції, банки намагаються отримати певну вигоду (грошову) від нестандартних ситуацій на валютних ринках.
Щоб зрозуміти механізм обліку валютних операцій, необхідно згадати, що новий План рахунків є мультивалютним. Отже, виникнення вимог (активу) або зобов’язань (пасиву) в іноземній валюті відображатиметься на тих самих рахунках, що й гривневого активу чи зобов’язання. Водночас банки можуть проводити розрахунки в багатьох валютах іноземних держав. Як уже зазначалося, валюта розрахунків є параметром аналітичного обліку. Різниця між активом та пасивом (з урахуванням позабалансових вимог та зобов’язань за незавершеними операціями) у відповідних валютах має назву валютної позиції банку.
Якщо сума всіх рахунків у конкретній валюті показує баланс, ми зазначаємо закриту валютну позицію. Різниця між залишками коштів в іноземній валюті, що формують активи та пасиви (з урахуванням позабалансових вимог та зобов’язань за незавершеними операціями) у відповідних валютах, спричинюється до відкритої валютної позиції. Саме така ситуація не виключає можливості як отримати додаткові прибутки, так і зазнати додаткових збитків у разі зміни обмінних курсів валют.
Коли сума пасивів та позабалансових зобов’язань перевищує суму активів і позабалансових вимог, ідеться про коротку відкриту валютну позицію. У противному разі, тобто коли сума активів та позабалансових вимог перевищує суму пасивів та позабалансових зобов’язань, виникає довга відкрита валютна позиція.
Валютні операції, які виконуються у двох різних валютах, здебільшого впливають на розмір валютної позиції банку. До них відносять такі операції:
купівля, продаж готівкової та безготівкової іноземної валюти, у тому числі строкові операції (на умовах форвард, спот), за якими виникають вимоги та зобов’язання в іноземних валютах, незалежно від способів та форм розрахунків за ними;
одержання та сплата іноземної валюти у вигляді доходів, витрат та нарахованих доходів і витрат;
надходження коштів в іноземній валюті до статутного фонду;
погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті;
купівля-продаж основних засобів та товарно-матеріальних цінностей за іноземну валюту;
інші обмінні операції з іноземною валютою.
Не впливають на розмір відкритої валютної позиції операції в іноземній валюті, які здійснюються в одній і тій самій валюті.
Прикладом такої операції є продаж іноземної валюти за гривню на підставі заяви клієнта, щодо якої в обліку здійснюються проведення.
Д-т Валютний рахунок клієнта
К-т Валютний кореспондентський рахунок банку.
У разі отримання еквіваленту в гривнях:
Д-т Кореспондентський рахунок банку в гривнях
К-т Поточний рахунок клієнта в гривнях.
Закономірно постає запитання: як розуміти вираз «еквівалент»? Пояснити це можна так.
Нехай клієнт надав розпорядження банку на переказ 5000 дол. США на адресу постачальника, який є резидентом Сполучених Штатів Америки. Для того щоб дебітувати поточний рахунок свого клієнта в гривнях, банк має визначити суму в гривнях, яка буде рівнозначна 5000 дол. США. Отже, банк має відшукати параметр обміну доларів на гривні, який називається обмінним курсом.
Існування багатьох іноземних валют вимагає робити обчислення курсів обміну національної валюти на всі іноземні. Для того щоб полегшити цю роботу, простіше виконувати ці обчислення через одну, центральну валюту, наприклад через долар США. Таке обчислення називаємо «крос курс».
Більшість країн установлюють котирування на ціновій основі: визначається, скільки одиниць національної валюти можна одержати за одну одиницю іноземної.